Рішення

від 20.06.2022 по справі 906/88/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/88/22

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

при секретарі судового засідання: Руденко Н.М.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "МОБІЛТРАНС" (м.Житомир)

до Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМАНДОР ТРАНС" (м.Житомир)

про стягнення 187891,20грн

Приватне підприємство "Мобілтранс" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Командор Транс" 187891,203грн заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки №4 від 04.01.2021, з яких: 100379,00грн основного боргу, 2127,46грн пені, 84746,64грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 289,83грн інфляційних та 348,27грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №4 від 04.01.2021 в частині оплати товару, переданого у власність.

Ухвалою господарського суду від 21.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначено на 21.03.2022 о 10:00.

Ухвалою господарського суду від 05.05.2022 розгляд справи по суті перепризначено на 07.06.2022.

У зв`язку з неявкою у судове засідання 07.06.2022 представників сторін, розгляд справи по суті призначено на 21.06.2022.

Позивач у судове засідання свого представника не направив, на адресу суду надіслав клопотання від 15.06.2022 про розгляд справи без участі повноважного представника; заявлені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Також направив довідку про стан заборгованості, у якій повідомляє, що станом на 15.06.2022 залишок несплаченого основаного боргу становить 62379,00грн, до довідки долучив копії платіжних доручень, які підтверджують, що після відкриття провадження у справі відповідач сплатив 35000,00грн (а.с.154-158).

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень причин неявки суду не надав.

Відповідно до інформації з реєстру ф103 на відправку рекомендованої кореспонденції за 09.06.2022 та інформації з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відправлення за №1000232965570 (копія ухвали суду від 07.06.2022 у справі №906/88/22), надіслане відповідачу, та вручено останньому 10.06.2022.

Тобто, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідача належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Водночас слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

04.01.2021 між Приватним підприємством "МОБІЛТРАНС" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМАНДОР ТРАНС" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №4 (а.с.7), за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар для використання у господарській діяльності (виробничого споживання), а покупець прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (п.1.1. договору).

Найменування товару: дизельне пальне (в подальшому - товар) (п.1.2. договору).

Відповідно до п.3.4. договору, відпуск та прийняття товару оформлюється відповідними накладними та іншими документами.

Згідно із п.п.4.1-4.2 договору, розрахунок за товар проводиться за 100 відсотковою передплатою. У разі, якщо товар був відпущений, але неоплачений, то покупцю встановлюється 14-денний термін для погашення боргу, що обчислюється від дати зазначеної у видатковій накладній на відпуск товару.

На виконання умов договору №4 від 04.01.2021 позивач здійснив поставку товару на суму 111745,00грн, що підтверджується видатковими накладними №1727 від 23.11.2021, №1742 від 25.11.2021, №1749 від 26.11.2021, №1770 від 01.12.2021, №1791 від 06.12.2021, №1794 від 07.12.2021, №1801 від 08.12.2021, №1815 від 13.12.2021, №1826 від 14.12.2021 (а.с.8-16).

Відповідач виконав зобов`язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар лише частково на суму 11366,00грн.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар на підставі договору поставки №4 від 04.01.2021 у розмірі 100379,00грн.

За вказаних обставин, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості , яка виникла на підставі договору поставки №4 від 04.01.2021, з яких: 100379,00грн основного боргу, 2127,46грн пені, 84746,64грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 289,83грн інфляційних та 348,27грн 3% річних

Слід зазначити, що під час розгляду справи в суді в період з 03.02.2022 по 08.04.2022 відповідач частково сплатив суму основного боргу у розмірі 35000,00грн, що підтверджується платіжними дорученнями №261 від 03.02.2022 та №281 від 08.04.2022 (а.с.157-158) .

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення 35000,00грн, основного боргу необхідно закрити за відсутністю предмета спору відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та всі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару на загальну суму 111745,00грн, виник кореспондуючий обов`язок оплатити його.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами ст.ст.525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст.612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач не здійснив відповідних розрахунків за отриманий товар на підставі договору поставки №4 від 04.01.2021 в обумовлені сторонами строки.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення в оплаті отриманого від позивача товару на підставі договору №4 від 04.01.2021 у розмірі 65379,00грн.

Відповідач не надав суду доказів сплати вказаної заборгованості, доводів позивача не спростував.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 65379,00грн за договором №4 від 04.01.2021 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, за порушення строків оплати товару позивач на підставі п.4.3. договору поставки від 04.01.2021 нарахував відповідачу пеню у розмірі 2127,46грн (а.с.94-111).

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема, сплату неустойки.

Частиною 1 ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до п.4.3. договору, покупцю за несвоєчасну оплату товару встановлюється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення оплати за поставлений товар

Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" суд встановив, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.

Отже, вимога про стягнення з відповідача 2127,46грн пені є такою, що заявлена відповідно до чинного законодавства України та підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст.625 ГПК України 289,83грн інфляційних та 348,27грн 3% річних.

Як унормовано приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено перерахунок 3%, відповідно до якого правомірним є стягнення 348,24грн. У задоволенні 0,03грн 3% суд відмовляє за необґрунтованістю.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат (а.с.121-128), приходить до висновку, що розрахунок зроблено вірно, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 289,83грн.

Що стосується стягнення з відповідача 84746,64грн відсотків за користування грошовими коштами позивача у розмірі 2% від простроченої суми за кожен день прострочення суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.5. договору визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар і відсотки за користування грошовими коштами продавця в розмірі 2% від простроченої суми за кожен день прострочення, після спливу терміну, зазначеному в п.4.2 даного договору.

Суд звертає увагу на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Такі проценти за правомірне користування чужими коштами є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість, наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, до застосування у таких правовідносинах підлягає положення ст.625 ЦК України. Проценти, встановлені ст.625 ЦК України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки, поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, за період після прострочення оплати згідно відповідного договору підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто - як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, після настання дати остаточного повернення позики має місце прострочення виконання грошового зобов`язання, за яке, у свою чергу, підлягають нарахуванню проценти, встановлені ст.625 ЦК України, тобто за протиправне невиконання (неналежне виконання) грошового зобов`язання.

Системний аналіз ч.2 ст.536, ч.2 ст.625 та ст.627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм, у цілому, обмежується положенням ч.2 ст.625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення вимоги щодо стягнення 84746,64грн за користування чужими грошовими коштами, нарахованих відповідачу поза строком правомірного користування коштами, тобто як за неправомірне користування грошовими коштами (з одночасним нарахуванням процентів за ч.2 ст.625 ЦК України як відповідальністю за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання), відсутні, тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ст.ст.13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.

З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи на суму 103144,53грн, з яких: 65379,00грн основного боргу, 2127,46грн пені, 348,24грн 3% річних та 289,83грн інфляційних. Закрити провадження у справі в частині стягнення 35000,00грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України. В задоволенні позову відмовити в частині стягнення 0,03грн 3% річних та 84746,64грн відсотків за користування грошовими коштами.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п.1 ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1547,17грн судового збору.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "МОБІЛТРАНС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМАНДОР ТРАНС" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМАНДОР ТРАНС" (вул.Богунська, 50, м.Житомир, 10020, код ЄДРПОУ 41245057) на користь Приватного підприємства "МОБІЛТРАНС" (вул.Жуйка, 43, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 40808771)

- 65379,00грн основного боргу;

- 2127,46грн пені;

- 348,24грн 3% річних;

- 289,83грн інфляційних;

- 1547,17грн судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 35000,00грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

4. В задоволенні позову відмовити в частині стягнення 0,03грн 3% річних та 84746,64грн відсотків за користування грошовими коштами.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- у справу

2,3- сторонам (рек)