Ухвала

від 13.06.2022 по справі 910/4456/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

14.06.2022Справа № 910/4456/22

Суддя Привалов А.І., розглянувши

заяву Релігійної громади Української Православної Церкви с. Хорів Острозького району

про забезпечення позову

у справі № 910/4456/22

за позовом Релігійної громади Української Православної Церкви с. Хорів Острозького району

до Рівненської обласної державної адміністрації

про визнання недійсним статуту у новій редакції

без виклику представників сторін,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Релігійна громада Української Православної Церкви с. Хорів Острозького району з позовною заявою до Рівненської обласної державної адміністрації про визнання недійсним статуту у новій редакції.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при прийнятті рішення щодо зміни канонічного підпорядкування, оформленого протоколом № 1 не дотримано передбаченого ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" кворуму необхідного для прийняття рішення щодо зміни конфесійної приналежності Релігійної громади Української Православної Церкви с. Хорів, Острозького району. При цьому, протокол та подальші документи, які були подані до Рівненської облдержадміністрації про реєстрацію змін і доповнень до Статуту Релігійної громади Української Православної Церкви с. Хорів Острозького району не були підписані головою Парафіяльної ради, їх підписала та подала інша неуповноважена особа яка не має жодного відношення до Релігійної громади.

Відтак, оскільки Статут релігійної громади в новій редакції було прийнято із порушенням компетенції органу, що видав цей акт, та такі дії порушують права позивача та 160 членів релігійної громади, наявні всі підстави для визнання Статуту в новій редакції недійсним.

Разом з позовною заявою позивач подав заява про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом заборони органам державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань (в т.ч. Міністерству юстиції України, Міністерству культури України та їх територіальним органам, Рівненській обласній державній адміністрації, суб`єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, обласним, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям; акредитованим суб`єктам; державним реєстраторам юридичних осіб, громадських формувань, а також іншим особам та органам у разі виконання ними повноважень державного реєстратора, іншим уповноваженим суб`єктам державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань) здійснювати будь-які реєстраційні дії стосовно юридичної особи - Релігійної юридичних осіб, громадських формувань (ідетифікаційний код: 22576781, адреса: 35551, Рівненська область, Острозький район, с. Хорів, вул. Л. Українки).

Із поданої позивачем заяви про забезпечення позову вбачається, що начальником Рівненської обласної військової адміністрації прийнято розпорядження № 104 від 27.05.2022 про реєстрацію Статуту позивача в новій редакції.

Згідно доводів заявника на даний час відповідні зміни Статуту до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ще не внесені, однак на переконання позивача це може бути зроблено відповідачем в будь-який час. Вжиття такого заходу забезпечення як заборона вчинення реєстраційних дій на переконання позивача не дасть можливості провести зміни про релігійну громаду як юридичну особу, що в свою чергу забезпечить ефективний захист порушених прав позивача, а вжиття такого заходу забезпечення є адекватним змісту порушеного права, на поновлення якого подано даний позов, задоволення якого відповідно не створить складнощів при виконанні рішення суду та не дозволить відповідачу вчинити дії для унеможливлення поновлення такого права.

На переконання заявника невжиття заходів забезпечення позову може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду, що, в свою чергу, стане наслідком неефективного захисту порушених прав позивача, оскільки, у випадку задоволення позову, позивач буде вимушений вчиняти додаткові дії для скасування незаконних реєстраційних записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, на думку заявника, передчасне внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стане підставою для легалізації рейдерського заволодіння Свято-Петро-Павлівського храму села Хорів Острозького району Рівненської області

На підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування забезпечення позову, заявником до заяви додано: копію розпорядження; копію статуту релігійної громади; копію свідоцтва про державну реєстрацію; копію указу про призначення настоятеля; копію протоколу загальних парафіяльних зборів релігійної громади від 16 травня 2022 року.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову та додані до неї документи, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, суд відзначає слідуюче.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 3 частиною 1 статті 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається, після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до частини 1 статті 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі та підписується заявником і повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У спорах з позовними вимогами немайнового характеру необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

При цьому, в таких немайнових спорах суд досліджує, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зроблений висновок, згідно з яким умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суд вказує, що предметом спору у справі є визнання недійсним нової редакції Статуту релігійної організації, який має нову назву - " Статут Релігійної громади Свято-Петро-Павлівської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Хорів Рівненського району Рівненської області" (нова редакція)", прийнятий від імені Релігійної громади Української Православної Церкви с. Хорів Острозького району та затверджений відповідним розпорядженням відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" закріплено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Відповідно до частин 7 та 8 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Дослідивши поданий позивачем позов, обґрунтування підстав необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає, що обраний позивачем захід забезпечення на переконання суду не є тим, що гарантує захист матеріально-правових інтересів позивача та на переконання суду не є співмірним та адекватним з огляду на заявлені в позовній вимоги, оскільки його задоволення фактично унеможливить іншу частину вірян релігійної громади реалізувати своє право на віросповідання, що призведе до більш негативних наслідків, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.

Дотримуючись принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, законності, змагальності, суд не може призюмувати обґрунтованість та правомірність дій позивача без розгляду спору по суті та встановлення певних обставин (фактів), а тому наразі не вбачається винятковість обставин для забезпечення позову та допущення порушення прав інших осіб щодо реалізації їхніх прав на свободу світогляду і віросповідання

Також суд вказує, що позивачем не надано до суду доказів того, що стосовно нього вчиняються дїї щодо заборони сповідування його релігії та заборони користуватися приміщенням Свято-Петро-Павлівського храму села Хорів Острозького району

При цьому, суд звертає увагу заявника, що згідно висновків Великої Палати Верховного Суді у постанові від 06.04.2021 по справі № 910/10011/19 в пунктів 98 зазначено, що судове рішення про задоволення вимоги про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань у відповідність статуту Релігійної організації в попередній редакції, у зв`язку з чим суд також не вбачає підстав того, що невжиття заходів забезпечення позову може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання даного рішення суду.

За приписами статей 73-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Підсумовуючи викладене, дотримуючись принципу змагальності, рівності та верховенства права, із врахуванням обраного позивачем способу захисту його порушеного права та обраного заявником заходу забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами винятковість даних обставин та того, що не здійснення судом заборони вчиняти відповідачу (іншим уповноваженим особам) реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, у зв`язку зі зміною Статуту Релігійної організації може істотно ускладнити чи унеможливити виконання даного рішення суду в подальшому з метою захисту і поновлення порушених прав позивача.

На переконання суду вжиття заходів забезпечення позову, про що просить позивач, не можливо без порушення принципу збалансованості інтересів учасників судового процесу та без втручання в діяльність Рівненської обласної державної адміністрації по її взаємодії з релігійною громадою при реалізації ними свого права на зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях.

З огляду на зазначене вище, заява Релігійної громади Української Православної Церкви с. Хорів Острозького району про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

За приписами ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи положення Глави 8 Розділу І ГПК України та оскільки заяву про забезпечення позову судом розглянуто, витрати Релігійної громади Української Православної Церкви с. Хорів Острозького району по сплаті судового збору в сумі 1240,50 грн. за розгляд заяви про забезпечення позову, відшкодуванню та поверненню не підлягають.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 136-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Релігійній громаді Української Православної Церкви с. Хорів Острозького району в задоволенні заяви про забезпечення позову.

2. Згідно ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано: 14.06.2022.

Суддя А.І. Привалов