Постанова

від 14.06.2022 по справі 752/25061/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 752/25061/20

провадження № 61-16840 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_1 - адвокат Желізняк Ксенія Олександрівна,

відповідач - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Желізняк Ксенії Олександрівни, на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня

2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 , в якому, просили суд припинити право власності відповідача на 1/16 частину квартири

АДРЕСА_1 , визнавши за ним право на компенсацію її вартості в сумі 66 375,00 грн; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/16 частину вказаної квартири.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що ОСОБА_3 є власником 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 є власником 3/16 частин зазначеної квартири,

а ОСОБА_2 - 1/8 частини зазначеної квартири. Право власності в зазначених частках було визначено рішенням Голосіївського районного суду

м. Києва від 23 вересня 2011 року у справі № 2-721/11 та зареєстровано у встановленому законом порядку в Київському міському бюро технічної інвентаризації (далі - КМБТІ). Позивачі вказували, що згідно із вказаним рішенням районного суду право власності на 1/8 частини зазначеної квартири також було визнано за ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті останньої один із її синів ? ОСОБА_4 успадкував 1/16 зазначеної квартири.

Позивачі зазначали, що відповідач ніколи не проживав у спірній квартирі, зареєстрований за іншою адресою у приватному будинку, житло має, його частка в квартирі є незначною, користування квартирою при такому розподілі часток та виділ частки відповідача є неможливим. Крім того, відповідач, брат померлого тата, постійно погрожував їм фізирчною розправою. Таким чином, оскільки відповідач в квартирі ніколи не проживав та нею не користувався, вважали, що припинення його права власності на 1/16 частину у квартирі не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Відповідно до висновку незалежної оцінки майна від 02 липня 2020 року, ринкова вартість зазначеної квартири складає 1 062 000,00 грн, а тому вартість 1/16 частки квартири становить суму в розмірі 66 375,00 грн. Зазначену суму позивачі внесли на депозитний рахунок суду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду у складі судді Чередніченко Н. П.

м. Києва від 28 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачі не надали суду належних доказів про те, що відповідач є власником 1/16 частину квартири

АДРЕСА_1 , клопотання про витребування доказів не заявляли, а суд позбавлений можливості з власної ініціативи витребовувати докази.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд прийшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_4 не є власником частини у вказаній позивачем квартирі, оскільки право власності на 1/16 частину квартири підтверджується наданим ОСОБА_1 витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивачі вказували, що ОСОБА_4 не проживає в спірній квартирі, але має житло. однак не надали відомостей, де саме наразі він проживає.

Посилання на те, що ОСОБА_4 зареєстрований та проживає в будинку в АДРЕСА_2 , не може свідчити про те, що останній не має потреби в житлі, оскільки доказів того, що вказаний позивачами будинок перебуває у власності відповідача матеріали справи не містять.

Також суд вказав, що в матеріалах справи наявний витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого ОСОБА_4 на праві власності належить 1/8 земельної ділянки та будинку за адресою АДРЕСА_3 , проте частка житлової площі, яка припадає на відповідача в будинку за вищевказаною адресою, становить 7,6 кв.м., що свідчить про те,

що припинення права власності відповідача на належну йому частку квартири АДРЕСА_1 завдасть істотної шкоди інтересам останнього, як співвласника квартири. При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження проживання відповідача в будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

Апеляційний суд зазначив, що компенсація вартості належної відповідачу на праві власності частки є незначною та не може бути використана для подальшого вирішення житлового питання.

Судами враховано відповідні правові висновки Верховного Суду України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Желізняк К. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу

№ 752/25061/20-ц з Голосіївського районного суду м. Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Желізняк К. О., мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не досліджено надані докази

у справі на (а. с. 51-53), а саме не було враховано відомості, викладені в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 215390560, про те, що відповідач має на праві власності 1/2 частку будинку загальною площею 107,2 кв. м у АДРЕСА_2 , що є доказом того, що припинення права власності відповідача на незначну частку у спільному майні квартии АДРЕСА_4 не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача як співвласника та членам його сім`ї.

Крім того, вказує, що відповідач має у власності 1/8 земельної ділянки за № НОМЕР_1 за кадастровим номером 8000000000:79:617:0001 (площа: 0,0775 га), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , та частку у майні

по житловому будинку (загальна площа: 81,2 кв. м), що розміщений на вказаній земельній ділянці (а. с. 54-56).

Вказувала, що вартість спірної частки була визначена згідно зі звітом про оцінку майна та була внесена на депозитний рахунок районного суду у сумі

66 375,00 грн, тому судом апеляційної інстанції було зроблено помилковий висновок про те, що внесена сума є незначною й не може бути використана для подальшого вирішення житлового питання.

Посилається на відповідну правову позицію Верховного Суду України.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2011 року у справі № 2-721/11, ОСОБА_3 є власником 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 є власником 1/8 частин зазначеної квартири, а ОСОБА_2 - 1/8 частини зазначеної квартири. Крім того, з резолютивної частини зазначеного рішення суду вбачається, що право власності на 1/8 частини зазначеної квартири також було визнано за ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1

(а. с. 9-11).

Згідно з копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 серпня

2018 року, ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 успадкувала 1/2 частку спадщини в тому числі з урахуванням 1/4 частки у спадщині, від якої відмовилась ОСОБА_2 . Спадщина, на яку у вказаній частці було видано зазначене свідоцтво, складалося із 1/8 частини № 74 у будинку

АДРЕСА_4 . Крім того, із зазначеного свідоцтва вбачається, що свідоцтво про право власності на спадщину на 1/2 частку від 1/8 частки квартири ще не видано (а. с. 22).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 215390560 ОСОБА_4 має на праві власності 1/2 частку будинку загальною площею 107,2 кв. м у АДРЕСА_2

(а. с. 51-53).

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 на праві власності належить 1/8 земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_3 . (а. с. 54).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Желізняк К. О., посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Желізняк Ксенії Олександрівни, підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Поняття і види права спільної власності визначено статтею 355 ЦК України відповідно до частини першої якої майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частиною першою статті 365 ЦК України визначено, що право особи на частку

у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга цієї статті).

Тлумачення вказаних норм права свідчить про те, що законодавцем передбачено обставини, з огляду на існування яких суд може припинити право особи на частку у спільному майні на підставі позову інших співвласників.

З положень ЦК України вбачається, що в разі, коли законодавець передбачає обов`язкову наявність перелічених ним обставин для застосування певних правових наслідків їх настання за відповідною нормою права, ним застосовується така правова конструкція, як, наприклад, «за наявності одночасно».

Так, за змістом статті 652 ЦК України, якою врегульовано порядок зміни або розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, договір може бути розірваний, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, застосовуючи в приписах цієї статті конструкцію «за наявності одночасно», законодавець передбачив обов`язкову наявність перелічених ним умов для можливості розірвання чи зміни договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Виходячи із зазначеного можна дійти висновку, що відсутність подібної конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин

(зокрема, в пунктах 1-3).

Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, провадження № 12-180 гс 18.

До подібних висновків раніше неодноразово доходив Верховний Суд України у постановах : від 15 травня 2013 року у справі № 6-37 цс 13, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784 цс 15 та інших. Ця пратика є незмінною.

Таким чином, у справі, яка переглядається, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову інших співвласників необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника - ОСОБА_4 , та попереднього внесення позивачами вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав,

що що районний суд дійшов передчасного висновку про те, що

ОСОБА_4 не є власником частини у вказаній позивачем квартирі, оскільки право власності на 1/16 частину квартири підтверджується наданим ОСОБА_1 витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, позивачі вказували, що ОСОБА_4 не проживає в спірній квартирі, однак не надали відомостей, де саме останній проживає наразі. А посилання на те, що ОСОБА_4 зареєстрований та проживає в будинку в АДРЕСА_2 , не може свідчити про те, що останній не має потреби в житлі, оскільки доказів того, що вказаний позивачем будинок перебуває у власності відповідача матеріали справи не містять.

Також апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи наявний витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого, ОСОБА_4 на праві власності належить 1/8 земельної ділянки та будинку за адресою АДРЕСА_3 , проте частка житлової площі, яка припадає на відповідача в будинку за вищевказаною адресою, становить 7,6 кв.м., що свідчить про те, що припинення права власності відповідача на належну йому частку квартири АДРЕСА_1 завдасть істотної шкоди інтересам останнього, як співвласника квартири. При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження проживання відповідача в будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

Апеляційний суд зазначив, що компенсація вартості належної відповідачу на праві власності частки є незначною та не може бути використана для подальшого вирішення житлового питання.

Верховний Суд з такими мотивами не погоджується і зазначає, що апеляційним судом не враховано, що для припинення права співвласника на частку у праві спільної часткової власності достатньо будь-якої однієї з чотирьох, передбачених статтею 365 ЦК України, підстав, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 має на праві власності 1/2 частку будинку, загальною площею 107,2 кв. м, у АДРЕСА_2 ; має у власності 1/8 земельної ділянки за № НОМЕР_1 за кадастровим номером 8000000000:79:617:0001 (площа: 0,0775 га), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , та частку у майні по житловому будинку (загальна площа: 81,2 кв. м), що розміщений на вказаній земельній ділянці.

Отже, апеляційному суду слід дати правову оцінку тому, що у відповідача наявне у власності майно, спірна квартира є неподільною, спільне проживання із відповідачем та спільне користування майном, як зазначають позивачі, є неможливим, позивачі внесли на депозитний рахунок суду кошти за частку відповідно до висновку про незалежну оцінку, що свідчить про передчасність висновків апеляційного суду.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції на ці обставини уваги не звернувта неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до прийняття помилкового рішення.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 1 частини першої

статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Желізняк Ксенії Олександрівни, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк