Постанова

від 06.06.2022 по справі 915/165/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 915/165/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 (суддя Полякова К. В.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 (головуючий суддя Скрипка І. М., судді Іоннікова І. А., Михальська Ю. Б.)

у справі № 915/165/19

за позовом Компанії "Лардіана Компані Лімітед"

до 1) Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області і

2) Фонду державного майна України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Прокуратура міста Києва,

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном шляхом звільнення з-під арешту,

(у судовому засіданні взяли участь представники: відповідача-2 - Кульбаба В. О., третьої особи (прокурор) - Цимбалістий Т. О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Компанія "Лардіана Компані Лімітед" (далі - позивач, Компанія) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області (далі - відповідач-1, ГУ ДПС у Миколаївській області) і Фонду державного майна України (далі - відповідач-2, ФДМУ), в якій, з урахуванням зміни предмета позову, просила звільнити з під-арешту, накладеного постановою слідчого прокуратури від 04.01.2012, належні позивачу на праві приватної власності два спальні корпуси, позначені в технічному паспорті літерами "А-4" і "А1-4", столової "Б1", овочевого сховища-складу "В" і "Г", кафе "Ветерок" - відеозал "Д", вбиральні "Ж", душової "Е", які розташовані за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, вул. Морська, 153/1, а також звільнити з-під арешту земельну ділянку, яку займає база відпочинку "Магнолія" за адресою: с. Коблеве, вул. Морська, 153/1 .

2. В обґрунтування підстав вказаних вимог Компанія зазначає, що з 29.01.2011 є власником спірного нерухомого майна, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно №29516497 від 01.04.2011.

3. Компанія дізналася, що 16.01.2012 на підставі постанови слідчого прокуратури Деснянського району м. Києва від 04.01.2012 у кримінальній справі № 53-3998 до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесені записи № 2 та № 3 про арешт нерухомого майна - комплексу база відпочинку "Магнолія" (попередня назва "Жемчужина"), що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, вул. Морська, 153/1 та арешт земельної ділянки, на якій розташована база відпочинку "Магнолія".

4. Компанія наголошує, що арешт на її майно накладено в межах кримінального провадження, стороною якого вона не була; з приводу зняття арешту Компанія звернулась до суду, яким розглядалась кримінальна справа, до прокуратури, а також і до господарського суду, однак питання щодо звільнення майна з-під арешту вирішено не було.

5. Враховуючи те, що накладений постановою слідчого від 04.01.2012 арешт на нежитлові будівлі бази відпочинку "Магнолія" після винесення вироку у кримінальній справі та на час звернення із цим позовом не знятий, вказані обставини призвели до обмеження прав позивача, як власника нерухомого майна - бази відпочинку "Магнолія" та права користування земельною ділянкою, на якій розташована база відпочинку.

Короткий зміст судових рішень

6. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2020 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

7. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 у справі рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2020 скасовано, справу № 915/165/19 передано за виключною підсудністю для розгляду Господарському суду міста Києва.

8. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022, позовні вимоги Компанії задоволено повністю.

9. Рішення і постанова у справі обґрунтовані обставинами належності позивачеві спірного майна на підставі договору купівлі-продажу від 19.01.2011 та свідоцтва про право власності від 01.04.2011, на підставі яких позивач має право на усунення перешкод щодо користування та розпорядження належним йому майном.

10. Судами враховано, що позивачем починаючи з 2012 року здійснювалося подання відповідних заяв та позовів про зняття арешту з належного йому на праві власності майна, накладеного за правилами Кримінального процесуального кодексу України 1960 року в межах кримінальної справи, стороною якої позивач не був.

11. Так, позивач звертався до Деснянського районного суду м. Києва, проте постановою цього суду від 19.12.2012 у кримінальній справі № 1-208/12 відмовлено в задоволенні заяви про зняття арешту з майна з посиланням на порушення слідчим порядку накладання арешту на майно та накладення арешту на майно, яке не було майном підозрюваного чи обвинуваченого.

12. Крім того, позивач у 2013 році подавав заяву про зняття арешту з майна до прокуратури Деснянського району м. Києва, якою також відмовлено в знятті арешту з огляду на те, що кримінальна справа, у якій був накладений визначений арешт, в проваджені прокуратури Деснянського району м. Києва не перебуває.

13. Надалі, позивач звертався до господарського суду з відповідним позовом щодо зняття арешту з майна, визначаючи відповідачем у справі Очаківську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Миколаївській області. Скасовуючи судове рішення про задоволення такого позову, апеляційним судом у межах справи № 915/1136/13 зазначено, що оскільки база відпочинку та земельна ділянка, на яку слідчим накладено арешт в досудовому слідстві по кримінальній справі, не було майном підозрюваного чи обвинуваченого, воно не було описано та передано на зберігання, та не є майном, яке описане для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, то пред`явлення відповідного позову до Очаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області є безпідставним.

14. Суди зазначили, що вказані обставини призвели до обмеження прав позивача, як власника нерухомого майна - бази відпочинку "Магнолія" та права користування земельною ділянкою, яку займає ця база відпочинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. ФДМУ подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

16. Скаржник посилається на застосування судами норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.04.2019 у справі № 926/1307-б/15, від 28.09.2021 у справі № 910/3257/20 та від 13.01.2022 у справі № 8/32 (а також низці інших постанов, посилання на які містяться у наведених вище постановах).

17. ФДМУ зазначає, що оскільки арешт на спірне майно був накладений за правилами Кримінального процесуального кодексу України, скасування такого арешту має відбуватись в рамках межах кримінального провадження, а не господарського судочинства.

18. Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у Законі України "Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності та Протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про внесення змін до Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11 серпня 1994 року" щодо процедури зняття арешту з майна, яке, відповідно до цього законодавчого акта, є власністю держави в особі ФДМУ.

19. Окрім того, скаржник зазначає про необхідність формування Верховним Судом висновку у цій справі, відповідно до якого у справах з подібними правовідносинами ФДМУ не може бути відповідачем, а заявлені вимоги мають розглядатись у рамках кримінального судочинства.

Позиція інших учасників справи

20. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

21. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

22. Як зазначалося у пунктах 16-19 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.

23. Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.

24. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

25. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

26. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

27. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

28. У справі, яка переглядається, спір стосується вимог Компанії як власника бази відпочинку "Магнолія" про звільнення цього нерухомого майна з під-арешту, накладеного постановою старшого слідчого прокуратури Деснянського району м. Києва від 04.01.2012, та звільнення з-під арешту земельної ділянки, яку займає база відпочинку.

29. Як зазначалося у пунктах 9-14 цієї постанови, підставами для задоволення позову у цій справі слугувало те, що арешт на майно позивача у кримінальній справі стороною якої він не був, накладено за правилами Кримінального процесуального кодексу України 1960 року та не знято за цим Кодексом при винесенні обвинувального вироку від 02.04.2012 у справі № 1-208 (2011 рік); з приводу зняття арешту позивач звертався до суду, яким розглядалась кримінальна справа, до прокуратури, а також і до господарського суду, однак питання про звільнення майна позивача з-під арешту вирішено не було.

30. Предметом розгляду у справі № 926/1307-б/15 є вимоги про визнання банкрутом ТОВ "Мамаївський агропромисловий комбінат". Так, у наведеній справі Верховним Судом (постанова від 11.04.2019) вирішувалось питання про правомірність дій ліквідатора з продажу майна боржника шляхом затвердження поданого ним звіту та ліквідаційного балансу за наявності чинного арешту, накладеного в межах кримінального провадження.

31. Колегія суддів зазначає, що викладені у вказаній постанові Верховного Суду висновки щодо правових наслідків для справи про банкрутство арешту майна боржника, накладеного в межах кримінального провадження, не свідчать про подібність правовідносин у справі № 926/1307-б/15 в порівнянні зі справою, яка переглядається, з огляду на відмінність предмету і підстав позову, встановлених фактичних обставин справи, доказову базу і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

32. Постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/3257/20 ухвалена у спорі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю-БЕЙС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Білінгових Систем", Національного антикорупційного бюро України, Офісу Генерального прокурора, Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України, про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

33. Так, у наведеній справі вирішувалось питання про наявність / відсутність підстав для застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження належними на праві власності земельними ділянками за наявності чинного арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду України від 30.01.2020 у справі № 991/671/19.

34. Верховний Суд у справі № 910/3257/20 дійшов висновку, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку, якщо такий спір є спором цивільним. У разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

35. Колегія суддів Касаційного господарського суду відзначає, що справа №910/3257/20 стосувалася ситуації, коли арешт на спірне майно накладений за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року. Натомість, у справі, яка переглядається, арешт на майно накладений за правилами Кримінального процесуального кодексу України 1960 року та не знятий за цим Кодексом після винесення вироку, що є ключовою відмінністю у цих справах.

36. Наведене також свідчить про необґрунтованість касаційної скарги щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду у справі № 910/3257/20 в розрізі спірних правовідносин у питанні застосування статті 174 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, якою врегульовано порядок вирішення питання про скасування арешту майна.

37. Предметом аналізу Верховного Суду у справі № 8/32 (постанова від 13.01.2022) були правовідносини щодо скасування арешту на майно боржника, що перебуває в процедурі банкрутства, накладеного в межах кримінального провадження. Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що накладення арешту на майно боржника у кримінальному провадженні виключає можливість скасування такого арешту судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

38. Водночас, у справі № 8/32 арешт на майно боржника у кримінальному провадженні також накладений за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року і його скасування відбувається в порядку, визначеному 174 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, що виключає застосування висновків Верховного Суду у цій справі до справи, яка переглядається.

39. Отже, Верховний Суд зазначає про неподібність правовідносин у наведених в пунктах 30-38 цієї постанови справах в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема з огляду на відмінність предмету, підстав, нормативно-правового регулювання та матеріально-доказової бази.

40. Безвідносно до наведеного у пунктах 30-39 цієї постанови колегія суддів зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19 викладено правовий висновок про те, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами Кримінального процесуального кодексу України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

41. Тому колегія суддів дійшла висновку, що висновки, яких дійшли суди у цій справі, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19, які є релевантними до спірних правовідносин. У зв`язку із зазначеним також відхиляються посилання на усі інші постанови (пункт 16 цієї постанови), щодо яких відсутній детальний аналіз у пунктах 30-38 цієї постанови.

42. Разом з цим, у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/1247/18 Велика Палата Верховного Суду вирішила, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції.

43. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

44. Враховуючи наведені положення законодавства, правові позиції Великої Палати Верховного Суду, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини цього спору та його суб`єктний склад, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується із тим, що спір між учасниками справи № 915/165/19 відноситься до юрисдикції господарських судів.

45. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

46. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

47. Стосовно доводів касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (пункти 18, 19 цієї постанови) Верховний Суд зазначає таке.

48. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

49. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

50. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

51. Як зазначалося у пунктах 18, 19 цієї постанови, скаржник зазначає про (1) відсутність правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування норм права, які викладені у Законі України "Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності та Протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про внесення змін до Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11 серпня 1994 року" щодо процедури зняття арешту з майна, яке, відповідно до цього законодавчого акта, є власністю держави в особі ФДМУ, а також (2) необхідність формування Верховним Судом висновку у цій справі, відповідно до якого у справах з подібними правовідносинами ФДМУ не може бути відповідачем, а заявлені вимоги мають розглядатись у рамках кримінального судочинства.

52. Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що скаржник посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, належним чином не обґрунтував необхідність формування висновку щодо зазначених ним норм права, в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин даної справи та підстав для задоволення позову (пункти 9-14, 29, 40-44 цієї постанови), а відтак, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи та підстави для задоволення позову, колегія суддів зазначає, що висновки щодо питання застосування відповідних норм права не є визначальними для правильного вирішення спору, що виник у цій справі (зокрема, з урахуванням того, що до складу сторін у цій справі також входить відповідач-1. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на суперечливість позиції скаржника, якою він обґрунтовує свої доводи в цій частині (зазначає, що він не може бути відповідачем у цій справі, при цьому, посилаючись (пункт 18 цієї постанови) на свою юрисдикцію щодо спірного майна)), а відтак Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних норм у контексті спірних правовідносин (доводи в цій частині потребують переоцінки встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду справи, передбачені статтею 300 ГПК України).

53. Так, оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині, а відтак і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

54. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

55. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника наведені у касаційній скарзі, зокрема викладені у пунктах 18, 19 цієї постанови, (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому (також у зв`язку з викладеними у цій постанові висновками про необґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України) відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

57. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

58. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

59. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ФДМУ залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

60. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 915/165/19 за касаційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фонду державного майна України в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі № 915/165/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил