Постанова

від 15.06.2022 по справі 922/1624/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/1624/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранця О. М. - головуючого, Кібенко О. Р., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Низенко В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Зубченко І. В., Пелипенко Н. М., Чернота Л. Ф.

від 17 листопада 2021 року,

на додаткове рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Лавровой Л. С.

від 30 серпня 2021 року,

та на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Зубченко І. В., Пелипенко Н. М., Чернота Л. Ф.

від 17 листопада 2021 року

у справі за позовом: 1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2

до Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Департамент реєстрації Харківської міської ради,

за участю ОСОБА_3

про визнання достовірними відомостей та зобов?язання вчинити певні дії,

за участю представників:

від позивача-1: не з`явилися,

від позивача-2: не з`явилися,

від відповідача: не з`явилися,

від третьої особи: не з`явилися,

від ОСОБА_3 : не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року до господарського суду звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник", в якому просили:

- визнати достовірними відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про засновників юридичної особи обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" (код ЄДРПОУ 35859890), що передували 11.02.2014, а саме про: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4

- зобов`язати будь-якого з державних реєстраторів, в розумінні вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", в тому числі, але не включно, з числа приватних нотаріусів, які здійснюють функції реєстраторів, - внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрів, юридичних осіб - підприємців та громадських формувань у відношенні обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" (код ЄДРПОУ 35859890), визначивши засновниками обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" (код ЄДРПОУ 35859890): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , та виключивши з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про засновника Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" (ЄДРПОУ 35859890)- ОСОБА_3 ..

В обґрунтування позовних вимог позивачі послалися на те, що недостовірність відомостей в Єдиному державному реєстрі щодо Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" перешкоджає позивачам реалізувати право на участь в управлінні кооперативом, що передбачено ст. 12 Закону України "Про кооперацію" та Статутом кооперативу. Недостовірною, за твердженням позивачів, є інформація щодо засновника ОСОБА_3 .

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Позивачі ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) є засновниками юридичної особи - Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» (відповідач).

Крім позивачів, засновниками кооперативу станом на момент розгляду справи, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, значаться громадяни: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 22.01.2013 засновниками Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник», державна реєстрація якого проведена 21.05.2008, номер запису 14801020000040580, були зазначені: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Судами встановлено, що 01 лютого 2014 року відбулися загальні збори Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник», які оформлені протоколом № 01/02 від 01.02.2014. Згідно з даним протоколом було прийнято рішення про включення ОСОБА_3 до складу засновників Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник», про подання документів до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції для проведення реєстраційних дій та про затвердження статуту Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» у новій редакції у зв`язку з включенням ОСОБА_3 до складу засновників Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник».

11 лютого 2014 року вказані зміни до установчих документів, на підставі протоколу №01/02 загальних зборів Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» від 01.02.2014, були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Мірошниченко Людмилою Іванівною.

ОСОБА_1 було оскаржено дії державного реєстратора та постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 у справі №820/6712/14 адміністративний позов про зобов`язання вчинити певні дії було задоволено в повному обсязі.

Вказаним судовим рішенням було скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи Обслуговуючий кооператив «Москалівський гаражник», код ЄДРПОУ 35859890, місцезнаходження: м. Харків, пров. І. Дубового, 9В, що була проведена 11.02.2014 Державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Мірошниченко Людмилою Іванівною на підставі протоколу №01/02 загальних зборів Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» від 01.02.2014 та зобов`язано державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Мірошниченко Людмилу Іванівну поновити відомості про юридичну особу Обслуговуючий кооператив «Москалівський гаражник», код ЄДРПОУ 35859890, місцезнаходження: м. Харків, пров. І. Дубового, 9В, що передували скасованим.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2014 у справі №820/6712/14 рішення суду першої інстанції було скасовано, а в задоволенні позову - відмовлено.

Постановою Касаційного адміністративного суду України від 16.05.2017 постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.20014 скасовано та залишено в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 у справі № 820/6712/14.

Вищевказаним судовим рішенням в адміністративній справі №820/6712/14, яке набрало законної сили, було встановлено незаконність внесення державним реєстратором змін щодо установчих документів Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» та зобов`язано державного реєстратора скасувати відомості, внесені на підставі протоколу №01/02 загальних зборів Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» від 01.02.2014 та поновити відомості про юридичну особу, що передували скасованим.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру щодо Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» станом на 09.08.2021 наявні наступні відомості (дані) про реєстраційні дії, зокрема:

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 11.02.2014 14801050008040580 (скасована); ОСОБА_5 ; Харківське міське управління юстиції; зміна складу або інформації про засновників.

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 23.07.2014 14801050009040580; ОСОБА_5 ; Харківське міське управління юстиції; зміна місцезнаходження.

- скасування реєстраційної дії за судовим рішенням; 08.05.2015 14809990010040580 (скасована) (14801050009040580); ОСОБА_6 ; Харківське міське управління юстиції.

- скасування реєстраційної дії за судовим рішенням; 08.05.2015 14809990013040580 (14801050008040580); ОСОБА_6 ; Харківське міське управління юстиції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Червонозаводського районного суду від 24.10.2014 у справі №946/8811/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09.12.2014 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 17.06.2015, позов про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників (членів) Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" від 01.02.2014, яким ОСОБА_3 було прийнято до членів даного кооперативу, та про визнання недійсними зміни до установчих документів - залишено без задоволення.

Судовими рішеннями у справі №946/8811/14-ц встановлено, що 15.04.2010 на загальних зборах кооперативу затверджено рішення голови кооперативу щодо прийняття ОСОБА_3 до складу членів кооперативу. На загальних зборах були присутні 100% членів кооперативу. Після написання заяви про вступ ОСОБА_3 до кооперативу, внесення обов`язкових внесків, прийняття рішення головою кооперативу про прийняття ОСОБА_3 та одноголосного затвердження рішення голови кооперативу на загальних зборах про прийняття ОСОБА_3 до кооперативу, останній набув статусу члена кооперативу з 15.04.2010.

Короткий зміст судових рішень господарських судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.08.2021 у справі №922/1624/21 позовні вимоги задоволено частково. Визнано достовірними відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про засновників юридичної особи обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник", що передували 11.02.2014, а саме про: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . В решті позову відмовлено.

Задовольняючи позовну вимогу про визнання відомостей достовірними суд виходив з того, що у випадку належного виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 у справі №820/6712/14 в Єдиному державному реєстрі повинні міститись записи про засновників обслуговуючого кооперативу, які передували скасованим, а саме про ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .

Місцевий господарський суд вказав, що матеріали реєстраційної справи обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» не містять рішення загальних зборів членів кооперативу, за виключенням протоколу № 01/02 від 01.02.2014, реєстраційні дії за яким були скасовані в судовому порядку, яким би було прийнято рішення про включення ОСОБА_3 до складу членів (засновників) обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаржник».

Таким чином суд дійшов висновку, що відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про засновників юридичної особи обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» містять недостовірні відомості про ОСОБА_3 , як засновника кооперативу, що порушує право позивачів на участь в управлінні кооперативом.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання будь-якого з державних реєстраторів внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрів, юридичних осіб - підприємців та громадських формувань у відношенні обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" визначивши засновниками обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" (код ЄДРПОУ 35859890): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , та виключивши з реєстру відомості про засновника - ОСОБА_3 , суд дійшов висновку, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки рішення суду, яке набрало законної сили, та подане до відповідного реєстратора як підстава проведення реєстраційної дії в установленому законом порядку не потребує додаткового зобов`язання щодо внесення змін, тим більше таке зобов`язання не може бути спрямоване на невизначене коло реєстраторів.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 30.08.2021 у справі №922/1624/21 заяву Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" про розподіл судових витрат задоволено частково. Заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено у справі №922/1624/21 додаткове рішення. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 12500,00 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 у справі №922/1624/21 рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2021 у частині задоволення позовних вимог про визнання достовірними відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про засновників юридичної особи Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник", що передували 11.02.2014, а саме про: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2021р. залишено без змін.

Предметом апеляційного перегляду було рішення суду в частині задоволення позовних вимог про визнання відомостей достовірними.

Відмовляючи в задоволенні даної вимоги, апеляційний господарський суд виходив із того, що рішенням Червонозаводського районного суду від 24.10.2014 у справі №946/8811/14-ц, яке набрало законної сили, встановлено законність рішення загальних зборів Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" про включення ОСОБА_3 до складу засновників обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" з поданням документів до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції для проведення реєстраційних дій.

Суд апеляційної інстанції вказав, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права - визнання достовірними відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про засновників юридичної особи Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник", є неналежним та неефективним, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства - ст. ст. 17, 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", а також порушує корпоративні права учасника товариства - ОСОБА_3 , який внаслідок задоволення позову може бути позбавлений своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі, та який, в порушення норм процесуального права, не був залучений у якості відповідача у справі № 922/1624/21.

Апеляційний господарський суд вказав, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання достовірними відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про засновників юридичної особи Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник", у порушення ч. 4 ст. 236 ГПК України не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо способів захисту особи у спірних правовідносинах, з урахуванням положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", та не з`ясував, чи є така вимога позивачів належним способом захисту, чи призведе задоволення цієї позовної вимоги до відновлення порушених прав позивачів, з урахуванням чинного на час розгляду справи рішення загальних зборів від 01.02.2014 про включення ОСОБА_3 до складу засновників Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник".

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 у справі №922/1624/21 додаткове рішення від 30.08.2021 скасовано, ухвалено нове рішення, яким заяву Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Вказана постанова мотивована тим, що відповідачем підтверджено належними та допустимими доказами понесення судових витрат, пов`язаних із наданням правової (правничої) допомоги у розмірі 30000,00 грн.

Також апеляційний господарський суд вказав про відсутність правових підстав для зменшення витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року, а рішення Господарського суду Харківської області від 09 серпня 2021 року залишити в силі; скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року та прийняти нову постанову, якою скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30 серпня 2021 року в частині стягнення солідарно з позивачів на користь Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути солідарно з позивачів на користь Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» витрат на правничу допомогу в розмірі 500 грн. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року за результатами перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2021, скаржник визначає п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

- судом апеляційної інстанції застосовані норми ст. ст. 10, 17, 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, та Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16;

- незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин норм ст. ст. 17, 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на виконання встановленого окружним адміністративним судом способу у справі №820/6712/14, а саме шляхом відновлення відомостей про юридичну особу що передували скасованим, призвело до незастосування приписів ст. 4 цього Закону на забезпечення державних гарантій повноти та достовірності державного реєстру;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на забезпечення державних гарантій повноти та достовірності державного реєстру, враховуючи обсяг документів та порядок реєстраційних дій, передбачений ст. ст. 17, 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Скаржник зазначає, що позивачами в якості способу захисту порушеного права обрано визнання права, а саме - визнання засновниками кооперативу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та внесення відповідних змін до реєстру, при цьому, саме вказаний спосіб може ефективно відновити порушене право позивачів, оскільки самостійно усунути недостовірність відомостей є неможливим.

У скарзі вказується, що державним реєстратором було виконано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 у справі №820/6712/14, проте виконання в повному обсязі вказаного судового рішення державним реєстратором мало б наслідок внесення змін (поновлення відомостей) про кількість засновників обслуговуючого кооперативу, який був станом до 11.02.2014, а саме про трьох осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції, беручи до уваги встановлені в рішенні Червонозаводського районного суду від 24.10.2014 у справі №846/8811/14-ц обставини, припустився порушень ст. 75 ГПК України, оскільки кваліфікував як преюдиційний факт лише оцінку обставин справи іншим судом. Апеляційний суд не врахував, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 24.05.2018 у справі №922/2391/16, від 17.02.2021 у справі №914/1257/18 та від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), що не враховано судом апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30 серпня 2021 року, скаржник визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

- апеляційний господарський суд застосував ч. 5 ст. 126, та ч. 4 ст. 126 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Також скаржник вважає, що висновки апеляційного господарського суду про те, що позивач не звертався до суду в установленому законом порядку з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката - є хибними, оскільки ґрунтуються на листі Господарського суду Харківської області від 22.09.2021 №04.01-06/07-15/1067, з якого не вбачається в який точний час клопотання було доставлено до суду в системі «Електронний суд».

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Обслуговуючий кооператив «Москалівський гаражник» у відзиві на касаційну скаргу заперечує щодо змісту і вимог касаційної скарги та просить залишити її без задоволення, а постанови апеляційного господарського суду - без змін.

ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу також просить залишити її без задоволення та стверджує, що судом апеляційної інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права було встановлено, що обраний позивачем неналежний спосіб захисту порушує корпоративні права учасника товариства - ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Щодо суті касаційної скарги в частині оскарження постанови апеляційного господарського суду від 17.11.2021, прийнятої за результатами перегляду рішення місцевого господарського суду від 09.08.2021

Судові рішення переглядаються в частині позовної вимоги про визнання достовірними відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про засновників юридичної особи Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник", що передували 11.02.2014, а саме про: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .

Відмовляючи в задоволенні даної вимоги, апеляційний господарський суд виходив із того, що рішенням Червонозаводського районного суду від 24.10.2014 у справі №946/8811/14-ц, яке набрало законної сили, встановлено законність рішення загальних зборів Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" про включення ОСОБА_3 до складу засновників Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" з поданням документів до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції для проведення реєстраційних дій.

Суд апеляційної інстанції вказав, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права - визнання достовірними відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про засновників юридичної особи обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник", є неналежним та неефективним, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства - ст. ст. 17, 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", а також порушує корпоративні права учасника товариства - ОСОБА_3 , який внаслідок задоволення позову може бути позбавлений своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі, та який, в порушення норм процесуального права, не був залучений у якості відповідача у справі № 922/1624/21.

Щодо підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, визначеної в п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі №760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції у даній справі щодо неналежного та неефективного способу захисту, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовані норми ст. ст. 10, 17, 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, та у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16.

У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Водночас, у справі №338/180/17 позовними вимогами за первісним позовом були стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно одержаних коштів, 3% річних, інфляційних втрат, за зустрічним - визнання укладеним договору підряду між сторонами спору та стягнення боргу за поставлені будівельні матеріали. В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду досліджуючи питання ефективності способу захисту зазначила, що відповідач у зустрічному позові заявив дві окремі вимоги: про визнання договору підряду укладеним та про стягнення різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю фактично поставлених брусів. Велика Палата Верховного Суду вважала, що задоволення вимоги про стягнення різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю поставлених йому відповідачем брусів за результатами часткового виконання вже укладеного сторонами договору підряду було ефективним способом захисту права відповідача, а тому суди, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, помилково дійшли висновку про необхідність задоволення вимоги відповідача про визнання укладеним договору підряду.

У справі №905/1926/16 позовними вимогами були зобов`язання відповідача виконати умови договору, а саме: прийняти виконання зобов`язань ПАТ "Донбасенерго" за договором шляхом надання ПАТ "Донбасенерго" актів приймання-передачі електроенергії за наступні періоди, на таку кількість і вартість електроенергії. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов`язання відповідача надати акт приймання-передачі електроенергії за договором купівлі-продажу не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Вимога позивача у цій справі про зобов`язання надати акт приймання-передачі електроенергії не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача.

У справі №569/17272/15-ц фізична особа і ТОВ "ТРК "Рівне 1" звернулися до суду з позовом, в якому просили зобов`язати ПП "ТРК "Сфера-ТВ" здійснити публікацію про порушення авторських прав позивачів на твір на офіційному сайті відповідача: http://sfera-tv.com.ua та стягнути з ПП "ТРК "Сфера-ТВ" на користь ТОВ "ТРК "Рівне 1" суму компенсації за використання твору у шести програмах. Велика Палата Верховного Суду у постанові зазначила, що спосіб захисту, обраний позивачем-фізичною особою є належним, бо дозволяє ефективно захистити порушене особисте немайнове право інтелектуальної власності - право вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору. Саме це право було порушене відповідачем шляхом використання твору без зазначення імені автора. Таке право може бути ефективно захищене шляхом ухвалення судового рішення про публікацію у пресі інформації про допущене порушення, оскільки внаслідок такої публікації інформація про авторство, прихована порушником, доводиться до відома невизначеного кола осіб. При цьому вимога ТОВ "ТРК "Рівне 1" про стягнення грошової компенсації за порушення виключного майнового права відповідає належному способу захисту вказаного виключного майнового права, оскільки має економічний зміст. Натомість виключне майнове право дозволяти використання твору не може бути захищене шляхом опублікування повідомлення про порушення, бо воно не приведе до поновлення майнової сфери позивача.

Висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04.10.2017 зі справи №914/1128/16, стосується правовідносин щодо зобов`язання відповідача вчинити дії щодо прийняття вугілля кам`яного, шляхом підписання актів приймання поставленого вугілля. Верховний Суд України, скасовуючи постанову Вищого господарського суду України, в якій було вказано, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам ст. 16 ЦК і ст. 20 ГК, дійшов висновку, що суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Таким чином, вказані висновки щодо способів захисту є загальними, і зроблені Верховним Судом та Верховним Судом України у справах з правовідносинами, відмінними від справи №922/1624/21 як за предметом позову, так і за його підставами, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами, а також за різним матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції припустився порушень ст. 75 ГПК України, оскільки кваліфікував як преюдиційний факт лише оцінку обставин справи іншим судом. Апеляційний суд не врахував, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Скаржник посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 24.05.2018 у справі №922/2391/16, від 17.02.2021 у справі №914/1257/18 та від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), та вказує, що їх не враховано судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд звертає увагу, що у справі №48/340 розглядався спір про визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна, що виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, майно незаконно було передане Укрпрофоздоровниці, а від Укрпрофоздоровниці - ВГБФ "Батьківська турбота", тобто позивач вважає порушеним право власності держави, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивача полягає в поверненні державі майна з чужого незаконного (на думку позивача) володіння.

У справі №917/1345/17 предметом позову є стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави, а саме безпідставністю здійснених позивачем на користь відповідачів виплат у вигляді дивідендів як учасникам (засновникам) товариства через відсутність рішення загальних зборів товариства (не проведення).

У справі №914/1257/18 розглядались позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень Виконавчого комітету Львівської міської ради, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, які обґрунтовані тим, що спірні культові споруди, згідно з архівними документами, належали Єврейській релігійній організації "Золота Роза", а тому рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Арсенальській, 7" прийняте з порушенням закону, оскільки в ньому не визначено ні правової підстави набуття відповідачем права на спірний об`єкт, ні способу такого набуття.

У справі №910/8482/18 (910/4866/21) про банкрутство, Верховний Суд, відхиляючи доводи відповідачів та апеляційного суду про те, що спірні електронні торги були визнанні законними рішенням у справі № 910/10136/17, яким у позові про визнання недійсним цих торгів було відмовлено, вказав, що релевантні висновки судів у справі №910/10136/17 мають очевидний характер правової оцінки обставин спірної для тієї справи юридичної ситуації, а не встановлення певних фактів, через що рішення суду у справі №910/10136/17 не має преюдиційного характеру для справи №910/8482/18 (910/4866/21).

У всіх цих постановах Верховний Суд, застосовуючи ч. 4 ст. 75 ГПК України, зазначив, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не правова їх оцінка.

А у справі №922/2391/16 суд касаційної інстанції, розглядаючи спір про визнання банкрутом, погодився з висновком апеляційного господарського суду про підставність задоволення заставних кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" за наведеним договором застави та внесення таких вимог до першої черги реєстру вимог кредиторів ТОВ "Компанія "Опціон", вказуючи, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Верховний Суд зазначив, що преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Верховний Суд звертає увагу, що наведені вище висновки є загальними, а правовідносини у вказаних скаржником справах не є подібними зі справою, що переглядається.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд констатує, що правовідносини у наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається. Так, у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку. У жодній із наведених скаржником справ судом касаційної інстанції не вирішувалось питання, пов`язане із визнанням достовірними відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про засновників юридичної особи.

Оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного перегляду постанови апеляційної інстанції, визначеної в п.3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає наступне.

Скаржник вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на забезпечення державних гарантій повноти та достовірності державного реєстру, враховуючи обсяг документів та порядок реєстраційних дій, передбачений ст. ст. 17, 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Скаржник зазначає, що суд повинен гарантувати судовий захист порушених прав осіб у випадку недодержання заявленого державою принципу достовірності відомостей реєстру. А також зазначає, що державна реєстрація базується на заявницькому принципі, що означає, що будь-які зміни у відомості про юридичну особу здійснюються за заявою самої юридичної особи. Проте, оскільки керівником юридичної особи -Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» є ОСОБА_3, який зацікавлений у тому, щоб відомості щодо нього як засновника не були виключені з єдиного державного реєстру, то відповідачем саботується такий заявницький принцип.

Скаржник вважає, що позивачі позбавлені права та можливості самостійно внести достовірні відомості про юридичну особу, які б відповідали постанові Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 у справі №820/6712/14.

Верховний Суд звертає увагу, що статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено загальні засади державної реєстрації. Так, державна реєстрація базується, на таких основних принципах: зокрема, державної реєстрації за заявницьким принципом; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі, про які і вказує скаржник.

Проте вказаною статтею також визначено такий принцип державної реєстрації, як внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено спростовувану презумпцію відомостей, оголошених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зокрема, відповідно до ч. ч. 1-3 вказаної статті, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлює які документи подаються заявником для державної реєстрації юридичної особи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, зокрема, судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Отже особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до Єдиного державного реєстру недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей Єдиного державного реєстру та відображенні в Єдиного державного реєстру відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

Як правильно врахував апеляційний господарський суд, наведений у ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» перелік реєстраційний дій, які проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, є вичерпним, до якого не відносяться судові рішення про визнання достовірними відомостей в Єдиному державному реєстрі, а відносяться судові рішення про скасування або зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

Суд звертає увагу, що один з позивачів таким способом захисту вже скористався у справі №820/6712/14.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 у справі №820/6712/14 за позовом ОСОБА_1 було скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи Обслуговуючий кооператив «Москалівський гаражник», код ЄДРПОУ 35859890, місцезнаходження: м. Харків, пров. І. Дубового, 9В, що була проведена 11.02.2014 державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Мірошниченко Людмилою Іванівною на підставі протоколу № 01/02 загальних зборів Обслуговуючого кооперативу «Москалівський гаражник» від 01.02.2014 та зобов`язано державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Мірошниченко Людмилу Іванівну поновити відомості про юридичну особу Обслуговуючий кооператив «Москалівський гаражник», код ЄДРПОУ 35859890, місцезнаходження: м. Харків, пров. І. Дубового, 9В, що передували скасованим.

З касаційної скарги та з позовної заяви вбачається, що позивачі наполягають на відображенні в державному реєстрі скасування запису про засновника ОСОБА_3 саме у спосіб, встановлений окружним адміністративним судом у справі №820/6712/14, а саме шляхом відновлення відомостей про юридичну особу, що передували скасованим.

Скаржник у скарзі зазначає, що позивачі позбавлені права та можливості самостійно внести достовірні відомості про юридичну особу, які б відповідали постанові Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 у справі №820/6712/14.

Тобто фактично позивачі вважають неналежно виконаним судове рішення у справі №820/6712/14, а позовні вимоги у даній справі №922/1624/21 направлені на належне виконання вказаного рішення.

Проте Верховний Суд звертає увагу, що питання виконання судових рішень врегульовано окремим порядком, відмінним від позовного провадження.

Верховний Суд наголошує, що згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Законодавством передбачена можливість судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі, порядок встановлення і здійснення якого на момент набрання чинності рішенням у справі №820/6712/14 було регламентовано статтею 267 КАС України, а на час розгляду судами даної справи - ст. ст. 382, 383 КАС України.

За змістом зазначених статей, встановлення судового контролю може здійснюватися за ініціативою особи, на користь якої ухвалено постанову суду, шляхом подання нею заяви в передбаченому законом порядку про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Статтею 287 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду даної справи) передбачено й право учасників виконавчого провадження (крім державного виконавця) та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, законодавством закріплений окремий порядок встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили (або шляхом подання заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем або подання позову до державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби).

Отже виконання постанови адміністративного суду не може бути питанням розгляду в даній справі, а внесення відомостей до Єдиного державного реєстру відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» проводиться виключно на підставі та відповідно до цього Закону, зокрема в порядку, встановленому в ст. 25 цього Закону.

Проте обраний позивачами спосіб захисту порушеного права не передбачений ст. 25 вказаного Закону і не призведе до вчинення реєстратором будь-яких дій, тобто є неефективним і не відновить порушені, на думку позивачів, права, свободи та інтереси. Вказане встановлено апеляційним господарським судом у даній справі і стало підставою відмови у позовній вимозі, з чим погоджується Верховний Суд.

Таким чином, доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якою визначено загальні засади державної реєстрації, як і підстава касаційного оскарження судових рішень, визначена в п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшли своє підтвердження під час касаційного оскарження.

Також Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що рішення місцевого господарського суду безпосередньо стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_3 , оскільки судом вирішувалося питання у правовідносинах, учасником яких на момент ухвалення рішення господарським судом першої інстанції є ОСОБА_3 , проте його не було залучено до участі у справі. Таким чином апеляційний господарський суд на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду.

Щодо суті касаційної скарги в частині оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року, ухваленої за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30 серпня 2021 року

Підставами касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021, ухваленої за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2021, скаржник визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме, апеляційний господарський суд застосував ч. 5 ст. 126 та ч. 4 ст. 126 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.01.2022 у справі № 915/1473/20, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 12.01.2022 у справі №918/548/21.

Частинами 5, 6 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, на які і посилається скаржник.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається із встановлених судами обставин справи, представником позивача ОСОБА_1 було подано заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій представник ОСОБА_1 просив суд вирішити питання щодо розподілу витрат понесених позивачами на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн. Попередній розрахунок судових витрат було викладено в позовній заяві, а заява про розподіл судових витрат була подана позивачем 08.07.2021 разом із документами на підтвердження розміру заявлених витрат.

Оскільки постановою апеляційного господарського суду, яку Верховний Суд залишає без змін, відмовлено позивачам у задоволенні позовних вимог, з огляду на положення ст. 129 ГПК України відсутні підстави для задоволення заяви представника ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн та їх покладання на відповідача.

Тому в цій частині постанова апеляційного господарського суду, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, є законною та обґрунтованою.

Судами встановлено, що Обслуговуючий кооператив "Москалівський гаражник" також звернувся до суду із заявою про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив суд ухвалити додаткове рішення у справі, за яким стягнути солідарно з позивачів на користь Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу було надано копію договору про надання правничої допомоги від 14.05.2021 б/н та копію акту прийому-передачі наданих послуг на суму 30000,00 грн.

14 травня 2021 року між адвокатом Загорулько Євгеном Олеговичем (свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю № 21/1773 від 08.12.2018, видане Радою адвокатів Закарпатської області на підставі рішення № 947 від 05.12.2018) та Обслуговуючим кооперативом "Москалівський гаражник" (клієнт) укладено договір б/н про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого Адвокат зобов`язується здійснити представництво, в тому числі у справі № 922/1624/21, та надати інші види правової допомоги другій стороні (Клієнт) на умовах і в порядку, що визначені договором, а Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату гонорар за надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з п. 3.1 договору за надання правничої допомоги Клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорару, фіксований розмір якого становить 30000,00 грн в строки, визначені п. 3.3 договору.

В п. 3.3 договору передбачено, що Клієнт зобов`язаний оплатити гонорар та фактичні витрати згідно наданого Адвокатом акту прийому передачі наданих послуг, протягом п`ятнадцяти робочих днів з моменту підписання акту. При цьому акт прийому-передачі наданих послуг має бути вручене Клієнтові особисто, поштою, електронною поштою або повідомленням на вказаній в договорі мобільний номер телефону протягом 3-х днів після ухвалення рішення судом першої інстанції по суті позовних вимог.

Об`єм наданої правової допомоги адвокатським бюро підтверджується актом прийому - передачі від 11.08.2021 на суму 30000,00 грн., відповідно до якого Адвокатом надані послуги з представництва інтересів Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" у справі №922/1624/21 в Господарському суд Харківської області.

Підписанням цього акту сторони засвідчують, що послуги (робота) надані (виконана) належним чином, відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 14.05.2021 б/н, а також вимог, що звичайно ставляться до таких або подібних послуг (робіт). Сторони претензій одна до одної не мають.

Представником відповідача взято участь у сімох судових засіданнях суду першої інстанції (17.05.2021, 14.06.2021, 08.07.2021, 21.07.2021, 03.08.2021, 09.08.2021, 30.08.2021), а також складено значну кількість процесуальних документів (відзив, клопотання, заяви тощо). Зазначений обсяг наданих Адвокатом послуг у відповідності до п. 3.1.1 не підлягає додатковій оплаті, а отже включений у розмір гонорару.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з позивачів солідарно 15 000 грн. на користь відповідача, виходив зокрема з того, що позовні вимоги задоволено частково.

Апеляційний господарський суд, стягуючи солідарно з позивачів на користь Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн., виходив із того, що відповідачем підтверджено належними та допустимими доказами понесення судових витрат пов`язаних із наданням правової (правничої) допомоги у розмірі 30000,00 грн., та врахував відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Представником позивача ОСОБА_1 подано до суду через систему «Електронний суд» клопотання (вх. 20016 від 30.08.2021) про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до протоколу судового засідання від 30.08.2021 розгляд заяв про розподіл судових витрат фактично розпочався об 11:23 та закінчився об 11:58, тоді як клопотання позивача ОСОБА_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги надійшло від представника заявника Костирі Геннадія Анатолійовича до Господарського суду Харківської області через систему «Електронний суд» та зареєстровано в КП «Діловодство спеціалізованого суду» 30.08.2021 о 12:09.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до п. 39 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) документи, що надійшли через Електронний суд, реєструються судами, іншими органами та установами в системі правосуддя в день їх надходження упродовж робочого дня або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час, за загальними правилами реєстрації вхідної кореспонденції, визначеними Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та відповідними інструкціями з діловодства в судах чи в інших органах та установах у системі правосуддя.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що станом на момент розгляду заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, позивач не звертався до суду в установленому законом порядку з відповідним клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

З огляду на викладене вище, Верховний Суд погоджується з апеляційним господарським судом про відсутність правових підстав для зменшення витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем.

Встановивши наведені обставини та зазначені вище норми законодавства, враховуючи доведений факт надання адвокатом відповідача професійної правничої допомоги при розгляді справи № 922/1624/21 у сумі 30000,00 грн, беручи до уваги відсутність обґрунтованих заперечень щодо їх зменшення, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що заявлена сума витрат у розмірі 30000,00 грн є такою, що підтверджена наданими доказами та ґрунтується на умовах договору про надання правничої допомоги, у зв`язку із чим має бути відшкодована відповідачу.

Проте Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про солідарне стягнення з позивачів витрат на професійну правничу допомогу з огляду на таке.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, регламентується виключно Законом, а саме - ГПК України (щодо судового збору - Законом України "Про судовий збір").

Розподіл витрат на професійну правничу допомогу у господарській справі здійснює суд, який ухвалював судове рішення у справі, відповідно до вимог ст. ст. 129, 126 ГПК України.

З аналізу вказаних норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що солідарне стягнення витрат на професійну правничу допомогу чинним ГПК України не передбачено.

Солідарне зобов`язання є інститутом цивільного права і на нього поширюється дія норм Цивільного кодексу України, який визначає це поняття через "солідарну вимогу" та "солідарний обов`язок" (ст. ст. 541-544 ЦК України).

Солідарне зобов`язання є різновидом цивільно-правових зобов`язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний з них має право пред`явити боржникові вимогу в повному обсязі, а в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.

Солідарна відповідальність у зобов`язальному праві це - відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

При цьому, як солідарне зобов`язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.

Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки, судовим рішенням підтверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20.

З наведеного слідує, що у даній справі неможливо солідарно стягнути витрати на професійну правничу допомогу з позивачів.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про солідарне стягнення з позивачів витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, то постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким необхідно стягнути з кожного з позивачів по 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В решті постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням вимог ст. ст. 126, 129, 236, 237 ГПК України, а тому підстав для її скасування немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі в частині оскарження постанови апеляційного господарського суду від 17.11.2021, прийнятої за результатами перегляду рішення місцевого господарського суду від 09.08.2021, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №922/1624/21, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову, прийняту за результатами розгляду рішення з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені ст. 300 ГПК України, та встановлені судами обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що підстава касаційного оскарження постанови, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилась, оскільки Судом не було встановлено порушення господарськими судами норм процесуального та матеріального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, а тому постанову апеляційного господарського суду від 17.11.2021, прийняту за результатами перегляду рішення місцевого господарського суду від 09.08.2021, слід залишити без змін.

Відповідно до п. 1 ст. 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про солідарне стягнення з позивачів витрат на професійну правничу допомогу, то постанова Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021, ухвалена за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2021, в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про стягнення з кожного з позивачів по 15 000 грн.

В решті постанова Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021, ухвалена за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2021, підлягає залишенню без змін.

Судовий збір

У зв`язку із тим, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню в частині постанови апеляційного суду щодо розподілу судових витрат, а судові витрати на судові витрати не нараховуються, то відповідно до вимог ст. 129 ГПК України витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року, ухваленої за наслідками перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2021 у справі №922/1624/21, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року, на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30 серпня 2021 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року у справі №922/1624/21 задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року у справі №922/1624/21, ухвалену за наслідками перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2021, залишити без змін.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року, ухвалену за наслідками перегляду додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30 серпня 2021 року у справі №922/1624/21, в частині стягнення з позивачів солідарно на користь відповідача витрат на правничу допомогу скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Обслуговуючого кооперативу "Москалівський гаражник" (61003, м. Харків, пров. Івана Дубового, буд. 2, код ЄДРПОУ 35859890) по 15 000 грн витрат на правничу допомогу.

В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 листопада 2021 року, ухвалену за наслідками перегляду додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30 серпня 2021 року у справі №922/1624/21, залишити без змін.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

В. Студенець