Ухвала

від 13.06.2022 по справі 317/4196/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2022 року

м. Київ

справа № 317/4196/18

провадження № 51-1661 ск 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанцій, на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 22 квітня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 квітня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080050002305, за обвинуваченням

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 22 квітня 2021 року ОСОБА_5 визнано невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні за ч. 2 ст. 358 КК та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) за недоведеністю того, що в її діянні є склад вказаного кримінального правопорушення.

Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.

Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_5 у складанні нею як працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення, за обставин, детально викладених в обвинувальному акті та відображених у вироку місцевого суду.

При цьому суть обвинувачення зводилася до того, що 13 квітня, 02-04, 10, 11 червня, 04, 06-10, 16, 18, 19, 29, 30 липня, 01, 03, 09, 10, 12, 13, 17-20, 23, 29 серпня, 21-23 вересня, 06-08, 10, 11, 16, 21 жовтня, 05-07, 12, 15, 18-21, 23, 24, 26, 29, 30 листопада 2016 року ОСОБА_5 , перебуваючи на своєму робочому місці, за місцем реєстрації та фактичного знаходження ТОВ «Запорізький асфальтобетонний завод», за адресою: вул. Мічуріна, буд. 1-А, с. Високогірне, Запорізький район Запорізька область достовірно знаючи, що вказане підприємство не має атестованої лабораторії з перевірки якості асфальтобетонної суміші, яку виготовляє, а також не проводить дослідження вказаної суміші в іншій лабораторії, на підставі чого не має права видавати паспорти якості щодо відповідності виготовленої суміші вимогам чинного ДСТУ Б.В.2.7-119:2011, та розуміючи, що немає законних підстав стверджувати, що виготовлена асфальтобетонна суміш відповідає вимогам указаного ДСТУ, склала завідомо неправдиві офіційні документи паспорти № 01-04/1 від 13 квітня 2016 року, № 02-06/1 від 02 червня 2016 року, № 03-06/1 від 03 червня 2016 року, № 04-06/1 від 04 червня 2016 року, № 10-06/1, № 05-06/1 від 11 червня 2016 року, № 11/06-01 від 11 червня 2016 року, № 04-07/1 від 04 липня 2016 року, № 06-07/1 від 06 липня 2016 року, 07-07/1 від 07 липня 2016 року, № 08-07/1 від 08 липня 2016 року, № 09-07/1 від 09 липня 2016 року, № 10-07/1 від 10 липня 2016 року, № 16-07/1 від 16 липня 2016 року, № 18-07/1 від 18 липня 2016 року, № 19-07/1 від 19 липня 2016 року, № 29-07/2 від 29 липня 2016 року, № 30-07/1 від 30 липня 2016 року, № 01-08/1 від 01 серпня 2016 року, № 03-08/1 від 03 серпня 2016 року, № 09-08/1 від 09 серпня 2016 року, № 10-08/1 від 10 серпня 2016 року, № 12-08/1 від 12 серпня 2016 року, № 13-08/1 від 13 серпня 2016 року, № 17-08/1 від 17 серпня 2016 року, № 18-08/1 від 18 серпня 2016 року, № 19-08/1 від 19 серпня 2016 року, № 20-08/1 від 20 серпня 2016 року, № 23-08/1 від 23 серпня 2016 року, № 29-08/1 від 29 серпня 2016 року, № 21-09/1 від 21 вересня 2016 року, № 22-09/1 від 22 вересня 2016 року, № 23-09/1 від 23 вересня 2016 року, № 06-10/1 від 06 жовтня 2016 року, № 07-10/1 від 07 жовтня 2016 року, № 08-10/1 від 08 жовтня 2016 року, № 10-10/1 від 10 жовтня 2016 року, № 11-10/1 від 11 жовтня 2016 року, № 16-10/1 від 16 жовтня 2016 року, № 21-10/1 від 21 жовтня 2016 року, № 05-11/1 від 05 листопада 2016 року, № 06-11/1 від 06 листопада 2016 року, № 07-11/1 від 07 листопада 2016 року, № 12-11/1 від 12 листопада 2016 року, № 15-11/1 від 15 листопада 2016 року, № 18-11/1 від 18 листопада 2016 року, № 19-11/1 від 19 листопада 2016 року, № 20- 11/1 від 20 листопада 2016 року, № 21-11/1 від 21 листопада 2016 року, № 23-11/1 від 23 листопада 2016 року, № 24-11/1 від 24 листопада 2016 року, №26-11/1 від 26 листопада 2016 року, № 29-11/1 від 29 листопада 2016 року, № 30- 11/1 від 30 листопада 2016 року випробування зразків асфальтобетонних сумішей, взятих з установки ДС158, в яких засвідчила відповідність асфальтобетонних сумішей за фізико-механічними показниками вимогам ДСТУ Б.В.2.7-119:2011.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 11 квітня 2022 року вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 22 квітня 2021 року щодо ОСОБА_5 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 22 квітня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 квітня 2022 року щодо ОСОБА_5 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор указує на те, що рішення місцевого та апеляційного судів є незаконними і необґрунтованими. Так, на думку прокурора, місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про надання тимчасового доступу до речей та документів, а саме матеріалів кримінального провадження № 12016080050004469 за ч. 2 ст. 364-1 КК, в яких були оригінали документів: протоколу про проведення обшуку від 31 травня 2018 року, ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2018 року та протоколу обшуку від 08 червня 2018 року, копії яких далі суд визнав недопустимими доказами за відсутності їх оригіналів, що стало однією з підстав для винесення виправдувального вироку.

Стверджує, що апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення суду першої інстанції, належним чином не перевірив доводів, викладених у апеляційній скарзі прокурора, та не дав вичерпної відповіді на них, чим порушив вимоги ст. 419 КПК. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора щодо необхідності повторного дослідження доказів у провадженні.

Мотиви Суду

Перевіривши доводи в касаційній скарзі прокурора та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

За приписами ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За змістом ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Як убачається з матеріалів провадження за касаційною скаргою, суд першої інстанції відповідно до ст. 94 КПК, виправдовуючи ОСОБА_5 , повно та всебічно дослідив усі докази, зібрані стороною обвинувачення, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку, і дійшов правильного висновку, що сторона обвинувачення не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин складання ОСОБА_5 як працівником юридичної особи незалежно від форми власності, яка не є службовою особою, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення.

Так, місцевий суд установив, що в наданих стороною обвинувачення паспортах відсутні будь-які реквізити, штампи, печатки підприємства або лабораторії, яка їх видала; доказів, що ці паспорти кому-небудь були видані, надіслані або використовувались як офіційні документи, не надано; оскільки ТОВ «Запорізький асфальтобетонний завод» не має атестованої лабораторії з перевірки якості асфальтобетонної суміші, яку виготовляє, тому відповідно у ОСОБА_5 не було законних повноважень взагалі видавати будь-які офіціальні документи з приводу якості асфальтобетонної суміші; виготовлення та видача паспортів якості асфальтобетонної суміші саме лаборантом ОСОБА_5 не передбачено жодним документом, а надана до суду посадова інструкція лаборанта затверджена 03 січня 2017 року, в той час як останній інкримінується вчинення кримінальних правопорушень у період часу з 13 квітня по 30 листопада 2016 року; паспорти не відповідають формі та реквізитам, визначеним ДСТУ Б.В.2.7-119:2011, частина з них взагалі роздрукована на чернетках, тому вони не можуть вважатися офіційними документами, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру.

При цьому суд у своєму рішенні навів детальний аналіз досліджених ним доказів, у тому числі й тих, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, і зазначив мотиви, виходячи з яких, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину не підтверджується поза розумним сумнівом.

Не погодившись із виправдувальним вироком щодо ОСОБА_5 , прокурор у кримінальному провадженні звернувся з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою; наводяться докази, що спростовують її доводи.

Усупереч твердженням прокурора в касаційній скарзі, з долученої копії ухвали апеляційного суду вбачається, що суд під час перегляду вироку суду першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, дав належну оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі прокурора, які є майже аналогічними доводам його касаційної скарги, та із зазначенням мотивів прийнятого рішення залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що місцевий суд обґрунтовано дійшов думки про необхідність виправдання ОСОБА_5 , оскільки вона свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнала, передані стороною обвинувачення докази не доводять наявності її вини, деякі з наданих стороною обвинувачення документів є недопустимими доказами, паспорти відповідності асфальтобетонних сумішей не є офіційними документами у розумінні примітки до ст. 358 КК, а інших досліджених в судовому засіданні доказів недостатньо для визнання її винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і крім того, сумніви щодо доведеності її вини усунути неможливо.

Зокрема, такі документи, як ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06, 17 серпня 2017 року про тимчасовий доступ до речей з можливістю відібрання зразків для проведення судової технічної експертизи, а саме асфальтобетонного покриття; протоколи тимчасового доступу до речей і документів від 28, 30 серпня, та 14 вересня 2017 року; описи речей і документів, які були вилучені на підставі ухвал слідчого судді; висновки судової будівельно-технічної та дорожньо-технічної експертизи № 4436/11290 від 18 травня 2018 року, № 4435/11291 від 18 травня 2018 року, № 11597/12223 від 21 травня 2018 року, № 4432/11292 від 18 травня 2018 року, № 4429/8555 від 23 квітня 2018 року, № 4431/7901 від 23 квітня 2018 року, № 4433/11293 від 18 травня 2018 року, № 4434/11596 від 21 травня 2018 року, № 4430/8554 від 23 квітня 2018 року; протоколи випробування асфальтобетону з покриття; договір субпідряду на надання послуг з поточного ремонту вулично-дорожньої мережі та внутрішньо квартальних доріг м. Запоріжжя від 17 квітня 2014 року, укладений між КП «ЕЛУАІП» та ТОВ «Строй-Лідер», з додатковими угодами від 14, 22, 23, 30 червня та 07 вересня 2016 року; договір № 0106/16-1 поставки товару від 01 червня 2016 року між ПП «Свет-Строй» та ТОВ «Строй-Лідер»; договір поставки № 82 від 08 червня 2016 року між ТОВ «Запорізький асфальтобетонний завод» та ПП «Свет-Строй», на переконання суду апеляційної інстанції слушно визнано недопустимими доказами, адже надано їх незавірені ксерокопії, а не оригінали, що не відповідає вимогам ч. 3 ст. 99 КПК.

Також апеляційний суд зазначив, що посадова інструкція лаборанта була затверджена директором ТОВ «Запорізький асфальтобетонний завод» лише 03 січня 2017 року, а епізоди, інкриміновані ОСОБА_5 , були вчинені в період часу з 13 квітня по 30 листопада 2016 року, а тому виготовлення та видача паспортів якості асфальтобетонної суміші саме лаборантом ОСОБА_5 протягом вказаного періоду не була передбачена жодним документом.

Паспорти будівельної лабораторії ТОВ «Запорізький асфальтобетонний завод» з висновками про те, що асфальтобетонна суміш відповідає вимогам ДСТУ, також не є належними, достатніми та допустимими доказами на підтвердження вини останньої, оскільки одна частина з них не містить підпису ОСОБА_5 , а інша роздрукована на чернетках.

Що стосується висновку експерта від 17 жовтня 2018 року№ 703-18, яким встановлено виконання підписів у паспортах відповідності саме ОСОБА_5 , то він не доводить її вини, до того ж факт підписання цих паспортів не спростовувався і нею самою, але жодним чином цей висновок не вказує на те, що досліджені документи є офіційними.

Більш того, апеляційний суд обґрунтовано відмітив, що відповідно до примітки до ст. 358 КК під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

У висновках Верховного Суду неодноразово зазначалося, що невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Однак паспорти відповідності асфальтобетонних сумішей, про які йдеться у цьому провадженні та які складала ОСОБА_5 , не відповідають формі та реквізитам, визначеним ДСТУ Б.В.2.7-119:2011, оскільки не містять будь-яких реквізитів, штампів, печаток підприємства або лабораторії, що їх видала, а частина з указаних паспортів була взагалі роздрукована на чернетках.

Також під час перегляду вищезазначеного вироку апеляційний суд не встановив порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду всебічно, повно та об`єктивно розглянути кримінальне провадження й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Тому, на думку колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд обґрунтовано погодився з наведеними у вироку висновками щодо виправдання ОСОБА_5 , оскільки наявні в матеріалах кримінального провадження документи, як окремо, так і в сукупності, не містили відомостей про обставини, які підлягають обов`язковому доказуванню в кримінальному провадженні, і не доводили вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК.

Посилання прокурора на безпідставну відмову стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів у провадженні, є неспроможним, оскільки згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цьому випадку таких обставин апеляційний суд не встановив, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Власне факт непогодження з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів.

З огляду на зазначене колегія суддів доходить висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час постановлення рішень.

Твердження, вказані прокурором у касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять вагомих доводів, які би дозволили Суду дійти переконання, що рішення були постановлені з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону або з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає.

Враховуючи викладене, Суд відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанцій, на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 22 квітня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 квітня 2022 року щодо ОСОБА_5 .

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3