Постанова

від 13.06.2022 по справі 320/7869/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/7869/21 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 18.10.2021) у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «ФОЗЗІ РІТЕЙЛ» про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А :

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів грошової суми в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3 591 499,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано вимоги статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів у встановлений законодавством строк.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та зазначає про відсутність у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обов`язку підприємства самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві та наголошено на вжитті відповідачем необхідних заходів зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформуванні про них як центрів зайнятості такі і безпосередньо потенційних працівників (інвалідів), що підтверджується поданою протягом 2019-2020 років до Києво-Святошинського районного центру зайнятості звітності за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому вказує на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначає, що відповідачем не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність, що є порушенням приписів чинного законодавства.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Приватне акціонерне товариство «ФОЗЗІ РІТЕЙЛ», ідентифікаційний код 33870692, місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 5, зареєстроване як юридична особа 03.11.2005, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис №13391020000002005.

Відповідачем подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПОІ (річна) про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) 196; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до 4% нормативу 8 осіб; середньорічна заробітна плата штатного працівника 589 737 грн; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 3 538 422,00 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2020 рік, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок працедавця по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18-1 Закону № 875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПОІ (річна) про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, згідно якого кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до 4% нормативу 8 осіб.

Тобто відповідачем було вжито передбачені законодавством заходи для працевлаштування інвалідів. При цьому матеріали справи не містять доказів відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування чи направлялись Києво-Святошинським районним центром зайнятості для працевлаштування відповідачу.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач вживав заходи, передбачені чинним законодавством, по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування й відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Оскільки суд не встановив, а позивач не довів належними та допустимими доказами відмову відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю на вакантні робочі місця, застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені не є обґрунтованим.

При цьому, доказів на підтвердження того, що відповідачем не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку відповідача за зверненням інваліда або направленням державної служби зайнятості, позивачем не надано.

Позивачем не надано доказів, що наявні відмови через зайнятість вакансій чи не відповідність вимогам були протиправними та свідчили про умисне не працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем було вжито всі можливі заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, а відтак, застосування до нього адміністративного-господарських санкцій та пені за не працевлаштування інвалідів є протиправним.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19, від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №№806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Підстави встановлення обов`язкової скороченої тривалості робочого дня та відповідні категорії осіб передбачено статтею 51 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), до яких особи з інвалідністю не віднесені.

Натомість за правилами частини 1 статті 56 КЗпП України неповний робочий день або неповний робочий тиждень встановлюється виключно за угодою сторін при прийнятті на роботу або після прийняття.

Наявна в матеріалах справи звітність форми №3-ПН містить характеристики вакансій, відповідно до яких такі вакансії можуть бути зайняті особами з інвалідністю, з неповним робочим тижнем.

В статті 56 Кодексу законів про працю України зазначається, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року №286 (далі - Інструкція) до облікової кількості включаються штатні працівники, які прийняті або переведенні за ініціативою адміністрації на роботу на неповний робочий день або неповний робочий тиждень (пп. 2.4.3 Інструкції).

Також в підпункті 2.4.3 Інструкції зазначається, що в обліковій кількості ці працівники (які працюють неповний робочий день чи тиждень) враховуються за кожний календарний день як цілі одиниці, включаючи неробочі дні тижня, що обумовлені при зарахування на роботу.

Таким чино, на теперішній час відсутні обмеження щодо встановлення роботодавцем (за згодою інваліда) неповного робочого часу, а тому відсутні перешкоди для укладення трудового договору з інвалідом на неповний робочий час із відповідним оформленням трудової книжки.

Суд першої інстанції вірно вважає безпідставним посилання позивача на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №920/385/19, згідно якої зазначення у коментарях до даних про вакансії у поданій позивачем до Києво-Святошинського районного центру зайнятості звітності про режим роботи у вигляді неповного робочого часу не може вважатися належним виконанням передбаченого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю на підприємстві, що використовує найману працю, оскільки, як убачається зі змісту вказаної постанови, роботодавцем у коментарях до звітності щодо інформації про попит на робочу силу (вакансії) було чітко зазначено про створення робочих місць для інвалідів 0,5 штатної одиниці. Водночас, у даному випадку з поданої відповідачем звітності щодо інформації про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН за 2019-2020 роки убачається відсутність умови про працевлаштування на вакантні посади кур`єра на 0,5 штатної одиниці.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 14.06.2022.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Л.В. Бєлова