Постанова

від 07.06.2022 по справі 461/5940/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 461/5940/18

провадження № 61-19876св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

відповідачі: Львівська міська рада, Дочірнє підприємство «Албіс Компані» Товариства з обмеженою відповідальністю «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» Республіки Кіпр,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівський державний коледж легкої промисловості,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Албіс Компані» Товариства з обмеженою відповідальністю «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» Республіки Кіпр на рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 березня 2019 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Бойко С. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзивів на позов і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 звернулися до суду з позовом до Львівської міської ради, Дочірнього підприємства «Албіс Компані» Товариства з обмеженою відповідальністю «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» Республіки Кіпр (далі - ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед») про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору оренди землі, посилаючись на те, що вони є власниками квартир в будинку АДРЕСА_1 і користувачами прибудинкової території площею 220 кв. м. У 2016 році ними виконано роботи з благоустрою прибудинкової території, вартість яких склала 323 844 грн. В подальшому їм стало відомо про те, що ухвалою Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 було погоджено ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» місце розташування земельних ділянок та надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для відтворення пасажу « Міколяша », в тому числі ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0058 га по АДРЕСА_2 . Ухвалою Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 було затверджено ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед»проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано земельні ділянки в оренду терміном на 10 років для відтворення пасажу «Міколяша» за рахунок земель житлової та громадської забудови. Підпунктом 1.1 пункту 1 цієї ухвали серед інших ділянок вказаному підприємству було затверджено проєкт землеустрою та надано в оренду ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0058 га по АДРЕСА_2 . 06 жовтня 2011 року між Львівською міською радою та ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0058 га, кадастровий номер 4610136600:05:001:0023, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , строком до 19 травня 2021 року. Цей договір оренди було укладено всупереч вимогам законодавства, так як на час прийняття Львівською міською радою ухвали від 19 травня 2011 року № 463 вже існувала постанова Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2011 року у справі № 2а-5137/10/1370, якою було задоволено адміністративний позов заступника прокурора міста Львова до Львівської міської ради, визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 в частині погодження ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» місця розташування земельних ділянок і надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо їх відведення, зокрема ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0058 га по АДРЕСА_2 . Зверненню прокурора до суду передував протест від 10 березня 2009 року, який було відхилено ухвалою Львівської міської ради від 30 квітня 2009 року № 2642 «Про розгляд протесту прокурора міста Львова від 06 березня 2009 року». Відповідно до схематичного плану садибної ділянки земельна ділянка площею 220 кв. м є двором будинку АДРЕСА_3 . Частина цієї ділянки площею 58 кв. м була незаконно передана в оренду ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед». При цьому акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування від будинку АДРЕСА_1 підписав головний лікар поліклініки, попри те, що погодження меж земельної ділянки повинно відбуватися із суміжними власниками та землекористувачами. Відповідно до довідки Львівського комунального підприємства «Цитадель-Центр» від 25 липня 2018 року № 529 - балансоутримувача будинку АДРЕСА_1 , цей будинок є багатоквартирним, житловим, в ньому розташовано 12 квартир з нумерацією, вказаною в довідці. Однак ні співвласники, ні балансоутримувач не підписували акт узгодження меж. Враховуючи викладене, позивачі просили: визнати незаконною та скасувати частково ухвалу Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 «Про затвердження ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_4 », а саме підпункт 1.1 пункту 1 згаданої ухвали; визнати недійсним договір оренди землі від 06 листопада 2011 року, укладений між Львівською міською радою та ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед», щодо оренди земельної ділянки площею 0,0058 га, кадастровий номер 4610136600:05:001:0023, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 20 листопада 2018 року, внесеною до протоколу судового засідання, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Львівський державний коледж легкої промисловості.

У відзиві на позовну заяву Львівська міська рада заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що позивачі не зазначили, які саме права мешканців будинку АДРЕСА_1 порушено Львівською міською радою при прийнятті оспорюваної ухвали чи укладенні договору оренди землі, а також не надали доказів того, що вони є суміжними чи сусідніми землекористувачами земельної ділянки, відведеної ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед». Крім того, позов подано мешканцями окремих квартир будинку АДРЕСА_1 , однак нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не передбачено процедури виділення земельних ділянок власникам квартир.

ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» також подало відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що ухвалою Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 не порушуються права позивачів, так як спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та відповідно до схеми генплану кварталу входила в межі площі пасажу «Міколяша», що підтверджується історико-архітектурним містобудівним обґрунтуванням відтворення пасажу «Міколяша» по АДРЕСА_5 , розробленим у 2005 році українським регіональним спеціалізованим науково-реставраційним інститутом «Укрзахідпроектреставрація», від 08 квітня 2005 року № 06/658, погодженим Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради. Схематичний план садибної ділянки, в якому зображено, що земельна ділянка площею 220 кв. м є двором будинку АДРЕСА_3 , на який послалися позивачі в обґрунтування позовних вимог, є лише графічним зображенням території та не є документом, який підтверджує виникнення чи наявність у позивачів прав користування вказаною земельною ділянкою. Доводи позивачів щодо непогодження з ними меж спірної земельної ділянки при виготовленні проєкту землеустрою не заслуговують на увагу, так як вони не є землекористувачами цієї ділянки. Посилання позивачів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2011 року у справі № 2а-5137/10/1370є безпідставним, так як це судове рішення набрало законної сили лише 09 квітня 2013 року, тобто після прийняття ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463. Вказана ухвала Львівської міської ради є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а відтак позов не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що відповідні правовідносини припинили існувати. Крім того, позивачі звернулися до суду з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 20 березня 2019 року позов задоволено. Визнано незаконною та скасовано частково ухвалу Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 «Про затвердження ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_4 », а саме підпункт 1.1 пункту 1. Визнано недійсним договір оренди землі від 06 листопада 2011 року, укладений між Львівською міською радою та ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» щодо оренди земельної ділянки площею 0,0058 га, кадастровий номер 4610136600:05:001:0023, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з огляду на висновки, викладені в пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 7-рп/2009, дія ухвали Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 «Про погодження ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_6 », на підставі якої в подальшому було прийнято оспорювану ухвалу Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463, була зупинена з часу постановлення ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року, якою прийнято до розгляду справу № 2а-5137/10/1370 за позовом заступника прокурора міста Львова до Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед», Львівський державний коледж легкої промисловості, про визнання протиправною та скасування окремих положень ухвали Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 в частині погодження місця розташування земельних ділянок і надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо їх відведення, в тому числі в частині спірної земельної ділянки. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2011 року у справі № 2а-5137/10/1370 було задоволено адміністративний позов заступника прокурора міста Львова, визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 в частині погодження ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» місця розташування земельних ділянок і надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо їх відведення, зокрема ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0058 га по АДРЕСА_2 . Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 листопада 2015 року вказану постанову залишено без змін. Таким чином, дія ухвали Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 в частині погодження місця розташування та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо спірної ділянки була зупинена до моменту її повного скасування. Крім того, 16 вересня 2008 року Верховною Радою було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву», яким внесено зміни до норм ЗК України, зокрема частину одинадцяту статті 151 ЗК України викладено в такій редакції: строк дії дозволу на розроблення проєкту відведення земельної ділянки та вимог щодо її відведення становить один рік і може бути продовжено одноразово на такий самий строк. У разі якщо протягом встановленого строку проєкт відведення земельної ділянки не подано на затвердження до відповідного органу, дозвіл на розроблення проєкту відведення земельної ділянки та вимоги щодо її відведення вважаються анульованими. Оскільки ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед»не розробило проєкту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 і не подало його на розгляд та затвердження міської ради у строки, визначені законом, то ухвала Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 втратила чинність згідно із Законом ще у вересні 2010 року. Цей факт також встановлено постановою Галицького районного суду міста Львова від 28 серпня 2015 року у справі № 1304/1431/2012 за позовом ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» до Львівської міської ради про скасування рішення та державного акта на землю. Відповідно до схематичного плану садибної ділянки земельна ділянка площею 220 кв. м є двором будинку АДРЕСА_3 . Частина цієї ділянки площею 58 кв. м була незаконно передана в оренду ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед». При цьому акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування від будинку АДРЕСА_1 підписав головний лікар поліклініки, попри те, що погодження меж земельної ділянки повинно відбуватися із суміжними власниками та землекористувачами. Відповідно до довідки Львівського комунального підприємства «Цитадель-Центр» від 25 липня 2018 року № 529 - балансоутримувача будинку АДРЕСА_1 цей будинок є багатоквартирним, житловим, в ньому розташовано 12 квартир з нумерацією, вказаною в довідці. Однак ні співвласники, ні балансоутримувач не підписували акт узгодження меж. За таких обставин, оскільки міська рада не мала права затверджувати проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_2 , а ухвала Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 була визнана незаконною та скасована, то всі подальші акти, прийняті на підставі цієї незаконної ухвали, також є незаконними, а відповідні правочини, зокрема договір оренди земельної ділянки, - недійсними,.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року апеляційні скарги Львівської міської ради та ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 березня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року скасовано і передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення Верховного Суду мотивоване тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» у відзиві на позовну заяву зазначив про застосування позовної давності, а в апеляційній скарзі звернув увагу на відсутність в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновків щодо вирішення цієї заяви. Апеляційний суд не дав оцінку вказаному арґументу, не встановив, коли почався перебіг позовної давності та чи пропущена вона позивачами.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 березня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Спір в цій справі стосується земельної ділянки площею 0,0058 га, яка безпосередньо межує з будинком по АДРЕСА_1 , мешканцями якого є позивачі. Матеріалами справи підтверджується, що у 2016 році мешканці згаданого будинку спільно з підрядною організацією на замовлення комунальної установи Інститут міста Львівської міської ради виконали роботи по благоустрою цієї території загальною вартістю 323 844 грн, за результатами яких спірну земельну ділянку було облагороджено, покладено бруківку, посаджено зелені насадження. Тому безспірним є те, що рішення Львівської міської ради щодо спірної земельної ділянки стосуються прав, свобод та законних інтересів позивачів. В оголошенні прес-служби Львівської міської ради, розміщеному на веб-сайті Львівської міської ради, зазначено, що 25 грудня 2006 року о 14 год у великому сесійному залі цієї ради відбудуться громадські слухання на яких обговорюватимуть, зокрема відтворення пасажу «Міколяша». За змістом оголошення торговий комплекс пасажу « Міколяша » був розташований між будинком АДРЕСА_5 та будинком АДРЕСА_2 . Оскільки адреса АДРЕСА_1 не фігурувала в жодному документі, що стосувався відтворення пасажу « Міколяша », то позивачі не могли довідатися про порушення своїх прав раніше, ніж у 2018 році, що підтверджується матеріалами громадського слухання та витягом з протоколу зустрічі щодо забудови, датованими травнем-червнем 2018 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

06 грудня 2021 року ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме копії фрагмента схематичного плану садибної ділянки та листа Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11 жовтня 2018 року № Т-1657/0-1525/6-18. Так, з копії фрагмента схематичного плану садибної ділянки неможливо встановити, з якого документа виготовлено цей фрагмент та який орган чи посадова особа є його автором. У зв`язку з цим ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед»заявляло клопотання про витребування у позивачів оригіналу цього документа. Однак оригінал схематичного плану садибної ділянки суду не було надано і суди не могли брати до уваги його копію як доказ. При цьому лист Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11 жовтня 2018 року № Т-1657/0-1525/6-18 не містить посилань на норми чинного законодавства, які було порушено при прийнятті оспорюваної ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463, та посилань на результати проведеної перевірки. Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області не може вважатися компетентним органом, який чинним законодавством наділений повноваженнями встановлювати законність чи/або незаконність актів, прийнятих органом місцевою самоврядування. Висновок судів про незаконність ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 з тих підстав, що ухвала Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 в частині земельної ділянки площею 0,0058 га була скасована постановою Львівського окружного адміністративного суд від 08 квітня 2011 року у справі № 2а-5137/10/1370, є необґрунтованим, так як вказане судове рішення набрало законної сили лише 09 квітня 2013 року, що свідчить про відсутність жодних заборон і обмежень на час прийняття оспорюваної ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463. Суди дійшли помилкового висновку про порушення прав позивачів, так як вони не були і не є власниками або користувачами земельної ділянки площею 0,0058 га по АДРЕСА_2 . Спірна земельна ділянка не є прибудинковою територією будинку на АДРЕСА_1 . При цьому лист Комунальної установи Інститут міста Львівської міської ради від 19 липня 2018 року № 404-вих-122, на який апеляційний суд послався як на доказ порушення прав позивачів, не містить даних про те, що саме спірна земельна ділянка була об`єктом робіт щодо її благоустрою. Починаючи з 2006 року, коли на загальнодоступному сайті Львівської міської ради було офіційно оприлюднено текст оспорюваної ухвали № 463, позивачі мали можливість знати про ініціативу відтворення пасажу «Міколяша» та отримати інформацію про обсяг першої черги відтворення пасажу, який передбачав отримання ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» в оренду відповідних земельних ділянок, в тому числі спірної ділянки. Тому доводи позивачів про те, що вони дізналися про порушення своїх прав лише у 2018 року, є необґрунтованими. При цьому матеріали громадського слухання та витяг з протоколу зустрічі щодо забудови, датовані травнем-червнем 2018 року, на які послався апеляційний суд, не можуть вважатися належними та допустимими доказами, так як ці документи не засвідчені належним чином, і протокол зустрічі не містить підписів як присутніх мешканців, так і представників Львівської міської ради.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду міста Львова.

23 лютого 2022 року справа № 461/5940/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з частиною п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463), органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Пунктами «а», «б», «в» статті 12 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463), передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (стаття 80 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463), землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463), передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463), сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною першою статті 123 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463), передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою статті 124 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з частиною другою статті 16 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Судами встановлено, що ухвалою Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 було погоджено ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» місце розташування земельних ділянок та надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для відтворення пасажу «Міколяша», в тому числі ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0058 га по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 було затверджено ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано земельні ділянки в оренду терміном на 10 років для відтворення пасажу «Міколяша» за рахунок земель житлової та громадської забудови. Підпунктом 1.1 пункту 1 цієї ухвали, серед інших ділянок, вказаному підприємству було затверджено проєкт землеустрою та надано в оренду ділянку № 1 площею 0,0058 га по АДРЕСА_2 .

06 жовтня 2011 року між Львівською міською радою та ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0058 га, кадастровий номер 4610136600:05:001:0023, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , строком до 19 травня 2021 року.

За змістом преамбули ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 правовою підставою для прийняття цієї ухвали була ухвала Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135. Також в преамбулі оскаржуваної ухвали міститься посилання на судові рішення, а саме: ухвалу Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2009 року, постанову Вищого господарського суду України від 09 червня 2010 року у справі № 24/145.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16 квітня 2009 року у справі № 33/268 було затверджено мирову угоду між Львівською міською радою та Львівською державною фінансовою академією. Спір стосувався земельної ділянки по АДРЕСА_5 .

Постановою Вищого господарського суду України від 09 червня 2010 року у справі № 24/145 було залишено без задоволення касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Львівського апеляційного господарського суду та відмовлено Львівському державному коледжу легкої промисловості в задоволенні позову про скасування ухвали Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135.

Однак на час прийняття ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 вищевказана постанова Вищого господарського суду України від 09 червня 2010 року у справі № 24/145 була скасована постановою Верховного Суду України від 13 грудня 2010 року і справа направлена на новий розгляд до Вищого господарського суду України. За наслідками нового розгляду справи судом касаційної інстанції постановою Вищого господарського суду України від 06 квітня 2011 року було скасовано всі попередні судові рішення, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи № 24/145 їй було присвоєно новий № 5015/2362/11. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11 липня 2011 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 2а-5137/10/1370 за позовом заступника прокурора міста Львова до Львівської міської ради, за участі: ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» та Львівського державного коледжу легкої промисловості, про визнання протиправним і скасування окремих положень ухвали Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135, зокрема щодо земельної ділянки № 1 площею 0,0058 га по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року було прийнято до розгляду справу № 2а-5137/10/1370.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2011 року у справі № 2а-5137/10/1370 було задоволено адміністративний позов заступника прокурора міста Львова, визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 в частині погодження ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед»місця розташування земельних ділянок і надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо їх відведення, зокрема ділянки № 1 площею 0,0058 га по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 листопада 2015 року вищевказану постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2011 року залишено без змін.

Таким чином, судами встановлено, що на час прийняття ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2011 року вже було визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 в частині спірної земельної ділянки.

Крім того, зверненню прокурора до суду передував протест від 10 березня 2009 року, який було відхилено ухвалою міської ради від 30 квітня 2009 року № 2642 «Про розгляд протесту прокурора міста Львова від 06 березня 2009 року».

Листом Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11 жовтня 2018 року № Т-1657/0-1525/6-18 підтверджено, що цим управлінням було проведено перевірку законності передачі в оренду земельних ділянок, зокрема по АДРЕСА_2 , за результатами якої виявлено порушення Львівською міською радою вимог земельного законодавства при прийнятті ухвали від 19 травня 2011 року № 463, у зв`язку з чим на адресу голови Львівської міської ради було направлено звернення, яким запропоновано скасувати зазначену ухвалу.

Згідно з листом Міністерства культури України від 04 жовтня 2018 року № 897/10-5/53-18 земельна ділянка по вулиці Вороного, 6 в місті Львові розташована в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року № 1311) в межах охоронної (буферної) зони об`єкта «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» на цій ділянці заборонені будь-які роботи без дозволу Міністерства культури України (як органу охорони культурної спадщини), який згаданим Міністерством не видавався.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що наявним в матеріалах справи схематичним планом садибної ділянки земельна ділянка площею 220 кв. м є двором будинку АДРЕСА_3 . Частина цієї ділянки площею 58 кв. м була передана в оренду ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед». При цьому акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування від будинку АДРЕСА_1 підписав головний лікар поліклініки, попри те, що погодження меж земельної ділянки повинно відбуватися із суміжними власниками та землекористувачами.

Довідкою Львівського комунального підприємства «Цитадель-Центр» від 25 липня 2018 року № 529 - балансоутримувача будинку АДРЕСА_1 - підтверджено, що цей будинок є багатоквартирним, житловим, в ньому розташовано 12 квартир з нумерацією, вказаною в довідці. Однак ні співвласники, ні балансоутримувач не підписували акт узгодження меж.

Статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 7-рп/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначено, що системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України «Про прокуратуру», прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України «Про прокуратуру»). У зв`язку з наведеним Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України «Про прокуратуру» порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55). Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважав Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України). Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що правовою підставою для прийняття оспорюваної ухвали була ухвала Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135 «Про погодження ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_6 », дія якої була зупинена з часу постановлення ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року про прийнятя до розгляду справи № 2а-5137/10/1370, до моменту її повного скасування постановою цього суду від 08 квітня 2011 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, в цій справі обґрунтовано виходив з того, що міська рада не мала законного права затверджувати проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок по АДРЕСА_2 . Тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про визнання незаконною та скасування частково оспорюваної ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 «Про затвердження ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_4 », а саме підпункту 1.1 пункту 1, а також визнання недійсним договору оренди землі від 06 листопада 2011 року, укладеного на підставі цього рішення місцевої ради.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про відсутність жодних заборон і обмежень на час прийняття оспорюваного рішення місцевої ради, так як постанова Львівського окружного адміністративного суд від 08 квітня 2011 року у справі № 2а-5137/10/1370 набрала законної сили лише 09 квітня 2013 року, не спростовують вищенаведених висновків судів про те, що ухвала Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463 прийнята на підставі ухвали Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135, дія якої була зупинена за протестом прокурора від 10 березня 2009 року та у зв`язку з її оскарженням в судовому порядку.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Статтею 2Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади -жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста -самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За змістом статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одними з основних принципів місцевого самоврядування є народовладдя і законність.

Статтею 75 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами, зокрема в частині першій цієї статті зазначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами.

Згідно з частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста -самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначено, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Крім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі № 640/11938/20 та від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що спір стосується земельної ділянки площею 0,0058 га, яка безпосередньо межує з будинком по АДРЕСА_1 , мешканцями якого є позивачі. У 2016 році мешканці згаданого будинку спільно з підрядною організацією на замовлення комунальної установи Інститут міста Львівської міської ради виконали роботи по благоустрою цієї території загальною вартістю 323 844 грн, за результатами яких спірну земельну ділянку було облагороджено, покладено бруківку, посаджено зелені насадження, що підтверджується листом Комунальної установи Інститут міста Львівської міської ради від 19 липня 2018 року № 404-вих-122.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваною ухвалою Львівської міської ради порушуються права, свободи та законні інтереси позивачів, є правильними.

Враховуючи викладене, оскільки предметом спору в цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, яке стосується частини земельної ділянки, що безпосередньо межує із земельною ділянкою, на якій знаходиться будинок позивачів, то доводи касаційної скарги про те, що позивачі не були і не є власниками або користувачами земельної ділянки площею 0,0058 га по АДРЕСА_2 , і спірна земельна ділянка не є прибудинковою територією по АДРЕСА_1 , не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглядаючи справу по суті, суди з дотриманням вимог процесуального закону дослідили фрагмент схематичного плану садибної ділянки та лист Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11 жовтня 2018 року № Т-1657/0-1525/6-18 в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, однак при цьому виходили з того, що оспорювана ухвала Львівської міської ради була прийнята на підставі ухвали Львівської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1135, дія якої була зупинена з часу постановлення ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року. Враховуючи, що дії Львівської міської ради є протиправними, а ухвала цієї ради від 20 вересня 2007 року № 1135 визнана незаконною та скасована, всі подальші акти, прийняті на виконання цієї ухвали, є також незаконними, а вчинені відповідні правочини, зокрема і оспорюваний договір оренди землі, - недійсними.

Тому доводи касаційної скарги про те, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме фрагмента схематичного плану садибної ділянки та листа Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 11 жовтня 2018 року № Т-1657/0-1525/6-18, є неспроможними.

Посилання заявника на те, що позивачі звернулися до суду з пропуском позовної давності, так як починаючи з 2006 року, коли на загальнодоступному сайті Львівської міської ради було офіційно оприлюднено текст оспорюваної ухвали № 463, позивачі мали можливість знати про ініціативу відтворення пасажу «Міколяша» та отримати інформацію про обсяг першої черги відтворення пасажу, який передбачав отримання ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» в оренду відповідних земельних ділянок, в тому числі спірної ділянки, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц зазначено, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення його цивільного права. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

У справі, яка переглядається, в позовній заяві позивачі зазначили, що дізналися про порушення свого права у 2018 році під час громадських слухань щодо обговорення робіт з відновлення пасажу «Міколяша», в тому числі на спірній земельній ділянці. З позовом про визнання незаконною та скасування частково ухвали Львівської міської ради від 19 травня 2011 року № 463, визнання недійсним договору оренди землі від 06 листопада 2011 року позивачі звернулися в серпні 2018 року.

Апеляційним судом встановлено, що в оголошенні прес-служби Львівської міської ради, розміщеному на веб-сайті Львівської міської ради, зазначено, що 25 грудня 2006 року о 14 год у великому сесійному залі Львівської міської ради відбудуться громадські слухання, на яких обговорюватимуть, зокрема відтворення пасажу «Міколяша». За змістом оголошення торговий комплекс пасажу « Міколяша » був розташований між будинком АДРЕСА_5 та будинком АДРЕСА_2 . Адреса АДРЕСА_1 не фігурувала в жодному документі, що стосувався відтворення пасажу « Міколяша ». При цьому висновок апеляційного суду про те, що позивачі не могли довідатися про порушення своїх прав раніше, ніж у 2018 році, мотивований тим, що у справі містяться витяги з матеріалів громадського слухання, витяг з протоколу зустрічі щодо забудови, датовані травнем-червнем 2018 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи сторони відповідачів про пропуск позивачами трирічної позовної давності та правильно виходив з того, що позивачі не могли довідатися про порушення своїх прав раніше ніж у 2018 році. При цьому відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які могли б вказувати на інший початок перебігу позовної давності.

За своїм змістом доводи касаційної скарги щодо пропуску позовної давності зводяться до переоцінки доказів і необхідності встановлення обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції

Доводи касаційної скарги про те, що матеріали громадського слухання та витяг з протоколу зустрічі щодо забудови, датовані травнем-червнем 2018 року, на які послався апеляційний суд, не можуть вважатися належними та допустимими доказами, так як ці документи не засвідчені належним чином, і протокол зустрічі не містить підписів як присутніх мешканців, так і представників Львівської міської ради, також не заслуговують на увагу. Вказані документи були подані саме ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» разом з відзивом на позовну заяву та посвідчені належним чином, містять відмітку «з оригіналом згідно», дату засвідчення, особистий підпис особи, яка засвідчила їх копії, і відбиток печатки ДП «Албіс Компані» ТОВ «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській максимі - «non concedit venire contra faktum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra faktum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Албіс Компані» Товариства з обмеженою відповідальністю «Діаніум Трейдінг Ко. Лімітед» Республіки Кіпр залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук