Ухвала

від 12.06.2022 по справі 304/1369/21

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/1369/21 Провадження № 2/304/82/2022

У Х В А Л А

13 червня 2022 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді - Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання Соханич Л.Ю.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду клопотання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про закриття провадження у цивільній справі № 304/1369/21 за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Суязової Галини Василівни до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та Дубриницької сільської ради Ужгородського району про визнання незаконним та скасування рішень органів державної влади та місцевого самоврядування,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та Дубриницької сільської ради Ужгородського району, в якому просить визнати незаконним з моменту його прийняття та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області № 107-ОТГ від 23 лютого 2021 року; визнати незаконним з моменту його прийняття та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області № 246-УБД від 06 травня 2021 року; визнати незаконним з моменту його прийняття та скасувати рішення VІ сесії VІІІ скликання Дубриницької сільської ради Ужгородського району № 581 від 29 червня 2021 року; зобов`язати уповноважений орган на розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 2123282000:01:002:0002 Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 , мешканцю АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населеного пункту на території Новоселицької сільської ради Перечинського району з кадастровим номером 2123282000:01:002:0002, передати її у власність ОСОБА_1 та рекомендувати здійснити державну реєстрацію права власності на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

15 грудня 2021 року через канцелярію до суду надійшло клопотання в.о. начальника Головного управління у Закарпатській області М.Васьківа про закриття провадження по справі за цивільним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання незаконним та скасування рішень органів державної влади та місцевого самоврядування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки справу не належить розглядати за правилами цивільного судочинства. Покликається на те, що Головне управління діє відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Закарпатської області. Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Головного управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездітності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійснення владних управлінських функцій. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію визначення територіально приналежність земельної ділянки (місце знаходження земельної ділянки щодо якої прийнято розпорядчий наказ). Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватно правний характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно правних відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Разом з тим, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. За правилами статті 19 частини першої ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до статті 21 частини першої ЦК України суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. КАС України містить визначення терміну «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з`ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Як вбачається з матеріалів позовної заяви, спір виник при здійсненні своїх повноважень Головним управлінням в межах, визначених Земельним кодексом України щодо реалізації права позивачем на отримання безоплатно земельної ділянки внаслідок ніби неправомірних дій Головного управління, які полягають у відмові затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у зв`язку з передачею із державної в комунальну власність Дубриницькій сільській раді Перечинського (Ужгородського) району в порядку ст. 117 Земельного кодексу України на виконання Указу Президента України від 15 жовтня 2020 року № 449/2020, постанови КМУ від 12 червня 2020 року № 712-р та наказу Держгеокадастру від 17 листопада 2020 року № 485. Отже, вимоги до Головного управління мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги про оскарження наказів Головного управління та Дубриницької сільської ради щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, пов`язані із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від можливих порушень з боку суб`єктів владних повноважень та не є приватноправовими відносинами. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись «судом, встановленим законом» у розмінні частини першої статті 6 Конвенції. Враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, вважає, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції цивільних судів, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У підготовче судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Суязова Г.В. не з`явилися, однак останньою подано заяву про проведення судового засідання без їх участі, проти задоволення клопотання відповідача Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про закриття провадження заперечує.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області як відповідача у підготовче судове засідання не з`явилася, хоча про місце, дату та час такого повідомлялася у встановленому законом порядку.

У підготовче судове засідання представник Дубриницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області Грицик М.В. не з`явився, однак подав заяву про проведення підготовчого судового засідання без його участі та призначити справу до судового розгляду по суті, клопотання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про закриття провадження підтримує.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, необхідні для вирішення поданого клопотання, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частина перша статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Однією з ознак проблемності визначення юрисдикції у цих спорах є участь у справі як сторони спору суб`єкта владних повноважень. Ця ж ознака є обов`язковою для класифікації спору як публічно-правового. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалась з питань критеріїв визначення юрисдикції спорів, зокрема відмежування спорів адміністративної та цивільної юрисдикції.

Судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Саме такі висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/14 (провадження № 14-106цс21).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 цього Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 2 ЗК України суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відтак право на земельну ділянку є окремим об`єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на неї та перетворення права на земельну ділянку у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов`язків власника таких прав.

За таких обставин спори, що виникають з приводу наявного права на земельну ділянку та його перетворення у право власності на земельну ділянку, є спорами щодо цивільних прав та обов`язків і мають розглядатися судами цивільної юрисдикції.

При цьому не повинно впливати на визначення юрисдикції, чи дійсно особі належить право власності на земельну ділянку, чи особа помиляється щодо наявності такого права, оскільки визначення наявності самого права та/або наявності його порушень здійснюється судом при розгляді справи по суті. Помилкове враження особи про наявність у неї права або про його порушення не впливає на юрисдикцію спору, яка визначається при прийнятті судом позовної заяви.

Не впливає також на юрисдикцію спору щодо земельної ділянки наявність спору із суб`єктом владних повноважень, оскільки реальний або уявний з боку позивача факт порушення суб`єктом владних повноважень його прав на земельну ділянку або його права на отримання замість майнового права на частку іншого права - права власності на річ, не перетворює ці правовідносини у публічно-правові.

З позовної заяви вбачається, що предметом розгляду у даній справі є не стільки накази Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 107-ОТГ від 23 лютого 2021 року та № 246-УБД від 06 травня 2021 року як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а спірні правовідносини, пов`язані із захистом порушених прав позивача, що пов`язано було із наданням дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та інших похідних прав позивача та прав Дубриницької сільської ради Ужгородського району щодо спірної земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється, оскільки спір у справі не є публічно-правовим, а пов`язаний із захистом цивільного права, і з врахуванням суб`єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, а відтак підстави для закриття провадження у справі у частині позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області відсутні.

Керуючись ст. 11, 15, 16, 21 ЦК України, ст. 2, 12, 13, 19, 255, 258-261 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про закриття провадження у цивільній справі № 304/1369/21 за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Суязової Галини Василівни до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та Дубриницької сільської ради Ужгородського району про визнання незаконними та скасування рішень органів державної влади та місцевого самоврядування у частині позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий: Ганько І. І.