Постанова

від 21.02.2022 по справі 760/5841/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №760/5841/21 Головуючий у 1 інстанції: Оксюта Т.Г.

Провадження №22-ц/824/459/2022 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

22 лютого 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Гаращенка Д.Р.

суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П.

за участю секретаря Стеблиненко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики, в якому просила:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 160 121 долар США 92 центи, з яких: 150 000 доларів США 00 центів - сума основного боргу, 121 долар США 92 центи - 3 % річних від простроченої суми боргу згідно договору позики від 04 грудня 2017 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом КМНО Леутою І.В., зареєстрованого в реєстрі за №1290;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 379 571 долар США 18 центів, з яких 300 000 доларів США 00 центів - сума основного боргу, 78 190 доларів СІЛА 36 центів - сума процентів за користування позикою, 1 380 доларів США 82 центи - 3 % річних від простроченої суми боргу згідно договору позики, укладення якого підтверджується розпискою позичальника від 11 грудня 2018 року;

- стягнути з ОСОБА_1 користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 350 грн 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04 грудня 2017 року між нею, як позикодавцем, та ОСОБА_1 як позичальником, було укладено договір позики, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом КМНО Леутою І.В., зареєстрований в реєстрі за №1290, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача кошти в сумі 150 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ на день укладення даної угоди становило 4 058 145,00 грн зі строком повернення до 04 грудня 2018 року.

У встановлений договором строк відповідач грошові кошти не повернув.

Також, 11 грудня2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою позичальника від 11 грудня 2018 року, відповідно до якого відповідач отримав позику у розмірі 300 000 доларів США.

Оскільки у розписці позичальника від 11 грудня 2018 року не був встановлений строк повернення такої позики та процентів за користування нею, то позика та проценти за користування нею мають бути повернуті відповідачем як позичальником протягом 30 календарних днів від дня пред`явлення позивачем як позикодавцем вимоги про повернення таких коштів.

У зв`язку з цим 08 грудня 2020 року нею було пред`явлено до відповідача вимогу про сплату боргу за договором позики грошових коштів, в якій вона вимагала у відповідача повернути їй грошові кошти, надані в позику за розпискою позичальника від 11 грудня 2018 року, протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня пред`явлення позикодавцем цієї вимоги, а саме, до 07 січня 2021 року включно.

Однак, у встановлений строк грошові кошти повернуті не були.

Як зазначено в пп. а п. 2 договору позики від 04 грудня 2017 року, договір позики є безпроцентним, а тому проценти за користування даною позикою з відповідача не стягуються.

Разом з тим, у розписці позичальника від 11 грудня 2018 року не встановлений розмір процентів, які мають бути сплачені позичальником за користування позикою, як і не встановлено того, що така позика є безпроцентною.

А тому у відповідності до ст. 1048 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити на користь ОСОБА_2 проценти від сум позики за розпискою від 11 грудня 2018 року у розмірі 78 190,36 доларів США.

Оскільки відповідач не виконав свій обов`язок з повернення всієї сумипозики у розмірі 150 000 доларів США не пізніше 04 грудня 2018 року включно, він вважаєтьсятаким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання, а відтак сума боргу має бутистягнута на користь ОСОБА_2 з урахуванням 3% річних від простроченої суми, що становить 10 121,92 доларів США.

Щодо договору позики від 11 грудня 2018 року, то загальна сума 3% річних, які мають бути стягнуті з відповідача, становить 1 380,82 доларів США.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики від 04.12.2017 року в сумі 160121 долар США 92 центи, з яких 150000 доларів США 00 центів - сума основного боргу, 10121 долар США 92 центи - 3 % річних від простроченої суми боргу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики від 11.12.2018 року в сумі 379571 долар США 18 центів, з яких 300 000 доларів США 00 центів - сума основного боргу, 78190 доларів США 36 центів - сума процентів за користування позикою, 1380 доларів США 82 центи - 3 % річних від простроченої суми боргу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 11350,00 грн. та 454,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подавапеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог вказував, що суд першої інстанції, незважаючи на клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та продовження підготовчого засідання, не визнав причину відсутності представника поважною, виніс рішення, яке ґрунтується лише на доводах позивача та проігнорував надані докази відповідача. Відповідач не заперечував факт укладання договору та отримання грошей, але надав докази погашення певної частини суми позики. Так, суду були надані скріншоти з фотографією рукописного тексту з переписки в Viber, де позивач сама зазначає суми коштів та дати отримання коштів в погашення боргу, а саме, разом 880 000 грн. Tакож у відзиві зазначено, що ці обставини можуть бути підтверджені і показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Зазначав, що стягнення відсотків у розмірі облікової ставки НБУ на валютне зобов`язання не передбачено діючим законодавством України, також законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти.

Адвокат Боримська І.О. представник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним, обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права. З апеляційної скарги не вбачається жодна з підстав, що вказана у ч. 1 ст. 376 ЦПК України, для скасування рішення суду.

У судовому засіданні адвокат Тихонов О.А. та адвокат Варнаков Є.Г., які є представниками ОСОБА_1 , просили задовольнити апеляційну скаргу.

Адвокат Боримська І.О. представник ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Леутою І.В. та зареєстрований в реєстрі за №1290.

Відповідно до п. 1 договору позики від 04 грудня 2017 року позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові кошти в сумі 150 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ на день укладення даної угоди (1 USD = 27,0543 грн) становить 4 058 145,00 грн. Передачу грошей здійснено до підписання цього договору. Факт підписання договору позичальником буде свідчити про отримання ним усієї вказаної у договорі грошової суми та про відсутність будь-яких претензій, які б стосувалися цього питання.

Згідно із п. 2 договору позики від 04 грудня 2017 року сторони за цим договором домовились про те, що: договір позики є безпроцентним; остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 04 грудня 2018 року (четвертого грудня дві тисячі вісімнадцятого) року; при цьому, повернення грошей на вибір позичальника може здійснюватися як частинами, так і однією сумою, яка може бути передана позикодавцеві не пізніше вказаної вище дати (04 грудня 2018 року); виконання зобов`язання за договором має здійснюватися готівкою у межах України, шляхом вручення грошей особисто позикодавцев; факт одержання повернутої всієї суми позики підтверджується власноручною заявою (розпискою) позикодавця, складеною у простій письмовій формі; без цієї заяви (розписки) борг вважається таким, що не повернутий.

Крім того, 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 написав розписку, що він отримав у борг 300 000 доларів США від ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Разом з тим, якщо факт передання грошових коштів відрізняється від моменту підписання договору між сторонами, то він може підтверджуватися розпискою або іншими документами, тобто письмовими доказами. При цьому чинне законодавство України не встановлює обов`язковості написання розписки про передачу грошових коштів, якщо між сторонами укладений договір позики в письмовій формі або ними використовуються інші документи на підтвердження факту передання грошових коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За положеннями абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що за договором позики від 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 зобов`язаний був до 04 грудня 2018 року включно повернути ОСОБА_2 всю суму позики у розмірі 150 000 доларів США.

Умовами цього договору також підтверджується факт передачі позивачем та факт отримання відповідачем коштів у розмірі 150 000 доларів США.

Розписка від 11 грудня 2018 року, надана ОСОБА_2 , містить істотні ознаки, які характерні для договору позики, із її змісту вбачається укладення договору позики та вчинення сторонами угоди дій, характерних для такого договору, зокрема, факт отримання у борг 300 000 доларів США.

Водночас, у даній розписці від 11 грудня 2018 року не був встановлений строк повернення позики, а тому позика має бути повернута позичальником протягом 30 календарних днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про повернення таких коштів.

08 грудня 2020 року ОСОБА_2 було пред`явлено до ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу за договором позики (розписки) від 11 грудня 2018 року, згідно якої ОСОБА_2 вимагала у відповідача повернути грошові кошти протягом 30 календарних днів від дня пред`явлення цієї вимоги, а саме, до 07 січня 2021 року включно.

Зазначена вимога була відправлена відповідачу двічі засобами поштового зв`язку: вперше - цінним листом з описом вкладення у поштовому відправленні №0103276348020 від 09 грудня 2020 року, вдруге за №0103276675382 від 24 грудня 2020 року.

Таким чином, ОСОБА_1 зобов`язаний був до 07 січня 2021 року включно повернути ОСОБА_2 всю суму позики у розмірі 300 000 доларів США, отриману згідно договору позики (розписки) від 11 грудня 2018 року.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем факт отримання у ОСОБА_2 у боргу коштів у розмірі 150 000 доларів США та 300 000 доларів США.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на погашення певної частини суми позики. На підтвердження цього відповідачем до суду першої інстанції було надано скріншоти з фотографією рукописного тексту з переписки в Viber із зазначенням сум коштів та дат їх отримання на суму 880 000 грн.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено скріншот з фотографією рукописного тексту з переписки в Viber, оскільки із даного доказу не можливо встановити факт повернення боргу саме за договорами позики, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 04 грудня 2017 року та від 11 грудня 2018 року. Крім того, в даній роздруківці зазначено дослівно «Еганов (долг)», а в даній справі боржником за договорами позики є ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апелянта, що обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву, можуть бути підтверджені показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики.

Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів повернення коштів за договорами позики, а тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів за договором позики від 04 грудня 2017 року в розмірі 150 000 доларів США та договором позики (розпискою) від 11 грудня 2018 року в розмірі 300 000 доларів США.

У позовній заяві ОСОБА_2 на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просила стягнути з відповідача 3% річних за договором позики від 04 грудня 2017 року в розмірі 10 121,92 доларів США та за договором позики від 11 грудня 2018 року в розмірі 1 380,82 доларів США.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що оскільки відповідач не виконав перед позивачем свій обов`язок щодо повернення всієї суми позики у розмірі 150 000 доларів США не пізніше 04 грудня 2018 року включно та позики у розмірі 300 000 доларів США не пізніше 07 січня 2021 року, він вважається таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання, а відтак з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 3% річних за договором позики від 04 грудня 2017 року в розмірі 10 121,92 доларів США (за період з 05 грудня 2018 року по 05 березня 2021 року) та за договором позики (розписки) від 11 грудня 2018 року в розмірі 1380,82 доларів США (за період з 08 січня 2021 року по 05 березня 2021 року).

ОСОБА_2 у позовній заяві також просила стягнути з відповідача проценти за користування позикою за договором позики від 11 грудня 2018 року відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки у договорі позики (розписці) від 11 грудня 2018 року не встановлений розмір процентів, які мають бути сплачені позичальником за користування позикою, як і не встановлено того, що така позика є безпроцентною, то розмір таких процентів визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Суд апеляційної інстанції не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №337/4737/17-ц (провадження №61-3494св20) зазначено, що «суди встановили, що предметом договору позики виступали кошти в іноземній валюті - доларах США, а розмір процентів сторонами не був визначений. Облікова ставка Національного банку України (далі - НБУ) є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. Висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16. У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника. Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження 14-465цс18)».

У справі, що переглядається предметом договору позики (розписки) від 11 грудня 2018 року виступали кошти в іноземній валюті - доларах США, а розмір процентів сторонами не був визначений, тому положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України щодо можливості розрахунку розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку не можуть бути застосовані, тобто позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище рішення суду в частині стягнення процентів за користування позикою у розмірі 78 190 доларів США 36 центів підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Разом з тим, оскаржуваним рішенням суду стягнуто заборгованість за договором позики від 11 грудня 2018 року в сумі 379 571 доларів США 18 центів, яка зазначена з урахуванням суми основного боргу, 3% річних від простроченої суми боргу, а також процентів за користування позикою, в задоволенні яких судом апеляційної інстанції відмовлено, що позбавляє суд апеляційної інстанції змінити суми, що підлягають стягненню, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про стягнення позики в розмірі 300 000 доларів США, 3% річних у розмірі 1380 доларів США 82 центи та про відмову в стягненні процентів за користування позикою у розмірі 78 190 доларів США 36 центів.

За положеннями ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, , понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення.

Згідно з ч. 1, 10, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог, часткове задоволення апеляційної скарги, сплату ОСОБА_2 судового збору за подання позовної заяви у розмірі 11350 грн, сплату ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 17 025 грн, положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7239 грн 05 коп.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики від 11 грудня 2018 року в сумі 379571 долар США 18 центів скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики від 11 грудня 2018 року в розмірі 300 000 (триста тисяч) доларів США та 3% річних у розмірі 1380 (одна тисяча триста вісімдесят) доларів США 82 центи.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою у розмірі 78 190 (сімдесят вісім тисяч сто дев`яносто) доларів США 36 центів відмовити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року в частині розподілу судових витрат по сплаті судового зборускасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 239 (сім тисяч двісті тридцять дев`ять) грн 05 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови суду складено 23 лютого 2022 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді О.І. Сліпченко

Л.П. Сушко