Рішення

від 14.02.2022 по справі 359/7687/21

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/7687/21

Провадження №2/359/632/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2022 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.,

при секретарі Компанець О.В. ,

за участю

представника позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ,третя особа Державний нотаріус Бориспільської міської державної нотаріальної контори Бровченко Світлана Володимирівна про визнання договорів дарування недійсними

ВСТАНОВИВ:

До суду із даним позовом звернулася ОСОБА_2 . Свої вимоги обгрунтувала тим, що їй належав житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка на якій розташований цей будинок. 13 грудня 2019 року вона за договорами дарування відчужила по Ѕ частині кожного об`єкта нерухомості ОСОБА_3 . Зазначені договори вона не читала в силу вікових проблем з зором, їхній текст їй не зачитувався та не роз`яснено їхнього змісту, а тому вважає що волевиявлення її не було вільним і не відповідало її внутрішній волі і такі договори слід визнати недійсними.

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду від 27.08.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі (а.с.56).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 12.11.2021 року було закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті (а.с.110).

В судовому засіданні представник позивача і позивач повністю підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити з підстав зазначених в позові.

Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав їх необґрунтованості.

Третя особа подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, при вирішенні спору поклалась на думку суду.

Заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва №4427 від 03.12.1980 ОСОБА_2 належить на праві особистої власності будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.11).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №319674 від 21.11.2005 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,100 га. з кадастровим номером 3210500000:06:018:0009, що розташована в АДРЕСА_1 (а.с.12).

13 грудня 2019 року державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори посвідчено договір дарування Ѕ частини земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:06:018:0009 площею 0,0997 га. укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який зареєстрований в реєстрі за №3-1273 (а.с.104).

13 грудня 2019 року державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори посвідчено договір дарування Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який зареєстрований в реєстрі за №3-1274 (а.с.105).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210500000:06:018:0009 та житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 в розмірі по Ѕ частині (а.с.24-27).

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що про спірні договори дарування він дізнався від позивача в 2021 році і вона повідомила, що їхній зміст вона не розуміла.

Свідок ОСОБА_6 показала, що в 2019 році зі слів ОСОБА_5 їй стало відомо про існування спірних договорів.

Свідок ОСОБА_7 показав, що вона як державний нотаріус Бориспільської міської державної нотаріальної контори роз`яснила сторонам правочину його правову природу,які його особисто підписали. ОСОБА_2 прочитала сама цей договір дарування.

Свідок ОСОБА_8 показала , що вона чула розмову сторін в якій позивач сказав відповідачу «ти доглядай, а я тобі відпишу хату».

Свідок ОСОБА_9 показала, що позивач подарував відповідачу частину будинку, а іншу-сину, позивач значення своїх дій розумів.

Свідок ОСОБА_10 , в суді показала що він сторони віз до нотаріуса і ОСОБА_2 сказала ОСОБА_3 що вона їй подарує частину будинку, а остання її догляне.

Позивач, ОСОБА_2 , допитана як свідок в судовому засіданні показала, що вона не пам`ятає чи підписувала договора, не розуміла що підписувала і їй нотаріус нічого не роз`яснював.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ч.1 ст.718, ч.2 ст.719 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ст.722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

За ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ч.1 ст.230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

За правилами.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Разом із з цим, з урахуванням вищенаведених встановлених судом фактичних обставин справи, ознак фіктивності укладених правочинів судом не встановлено.

Судом враховується те, що жоден із допитаних свідків, крім самої позивачки, не підтвердили того, що позивачка не бажала укладати спірні правочини, не розуміла їхньої суті та помилялися щодо їхньої природи.

Показання позивача, допитаної як свідка, спростовуються показами свідка ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які є послідовними та перебувають у логічному взаємозв`язку, а тому суд їх не бере до уваги.

Судом показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 також оцінюються критично, оскільки дані показання жодним чином не підтверджують та не спростовують обставини укладення правочину, а лише намір позивача відчужити майно на користь відповідача.

Показання свідка ОСОБА_5 суд також оцінює критично і не бере до уваги з огляду на те, що про спірні договори йому стало відомо лише в 2021 році зі слів позивача.

Показання свідка ОСОБА_6 суд не бере до уваги з огляду на те, що вони не підтверджують та не спростовують жодних фактичних обставин справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку що позивач не довів належними та допустимими доказами того, що позивач помилилася щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні правочинів або ж її волевиявлення було невільним і не відповідати її внутрішній волі.

З огляду на вказані обставини в їх сукупності, суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсними вищезазначених договорів, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,4,5,12,13,81,82,83,89,223,258,259,263-265,273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ,третя особа Державний нотаріус Бориспільської міської державної нотаріальної контори Бровченко Світлана Володимирівна про визнання договорів дарування недійсними залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.02.2022 року.

Суддя Чирка С.С.