Постанова

від 06.06.2022 по справі 909/835/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/835/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Голуба Є. В.,

позивачів - Бакуна А. Ю.,

відповідача - Максим`юк В. Я.,

третіх осіб - Шелембина В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури та спільну касаційну скаргу Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 (судді: Марко Р. І. - головуючий, Плотніцький Б. Д., Скрипчук О. С.) та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2021 (суддя Скапровська І. М.) у справі

за позовом заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України

до Коломийської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області та Комунальне підприємство "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування",

про визнання незаконним та скасування рішення, скасування записів про державну реєстрацію права власності,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У вересні 2018 року заступник прокурора Івано-Франківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (далі - Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція) до Коломийської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Коломийської міської ради від 06.09.2018 № 2931-36/2018-36 "Про землекористування в районі об`їзної дороги"; скасування запису про державну реєстрацію права власності за Коломийською міською радою на земельну ділянку площею 510,75 га, кадастровий номер 2610600000:01:001:0009, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10.09.2018 за № 27851498 та скасування запису про державну реєстрацію права власності за Коломийською міською радою на земельну ділянку площею 197,09 га, кадастровий номер 2610600000:01:003:0029, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10.09.2018 за № 27850840.

1.2. На обґрунтування позову прокурор послався на те, що спірні земельні ділянки з 1956 року постійно знаходилися в користуванні державних установ, правонаступником яких є Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція, та належать до державної форми власності; спірні земельні ділянки з державної в комунальну власності не передавалися, Національна академія аграрних наук України від них не відмовлялася; такі земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту м. Коломия та не можуть належати до земель комунальної власності; зміну меж населеного пункту у встановленому законом порядку не проведено; оскаржуване рішення ради прийнято за відсутності позитивного висновку державної землевпорядної експертизи. Отже, прийняття Коломийською міською радою оспорюваного рішення та проведення державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за цією радою суперечить вимогам законодавства.

1.3. На обґрунтування підстав представництва інтересів держави в особі Національної академії аграрних наук України і Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції у цій справі, прокурор посилався на тривалу бездіяльність вказаних установ, які не вживали заходів щодо проведення інвентаризації земель та внесення даних до Державного земельного кадастру, що, у свою чергу, створює передумови для незаконного вилучення з державної власності особливо-цінних земель сільськогосподарського призначення. Прокурор наголосив, що захист інтересів держави у наведеному випадку полягає у недопущенні вилучення з державної власності особливо-цінних земель сільськогосподарського призначення та нездійсненні захисту інтересів держави установами, які відповідно до чинного законодавства володіють, розпоряджаються та користуються спірними земельними ділянками.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.12.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2021, позов задоволено.

2.3. Постановою Верховного Суду від 27.07.2021 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2021 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.12.2020, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області у зв`язку з допущеною судами неповною судового розгляду. Скасовуючи судові рішення у справі та направляючи її на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, зокрема, про ненадання судами попередніх інстанцій оцінки питанню належності визначених прокурором у позові позивачів - Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції, а саме те, чи належать вони до суб`єктів, передбачених у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво в суді законних інтересів держави в особі яких може здійснювати прокурор, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції визнав передчасним висновок господарських судів про підтвердження прокурором дотримання вимог наведеної норми. Водночас суд касаційної інстанції наголосив і на недослідженні попередніми судовими інстанціями підстав набуття позивачами чи їх правопопередниками відповідного права користування земельними ділянками, стосовно яких виник спір у цій справі.

2.4. За результатами нового розгляду справи ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2021, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022, відмовлено в задоволені (1) клопотання представника Національної академії аграрних наук України про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів - Кабінету Міністрів України та (2) заяви/позову Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції про зміну предмета позову шляхом збільшення позовних вимог, зокрема, в частині припинення речових прав комунальної власності Коломийської міської ради на земельні ділянки площею 510,75 га, кадастровий номер 2610600000:01:001:0009, та площею 197,09 га, кадастровий номер 2610600000:01:003:0029, що розташовані на території Коломийської міської ради; визнання незаконним і скасування висновку Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 12.07.2018 № 19-9-0.331-43/60-18 щодо погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель в районі об`їзної дороги м. Коломиї Івано-Франківської області; залишено без розгляду позов заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції до Коломийської міської ради, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Комунального підприємства "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування", про визнання незаконним і скасування рішення Коломийської міської ради від 06.09.2018 № 2931-36/2018-36 "Про землекористування в районі об`їзної дороги"; скасування записів про державну реєстрацію права власності за Коломийською міською радою на земельні ділянки площею 510,75 га, кадастровий номер 2610600000:01:001:0009, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10.09.2018 за № 27851498 та площею 197,09 га, кадастровий номер 2610600000:01:003:0029, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10.09.2018 за № 27850840.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із помилковості визначення прокурором при поданні позову у цій справі як позивачів - Національну академію аграрних наук України та Прикарпатську державну сільськогосподарську дослідну станцію, оскільки, як установив суд, зазначені юридичні особи, не є органами державної влади, органами місцевого самоврядування чи іншими суб`єктами, владних повноважень у розумінні положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", бездіяльність яких могла би бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді. Суд першої інстанції, зважаючий на зміст та характер спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що органом владних повноважень через який держава реалізує право власності на земельні ділянки державної форми власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади.

Стосовно клопотання про залучення до участі у справі Кабінету Міністрів України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів, то місцевий господарський суд зазначив, що наведені у заяві аргументи не є підставою в розумінні положень статті 50 Господарського процесуального кодексу України для його задоволення та можуть слугувати підставою для самостійного звернення такої особи - Кабінету Міністрів України до суду з позовом про захист порушеного чи оспорюваного права.

Стосовно позовної заяви (заяви про зміну предмета позову шляхом збільшення позовних вимог), то суд першої інстанції зазначив, що така заява за своїм змістом дублює вимоги, визначені прокурором в позові із додаванням нових матеріально-правових вимог, зокрема щодо припинення речових прав комунальної власності Коломийської міської ради на спірні земельні ділянки та визнання незаконним та скасування висновку Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 12.07.2018 № 19-9-0.331-43/60-18, тобто така заява є заявою про збільшення позовних вимог, натомість збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Місцевий господарський суд також акцентував на неправомірності під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції додатково зазначив, зокрема, про непідтвердження дотримання прокурором порядку повідомлення позивачів про намір звернутися до суду з позовом у цій справі в інтересах держави; констатував, що у наведеному випадку позивачами була фактично подана нова позовна заява в межах розгляду цієї справи, що не передбачено нормами Господарського процесуального кодексу України.

3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2021, в якій просив скасувати вказані постанову та ухвалу про залишення без розгляду позову заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції про визнання незаконним та скасування рішення Коломийської міської ради від 06.09.2018 № 2931-36/2018-36 "Про землекористування в районі об`їзної дороги" та про скасування державної реєстрації прав на земельні ділянки, а справу просив направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Прокурор вважає оскаржені у справі судові рішення незаконними, такими, що ухвалені з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування судами обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник зазначає про застосування судами статті 19 Конституції України, статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", статті 1, пункту 9 частини 1 статті З, частини 1 статті 4, статті 8 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 7, частини 1 статті 18 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", статей 1- 2, 4- 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2017 у справі № 924/824/16, постановах Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 807/866/17, від 29.04.2020 у справі № 826/8950/18, від 06.07.2021 у справі № 903/704/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20. Також скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано частину З статті 1311 Конституції України, статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 03.02.2021 у справі № 904/2491/18, від 10.02.2021 у справі № 454/851/19-ц, від 17.02.2021 у справі № 911/1497/18, від 17.02.2021 у справі № 911/1497/18, від 19.12.2019 у справі № 926/358/19.

Скаржник наголошує на обґрунтованості та доведеності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції; зазначає про те, що наявність владних управлінських функцій Національної академії аграрних наук України щодо земельних ділянок наукових установ закріплено законодавчо; Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція безпосередньо підпорядкована Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук, є державною, бюджетною, неприбутковою, науковою установою, за якою закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення наукової діяльності установи та надані їй на праві постійного користування, що посвідчується у встановленому законом порядку. Прокурор стверджує про те, що у наведеному випадку має місце нездійснення захисту інтересів держави вказаними установами протягом тривалого періоду часу, що слугувало підставою для звернення прокурора з позовом до суду у цій справі для захисту інтересів держави. За доводами скаржника прийняття Коломийською міською радою оскаржуваного рішення та проведення державної реєстрації права комунальної власності на спірні земельні ділянки суперечить вимогам законодавства та порушує інтереси держави, оскільки призвело до вибуття з державної власності особливо цінних земель.

3.2. Водночас, не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 та ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2021, Національна академія аграрних наук України та Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція звернулися до Верховного Суду зі спільною касаційною скаргою на зазначені судові рішення, в якій просили їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Господарського суду Івано-Франківської області.

Зокрема, скаржники наголошують на тому, що прокурором було подано позов в інтересах Національної академії аграрних наук України як особливого розпорядника особливо цінними державними землями науково-дослідних установ, а також в інтересах Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції як фактичного землекористувача державними землями; з моменту відкриття провадження у справі вказані установи набули статусу позивачів у цій справі та, користуючись своїми процесуальними правами збільшили позовні вимоги, шляхом подання відповідної позовної заяви від 13.09.2021, яка повністю відповідала вимогам статей 161, 162, 164, 171, 172 Господарського процесуального кодексу України.

На думку скаржників, постановляючи оскаржувану ухвалу суд фактично позбавив позивачів права на судовий захист.

3.3. Коломийська міська рада у відзивах на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення, а оскаржені судові рішення у справі - без змін, наголошуючи на постановленні оскаржуваних судових рішень із дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

3.4. Від заступника керівника Львівської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення у справі.

4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції до Коломийської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення відповідача та скасування записів про державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірні земельні ділянки. Предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного господарського суду, якою було залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду зазначеного позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції.

4.3. Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункті 80 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 названого Закону, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.11) констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Вказаний висновок було підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 85). Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові у пунктах 82- 84 зазначила, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 71)).

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції з посиланням на їх бездіяльність стосовно захисту інтересів держави, що полягає в недопущенні вилученні з державної власності особливо-цінних земель сільськогосподарського призначення. Прокурор у позові зазначав, що спірні земельні ділянки належать до державної форми власності, розпорядження, якими здійснює Національна академія аграрних наук України; ці землі із 1956 року перебували в постійному користуванні державних установ, правонаступником, яких є Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція; вилучення спірних земель із державної власності відбулося з численними порушеннями законодавства.

На виконання обов`язкових вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 27.07.2021 у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідив наведені прокурором у позовній заяві підстави представництва інтересів держави в суді в особі визначених прокурором суб`єктів, та установив, що Національна академія аграрних наук України та Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція у розумінні положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не є органами державної влади, органами місцевого самоврядування чи іншими суб`єктами владних повноважень, до компетенції яких віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Попередні судові інстанції зазначили, що згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади, відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (стаття 84 статтею 80 Земельного кодексу України).

За змістом статті 113 Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.

В силу положень статті 84 Земельного кодексу України, статті 113 Конституції України органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, через який держава реалізує право власності на землю держави є, зокрема, Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади.

Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України може здійснюватись прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (стаття 23 Закону України "Про прокуратуру").

Попередні судові інстанції, зважаючи, у тому числі, на положення Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна", на які посилався прокурор на обґрунтування звернення з позовом у цій справі в особі Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції, та матеріали справи, установили, що, як свідчать, зокрема, статути Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції, витяги із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зазначені суб`єкти є науковими, неприбутковими, державними організаціями (установами, закладами), основним видом діяльності яких є вирощування зернових культур, дослідження, експериментальні розробки у сферах інших природних і технічних наук, біотехнологій, а відповідно, вказані юридичні особи, не є органами державної влади, органами місцевого самоврядування чи іншими суб`єктами, владних повноважень, бездіяльність яких могла би бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Господарські суди зазначили, що у статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна" майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

За змістом статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", який визначає Національну академію наук України, як суб`єкта управління об`єктами державної власності, визначено, що дія цього Закону не поширюється на управління об`єктами власності Українського народу, визначеними частиною 1 статті 13 Конституції України.

Отже, як наголосили суди попередніх інстанції, наведені положенні законів не поширюються на спірні земельні правовідносини, а особи, визначені прокурором у позові у цій справі, з огляду на викладене, не є належними позивачами, в особі яких прокурор міг би звернутися з позовом до суду за захистом законних інтересів держави.

Господарські суди попередніх інстанцій зауважили на тому, що віднесення прокурором спірних земельних ділянок до державних передбачає реалізацію державою права власності на землю через державний орган виконавчої влади, зокрема, Кабінет Міністрів України, який у такому випадку є компетентним органом, бездіяльність якого, після доведення прокурором про стверджуване порушення інтересів держави, мала би наслідком представництво прокурором в суді законних інтересів держави. Користування (володіння) юридичною особою землею, що належить на праві власності державі, саме по собі не підтверджує приналежність такої особи до суб`єкта владних повноважень.

Разом із тим, переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про залишення позову прокурора без розгляду, суд апеляційної інстанції відхилив посилання прокурора в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду у справах № 807/866/17, № 826/8950/18, зазначивши, що висновки, викладені цих у постановах стосуються оскарження порядку та результатів конкурсного відбору на заміщення посади, де Національна академія аграрних наук України виступає суб`єктом господарювання, який реалізовує владні управлінські функції, а отже такі висновки не стосуються реалізації нею своїх повноважень у сфері землекористування чи землеволодіння.

Таким чином, у зв`язку із тим, що позовні вимоги прокурора у цій справі, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державних установ, то такі вимоги не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державних установ, натомість прокурор, зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, не має повноважень на ведення справ за такими вимогами.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Беручи до уваги наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі цих установ, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Ураховуючи наведене та зважаючи на вищевикладені правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, яка забезпечує формування єдиної правозастосовчої судової практики, колегія суддів відхиляє доводи прокурора та відповідні посилання на постанови Верховного Суду, наведені ним у касаційній скарзі, як неналежні з огляду на викладені вище висновки. Крім того, колегія суддів зазначає, що постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики з огляду на положення частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. За цих же обставин (відсутність законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі вказаних державних установ) колегія не розглядає інші доводи спільної касаційної скарги, які стосуються відмови у залучення до участі у справі третьої особи та неприйняття заяви/позову Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції про зміну предмета позову шляхом збільшення позовних вимог.

5.3. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України).

5.4. Зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури та спільну касаційну скаргу Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції слід залишити без задоволення, а оскаржені ухвалу та постанову у справі - без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки касаційні скарги задоволенню не підлягають, витрати зі сплати судового збору в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури та спільну касаційну скаргу Національної академії аграрних наук України та Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2021 у справі № 909/835/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік