Рішення

від 14.06.2022 по справі 910/21985/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2022Справа № 910/21985/21

За позовомКиївської митниці ДержмитслужбидоТовариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Стандарт-Метрологія»прозобов`язання повернути майноСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Лич С.В.від відповідача:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська митниця Держмитслужби (надалі - «Київська митниця») звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Стандарт-Метрологія» (надалі - «Товариство») про зобов`язання повернути майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено умови договору відповідального зберігання товару №152 від 25.03.2020 з повернення переданого на зберігання майна, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимогу про зобов`язання відповідача повернути передане на зберігання майно загальною вартістю 26 880 367,55 грн. згідно переліку, зазначеному в інвентаризаційному описі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 18.05.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.06.2022.

Представник позивача в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 15.06.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.03.2020 між Київською митницею (поклажодавець) та Товариством (зберігач) був укладений договір відповідального зберігання товару №152 (надалі - «Договір»), відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання товар за кількістю, вартістю та асортиментом, зазначеному в акті прийому-передачі (додаток 2), який складається посадовими особами поклажодавця і зберігача, що є невід`ємною частиною цього договору.

За змістом п. 2.1 Договору поклажодавець сплачує зберігачу за відповідальне зберігання товару плату в розмірі 1,20 грн. на рік за умови надходження коштів з Державного бюджету України на вказані цілі.

Згідно з п. 3.1 Договору зберігач зобов`язаний:

- вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності товару протягом строку зберігання (п. 3.1.1);

- зберігати товар з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження товару поклажодавця, в спеціально відведених для цього місцях (п. 3.1.2);

- нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження товару поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання товару за актом передачі-приймання товару від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві (п. 3.1.3);

- повернути товар поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п. 3.1.4).

Відповідно до п. 7.1 Договору даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі до повного виконання зобов`язань, взятих сторонами за цим договором. Датою підписання договору є пізніша дата, якщо договір підписувався сторонами окремо.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України сторони домовилися, що положення цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з дня оформлення акту прийому-передачі товару з 01.01.2020.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання товар згідно переліку, що міститься в актах про передачу-приймання №49, №5, №б/н, №48, №14 та №9 на загальну суму 26 956 207,36 грн.

Листом №7.8-17.1/21/11/14923 від 13.10.2021 позивач повідомив відповідача про те, що у період з 01.10.2021 по 30.10.2021 комісією Київської митниці буде проводитися інвентаризація майна, у зв`язку з чим позивач просив надати можливість його співробітникам здійснити огляд та інвентаризацію переданого на зберігання майна.

01.10.2021 уповноваженими особами позивача був складений інвентаризаційний опис матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання.

Під час інвентаризації майна, прийнятого відповідачем на відповідальне зберігання, Київською митницею встановлено, що матеріально відповідальна особа відсутня, доступ до майна не надано, за фактичною адресою місця зберігання майна, вказаною в Договорі, не встановлена.

У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до відповідача з вимогою №1 від 15.12.2021 про повернення майна на підставі п. 3.1.4 Договору або відшкодування вартості втраченого товару у розмірі 26 880 367,55 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання з повернення переданого на зберігання майна.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами ч. 1 ст. 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 936, ч. ч. 1,2 ст. 938 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Матеріалами справи (акти про передачу-приймання товарів на відповідальне зберігання №49, №5, №б/н, №48, №14 та №9 на загальну суму 26 956 207,36 грн.) підтверджується факт передання позивачем та прийняття відповідачем на зберігання на умовах Договору майна згідно з переліком, що міститься в таких актах.

Згідно з ст. 948, ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом п. 3.1.4 Договору зберігач зобов`язаний повернути товар поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Позивач за наслідками проведеної інвентаризації звернувся до відповідача з вимогою №1 від 15.12.2021 про повернення майна на підставі п. 3.1.4 Договору або відшкодування вартості втраченого товару у розмірі 26 880 367,55 грн., проте останнім спірний товар повернутий не був.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

З огляду на викладене, відновлення порушеного права позивача можливе шляхом зобов`язання відповідача повернути Київській митниці передане на зберігання та не повернуте майно загальною вартістю 26 880 367,55 грн. згідно переліку, зазначеному в інвентаризаційному описі від 01.10.2021, а тому позовні вимоги визнаються судом правомірними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Київської митниці Держмитслужби задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Стандарт-Метрологія» (04116, м. Київ, вул. Ванди Василевської, 11, прим. 3; ідентифікаційний код 38726206) повернути Київській митниці Держмитслужби (03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 8-А; ідентифікаційний код 43337359) передане на зберігання та не повернуте майно загальною вартістю 26 880 367,55 грн. згідно переліку, зазначеному в інвентаризаційному описі від 01.10.2021. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Стандарт-Метрологія» (04116, м. Київ, вул. Ванди Василевської, 11, прим. 3; ідентифікаційний код 38726206) на користь Київської митниці Держмитслужби (03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 8-А; ідентифікаційний код 43337359) судовий збір у розмірі 403 205 (чотириста три тисячі двісті п`ять) грн. 52 коп. Видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.06.2022.

Суддя В.П. Босий