Постанова

від 13.06.2022 по справі 910/7281/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року

м. Київ

Справа № 910/7281/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакова І.В. (головуючий), Львов Б.Ю. і Селіваненко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - фізичної особи-підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича - Гурова К.Т., адвокат (ордер від 07.10.2021 №1125307),

відповідача 1- ОСОБА_1 - Шевченко І.В., адвокат (ордер від 03.06.2022 №1030450) ,

відповідача 2- компанії Shutterstock Inc.- не з`явився,

відповідача 3- компанії Depositphotos Inc. - не з`явився ,

відповідача 4- компанії iStockphoto Limited Partnership - не з`явився ,

відповідача 5- товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПОЗИТФОТОС УКРАЇНА" - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 (головуючий суддя: Пантелієнко В.О., судді: Доманська М.Л., Верховець А.А.)

у справі № 910/7281/20

за позовом фізичної особи-підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича (далі - Підприємець)

до 1. ОСОБА_1 (далі - відповідач 1);

2. компанії Shutterstock Inc. (далі - відповідач 2);

3. компанії Depositphotos Inc. (далі - відповідач 3);

4. компанії iStockphoto Limited Partnership (далі - відповідач 4);

5. товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПОЗИТФОТОС УКРАЇНА"(далі - відповідач 5)

про визнання авторських прав на твори та зобов`язання припинення дій, що порушують права автора.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і заперечень

Підприємець звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , Компанії Shutterstock Inc., Компанії Depositphotos Inc. в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Депозитфотос Україна", Компанії iStockphoto Limited Partnership, відповідно до якого просить:

- визнати Ястремського Леоніда Вадимовича особою, яка має авторські права, а саме виключні майнові права та авторські немайнові права на фотографії, створені ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018, в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно;

- зобов`язати ОСОБА_1 , Shutterstock Inc., Depositphotos Inc. в особі представника - товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПОЗИТФОТОС УКРАЇНА", iStockphoto Limited Partnership припинити використання належних Ястремському Леоніду Вадимовичу як особі, яка має авторські права, без його дозволу фотографій, створених ним в період з 01.01.2007 по 31.12.2018, в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG надані суду, шляхом їх розміщення за допомогою веб-сайтів ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4.;

- заборонити ОСОБА_1 використовувати будь- яким шляхом та в будь-який спосіб належні Ястремському Леоніду Вадимовичу як особі, яка має авторські права, без його дозволу фотографії, створені ним у період з 01.01.2007 року по 31.12.2018, в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких в форматі JPEG.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі, розміщуючи фотографії та надаючи третім особам дозволи (ліцензії) на обмежене платне використання фотографій за допомогою облікових записів ОСОБА_1 , без дозволу позивача порушують майнове право останнього дозволяти або забороняти використання фотографій іншими особами та право позивача на отримання авторської винагороди за використання фотографій іншими особами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2021 у справі №910/7281/20 позовні вимоги Підприємця задоволено повністю; визнано Ястремського Леоніда Вадимовича особою, яка має авторські права, а саме виключні майнові права та авторські немайнові права на фотографії, створені ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018, у кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG надані суду; зобов`язано ОСОБА_1 , Shutterstock Inc., Depositphotos Inc. в особі представника - товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПОЗИТФОТОС УКРАЇНА", iStockphoto Limited Partnership припинити використання належних Ястремському Леоніду Вадимовичу як особі, яка має авторські права, без його дозволу фотографій, створених ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018, у кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG надані суду, в тому числі, але не виключно, шляхом їх розміщення за допомогою веб-сайтів ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4.; заборонено ОСОБА_1 використовувати будь-яким шляхом та в будь-який спосіб належні Ястремському Леоніду Вадимовичу як особі, яка має авторські права, без його дозволу фотографії, створені ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018, в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG надані суду; стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 306,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2021 у справі №910/7281/20 скасовано. Провадження у справі №910/7281/20 закрито. Справу №910/7281/20 повернуто до господарського суду міста Києва.

Судове рішення мотивоване тим, що позовна заява у даній справі базується на тому, що позивач оспорює авторські права відповідача-1, просить визнати його авторські права на спірні твори та захистити авторські права обраним чином. Всі вимоги позивача до відповідача-1 як до фізичної особи мають, згідно частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, розглядатись за правилами цивільного судочинства за місцезнаходженням відповідача-1. Відповідно, не можуть бути об`єднані в одне провадження вимоги до відповідача-1 та до інших залучених відповідачів.

При цьому апеляційний господарський суд, посилаючись на положення пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначив про те, що стороною вказаного спору є фізична особа (відповідач-1), отже, вказаний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів, а тому рішення місцевого суду необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі до Верховного Суду (з урахуванням уточнень) Підприємець просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 у справі №910/7281/20 та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2021.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник, звертаючись з касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 426, статті 421, 435, 442, 443 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини третьої статті 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права", пункту 1 статті 9 Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів при визначенні наявності чи відсутності в діях Відповідачів 2-5 порушень авторських прав Позивача під час використання ними об`єктів авторських прав Позивача, та, відповідно, визначення наявності чи відсутності спірних правовідносин між Позивачем та Відповідачами 2-5 у правовідносинах, подібних до тих, що розглядаються в межах цієї справи.

При цьому Підприємець зазначає, що застосування вищезазначених норм права у правовідносинах, що виникли з факту порушення відповідачами - юридичними особами, авторських прав позивача - фізичної особи-підприємця, які (відповідачі) в ході своєї господарської діяльності без дозволу автора розміщують на належних їм сайтах об`єкти інтелектуальної власності, створені фізичною-особою підприємцем в ході його господарської діяльності.

Зазначає Підприємець і про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 435, частини третьої статті 426, статті 421 ЦК України в аспекті віднесення фізичної особи-підприємця до осіб, які можуть бути суб`єктами авторського права та мають виключне право дозволяти використання об`єктів права інтелектуальної власності, створених цією фізичною-особою підприємцем в ході його господарської діяльності, оскільки у статті 435 ЦК України первинним суб`єктом авторського права визначена фізична особа, а іншими суб`єктами - фізичні і юридичні особи, серед яких окремо не позначені фізичні-особи підприємці.

На думку скаржника, наведені норми не визначають особливостей правової регламентації створення і використання об`єктів авторського права в ході господарської діяльності, що зумовлює необхідність їх тлумачення судом.

Також Підприємець наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України у правовідносинах, подібних до тих, що розглядаються в межах цієї справи, в частині можливості застосування цієї норми до визначення юрисдикції спору, об`єктом якого є права інтелектуальної власності, за умови, що пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України регламентує визначення підсудності у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно.

Крім того, посилається Підприємець і на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини другої статті 20 ГПК України у правовідносинах, подібних до тих, що розглядаються в межах цієї справи, в частині необхідності застосування цієї норми при визначенні юрисдикційної належності спору про захист авторських прав на об`єкти інтелектуальної власності, створені в ході господарської діяльності, права на які порушені в ході незаконного використання таких об`єктів відповідачами в ході також господарської діяльності.

Суть спірного моменту, на думку скаржника, полягає у тому, що господарська діяльність зі створення об`єктів інтелектуальної власності, з огляду на творчий характер інтелектуальної діяльності, взагалі якісно відрізняється від інших сфер господарської діяльності, перш за все у сфері матеріального виробництва, створення товарів, виконання робіт за критеріями алгоритмізації такої діяльності. Що, у свою чергу, вимагає тлумачення змістовного поняття «господарської діяльності у сфері інтелектуальної власності».

Судове рішення також оскаржується з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, внаслідок чого дійшов хибних висновків про відсутність спору між Позивачем та Відповідачами 2-5, порушив норми процесуального права щодо визначення юрисдикції спору між Позивачем та Відповідачем 1 на підставі пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Підприємця, в якому остання просить поновити строк на звернення з відзивом до суду та залишити касаційну скаргу Підприємця на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 без задоволення.

