Постанова

від 20.06.2022 по справі 559/3116/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2022 року

м. Рівне

Справа № 559/3116/21

Провадження № 22-ц/4815/839/22

Головуючий у Дубенському міськрайонному суді

Рівненської області: суддя Ралець Р.В.

Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції

(вступна і резолютивна частини):

о 13 год. 41 хв. 18 березня 2022 року в м. Дубно

Рівненської області

Повний текст рішення складено: 23 березня 2022 року

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Комунальний заклад "Студянський ліцей Смизької селищної ради";

представники учасників справи:

позивача адвокат Килюх Орися Ігорівна;

відповідача ОСОБА_2 ;

за участі: позивача та її представника адвоката Щербяк Юлії Василівни, представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 березня 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу "Студянський ліцей Смизької селищної ради" про скасування наказу щодо відсторонення на роботі та стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в :

У грудні 2021 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Комунального закладу "Студянський ліцей Смизької селищної ради" (далі - Студянський ліцей) про скасування наказу щодо відсторонення на роботі та стягнення середнього заробітку. Мотивуючи свої вимоги, покликалася на те, що наказом в.о. директора Студянського ліцею Бацмана С.Л. від 08 листопада 2021 року №152-к Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 її було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Як вказувалось в наказі, підставою відсторонення від було повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 ОСОБА_1 від 01 листопада 2021 року. Проте, на переконання позивача, обґрунтованих причин для її відсторонення від виконання посадових обов`язків вчителя математики та інформатики не було і вважала такі дії передчасними та протиправними, а оспорюваний наказ таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства, зокрема, ст. 46 КЗпП України, ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі Закон 1645-III).

Вважає, що роботодавцем не було зафіксовано факту відмови або ухилення від вакцинації, як того вимагає ч.ч. 2, 6, 7 ст. 12 Закону 1645-III, а також заздалегідь не повідомлено про заплановане відсторонення працівників від роботи у випадку відмови або ухилення від вакцинації. Не було з`ясовано до моменту відсторонення, чи позивач має медичні протипоказання на вакцину від COVID-19. В Україні не існує жодної вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка б пройшла усі три фази клінічних випробувань.

З наведених мотивів просила визнати протиправним та скасувати наказ від 08 листопада 2021 року №152-к "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ", виданий в.о. директора Студянського ліцею та стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 19 390,56 грн.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 березня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де вона покликалась на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених у рішенні суду першої інстанції висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначалось, що за результатами вирішення спору судом першої інстанції було досліджено лише ті обставини, які стосуються дій роботодавця щодо повідомлення працівників про необхідність вакцинації, та не надано жодної правової оцінки обставинам щодо процедури та підстав винесення самого наказу про відсторонення, не досліджено обставин щодо його відповідності законодавству. Посилалась на те, що факту її відмови або ухилення від вакцинації роботодавцем не зафіксовано та не доведено належними доказами. Відсторонення від роботи відбулося на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, що не є належною підставою в розумінні чинного законодавства. Вважала, що належною підставою для відсторонення працівника від роботи є саме його відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень. З оспорюваного наказу видно, що при його прийняття відповідач керувався ст. 46 КЗпП України, пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (далі Наказ Міністерства охорони здоров`я України №2153). Проте даний наказ набув чинності лише 08 листопада 2021 року. Тобто й обов`язок щодо профілактичного щеплення проти COVID-19 у позивача, як працівника освіти, виник лише з 08 листопада 2021 року і одразу в цей день був винесений наказ про відсторонення від роботи. Відтак заявник не мав часу на проходження профілактичного щеплення. Не встановлено судом факту недотримання відповідачем строку, на який може бути відсторонено нещепленого працівника від роботи. Згідно з наказом ОСОБА_1 відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення проти СОVID-19. Однак у Наказі Міністерства охорони здоров`я України № 2153 працівники закладів освіти підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 лише на період дії карантину. Крім того, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про ознайомлення позивача з Наказом Міністерства охорони здоров`я України №2153, адже під час судового розгляду неодноразово наголошувалося, що безпосереднього ознайомлення із вищезазначеним наказом роботодавцем не було забезпечено.

З викладених міркувань просила скасувати рішення першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

У поданому відзиві відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд попередньої інстанції виходив із того, що роботодавець з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу з урахуванням вимог ст. 12 Закону 1645-III прийняв правомірне рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, тому підстави для скасування оскаржуваного наказу відсутні, а позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Відповідно до пунктів "а", "б" ст. 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та ст. 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83. Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що Наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції "Право на повагу до приватного і сімейного життя", а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України. Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

Отже, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного переліку Наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Як з`ясовано судом, ОСОБА_1 працює у Студянському ліцеї вчителем математики та інформатики з повним трудовим навантаженням (а.с. 10). Роботодавець ознайомлював працівників із листом Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації №235/21 від 29 жовтня 2021 року, де вказується про необхідність в порядку виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236" забезпечення керівниками підприємств, установ та організацій контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками, професії яких визначені Наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153.

В листі також наведено те, що працівників, які відмовлятимуться або ухилятимуться від вакцинації проти COVID-19 та не нададуть медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, буде відсторонено від роботи. ОСОБА_1 із цим документом була ознайомлена під особистий підпис 01 листопада 2021 року, про що свідчить його зміст, де зазначено про те, що вона "Ознайомлена, не згодна" (а.с. 42-46).

Наказом Студянського ліцею №152-к від 08 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 " заявника відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 01 листопада 2021. З цим наказом позивач ознайомлена під розписку (а.с. 11).

З показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 встановлено, що лист Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації №235/21 від 29 жовтня 2021 року оголошувався директором Студянського ліцею на нараді його працівникам.

Отже, відповідачем було вжито ряд заходів, аби довести до відома позивача інформацію про те, що вона, як працівник закладу освіти, підлягає обов`язковій вакцинації проти COVID-19.

З викладених підстав колегією суддів відхиляються посилання заявника на порушення порядку повідомлення її про необхідність здійснення профілактичного щеплення.

Твердження суду першої інстанції про ознайомлення ОСОБА_1 із листом Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації №235/21 від 29 жовтня 2021 року, в якому вказується про необхідність виконання Наказу Міністерства охорони здоров`я України №215, а не із самим наказом, не потягли за собою хибне вирішення трудового спору.

Особою, що подала апеляційну скаргу, не було надано роботодавцю медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, що могло б стати підставою для її не відсторонення.

Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2" (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021) (далі постанова Кабінету Міністрів України №1236) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: - за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; - відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також - взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, тому за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 443 КУпАП визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

В України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги також постанову Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, де зроблено висновок, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес) батьків дитини і відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах, протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах, з метою забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантоване статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Тому очевидно, що при вирішенні правовідносин особисте право позивача на працю нівелюється загальними засадами забезпечення охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання, зокрема, інтересами інших колег, а також батьків та дітей, які пов`язані із освітнім процесом і потребують безпечного освітнього середовища.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд зазначав, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

Тому тотожною є й правомірність відсторонення викладача від роботи до проведення щеплення.

Відтак керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу з урахуванням вимог ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача.

Право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, адже ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Також звертається увага, що заявник вдалася до надмірного формалізму у трактуванні законодавства, що регулює спірні правовідносини, і, її твердження з приводу незаконності наказу про відсторонення від роботи є неспроможними для задоволення вимог позову.

Вказівка в оспорюваному наказі на таку підставу відсторонення як повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 замість правильної, на думку позивача, як відмова чи ухилення від щеплення не спонукає до визнання його незаконним та скасування.

Підпунктом 2 пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України №1236 визначено, що строк відсторонення встановлюється до усунення причин. Отже, відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків на час відсутності щеплення проти COVID-19 відповідає вказаній постанові.

Покликання автора скарги на недодержання судом норм процесуального права спростовуються таким чином.

Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання трудового спору, заявник не надала, а апеляційним судом здобуто не було.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу.

При цьому апеляційним судом ураховуються положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Окрім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 березня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено: 21.06.2022

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М. Ковальчук

С.С. Шимків