Рішення

від 20.06.2022 по справі 320/13751/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2022 року № 320/13751/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області

про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського районц Київської області, в якому просить суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення сесії Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 28.05.2021 за №66/8;

- зобов`язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,1 га, за рахунок земель комунальної власності на території с. Мила, Бучанського району Київської області з подальшою передачею у власність згідно поданого графічного матеріалу до клопотання від 05.05.2021.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач порушив норми Земельного Кодексу України, оскільки своїми діями перешкоджає в реалізації його конституційного права на отримання у власність земельної ділянки. Зазначає, що причиною відмови є той факт, що на дану земельну ділянку надано дозвіл іншій особі.

Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, ухвалу про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання представник відповідача отримав.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 07.10.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Із клопотанням про розгляд справи з проведенням судового засідання сторони не зверталися.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач звернувся до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області з клопотанням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовно площею 0,1 га за рахунок земель комунальної вланості на території с. Мила Бучанського району Київської області. До заяви додано копії паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , графічні матеріали із зазначенням місця розташування земельної ділянки. Також зазначав, що він як учасник бойових дій, має прво на першочергове відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель комунальної власності.

Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області було прийнято рішення від 28.05.2021 року 66/8 "Про надання дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в с. Мила гр. ОСОБА_1 ", яким було відмовлено в наданні дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в с. Мила Бучанського району Київської області у зв`язку з прийнятим рішенням про відведення вказаної земельної ділянки іншому громадянину України згідно чинного законодавства.

Позивач, не погоджуючись із таким рішенням, звернувся із позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частина 1 статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" передбачає, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III (далі - Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено підстави набуття права власності на земельні ділянки державної та комунальної власності.

Частиною 3 цієї статті визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом України, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно із ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У такому клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

VI. Оцінка суду

Досліджуючи матеріали справи суд встановив, що 05.05.2021 позивач звернувся на адресу Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області з клопотанням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовно площею 0,1 га за рахунок земель комунальної вланості на території с. Мила Бучанського району Київської області.

Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області було прийнято рішення від 28.05.2021 року 66/8 "Про надання дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в с. Мила гр. ОСОБА_1 ", яким було відмовлено в наданні дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в с. Мила Бучанського району Київської області у зв`язку з прийнятим рішенням про відведення вказаної земельної ділянки іншому громадянину України згідно чинного законодавства.

На адвокатський запит позивача, відповідачем було надано копію рішення Дмитрівської сільською радою Бучанського району Київської області від 12.10.2020 щодо надання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га в АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_3 .

При розгляді даної справи, суд зазначає, що у практиці касаційних судів існує різний підхід щодо вирішення спорів у справах про визнання незаконними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок, у ситуації коли дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку надається кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки.

У постановах колегій суддів Касаційного адміністративного суду висловлюється позиція, у якій орган державної влади чи місцевого самоврядування має правові підстави для надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка вже сформована за заявою іншої особи, яка звернулася раніше, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Зокрема, така позиція викладена у постановах від 27 березня 2018 року у справі №463/3375/15-а (адміністративне провадження №К/9901/15205/18); від 19 червня 2018 року у справі №750/8511/17 (адміністративне провадження №К /9901/49700/18); від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17 (адміністративне провадження №К/9901/69327/18). Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц (провадження №14-301цс18).

У вказаних постановах Верховний Суд підтримує позицію, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування) і тому права (інтереси) позивача, який раніше отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) не порушені.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 22 лютого 2019 року у справі №813/1631/14, від 15 жовтня 2019 року у справі №813/1922/14 та від 28 жовтня 2019 року у справі №183/4197/15.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 11 червня 2019 року у справі № 826/841/17.

Враховуючи те, що доказів перебування саме у власності запитуваної земельної ділянки немає, суд дійшов висновку, що відповідач, як орган місцевого самоврядування приймаючи спірне рішення діяла неправомірно. Відтак, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання незаконним і скасування рішення сесії Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області та зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

VII. Висновок суду.

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не спростував та не надав до суду належних і достатніх доказів, які спростовують твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

VІІІ. Судові витрати.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України)

Таким чином, розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена.

Судом встановлено, що позивачем надано докази щодо обсягу наданих послуг, однак доказів їх вартості, що сплачена, суду не надано.

Враховуючи вище викладене, суд не вбачає законних підстав для задоволення клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно абзацу другого частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати визнати незаконним і скасувати рішення сесії Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 28.05.2021 за №66/8.

Зобов`язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,1 га, за рахунок земель комунальної власності на території с. Мила Бучанського району Київської області з подальшою передачею у власність згідно поданого графічного матеріалу до клопотання від 05.05.2021.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата підписання та виготовлення повного тексту рішення - 21.06.2022