Рішення

від 05.06.2022 по справі 914/2314/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2022 Справа № 914/2314/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. за участі секретаря судових засідань Зусько І.С. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури, м. Львів, в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів,

до відповідача 1: Державного підприємства «Дослідне господарство «Радехівське» інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України», с. Сабанівка Червоноградського району,

до відповідача 2: Фермерського господарства «Галстедан», с. Журавники Горохівського району Волинської області,

про визнання недійсними договорів та звільнення земельних ділянок

За участі представників:

Від прокуратури: Тарас Сергій Богданович - прокурор,

від позивача: Пашко Єлизавета олександрівна - представник,

від відповідача 1: не з`явився.

від відповідача 2: ОСОБА_1 адвокат.

Суть спору: Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсними з моменту укладення та припинення на майбутнє договорів про надання послуг № 1/20 від 01.10.2020 р. та № 1 контрактації сільськогосподарської продукції від 11.01.2021 р., які укладено між відповідачами, а також про зобов`язання відповідача 2 звільнити земельні ділянки державної власності.

Згідно із заявою прокурора від 16.08.2021 р. (том І, а.с. 85-89) земельні ділянки мають бути звільнені відповідачем 2 в повному обсязі шляхом вивільнення їх від будь-яких матеріальних цінностей, що на законних підставах належить відповідачу 2.

Стислий виклад позиції прокуратури в інтересах держави в особі позивача.

Прокурор вважає, що умови п.п. 1.1., 1.2., 1.4., 1.5., 3.1., 3.4., 7.7., 9.1., 9.2., 10.5. Договору про надання послуг № 1/20 від 01.10.2020 р. у сукупності з умовами п.п. 1.1., 1.5., 3.3., 3.4. та 7.1. Договору № 1 контрактації сільськогосподарської продукції від 11.01.2021 р. дають підстави стверджувати, що ці договори укладено сторонами з метою приховання фактичних орендних правовідносин, що склались між відповідачами. Ці договори в силу ст. 235 ЦК України є удаваним правочином. Тому «оскільки правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або визнання його недійсним.».

Відповідач 1 не мав права виступати орендодавцем землі, оскільки таким є позивач у справі.

Передачу земельних ділянок в оренду здійснено за відсутності рішення про це відповідного органу та без проведення земельних торгів.

Прокурор стверджує, що сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок передачі в оренду спірних земельних ділянок. Тому на підставі п. 1 ст. 215 ЦК України, п.п. 1, 4, 5 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 207 ГК України таке зобов`язання може бути на вимогу відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю.

Прокурор також посилається на те, що спірні договори не є договором надання послуг та договором контрактації, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (ст. 234 ЦК України), а тому договори підлягають визнанню недійсними.

Прокурор вважає, що на підставі ст. 216 ЦК України земельні ділянки, яких стосуються спірні договори, підлягають звільненню Фермерським господарством «Галстедан».

Стислий виклад пояснень Фермерського господарства «Галстедан» (том справи І, а.с. 112-116, том справи ІІ, а.с. 85-91, а також пояснень від 06.06.2022 р.).

Відповідач 2 цитує мови пунктів 1.1.-1.3., 3.1., 3.2., 4.1. Договору № 1 контрактації сільськогосподарської продукції від 11 січня 2021 р., а також норми ч. 3 ст. 6, ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 3 ст. 125, ч. 1 ст. 202, ст. 203, ст. 204, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 235, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ст. 628, ч. 1 ст. 638, ст. 713, ст. 792 ЦК України, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 179, ч. 1 ст. 265 ГК України, ст.ст. 1, 2, 13, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Відповідач 2 посилається на те, що умови Договору контрактації сільськогосподарської продукції № 1 свідчать про намір його сторін задля взаємної вигоди досягнути мети, яка визначена Договором, «… підтверджують справжнє та вільне волевиявлення (сторін договору), що випливає з умов, які деталізують виконання сторонами прав і обов'язків за Договором.».

Відповідач 2 посилається на наявне у нього право укладати змішані договори, що не суперечить такому принципу цивільного законодавства як свобода договору.

Невідповідність окремих умов Договору контрактації окремим положенням ст. 713 ЦК України не може свідчити про відсутність у сторін наміру укласти саме договір з метою контрактації сільськогосподарської продукції, а є реалізацією права сторін на вільне волевиявлення при укладенні договору в межах, у яких закон надає сторонам право на свободу договору, адже сторонами досягнуті домовленості щодо істотних умов укладеного ними договору.

Відповідач 2 стверджує, що в оспорюваному договорі відсутні істотні умови, які б надавали йому характер орендного договору, а саме: не визначено об`єкт оренди, кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки, не встановлено орендної плати, строків її сплати і індексації тощо.

Прокурором не доведено фактів передачі земельних ділянок відповідачем 1 відповідачу 2, а також не наведено умов договорів, які передбачають передачу права користування (володіння) земельними ділянками від відповідача 1 до відповідача 2. Факт укладення Договору про надання послуг не може свідчити про удаваність Договору контрактації.

Відповідач 2 наполягає на тому, що доводи прокурора про те, що спірні правочини укладено між відповідачами для приховання договору оренди землі, який вони насправді вчинили, є припущеннями та не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Спірними договорами не передбачено обов`язку однієї із сторін сплачувати орендну плату, не визначено об`єкту оренди, не встановлено відповідальності за несплату орендної плати. Відсутність у договорі таких істотних умов договору оренди землі свідчить про відсутність у ньому ознак удаваного правочину.

Відповідач 2 заперечує посилання прокурора та позивача на ту обставину, що власником вирощеної продукції за спірними договорами є він. Відповідач 2 наполягає на тому, що власником такої продукції, згідно з умовами договорів, є відповідач 1.

Відповідач 2 звертає увагу суду на ту обставину, що для встановлення удаваності правочину необхідно на підставі переконливих доказів, оцінених судом за критеріями ст. 86 ГПК України, встановити, що обидві сторони правочину не мали дійсного спрямованого на досягнення певної мети вольового наміру вчинити саме цей правочин, а навпаки, мали намір вчинити інший правочин.

Враховуючи, що позовні вимоги про повернення земельних ділянок носять похідний характер, а у договорі контрактації відсутні умови щодо передачі земельних ділянок, беручи до уваги відсутність будь-яких доказів фактичної передачі таких земельних ділянок, відповідач 2 вважає такі позовні вимоги теж безпідставними.

Фермерське господарство «Галстедан» посилається й на те, що прокурор не надав доказів невиконання позивачем самостійно своїх функцій щодо захисту інтересів держави, а також на те, що акти обстеження земельних ділянок не є належними доказами на підтвердження позиції прокурора та позивача. Акти складено за відсутності відповідачів при проведенні перевірок.

На думку Фермерського господарства, до компетенції позивача не віднесено законодавством України повноважень із звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

За відсутності доказів фактичної передачі земельних ділянок позовні вимоги про повернення цих земельних ділянок є безпідставними.

Адвокат відповідача 2, Косендюк Я.А., стверджує, що оригінал договору про надання послуг № 1/20 від 01 жовтня 2020 р. втрачено. Він ставить під сумнів те, що долучена позивачем копія цього договору є ідентичною оригіналу.

З огляду на викладені вище обставини відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Стислий виклад пояснень відповідача 1 (том справи І, а.с. 153-158).

Відповідач 1 просить у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки не погоджується із доводами прокурора про те, що оскаржувані договори містять усі істотні умови договору оренди землі, їх умови не властиві ні договору підряду, ні договору контрактації, оскільки умови спірних договорів чітко визначають їхній предмет.

Спірні правочини відповідають внутрішній волі сторін договору, їх укладення було спрямоване на настання реальних правових наслідків, а тому ці договори не є удаваними та не можуть визнаватись недійсними з цих підстав.

У спірних договорах не йдеться про передачу земельної ділянки від однієї сторони до іншої, такий термін у договорах не вживається. У Додатковій угоді № 1 до Договору про надання послуг йдеться лише про надання замовником послуг доступу виконавцю таких послуг до земельних ділянок з метою надання цих послуг. Надання доступу до земельної ділянки не передбачає передачі будь-яких прав на земельну ділянку.

Спірні договори не містять істотних умов договору оренди землі, як це стверджує прокурор.

З цих підстав відповідач 1 вважає, що підстави для визнання спірних договори недійсними відсутні. За таких обставин відсутні й підстави для задоволення похідних позовних вимог про повернення земельних ділянок.

Відповідач 1 наводить також підстави, з яких, на його думку, прокурор не мав права звертатись з позовом до суду в інтересах держави в особі позивача (відсутність доказів того, що позивач не здійснював чи здійснював неналежним чином захист інтересів держави у спірних правовідносинах)

Стислий виклад пояснень прокуратури та позивача (том справи І, а.с. 161-167, 180-188, 242-247, том справи ІІ, а.с. 106-118, 188-191).

Прокурор наводить зміст п. 1.5. Договору про надання послуг, відповідно до якого сторони зобов`язуються щорічно підписувати договори контрактації (поставки) сільськогосподарської продукції. Вказана умова Договору, на думку прокурора, суперечить положенням ч. 3 ст. 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення сторін при укладенні Договору контрактації сільськогосподарської продукції.

Незважаючи на визначений у п. 1.2. Договору № 1 контрактації сільськогосподарської продукції предмет договору, у п. 1.6. Договору передбачено обов`язок державного підприємства поставити фермерському господарству весь фактично зібраний урожай із визначених договором земельних ділянок. Такі положення договору не відповідають умовам договору контрактації сільськогосподарської продукції, проте вони відповідають умовам договору оренди.

Пунктом 1.7. договору контрактації передбачено право державного підприємства відчужувати зібраний на земельних ділянках урожай виключно за письмовою згодою фермерського господарства.

Перелік земельних ділянок, доступ до яких надається відповідачем 1 відповідачу 2, визначено сторонами у Додатку № 1 до договору контрактації.

На підставі викладених обставин прокурор вважає, що спірні договори укладено сторонами з метою приховання фактичних орендних відносин. Тому до спірних правочинів необхідно застосовувати приписи, передбачені для договору оренди.

Спірні договори, на думку прокурора, суперечать приписам ст. ст. 84, 92, 95, 122-124, 134 Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 16 Закону України «Про оренду землі».

Прокурор також вважає, що спірні правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Товар, який є предметом договору контрактації, мав вирощуватись на земельних ділянках, вказаних у Додатковій угоді № 1 до Договору про надання послуг № 1/20, самим контрактантом (відповідачем 2).

Прокурор стверджує, що умови спірних договорів є властивими для договору оренди землі, однак не є властивими ані для договору про надання послуг, ані для договору контрактації. Ці договори укладено відповідачами з метою приховання фактичних орендних правовідносин, що склались між ними.

Прокурор доводить, що з метою виконання договору контрактації відповідач 1 мав засіяти, передбаченими у договорі сільськогосподарськими культурами, іншу площу сільськогосподарських угідь, ніж та, що фактично була засіяна відповідачем 2 в інтересах відповідача 1. Відповідачам було заздалегідь відомо про неможливість виконання договору контрактації, оскільки деякі з передбачених договором контрактації сільськогосподарських культур не засівались взагалі, інші засівались на земельних ділянках, площа яких об`єктивно не дозволяла зібрати передбачену договором контрактації кількість урожаю.

Наведене свідчить про те, що сторони не мали наміру керуватись п. 1.2. Договору контрактації, а керувались виключно п. 1.6. цього Договору, який встановлює обов`язок виробника (відповідача 1) поставити відповідачу 2 весь зібраний врожай.

Прокурор посилається також на те, що позивач, володіючи інформацією про незаконність розпорядження землею відповідачем 1, не вживав належних та дієвих заходів на поновлення прав держави, хоча мав реальну можливість вжити такі. Ці аргументи є достатніми для підтвердження бездіяльності позивача та висновку про наявність обґрунтованих підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.

Позивач у поясненнях стверджує, що між відповідачами існують фактичні відносини з передання у користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю, а умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що вони фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Позивач та прокурор вважають, що відповідач 1, як постійний землекористувач, не наділений повноваженнями на розпорядження земельною ділянкою, у тому числі щодо надання її в оренду. Розпорядження такими земельними ділянками є можливим лише за згодою Президії національної академії наук України та президії національних галузевих академій наук та за рішенням їх власника позивача у справі. Натомість, право володіння та користування земельною ділянкою шляхом обробки землі та збору врожаю, фактично реалізується не її постійним користувачем (відповідач 1), а відповідачем 2.

Тоді як право постійного користування земельною ділянкою передбачає, що землекористувачі самостійно господарюють на землі. Це право не може виникати на договірних підставах.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції № 1 суперечить вимогам законодавства, а саме: ст.ст. 92, 116, 122, 152 ЗК України, ст.ст. 4, 13, 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 713 ЦК України. Сторони цього договору, всупереч наведеним правовим нормам, передбачили право доступу відповідача 2 до земельних ділянок та/або місць вирощування і зберігання сільськогосподарської продукції.

З наведених підстав позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 03.08.2021р. позовну заяву у справі залишено без руху.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви суд, 25.08.2021р., ухвалив відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати в порядку загального провадження. Підготовчі засідання у справі відкладались з підстав, які наведено у наявних в матеріалах справи ухвалах суду. У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 25.10.2021 р., оголошувалась перерва.

Ухвалою суду від 25.10.2021р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів.

Ухвалою суду від 25.11.2021р. відмовлено у задоволенні клопотання прокурора у справі від 24.11.2021р. № 15/1-1927 вих. 21 про залучення до участі у справі третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національної академії аграрних наук України, м.Київ, закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті. У судовому засіданні з розгляду справи по суті, призначеному на 16.02.2022р., оголошувалась перерва. Судові засідання з розгляду справи по суті відкладались з підстав, наведених у наявних в матеріалах справи ухвалах суду.

Мотивувальна частина рішення.

Враховуючи зміст позовної заяви, характер спірних правовідносин між сторонами, до переліку обставин, які є предметом доказування у справі, належить доказування наявності фактів, що є підставами для визнання недійсними спірних договорів та зобов`язання відповідача 2 звільнити спірні земельні ділянки у спосіб, в який просить прокурор, або ж доказування існування обставин, які спростовують факти, викладені у позовній заяві.

Вичерпний перелік доказів, якими прокурор та позивач підтверджують наявність обставин, що є предметом доказування у справі, а відповідачі їх спростовують, зазначено учасниками справи в додатках до позовної заяви та заяв у справі.

Прокурор та позивач у позовній заяві та поясненнях посилаються на такі підстави визнання спірних договорів недійсними: договори укладено відповідачами з метою приховання фактичних орендних правовідносин, що склались між ними (ст. 235 ЦК України); правочини суперечать закону, оскільки відповідач 1 не мав права виступати орендодавцем землі, оскільки таким є позивач у справі, передачу земельних ділянок в оренду здійснено за відсутності рішення про це відповідного органу та без проведення земельних торгів (ч. 1, ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України); спірні договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України).

Суд встановив, що долучені прокурором до позовної заяви копії спірних договорів засвідчені надписом: «Згідно з оригіналом Прокурор відділу Львівської обласної прокуратури (особистий підпис) С.С. Нестерук 20.07.2021». Цей надпис містить підпис особи, яка засвідчувала копію, і цей надпис скріплено круглою печаткою Львівської обласної прокуратури з надписом «Згідно з оригіналом». Проте на копії кожного із наявних у матеріалах справи аркушів спірних договорів (том справи І, а.с. 17-26) наявний надпис: «З оригіналом вірно, підпис» та кругла печатка відповідача 1 з надписом: «Для документів».

Адвокат відповідача 2 у своїх поясненнях від 13 січня 2022 р. вказує, що «ставить під сумнів те, що долучена до матеріалів справи Позивачем копія договору ідентична оригіналу». Адвокат відповідача 2 зазначає, що «У сторони відповідача відсутній оригінал договору про надання послуг № 1/20 від 01 жовтня 2020 р. Оригінал вказаного та інших документів було втрачено.».

При вирішенні питання обґрунтованості та прийнятності наведених вище сумнівів адвоката відповідача 2, ОСОБА_2 , суд застосовує приписи ч. 1 ст. 75, ст. 79 та п.п. 3, 4 ч. 4 ст. 238 ГПК України.

Відповідно до наведених правових норм обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У мотивувальній частині рішення зокрема зазначаються: висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність хоча б якихось обставин, які свідчать про можливість долучення прокурором до позовної заяви неавтентичного тексту договору, який є неідентичним оригіналу, беручи до уваги визнання відповідачем 1 у поясненнях від 20.10.2021 р. (том справи І, а.с. 154) та ін. факту укладення й існування спірних договорів, наявні у матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткові накладні (том справи І, а.с. 94-99, 119-145), укладені на виконання спірних договорів, суд вважає докази, які надано прокурором на підтвердження факту укладення спірних договорів, вірогідними. Доказів на спростування факту укладення спірних договорів, або ж на підтвердження невідповідності оригіналу долучених до справи копій спірних договорів, у матеріалах справи немає.

Суд не може взяти до уваги долучену до матеріалів справи електронну копію додаткового договору № 2/2 до Договору про надання послуг № 1/20, укладеного в паперовій формі (том справи І, а.с. 10, на звороті). Станом на 16.11.2021 р. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система у Господарському суді Львівської області не працювала. Відповідно до п. 17.1. Розділу ХІ ГПК України до початку функціонування такої подання доказів здійснюється в паперовій формі.

Крім цього, електронним цифровим підписом адвоката Косендюк Я.А. підписано лише Клопотання (файл у форматі pdf. з назвою «Клопотання. Галстедан»). Скановані із паперових носіїв додатки до цього клопотання не містять жодних відміток про посвідчення електронних копій на предмет їх відповідності оригіналам, які існують у паперовій формі. Оригінали доказів суду не надані. За відсутності відміток про відповідність долучених до клопотання доказів оригіналу, суд не може дійти обґрунтованого висновку про те, чи такі копії документів дійсно надсилались учасником справи прокурору та позивачу, а також що подані докази відповідають вимогам ст. 91 ГПК України.

Отже на підставі приписів ст. ст. 80, 91 та п. 17.1. Розділу ХІ ГПК України суд не бере до уваги не посвідчені електронні копії паперових доказів, які долучено відповідачем 2 до його клопотання від 16 листопада 2021 р.

Суд визнає встановленими, з огляду на вірогідність наявних у матеріалах справи доказів, такі обставини.

У матеріалах справи наявні завірені копії Договору про надання послуг № 1/20 з Додатковою угодою № 1 до Договору, який підписано уповноваженими представниками відповідачів 01 жовтня 2020 р. (том справи І, а.с. 17-22) та Договору № 1 контрактації сільськогосподарської продукції, який підписано уповноваженими представниками відповідачів 11 січня 2021 р. (том справи І, а.с. 23-26).

Відповідач 1 у поясненнях від 20.10.2021 р. (том справи І, а.с. 153-158) факт укладення між відповідачами спірних договорів визнає.

Відповідач 2 у поясненнях від 29 вересня 2021 р. (том справи І, а.с. 112-116) визнав, що на виконання договору контрактації сільськогосподарської продукції сторонами складено ряд видаткових накладних, які свідчать про виконання умов цього договору.

Відповідачі не заперечили доводів прокуратури та позивача про те, що відповідач 2 надавав відповідачу 1 на земельних ділянках з кадастровими номерами, які вказані у спірних Договорах, послуги з посіву, садіння, підживлення, обробітку сільськогосподарських культур, збирання врожаю, підготовки продукції до первинної реалізації, забезпечення персоналом, матеріалами (засобами захисту рослин, добривами, насінням, паливно-мастильними матеріалами тощо), технікою.

Суд дійшов висновку, що спірні договори підлягають аналізу та оцінці судом у їх сукупності, оскільки саме сукупністю умов вказаних договорів прокурор та позивач мотивують оформлення відповідачами правовідносин щодо оренди земельних ділянок, які фактично склались між ними.

Беручи до уваги цю обставину, суд вважає посилання відповідачів на факт законності укладення між ними кожного із двох спірних договорів окремо, без урахування умов іншого з договорів, у їх сукупності, хибними й такими, що не стосуються доводів прокуратури й позивача.

Щодо суті позовних вимог, то суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із згаданими правовими нормами зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Подібні правові норми закріплено й у частині 1 статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім цього, правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним. Якщо встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 Цивільного кодексу України).

За удаваними правочинами сторони умисно оформляють правочини, які не стосуються правовідносин, що між ними насправді існують. Правовідносини, які фактично (насправді) існують між сторонами є іншими, ніж ті, які регулюються укладеними удаваними правочинами. У такій ситуації з одного боку існують удавані правочини, а з іншого - ті, які сторони дійсно мали на увазі. Удавані правочини своєю формою прикривають реальні правочини.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20.

На підставі спірних договорів про надання послуг (п.п. 1.4., 6.2.1., 10.5. Договору) та контрактації сільськогосподарської продукції (п. 7.1. договору) Фермерському господарству «Гадстедан» надано у фактичне користування земельні ділянки з кадастровими номерами, які перелічено у п. 1 Додаткової угоди № 1 до Договору про надання послуг № 1/20 та у п. 1.5. Договору № 1 контрактації сільськогосподарської продукції (одинадцять земельних ділянок загальною площею 1577 га). Ці земельні ділянки надано Фермерському господарству для здійснення завершеного циклу товарного сільськогосподарського виробництва 3500 тонн озимого ячменю, 2230 тонн озимої пшениці, 2350 тонн кукурудзи, 400 тонн озимого жита та 270 тонн сої. Про наведене сторони домовились у п. 1.2., 1.3., 6.1.2., 6.1.3., 6.1.4., 10.5. Договору про надання послуг та у п.п. 1.2., 3.3., 7.1. Договору контрактації сільськогосподарської продукції ). На підставі пунктів 1.5., 3.2., 3.5. Договору про надання послуг та пунктів 1.1., 1.3., 1.6., 1.7., 3.3., 3.5. Договору контрактації Фермерському господарству передається уся сільськогосподарська продукція (у фактичній кількості зібраного врожаю) вирощена та зібрана ним на вищезгаданих земельних ділянках. При цьому в рахунок оплати цієї продукції відповідач 2 має право в односторонньому порядку зарахувати заборгованість відповідача 1, що виникла на підставі інших договорів, зокрема й на підставі Договору про надання послуг № 1/20.

Суд встановив, що згідно п. 1.4. Договору № 1/20 та додатку № 1 до цього договору ДП ДГ «Радехівське» надало доступ відповідачу 2 до земельних ділянок площею 3918,3943 га. Проте у Додатку № 1 до згаданого договору земельна ділянка з кадастровим номером 4623910100:03:000:0014 площею 193,2886 га повторюється двічі. Площа цієї земельної ділянки складає 193,2886 га.

Вищезгадані та зазначені у спірних договорах земельні ділянки належать державі на праві власності та перебувають у постійному користуванні відповідача-1. Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том справи І, а.с. 27-62).

Відповідачі погодили, що спірні Договори діють у будь-якому випадку до повного виконання ними своїх зобов`язань, що випливають із цих Договорів. Вказане підтверджується п. 9.2. Договору про надання послуг № 1/20 та п. 4.1. Договору № 1 контрактації сільськогосподарської продукції. При цьому, згідно з п. 1.1. Договору № 1 відповідачі взяли на себе зобов`язання пов`язані з сільськогосподарською продукцією врожаю 2021 року та 2022 року в цілому. Згідно з п. 9.2. Договору № 1/20 зобов`язання відповідачів один перед одним виникають до 01 жовтня 2021 р. та діють до повного виконання.

Проте, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 272 Господарського кодексу України державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов`язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов`язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Відносини, пов`язані з використанням земельних ділянок, які належать до державної власності, регулюються правовими нормами Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами ст.ст. 1, 13, 15, 25 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями статті 775 Цивільного кодексу України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).

З наведених правових норм вбачається, що на відміну від договорів про надання послуг та контрактацію сільськогосподарської продукції, за якими контрактант здійснює державну закупку сільськогосподарської продукції чи виконавець за завданням замовника виключно надає послугу, за що отримує винагороду та не має підстав і мотивів сподіватися на отримання іншого прибутку чи права власності на продукцію, отриману в результаті такої діяльності, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості самостійно користуватися земельною ділянкою з використанням її властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції/доходів від такої діяльності.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) на визначений строк та отримання урожаю від такої діяльності.

Суд встановив, що за умовами оспорюваних договорів земельні ділянки, які належать позивачу на праві власності, а відповідач-1 володіє ними на праві постійного користування, що підтверджується уже згаданими вище інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том справи І, а.с. 27-62), фактично використовуються відповідачем 2. Відповідач 2 на підставі договору про надання послуг здійснює повний цикл вирощування сільськогосподарської продукції, а на підставі Договору контрактації сільськогосподарської продукції набуває право власності на увесь фактично зібраний на цих земельних ділянках урожай (п. 1.6. Договору № 1). Хоча для вирощування товару надано за договором площі у розмірі 1577 га, що є меншим, ніж загальна площа земельних ділянок, перелічених у договорі.

При чому відчуження відповідачу 1 фактично зібраного урожаю у кількості більшій, ніж передбачено договором, є обов`язком відповідача 2. Він, як постійний користувач земельних ділянок, на яких зібрано урожай, має право відчужувати цей врожай (ропоряджатись ним) виключно за письмовою згодою відповідача 2 (п. 1.7. Договору № 1). Така діяльність фермерського господарства є самостійною господарською діяльністю на земельних ділянках, які є державною власністю. При тому, що зазначені земельні ділянки надані відповідачу 1 у постійне користування саме з метою пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства та для ведення сільського господарства.

Правова природа договорів визначається з огляду на їхній зміст. Здійснюючи оцінку відповідності волі сторін при укладенні спірних договорів фактичним обставинам справи та визначаючи спрямованість як дій сторін цих договорів, так і правових наслідків, зумовлених ними, суд, перш за все, виходить із умов спірних договорів, встановлених ними прав та обов`язків сторін.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що спірні договори у їх сукупності містять умови, притаманні договору оренди землі, а саме: передачу земельних ділянок державної власності у користування відповідачу 2, строк дії договору, право власності на продукцію, вирощену на земельних ділянках, переданих в користування відповідачу-2, а також спосіб та умови розрахунків за передані в оренду земельні ділянки, про що йдеться у п.п. 1.1., 3.1. - 3.4. Договору № 1.

Таким чином, за умовами оспорюваних договорів всі дії відповідача 1 зводяться до передачі земельних ділянок державної форми власності у користування відповідача-2, який здійснює на них повний цикл обробітку земельних ділянок, посіву сільськогосподарських культур, догляду за ними, вирощування сільськогосподарської продукції та отримує у власність увесь фактично вирощений на цих земельних ділянках урожай 2021 року та 2022 року.

Наведене свідчить про те, що оспорювані договори є удаваними, оскільки, згідно з встановленими обставинами, такі договори за своєю суттю не є договорами про надання послуг та контрактацію сільськогосподарської продукції. Ці правочини вчинено сторонами з метою приховати договір оренди землі для здійснення орендарем господарської діяльності.

До спірних договорів, у їх сукупності, слід застосовувати правові норми, які регулюють договір оренди землі, зокрема положення Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» тощо.

При оцінці відповідності спірних договорів вимогам законодавства суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 92, частини 1 статті 95 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з частиною 8 статті 93 Земельного кодексу України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Положеннями частини 4 статті 4 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що право розпоряджатись земельними ділянками, яких стосуються спірні договори, у тому числі й шляхом надання їх в оренду, відповідачу 1 не належить. Цим правом наділений власник земельної ділянки в особі уповноваженого державою органу позивача у справі.

Нормами статей 92 та 95 Земельного Кодексу України не передбачено право особи, яка використовує земельну ділянку на праві постійного користування, розпоряджатись нею шляхом здачі її в оренду. В силу приписів ст. 4 Закону України «Про оренду землі», відповідач 1 не є орендодавцем земельних ділянок, перелік яких зазначено у спірних договорах, та не наділений правом передавати їх у платне користування іншим особам, а отже, розпорядження землями державної власності відповідачем 1 здійснено за відсутності для цього законних повноважень, всупереч волі власника земельних ділянок.

Такий висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у його постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19 та від 03.11.2021 р. у справі № 918/1226/20.

При цьому суд враховує правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17.

Суд також встановив, що спірні договори укладено без дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», який визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад в особі відповідача 1, який є державним підприємством.

Договір № 1 контрактації сільськогосподарської продукції не відповідає вимогам статті 272 Господарського кодексу України, яка є спеціальною правовою нормою, що підлягає застосуванню у ході здійснення господарської діяльності господарюючими суб`єктами, ще й з таких підстав. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації вироблену ним продукцію. У той час, як за договором № 1 відповідач 1 зобов`язувався передати відповідачу 2 продукцію, яка фактично вироблена самим відповідачем 2, на виконання умов Договору про надання послуг, а саме п. 1 цього Договору.

З огляду на викладене, спірні договори не є договорами про надання послуг та контрактації сільськогосподарської продукції, а у своїй сукупності приховують договір оренди землі, який укладено всупереч вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України «Про оренду землі».

Суд також встановив, що відповідно до п. 1.5. Договору № 1 сторони погодили, що товар, який є предметом цього договору та зазначений у п. 1.2. Договору, буде вирощуватись на площі 1577 га земельних ділянок з кадастровими номерами, зазначеними у п. 1.5. Договору № 1. Тоді як Звітом за № 131307-21/08 від 06.12.2021 р. Західного офісу держаудитслужби про результати державного фінансового аудиту діяльності відповідача 1 за період з 01.01.2016 по 30.06.2021 р. (том справи ІІ, а.с. 143) підтверджується той факт, що за період з 01.10.2020 р. по 30.06.2021 р. відповідач 2 засіяв 3186 га земельних ділянок, належних відповідачу 1 на праві постійного користування. При цьому, передбачена п. 1.2. Договору № 1 озиме жито посіяне не було.

У Договорі про надання послуг № 1/20 сторони не узгодили таку його істотну умову як перелік сільськогосподарських культур, щодо яких відповідач 2 буде надавати послуги, зазначені у п. 1.2. договору, відповідачу 1. Вказана умова є істотною для договорів такого виду в силу вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, оскільки різні сільськогосподарські культури об`єктивно вимагають різної передпосівної підготовки земельних ділянок, обробітку у різний спосіб та різними засобами захисту, різних добрив, обробітку різними видами техніки тощо.

Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що спірні договори укладались сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались ними. Згідно з ст. 234 ЦК України такі правочини визнаються судом недійсними.

Усі наведені вище обставини у їх сукупності свідчать про наявність підстав, наведених у позовній заяві. За наявності таких обставин спірні договори визнаються судом недійсними.

Враховуючи наведене, підлягає задоволенню й позовна вимога заступника керівника Львівської обласної прокуратури про звільнення земельних ділянок, про які йдеться у спірних договорах, як похідна позовна вимога від попередніх.

Щодо права прокурора на звернення до суду з позовом у справі в інтересах позивача, то суд виходить з того, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох «виключних» випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Львівській області є те, що позивач, як уповноважений суб`єкт, не звертався до суду з відповідним позовом до суду.

Відповідно до ст. 122 Земельного Кодексу України та даних Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том справи І, а.с. 42-62), уповноваженим державою органом на реалізацію повноважень власника зазначених у позові земельних ділянок, є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області. Саме ця юридична особа зареєстрована у згаданому вище Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник земельних ділянок щодо яких укладено спірні договори.

Прокурор направляв на адресу позивача листи (від 31.05.2021 №05/1-968 вих-21 (том справи І, а.с. 63-64) та від 08.07.2021 №05/1-1207вих-21 (том справи І, а.с. 65), якими інформував його про виявлені порушення та вказував на необхідність вжиття заходів позовного характеру, спрямованих на захист інтересів держави. На адресу обласної прокуратури надійшла відповідь на лист від 15.06.2021 р. № 10-13-0.4-623/90-21 (том справи І, а.с. 66) , з якої вбачається, що наведені прокурором порушення не були предметом перевірок та будуть враховані при плануванні роботи на наступний період.

Таким чином, Позивач, як власник спірної земельної ділянки, володіючи інформацією про незаконність розпорядження такою, не вживав та не вживає належних та дієвих заходів на поновлення порушених прав держави.

Суд керується з цього питання висновками Верховного Суду, викладеними у його постановах від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 та від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, а також висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

При виготовленні повного тексту рішення суд встановив, що ним у резолютивній частині рішення допущено арифметичну помилку. Зокрема суд вказав, що загальна площа земельних ділянок, які слід звільнити, становить 3918,3943 га. Тоді як фактично загальна площа земельних ділянок, яких фактично стосувались спірні договори, становить 3725,1057 га.

Наведена арифметична помилка зумовлена тим, що заступник керівника обласної прокуратури у п. 3 прохальної частини позову (том справи І, а.с. 15-16) двічі зазначив земельні ділянки з кадастровими номерами: 4623986600:04:000:0103 площею 778,7904 га, 4623986600:05:000:0003 площею 980,7658 га, 4623910100:03:000:0014 площею 193,2886 га, а також 4623986600:04:000:0102 площею 64,8993 га. Проте загальну площу земельних ділянок, зазначених у п. 3 прохальної частини позову, заступник керівника Львівської обласної прокуратури вказав таку, яка відповідає загальній площі 11 земельних ділянок, вказаних у спірних договорах (3918,3943 га).

Суд встановив, що у переліку 11 земельних ділянок, які зазначено у спірних Договорах, також допущено аналогічну помилку, а саме: двічі зазначено одну і ту ж земельну ділянку з кадастровим номером 4623910100:03:000:0014 площею 193,2886 га.

Про цю помилку йдеться й у Звіті № 131307-21/08 від 06.12.2021 р., який долучено 23.02.2022 р. прокурором у справі до матеріалів справи (том справи ІІ, а.с. 143). У додатку № 1 до Договору № 1/20 земельна ділянка з кадастровим номером 4623910100:03:000:0014 площею 193,2886 га повторюється двічі. Аналогічно й у п.1.5 Договору № 1 контрактації сільськогосподарської продукції ця земельна ділянка згадується двічі. Враховуючи наведену обставину, суд дійшов висновку, що фактична загальна площа земельних ділянок, яких стосувались спірні договори, становить 3725,1057 га, а не 3918,3943 га.

Така арифметична помилка може бути виправлена судом на підставі ст. 243 ГПК України.

На підставі статті 129 ГПК України судові витрати у справі, покладаються на відповідачів порівну, оскільки спір у справі виник внаслідок їхніх неправильних дій.

Керуючись статтями 2, 3, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов заступника керівника Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19, ідентифікаційний код 02910031) в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (79019, м. Львів, пр-т. В.Чорновола, 4, ідентифікаційний код 39769942) до Державного підприємства «Дослідне господарство «Радехівське» Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України» (80221, Львівська область, Червоноградський район, с. Сабанівка, вул. Широка, 1а, ідентифікаційний код 20760248), до Фермерського господарства Галстедан (45737, Волинська область, Горохівський район, с. Журавники, ідентифікаційний код 37707308) задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладення договір про надання послуг №1/20 від 01.10.2020, укладений між Державним підприємством Дослідне господарство «Радехівське» Інституту сільського господарства НААН України та Фермерським господарством «Галстедан».

Визнати недійсним з моменту укладення договір №1 контрактації сільськогосподарської продукції від 11.01.2021 р. укладений між Державним підприємством Дослідне господарство «Радехівське» Інституту сільського господарства НААН України та Фермерським господарством «Галстедан».

Зобов`язати Фермерське господарство «Галстедан» (45737, с. Журавники, Горохівський район, Волинська область, ідентифікаційний код 37707308) звільнити земельні ділянки державної власності за кадастровими №№ 4623986600:05:000:0003 площею 980,7658 га, 4623986600:04:000:0103 площею 778,7904 га, 4623986600:04:000:0102 площею 64,8993 га, 4623986600:05:000:0003 площею 980,7658 га, 4623986600:04:000:0103 площею 778,7904 га, 4623986600:04:000:0102 площею 64,8993 га, 4623910100:03:000:0014 площею 193,2886 га, 4623910100:03:000:0013 площею 159,5796 га, 4623984500:04:000:0003 площею 216,1734 га, 4623984500:04:000:0004 площею 83,6 га, 4623984500:03:000:1244 площею 418,4735 га, 4623985200:05:000:0500 площею 83'5351 га, 4623910100:03:000:0014 площею 193,2886 га, 4623985200:05:000:0004 площею 746,0 га, загальною площею 3918,3943 га шляхом їх вивільнення від будь-яких матеріальних цінностей, що на законних підставах належать Фермерському господарству «Галстедан» (45737, с. Журавники, Горохівський район, Волинська область, ідентифікаційний код 37707308).

Стягувач Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (79019, м. Львів, пр-т. В.Чорновола, 4, ідентифікаційний код 39769942).

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Радехівське» Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України» (80221, с. Сабанівка, вул. Широка, 1а, Червоноградський район, Львівська область, ідентифікаційний код 20760248) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 3405 грн. судового збору.

Стягнути з Фермерського господарства Галстедан (45737, с. Журавники, Горохівський район, Волинська область, ідентифікаційний код 37707308) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 3405 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16.06.2022 р.

Суддя Бортник О.Ю.