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Стислий виклад обставин справи, встановлених попередніми судовими інстанціями

Підприємець звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , Компанії Shutterstock Inc., Компанії Depositphotos Inc. в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Депозитфотос Україна", Компанії iStockphoto Limited Partnership, відповідно до якого просить:

- визнати Ястремського Леоніда Вадимовича особою, яка має авторські права, а саме виключні майнові права та авторські немайнові права на фотографії, створені ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018 в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно;

- зобов`язати ОСОБА_1 , Shutterstock Inc., Depositphotos Inc. в особі представника - товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПОЗИТФОТОС УКРАЇНА", iStockphoto Limited Partnership припинити використання належних Ястремському Леоніду Вадимовичу як особі, яка має авторські права, без його дозволу фотографій, створених ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018, в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG надані суду, шляхом їх розміщення за допомогою веб-сайтів ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4.;

- заборонити ОСОБА_1 використовувати будь- яким шляхом та в будь-який спосіб належні Ястремському Леоніду Вадимовичу як особі, яка має авторські права, без його дозволу фотографії, створені ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018, в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі, розміщуючи фотографії та надаючи третім особам дозволи (ліцензії) на обмежене платне використання фотографій за допомогою облікових записів ОСОБА_1 без дозволу позивача порушують майнове право останнього дозволяти або забороняти використання фотографій іншими особами та право позивача на отримання авторської винагороди за використання фотографій іншими особами.

Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції про скасування рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2021 та закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки всі вимоги позивача до відповідача-1 як до фізичної особи мають, згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України, розглядатись за правилами цивільного судочинства за місцезнаходженням відповідача-1. Відповідно, не можуть бути об`єднані в одне провадження вимоги до відповідача-1 та до інших залучених відповідачів.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи зазначає таке.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 235/445/18.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України.

Так, частиною першою статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності (пункт 7 ).

Як свідчать матеріали справи, позивачем у цій справі заявлено три позовні вимоги: 1) визнати Ястремського Леоніда Вадимовича особою, яка має авторські права, а саме виключні майнові права та авторські немайнові права на фотографії, створені ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018 в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG надані суду; 2) зобов`язати ОСОБА_1 , Shutterstock Inc., Depositphotos Inc. в особі представника - товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕПОЗИТФОТОС УКРАЇНА", iStockphoto Limited Partnership припинити використання належних Ястремському Леоніду Вадимовичу як особі, яка має авторські права, без його дозволу фотографій, створених ним в період з 01.01.2007 по 31.12.2018, в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG надані суду, шляхом їх розміщення за допомогою веб-сайтів ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4.; 3) заборонити ОСОБА_1 використовувати будь- яким шляхом та в будь-який спосіб належні Ястремському Леоніду Вадимовичу як особі, яка має авторські права, без його дозволу фотографії, створені ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018, в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG надані суду.

В той же час, як свідчить аналіз положень частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з урахуванням зазначених правових норм, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес, спосіб його захисту та самостійно визначає учасників справи.

При цьому у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спір про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 20 ГПК України Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами.

Разом з тим, пунктом 16 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України визначено, що до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Оскільки Вищий суд з питань інтелектуальної власності роботу не розпочав, справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності ГПК України у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147- VIII.

Згідно з приписами частини першої статті 1 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до статті 12 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.

У відповідності до статті 21 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності. Такими особами, зокрема, є кредитори у справі про банкрутство або якщо спір має ознаки корпоративного.

Виходячи з викладених норм, спір підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає нормам статей 1, 21 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), а спірне правовідношення носить господарський характер.

Відтак безпідставними є посилання скаржника на помилкове незастосування судом апеляційної інстанції пункту 4 частини другої статті 20 ГПК України.

Разом з тим частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Так, при визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб`єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).

Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі N 688/2940/16-ц).

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом статті 45 ГПК України сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Тобто сторонами в судовому процесі можуть бути фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини друга та третя статті 4 ГПК України).

Так, аналіз змісту та підстав поданого позову у даній справі свідчить про те, що спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що, на думку Підприємця, він володіє виключними майновими та авторськими немайновими правами на фотографії, створені ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018 в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно.

Як вказує позивач, ОСОБА_1 за згодою Підприємця розмістила належні Підприємцю фотографії на веб-сайтах відповідачів 2, 3, але потім позбавила позивача доступу до облікових записів, зареєстрованих на відповідача 1, позивач не надав відповідачу-1 своєї згоди на подальше використання фотографій після 06.11.2019 шляхом публікації фотографій та надання третім особам дозволів (ліцензії) на обмежене платне використання фотографій, в тому числі за допомогою облікових записів, зареєстрованих на відповідача 1. Однак, ОСОБА_1 продовжила одноособово, без участі позивача публікувати фотографії та за винагороду надавати третім особам дозволи (ліцензії) на використання фотографій, чим порушила авторські майнові права Підприємця.

Так, зміст позовної заяви свідчить про те, що фактично позивач оскаржує дії ОСОБА_1 дії з використання фотографій Підприємця шляхом опублікування їх на веб-сайтах ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , які належать відповідачам 2- 5 і через які надаються ліцензії на використання фотографій третім особам та отримується винагорода.

Вказані позивачами у позовній заяві обставини свідчать про те, що спір, який виник у цих правовідносинах, пов`язаний із захистом прав інтелектуальної власності у спорі учасників приватноправових відносин про таке право, а тому з огляду на склад учасників спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/18195/17 та від 25.06.2019 у справі №910/17792/17).

В той же час, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем 1 позивач зазначив фізичну особу - ОСОБА_1 . Зміст позовної заяви свідчить про те, що порушення авторського права Підприємця здійснюється, серед інших, і ОСОБА_1 . Поряд з тим зміст як мотивувальної, так і прохальної частин позову свідчить про те, що позивач, заявляючи вимогу про зобов`язання припинити використання належних Ястремському Леоніду Вадимовичу як особі, яка має авторські права, без його дозволу фотографій, створених ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018, в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG надані суду, шляхом їх розміщення за допомогою веб-сайтів ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4., не конкретизують зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. При цьому друга вимога про заборону використання будь- яким шляхом та в будь-який спосіб належних Ястремському Леоніду Вадимовичу як особі, яка має авторські права, без його дозволу фотографій, створених ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018, в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно, копії вихідних файлів яких у форматі JPEG надано суду стосується лише ОСОБА_1 . Отже, такі позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

За змістом частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням наведених правових норм Суд зазначає, що, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес і спосіб його захисту.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши в апеляційному порядку справу №910/7281/20, дійшов правильного висновку про те, що, враховуючи суб`єктний склад сторін, даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та закрив провадження у справі на підставі статті 231 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Також зміст положень статті 4 та пункту 4 частини третьої статті 163 ГПК України свідчить, що при зверненні до суду з позовом позивач самостійно визначає зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа (позивач) наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес, ким воно порушено та спосіб його захисту.

Отже, Підприємцем не враховано те, що відповідачем у цій справі є не тільки юридична особа, але й фізична особа, матеріально-правові вимоги у цій справі є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою та за своїм характером мають розглядатися в одному провадженні саме за правилами цивільного судочинства.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У правовому висновку Велика Палата Верховного Суду у постанові №910/14144/17 від 21.08.2018 (провадження № 12-88гс18) вказала, що вимоги про визнання відсутнім права та про визнання права не є вимогами про встановлення юридичних фактів, однак такі доводи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку звернення сторони до суду з вимогами, які не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому поняття "спір, який не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Враховуючи наведене, провадження у справі за вимогою позивача про визнання Ястремського Леоніда Вадимовича особою, яка має авторські права, а саме виключні майнові права та авторські немайнові права на фотографії, створені ним у період з 01.01.2007 по 31.12.2018 в кількості 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок одна) фотографія під індивідуальними порядковими номерами фотографій від 1 до 1 406 641 (один мільйон чотириста шість тисяч шістсот сорок один) включно мало бути закрите на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

Враховуючи наведене у цій постанові, у Суду відсутні підстави робити висновок щодо порушення судом апеляційної інстанції приписів частини третьої статті 426, статті 421, 435, 442, 443 ЦК України, частини третьої статті 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права", пункту 1 статті 9 Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, оскільки вони не впливатимуть на результат розгляду даної справи в касаційній інстанції.

Доводи відповідача 1, викладені у відзиві на касаційну скаргу, частково приймаються судом касаційної інстанції з урахуванням викладеного у цій постанові.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Частиною другою статті 2 ГПК України передбачено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до приписів частин першої, другої та третьої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до приписів статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни судового рішення з мотивів, наведених у цій постанові, водночас це не призвело у даному випадку до прийняття незаконного судового рішення та не є підставою для його скасування.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Підприємця без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Ястремського Леоніда Вадимовича залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 у справі № 910/7281/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко