Постанова

від 07.06.2022 по справі 908/1206/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 908/1206/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивачів - 1 - Машко Г.І.,

- 2 - Черкашина І.І.,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лермонтово»

на рішення Господарського суду Запорізької області

(суддя - Колодій Н.А.)

від 11.02.2021

на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області

(суддя - Колодій Н.А.)

від 26.02.2021

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Верхогляд Т.А., судді - Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.)

від 13.09.2021,

у справі за позовом 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «ЕксімТрейдінг» 2) ОСОБА_1

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лермонтово»

про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів,

В С Т А Н О В И В:

у травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «ЕксімТрейдінг», ОСОБА_1 звернулись до господарського суду з позовом про визнання протиправними та скасування:

-рішення загальних зборів від 07.09.2018 з четвертого питання порядку денного щодо встановлення щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, б. 26-а для власників фізичних або юридичних осіб, що використовують належне їм приміщення в комерційних цілях в розмірі 15,00 грн за кв.м, що є більшим розміру внесків, встановлених для співвласників житлових приміщень цього будинку, оформлених протоколом загальних зборів № 1/18/зз від 07.09.2018.

-рішення загальних зборів від 19.09.2019 з сьомого питання порядку денного щодо встановлення розміру внесків за управління та обслуговування будинку розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, б. 26-а для житлових/нежитлових приміщень, які використовуються для розміщення офісів, контор, торгових організацій для інших господарських або підприємницьких цілей в розмірі 25,00 грн за кв. м, що є більшим розміру внесків, встановлених для співвласників житлових приміщень цього будинку, оформлених протоколом загальних зборів № 2/19/зз від 19.09.2019.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07.09.2018 відбулись загальні збори членів (співвласників) ОСББ «Лермонтово», на яким, серед іншого, було вирішено питання визначення бюджету (кошторису) ОСББ «Лермонтово» на 2018 рік та його затвердження (визначено і розміри щомісячних внесків для власників фізичних осіб, які використовують належне їм приміщення як житлове у сумі 7, 00 грн за кв.м, а для власників фізичних або юридичних осіб, які використовують належне їм приміщення в комерційних цілях - 15,00 грн за кв.м), а 19.09.2019 - збори співвласників, які вирішили з 01.10.2019 затвердити новий розмір внесків за управління та обслуговування будинку для житлових/нежитлових приміщень, які використовуються в комерційних цілях (для розміщення офісів, контор, торгових організацій, для інших господарських або підприємницьких цілей) у розмірі 25,00 грн за кв.м, який сплачується до 20 числа місяця наступним за розрахунковим (рішення оформлене протоколом 2/19/зз). Посилаються на те, що у протоколі від 07.09.2018 зазначено, що за спірне рішення 07.09.2018 проголосували «за» співвласники одноголосно, однак вказане не відповідає дійсності, оскільки представник позивач -2 голосував «проти» прийняття цього рішення. Стверджують, що ст. ст. 1, 10, 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» не допускають встановлення внесків залежно від типу нерухомості, а єдиним критерієм визначають частку у загальній площі приміщень. З п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» вбачається, що частка співвласника не залежить від виду нерухомого майна, належного цій особі, а тільки від площі цього майна. Такий же принцип закріплено і у п. 2 розділу IV Статуту ОСББ «Лермонтово» - частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, які перебувають у його власності. Також зазначають, що власники житлових приміщень у будинку мають домінуюче становище щодо власників нежитлових приміщень (співвідношення голосів 85% до 15 %) і прийняті відповідачем рішення про різні тарифи нарахування плати за утримання будинку є прямим використанням домінуючої групи власників своїх можливостей для реалізації матеріальних інтересів за рахунок міноритарної частини власників. Прийняття спірних рішень є формою дискримінації позивачів, створюють для них негативні майнові наслідки без об`єктивного і розумного обґрунтування.

23.09.2020 до суду першої інстанції від позивачів надійшла заява № 23/1 (а.с. 137-143, т. 1), в якій позивачі посилаються також на такі порушення при скликанні і проведенні зборів: в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення всіх співвласників квартир та нежитлових приміщень ОСББ, зокрема, і позивача -2 про проведення зборів 07.09.2018 та позивачів про проведення зборів 19.09.2019; спірні протоколи складені з порушенням вимог п. 4 ч. 8 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»; відповідачем не надано належних доказів, що особи, які брали участь у голосуванні, уповноважувались співвласниками квартири, від імені яких вони голосували; посилаються на порушення вимог ст. 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.02.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2021, позов задоволено.

Визнано недійсним рішення загальних зборів від 07.09.2018 з четвертого питання порядку денного щодо встановлення щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, б. 26-а , для власників - фізичних або юридичних осіб, що використовують належне їм приміщення в комерційних цілях в розмірі 15,00 грн за кв.м, оформлене протоколом загальних зборів № 1/18/зз від 07.09.2018.

Визнано недійсним рішення загальних зборів від 19.09.2019 з сьомого питання порядку денного щодо встановлення розміру внесків за управління та обслуговування будинку розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, б. 26-а для житлових/нежитлових приміщень, які використовуються для розміщення офісів, контор, торгових організацій для інших господарських або підприємницьких цілей в розмірі 25,00 грн за кв м, оформлене протоколом загальних зборів № 2/19/зз від 19.09.2019.

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.02.2021 заяву ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача-2 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

ОСББ «Лермонтово» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2021, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 26.02.2021 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2021, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/6471/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1437/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 та у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 918/400/19. Стверджує, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення в порушення прав інших співвласників, на користь позивачів.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні касаційної скарги відмовити з наведених у відзиві мотивів. Посилається на те, що положення ст. 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлюють, що частка співвласників у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Зазначає, що порядок розподілу витрат не можна ототожнювати з встановленням різних тарифів для різних співвласників. На думку ОСОБА_1 , збори співвласників не можуть приймати рішення, якими встановлюється для співвласників обов`язок забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку в обсязі більшому, ніж його частка співвласника. Вважає, що відповідач, встановлюючи для позивачів збільшений, порівняно з іншими співвласниками розмір внесків за управління та обслуговування будинку для житлових/нежитлових приміщень, створив для позивачів менш сприятливі умови/становище порівняно з іншими співвласниками (непряма дискримінація), негативні майнові наслідки без об`єктивного та розумного обґрунтування (а в силу ст. 18 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має забезпечувати саме дотримання інтересів усіх співвласників). Заявляючи про те, що при використанні комерційної нерухомості існує збільшене навантаження на 1 кв.м, вироблення більшої кількості відходів, навантаження на дорожнє покриття, утримання прибудинкової території, відповідач не надав жодних доказів на їх підтвердження. Вважає помилковими аргументи відповідача про порушення судами балансу інтересів сторін, адже у цій справі не ставилось під сумнів питання законності існування та діяльності ОСББ, а оскаржуються рішення загальних зборів в частині визначення диференційованого підходу у визначені внесків співвласників (з огляду на що помилковим є посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 918/400/19). При цьому, стверджують, що внаслідок задоволення позовних вимог у цій справі жодної шкоди інтересам інших співвласників завдано не було, а лише позбавлено ОСББ можливості незаконного збагачення.

ТОВ «Торговий будинок «ЕксімТрейдінг» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зокрема, зазначає про помилкове посилання відповідача на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України як на підставу касаційного оскарження з огляду на те, що правовідносини у вказаних скаржником справах і справою, яка переглядається, не є подібними. У постанові від 03.12.2019 у справі № 910/6471/18 Велика Палата Верховного Суду за подібного правового регулювання, однак за інших фактичних обставин і поданих доказів, прийняла судові рішення, ніж у справі, яка переглядається; у справах № 911/1437/17, № 911/3680/17, № 914/3224/16, № 826/13768/16 зі справою, яка переглядається - відрізняється суб`єктний склад і предмет спору; у справі № 918/400/19 - інший предмет та підстави позову. Стверджує про безпідставність посилань відповідача на п. 8 ч. 2 ст. 258 ЦК України, який встановлює позовну давність до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, яким ОСББ не є за своїм видом та організаційно-правовою формою. Вважає, що до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність у три роки, а тому навіть якщо допустити, що ТОВ «Торговий будинок «ЕксімТрейдінг» дізналось про порушення своїх прав одразу, при укладенні договору купівлі - продажу від 20.12.2018, позов 18.05.2020 було подано у строк встановлений законом.

01.04.2022 до суду касаційної інстанції надійшла заява Машко Г.І. про вступ її у справу представником позивача -1 (а.с. 230-231, т. 2).

Суд вважає, що заяву Машко Г.І. про вступ її у справу представником позивача - 1 необхідно залишити без розгляду, оскільки за наявності ордеру серії АР № 1070962 від 22.11.2021 на надання правової допомоги ТОВ «Торговий будинок «ЕксімТрейдінг», її право брати участь у справі є безумовним в силу ст. 56 ГПК України і не потребує будь-яких процесуальних дій суду щодо залучення її представником позивача-1 (а.с. 232, т. 2).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивачів, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

У касаційній скарзі ОСББ «Лермонтово» посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/6471/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1437/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 та у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 918/400/19 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Щодо вказаної підстави касаційного оскарження необхідно зазначити таке.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, ТОВ «Торговий будинок «ЕксімТрейдінг» є власником квартири загальною площею 345,2 кв.м в будинку за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 19, т. 1), а ОСОБА_1 - власником нежитлового приміщення за цією ж адресою загальною площею 270,6 кв.м та квартир загальною площею 323,32 кв.м та 66,9 кв.м (а.с. 20-22, т. 1).

Згідно з Статутом ОСББ «Лермонтово» останнє створене власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку № 26 а, який розташований за адресою: 69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (а.с. 37-50, т. 1).

07.09.2018 відбулися загальні збори членів (співвласників) ОСББ "Лермонтово", прийняті на яких рішення оформлені протоколом № 1/18/зз від 07.09.2018 (а.с. 26-27, т. 1).

На розгляд зборів 07.09.2018 було винесено, зокрема, питання щодо визначення бюджету (кошторису) ОСББ «Лермонтово» на 2018 фінансовий рік та його затвердження (у тому числі, визначення розмірів внесків співвласників (четверте питання порядку денного).

З четвертого питання порядку денного зборами затверджено бюджет (кошторис) ОСББ «Лермонтово» на 2018 рік згідно з додатком до протоколу (а.с. 28, т. 1) та розміри щомісячних внесків (платежів) співвласників в сумі:

- 7.00 грн за кв. м для власників - фізичних осіб, що використовують належне їм приміщення як житлове;

- 15,00 грн за кв.м для власників - фізичних або юридичних осіб, що використовують належне їм приміщення в комерційних цілях.

Наступні загальні збори співвласників ОСББ «Лермонтово» відбулися 19.09.2019, прийняті на яких рішення оформлені протоколом № 2/19/зз від 19.09.2019 (а.с. 30-33, т. 1).

На зборах розглядалось питання про затвердження внеску за управління та обслуговування будинку для житлових/нежитлових приміщень, які використовуються в комерційних цілях (сьоме питання порядку денного), за результатами чого було вирішено затвердити з 01.10.2019 новий розмір внесків за управління та обслуговування будинку для житлових/нежитлових приміщень, які використовуються в комерційних цілях (для розміщення офісів, контор, торгових організацій, для інших господарських або підприємницьких цілей) у розмірі 25,00 грн за кв.м, який сплачується до 20-го числа місяця, наступним за розрахунковим.

Позивачі просять визнати недійсними рішення загальних зборів від 07.09.2018, від 19.09.2019, якими було затверджено бюджет (кошторис) ОСББ «Лермонтово» на 2018 фінансовий рік і встановлено різний розмір щомісячних внесків (платежів) співвласників в залежності від способу використання належних їм приміщень.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України, які кореспондуються за змістом зі ст. 20 ГК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 525/505/16-ц).

За ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків (ч. 1 ст. 385 ЦК України).

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

За ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 21) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі, про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком. Рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, крім рішень з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, які вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить 50 відсотків або більше загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 75 відсотків загальної кількості співвласників, а рішення з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 50 відсотків загальної кількості всіх співвласників (ч. 6 ст. 10 Закону).

Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому ст. 10 вказаного Закону. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до ст. 1 якого об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основною метою створення об`єднання є забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. А за ч. 4 ст. 4 цього Закону діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Загальні збори співвласників є вищим органом управління об`єднання, до виключної компетенції яких відноситься, зокрема, затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників (ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Статутом об`єднання може бути встановлено інший порядок визначення кількості голосів, що належать кожному співвласнику на загальних зборах.

Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.

Права та обов`язки співвласника (тобто власника квартир та/або нежитлових приміщень) врегульовані ст. ст. 14, 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Водночас ст. ст. 16-18 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» окремо визначають права та обов`язки об`єднання співвласників, яке набуває і здійснює їх через свої органи в силу положень ст. 92 ЦК України про цивільну дієздатність юридичної особи.

Так, об`єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, які за ст. 21 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» належать до коштів об`єднання, та зобов`язане забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна.

Об`єднання забезпечує утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку. Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи.

Статтею 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» врегульовано визначення часток внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна. Так, частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.

Аналогічний принцип закріплений і у п. 2 розділу IV Статуту відповідача, відповідно до якої частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Вказані норми і умови статуту визначають порядок (спосіб) розподілу витрат.

Загальні збори співвласників мають право встановлювати розмір внесків на обслуговування будинку та прибудинкової території. При цьому, з огляду на відсутність законодавчо встановленого граничного розміру внесків на обслуговування будинку та прибудинкової території, встановлення різних розмірів внесків для власників приміщень має бути обґрунтовано та підтверджено належними доказами та дотримано «справедливої рівноваги».

Зокрема, при вирішенні питання збільшення і встановлення різних розмірів внесків для співвласників мають бути враховані різні режими функціонування, навантаження на 1 кв.м таких приміщень (житлових, житлових, які використовуються для комерційної діяльності і нежитлових), різний обсяг необхідності витрат на обслуговування такого приміщення та прибудинкової території (навантаження на внутрішньобудинкові мережі, кількість відвідувачів, обсяг відходів, проїзд машин, місце паркування тощо).

Встановлення для окремих власників приміщень (зокрема, для фізичних або юридичних осіб, які використовують належне їм приміщення в комерційних цілях; житлових/нежитлових приміщень, які використовуються в комерційних цілях) збільшеного розміру внесків, за відсутності будь-якого належного обґрунтування такої необхідності, призводить до надмірного для них майнового тягаря та порушує їх право на отримання послуг належної якості за обґрунтованими цінами (ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій встановили:

- згідно з протоколом № I/18/зз від 07.09.2018 членами (співвласниками) ОСББ «Лермонтово» було 158 осіб, які є власниками 216 об`єктів нерухомості, з яких на загальних зборах 07.09.2018 особисто були присутні 109 осіб, що мають повноваження приймати участь у голосуванні;

- на дату проведення загальних зборів (19.09.2019) кількість співвласників будинку складала 192 співвласника; у голосуванні на загальних зборах, в тому числі, шляхом письмового опитування взяли участь особисто та/або через представників 154 співвласника з них: 130 співвласників голосували особисто; 8 співвласників були представлені за довіреністю; 2 співвласника були представлені за довіреністю, в яких не зазначено про право довіреної особи голосувати на загальних зборах у зв`язку з чим їх голоси не були враховані під час визначення результатів голосування; 1 співвласник був представлений законним представником; 13 співвласників були представлені повнолітніми членами сім`ї, які на час голосування не підтвердили свої повноваження, а тому їх голоси не були враховані під час визначення результатів голосування;

- на час проведення загальних зборів від 07.09.2018 частка житлових приміщень у співвідношенні до нежитлових та житлових, які використовуються в комерційних цілях, складала 85,88%, відповідно частка приміщень нежитлових або тих, що використовується в комерційних цілях - 14,12%; відповідно до кошторису станом на 19.09.2019 частка житлових приміщень (15198,24 кв.м) у співвідношенні до нежитлових та житлових, які використовуються в комерційних цілях, становила 84,79%, а тому частка приміщень нежитлових або тих, що використовується в комерційних цілях (2 726,83 кв.м) - 15,21%;

- власники житлових приміщень у вказаному будинку мають домінуюче становище щодо власників нежитлових приміщень та житлових, які використовуються в комерційних цілях;

- загальними зборами членів ОСББ «Лермонтово» було встановлено різний розмір щомісячних внесків (платежів) співвласників в залежності від способу використання ними належних їм приміщень. Зокрема, на 2018 рік розмір щомісячних внесків (платежів) співвласників було затверджено у сумі 7,00 грн за кв. м для власників фізичних осіб, які використовують належне їм приміщення як житлове та 15,00 грн за кв.м для власників фізичних або юридичних осіб, що використовують належне їм приміщення в комерційних цілях, а з 01.10.2019 - новий розмір внесків за управління та обслуговування будинку для житлових/нежитлових приміщень, які використовуються в комерційних цілях (для розміщення офісів, контор, торгових організацій, для інших господарських або підприємницьких цілей) було збільшено до 25,00 грн за кв.м;

- у 2018-2019 роках розмір внесків для житлових приміщень, які використовуються в комерційних цілях та нежитлових був в два рази більшим ніж для житлових, а в 2019-2020 роках став втричі вищим;

- відповідач заявляє, що при використанні комерційної нерухомості існує збільшене навантаження на 1 кв. м приміщення, вироблення більшої кількості відходів, навантаження на дорожнє покриття, утримання прибудинкової території тощо, проте жодних доказів на підтвердження цього не надав;

- для визнання кошторисів належними та обґрунтованими доказами встановлення різних внесків для різних видів приміщень, в останніх повинні бути враховані різні режими функціонування, навантаження на 1 кв. м таких приміщень (житлових, житлових, які використовуються для комерційної діяльності і нежитлових), різний обсяг необхідності витрат на обслуговування такого приміщення та прибудинкової території (навантаження на внутрішньобудинкові мережі, кількість відвідувачів, обсяг відходів, проїзд машин, місце паркування тощо), однак надані до матеріалів справи кошториси цих відомостей не містять;

- застосування тарифу 15,00 грн за 1 кв.м на 2018-2019 роки та 25,00 грн за 1 кв.м у 2019-2020 роки не обґрунтовано наявними видатками відповідача;

Встановивши вказане, відсутність доказів наявності різного навантаження на 1 кв.м для різних видів приміщень в будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 26а (ОСББ «Лермонтово»), а також, що усім співвласникам багатоквартирного будинку, без виокремлення від типу приміщення чи виду діяльності, що в них здійснюється, фактично надаються однакові послуги за обсягом та кількістю та, що спірними рішеннями порушуються права позивачів на отримання послуг належної якості за обґрунтованими цінами відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову.

При цьому, суди встановили, що позивачами не надано беззаперечних доказів порушення відповідачем процедури повідомлення про проведення загальних зборів, проведення та підрахунку голосів під час прийняття співвласниками рішень на загальних зборах Об`єднання, оприлюднення результатів, що може ставити під сумнів результати голосування на загальних зборах ОСББ «Лермонтово», які відбулись 07.09.2018 та 19.09.2019 і в цій частині рішення судів попередніх інстанцій ніким не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції не переглядаються з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було заявлено про застосування позовної давності у справі.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Поряд з цим зазначеним кодексом встановлено спеціальну позовну давність тривалістю в один рік для окремих видів вимог, зокрема для вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства (п. 8 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Скорочена позовна давність строком в один рік щодо вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, встановлена п. 8 ч. 2 ст. 258 ЦК України (норма набула чинності 17.06.2018 відповідно до Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), застосовується безпосередньо до оскарження рішень товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю і не застосовується до вимог про визнання недійсним рішення інших юридичних осіб, у тому числі, рішень загальних зборів об`єднання власників багатоквартирного будинку (подібний висновок міститься у п. 5.42 постанови Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 910/9672/20).

Зважаючи на суть спірних правовідносин, вимоги Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», яким встановлена спеціальна позовна давність щодо вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, не можуть застосовуватися за аналогією закону до вимог про оскарження рішень установчих зборів об`єднання власників багатоквартирного будинку відповідно до ст. 8 ЦК України, на що помилково посилається відповідач.

Отже, оскільки інше не передбачено законом, до спірних правовідносин застосовується визначена у ст. 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Водночас перебіг позовної давності обчислюється з моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачі, подаючи позов у травні 2020 року, не пропустили позовну давність у цій справі, адже, зокрема позивач - 1, який придбав 20.12.2018 квартиру площею 345,2 кв.м в будинку за адресою: АДРЕСА_4 , про наявність різних розмірів внесків на утримання будинку та прибудинокової території і відповідно порушення своїх прав, дізнався на загальних зборах ОСББ «Лермонтово» 19.09.2019.

При цьому навіть якщо допустити, що позивач -1 міг довідатись про порушення своїх прав 20.12.2018, тобто з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири площею 345,2 кв.м в будинку за адресою: АДРЕСА_4 , то трирічна позовна давність на момент звернення з позовом у травні 2020 року не пропущена.

Фактично доводи скаржника про пропуск позовної давності зводяться лише до встановлення судом касаційної інстанції іншого моменту, з якого позивач - 1 дізнався чи міг дізнатись про порушення своїх прав спірними рішеннями ОСББ, однак з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України вказане виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову є законними і обґрунтованими, прийнятими з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності.

У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій при винесені рішень висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/6471/18, за позовом ТОВ «Юнайтед Форест» до ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 01.10.2017 в частині встановлення розміру загальних внесків.

У справі № 910/6471/18 Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2019 та відмовила у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування рішення загальних зборів від 01.10.2017 (протокол загальних зборів від 01.10.2017 з восьмого та дев`ятого питаннях порядку денного, додаток № 1 до протоколу - кошторис) у частині встановлення з 01.11.2017 щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2Б, для співвласників нежитлових приміщень та ТОВ «Юнайтед Форест» з розрахунку 7,00 грн за кв.м та 7,70 грн за кв.м.

Велика Палата Верховного Суду, відмовляючи у задоволенні позову, зазначила:

- відповідно до п. п. 8, 9 протоколу загальні збори визначили, що з 01.11.2017 власники житлової нерухомості сплачують внески з розрахунку 5,00 грн (5,5 грн за несвоєчасної оплати) за 1 кв.м приміщення, а власники нежитлової - 7,00 грн (7,7 грн за умови несвоєчасної оплати) за 1 кв.м приміщення (п. 6.4 постанови);

- встановила, що суди попередніх інстанцій з`ясували, що при прийнятті спірного рішення про розподіл витрат на управління будинком та розмежування розміру внесків в залежності від виду нерухомого майна, належного співвласникам (житлове чи нежитлове), у кошторисі були враховані різні режими функціонування, навантаження на 1 кв. м таких приміщень (житлових і нежитлових), різний обсяг необхідності витрат на обслуговування такого приміщення та прибудинкової території (навантаження на внутрішньобудинкові мережі, кількість відвідувачів, обсяг відходів, проїзд машин, місце паркування тощо (п. 7.32 постанови);

- задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували наведені приписи законодавства та не спростували надані відповідачем доводи та докази, що спірні пункти рішення, додаток № 1 до протоколу - кошторис приймалися відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 Закону № 417-VIII, яка регулює порядок розподілу між співвласниками витрат на управління багатоквартирним будинком та за якою витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (п. 7.31 постанови);

- за відсутності відповідного нормативного застереження щодо встановлення однакового розміру внесків для власників квартир та нежитлових приміщень, рішення загальних зборів ОСББ «Микільсько-Слобідська, 2Б» від 01.10.2017 не є прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, а тому у задоволенні позову в частині його скасування відмовила (п. 7.36 постанови).

На відміну від справи № 910/6471/18, у справі, яка переглядалась, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку наявним у справі документам, а саме бюджетам (кошторису) ОСББ «Лермонтово», затверджені на спірних зборах, не встановили, що у них враховані різні режими функціонування, навантаження на 1 кв.м цих приміщень (житлових і нежитлових), різний обсяг необхідності витрат на обслуговування цього приміщення та прибудинкової території (навантаження на внутрішньобудинкові мережі, кількість відвідувачів, обсяг відходів), що було встановлено судами попередніх інстанцій при розгляді справи № 910/6471/18 і що було враховано Великою Палатою Верховного Суду при винесенні судового рішення.

Суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, навпаки, встановили, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що при використанні комерційної нерухомості існує збільшене навантаження на 1 кв. м, вироблення більшої кількості відходів, навантаження на дорожнє покриття, утримання прибудинкової території тощо.

Отже, за інших встановлених фактичних обставин у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову у задоволенні позову. Таким чином, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/6471/18.

Також скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 918/400/19, як на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 918/400/19, за позовом ОСОБА_3 до ОСББ «Перемоги 33А» про визнання недійсними рішень установчих зборів, оформлених протоколом № 1 від 09.06.2016 та скасування державної реєстрації юридичної особи, вказано, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що співвласників будинку Перемоги, 33А , в тому числі, позивачку, було належним чином повідомлено про проведення установчих зборів; на зборах 09.06.2016 була присутня більшість співвласників будинку; за рішення про створення ОСББ проголосувала більшість присутніх співвласників багатоквартирного будинку; вказані результати належно відображені у протоколі установчих зборів ОСББ.

Тобто у справі № 918/400/19 предметом оскарження є рішення про створення ОСББ, а у справі, яка переглядається, рішення загальних зборів членів (співвласників) уже створеного ОСББ з питання затвердження бюджету (кошторису) та щомісячних внесків (платежів) співвласників на відповідний рік, що не є ідентичними рішеннями ОСББ.

Фактичні обставини і правове регулювання у справі № 918/400/19 і справі, яка переглядається, не є подібним, а тому з огляду на вимоги ч. 4 ст. 236 ГПК України суди попередніх інстанцій при розгляду спору у справі № 908/1206/20 не повинні були враховувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.05.2020 у справі № 918/400/19.

У п. п. 75, 76 постанови від 18.12.2018 у справі № 911/1437/17, за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Управлінська компанія «Піонер Сервіс», ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення загальних зборів в частині збільшення статутного капіталу на 200 000,00 грн за рахунок внеску трансформаторної підстанції ОСОБА_5 ; встановлення частки у статутному капіталі ТОВ «УК «Піонер Сервіс» ОСОБА_5 - 200 000,00 грн, що становить 14,0 % статутного капіталу Товариства; визнання недійсними змін до статуту, договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що початок перебігу позовної давності визначено у ст. 261 ЦК України, згідно із частиною першою якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі пропуском позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій у справі № 911/1437/17 і направляючи справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області, Велика Палата Верховного Суду вказала на необхідність при новому розгляді установити з урахуванням фактичних обставин справи, коли саме ОСОБА_4 довідався чи міг довідатися про порушення своїх прав за кожною позовною вимогою.

У справі, яка переглядалась, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановив наявність прав позивачів на отримання послуг за обґрунтованими цінами та факт порушення цього права відповідачем та, що позов було подано з дотримання позовної давності (яку просив застосувати відповідач), що не було спростовано відповідачем. Правовідносини у справі № 911/1437/17 і справі, яка переглядається, не є подібними з огляду на: 1) предмет спору (у справі, яка переглядається, предметом спору є рішення загальних зборів членів ОСББ, а у справі № 911/1437/17, на яку відповідач посилається в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - серед іншого, рішення загальних зборів ТОВ, які не є одним і тим рішенням; правовідносини у справі, яка переглядається, регулюються Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а не Законом України «Про господарські товариства», як у справі № 911/1437/17 (в редакції чинній, на час виникнення спірних правовідносин у справі № 911/1437/17); 2) позовну давність, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; 3) момент, з якого позивач дізнався чи міг дізнатись про порушене право; 4) фактичні обставини справи.

Також необхідно зазначити, що позивач -1 20.12.2018 набув право власності на квартиру АДРЕСА_4 (а.с. 19, т. 1), тобто в період дії п. 4 рішення загальних зборів членів ОСББ «Лермонтово» від 07.09.2018 і яке було чинне і поширювалось на позивача -1 ще майже 9 місяців після набуття ним права власності на вказану квартиру, а тому безпідставними є доводи відповідача про непорушення рішенням загальних зборів членів ОСББ від 07.09.2018 прав позивача -1.

Крім того, скасування рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування висновку Верховного Суду у справі (подібний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18).

У п. 5.40 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, за позовом прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво Святошинського району Київської області та ТОВ «Барселона Ю ЕЙ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_6 , про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що, оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з постійного користування держави у комунальну власність, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. На думку Великої Палати Верховного Суду, оскільки державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП «НДВА «Пуща-Водиця» стало відомо про порушення її права постійного користування земельною ділянкою щонайменше з моменту звернення прокурора у травні 2011 року з позовом в цивільній справі № 2 2615/2011 про визнання недійсними і скасування рішень Сільради, якими було припинено право постійного користування земельною ділянкою та передано цю земельну ділянку до земель запасу в межах села Софіївська Борщагівка, позовна давність за вимогою про витребування спірної земельної ділянки сплинула до звернення прокурора 08.12.2017 з позовом у справі № 911/3680/17 до суду; до того ж прокурор не довів суду факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку раніше, ніж держава в особі уповноважених органів. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в частині витребування на користь держави спірної земельної ділянки у зв`язку зі пропуском позовної давності.

На відміну від справи № 911/3680/17, у справі, яка переглядається, суди, надавши оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності, встановивши момент з якого позивачі, зокрема і позивач-1, дізнались про порушення своїх прав, на підставі наявних у справі доказів встановили що позов було подано у встановлений законом строк. При цьому, у відзиві відповідач помилково посилається на застосування до спірних правовідносин спеціальної позовної давності у один рік, адже до цих правовідносин підлягає застосуванню загальна позовна давність у 3 роки, з огляду на що доходить неправильних висновків про пропуск позовної давності у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду у п. п. 7.19, 7.24 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, за позовом Львівської міської ради до ТОВ «Скай Проект», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -ТОВ «Нарнія-Трейд» про витребування земельної ділянки, дійшла висновку про те, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі № 31/89, то позивачу було відомо про таке порушення ще на час звернення позивача з позовом у зазначеній справі; суди попередніх інстанцій дату такого звернення не встановили; водночас суди попередніх інстанцій встановили, що судове рішення у справі № 31/89 було прийняте Господарським судом міста Києва 01.05.2002; зазначене свідчить про те, що позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату. Велика Палата Верховного Суду залишила в силі рішення суду апеляційної інстанцій, який відмовив у задоволені позову на підставі ст. ст. 256, 261 ЦК України.

На відміну від справи № 914/3224/16, у справі № 908/1206/20, предметом спору є визнання недійсними рішення загальних зборів членів ОСББ і за інших встановлених фактичних обставин (момент коли позивач дізнався про порушення свого права) суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позов було подано з дотримання позовної давності.

У постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, за позовом САП до Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної служби геології та надр України, третя особа - ТОВ «Парі» про визнання недійсними протокольне рішення міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування від 30.12.2010 № 10-11 у частині погодження надання ТОВ «Парі» дозволу на користування надрами з метою видобування природного газу на Нікловицькому родовищі; наказу Мінприроди від 10.01.2011 № 6 в тій частині, якою оформлено й видано ТОВ «Парі» спеціальний дозвіл на користування надрами Нікловицького родовища від 13.01.2011 № 5386; спеціальний дозвіл на користування надрами від 13.01.2011 № 5386, виданий Міністерством охорони навколишнього природного середовища України ТОВ «Парі» з метою видобування природного газу на Нікловицькому родовищі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обставини виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні відповідних порушень інтересів держави, які підлягають захисту в суді, поза межами строку звернення до суду повинні враховуватися судами як поважні причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, якщо прокурор звернувся до суду протягом шести місяців з дня виявлення таких порушень. Проте направлення прокурором листів до відповідних державних органів щодо здійснення заходів захисту інтересів держави не зупиняє та не перериває перебігу встановленого процесуальним законом шестимісячного строку звернення до суду. На думку Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач, звернувшись 29.08.2016 до суду із цим позовом, у якому просив визнати недійсними оскаржувані рішення від 30.12.2010, від 10 та 13.01.2011, пропустив строк звернення до суду, доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду не надав.

Вказана справа не є релевантною до спірних правовідносин, адже суди, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановили, що позов було подано у встановлений законом строк і підстав для залишення позовної заяви без розгляду не встановили, як здійснено у справі № 826/13768/16 (суди попередніх інстанцій залишили без розгляду позовну заяву САП з підстав пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України, без поважних причин).

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення суду першої інстанції від 11.02.2021 та постанова суду апеляційної інстанції від 13.09.2021 прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.

Також відсутні підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 26.02.2021, адже розподіл витрат на професійну правничу допомогу було здійснено судом першої інстанції правомірно, відповідно до вимог ст. ст. 126, 129 ГПК України.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лермонтово» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 11 лютого 2021 року, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 26 лютого 2021 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13 вересня 2021 року у справі № 908/1206/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець