Постанова

від 07.06.2022 по справі 910/9924/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2022 р. Справа№ 910/9924/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю секретаря судового засідання: Рибчич А.В.

учасники справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2021

у справі №910/9924/19 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива"

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

4. ОСОБА_4

5. ОСОБА_5

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача:

1) Приватне акціонерне товариство "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Град - Цінні Папери"

3) Публічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України"

4) Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів:

1) ОСОБА_6 ;

2) ОСОБА_7 ;

3) ОСОБА_8

про витребування з чужого незаконного володіння простих іменних акцій

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (далі - Відповідачі) про витребування на користь Позивача з чужого незаконного володіння Відповідачів простих іменних бездокументарних акцій, емітованих Приватним акціонерним товариством "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (далі - Товариство), у кількості по 131556 з кожного (що становить 8,0007% від загальної кількості акцій) шляхом списання їх з депозитарних рахунків Відповідачів і зарахування на депозитарний рахунок Позивача.

Позов мотивований тим, що Позивач станом на 4 квартал 2011 року був власником 657780 простих бездокументарних акцій Товариства, що становило 40,0035% від їхньої загальної вартості (далі - Акції), а в грудні 2015 року директор Позивача виявив, що протягом 1 кварталу 2012 року Акції були відчужені. На думку Позивача, на момент звернення з позовом Акції належать Відповідачам, які є добросовісними набувачами. Водночас Позивач зазначив, що він не приймав рішення та не вчиняв жодних правочинів щодо відчуження Акцій, тому вони вибули з володіння Позивача проти його волі, незаконно та без належної на те правової підстави.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Судові рішення мотивовані тим, що Позивач не довів обставини вибуття Акцій з володіння Позивача не з його волі. З огляду на необґрунтованість позовних вимог суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 26 січня 2021 року у справі №910/9924/19 рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 у справі №910/9924/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд, ВС зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не дотримались вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 справі №910/9924/19 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не порушено права та охоронюваних законом інтересів позивача, крім того суд першої інстанції зазначав, що питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Також, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначав, що матеріали справи не містять доказів недійсності договорів купівлі-продажу цінних паперів відповідачами у справі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 у справі №910/9924/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" - у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було проаналізовано належним чином обставини вибуття акцій з власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива".

Скаржник зазначав, що відповідно до відомостей Державної установи «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України» станом на перший квартал 2019 року власниками акцій ПрАТ «ТЗІ» є:

- ОСОБА_5 -131 556 шт. -8,007%;

- ОСОБА_2 - 131 556 шт. -8,007%;

- ОСОБА_1 - 131 556 шт. -8,007%;

- ОСОБА_4 - 131 556 шт. -8,007%;

- ОСОБА_3 - 131 556 шт. -8,007%.

Тобто позивач зазначав, що сумарна кількість акцій, які перебувають у власності перелічених осіб, становить 657780 шт. простих акцій, тобто 40,0035% загальної кількості акцій ПрАТ «ТЗІ», якими володіє ТОВ "Базальт-Альтернатива". Апелянт зазначав, що Товариство не вчиняло жодних дій направлених на відчуження належних йому акцій. Крім того позивач зазначав, що станом на 4 квартал 2011 ТОВ "Базальт-Альтернатива" є власником 40,0035% акцій ПрАТ «ТЗІ». Однак, станом на 1 квартал 2012 року позивачу стало відомо з відомостей Державної установи «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України» зникла інформація про ТОВ "Базальт-Альтернатива" як про власника крупного пакету акцій.

Позивач зазначав, що на підтвердження факту набуття відповідачами акцій ПрАТ «ТЗІ» представником відповідачів долучено до матеріалів справи договори купівлі-продажу акцій, однак позивач зазначав, що їх реальність судом не перевірено, натомість зазначені договори покладені в основу рішення суду першої інстанції.

Також позивач зазначав, що суд першої інстанції відмовляючи в позові посилався на довідку депозитарної установи ТОВ «Град-цінні папери» №175 від 24.04.2014, однак дана довідка у матеріалах справи відсутня.

Крім того позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції було проігноровано висновки Верховного Суду викладених в постанові від 26.01.2018 в частині дотримання вимог Закону щодо всебічного і об`єктивного розгляду справи. Також проігноровано висновки Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2021, апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. - головуюча суддя; судді - Алданова С.О., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 у справі №910/9924/19. Розгляд справи призначено на 22.09.2021.

06.09.2021 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідачів 2-5 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Представник відповідачів у даному відзиву просив суд залишити рішення суду першої інстанції від 12.07.2021 без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" без задоволення.

В обґрунтування свого відзиву останніх було зазначено, що добросовісність набуття цінних паперів Відповідачами в порядку, визначеному Законом за виплатними договорами купівлі-продажу цінних паперів (акцій), емітованих ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» за участю торгівця цінними паперами ТОВ «Шукач» (ліцензія АГ №399370 на здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами - брокерська діяльність, виданої ДКЦПФР від 25.10.2010, строк дії ліцензії від 25.10.2010 до 25.10.2015) у Продавців - фізичних осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтверджена доказами.

Щодо дотримання вказівок, які містились у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 відповідачі/їх представник зазначав, що Верховний Суд звернув увагу, що можливість власника витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем (незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача), без оспорювання правочинів щодо спірного майна тощо не звільняє власника від обов`язку доведення своїх позовних вимог відповідно до приписів процесуального законодавства, зокрема, обставин щодо: наявності у нього права власності (чи іншого суб`єктивного права) на спірне майно; вибуття зазначеного майна з володіння позивача поза його волею; а також перебування спірного майна на момент вирішення спору у володінні відповідача. Адже без доведення зазначених обставин суди не матимуть достатніх правових підстав для задоволення віндикаційного позову.

На переконання відповідачів в ході нового розгляду спору, суд першої інстанції дослідив усі докази та навівав в рішенні мотиви їх відхилення або врахування кожного доказу та кожного аргументу, наведеного учасниками справи. Тому, твердження Скаржника є безпідставним, тому відповідачі є добросовісними набувачами простих іменних акцій, емітованих ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція», що не заперечувалося Позивачем до стадії судових дебатів.

07.09.2021 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідачів надійшло клопотання про відкладення розгляду справи призначеної на 22.09.2021, у зв`язку з перебуванням уповноваженого представника відповідачів закордоном (копія електронного квитка додана до клопотання).

У судове засідання, 22.09.2021 не з`явилися уповноважені представники відповідачів-2,3,5, третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача-2,3,4 та третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів-1,2,3.

Ухвалою суду від 22.09.2021 розгляд справи відкладено на 13.10.2021.

Ураховуючи перебування головуючого судді Мартюк А.І. у відпустці, судове засідання, призначене на 13.10.2021, не відбулося. Розгляд справи призначено на 16.11.2021.

У судове засідання 16.11.2021 не з`явилися уповноважені представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - 1, 2, 3, 4 та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - 1, 2, 3. Розгляд справи відкладено на 25.11.2021.

Розпорядження № 09.1-08/6120/21 Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021, у зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/9924/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 р апеляційну скаргу у справі № 910/9924/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Зубець Л.П.

Ухвалою суду від 25.11.2021 прийнято справу №910/9924/19 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Андрієнко В.В., Зубець Л.П. Розгляд справи призначено на 22.12.2021.

Розпорядженням від 10.01.2022 № 09.1-07/15/22 призначено повторний автоматизованого розподілу справи на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 21.12.2021 про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2022 у справі №910/9924/19 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" визначено колегію суддів: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" до провадження у визначеному складі суддів. Розгляд справи призначено на 09.02.2022.

У судове засідання, яке відбулось 09.02.2022 з`явилися представники позивача та відповідачів 1-5, представники третіх осіб не з`явилися. Всі учасники справи повідомлялися про день та час розгляду справи, копії ухвал про призначення справи до розгляду направлялись на юридичні та наявні у справі адреси, проте у суду відсутні докази отримання указаної ухвали третіми особами ТОВ "Град-Цінні папери", ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

У судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про постановлення окремої ухвали в порядку статті 246 ГПК України.

Суд виніс на обговорення присутніми учасниками справи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності третіх осіб.

Представник позивача не заперечує щодо початку розгляду справи за відсутності третіх осіб. Представник відповідача 1 вирішення указаного питання залишила на розсуд суду. Представник відповідачів 1-5 не бачить можливим розгляд справи за відсутності третіх осіб у даному судовому засіданні. Розгляд справи відкладено на 28.02.2022.

У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, з урахуванням наказу голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" судове засідання 28.02.2022 не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2022 розгляд справи призначено на 25.05.2022.

До суду 13.05.2022 від представника Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку - Грамми Ю.В. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду 25.05.2022 о 12:20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2022 задоволено заяву представника третьої особи про його участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судове засідання, яке відбулось 25.05.2022 з`явились представники позивача та відповідача 1, інші учасники судової справи у судове засідання не з`явились. Розгляд справи було відкладено на 08.06.2022.

До суду 13.05.2022 від представника Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку - Грамми Ю.В. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у всіх судових засіданнях по справі №910/9924/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 задоволено заяву представника третьої особи 4 про його участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судове засідання, яке відбулось 08.06.2022 з`явились представники позивача та відповідачів, які надали суду пояснення по суті апеляційної скарги. У судовому засіданні колегія суддів заслухала присутніх представників, дослідила докази у справі, після судових дебатів, суд після нарадчої кімнати оголосив вступну та резолютивну частини постанови, якою рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2021 у справі №910/9921/19 залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

З матеріалів справи слідує, що позивач звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про постановлення окремої ухвали за фактом допущення суддею Господарського суду м. Києва ОСОБА_10 порушення норм законодавства. В обґрунтування свого клопотання позивач зазначав, що під час судового розгляду у справі № 910/9924/19 представником позивача виявлено факти істотного порушення норм процесуального права суддею суду нижчої інстанції, вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості. Такі порушення призвели до істотних негативних наслідків для клієнта, зокрема унеможливили реалізацію наданих йому процесуальних прав в національному судовому процесі, ініційованому клієнтом з метою захисту його прав та інтересів гарантованих Європейською конвенцію.

Позивач зазначав, що суддя Андреїшина І.О. обґрунтувала своє рішення доказом (довідка депозитарної установи ТОВ «Град-цінні папери» №175 від 24.04.2014р») який взагалі відсутній в матеріалах судової справи. Причому, зробила це умисно або внаслідок грубої недбалості.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про його необґрунтованість з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 ст. 3 ГПК України визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно ч. 1 ст. 7 до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 (із змінами та доповненнями) - далі Закон, кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Частиною 1 ст. 9 Закону визначено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи вищенаведені норми, можна зробити висновок, що при розгляді даної справи судом першої інстанції було дотримано норми з повним та об`єктивним розглядом справи. При розгляді у суді першої інстанції суддею Андріїшиною І.О. досліджувались усі наявні докази у їх сукупності, а не окремо кожний, відповідно до норм процесуального Закону. Крім того суд апеляційної інстанції зазначає, що з матеріалів справи слідує, при новому розгляді даної господарської справи були дотримані вказівки Верховного Суду, відповідно до вимог ст. 316 ГПК України.

Також, колегія суддів зазначає, що нормами ГПК України визначені обставини, відповідно до яких, кожна із сторін, у випадку «недовіри» складу суду, має право заявити відвід суді/колегії суддів. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів «недовіри» позивача/його представників судді Андріїшиної І.О.

Колегія суддів звертає увагу, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається, відповідно до норми ст. 43 ГПК України, та дотримуватись вимог ст. 42 стосовно прав та обов`язків учасників справи.

З матеріалів справи убачається, що позивач також звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням щодо необхідності врахування та застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та практики Європейського суду з прав людини.

В обґрунтування свого клопотання позивач зазначав, що ураховуючи правову позицію Європейського суду, Україна не виконала свої позитивні зобов`язання за Конвенцією, оскільки не спромоглась захистити та/або забезпечити позивачу можливість самостійно захистити свої права в результаті чого ТОВ «Базальт - Альтернатива» завдано матеріальної шкоди в особливо великих розмірах.

Розглянувши заявлене клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України установлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Колегія суддів зазначає, що ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та врегулювавши на законодавчому рівні практику виконання рішень ЄСПЛ окремим Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» (далі - Закон), Україна наблизилась до створення однорідної судової практики, узгодженої з європейською правовою системою в схожих правовідносинах.

Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Україна, давши згоду на обов`язковість міжнародного договору, зобов`язується діяти таким чином, щоб не позбавити його мети та не зробити його неможливим для виконання. Тому і ратифікована Конвенція і практика ЄСПЛ відповідно до вище наведеного Закону для України є джерелами права і обов`язковими до застосування.

Суд зазначає, що під практикою Суду закон розуміє усю без винятку практику ЄСПЛ. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Ураховуючи вищенаведене можна дійти висновку, що при розгляді справ урахування і застосування практики Європейського суду з прав людини є обов`язковою і отже для правильного і об`єктивного розгляду даної господарської справи належить до застосування.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна установити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

З матеріалів господарської справи убачається наступне, відповідно до витягів від 26.03.2019 з інформаційної бази даних про ринок цінних паперів Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України" (http://smida.gov.ua):

- станом на 4 квартал 2011 року Позивач був власником 657780 іменних простих бездокументарних акцій Товариства, що становить 40,0035% від загальної кількості акцій;

- станом на 1 квартал 2012 року Позивач відсутній серед власників крупних пакетів акцій Товариства, власником 657780 іменних простих бездокументарних акцій Товариства, що становить 40,0035% від загальної кількості акцій, вказана інша юридична особа (інвестиційна компанія, 35109758).

У якості доказу неможливості відчуження акцій протягом відповідного періоду єдиною уповноваженою особою - директором Позивача Цибулею Юрієм Львовичем - Позивач надав суду довідку №23170 від 04.11.2013, згідно з якою ОСОБА_11 з 25.11.2010 до 04.11.2013 утримувався в Київському СІЗО.

20 червня 2012 року укладені договори купівлі-продажу цінних паперів, предметом кожного з яких була купівля-продаж 33852 акцій (код ISI UA 4000081400) у бездокументарній формі існування, емітованих Товариством, за участю торгівця цінними паперами Товариства з обмеженою відповідальністю "Шукач":

- №БВ194/12 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець);

- №БВ189/12 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець);

- №БВ184/12 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець);

- №БВ195/12 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець);

- №БВ190/12 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець);

- №БВ185/12 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець);

- №БВ193/12 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець);

- №БВ188/12 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець);

- №БВ183/12 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець);

- №БВ197/12 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець);

- №БВ192/12 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець);

- №БВ187/12 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець);

- №БВ196/12 між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець);

- №БВ191/12 між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець);

- №БВ186/12 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець).

Відповідно до довідки депозитарної установи ТОВ "Град-цінні папери" №175 станом на 24 квітня 2014 року кожен з Відповідачів був власником пакетів акцій Товариства в розмірі 131556 акцій, що становить 8,0007% від загальної кількості акцій.

У грудні 2015 року відбулась повна зміна власників ТОВ "Базальт-Альтернатива", у результаті чого єдиним учасником товариства стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-Інвестиційна компанія "Проспект".

Відповідно до Протоколу Загальних зборів Учасників директором ТОВ "Базальт-Альтернатива" з 11.03.2016 призначено ОСОБА_12 . Останнім було установлено, що за даними ресурсу www.smida.qov.ua, станом на 1 квартал 2012 року, власником 40,0035% простих іменних акцій (тобто того ж пакету акцій), емітованих ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", у бездокументарній формі стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Русько-Азіатська інвестиційна компанія" (код ЄДРПОУ - 35109758).

З матеріалів позовної заяви убачається, позивач зазначав, що більш детальну інформацію він отримав у результаті залучення його у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, до справи №Б8/180-10 за позовною заявою про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

Отже, позивач з посиланням на вищенаведені обставини зазначав, що протягом 1 кварталу 2012 року було здійснено відчуження належних йому 40,0035% акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція".

З урахуванням даних обставин Товариство з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" звернулось до суду за захистом свого порушеного права і просив суд витребувати прості іменні без документарні акції, емітованих ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", на свою користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у кількості 131556, що становить 8,0007% від загальної кількості акцій, ОСОБА_2 у кількості 131556, що становить 8,0007% від загальної кількості, ОСОБА_3 у кількості 131556, що становить 8,0007% від загальної кількості, ОСОБА_4 у кількості 131556, що становить 8,0007% від загальної кількості та ОСОБА_5 у кількості 131556, що становить 8,0007% від загальної кількості.

В обґрунтування своїх позовних вимог, Товариство зазначало, що указані акції вибули з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" проти його волі, незаконно та без належної на те правової підстави.

Отже, розглянувши матеріали справи, заслухавши думку учасників спору та дослідивши докази, колегія суддів установила наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 316 Цивільного кодексу України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

На переконання суду, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України). При цьому майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ст. 190 Цивільного кодексу України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

За змістом положень статей 92, 237 Цивільного кодексу України, цивільна дієздатність (правочиноздатність) юридичної особи здійснюється від її імені на підставі відповідного повноваження або органом юридичної особи, або учасником юридичної особи, або за допомогою інституту представництва.

У силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014).

Суд зазначає, що критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту указаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

У статті 41 Конституції України також закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має право на захист свого права (охоронюваного законом інтересу), у тому числі в судовому порядку, в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Згідно із статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 Цивільного кодексу України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

За змістом ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до положень ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння, закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Відповідно до частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 Цивільного кодексу України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати.

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Отже, в ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 27.09.2018 у справі № 903/844/17.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Отже, у спорах про витребування майна суд має установити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Відповідно, наведена правова позиція указана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Тому, для вірного застосування ст. 387 та п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України необхідно установити: хто саме є власником чи володільцем спірного майна на момент звернення з позовом до суду; хто саме був власником майна, на момент такого вибуття вказаного майна поза волею наведеної особи; яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись із позовом, позивач зазначав, що акції вибули з його власності не з його волі.

Частиною першою статті 76 Господарського процесуального кодексу України установлено, що належними є докази, на підставі яких можна установити обставини, які входять в предмет доказування.

Отже, на переконання позивача, відсутні будь-які первинні та облікові документи (рішення загальних зборів учасників, договору відчуження, тощо), які б підтверджували правомірність відчуження акцій. У якості доказу неможливості укладення відповідного правочину чи правочинів позивачем надано довідку про перебування директора позивача в слідчому ізоляторі протягом періоду, в якому акції вибули з власності позивача.

На переконання суду зазначені вище посилання позивача, щодо недостатності для установлення факту (обставин) вибуття акцій з володіння позивача не з його волі, а саме, відсутність відповідних документів саме у останнього не свідчить про не існування таких документів взагалі.

Як убачаються із матеріалів справи, а саме з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 01.11.2010 і 04.11.2013, директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" станом на 01.11.2010 та 04.11.2013 був ОСОБА_11 .

Судом установлено, що ОСОБА_11 перебував у період з 25.11.2010 по 04.11.2013 у Київському СІЗО, про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка №23170 від 04.11.2013, видана Київським СІЗО.

Водночас на переконання суду, дана довідка Київського СІЗО не підтверджує нездійснення та неспроможність здійснення юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" господарської діяльності в указаний період, неможливість укладення будь-яких правочинів, подання обов`язкової звітності, тощо.

Зокрема, суду не надано належних доказів (фінансової чи податкової звітності, банківської інформації, висновків аудиту тощо) того, що позивачем не здійснювалась господарська діяльність у період з 25.11.2010 по 04.11.2013, не укладались правочини і не отримувались кошти за укладеними правочинами.

Крім того у матеріалах справи наявна копія листа Арбітражного керуючого Жмайла Олексія Вікторовича за вих. № 01-09/118 від 15.01.2019 з додатками, в якому останній на адвокатський запит адвоката Бежевця О.О. повідомив, що за інформацією Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України", станом на 4 квартал 2011 року власником 40,0035 % акцій ПрАТ "Білицький завод "ТЗІ" було ТОВ "Базальт-Альтернатива". Проте, станом на 1 квартал 2012 року ТОВ "Базальт-Альтернатива" вже не значиться власником значного пакету акцій (10% і більше), натомість, власником 40,0035 % акцій указано ТОВ "Русько-Азіатська Інвестиційна Компанія".

Наведений лист за вих. № 01-09/118 від 15.01.2019 не підтверджує обставину вибуття акцій з власності ТОВ "Базальт-Альтернатива" поза його волею.

Судом установлено, що одночасно указана інформація свідчить про те, що дві фізичні особи володіли станом на 1 квартал 2012 року по 28,4558 % і 15,9649% простих іменних акцій, емітованих ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", що за математичним підрахунком становить 44,42 % (28,4558% + 15,9649% = 44,42%).

На переконання суду указана інформація не є доказом того, що володіння ТОВ "Русько-Азіатська інвестиційна компанія" акціями ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" на указану дату є неправомірним. А математичні підрахунки позивача щодо збігу кількості акцій, якими володіють станом на сьогодні відповідачі, не є доказом того, що спірними є саме ті акції, яким у свій час володів позивач.

Інформація, розміщена на офіційному сайті НКЦПФР - "smida.gov.ua" станом на 3 квартал 2018 розкриває власників акцій, емітованих ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" - громадянина ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

Водночас на переконання суду, ця інформація також не доводить ту обставину, на підтвердження якої вона була надана до справи, як доказ того, що з власності ТОВ "Базальт- Альтернатива" всупереч його волі вибуло майно (цінні папери).

Крім того з матеріалів справи убачається, що як на підставу свої вимог позивач посилався на те, що загальними зборами ТОВ "Базальт-Альтернатива" не приймались рішення щодо відчуження майна (цінних паперів). При цьому суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів в обґрунтування необхідності отримання таких рішень загальних зборів. Отже, дане посилання також не свідчить про вибуття майна поза волею позивача.

Що стосується права власності позивача за спірні акції, то господарським судом установлено наступне.

Виписка №54 з реєстру власників іменинних цінних паперів про операції на особовому рахунку, видана реєстратором ТОВ "Реєстраційно-консалтингова фірма "Акціонер" за період з 30.08.2004 по 30.08.2004, підтверджує, що за передавальним розпорядженням від 30.08.2004 на особовий рахунок ТОВ "Базальт-Альтернатива" зараховано 2 850 штук простих іменних акції, емітованих ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" з особового рахунку контрагента - ТОВ "Вултекс".

Виписка №130 з реєстру власників іменинних цінних паперів про операції на особовому рахунку, видана реєстратором ТОВ "Реєстраційно-консалтингова фірма "Акціонер" за період з 30.09.2004 по 30.09.2004 підтверджує, що за передавальним розпорядженням від 30.09.2004 на особовий рахунок ТОВ "Базальт-Альтернатива" зараховано 38714 штук простих іменних акції, емітованих ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" з особового рахунку контрагента - ТОВ "Вултекс".

Виписка №177 з реєстру власників іменинних цінних паперів про операції на особовому рахунку, видана реєстратором ТОВ "Реєстраційно-консалтингова фірма "Акціонер" за період з 24.02.2005 по 24.02.2005 підтверджує, що за передавальними розпорядженнями від 24.02.2005 на особовий рахунок ТОВ "Базальт-Альтернатива" зараховано 7824 штук простих іменних акції, емітованих ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" з особового рахунку контрагента - ОСОБА_15 та 4694 штук простих іменних акції, емітованих ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" з особового рахунку контрагента - ОСОБА_16 .

Виписка №279 з реєстру власників іменинних цінних паперів про операції на особовому рахунку, видана реєстратором ТОВ "Реєстраційно-консалтингова фірма "Акціонер" за період з 30.01.2007 по 30.01.2007 підтверджує, що за передавальним розпорядженням від 30.01.2007 на особовий рахунок ТОВ "Базальт-Альтернатива" зараховано 92990 штук простих іменних акції, емітованих ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" з особового рахунку контрагента - ОСОБА_17 .

Як було установлено судом першої інстанції, у період з 30.08.2004 по 30.01.2007 на особовий рахунок ТОВ "Базальт-Альтернатива" було зараховано 147072 штуки простих іменних акцій, емітованих ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція".

Виписка про стан рахунку у цінних паперах №100031 підтверджує, що станом на 07.12.2010 на рахунку в цінних паперах ТОВ "Базальт-Альтернатива", відкритому у зберігача ТОВ "ГРАД-ЦП" обліковувались знерухомлені прості іменні акції, емітовані ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" у кількості 657780 штук.

У відповідності до листа ТОВ "Град-Цінні папери" від 13.05.2014 № 213, який було надано директору ТОВ "Базальт-Альтернатива" на запит № 03-05 від 08.05.2014 та на запит № 04-05 від 08.05.2014, відповідно до відомостей системи обліку Депозитарної установи ПАТ "Національний депозитарій України" рахунок № 100031 не відкривався. Розом з тим, згідно з довідкою ТОВ "Град-Цінні папери" від 24.06.2014 № 288 та листа ТОВ "Град-Цінні Папери" від 27.06.2014 № 298, рахунок ТОВ "Базальт-Альтернатива" було відкрито на підставі договору № Е-5-2010 від 27.08.2010 про відкриття рахунків у цінних паперах власникам акцій емітента ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція".

З наданої позивачем інформації стосовно відомостей про зміну складу посадових осіб емітента станом на 26.06.2012 з сайту smida.gov.ua господарський суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" до 26.06.2012 було членом Наглядової Ради Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція"; повноваження здійснювались з 2010 року через повноважного представника за дорученням. Ця інформація внесена відповідно до рішення позачергових Загальних Зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція", оформленого протоколом від 26.06.2012 № 01/2012, і свідчить про те, що позивач через представника за дорученням у період з 2010 року до червня 2012 був членом Наглядової ради емітента.

Крім того судом установлено, що Державна установа "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України" на адвокатський запит представника позивача від 21.01.21 за № 644 повідомила, що за даними інформаційної бази даних про ринок цінних паперів (ресурсу http://smida.gov.ua) наявний перелік власників значних пакетів (5 відсотків і більше) акцій ПрАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" , а також "архів інформації 5 та більше %", починаючи з ІІІ кварталу 2010 року - зазначена інформація є публічною та знаходиться у відкритому доступі. Зазначена інформація відображається за даними Центрального депозитарію, який надає відповідну звітність до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та автоматично потрапляє на сайт інформаційної бази даних про ринок цінних паперів із відповідних інформаційних джерел Комісії.

Відповідно до письмових пояснень ПАТ "Національний депозитарій України" від 12.04.2021 № 510/09-2, ТОВ "Град-Папери" не здійснило передачу Центральному депозитарію документів, баз даних, архівів баз даних тощо, тому Центральний депозитарій не набув статусу уповноваженого на зберігання документів ТОВ "Град-Цінні Папери".

Ураховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що у даному випадку позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин володіння акціями після 08.12.2010 та їх незаконного вибуття з його власності починаючи з 08.12.2010.

Обліковий реєстр власників іменних цінних паперів, складений станом на 24.04.2014 містить перелік акціонерів, які станом на дату його видачі мали право прийняти участь в загальних зборах акціонерів ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" обліковий реєстр власників цінних паперів (обліковий реєстр) - це реєстр, складений зберігачем на дату обліку перелік власників цінних паперів певного випуску, яких він обслуговує, із зазначенням інформації про власників цінних паперів певного випуску, про кількість цінних паперів, належних кожному власнику, та фактів обтяження цих цінних паперів зобов`язаннями. Тому, обліковий реєстр складений зберігачем на дату обліку не є повним переліком власників цінних паперів емітованих акціонерним товариством ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція".

Разом з тим, відповідно до довідки депозитарної установи (ТОВ "Град-цінні папери") №175 від 24.04.2014, станом на 24.04.2014 кожен з відповідачів був власником пакетів акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" у розмірі 131556 акцій, що становить 8,0007% для кожного від загальної кількості.

Крім того, право власності відповідачів на вказані пакети акцій підтверджуються наступним:

20.06.2012 було укладено договори купівлі - продажу цінних паперів:

- №БВ194/12 між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ189/12 між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ184/12 між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ195/12 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ190/12 між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ185/12 між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ193/12 між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ188/12 між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ183/12 між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ197/12 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ192/12 між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ187/12 між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ196/12 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ191/12 між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція";

- №БВ186/12 між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , предметом якого є купівлі-продаж 33852 акцій ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція".

Колегія суддів звертає увагу, що в суді першої інстанції також і в суді апеляційної інстанції позивачем не було надано суду докази недійсності зазначених договорів.

При цьому судом першої інстанції було зазначено, що з пояснень відповідачів особисто випливає, що зазначені договори виконані, грошові кошти сплачені готівкою, на підтвердження складені акти, і це не суперечить нормам чинного законодавства України.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Ураховуючи вищенаведені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідно позивачем не доведена обставина вибуття майна (акцій) з його власності поза його волею, а також не доведена обставина відсутності у відповідачів правових підстав для володіння майном.

Тому, висновки суду першої інстанції, про відмову у задоволенні вимог позивача є обґрунтованими, оскільки останнім не доведено факту вибуття майна (акцій) з його власності поза його волею. Вимоги позивача про витребування на користь останнього з володіння відповідачів простих іменних бездокументальних акцій, емітовані ПАТ "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" у загальній кількості 657 780 штук, що становить 40, 0035% не підлягають задоволенню.

Крім того з матеріалів справи убачається, що відповідачі звертались до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як установлено ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде установлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачами не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна установити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива", наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про відмову у задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 у справі №910/9924/19 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива".

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 у справі №910/9924/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 у справі №910/9924/19 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Базальт-Альтернатива".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.06.2022.

Головуючий суддя В.В.Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран