Постанова

від 13.06.2022 по справі 620/16573/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/16573/21 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Файдюка В.В.,

Суддів Єгорової Н.М.,

Собківа Я.М.,

При секретарі Шепель О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Коропської селищної ради Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коропської селищної ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Коропської селищної ради Чернігівської області (далі - відповідач, рада), в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення Коропської селищної ради Чернігівської області від 30 січня 2020 року № 5087 про відмову у наданні дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності для ведення фермерського господарства, у розмірі частки (паю), яка розташована на території Коропської селищної ради Чернігівської області, за межами с. Городище.

- зобов`язати Коропську селищну раду Чернігівської області надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, у розмірі частки (паю), яка розташована на території Коропської селищної ради Чернігівської області, за межами с. Городище, члену Фермерського господарства «Югланс-релігія Хортус» ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що рішення Коропської селищної ради Чернігівської області від 30 січня 2020 року № 5087 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності для ведення фермерського господарства, у розмірі частки (паю), яка розташована на території Коропської селищної ради Чернігівської області, за межами с. Городище, прийняте у порушення норм земельного законодавства, є протиправним та порушує права позивача.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року даний адміністративний позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Коропської селищної ради Чернігівської області від 30 січня 2020 року № 5087 про відмову у наданні дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності для ведення фермерського господарства, у розмірі частки (паю), яка розташована на території Коропської селищної ради Чернігівської області, за межами с. Городище.

Зобов`язано Коропську селищну раду Чернігівської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 січня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності для ведення фермерського господарства, у розмірі частки (паю), яка розташована на території Коропської селищної ради Чернігівської області, за межами с. Городище.

В решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що в оскаржуваному рішенні відповідача не вбачаються законні підстави відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень та всупереч вимогам Земельного Кодексу безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянок, що не узгоджується з приписами чинного законодавства.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зазначає, що на виконання статей 19-21 Закону України «Про землеустрій» Коропською селищною радою було прийняте рішення № 2601 від 01 березня 2019 року «Про резервування земельних ділянок» стосовно організації і планування землеустрою. Вказане рішення було прийняте селищною радою в межах повноважень, визначених п. 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яким зарезервовано земельні ділянки, до складу яких також увійшли земельні ділянки, які перебувають в оренді, постійному користуванні фізичних та юридичних осіб для передачі цілісними масивами в оренду, що здійснюється за результатами проведення земельних торгів, в тому числі і земельні ділянки, які перебувають у користуванні ФГ «Югланс-релігія Хортус».

У користуванні фермерського господарства перебувають вже сформовані у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу земельна ділянка з кадастровим номером 7422283300:03:000:1428 площею 17,9273 га та земельна ділянка з кадастровим номером 7422283300:03:000:1319 площею 2,7589 га, які є об`єктами цивільних прав, а надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою призведе до припинення існування вказаних земельних ділянок, а їх державна реєстрація в Державному земельному кадастрі скасується.

Також. На переконання відповідача, позивач звернулася до суду з позовною заявою з пропущенням строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ч. 2 статті 122 КАС України. Судом першої інстанції було поновлено строк безпідставно та з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , яка є членом Фермерського господарства «Югланс-релігія Хортус», звернулася до Коропської селищної ради Чернігівської області із заявою від 10 січня 2020 року (вх. 01-37/33) та відповідними документами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності для ведення фермерського господарства, у розмірі частки (паю), яка розташована на території Коропської селищної ради Чернігівської області (Городищенського старостинського округу).

Рішенням сорок четвертої сесії сьомого скликання Коропської селищної ради Чернігівської області від 30 січня 2020 року № 5087 «Про розгляд заяви», селищною радою відмовлено у наданні дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності для ведення фермерського господарства, у розмірі частки (паю), яка розташована на території Коропської селищної ради Чернігівської області, за межами с. Городище. Підставою для відмови вказано рішення пленарного засідання тридцять третьої сесії сьомого скликання від 01 березня 2019 року депутатів Коропської селищної ради Чернігівської області №2601 «Про резервування земельних ділянок», яким вказані земельні ділянки, а саме: земельна ділянка 7422283300:03:000:1428 та земельна ділянка 7422283300:03:000:1319 зарезервовані для передачі цілісними масивами в оренду.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 12 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; організація землеустрою, тощо.

Згідно п. 34 ч.1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних міських рад.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України).

При цьому, пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва-, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 32 Земельного кодексу України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до приписів статті 133 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Зокрема, п. «а» ч. 1 статті 121 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

За змістом ч.6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно абз.1 ч.7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч.8 статті 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 статті 118 ЗК України).

Відповідно до ч.10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

З наведених вище норм вбачається, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. При цьому, законодавцем визначені виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В обґрунтування своєї відмови відповідач посилається на те, що на виконання статей 19-21 Закону України «Про землеустрій» Коропською селищною радою було прийняте рішення № 2601 від 01 березня 2019 року «Про резервування земельних ділянок» стосовно організації і планування землеустрою. Вказане рішення було прийняте селищною радою в межах повноважень, визначених п. 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яким зарезервовано земельні ділянки, до складу яких також увійшли земельні ділянки, які перебувають в оренді, постійному користуванні фізичних та юридичних осіб для передачі цілісними масивами в оренду, що здійснюється за результатами проведення земельних торгів, в тому числі і земельні ділянки, які перебувають у користуванні ФГ «Югланс-релігія Хортус».

У користуванні фермерського господарства перебувають вже сформовані у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу земельна ділянка з кадастровим номером 7422283300:03:000:1428 площею 17,9273 га та земельна ділянка з кадастровим номером 7422283300:03:000:1319 площею 2,7589 га, які є об`єктами цивільних прав, а надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою призведе до припинення існування вказаних земельних ділянок, а їх державна реєстрація в Державному земельному кадастрі скасується.

Тобто, відмова була вмотивована тим, що 01 березня 2019 року Коропською селищною радою було прийнято рішення № 2601 «Про резервування земельних ділянок», і прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка вже зарезервована для передачі цілісними масивами в оренду, що здійснюється за результатами проведення земельних торгів, було б порушенням рішення селищної ради від 01 березня 2019 року, яке є обов`язковими до виконання на території Коропської селищної ради в силу статті 144 Конституції України.

Однак, колегія суддів критично оцінює наведені відповідачем аргументи, оскільки надання особі дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність чи користування з підстав, визначених законом, зокрема, у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів та з інших, визначених законом, підстав.

Наведене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 30 травня 2018 року по справі № 826/5737/16.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак, в оскаржуваному рішенні відповідача не вбачаються законні підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відтак, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень та всупереч вимогам Земельного Кодексу безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянок, що не узгоджується з приписами чинного законодавства.

Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем безпідставно прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач звернулася до суду з позовною заявою з пропущенням строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Згідно ч. 1, 4 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 звернулася до Коропської селищної ради Чернігівської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності для ведення фермерського господарства 10 січня 2020 року.

Рішенням сорок четвертої сесії сьомого скликання Коропської селищної ради Чернігівської області від 30 січня 2020 року № 5087 «Про розгляд заяви» відмовлено у наданні дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель комунальної власності для ведення фермерського господарства, у розмірі частки (паю), яка розташована на території Коропської селищної ради Чернігівської області, за межами с. Городище.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю хворою матір`ю. Проте, в періоди з 12 січня 2020 року по 31 березня 2020 року та з 16 жовтня 2021 року по час звернення до суду позивач разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично мешкають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Про існування оскаржуваного рішення позивач до 03 листопада 2021 року не знала та не могла знати, оскільки на її постійне місце проживання ( АДРЕСА_2 ) таке рішення відповідачем не направлялось, а дізналась вона про існування спірного рішення після отримання відповіді від Коропської селищної ради Чернігівської області від 03 листопада 2021 року № 2668/01-27, наданої на запит адвоката Веремій Т.М. № 31 від 27 жовтня 2021 року та 15 листопада 2021 року звернулась до суду за захистом своїх прав. Відсутність власноручного підпису позивача про отримання листа на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 06 лютого 2020 року, наданого відповідачем, також є підтвердженням даного факту.

Колегія суддів врахувала, що мати позивача є тяжко хворою особою. Діагноз хворої: Цереброваскулярна хвороба 3 ст. Наслідок гострого порушення мозкового кровообігу в формі правої геміплегії моторної афазії (ішемічний інсульт). За поясненням представника позивача, що жодним чином не заперечено та не спростовано відповідачем, хвороба матері та догляд за нею у позивача займає багато часу, оскільки хвора самостійно пересуватись не може, потребує стороннього догляду. Хвора мати двічі на рік проходить стаціонарне лікування, що також потребує постійної присутності позивача біля ліжка хворої матері, що підтверджується виписками із амбулаторної картки хворої, наявними в матеріалах справи. З 2016 року позивач постійно здійснює за нею догляд, що підтверджується довідкою від 03 грудня 2021 року, виданою «Коропською центральною лікарнею» Коропської селищної ради. У зв`язку із погіршенням стану здоров`я матері, позивач була вимушена супроводжувати її до міста Чернігова для лікування та проходження реабілітації та здійснювати постійний догляд за нею, оскільки інших родичів хвора ОСОБА_2 не має. Тому в період з 01 квітня 2020 року по 15 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 разом із матір`ю ОСОБА_2 фактично мешкали без реєстрації в іншому населеному пункті за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Актом про проживання особи без реєстрації від 15 грудня 2021 року, складеним директором ОСББ «Центр Комфорт».

У зв`язку з наведеними обставинами, на переконання суду, у позивача об`єктивно не було можливості отримати спірне рішення та існували поважні причини пропуску строку звернення до суду, які не залежали від її волі.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також в статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої законом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР.

За змістом п.1 статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає передусім те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави пропуску строку.

Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися:

1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду;

2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін;

3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення;

4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі;

5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Колегія суддів вважає, що позивач вказала та підтвердила доказами причини непереборного та об`єктивного характеру, що заважали їй своєчасно звернутися за захистом своїх прав до суду, у зв`язку з чим пропущений строк підлягає поновленню.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 312, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Коропської селищної ради Чернігівської області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 14 червня 2022 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Н.М. Єгорова

Я.М. Собків