Постанова

від 13.06.2022 по справі 904/3789/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/3789/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Паничеве"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021 (судді: Чус О. В. - головуючий, Кощеєв І. М., Орєшкіна Е. В.) у справі

за позовом Фермерського господарства "Паничеве"

до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новомосковська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2019 року Фермерське господарство "Паничеве" (далі - ФГ "Паничеве") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру) про визнання поновленим на той самий строк, на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки від 17.02.2009, зареєстрованого 13.03.2009 за № 04-09-126-00685 (далі - договір оренди від 17.02.2009), та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди від 17.02.2009 на той самий строк, на тих самих умовах, які були передбачені договором у редакції позивача, викладеній у прохальній частині позовної заяви.

Позовні вимоги з посиланням на положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обґрунтовано тим, що позивач належним чином виконував зобов`язання за договором оренди від 17.02.2009; звертався до ГУ Держгеокадастру з листами-повідомленнями щодо поновлення спірного договору із проектом додаткової угоди; заперечень у строк, визначений частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), від ГУ Держгеокадастру не надходило; орендар продовжує користуватися земельною ділянкою (засіяв її сільськогосподарськими культурами); своєчасно та у повному обсязі сплачує орендні платежі.

1.2. Від ГУ Держгеокадастру надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, вважаючи їх необґрунтованими, безпідставними, просив в задоволенні позову відмовити, наголошуючи, зокрема, на тому, що ГУ Держгеокадастру заперечувало стосовно поновлення спірного договору оренди землі, який припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2019 (суддя Юзіков С. Г.) позов задоволено. Визнано поновленим на той же строк і на тих самих умовах договір оренди від 17.02.2009; визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди від 17.02.2009 у редакції, запропонованій позивачем до укладення, викладено у резолютивній частині рішення її зміст. Здійснено розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення спірного договору оренди землі на підставі положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренд землі" (у відповідній редакції) та при цьому виходив із того, що орендар надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди; він продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди; беззаперечних доказів щодо направлення орендодавцем орендареві листа від 20.03.2019 № П-951/0-899/0/20-19 (далі - лист від 20.03.2019) про заперечення у поновленні спірного договору відповідач не надав, а позивач заперечив отримання вказаного листа.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021 (судді: Чус О. В. - головуючий, Кощеєв І. М., Орєшкіна Е. В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2019 скасоване. Прийнято нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у наведеному випадку відсутні юридичні факти, необхідні для поновлення спірного договору оренди в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції), а саме, як зазначив суд, наявне своєчасне письмове повідомлення орендодавцем орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, ФГ "Паничеве" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021 у справі, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2019 залишити в силі.

Скаржник вважає оскаржену постанову суду апеляційної інстанції ухваленою з порушення норм матеріального і процесуального права; на підтвердження підстав касаційного оскарження посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 щодо підстав поновлення договору оренди землі.

Зокрема, скаржник наголошує на порушенні прав позивача як орендаря спірної земельної ділянки на поновлення договору оренди; посилається на те, що належно виконував умови зазначеного договору оренди та неодноразово звертався до відповідача із листами-повідомленнями про його поновлення та проектами додаткової угоди до договору, продовжує користуватися спірною земельною ділянкою. Натомість відповідач у листі-відповіді від 28.01.2019 № П-9359/0-306/0/20-19 (далі - лист від 28.01.2019) не заперечував проти поновлення спірного договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, що передбачені ним; за змістом цього листа він вказував на необхідність надання позивачем витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, інших документів від позивача відповідач у вказаному листі не вимагав. Водночас скаржник посилається на те, що лист відповідача від 20.03.2019 був направлений позивачеві лише 02.04.2019 та отриманий ним тільки 01.05.2019.

3.2. ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу просило залишити без змін оскаржену постанову у справі як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення. Докази про надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи ГУ Держгеокадастру до відзиву на касаційну скаргу не долучило.

Відповідно до частини 4 статті 295 Господарського процесуального кодексу України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, про що також було зазначено у пункті 4 резолютивної частини ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2022 про відкриття касаційного провадження у цій справі. Колегія суддів зазначає, що учасник судового процесу зобов`язаний забезпечити надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, якими у такий спосіб забезпечується можливість реалізовувати свої права у суді касаційної інстанції. З огляду на те, що відзив на касаційну скаргу подано без доказів про надіслання його копії позивачеві, колегія суддів залишає такий відзив без розгляду.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 17.02.2009 між Новомосковською районною державною адміністрацією (далі - Новомосковська РДА) (орендодавцем) і ФГ "Паничеве" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Кадастровий номер земельної ділянки 1223251000:02:150:0001.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 35,48 га, з них: 34,68 га - ріллі, 0,8 га - під господарськими шляхами і прогонами (пункт 2 договору).

Згідно з пунктом 3 договору оренди від 17.02.2009 нормативна грошова оцінка землі становить 4681,65 грн за 1 га.

Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 6 спірного договору).

У пункті 7 договору оренди від 17.02.2009 сторони погодили, що орендна плата відповідно до Закону України "Про плату за землю", статті 21 Закону України "Про оренду землі" та розпорядження голови Новомосковської РДА від 17.02.2009 за № 256 становить 4870,81 грн на рік, які орендар сплачує щомісячно рівними частинами на рахунок Васільківської сільської ради Новомосковського району.

Відповідно до пункту 30 цього договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Цей договір оренди було зареєстровано Новомосковським районним відділом ДРФ ЦДЗК, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі № 4 вчинено запис від 13.03.2009 за № 04-09-126-00685.

За актом прийому-передачі земельної ділянки орендодавець передав орендареві зазначену земельну ділянку.

Отже, як установили суди, вказаний договір оренди діяв із 13.03.2009 по 13.03.2014.

Разом із тим попередні судові інстанції установили, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 у справі № 904/7418/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду, визнано поновленим на тих самих умовах на 5 років до 13.03.2019 договір оренди від 17.02.2009.

27.12.2018 позивач направив відповідачеві лист-повідомлення від 26.12.2018 № 1/12-18 про укладення додаткової угоди до договору оренди, до якого долучив проект додаткової угоди про поновлення договору оренди від 17.02.2009 на тих самих умовах, що були передбачені таким договором.

Відповідач у листі від 28.01.2019 поінформував позивача про те, що він розглянув лист-повідомлення від 26.12.2018 № 1/12-18 про укладення додаткової угоди до спірного договору, та зазначив, що питання, порушене позивачем у зверненні, буде розглянуто відповідачем після надання витягу із нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

19.02.2019 позивач направив відповідачеві лист-повідомлення від 13.02.2019 про поновлення договору оренди та проекти підписаної додаткової угоди.

Відповідач у листі від 20.03.2019 зазначив про ненадання позивачем витягу із нормативної грошової оцінки земельної ділянки, агрохімічного паспорта поля, довідки про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати та відсутність нарахування штрафних санкцій, копії основного договору оренди земельної ділянки та звернув увагу на те, що у зв`язку зі спливом терміну дії договору, строк поновлення якого був визначений рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 у справі № 904/7418/14, недосягненням узгодження істотних умов, позивач втратив переважне право на поновлення договору. Отже, земельна ділянка загальною площею 35,48 га, кадастровий номер 1223251000:02:150:0001, підлягає поверненню в порядку передбаченому статтею 34 Закону України "Про оренду землі"; у разі невиконання вимог ГУ Держгеокадастру розглядатиме питання про повернення земельної ділянки у судовому порядку.

Попередні судові інстанції також установили та це підтверджено матеріалами справи, що 06.05.2019 позивач направив відповідачеві витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

При цьому, як установив суд першої інстанції, і цього не спростував апеляційний господарський суд, 04.02.2019 позивач звернувся до державного кадастрового реєстратора відділу у Новомосковському районі ГУ Держгеокадастру із заявою про видачу витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки. Після отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який датований 06.05.2019, позивач в цей же день направив його ГУ Держгеокадастру.

Відповідно до витягу із Державного земельного кадастру кадастровий номер спірної земельної ділянки 1223251000:02:150:0001 змінено на 122328100:02:150:0001.

Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що після закінчення строку дії спірного договору позивач продовжує користуватися земельною ділянкою відповідно до умов договору, своєчасно та в повному обсязі сплачує орендні платежі та податок.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установлено господарськими судами, позивач звернувся із позовом у цій справі про визнання поновленим на той самий строк на тих самих умовах договору оренди від 17.02.2009; визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди від 17.02.2009, укладеною в редакції, запропонованій позивачем.

Місцевий господарський суд задовольнив ці вимоги, визнавши їх обґрунтованими та доведеними.

У свою чергу суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшов протилежного висновку про те, що правових підстав для задоволення цього позову немає, та виходив із відсутності обставин, з якими положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) у цьому випадку пов`язують можливість поновлення спірного договору оренди землі на новий строк.

Згідно із частинами 1- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Відповідно до частин 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) передбачено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря як більш уразливої сторони в цих правовідносинах від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1- 5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

4.4. Як уже зазначалося, позивач оскаржив постанову у цій справі про відмову у позові до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просив її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що полягає у неврахуванні апеляційним господарським судом під час ухвалення постанови у справі висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1).

Колегія суддів звертає увагу на те, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 щодо підстав для поновлення договору оренди землі в порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції), оскільки висновки суду касаційної інстанції стосовно правозастування вказаної норми були враховані судом апеляційної інстанції під час розгляду справи в апеляційному порядку, про що свідчить зміст оскарженої постанови апеляційного господарського суду.

4.5. Поза тим, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, колегія суддів з огляду на положення частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне вийти за межі касаційної скарги та врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 910/5179/20, ухваленій вже після подання касаційної скарги у справі № 904/3789/19, зокрема щодо застосування принципу добросовісної поведінки, який є загальноправовим принципом, що лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину.

У вказаній постанові Судом було звернуто увагу на те, що пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Аналіз частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, "injuria". Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін "зловживання правом" свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Тому саме встановлення факту недобросовісності дій орендодавця є пріоритетним під час розгляду спорів цієї категорії (стосовно поновлення договорів оренди землі).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів зазначає, що обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1- 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

4.6. Проте, скасовуючи рішення у справі та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції в порушення вказаного принципу неприпустимості суперечливої поведінки, а також положень статей 13, 74, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України не дав належної правової оцінки діям (поведінці) відповідача у спірних правовідносинах щодо поновлення договору оренди землі від 17.02.2009 з огляду на справедливість та добросовісність, з урахуванням доктрини заборони суперечливої поведінки, хоча наведене має суттєве значення для правильного вирішення спору про поновлення договору оренди землі на підставі положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції).

Як свідчать матеріали справи, позивач упродовж усього розгляду справи наголошував, серед іншого, на тому, що у листі від 28.01.2019 відповідач не заперечував проти поновлення спірного договору оренди та не висловлював однозначної відмови у такому поновленні; не містить такий лист і застережень про незгоду із будь-якими істотними умовами договору; у цьому листі було запропоновано позивачеві надати витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та не вимагалося надання будь-яких інших документів; при цьому вказаний витяг позивач надав відповідачеві одразу після отримання його від державного кадастрового реєстратора ГУ Держгеокадастру; у листі від 20.03.2019 відповідач, зазначивши про те, що позивач не надав витяг про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, агрохімічний паспорт поля, довідку про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати та відсутність нарахувань штрафних санкцій, копію основного договору оренди земельної ділянки, акцентував увагу на втраті позивачем переважного права на поновлення спірного договору у зв`язку із недосягненням узгодження істотних умов договору, проте, як зазначає позивач, між сторонами не виникало таких питань, а всі перелічені, окрім витягу, документи раніше від позивача не вимагалися. Наведене, на думку позивача, свідчить про свідоме ухилення ГУ Держгеокадастру від вирішення питання щодо поновлення спірного договору оренди землі, та, відповідно, очевидну суперечливість його (орендодавця) поведінки. Проте оцінка таким доводам належним чином здійснена не була, як і не були спростовані апеляційним господарським судом встановлені судом першої інстанції за наслідками дослідження змісту цих листів відповідача відповідні обставини справи.

При цьому колегія суддів зазначає, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни; норми Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) не передбачають обов`язкового надання орендарем інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, окрім проекту додаткової угоди.

Викладене свідчить про невстановлення судом апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного провадження тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та ненадання їм належної правової оцінки, а отже, висновки апеляційного господарського суду про відмову у позові є передчасними.

Допущені апеляційним господарським судом порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу визначених меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.4. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не можна вважати таким, що відповідає приписам статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги позивача шляхом скасування оскаржуваної постанови та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

5.5. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

6. Розподіл судових витрат

6.1. У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не змінюється рішення та не ухвалюється нове, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Паничеве" задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021 у справі № 904/3789/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік