Постанова

від 19.06.2022 по справі 925/218/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2022 р. Справа№ 925/218/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Попікової О.В.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.09.2021 (повний текст складено 06.12.2021)

у справі №925/218/21 (суддя Грачов В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс"

про стягнення 304389,38 грн.

за участю секретаря судового засідання: Звершховської І.А.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Демченко В.М.,

- відповідача Шульгін Є.Г. (директор),

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот" (надалі ТОВ «Інтерфлот»/позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" (надалі ТОВ «Альфа-Етекс»/ відповідач/ скаржник) про стягнення збитків у розмірі 304 389,38 грн.

В обгрунтування підстав позову позивач послався на те, що ним на виконання умов договору №01/06/17 від 01.06.2017 була надана відповідачу сировина та відповідна тара для пакування виготовленої відповідачем продукції (давальницька сировина), проте відповідач, використавши лише частину тари (банки алюмінієві та гофроящики), залишок позивачу не повернув, чим порушив умови договору. У зв`язку з цим позивач просить відшкодувати йому вартість неповернутої відповідачем тари для продукції у вигляді збитків у розмірі 304 389,38 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.09.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення обгрунтовано тим, що між сторонами у справі виникли правовідносини за двома договорами №01/06/17 від 01.06.2017 та №01/07/2017 від 01.07.2017, відповідно до яких, відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договорами, зобов`язався виконати роботу на власний ризик з виготовлення консерв з матеріалу та сировини замовника /позивач/ (банка консервна алюмінієва, жерстяна, гофротара, етикетка, томатна паста, різні види морської риби тощо).

Місцевим господарським судом встановлено, що разом по обом договорам позивачем поставлено відповідачу 181131 штук банок і 10 931 штук гофроящиків.

Договори №01/06/17 від 01.06.2017 та №01/07/17 від 01.07.2017 мають один предмет, який стосується спору сторін у справі №925/218/19, облік господарських операцій поставки давальницької сировини і матеріалів, виготовлення із них готової продукції і передача замовнику по цим договорам сторонами не розділялась, поставлені позивачем давальницька сировина і матеріали, що є об`єктом спору у даній справі, відповідачем вироблені повністю, порушення відповідачем договірного зобов`язання, наслідком якого є спірна вимога позивач про стягнення збитків, відсутнє, тому, суд надає перевагу запереченням відповідача в цій частині, викладеним у його заявах по суті справи, і визнає позов недоведеним і з цих підстав відмовляє у його задоволенні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування підстав апеляційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що ніякого дозволу на використання сировини по договору №01/06/17 від 01.06.2017 по іншим договорам не надавав. Відповідно до договору №01/06/17 виконавець (відповідач) несе відповідальність за збереження переданих йому давальницької сировини, інших матеріалів для виготовлення продукції з моменту приймання давальницької сировини, матеріалів і до моменту передачі готової продукції. Судом першої інстанції не враховані обставини, встановлені у справі №925/204/19, які є преюдиційними в силу статті 75 ГПК України та не потребують доказування у даній справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот" на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.09.2021 у справі №925/218/21; розгляд справи №925/218/21 призначити на 14.02.2022.

У судовому засіданні 14.02.2022 оголошено перерву на 28.02.2022.

Судове засідання 28.02.2022 не відбулось у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022. На часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2022 відкладено розгляд справи №925/218/21 на 20.06.2022.

Позиції учасників справи.

10.02.2022 від відповідача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач заперечує проти її задоволення з викладених в ньому підстав.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

01.06.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРФЛОТ" (замовник/ позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-ЕТЕКС" (виконавець/відповідач) уклали договір №01/06/17 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого виконавець в порядку та на умовах, визначених вказаним договором, зобов`язується виконати роботу на власний ризик по виготовленню на виробничих площах виконавця або орендованих ним площах з матеріалу та сировини замовника (банка консервна алюмінієва, жестяна, гофротара, етикетка, томатна паста, різні види мор. риби тощо) консерви (далі - продукція), і передати готову продукцію замовнику. Замовник на умовах, визначених цим договором, зобов`язується виготовлену продукцію прийняти та оплатити виконані виконавцем роботи.

Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений їх печатками (том І, а.с. 8-11).

Згідно з п. 1.5. договору право власності на сировину, її залишки і відходи належвть замовнику.

Сторони домовились, що виробничий період, протягом якого здійснюється виконання робіт з виготовлення продукції, становить календарний місяць або інший строк, який вказується у специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору (п. 1.6. договору).

Відповідно до п.п. 2.3.4 договору виконавець зобов`язується надати замовнику по завершенню виробничого періоду, але не пізніше десятого числа місяця, наступного за звітним, наступні звіти:

- акт прийому-передачі готової продукції;

- звіт про рух готової продукції за виробничий період (місяць);

- звіт використання сировини за видами виготовленої готової продукції за виробничий період (місяць);

- звіт по використанню матеріалів за видами виготовленої готової продукції за виробничий період (місяць);

- звіт про рух давальницької сировини за виробничий період (місяць);

- звіт про рух давальницьких матеріалів за виробничий період (місяць).

Відповідно до п.п. 2.3.5 договору виконавець зобов`язується надати замовнику наступні документи на кожну партію продукції:

- акт виконаних робіт за виробничий період (місяць) з прикладенням відповідної податкової накладної;

- декларацію виробника про якість консервів;

- видаткову накладну.

Приймання-передача виконаних робіт здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання відповідного акта (п. 4.4. договору).

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу давальницьку сировину, що підтверджується накладними на передачу давальницької сировини від 03.06.2017 та від 03.07.2017, а також допоміжні матеріали, а саме: банки алюмінієві 73*32,5 в комплекті з кришкою в кількості 179346,00 штук та гофроящики ТК-23 В білий 309*154*95 в кількості 8640,00 штук (том І, а.с 16-19).

Відповідач виготовив продукцію з наданих замовником давальницької сировини та матеріалів, про що сторонами були складені відповідні акти надання послуг з переробки (том І, а.с. 20-24).

Як зазначає позивач, відповідачем за договором були використані допоміжні матеріали для виготовлення продукції не в повному обсязі, а тільки частково. У відповідача ще залишились не використані алюмінієві банки 73*32,5 в комплекті з кришкою у кількості 57057 штук по ціні 5,1859775 грн. за штуку, а також гофроящики ТК-23 В білі 309*154*95 у кількості 3539 штук по ціні 2,00 грн. за штуку.

Відповідно до п.п. 5.2. договору виконавець несе відповідальність за збереження переданої йому давальницької сировини, інших матеріалів для виготовлення продукції з моменту прийому такої сировини, матеріалів та до моменту передачі готової продукції, залишків матеріалів замовнику або третім особам, визначених замовником.

У зв`язку із залишком у відповідача допоміжної сировини, позивач надіслав відповідачу наступні вимоги: №2 від 13.09.2017 про повернення не використаних матеріалів, №4 від 04.04.2018 про необхідність повернення не використаних матеріалів або про сплату збитків у розмірі 304 389,38 грн. із зазначенням банківського рахунку, №1 від 24.04.2019 про оплату завданих збитків у розмірі 304 389,38 грн., №2 04.01.2021 про допуск працівника позивача для проведення та складання акту інвентаризації, №6 від 19.02.2021 про сплату збитків у розмірі 304 389,38 грн.

В матеріалах справи міститься лист відповідача - відповідь на вимогу №1 від 24.04.2019, в якому відповідач зазначив, що відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги.

Відповідач своїх зобов`язань щодо повернення невикористаних допоміжних матеріалів позивачу в натурі не виконав та вартість цих матеріалів не відшкодував, що стало підставою для звернення позивача до суду для захисту порушеного права та примусового стягнення заборгованості з боржника.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що обсяг банок та гофроящиків був використаний ним на 100% для виготовлення готової продукції по договору від 01.06.2017 та по договору №01/07/17 від 01.07.2017, який був укладений між сторонами у справі.

В 2019 році позивач звернувся із аналогічним позовом до Господарського суду Черкаської області. Рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №925/599/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, позовні вимоги були задоволені частково; стягнуто з відповідача 302 974,32 грн. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, судові рішення у справі №925/599/19 скасовані, справу передано на новий розгляд місцевого господарського суду.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 28.01.2021 у справі №925/599/19 позов залишено без розгляду.

Справа №925/218/21 була порушена за повторним зверненням позивача із позовною заявою до Господарського суду Черкаської області про стягнення з відповідача збитків у розмірі 304 389,38 грн., завданих неналежним виконанням відповідачем умов договору №01/06/17 в частині повернення залишків давальницької сировини.

Як вказувалось вище, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, при цьому послався на те, на чому наголошував відповідач, а саме: залишок давальницької сировини за договором №01/06/17 був використаний відповідачем при виконанні договору №01/07/17, які є ідентичними за своїм змістом.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (п. 2 ч. 1 статті 193 ГК України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписом статті 86 цього кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, враховуючи пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, виходячи з наступного.

Зібраними у справі доказами підтверджується, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з положеннями статті 840 ЦК України, якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок. Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції в розділі «Обставини справи…», у п.п. 1.5. договору сторони узгодили, що право власності на сировину, її залишки і відходи належать замовнику.

Матеріали справи не містять жодних доказів надання позивачем згоди на використання залишків давальницької сировини за іншими договорами, укладеними між позивачем та відповідачем, в тому числі й за договором №01/07/17 від 01.07.2017; матеріали справи не містять жодної переписки сторін щодо можливості використання залишків давальницької сировини за договором №01/06/17 від 01.06.2017 за іншими договорами, укладеними між позивачем та відповідачем.

Зі змісту судових рішень у справі №925/204/19, предметом позову у якій була позовна вимога позивача до відповідача про стягнення збитків у розмірі 2 440 193,15 грн., який складається із вартості залишку наданих за договором від 01.07.2017 №01/07/17 сировини та допоміжних матеріалів, які не використані відповідачем під час виконання вказаного договору, також не вбачається, що судами встановлений факт використання відповідачем залишків допоміжних матеріалів (давальницької сировини) за договором №01/06/17 при виконанні договору №01/07/17, позаяк твердження відповідача та висновок суду першої інстанції у даній справі про протилежне, не ґрунтується на матеріалах справи, не підтверджений жодним доказом, а відтак, вважаються судом апеляційної інстанції недоведеними.

Згідно з актами надання послуг з переробки надання послуг з переробки №3 від 27.06.2017, №4 від 28.06.2017, № 5 від 30.06.2017, № 6 від 05.07.2017, № 7 від 07.07.2017 відповідач передав позивачу готову продукцію в кількості 4080 одиниць, 16008 одиниць, 600 одиниць, 40008 одиниць, 59304 одиниць відповідно (консерви "М`ясо криля натуральне №1, 100 гр. Аква").

Відповідно до товарно-транспортних накладних №51 від 27.06.2017, №52 від 28.06.2017, №53 від 30.06.2017, №54 від 05.07.2017, №57 від 18.07.2017 відповідач передав позивачу готову продукцію, яка була упакована у г/ящики в кількості відповідно: 170 місць, 667 місць, 25 місць, 1667 місць, 2460 місць.

Отже, суд апеляційної інстанції робить висновок, що відповідачем на підставі вищевказаних актів та накладних була виготовлена та поставлена позивачу готова продукція, з розрахунку використання ним банок алюмінієвих (4080+16008+600+40008+59304) в кількості 120 000,00 штук та гофроящиків у кількості 4989 штук (170+667+1667+2460+25).

Отже, у відповідача мали б залишитись невикористаними ще 179346,00-120000,00=59346,00 одиниць банок алюмінієвих та 8640,00-4989,00=3651,00 одиниць гофроящиків.

Оскільки відповідач не надав суду жодних належних доказів на підтвердження факту використання ним наданих позивачем в умовах виконання договору від 01/06/17 допоміжних матеріалів у повному обсязі, то суд вважає доведеним право позивача на залишки наданих ним допоміжних матеріалів у заявленій позивачем кількості або ж на відшкодування збитків, що становлять вартість придбаної позивачем та невикористаної відповідачем допоміжної продукції, про що позивач повідомляв відповідача у вищезгаданих вимогах.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27.04.2020 у справі №925/204/19, якою залишені в силі судові рішення у вказаній справі за позовом позивача до відповідача про стягнення збитків за договором №01/07/17 від 01.07.2017 (який є фактично ідентичним за змістом договору №01/06/17 від 01.06.2017, що розглядається у даній справі):

«…згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 зі справи № 924/831/17).

Оцінка предмета заявленого позову, а, відтак, наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Одним з таких юридичних фактів є договір як один із різновидів правочину (частина друга статті 202 ЦК України).

Згідно з приписами частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Приписами статті 224 ГК України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною першою статті 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.».

Розглядаючи даний спір, колегія суддів, про що вказувалось вище, встановила, що за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором підряду щодо виготовлення продукції з матеріалу позивача як замовника зі збереженням за позивачем права власності на такий матеріал та покладенням на відповідача обов`язку, зокрема, зі збереження переданого йому замовником матеріалу і передачі залишків матеріалів замовнику або визначеним замовником третім особам. При цьому умовами договору не передбачено строків повернення залишку давальницької сировини та матеріалів.

У зв`язку з відсутністю у договорі строків повернення давальницької сировини та матеріалів, такий строк повинен визначатися згідно з вимогами статті 530 ЦК України.

Статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, відтак останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 зі справи № 910/17838/17).».

Як вказувалось вище, в розділі даної постанови «Обставини справи…» позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення йому або залишку продукції, або відшкодування вартості цієї продукції (збитків). Відповідач, в свою чергу, направив одну відповідь на одну із вимог позивача, в якій вказав, що відсутні підстави для повернення залишку сировини.

Згідно з приписами ч. 5 статті 226 ГК України, у разі невиконання зобов`язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Можливість обрання певного визначеного варіанту правової поведінки є виключно правом замовника, а не підрядника.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є невиконання зобов`язаною стороною свого зобов`язання про передачу управненій стороні індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками). У випадку настання такої умови управнена сторона має право діяти альтернативно: або вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони, або вимагати відшкодування останньою збитків.

Оскільки на вимогу позивача відповідач не повернув залишки сировини та матеріалів, позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушених прав на відшкодування збитків, що є вартістю допоміжних матеріалів (давальницької сировини) за договором.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, виходячи із встановлених обставин та матеріалів справи, що у діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, зокрема: протиправна поведінка, яка полягає у неповерненні позивачу залишків давальницької сировини та матеріалів на його вимогу; безпосередньо завдані збитки, розмір яких підтверджений видатковими накладними на передачу давальницької сировини та матеріалів; причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина відповідача, яка виражена у невиконанні вимоги позивача про повернення давальницької сировини та матеріалів.

Як вбачається з видаткової накладної №647 від 22.05.2017 вартість однієї одиниці товару за найменуванням «Банка харчова алюмінієва 73*32,5 в комплекті з кришкою» для позивача становила (784118,36 грн./181440 штук) 5,186 грн.

Вартість однієї одиниці товару за найменуванням "Гофроящик ТК-23 В білий 309*154*95 мм" становить 2,00 грн., що підтверджується накладною №КлН_00252103 від 17.05.2017, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Таким чином, позивачем невірно заявлена до стягнення сума вартості за невикористані допоміжні матеріали, а саме за "гофроящик ТК-23 В білий 309*154*95 мм" у розмірі 8493,06 грн.

З відповідача на користь позивача підлягає до стягнення відшкодування вартості за невикористані допоміжні матеріали у розмірі 302 974,32 грн.:

- за "банка алюмінієва 73*32,5 в комплекті з кришкою" у кількості 57057 штук за ціною 5,186 грн. за одиницю, а всього 295 896,32 грн.;

- за "гофроящик ТК-23 В білий 309*154*95 мм" у кількості 3539 одиниць за ціною 2,00 грн. за одиницю, а всього 7078,00 грн.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції робить висновок про наявність підстав для відшкодування відповідачем збитків позивачу у сумі 302 974,32 грн., що є вартістю неповернутих допоміжних матеріалів (давальницької сировини) за договором №01/06/17 від 01.06.2017, укладеного між позивачем та відповідачем, а не у заявленому позивачем розмірі 304 389,38 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з ч. 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що Господарський суд Черкаської області не з`ясував обставин, що мають значення для справи та визнав встановленими обставини, які є недоведеними та непідтвердженими матеріалами справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що визнається як підстава для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову.

Судові витрати.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору розподіляються пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот" на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.09.2021 у справі №925/218/21 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 30.09.2021 у справі №925/218/21 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" (18000, м. Черкаси, б-р Шевченко, 208, к. 5, код ЄДРПОУ 25208241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот" (03142, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 44, корп. 8, код ЄДРПОУ 31656426) збитки у розмірі 302 974 (триста дві тисячі дев`ятсот сімдесят чотири гривні) 32 копійки.

В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" (18000, м. Черкаси, б-р Шевченко, 208, к. 5, код ЄДРПОУ 25208241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот" (03142, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 44, корп. 8, код ЄДРПОУ 31656426) витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 817 (шість тисяч вісімсот сімнадцять гривень) 00 копійок.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс" (18000, м. Черкаси, б-р Шевченко, 208, к. 5, код ЄДРПОУ 25208241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфлот" (03142, м. Київ, проспект Академіка Палладіна, 44, корп. 8, код ЄДРПОУ 31656426) витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 544 (чотири тисячі п`ятсот сорок чотири гривні) 60 копійок.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду Черкаської області.

7. Справу №911/1668/21 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту за наявності підстав, передбачених у п. 2 ч. 3 статті 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.06.2022.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак