Рішення

від 08.06.2022 по справі 308/15281/21

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/15281/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Шумило Н.Б.

за участю секретаря судового засідання Луцак В.Я.

позивача ОСОБА_1

представників відповідача Комарницького М.Н., ОСОБА_2

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Ужгород впорядку спрощеногопозовного провадженняцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад обставин справи

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ №134/К від 08.11.2021 року Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 », стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по день допущення до роботи, стягнути судові витрати та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позову зазначає, що у відповідності до наказу міськвиконкому №643-к від 31.08.2001 року та наказу по школі №169-к від 01.09.2001 року її призначено на посаду вихователя групи продовженого дня ЗОШ №20. 01.09.2006 року наказом управління освіти №369-к та наказом школи №38-к від 01.09.2006 року переведено на посаду вчителя інформатики. В подальшому, 14.02.2014 року наказом управління освіти від 30.01.2014 року перейменовано багатопрофільний ліцей «Лідер» загальноосвітня школа №20 м. Ужгорода І-ІІІ ступенів на Ужгородську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №20 - ліцей «Лідер». 01 листопада 2021 року повідомленням №01-27/390 її було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. В подальшому, на протязі тижня неодноразово вимагали у неї медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, чим грубо порушували її конституційне право на повноцінну роботу. 08 листопада 2021 року директором Ужгородської загальноосвітньої школи I- III ступенів №20 - ліцей «Лідер» ОСОБА_4 видано наказ №134/К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 », яким відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та виконання Постанови КМ України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами від 20.10.2021 року №1096) наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153, ОСОБА_1 , вчителя інформатики, відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Вказаний наказ про відсторонення вважає незаконним і таким, що не відповідає чинному законодавству та грубо порушує її трудові права. Нею не порушувалось законодавство про працю, яке б стало підставою для відсторонення, вона не з`являлась на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння, не відмовлялася та не ухилялася від обов`язкових медичних оглядів та не відмовлялася від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони. Звертає увагу на те, що такої підстави відсторонення, як відмова виконувати розпорядження державного органу, нормами ст.46 КЗпП України не передбачено, а відсторонення працівника від роботи можливе тільки з підстав, що визначені законодавством, зокрема ст.46 КЗпП.

Відповідно до отриманого 01 листопада 2021 року повідомлення її попереджено про відсторонення, обґрунтованого Наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Однак ні вказаний наказ, ні жоден інший нормативно-правовий акт не передбачає можливості відсторонення невакцинованих працівників.

Зазначила, що у відповідності до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюку, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими та вносяться до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я». Проте, обов`язкової вакцинації від COVID-19 в цьому переліку немає та цим законом не встановлена, а нормативно-правовий колапс викликаний виключно діями влади, а тому відсторонення працівника з підстав ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Також, вказує, що рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. Однак, таке рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на території України головним державним санітарним лікарем України не приймалося, а було лише прийнято рішення про затвердження переліку професій. Вважає її відсторонення від роботи є грубим порушенням Конституції України, законодавства про працю та міжнародних нормативних актів, які ратифіковані в Україні та мають обов`язкову юридичну силу. Окрім цього, вказала, що відповідно до ч.3 ст.32 Кодексу законів про працю України повідомлення її про зміну істотних умов праці мало відбутися не пізніше ніж за два місяці від відсторонення від роботи, її було повідомлено тільки 01.11.2021 року, а відсторонено 08.11.2021 року, що на її думку також є грубим порушення законодавства про працю.

Звертає увагу, що у зв`язку з відстороненням її від роботи з ініціативи роботодавця без законних підстав з призупиненням виплати заробітної плати з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу та заявляє, що протягом 5-ти днів з моменту прийняття рішення бажає подати докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу.

Процесуальні дії по справі та позиція сторін

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.11.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлено сторони.

14.12.2021 до суду від відповідача поступив відзив, в якому зазначено, що позовні вимоги позивача не визнають. Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими та включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Постановою Кабінету Міністрів 25.03.2015 № 267 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров`я України» центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, визначено Міністерство охорони здоров`я України. Міністерство охорони здоров`я України наказом 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» затвердило перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. На даний час відповідно до п.1 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України встановлено карантин до 31.12.2021 року. Отже ст. 46 КЗпП України передбачає відсторонення від роботи з інших підстав, передбачених законодавством, у даному випадку це у відповідності до ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Виходячи з наведеного вважають, що вчитель інформатики Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 - ліцей «Лідер» ОСОБА_1 відсторонена від роботи з дотриманням вимог чинного законодавства.

20.01.2022 до суду від позивача поступили додаткові письмові пояснення, які долучено до матеріалів справи, та в яких окрім викладеного у позовній заяві ОСОБА_1 зазначила про відсутність законних підстав для її відсторонення від роботи, що відповідач незаконно позбавив її гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі на життя. Також вказує, що належними, визначеними законодавством, доказами фактичних підстав для відсторонення є форма №063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків (відповідно покази свідків) або подання відповідних посадових осіб державної санітарно- епідеміологічної служби, а не відмова особи надати документи, що містять лікарську таємницю. Єдиним нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень є Календар профілактичних щеплень в Україні, а МОЗ України відповідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» може встановити лише перелік професій чи виробництв. Відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюку, кору, поліомієліту, правця, туберкулі є обов`язковими та вносяться до календаря щеплень. Обов`язкової вакцинації від COVID-19 в цьому переліку немає та цим законом не встановлена.

Крім того, вказує, що оскільки всі вакцини від COVID-19 в даний час не пройшли всі етапи випробовування (тобто є експериментальними, про що свідчать накази МОЗ від 20.08.2021 №1775, від 19.10.2021 №2255, від 11.11.2021 №2481 «Про проведення клінічного випробування лікарського засобу, призначеного для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізації та ліквідацію коронавірусної хвороби (COVID-19)»), то вони можуть застосовуватись лише добровільно, тому що згідно ст.28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Посилається і на відсутність відмови у вакцинації, зафіксованої у порядку передбаченому Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Вважає, що вимога відповідача до позивача надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, є грубим порушенням вимог ст. 32 Конституції України.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, пояснення надала аналогічні викладеним у позові та додаткових поясненнях. Крім того, додатково пояснила, що отримувала попередження від 01.11.2021 року, проте відмовлялась вакцинуватися, оскільки перехворіла на коронавірус в березні 2021 року і у неї були антитіла до коронавірусу. Результат вказаних досліджень надавала по місцю роботи 20.10.2021, а після 01.11.2021 не надавала, бо значення мала лише вакцина. До сімейного лікаря за довідкою про протипоказання до вакцинації не зверталася, оскільки у них свої інструкції і такої довідки їй б не видали. Вказала, що внаслідок відсторонення від роботи вона була позбавлена права на працю, а вимагання інформації про вакцинацію є втручанням в її приватне життя та конфіденційність інформації про її стан здоров`я. Згідно Основ законодавства України про охорону здоров`я пацієнт має право на медичну таємницю, забороняється вимагати інформацію про стан здоров`я так як така є конфіденційною. Вважає вимоги про надання інформації про вакцинацію є грубим порушенням законодавства, а вакцинація проти COVID-19 не є обов`язковою. Станом на дату винесення наказу неподані дані щодо клінічних досліджень вакцин, так як такі не пройшли 4 стадії досліджень, а клінічні випробування на громадянах є забороненими. Також, вказала на порушення процедури відсторонення і що не зафіксовано у порядку встановленому законом факт її відмови від профілактичного щеплення від COVID-19. Із врахуванням зазначеного, просила позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача - директор Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради Комарницький М.Н., який діє на підставі наказу №310-к від 15.09.2021 (а.с. 36) в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, надав аналогічні пояснення тим, які викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково доповнив, що перед винесенням наказу про відсторонення, 01.11.2021 р. позивачці було вручено повідомлення, де було зазначено, що у випадку не ненадання одного із зазначених у повідомленні документів вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати. Оскільки позивачем не було надано жодного із перелічених у повідомленні документів, тому 08.11.2021 року згідно наказу директора Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 - ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради Закарпатської області № 134/К ОСОБА_1 , вчителя інформатики, було відсторонено від роботи з 08.11.2021р. на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. З даним наказом позивач була ознайомлена 08.11.2021 року, що підтверджується її підписом на такому. Вважає, що він як керівник навчального закладу при винесенні оскажуваного наказу діяв у межах своїх повноважень і у відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 та ст. 46 КЗпП. Зазначив, що в позовній заяві позивач зазначає, що дирекцією закладу освіти не дотримано строку повідомлення про зміну істотних умов праці, однак вважає що відсторонення від роботи через відсутність вакцинації не є зміною істотних умов праці. В задоволенні позову просив відмовити.

Представник відповідача адвокат Голуб В.К., який діє на підставі ордера серія АО №1056391 від 18.04.2022 (а.с. 61) у судовому засіданні щодо позовних вимог заперечив, зазначив, що на роботодавця покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, обов`язковість проведення яких визначена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153. Зазначає, що обов`язковим профілактичним щепленням підлягають, в тому числі, і працівники закладів загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, заклади освіти мають здійснювати свою діяльність з врахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів. Позивач була ознайомлена з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та покладенням на неї обов`язку надати підтверджуючі документи про вакцинацію чи довідку від лікаря про наявність абсолютних протипоказань, однак таких документів позивачем надано не було. Також зазначив, що навчальний заклад щотижнево подавав інформацію в Управління освіти про вакцинацію працівників та кількість відсторонених і у випадку не відсторонення позивача від роботи директора закладу освіти - посадову особу, відповідно до ст. 44-3 Кодексу про адміністративні правопорушення притягнули б до адміністративної відповідальності. Звернув увагу на те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою, тобто в даному питанні найважливішим є принцип важливості суспільних інтересів над особистими. З наведених підстав просив ухвалити судове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

Крім того, 25.05.2022 до суду від представника відповідача адвоката Голуб В.К. поступило письмове клопотання про долучення доказів по справі, яке долучено до матеріалів справи (а.с. 84-111), та до якого додано докази направлення такого іншшим учасникам справи.

При цьому, враховуючи що клопотання про долучення доказів не подане у встановлений судом строк, не містять обґрунтувань неможливості подання у визначений строк, відтак у відповідності до ч.8 ст. 83 ЦПК України вказані докази до розгляду судом не приймається.

08.06.2022 в судовому засіданні позивач заявила та подала клопотання про долучення доказів до справи, зокрема інформацію із сайтів та лабораторне дослідження. Вказане клопотання долучено до матеріалів справи.

Водночас,положеннями чч.ч.2,3,4ст.83ЦПК Українипередбачено,що позивач,особи,яким закономнадано правозвертатися досуду вінтересах іншихосіб,повинні податидокази разомз поданнямпозовної заяви. Відповідач,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,повинні податисуду доказиразом зподанням відзивуабо письмовихпояснень третьоїособи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами першою та другою статті 126ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк на подання відповідних клопотань, є процесуальним строком, який може бути продовжений судом за наявності поважних причин його пропуску за заявою сторони у справі.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, станом на 08.06.2022 (дата подання клопотання про долучення доказів) було проведено ряд судових засідань, заслухано вступне слово та пояснення сторін. Враховуючи неведене, клопотання подане до суду поза межами встановленого строку, протягом якого може бути подано, не містять клопотання про поновлення строку та у ньому не вказано про поважність причин пропуску строку, у зв`язку із чим, судом 08.06.2022 року заслухавши думку учасників справи протокольною ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, вказане клопотання позивача було залишено без розгляду на підставі положень ч.2 ст.126 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в Ужгородській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради на посаді вчителя інформатики, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 та довідкою про доходи № 407 від 08.11.2021(а.с. 8, 9).

01.11.2021 вчителя інформатики ОСОБА_1 ознайомлено та вручено повідомлення №01-27/390 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19». У вказаному повідомленні підписаним директором Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради зазначено, що з 08 листопада 2021р. на період дії карантину, встановленого КМУ щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти, що на підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 р. № 2153 просять, щоб позивач до 05 листопада 2021 р. надала документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 р. № 595, і у випадку, якщо до цієї дати позивач не надасть один із зазначених документів, 08 листопада 2021 р. буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ. Також поінформовано, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатеості, та що період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку. Вказане повідомлення отримано ОСОБА_5 01.11.2021, про що вона поставила свій підпис (а.с. 6).

Наказом директора Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради Закарпатської області Мар`яна Комарницького №134/К від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 » ОСОБА_1 , вчителя інформатики, відсторонено від роботи з 08.11.2021 р. на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою вказано повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 Тетяні Івандель №390 від 01.11.2021. З вказаним наказом ознайомлено ОСОБА_5 , що підтверджується її підписом, де також зазначено, «не згідна, буду оскаржувати в установленому законом порядку» (а.с.7).

Згідно долученого позивачем результату №10221396 від 11.10.2021 лабраторного дослідження у ОСОБА_1 виявлено антитіла ІgG до коронавірусу SARS-CoV-2, результат понад 9,0 (а.с. 27).

Також, згідно результату №10084162 від 30.03.2021 у ОСОБА_1 діагностовано антитіла ІgG до коронавірусу SARS-CoV-2, результат - понад 9,0 (а.с. 28).

Крім того, представником відповідача до матеріалів справи було долучено копію заяви ОСОБА_1 від 20.10.2021 адресованої директору УЗОШ І-ІІІ ступенів №20 ліцею «Лідер» Комарницькому М.Н., у якій вона відмовляється від вакцинації від COVID-19 , результат №10221396 від 11.10.2021 ОСОБА_1 , інформація Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради Закарпатської області станом на 11.11.2021 про працівників школи, які відсторонені від роботи через відсутність документа, який підтверджує щеплення від COVID-19, оперативну інформацію про кількість відсторонених від роботи працівників УЗОШ І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» станом на 17.11.2021, 24.11.2021 та 01.12.2021 та Інформацію про стан вакцинації працівників УЗОШ І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» станом на 03.11.2021 та 23.02.2022. Разом з тим, у відповідності до ч.8 ст. 83 ЦПК України такі докази до розгляду судом не приймаються.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.

Застосовані норми права, позиція суду та оцінка доводів

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Як встановлено судом згідно оскаржуваного позивачем наказу Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради від 08 листопада 2021 року, ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою для винесення вказакого наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 Тетяні Івандель №390 від 01.11.2021 №103.

Повідомленням від 01.11.2021 року позивача було попереджено про можливе відсторонення у випадку ненадання одного із зазначених у повідомленні документів та роз`яснено умови, за яких відсторонення не відбудеться.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, при його винесенні директор Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради, керувався ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України від 06.04.2000 року №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Постановою КМ України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(зі змінами від 20.10.2021 №1096), наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». З даним наказом позивач була ознайомлена, однак з таким не погоджувалась.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позовні вимоги обґрунтовано тим, що, на думку позивачки, вакцинація від COVID-19 не відноситься до переліку обов`язкових щеплень, постанова Кабінету Міністрів України №1096 і наказ МОЗ №2153 не передбачають обов`язку проходження працівниками закладів освіти профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, а тому законних підстав для відсторонення її від роботи не було, а відтак з цих підстав вважає наказ незаконним.

Статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що карантин встановлюється та відміняється КМУ.

Постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, чинними на час виникнення спірних правовідносин) на території України встановлено карантин з 19.12.2020 року до 31.12.2021 року, та на даний час до 31.08.2022 року. Вказана постанова є чинною.

Згідно зі ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи є призупинення з ним трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою.

Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Пунктами а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачено обов`язок громадян піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частин 1-2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні, є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Відтак, працівники Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцею «Лідер» Ужгородської міської ради Закарпатської області, як працівники закладу загальної середньої освіти, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину.

Оскільки переліком професій не конкретизовано найменування посад, на яких працюють працівники, що підлягають обов`язковій вакцинації, то всі працівники Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцею «Лідер» Ужгородської міської ради Закарпатської області підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 на період дії карантину, в тому числі і позивач, як вчитель вказаної школи-ліцею.

Разом з тим, наказ МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» передбачає, що щеплення проводиться в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595.

Відповідно до п. 3 вказаного Переліку протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах, а у п.4 Переліку визначені абсолютні протипоказання до ведення вакцини.

Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 028-1/о «Висновки лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», затвердженою наказом МОЗ від 02.11.2021 року за № 2394, визначено порядок видачі довідки на підтвердження протипоказань до вакцинації.

Крім того, наказом МОЗ від 5.02.2020 року за N 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

З оскаржуваного позивачем наказу вбачається, що вчитель інформатики Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати через відсутність щеплення проти COVID-19.

На підставі матеріалів справи безспірно встановлено, що позивач, працюючи вчителем Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради, посада якої віднесена до тих, працівники на якій підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти COVID-19, не надала директору Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради, ні довідки відповідної форми про наявність будь-яких протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ні сертифікату про проходження вакцинації, що беззаперечно підтверджує відсутність у ОСОБА_1 протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та те, що ОСОБА_1 не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що відповідно до згаданого вище законодавства було її обов`язком, на спростування таких висновків позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів.

За вищенаведеного відповідач, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, для забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, в тому числі і учнів, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 року №1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком, правомірно прийняв рішення про відсторонення від роботи позивачки, а відтак оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім того, слід зазначити, що ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, і роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, діяв у межах своїх повноважень і у відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153, ст. 26 Закону України «Про освіту» та ст. 46 КЗпП, а відтак правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Суд вважає, що держава, встановивши педагогам, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також учнів, які в ньому навчаються, тому право позивачки на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, яке є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації, відсторонення позивачки від роботи має об`єктивне та розумне обґрунтування.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Примушування до вакцинації чинним законодавством України не передбачене, навіть якщо вакцинація проти окремих хвороб є обов`язковою, а тому змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, і з огляду на це чинне законодавство надає право керівникам підприємств, установ, організацій відсторонювати від роботи певних працівників без збереження за ними заробітної плати.

З приводу тверджень позивача щодо покладення на неї відповідачем обов`язку здійснити вакцинацію, яка не визнана обов`язковою жодним нормативно-правовим актом, суд зазначає, що у законодавстві України відсутня норма, яка б дозволяла примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати цих працівників від роботи без виплати заробітної плати.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі.

Зокрема, для визначення законності таких втручань Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Окрім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

«Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Окрім того, постановами Кабінету Міністрів України № 95 від 08 лютого 2021 та «Деякі питання державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування» та № 1446 від 29.12.2021 року «Деякі питання державної реєстрації лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування» в Україні встановлено механізм проведення державної реєстрації вакцин для профілактики COVID-19, які постачаються в Україну, та реєстрація таких МОЗ України вказує на те, що такі вакцини за результатами експертних висновків дозволені для використання в Україні.

Крім того, покликання позивача на те, що вакцинація проти COVID-19 не є перевіреною, її вплив на людський організм в подальшому ще не вивчений, оскільки вакцини не пройшли всіх стадій необхідних клінічних випробувань, не заслуговують на увагу, оскільки жодного доказу таких обставин позивачем надано не було.

Між тим, Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ Міністерства охорони здоров`я № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Також, суд вважає безпідставною відмову позивача надати документи, які підтверджують проходження вакцинації або протипоказання щодо щеплення з посиланням на ст. 286 ЦК України та ст. 39-1,40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», оскільки такі документи не містять інформації про діагноз та методи лікування, а лише стверджують факт проведення щеплення чи протипоказання до нього.

Суд також критично оцінює пояснення позивачки з приводу порушення її права на працю виходячи із наступного.

Дійсно, обмеження прав громадян, зокрема права на працю можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану та мають встановлюватися виключно законом, ухваленим Верховною Радою України. Однак в даному випадку, обов`язкова вакцинація ОСОБА_1 з подальшим її відстороненням у разі відсутності щеплення тимчасово обмежило її право на працю з огляду на суспільні інтереси. Тобто, позивачка не звільнена з роботи, а тимчасово відсторонена.

Окрім того, згідно зі статтею 43 КЗпП України право на працю включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі №331/5291/19 вказано, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, втому числі й самих дітей.

В цій же постанові Верховного Суду вказано, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту, а право дитини позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.

За таких обставин суд вважає, що порушення права позивачки на працю, визначене статтею 43 Конституції України, відсутнє, оскільки ОСОБА_1 працює вчителем інформатики в Ужгородській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради, вказана посада віднесена до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. При цьому, позивач не позбавлена можливості обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації.

Враховуючи те, що відсторонення від роботи позивача є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, а також те, що на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, суд дійшов висновку, що таке відсторонення позивача є законним і правомірним, тому позовні вимоги позивачки у частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відсутністю правових підстав для скасування наказу та встановленням судом обставин, які вказують на правомірність відсторонення позивачки від роботи, не вбачається також і правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України.

Водночас, суд зазначає, що наказом МОЗ № 380 від 25.02.2022 року «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153», який набрав чинності 01.03.2022 року, зупинено дію наказу МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні.

Суд у даній справі також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

У відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст.46 КЗпП України, ст.ст.12, 13,76-81, 141, 252, 256, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Ужгородська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20 ліцей «Лідер» Ужгородської міської ради Закарпатської області, код ЄДРПОУ 22110410, місцезнаходження: Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Сільвая, 3.

Повне судове рішення складено - 13 червня 2022 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області Н.Б. Шумило