Постанова

від 07.06.2022 по справі 326/1527/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 326/1527/20

провадження № 61-14904св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Приватне акціонерне товариство «Єлизаветівське»,

відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Єлизаветівське» на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року в складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В. в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Єлизаветівське» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Єлизаветівське» про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом її повернення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Єлизаветівське» (далі - ПАТ «Єлизаветівське», товариство) звернулось до суду з позовом, який уточнювало протягом розгляду справи, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що 19 травня 2005 року між ПАТ «Єлизаветівське» та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Приморському РВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК», про що в державному реєстрі земель зроблено запис від 09 листопада 2006 року за № 040627800231.

Згідно з умовами вказаного договору, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Єлизаветівської сільської ради Приморського району Запорізької області, загальною площею 5,99 га, у тому числі рілля 5,99 га. Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

13 серпня 2020 року до товариства надійшли заяви від відповідачів, в яких вони повідомляли про намір самостійно обробляти спірну земельну ділянку, яку вони успадкували після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

16 вересня 2020 року товариство звернулось до відповідачів із листами стосовно укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

30 вересня 2020 року до товариства надійшли заяви від відповідачів з проханням видати плату за користування земельною ділянкою за період з 2015-2020 роки.

Також, 01 жовтня 2020 року товариство отримало листи від відповідачів, в яких вони повідомляють про відсутність намірів продовжувати договір оренди з товариством, та про намір самостійно обробляти спірну земельну ділянку.

Товариство вважало, що у зв`язку із тим, що в місячний строк після закінчення строку дії договору оренди, тобто після 09 листопада 2016 року не надійшли письмові заперечення у поновленні вказаного договору, відповідно до приписів частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» зазначений договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

На підставі зазначеного ПАТ «Єлизаветівське» остаточно просило суд: визнати укладеним на новий строк (поновленим), з дня набрання чинності рішенням суду, договір оренди землі від 19 травня 2005 року, зареєстрований у Приморському РВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК», про що в державному реєстрі земель зроблено запис від 09 листопада 2006 року за № 040627800231, який укладений між ПАТ «Єлизаветівське» та ОСОБА_3 на строк 10 років, на тих самих умовах, в редакції додаткової угоди від 16 вересня 2020 року, викладеної в позовній заяві.

В грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Єлизаветівське» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення.

На обґрунтування вимог зазначили, що 19 травня 2005 року між власником земельної ділянки площею 5,99 га з кадастровим номером 2324881300:01:011:0004, що розташована на території Єлизаветівської сільської ради Приморського району Запорізької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі - земельна ділянка), ОСОБА_3 та ПАТ «Єлизаветівське» в особі голови правління ОСОБА_4 було укладено договір оренди землі на 10 років.

Орендар не виконав вимоги, передбачені частиною другою статті 33 Закону «Про оренду землі», та не повідомив письмово колишнього власника земельної ділянки - ОСОБА_3 про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений договором - не пізніше ніж за 90 днів (пункт 8 договору) до спливу строку договору оренди землі - 09 листопада 2016 року.

28 вересня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 28 вересня 2020 року отримали право власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки за кожним та заявами від 30 вересня 2020 року повідомили орендаря - ПАТ «Єлизаветівське», про те що вони стали співвласниками земельної ділянки.

З моменту переходу права власності на земельну ділянку товариство не повідомило їх як спадкоємців земельної ділянки про намір скористатись своїм переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Вважали, що звернення до них ПАТ «Єлизаветівське» 16 вересня 2020 року було передчасним, оскільки вони ще не мали статусу власників земельної ділянки.

Крім того, вони неодноразово повідомляли директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 про бажання обробляти свою землю самостійно та про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки як усно так і письмово.

На підставі зазначеного просили суд: зобов`язати ПАТ «Єлизаветівське» усунути перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом повернення її власникам, право власності на яку зареєстроване за позивачами за зустрічним позовом; стягнути з товариства на їх користь суму сплачених судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 18 березня 2021 року позов ПАТ «Єлизаветівське» задоволено в повному обсязі.

Визнано укладеним на новий строк (поновленим), з дня набрання чинності рішенням суду, договір оренди землі від 19 травня 2005 року, зареєстрований у Приморському РВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК», про що в державному реєстрі земель зроблено запис від 09 листопада 2006 року за № 040627800231, який укладений між ПАТ «Єлизаветівське» та ОСОБА_3 на строк 10 років, на тих самих умовах, в редакції додаткової угоди від 16 вересня 2020 року:

«Додаткова угода про поновлення терміну дії договору оренди землі від 19 травня 2005 року (державна реєстрація від 09 листопада 2006 року № 040627800231)

Громадянин України ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , іменований в подальшому «Орендодавець 1», та ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , іменованому в подальшому «Орендодавець 2» з одного боку, та Приватне акціонерне товариство «Єлизаветівське» (Запорізька обл., Приморський р-н, с. Єлизаветівка, вул. Шкільна, 21, код за ЄДРПОУ 00852200) в особі директора Сафонова Анатолія Миколайовича, який діє на підставі статуту, іменований в подальшому «Орендар», з другого боку, керуючись статтею 792 Цивільного кодексу України, статтею 33 Закону України «Про оренду землі» за домовленістю сторін уклали цю додаткову угоду про нижченаведене.

1. Поновити термін дії договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 09 листопада 2006 року № 040627800231) на 10 (десять) років.

2. Всі інші умови вищевказаного договору залишаються без змін.

3. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 09 листопада 2006 року № 040627800231).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковим рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2021 року заяву представника ПАТ «Єлизаветівське» про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.

Ухвалено в справі додаткове рішення.

Стягнено в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Єлизаветівське» витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді в сумі 12 000,00 грн, тобто по 6 000,00 грн з кожного.

В іншій частині заяви відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Єлизаветівське», суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Єлизаветівське» як орендар вчинив всі необхідні дії для поновлення спірного договору оренди землі, надіславши 16 вересня 2020 року на адресу місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 листи-повідомлення про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), додавши до листа відповідні додаткові угоди (проекти). Суд, встановивши, що ПАТ «Єлизаветівське», у вересні та жовтні 2020 року отримало від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 листи про те, що відповідачі бажають самостійно обробляти належну на праві власності земельну ділянку та вимагають не проводити на ній осінньо-польові роботи та повернути ділянку у строк до 30 листопада 2020 року, дійшов висновку про те, що відповідачі не виконали вимоги частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки у зазначених листах відсутні заперечення проти укладання додаткової угоди про поновлення строку дії договору оренди.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд виходив з безпідставності таких вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 18 березня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову.

У задоволенні позову ПАТ «Єлизаветівське» про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено.

Зобов`язано ПАТ «Єлизаветівське» усунути перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою, шляхом повернення власникам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Додаткове рішення Приморського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2021 року скасовано та прийнято постанову про відмову у задоволенні заяви ПАТ «Єлизаветівське» про ухвалення додаткового рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Єлизаветівське», апеляційний суд виходив з того, що строк дії договору оренди, укладеного між сторонами закінчився 09 листопада 2016 року. Доказів на підтвердження виконання орендарем ПАТ «Єлизаветівське» вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 8 договору оренди щодо направлення листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі разом з проектом додаткової угоди орендодавцю ОСОБА_3 або її спадкоємцям позивачем не надано. При цьому суд врахував, що ще в 2014 році позивачу було відомо про смерть орендодавця та осіб, які входили до кола спадкоємців орендаря за договором оренди землі, зокрема ОСОБА_2 . Крім того, встановивши, що сторони за договором оренди не досягли згоди щодо умов договору оренди на новий строк, орендарем не надано договору з умовами, які б були погоджені орендодавцем, а також врахувавши те, що власники земельної ділянки-орендодавці у своїх листах двічі вказували на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі та бажання самостійно обробляти земельну ділянку, що беззаперечно свідчить про відсутність їх волевиявлення на поновлення договору оренди землі на певних умовах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що переважне право позивача не порушено й не підлягає відновленню в обраний ним спосіб.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У зв`язку прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Єлизаветівське», суд дійшов висновку про скасування й додаткової постанови про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Єлизаветівське» в рівних частинах витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

04 вересня 2021 року ПАТ «Єлизаветівське» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 907/29/19, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 2905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16, у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року в справі № 922/1614/19, від 28 березня 2019 року в справі № 607/10423/17. Також зазначає, що наявні підстави для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні зокрема: в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17, від 22 вересня 2020 року в справі № 313/350/16, від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16. Зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - зокрема в цій справі за встановлених обставин: 1) абзацу 4 розділу IX Перехідні положення Закону України «Про оренду землі», яким визначено, що поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення; 2) частин першої-третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 01 січня 2006 року, яка була чинною на момент укладення спірного договору оренди землі (пункти 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції не досліджено зміст спірного договору оренди землі та зміст листування між позивачем та відповідачами, внаслідок чого взагалі не надано оцінку тому, що договір оренди був укладений 09 листопада 2006 року строком на 10 років, тобто до 09 листопада 2016 року. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відтак, права та обов`язки ОСОБА_3 за даним договором, були припиненні, що виключає можливість направлення цій особі будь-яких повідомлень. При цьому до 09 листопада 2016 року жодною особою не було прийнято спадщину чи оформлено свідоцтво про право на спадщину, що виключає фактичну можливість орендаря направити цим особам відповідне повідомлення. Оскільки частиною третьою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції закону, що діяла на момент укладення договору оренди) передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом- повідомленням. Тому єдиною підставою для відмови у поновленні договору оренди, з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції закону, що діяла на момент укладення договору оренди), може бути лише лист-повідомлення про заперечення саме в поновленні договору оренди землі з боку орендодавця. Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою ту обставину, що зміст надісланих у серпні 2020 року на адресу ПАТ «Єлизаветівське» листів вбачається, що відповідачі повідомили позивача лише про свій намір обробляти у подальшому спірну земельну ділянку самостійно, питання щодо поновлення спірного договору оренди в листах взагалі не піднімається. Крім того, листами від 20 вересня 2020 року відповідачі повторно повідомили позивача про своє бажання самостійно обробляти у подальшому спірну земельну ділянку.

В той же час, жодне із звернень відповідачів не містить безпосередньо заперечень стосовно поновлення спірного договору оренди землі та за своїм змістом спрямоване на вирішення інших питань, що не стосуються заперечень у поновленні договору оренди землі. Тому, в даному випадку відсутні підстави для кваліфікації надісланих відповідачами заяв в якості листів-повідомлень в розумінні частини третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції закону, що діяла на момент укладення договору оренди) з огляду на відсутність в цих листах безпосередньо самих заперечень в поновленні договору оренди землі та недотримання строків їх направлення.

Крім того, зазначає, що отримавши додаткову угоду про поновлення спірного договору оренди землі та направивши 30 вересня 2020 року лист щодо сплати орендної плати за умовами договору за період 2015-2020 роки та отримавши відповідні суми орендної плати, фактично відповідачі вчинили дії щодо прийняття пропозиції позивача про поновлення договору оренди землі.

Позивачем в період з 2016 до 2020 роки, після закінчення строку дії договору оренди, здійснювалось фактичне користування спірною земельною ділянкою та в повному обсязі було виплачено відповідачам орендну плату в розмірі, визначеному договором вже після 09 листопада 2016 року. Тому з точки зору приписів статті 33 Закону України «Про оренду землі», позивач є добросовісним орендарем, який після закінчення строку дії договору оренди землі належним чином та відповідно до умов укладеного між сторонами договору виконував свої обов`язки орендаря, використовував земельну ділянку за її цільовим призначенням та сплачував відповідну орендну плату, що свідчить про його намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та підтверджує наявність підстав для визнання спірного договору оренди землі поновленим. В той же час, оцінку цим обставинам суд апеляційної інстанції не надав.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направили до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

У січні 2022 року ПАТ «Єлизаветівське» направило до Верховного Суду заперечення на відзив на касаційну скаргу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Приморського районного суду Запорізької області.

Справа надійшла до Верховного Суду у листопаді 2021 року.

У січні 2022 року ПАТ «Єлизаветівське» подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання мотивоване тим, що зміст оскаржуваної постанови свідчить, що фактичною підставою для прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови є застосування до спірних правовідносин висновків щодо застосування норм права, які викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17, від 22 вересня 2020 року в справі № 313/350/16; від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 в частині, що стосується обов`язкового повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Зі змісту постанов Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17, від 22 вересня 2020 року в справі № 313/350/16, від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 вбачається, що спори виникли у 2016-2017 роках між суб`єктами приватного права в тому числі з приводу поновлення договору оренди землі. Ухвалюючи вказані постанови Великою Палатою Верховного Суду до спірних правовідносин застосовано норми частин першої-дев`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції 2016-2017 років, при цьому судами в цих справах не було встановлено обставин щодо смерті орендодавця до моменту початку перебігу строку, визначеного спірним договором оренди землі для направлення орендарем письмового повідомлення про свій намір скористатись переважним правом на поновлення відповідного договору оренди землі, що має місце у цій справі № 326/1527/20. Так у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено інші обставини, зокрема: факт смерті орендодавця до закінчення строку дії спірного договору оренди землі; припинення прав та обов`язків орендодавця за цим договором, що виключає можливість направлення цій особі повідомлення про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі; обставину щодо того, що 90-денний строк до спливу дії спірного договору оренди землі закінчився 31 серпня 2016 року, в той час як відповідачі прийняли спадщину лише 28 вересня 2020 року (тобто вже після закінчення дії договору - 09 листопада 2016 року); обставину щодо обізнаності позивача про факт смерті орендодавця; обставини щодо того, що позивач виплатив суму орендної плати за 2015-2016 роки, 2017-2019 роки, за 2020-2026 роки в розмірі 37 169,40 грн.

З огляду на зазначені обставини, виконання позивачем умови, визначеної пунктом 8 спірного договору оренди землі, щодо направлення на адресу відповідачів відповідного письмового повідомлення в строк до 31 серпня 2016 року було об`єктивно неможливим та не відповідало приписам законодавства - статті 33 Закону України «Про оренду землі», відтак, з огляду на вказані обставини, а також фактичне досягнення сторонами домовленості щодо користування спірною земельною ділянкою до 2026 року, про що свідчить факт отримання відповідної суми грошових коштів відповідачами, спірний договір є фактично поновленим.

Зазначає, що відсутня стала судова практика в частині вирішення спірного питання за встановлених обставин справи, на нормативному рівні відповідне питання так само не врегульовано, що вказує на існування якісного критерію виключної правової проблеми.

Окрім цього, за наведених обставин справи та фактичного змісту норми права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, письмове повідомлення орендодавця про намір скористатись переважним правом не є обов`язковим, що вказує на наявність підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права, які викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17, від 22 вересня 2020 року в справі № 313/350/16; від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16, та які застосовано судом апеляційної інстанції.

Окрім цього відсутній висновок Великої Палати Верховного Суду в частині обов`язкового повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатись переважним правом оренди землі в разі його поновлення на підставі частини третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі» ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 27 квітня 2005 року ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Приморської райдержадміністрації від 16 червня 2004 року № 342 отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЗП № 097912 (т. 1 а. с. 16). Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку підтверджено право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку (т. 1 а. с.17-19).

19 травня 2005 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ВАТ «Єлизаветівське» в особі голови правління ОСОБА_4, правонаступником якого є ПАТ «Єлизаветівське», був укладений договір оренди спірної земельної ділянки. Договір оренди зареєстрований у Приморському РВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК», про що в державному реєстрі земель зроблено запис від 09 листопада 2006 року за № 040627800231.

Пунктом 8 розділу «Строк дії договору» передбачено, що договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У пункті 43 розділу «Прикінцеві положення» вищевказаного договору оренди землі зазначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації (т. 1 а. с. 6-10).

Відповідно до пункту 9 договору оренди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі готівкою 2 рази на рік через касу господарства у сумі 700,00 грн.

Згідно з пунктом 11 договору оренди орендна плата вноситься в такі строки: 1-ий раз вересень-жовтень, 2-ий раз - листопад-грудень.

На підставі акту прийому-передачі від 29 травня 2005 року, який є невід`ємною частиною договору оренди, орендодавцем ОСОБА_3 передано, а орендарем ВАТ «Єлизаветівське» в особі голови правління ОСОБА_4 прийнято спірну земельну ділянку (т. 1 а. с. 11-13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 орендодавець ОСОБА_3 померла.

07 жовтня 2014 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 надіслав на ім`я директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 заяву про надання матеріальної допомоги у зв`язку зі смертю матері ОСОБА_3 (т. 2 а. с. 46). Факт отримання матеріальної допомоги сторонами не заперечувався.

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 12 червня 2020 року в справі № 326/668/20 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Єлизаветівська сільська рада Приморського району Запорізької області про встановлення факту постійного проживання із спадкоємцем, заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 (т. 2, а. с. 32, 33).

31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 про намір самостійно обробляти земельну ділянку у зв`язку з закінченням терміну договору оренди, з вимогою про приведення земельної ділянки в належний стан (т. 1 а. с. 20).

01 вересня 2020 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 про намір самостійно обробляти земельну ділянку у зв`язку з закінченням терміну договору оренди, з вимогою про приведення земельної ділянки в належний стан (т. 1 а. с. 23).

16 вересня 2020 року ПАТ «Єлизаветівське» звернулось до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з листами стосовно укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, до яких додано проекти відповідних додаткових угод (т. 1 а. с. 26-30), які вони отримали поштовим відправленням 22 вересня 2020 року (т. 1 а. с. 32).

28 вересня 2020 року приватним нотаріусом Приморського районного нотаріального округу Запорізької області Фіщиним В. В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцям: сину - ОСОБА_2 , в розмірі 1/2 частки у спадщині; сину - ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частки у спадщині. Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається зі спірної земельної ділянки (т. 1 а. с. 40). Того ж дня зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1 а. с. 41, 43).

30 вересня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з заявою до директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 з проханням видати орендну плату на земельну ділянку, яку вони успадкували після своєї матері ОСОБА_3 , за період з 2015 до 2020 роки (т. 1 а. с. 33, 37).

Згідно з довідкою ПрАТ «Єлизаветівське» від 08 жовтня 2020 року нараховано та виплачено орендну плату за оренду спірної земельної ділянки згідно договору оренди від 19 травня 2005 року в розмірі 58 674,64 грн (т. 1 а. с. 47).

21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 з повідомленням про відмову від укладення запропонованої додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та внесення змін до нього, а також з вимогою до 30 листопада 2020 року про припинення дії договору, повернення земельної ділянки (т. 1 а. с. 103, 104).

Відомостями на виплату грошей від 22 жовтня 2020 року за №№ 30, 31, від 22 жовтня 2020 року за №№ 44, 45, 46, від 22 грудня 2020 року підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали орендну плату за період 2015-2016 роки, 2017-2020 роки в розмірі 37 169,40 грн (т. 1, а. с. 141-145).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Законом, що регулює правовідносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із положеннями, викладеними у абзаці першому частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі». Редакція закону береться на час виникнення спірних правовідносин.

Оскільки договір оренди землі укладений між ПАТ «Єлизаветівське» та ОСОБА_3 19 травня 2005 року, строком на 10 років, а зареєстрований в Приморському РВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК» 09 листопада 2006 року, про що в державному реєстрі земель зроблено запис № 040627800231 (тобто строк договору до 09 листопада 2016 року), а пунктом 8 договору оренди передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію, то спірні правовідносини щодо поновлення договору виникли в серпні 2016 року (тобто за 90 днів до закінчення строку дії договору). Тому стаття 33 Закону України «Про оренду землі» застосовується саме в редакції, яка діяла на серпень 2016 року.

Так відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 цього Закону).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина дев`ята статті 33 вказаного Закону).

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Аналіз зазначених норм закону в редакції на час виникнення спірних правовідносин дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини на певних умовах. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». І саме в такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17, від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16 і № 159/5756/18, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору). Такі висновки підтримала і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 серпня 2021 року в справі № 903/1030/19.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи орендодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ПАТ «Єлизаветівське» стало відомо про смерть орендодавця ще в жовтні 2014 році, що підтверджено листом від 07 жовтня 2014 року, надісланим ОСОБА_2 на ім`я директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 , відповідно до якого ОСОБА_2 просив надати матеріальної допомоги у зв`язку зі смертю матері ОСОБА_3 . Факт отримання матеріальної допомоги сторонами не заперечувався.

Врахувавши зазначений лист, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачу було відомо про осіб, які входили до кола спадкоємців орендаря за договором оренди землі (зокрема ОСОБА_2 ) ще в 2014 році. Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання орендарем ПАТ «Єлизаветівське» вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 8 договору оренди щодо направлення листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі разом з проектом додаткової угоди орендодавцю ОСОБА_3 або її спадкоємцям.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновком суду апеляційної, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Матеріали справи не містять доказів про те, що відповідачі в 2014 році повідомили позивача про те, що вони є спадкоємцями орендодавця ОСОБА_3 та набули право власності на земельну ділянку та зареєстрували за собою таке право.

Однак, як встановили суди 28 вересня 2020 року відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно ОСОБА_3 , а саме в розмірі 1/2 частки у спадщині, яка складалася зі спірної земельної ділянки. Того ж дня за відповідачами зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку по 1/2 частці кожному.

Тобто, до закінчення договору оренди спірної земельної ділянки, відповідачі не оформили у встановленому законом порядку право власності на спадщину та не повідомили орендаря про те, що вони є спадкоємцями.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли» від 20 вересня 2016 року 1533-VIII в статтю 33 Закону України «Про оренду землі» внесено зміни, а саме:

частину другу доповнено другим реченням такого змісту: «У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку»;

після частини восьмої доповнено двома новими частинами такого змісту:

«У разі смерті орендодавця перебіг строків, визначених частинами другою, п`ятою, шостою, восьмою цієї статті, зупиняється до моменту повідомлення орендаря про перехід права власності на земельну ділянку.

З дня, коли орендарю стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку до спадкоємця або територіальної громади, перебіг зазначених строків продовжується з урахуванням строку, що минув до їх зупинення».

У зв`язку з цим частини дев`яту і десяту вважати відповідно частинами одинадцятою і дванадцятою.

Тобто вищезазначеним законом урегульовано питання поновлення строків договору оренди земельних ділянок, власники яких померли до спливу строку дії договору оренди землі. На час закінчення договору оренди (09 листопада 2016 року) діяла зазначена редакція статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Тобто, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли» від 20 вересня 2016 року № 1533-VIII передбачений такий механізм як - автоматична пролонгація договору оренди. Законом передбачено, що якщо строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився у день або після смерті орендодавця, і право власності не зареєстровано за новим власником (спадкоємцем), то такий договір вважається продовженим (поновленим) до моменту реєстрації права власності за новим власником. Після того, як земельна ділянка буде успадкована попередній орендар має переважене право на продовження строку дії договору за умови письмового повідомлення нового власника про своє бажання. Для цього законом передбачено, що новий власник, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на земельну ділянку, зобов`язаний повідомити діючого орендаря про набуття права власності на земельну ділянку. З цього часу, орендар має не менше місяця щоб надіслати новому власнику лист-повідомлення про бажання поновити договір оренди та додаткову угоду про поновлення договору.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи 31 серпня 2020 року та 01 вересня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з заявами до директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 про намір самостійно обробляти земельну ділянку у зв`язку з закінченням терміну договору оренди, з вимогою про приведення земельної ділянки в належний стан та не проводити на ній осінньо-польові роботи (т. 1, а. с. 20, 23).

28 вересня 2020 року відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно ОСОБА_3 , а саме в розмірі 1/2 частки у спадщині, яка складалася зі спірної земельної ділянки. Того ж дня за відповідачами зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку по 1/2 частці кожному.

30 вересня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з заявою до директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 з проханням видати орендну плату на земельну ділянку, яку вони успадкували після своєї матері ОСОБА_3 , за період з 2015 до 2020 роки. До заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додали свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку (т. 1 а. с. 33, 37).

Тобто позивачу про коло спадкоємців стало відомо у вересні 2020 року, і тому саме з цього часу почався перебіг строків, визначених частинами другою, п`ятою, шостою, восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі».

16 вересня 2020 року ПАТ «Єлизаветівське» звернулось до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з листами-повідомленнями про поновлення договору оренди землі, до яких додано проекти відповідних додаткових угод.

01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідними листами повідомили директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 про відсутність намірів продовжувати договір оренди з товариством, та про намір самостійно обробляти спірну земельну ділянку.

21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідними листами повідомили директора ПАТ «Єлизаветівське» ОСОБА_4 про відмову від укладення запропонованої додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки та внесення змін до нього, зазначивши про припинення дії договору та вимагаючи повернення земельної ділянки в строк до 30 листопада 2020 року.

Отже, встановивши, що сторони за договором не досягли згоди щодо умов договору оренди на новий строк, орендар не надав договір з умовами, які б були погоджені орендодавцем, а також те, що власники земельної ділянки-орендодавці у своїх листах двічі вказували на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі та бажання самостійно обробляти земельну ділянку, що беззаперечно свідчить про відсутність їх волевиявлення на поновлення договору оренди землі від 19 травня 2005 року на певних умовах, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що переважне право позивача не порушено й не підлягає відновленню в обраний ним спосіб.

Так, наявність обґрунтованих заперечень зі сторони орендодавця стосовно поновлення договору з орендарем дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке передбачено положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі» і може підлягати захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено, а отже заявлений позов задоволенню не підлягає.

У випадку заперечення орендодавця щодо подальших орендних відносин із орендарем переважне право на укладення договору оренди землі припиняється, тому що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20), від 20 травня 2020 року у справі № 378/338/18 (провадження № 61-944св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 227/4821/18 (провадження № 61-19210св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 227/4537/18 (провадження № 61-13376св19).

Виходячи з вищевикладеного, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Єлизаветівське» про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки є правильними та обґрунтованими та такими, що прийнятті з дотриманням норм матеріального права.

Помилкове посилання суду апеляційної інстанції на те, що позивачу було відомо про осіб, які входили до кола спадкоємців орендаря за договором оренди землі (зокрема ОСОБА_2 ) ще в 2014 році, однак позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання орендарем ПАТ «Єлизаветівське» вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 8 договору оренди щодо направлення листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі разом з проектом додаткової угоди орендодавцю ОСОБА_3 або її спадкоємцям не призвело неправильного вирішення спору, оскільки основною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Єлизаветівське» є наявність обґрунтованих заперечень стосовно поновлення договору з орендарем та відсутність наміру власників спірної земельної ділянки продовжувати договірні відносини з оренди землі та бажання самостійно обробляти земельну ділянку, що беззаперечно свідчить про відсутність їх волевиявлення на поновлення договору оренди землі від 19 травня 2005 року на певних умовах.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та зобов`язання ПАТ «Єлизаветівське» усунути перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою, з огляду на таке.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Оскільки сторони за договором не досягли згоди щодо поновлення договору оренди на новий строк, орендарем не надано договору з умовами, які б були погоджені орендодавцем, а також врахувавши те, що власники земельної ділянки-орендодавці не мають наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі та бажають самостійно обробляти земельну ділянку, що беззаперечно свідчить про відсутність їх волевиявлення на поновлення договору оренди землі від 19 травня 2005 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання ПАТ «Єлизаветівське» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Доводи касаційної скарги про те, що жодне із звернень відповідачів не містить безпосередньо заперечень стосовно поновлення спірного договору оренди землі та за своїм змістом спрямоване на вирішення інших питань, що не стосуються заперечень у поновленні договору оренди землі, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки власники земельних ділянок неодноразово своїми листами висловили свою волю щодо небажання продовжувати дію укладеного договору оренди землі, а тому у даному випадку відсутнє волевиявлення орендодавця, а тому відсутні підстави зазначені в статті 33 Закону України «Про оренду землі» для поновлення зазначеного договору на новий строк.

Доводи касаційної скарги про те, що отримавши додаткову угоду про поновлення спірного договору оренди землі та направивши 30 вересня 2020 року лист щодо сплати орендної плати за умовами договору за період 2015-2020 роки та отримавши відповідні суми орендної плати, фактично відповідачі вчинили дії щодо прийняття пропозиції позивача про поновлення договору оренди землі, є безпідставними, оскільки двічі: у вересні 2020 року та в жовні 2020 року листами-повідомленнями позивачі за зустрічним позовом повідомляли товариство про свій намір самостійно обробляти земельну ділянку та вимагали повернути її в строк до 30 листопада 2020 року. Крім того виплачена орендна плата була здійснена позивачем за фактичне користування спірною земельною ділянкою в період з 2016 до 2020 роки.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 907/29/19, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16, у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року в справі № 922/1614/19, від 28 березня 2019 року в справі № 607/10423/17 не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки у зазначених справах інші правовідносини та інші встановлені фактичні обставини справи.

Також колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні зокрема: в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17, від 22 вересня 2020 року в справі № 313/350/16, від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16. Таких підстав не вбачала і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 серпня 2021 року в справі № 903/1030/19.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновком щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання ПАТ «Єлизаветівське» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Клопотання мотивоване тим, що зміст оскаржуваної постанови свідчить, що фактичною підставою для прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови є застосування до спірних правовідносин висновків щодо застосування норм права, які викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17, від 22 вересня 2020 року в справі № 313/350/16; від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 в частині, що стосується обов`язкового повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі». Ухвалюючи вказані постанови Великою Палатою Верховного Суду до спірних правовідносин застосовано норми частин першої-дев`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції 2016-2017 років, при цьому судами в цих справах не було встановлено обставин щодо смерті орендодавця до моменту початку перебігу строку, визначеного спірним договором оренди землі для направлення орендарем письмового повідомлення про свій намір скористатись переважним правом на поновлення відповідного договору оренди землі, що має місце у цій справі № 326/1527/20.

Так у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено інші обставини, зокрема: факт смерті орендодавця до закінчення строку дії спірного договору оренди землі; припинення прав та обов`язків орендодавця за цим договором, що виключає можливість направлення цій особі повідомлення про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі; обставину щодо того, що 90-денний строк до спливу дії спірного договору оренди землі закінчився 31 серпня 2016 року, в той час як відповідачі прийняли спадщину лише 28 вересня 2020 року (тобто вже після закінчення дії договору - 09 листопада 2016 року); обставину щодо обізнаності позивача про факт смерті орендодавця; обставини щодо того, що позивач виплатив суму орендної плати за 2015-2016 роки, 2017-2020 роки в розмірі 37 169,40 грн.

Також зазначає, що відсутня стала судова практика в частині вирішення спірного питання за встановлених обставин справи, на нормативному рівні відповідне питання так само не врегульовано, що вказує на існування якісного критерію виключної правової проблеми.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Наведені позивачем аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, які містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Єлизаветівське» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Єлизаветівське» залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук