Постанова

від 07.06.2022 по справі 904/3864/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2022 року м.Дніпро Справа № 904/3864/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Вечірка І.О.,

секретар судового засідання Колесник Д.А.

представники сторін:

від позивача: Іващенко Володимир Олександрович, адвокат довіреність № 60-17979/21 від 30.12.2021 року

від відповідача - 6 відповідача Шпакова Тетяна Сергіївна, адвокат, ордер серії АЕ №1130811 від 29.03.2022 року

від відповідача - 7 Шпакова Тетяна Сергіївна, адвокат, ордер серії АЕ №1130814 від 29.03.2022 року

від відповідача-8 Шпакова Тетяна Сергіївна, адвокат, ордер серії АЕ №1130813 від 29.03.2022 року

від відповідача- 9 Шпакова Тетяна Сергіївна, адвокат, ордер серії АЕ №1130815 від 29.03.2022 року

від відповідача- 4 Шпакова Тетяна Сергіївна, адвокат, ордер серії АЕ №1130812 від 29.03.2022 року

представники відповідачів -1, -2, -3, -5, -10, -11 у судове засідання не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021 року (повний текст рішення складено 22.11.2021 року) у справі № 904/3864/21 (суддя М.О. Ніколенко )

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ

до відповідача-1: ОСОБА_1 , м. Дніпро

відповідача-2: ОСОБА_2 , м. Дніпро

відповідача-3: ОСОБА_3 , сел. Дослідне, Дніпропетровська область

відповідача-4: ОСОБА_4 , м. Дніпро

відповідача-5: ОСОБА_5 , смт. Слобожанське, Дніпропетровська область

відповідача-6: ОСОБА_6 , м. Дніпро

відповідача-7: ОСОБА_7 , м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

відповідача-8: ОСОБА_8 , м. Дніпро

відповідача-9: ОСОБА_9 , м. Дніпро

відповідача-10: ОСОБА_10 , м. Дніпро

відповідача-11: ОСОБА_11 , м. Дніпро

про солідарне відшкодування шкоди у розмірі 61 012 958,04 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021 року у справі № 904/3864/21 закрито провадження в частині позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про солідарне відшкодування шкоди у розмірі 61 012 958,04 грн.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (місце реєстрації: вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код: 21708016) до:

- ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );

- ОСОБА_3 (адреса проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 );

- ОСОБА_4 (адреса проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 );

- ОСОБА_5 (адреса проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 );

- ОСОБА_6 (адреса проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 );

- ОСОБА_7 (адреса проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 );

- ОСОБА_8 (адреса проживання: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 );

- ОСОБА_9 (адреса проживання: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 );

- ОСОБА_10 (адреса проживання: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 );

- ОСОБА_11 (адреса проживання: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 )

про солідарне відшкодування шкоди у розмірі 61 012 958,04 грн.

Витрати зі сплати судового збору покладено на позивача.

Приймаючи рішення, суд дійшов висновку, що позивачем документально не підтверджено жодного елементу цивільно-правової відповідальності, не доведено розмір шкоди (збитків), якими діями відповідачів спричинена шкода (збитки), причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною позивачем сумою шкоди (збитків), в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів, застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, оскільки їх вина у настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена, позивачем не надано доказів того, яка саме протиправна поведінка конкретної особи (порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку тощо), на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що потягла за собою шкоду (збитки).

Суд зазначив, що:

- посадові особи мають відповідати за шкоду саме перед Банком;

- редакція ч.5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», станом на 02.04.2021 року (дата подачі позову) передбачала право Фонду звертатись з вимогою саме під час ліквідаційної процедури;

- Фонд не є правонаступником ліквідованого Банку та не набуває статусу кредитора по відношенню до боржників Банку;

- Фонд не наділений правом звертатись до пов`язаних з Банком осіб, як правонаступник Банку, задля стягнення на свою користь грошових коштів майнової шкоди, завданої Банку;

- станом на момент звернення Фонду до суду з позовом у нього були відсутні повноваження на представництво інтересів ПАТ «Меліор Банк», права ж та інтереси самого Фонду відповідачами у справі порушені не були;

- Фондом не долучено до матеріалів справи кредитної документації (справ) боржників за спірними договорами;

- згідно інформації, що міститься в листах НБУ, документи ПАТ «Меліор Банк» були знищені за закінченням встановленого терміну зберігання;

- станом на момент звернення позивача до суду з цим позовом у 2021 році, дослідити кредитні документації (справи) боржників за спірними договорами є неможливо, отже, позовні вимоги Фонду є недоведеними;

- доказів здійснення дій, направлених на стягнення з позичальників заборгованості за кредитними договорами, позивачем до матеріалів справи не додано.

Суд закрив провадження у справі у частині позовних вимог Фонду до ОСОБА_2 (відповідач-2), на підставі наданої представником відповідачів- 4,6,7,8,9 копії свідоцтва про смерть.

Щодо строків позовної давності суд зазначив, що помилкова кваліфікація позивачем правовідносин, що виникли між сторонами, яка мала наслідком закриття провадження у справі, не є підставою для визнання поважними причин пропуску позивачем строків позовної давності; подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає, що:

- спільні рішення членів Кредитного комітету ПАТ «Меліор Банк» ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також членів Спостережної ради Банку Кононової Ольги Олександрівни, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про кредитування TOB «МСВ УКРБУД» та ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент» без належного забезпечення явно суперечили інтересам Банку і є недобросовісними, а також завдали Банку збитки в розмірі 61 012 958,04 грн.;

- керівництвом Банку не було відстежено цільове використання позичальниками кредитних коштів, чим порушено один з основних принципів кредитування;

- кредитні кошти завуальовано витрачені позичальниками на обслуговування власної заборгованості по кредиту, погашення кредитної заборгованості третіх юридичних осіб - пов`язаних контрагентів, зняття готівки в касі Банку, на закупівлю сільськогосподарської продукції;

- збитки від вищеописаних кредитних операцій не охоплюються звичайним кредитним ризиком, а є результатом недобросовісних дій керівників Банку (відповідачів), порушенням останніми своїх фідуціарних обов`язків та основних принципів кредитування;

- рішення керівників АТ «Меліор Банк»» (відповідачів) про видачу неплатоспроможним, пов`язаним позичальникам, кредитів на значні суми, на неринкових умовах та без належного забезпечення, а також приховування проблемної заборгованості таких позичальників, були недобросовісними та призвели до завдання Банку та його кредиторам збитків, прямо суперечили Закону та інтересам Банку, а отже були протиправними;

- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як ліквідатор неплатоспроможного Банку, пред`явив позов про відшкодування завданої шкоди до членів Спостережної ради, Правління та Кредитного комітету АТ «Меліор Банк», які приймали рішення про видачу вищеописаних кредитів, збільшення кредитних лімітів, заміну забезпечення (приховування факту проблемності кредитів та штучне покращення показників якості кредитного портфелю);

- відповідно до приписів ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або Уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд гарантування звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, включаються до ліквідаційної маси банку;

- ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

Апелянт зауважує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції жоден з відповідачів не заперечив викладених позивачем фактичних обставин справи щодо укладення Банком наведених вище кредитних договорів на умовах, про які зазначав позивач, та факту прийняття ними, як керівниками Банку, рішень про видачу вищеописаних кредитів, збільшення кредитних лімітів та заміну забезпечення; жоден з відповідачів не зміг пояснити мотиви своїх рішень (чому ігнорувались висновки про неплатоспроможних позичальників, чому було відсутнє належне забезпечення, чому при кредитуванні було допущено такі концентрації ризиків, чому саме ці компанії отримали такі пільгові умови кредитування).

У своїх запереченнях відповідачі заявляли про те, що визначити розмір нанесених збитків можливо лише після продажу активів Банку та задоволення вимог кредиторів в ліквідаційній процедурі, просили суд застосувати позовну давність до вимог Фонду, заявляли про те, що позивач посилається на невірні редакції Законів для обґрунтування своїх вимог, а також посилались на недоведеність позивачем всіх складових елементів цивільного правопорушення, тощо. Відповідно, між сторонами був відсутній спір щодо обставин справи, натомість існував спір щодо правових підстав позову, з якими відповідачі не погоджувались.

Позивач вказує, що судом не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 25.05.2021 року в справі №910/11027/18, про які позивач наголошував при розгляді справи.

Вважає, що при розгляді справи повинні бути враховані норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час розгляду справи, чим керувався позивач.

Щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_2 (відповідач-2) на підставі наданої представником відповідачів копії свідоцтва про смерть, апелянт зазначає, що:

- копія свідоцтва про смерть відповідача-2 завірена представником інших відповідачів в справі, не є належним доказом, оскільки засвідчена не належним чином;

- суд, застосувавши ц.6 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, помилився, оскільки вирішив, що спірні правовідносини в даній справі не допускають правонаступництва;

-оскільки правовідносини в даній справі допускають правонаступництво, суд першої інстанції повинен був залучити до участі у справі спадкоємця/правонаступника відповідача-2.

Також скаржник вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки Фондом активно вживались заходи щодо реалізації положень ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» для відновлення порушених прав Банку та його кредиторів, а отже, порушене право Фонду підлягає захисту.

Апелянт просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021 року у справі № 904/3864/21 скасувати, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, судові витрати віднести на відповідачів.

Представник відповідачів -4, -6, -7, -8, -9 ОСОБА_12 у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами скаржника. Вважає апеляційну скаргу необгрунтованою та просить залишити її без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021 року у справі № 904/3864/21 залишити без змін.

Зазначає, що правова позиція позивача не доведена і не підтверджена доказами. Зокрема, представник відповідачів звертає увагу на те, що:

- оригінали договорів та рішень, копії яких долучені до матеріалів справи, відсутні у позивача;

- в матеріалах справи наявна відповідь від Національного Банку України про те, що документи ПАТ «Меліор Банк» знищені у зв`язку з закінченням терміну зберігання;

- позивачем не було пояснено та надано належні та допустимі докази, які б пояснили причини, за яких ПАТ «Меліор Банк» було віднесено до неплатоспроможних, а також те, що саме з вини відповідачів ПАТ «Меліор Банк» було визнано неплатоспроможним та введено тимчасово адміністрацію, з подальшою ліквідацією банку;

- упродовж 2013 - 2014 років Публічне акціонерне товариство «Меліор Банк» неодноразово перевірялось Національним банком України; за результатами контрольних функцій Національним банком України констатувалось, що якість здійснених перевірок службою внутрішнього аудиту та послідуючого контролю обліку доходів та витрат Банку задовільна; з документів щодо проведення Національним Банком контрольних заходів можна дослідити, що всі операції банку, в тому числі укладені договори кредитування, відповідали розумному рівню ризику;

- відповідачі вважають, що саме з причини неналежної, непрофесійної та некваліфікаційної діяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Щадних О.Л. діяльність ПАТ «Меліор Банк» була поставлена під загрозу, та саме у зв`язку з діями непрофесійних та некваліфікованих осіб тимчасової адміністрації банк міг отримати збитки, які згодом позивач вирішив завуальованим шляхом та безпідставними вимогами стягнути з відповідачів;

- з моменту виявлення проблемних питань у кредитуванні та встановлення заборгованості за кредитними зобов`язаннями деяких клієнтів, Фонд, Уповноважена особа Фонду, не здійснили жодних дій, направлених на стягнення боргів за кредитами;

- під час розгляду спору позивач зазначав про те, що як протягом тимчасової адміністрації, так і під час процедури ліквідації, дії щодо визнання спірних кредитних угод нікчемними або звернення до відповідних судів з позовами про визнання таких договорів недійсними, Фондом не здійснювались;

- позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідачами під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час укладення таких договорів не було дотримано чинне законодавство, індивідуальні приписи НБУ, нормативи діяльності самого банку або допущено інші порушення; усі доводи позивача зводяться до суб`єктивної оцінки дій відповідачів, тому у позивача відсутні підстави вказувати про те, що спірні кредитні угоди не відповідають чинному законодавству.

Представник вважає, що у зв`язку з знищенням документів ПАТ «Меліор Банк» суд не має можливості повно та всебічно розглянути справу, проаналізувати всі обставини справи та прийти до об`єктивних висновків з приводу заявлених позивачем вимог.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші відповідачі відзив на апеляційну скаргу не надали, правом участі у судовому засіданні не скористались, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до матеріалів справи, апеляційна скарга прийнята до розгляду ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.02.2022 року.

Передбачений ст.273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги вичерпано.

Відповідно до положень ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу на підставі тих доказів, які були предметом дослідження судом першої інстанції. Додаткові докази до суду апеляційної інстанції не надано.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України наділяє сторони процесуальними правами, серед яких право брати участь у судових засіданнях.

Суд враховує, що явка представників сторін в засідання суду обов`язковою не визнавалась.

Також суд зазначає, що сторонам надано можливість реалізовувати свої повноваження представництва шляхом участі в засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, про щ обуло зазначено в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Отже, сторони не були позбавлені можливості забезпечити у засідання суду участь повноважних представників, однак, таким правом не скористалися.

За викладеного колегія суддів вважає можливим провести розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явились.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: ОСОБА_1 , відповідача-2: ОСОБА_2 , відповідача-3: ОСОБА_3 , відповідача-4: ОСОБА_4 , відповідача-5: ОСОБА_5 , відповідача-6: ОСОБА_6 , відповідача-7: ОСОБА_7 , відповідача-8: ОСОБА_8 , відповідача-9: ОСОБА_9 , відповідача-10: ОСОБА_10 , відповідача-11: ОСОБА_11 про солідарне відшкодування шкоди у розмірі 56 017 839,46 грн.

Позивач зазначав, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 09.10.2014 року № 648/БТ Публічне акціонерне товариство «Меліор Банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі вищезазначеної постанови, Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 09.10.2014 року № 109 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Меліор Банк».

З 10.10.2014 року в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

За твердженням позивача, постановою Правління Національного банку України № 87 від 10.02.2015 року було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Меліор Банк». На підставі зазначеної Постанови НБУ, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11.02.2015 року № 27 було розпочато ліквідаційну процедуру та призначено уповноважену особу на ліквідацію ПАТ «Меліор Банк».

Позивач зазначав, що під час здійснення процедури ліквідації банку встановлено, що розмір зобов`язань ПАТ «Меліор Банк», відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування № 113/15 від 22.05.2015 року Реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги кредиторів до Банку (з врахуванням змін згідно рішення Фонду № 3090 від 15.11.2018 року), становить 82 649 585,16 грн.

Також, за твердженням позивача, під час ліквідації ПАТ «Меліор Банк» встановлено, що оціночна (ринкова) вартість його ліквідаційної маси, затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування № 088/15 від 16.04.2015 року, складає 4 702 556,57 грн. Незалежну оцінку було проведено компанією ТОВ «Центр оцінки власності «Парето» (суб`єкт оціночної діяльності відповідно до Сертифікату СОД № 14164/13 від 18.01.2015 року).

Таким чином, недостатність майна ПАТ «Меліор Банк» для покриття вимог кредиторів Банку склала 77 947 028,59 грн.

В позові зазначено, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 01.02.2019 року було внесено запис № 12241110010054090 про припинення ПАТ «Меліор Банк». За наслідками завершення ліквідаційної процедури, розмір незадоволених вимог кредиторів склав 80 214,07 грн.

Позивач стверджував, що у 2013 році Банком було укладено низку кредитних договорів, зокрема:

1) Договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/23/13 від 17.04.2013 року, укладений між Банком, в особі Заступника Голови Правління Гулька Олега Миколайовича, та ТОВ «МСВ УКРБУД» (код 34682925, адреса: 49000, м.Дніпро, вулиця Челюскіна, будинок 5, офіс 34), на підставі якого Банк відкрив ТОВ «МСВ УКРБУД» відновлювальну кредитну лінію в розмірі 37 000 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту 16.04.2014 року.

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 03.09.2014 року було внесено запис про припинення ТОВ «МСВ УКРБУД» на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2014 року у справі № 904/3071/14 про ліквідацію юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «МСВ УКРБУД", м. Дніпропетровськ, Бабушкінський район, вул. Челюскіна, 5/34 (код 34682925).

Також ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2014 року у справі №904/3071/14 визнано грошові вимоги ПАТ «Меліор Банк» в розмірі 1 218,00 грн. - 1 черга та 23 191 865,26 грн. - 4 черга.

В подальшому, за твердженням позивача, заборгованість ТОВ «МСВ УКРБУД» перед ПАТ «Меліор Банк» за кредитним договором № 0/ЮКЛ/23/13 від 17.04.2013 року в розмірі 22 270 801,41 грн. було списано у збиток.

Після продажу банком такої заборгованості (сума, отримана від продажу становить 1 781,66 грн.) сума коштів, які списані у збиток, склала 22 269 019,75 грн.

2) Між Банком, в особі Заступника Голови Правління Вовченко Оксани Анатоліївни, та ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент» (код 35341266, адреса: 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Бориса Кротова, буд. 50) було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 0/ЮКЛ/63/13 від 28.10.2013 року. На підставі цього договору Банк відкрив ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент» відновлювальну кредитну лінію в розмірі 36 000 000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту 27.10.2014 року.

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 20.02.2015 року було внесено запис про припинення ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент». Цей запис внесений на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015 року у справі № 904/6602/14 про ліквідацію юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент», 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Бориса Кротова, буд. 50, (код 35341266).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2015 року у справі №904/6602/14 визнано грошові вимоги ПАТ «Меліор Банк» в розмірі 38 208 416,98 грн. - 4 черга задоволення та 618 169,45 грн. 6 черга задоволення.

В подальшому, за твердженням позивача, заборгованість ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент» перед ПАТ «Меліор Банк» за кредитним договором № 0/ЮКЛ/63/13 від 28.10.2013 року в розмірі 38 747 038,05 грн. було списано у збиток.

Після продажу банком такої заборгованості (сума, отримана від продажу становить 3 099,76 грн.) сума коштів, які списані у збиток, склала 38 743 938,29 грн.

Позивач зазначав, що загальна сума заборгованості позичальників за кредитними договорами № 0/ЮКЛ/23/13 від 17.04.2013 року та № 0/ЮКЛ/63/13 від 28.10.2013 року у розмірі 61 012 958,04 грн. є збитками банку. Шкода у вказаному розмірі була нанесена банку спільними діями та рішеннями посадових осіб ПАТ «Меліор Банк»:

- ОСОБА_1 , яка займала посаду Голови Спостережної ради, є власником істотної участі через компанію ТОВ «Криан» (код 35043964);

- ОСОБА_2 , який займав посаду заступника Голови Спостережної ради;

- ОСОБА_3 , який займав посаду члена Спостережної ради;

- ОСОБА_4 , яка займала посаду Голови Правління, члена Кредитного комітету;

- ОСОБА_5 , яка займала посаду заступника голови Правління, члена Кредитного комітету;

- ОСОБА_6 , який займав посаду заступника голови Правління, Голови Кредитного комітету;

- ОСОБА_7 , яка займала посаду члена Правління, члена Кредитного комітету, головного бухгалтера;

- Малоух Ольги Іванівни, яка займала посаду заступника голови Кредитного комітету, Начальника управління цінних паперів;

- ОСОБА_9 , який займав посаду члена Кредитного комітету, Начальника управління безпеки;

- ОСОБА_10 , яка займала посаду члена Кредитного комітету, Начальника управління фінансовими ризиками;

- ОСОБА_11 , яка займала посаду члена Кредитного комітету, Начальника юридичного управління.

Позивач зазначав, що право Фонду на звернення до суду із позовом в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виникає з моменту погашення вимог кредиторів до банку у зв`язку із недостатністю його майна, тобто після складання та затвердження виконавчою дирекцією Фонду ліквідаційного балансу та звіту за результатами проведення ліквідації банку, тобто з 13.12.2018 року. В цей день рішенням виконавчої дирекції Фонду № 3353 затверджено ліквідаційний баланс ПАТ «Меліор Банк» та звіт про завершення процедури ліквідації ПАТ «Меліор Банк».

Водночас з цим позивач зазначив, що початковий ліквідаційний баланс Банку складений станом на дату початку процедури ліквідації 11.02.2015 року, що скорегований за результатами проведеної інвентаризації, та складений станом на 11.04.2015 року, затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду № 088/15 від 16.04.2015 року.

Перелік (реєстр) акцептованих вимог кредиторів Банку був складений Уповноваженою особою відповідно до вимог ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду № 113/15 від 22.05.2015 року.

Проміжний ліквідаційний баланс, за результатами акцептування вимог кредиторів банку, складений станом на 01.06.2015 року, затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду № 145/5 від 30-06.2015 року.

Отже, за твердженням позивача, можливість виявлення недостатності майна Банку виникла у Фонду з 30.06.2015 року.

За розрахунком позивача, перебіг позовної давності розпочався 01.07.2015 року і закінчився 30.06.2018 року.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.05.2018 року Фонд гарантування звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до пов`язаних із ПАТ «Меліор Банк» осіб про відшкодування шкоди.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.06.2018 року відкрито провадження у цивільній справі №201/5489/18. В подальшому, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20.12.2019 року провадження у справі було закрито.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На думку колегії суддів при вирішенні питання обгрунтованості доводів апелянта, необхідно встановити, чи є у позивача право звернення до суду з даним позовом, чи дотримано ним строки позовної давності, про що заявляли відповідачі у справі, чи підтверджені належними та допустимими доказами заявлені вимоги.

Щодо норм матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів зауважує, що позивач ґрунтує свої вимоги з посиланням на ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Щодо редакцій норм ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», які мають бути застосовані до спірних правовідносин, то за своєю правовою природою вони містять як норми матеріального, так й норми процесуального права, про що зокрема зазначено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 910/12930/18 та від 28.10.2021 року у справі № 910/9851/20.

До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір, тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.

Порядок дій позивача як ліквідатора Банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою.

Відповідно, до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватись редакції ст.52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст.58 Закону «Про банки та банківську діяльність», що були чинними станом на момент звернення Фонду до суду.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 02.04.2021 року, що підтверджується даними поштового штемпелю про направлення позовної заяви до суду першої інстанції.

Отже, ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на 02.04.2021 року.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (ч.ч. 1-3 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп).

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 Цивільного кодексу України «Дія актів цивільного законодавства у часі» визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 року у справі №3-1085гс15).

Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 року №3-рп/2001).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

В рішеннях Конституційного Суду України неодноразово досліджувалися випадки застосування статті 58 Конституції України про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до висновку Конституційного Суду, викладеного у Рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99, зазначений конституційний принцип про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, у випадках коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотньої дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Подібні за змістом висновки наведені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 року у справі № 911/956/17.

З огляду на те, що норми ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (ст. 58 Конституції України).

Таким чином, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у частинах, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на 02.04.2021 року, що і було дотримано судом при ухваленні оскаржуваного рішення.

Подальші зміни, які вносилися Законами України до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не містили прямої вказівки щодо можливості надання нормам цих статей зворотної дії в часі та застосування до спірних правовідносин, що виникли до цього.

За таких умов, твердження апелянта про те, що при розгляді справи повинні бути враховані норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час розгляду справи, визнаються апеляційним судом безпідставними.

Зі змісту ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній станом на 02.04.2021 року) вбачається, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку.

Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку.

Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

Суд в оскаржуваному рішенні вірно встановив, що редакція ч. 5 ст. 52 згаданого Закону станом на 02.04.2021 року (дату звернення позивача до суду з позовом) передбачала право Фонду звертатись до пов`язаної з банком особи з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку такою особою, саме під час ліквідаційної процедури банку. Стягнуті грошові кошти майнової шкоди мали бути включені саме до ліквідаційної маси банку та використані для задоволення вимог кредиторів банку. Тобто, такий позов станом на момент ліквідації банку вже мав бути поданий.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 4 цього Закону на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює заходи щодо підготовки до запровадження процедури виведення банку з ринку, у тому числі організаційні заходи щодо проведення відкритого конкурсу та визначення найменш витратного способу виведення банку з ринку; проведення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, у тому числі шляхом виконання плану врегулювання, здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Отже, з дня припинення тимчасової адміністрації банку Фонд позбавляється повноважень органів управління банку.

Суд вірно зазначив, що Фонд не є правонаступником ліквідованого банку та не набуває статусу кредитора по відношенні до боржників банку.

Компенсація майнової шкоди, завданої ліквідованому банку його посадовими особами; грошові кошти, отримані від боржників ліквідованого банку на виконання укладених з банком кредитних договорів, не є джерелами формування коштів Фонду в силу приписів ч. 3 ст. 3 та ч.1 ст. 19 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній станом на 02.04.2021року), Фонд мав право звертатись до пов`язаних з банком осіб саме в інтересах банку, щодо якого здійснюються процедури виведення з ринку, задля задоволення вимог кредиторів банку.

Фонд не наділений правом звертатись до пов`язаних з банком осіб задля стягнення на свою користь грошових коштів майнової шкоди, завданої банку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 910/11027/18.

З матеріалів справи вбачається і скаржником не заперечується, що 01.02.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань було внесено запис № 12241110010054090 про припинення ПАТ «Меліор Банк». Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду з цим позовом 02.04.2021 року, тобто, більше, аніж через 2 роки після припинення ПАТ «Меліор Банк».

Станом на момент звернення Фонду до суду з цим позовом у нього були відсутні повноваження на представництво інтересів ПАТ «Меліор Банк». Права ж та інтереси самого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідачами у справі порушені не були.

Частина 7 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на яку посилається позивач, визначає, що право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених частиною першою цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків).

Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).

Разом з тим, ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» доповнено частиною 7 згідно із Законом № 1588-IX від 30.06.2021 року. Тобто, станом на момент звернення позивача до суду з цим позовом 02.04.2021 року, вищенаведеної норми закону не існувало.

Під час апеляційного перегляду справи апелянт вказаний висновок суду не спростував, не довів своє право на звернення з даним позовом до господарського суду.

Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст.76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 909/447/19 та від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 910/11027/18, суд наголосив на тому, що передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 25.05.2021 року у справі N 910/11027/18 виклала наступну правову позицію:

«Важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності. За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може дути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.

Положеннями статті 49 наведеного Закону визначено заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів.

Так, за положеннями статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у редакції, чинній станом на момент віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних, уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Як зазначено вище, якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону.

Установлений статтею 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що майно банку, яке включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом (частина третя цієї статті); результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина четверта цієї статті).

Отже, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід про те, що висновок щодо недостатності майна банку можна зробити тільки після завершення продажу всіх його активів (майна).

Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів.»

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності становить три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Фактично ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав. Відтак, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 справі «Відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»),

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

За загальним правилом, встановленим у ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.

Отже, є вірним висновок оскаржуваного рішення про те, що право звернення позивача з даним позовом законодавчо не підтверджено, під час розгляду справи не встановлено порушення прав чи законних інтересів позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції надав оцінку всім доводам позивача, зокрема щодо доведеності належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявності шкоди та її розміру, наявністю причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою.

Колегія суддів вважає також необхідним зазначити, що згідно положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції, Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Колегія суддів не надає оцінку іншим доводам скаржника виходячи з недоведеності порушення прав позивача, про що вказано вище.

Окрім того, колегія суддів вважає обгрунтованими заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу представника відповідачів-4, -6, -7, -8, -9, що докази, на підставі яких обгрунтовано позов, знищено за закінченням терміну зберігання, що підтверджується інформацією від Національного Банку України. Оригінали договорів та рішень, копії яких долучені до матеріалів справи, відсутні у позивача.

Позивачем не було долучено до матеріалів справи доказів, якими можливо було би встановити наступне:

- яку посаду займав кожен з відповідачів на момент виникнення спірних правовідносин;

- які він мав посадові обов`язки;

- яке відношення він мав до спірних правовідносин.

Отже, встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини свідчать, що позовні вимоги не є доведеними та обгрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Враховуючи, що скаржник висновки оскаржуваного рішення не спростував, апеляційна скарга є не доведеною та задоволенню не підлягає. Судові витрати за її розгляд покладаються на скаржника відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2021 року у справі № 904/3864/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.М. Білецька

Суддя І.О. Вечірко

Повний текст складено 21.06.2022 року.