Постанова

від 20.06.2022 по справі 538/14/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 червня 2022 року

м. Київ

справа № 538/14/21

провадження № 61-20861св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Заводська міська рада Лохвицького району Полтавської області від імені якої в інтересах держави позов подав перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

у справі за позовом Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 , набувши за договором купівлі-продажу від 23 червня 2018 року право власності на об`єкти нерухомості, які розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності площею 3,8157 га на АДРЕСА_1 належним чином не оформив та не зареєстрував речові права на цю земельну ділянку, в період з 23 червня 2018 року по 01 серпня 2019 року не вносив плату за користування нею, внаслідок чого зберіг в себе безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Прокурор просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою у розмірі 680 710,02 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 09 серпня 2021 року замінено у вказаній справі Лубенську місцеву прокуратуру Полтавської області її правонаступником - на Миргородську окружну прокуратуру Полтавської області.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2021 року у складі судді Цімботи Л. Г. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що суду не надано доказів проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості відповідача, що позбавляє можливості здійснити перевірку розрахунку розміру орендної плати.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року апеляційну скаргу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області задоволено.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 06 вересня 2021 року скасовано.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області 680 710,02 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір у сумі 25 526,63 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вказівка в рішенні суду першої інстанції про непроведення нормативної грошової оцінки землі суперечить чинному рішенню Заводської міської ради та наданим Заводською міською радою розрахункам, які ґрунтувались на величині нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Лохвицького районного суду Полтавської області.

31 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції у матеріалах справи була відсутня нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки. Розрахунок орендної плати за період з 23 червня 2018 року по 01 серпня 2019 року позивач зробив не на підставі даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а за відсутності будь-яких належних доказів, тобто самостійно визначив нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв докази про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Прокурором не доведено належними та допустимими доказами нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів Заводською міською радою Лохвицького району Полтавської області самостійно.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2022 року Заводська міська рада Лохвицького району Полтавської області надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який укладений 23 червня 2018 року з ОСОБА_4 , належить цілісний майновий комплекс, який знаходиться на земельній ділянці площею 3,8157 га з кадастровим номером 5322610600:51:007:0047 на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 115, 116).

Суб`єктом права комунальної власності на землю є Заводська міська рада Лохвицького району Полтавської області. Між відповідачем ОСОБА_1 та Заводською міською радою Лохвицького району Полтавської області не укладалися договори оренди земельної ділянки, орендну плату за її використання відповідач не сплачував.

Листом від 21 серпня 2019 року № 02-23/818 Заводська міська рада Лохвицького району Полтавської області повідомила органи прокуратури про те, що ОСОБА_1 має заборгованість перед міською радою за користування земельною ділянкою з 23 червня 2018 року по 31 грудня 2018 року (ставка орендної плати 12 % згідно рішення від 14 червня 2017 року № 10) - 436 769,57 грн, за період 01 січня 2019 року по 01 серпня 2019 рік (ставка орендної плати 6 % згідно рішення від 12 червня 2018 року № 14) - 243 940,45 грн.

В матеріалах справи наявні рішення Заводської міської ради від 14 червня 2017 року № 10 та від 12 червня 2018 року № 14 «Про затвердження ставок земельного податку та ставок орендної плати у відсотках до нормативної грошової оцінки земель м. Заводське та с. Вишневе» та розрахунки розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена на 23 червня 2018 року - 31 грудня 2018 року та на 01 січня 2019 року - 01 серпня 2019 року. З вказаних розрахунків відомо, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 6 969 727,09 грн (т. 1 а. с. 122-127).

Рішенням Заводської міської ради від 16 жовтня 2019 року № 9 затверджені розрахунки неотриманого доходу за користування земельною ділянкою площею 3,8157 га в АДРЕСА_1 кадастровий номер 5322610600:51:007:0047, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в сумі 680 710,02 грн (т. 1 а. с. 138).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо наявності прокурором підстав для представництва інтересів держави

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

З матеріалів справи відомо, що на підтвердження дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор надав суду листи від 20 вересня 2019 року № 33/2-2216 вих-19 та від 27 серпня 2020 року № 33/2-8271 вих-20 у яких зазначено про необхідність вжиття заходів щодо стягнення вищезазначених коштів та про повідомлення вжитих заходів щодо стягнення коштів за використання земельної ділянки.

Крім того, листом від 05 січня 2021 року № 33/2-670вих21 прокурор повідомив Заводського міського голову про те, що ним буде подана позовна заява про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Враховуючи вищезазначене, у справі, яка переглядається, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, дотримався порядку, який передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо вирішення справи по суті

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Виходячи з вищезазначеного, немає підстав застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Суд апеляційної інстанції встановив, що з розрахунків та рішень Заводської міської ради від 14 червня 2017 року № 10 та від 12 червня 2018 року № 14, які надав позивач, вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 6 969 727,09 грн (т. 1 а. с. 122-127).

Крім того, рішенням Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області від 16 жовтня 2019 року № 9 затверджені розрахунки неотриманого доходу за користування земельною ділянкою площею 3,8157 га в АДРЕСА_1 кадастровий номер 5322610600:51:007:0047, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в сумі 680 710,02 грн (т. 1 а. с. 138).

Встановлено, що відповідачем зазначені рішення Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області не оскаржені.

Також, у постанові Великої Палати Верховного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20 (провадження № 12-48гс21) зазначено, щоземельним законодавством не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру.

Отже, доводи скаржника про відсутність інформації про нормативну грошову оцінку землі, на якій розміщені об`єкти нерухомості відповідача є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику спірної земельної ділянки.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров