Постанова

від 16.06.2022 по справі 380/10411/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/10411/21 пров. № А/857/2278/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів:Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Сокальської районної ради Львівської області,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року (суддя Костецький Н.В., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м.Львів, дата складення повного тексту 25.11.2021),

в адміністративній справі №380/10411/21 за позовом ОСОБА_1 до Сокальської районної ради Львівської області,

про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Сокальської районної ради Львівської області,в якому просив: 1) визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу усіх сум, які належали йому від Сокальської районної ради Львівської області в день звільнення; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь період затримки розрахунку виплати сум, які належали йому при звільненні, з 10.02.2021 по 06.05.2021 (включно).

Відповідач позовних вимог не визнав, подавши до суду першої інстанції відзив на позовну заяву. Просив відмовити в задоволенні позову.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2021 року позов задоволено повністю. Визнано неправомірною бездіяльність Сокальської районної ради Львівської області щодо виплати усіх сум, які належали ОСОБА_1 в день звільнення. Зобов`язано Сокальську районну раду Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку виплати сум, які належали при звільненні, з 10.02.2021 по 06.05.2021 (включно) в сумі 43405,06 грн.. Судовий збір в розмірі 908,00 грн. стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано поновлено позивачу строк звернення до суду, оскільки не надано правової оцінки твердженням позивача щодо поважності обставин, які унеможливлювали або ускладнювали звернення позивача за захистом свої прав у цій справі у визначений законодавством строк звернення до суду. Судом першої інстанції неповністю досліджено обставини, наявністю яких позивач обґрунтовує пропуск терміну для звернення до суду, чим порушено норми процесуального права та помилково відкрито провадження в адміністративній справі, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення та залишення позову без розгляду. Крім того стверджує апелянт, що судом першої інстанції необґрунтовано винесено ухвалу від 06.08.2021 про відмову у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження або спрощеного з викликом сторін, оскільки не враховано складності обставин справи, великих обсягів доказів щодо обставин справи, зокрема і реорганізації Сокальської районної ради. По суті спору вказує скаржник, що за положеннями ст.117 КЗпПУ обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини установи. Проте, в рішенні суду першої інстанції не надано правової оцінки доводам вини невчасному проведенні розрахунку з позивачем, неповно досліджено матеріали справи та не оцінено належним чином докази, які надані відповідачем. Також судом першої інстанції не враховано, що при винесенні рішення, яким зобов`язано відповідача сплатити позивачу 43405,06 грн., не враховано компенсаційний характер таких виплат. Не погоджується скаржник і з висновками суду першої інстанції про виплату позивачу компенсації за 86 календарних днів затримки розрахунку, хоча згідно з Порядок обчислення середньої заробітної плати такий термін складає 59 робочих днів.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 25.11.2021 року і залишити позовну заяву без розгляду.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому виклав свої заперечення щодо її доводів. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково, з урахуванням наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 розпорядженням голови комісії з реорганізації Сокальської районної ради від 09.02.2021 №5-к звільнений з посади начальника відділу управління комунальним майном районної ради з 09 лютого 2021 року на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із реорганізацією Сокальської районної ради Львівської області шляхом злиття у Червоноградську районну раду Львівської області (а.с. 61).

Відповідно до записки-розрахунку повний розрахунок проведений із позивачем 07.05.2021 шляхом перерахування коштів на загальну суму 36067,12 грн. (а.с. 9).

Позивач вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні з ним проведено не в день звільнення, відтак має право на стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, а тому звернувся із цим позовом до адміністративного суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що за встановлених у справі обставин наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 КЗпП України за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 43405,06 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Частиною другоюстатті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП Українипередбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановленостаттею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях116,117 Кодексу законів про працю Українинорми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У розглядуваних правовідносинах суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей116та117 Кодексу законів про працю Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020р. (справа №806/305/17).

Крім цього, у постанові від 15.09.2015р. (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1ст.117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначеніст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньст.233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117,237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зіст.47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені вст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У розглядуваній справі колегія суддів зазначає, що відповідно ч.2ст.116 КЗпП України відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 остаточний розрахунок при звільненні у повному обсязі у день звільнення 09.02.2021, проте виконав свій обов`язок лише 07.05.2021. Таким чином, оскільки працівникові не виплачена належна йому у день звільнення сума заробітку, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними, підставність задоволення яких не спростовуються доводами апеляційної скарги, а відсутність належного фінансування чи неналежне функціонування (робота) механізму Районної ради з виплати коштів працівнику, не є підставою для зволікання з виконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановленого обов`язку.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, з наведеного полягає, що відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з проведення повного розрахунку із працівником, що звільнений з роботи.

Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що із позивачем проведено остаточний розрахунок, зокрема, відповідач виплатив позивачу 07.05.2021 року усі суми, які належали йому в день звільнення, у загальному розмірі 36067,12 гривень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу як компенсаційну виплату середній заробіток за весь період затримки розрахунку виплати сум, які належали при звільненні, з 10.02.2021 по 06.05.2021 (включно), та необхідність задоволення у цій частині позовних вимог.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст.27 Закону України«Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати№100 від 08.02.1995 року (даліпостанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено 09.02.2021, а виплата розрахункових сум здійснено лише 07.05.2021, строк затримки розрахунку складає 60 робочих днів або 86 календарних днів (з 10.02.2021 по 06.05.2021).

Згідно відомостей, що наведені у довідці Сокальської районної ради про доходи ОСОБА_1 за грудень 2020 року січень 2021 року позивач отримав: 39921,45 грн. та 4940,53 грн. відповідно. Проте, в силу вимог Порядку №100 при обрахунку середньоденної заробітної плати не враховуються компенсація за невикористану відпустку в сумі 25290,91 грн. та допомога у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю в сумі 8467,36 грн.. Кількість відпрацьованих днів за грудень 2020 і січень 2012 становить 22 дні. Відтак, середньоденна заробітна плата становить 504,71 грн. (11103,71 грн. /22 дні) (а.с. 125).

Таким чином судом встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці перед звільнення становив 504,71 грн.. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 30282,60 грн. (504,71 х 60), який відповідає принципу справедливості та співмірності, не перевищуючи розміру невчасно виплачених сум (36067,12 грн).

Проте, суд першої інстанції помилково застосував складову розрахунку для визначення середнього заробітку за весь період затримки позивачу розрахунку сум, які належали йому при звільненні, як календарні дні, враховуючи, що застосуванню підлягає кількість відпрацьованих днів, а не календарна кількість днів у попередніх двох місяцях перед звільненням.

За вказаного окружний суд помилково визначив, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 43405,06 грн. (504,71 грн. х 86 днів).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, однак із помилковим визначенням розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, а тому оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає зміні, що частково підтверджує доводи апеляційної скарги.

Відносно доводів апеляційної скарги про необґрунтованість підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічною службою є, зокрема, служба в органах місцевого самоврядування.

За характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Отже, строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України.

Судом встановлено, що позивач звернувся до адміністративного суду з позовом щодо виплати середньомісячного заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні 22.06.2021 (згідно штампу на поштовому конверті), тобто з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку проведеного 07.05.2021.

Відповідно до статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Тобто, адміністративний суд за результатами розгляду заяви позивача про поновлення строку звернення до суду із відповідними вимогами зобов`язаний з`ясувати чи є поважними причини пропуску строку звернення до суду і чи є підстави для поновлення такого строку.

Крім цього, згідно п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Рішенням Європейського Суду з прав людини по справі Іліан проти Туреччини встановлено, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що судом першої інстанції за результатами розгляду заяви (клопотання) позивача від 20.08.2021 року про поновлення строку звернення до адміністративного суду (а.с. 107) винесено ухвалу від 04.10.2021 року про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлення такого строку (а.с. 117).

При цьому, колегія суддів зазначає, що пропущений період строку звернення до суду є неістотним і становить 15 днів (з 08.06.2021 по 22.06.2021). Судом враховуються доводи позивача про те, що до закінчення строку звернення до адміністративного суду у нього різко погіршився стан здоров`я (являється інвалідом III Групи), зокрема мало місце загострення хронічного попереково-крижового радикулоневриту із стійким больовим синдромом, порушенням статико-динамічної функції хребта та функції ходи, що обмежило можливість пересуватись та рухатись. Внаслідок цього з 07.06.2021 р. по 21.06.2021 р. позивач потребував амбулаторне лікування (а.с. 109, 110). Крім того, записку-розрахунок, в якій були визначені належні позивачу до виплати на день звільнення суми відповідачем було надано позивачу лише 31.05.2021 (а.с. 111, 112), тобто за 8 днів до закінчення строку звернення до суду, з яких при цьому 19, 20 і 21 червня були вихідними днями (субота, неділя, понеділок свято Трійця). Вказані відомості були необхідними для підготовки позовної заяви, зокрема й розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідачем з позивачем при звільненні.

З урахуванням встановлених обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано було поновлено позивачу строк звернення до суду, та вказане спростовує доводи апеляційної скарги у наведеній частині.

У частині доводів апеляційної скарги про безпідставність відмови судом першої інстанції у клопотанні відповідача про здійснення загального позовного провадження у цій справі або спрощеного із викликом сторін, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції із застосуванням положень норм процесуального права, зокрема статей 12, 257 КАС України, а також предмета та підстави позову, наявності правових позицій, які були наведені сторонами у письмових заявах по суті спору, у правомірний спосіб вирішив проводити розгляд вказаної справи у спрощеному позовному провадженні в порядку письмового провадження.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що відповідно до частин 1-3 статті 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенніЗакону України"Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, однак, з врахуванням допущеної судом помилки у розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, оскаржене рішення суду першої інстанції слід змінити.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Сокальської районної ради Львівської області задоволити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року в адміністративній справі №380/10411/21 за позовом ОСОБА_1 до Сокальської районної ради Львівської області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії змінити, а саме, в абзаці третьому резолютивної частини цього рішення суду формулювання «в сумі 43405,06 грн.» змінити формулюванням «в сумі 30282,60 (тридцять тисяч двісті вісімдесят дві) гривні 60 копійок».

У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року в адміністративній справі №380/10411/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль