Постанова

від 21.06.2022 по справі 640/6284/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/6284/20 Суддя першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Вишняк В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроклімат України» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021,-

У С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроклімат України» (далі - позивач, ТОВ «Євроклімат України») звернулося у суд з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 10.12.2019 №00004320502.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ґрунтується на помилкових судженнях податкового органу, що викладені в акті перевірки від 19.11.2019.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не дослідження всіх обставин у справі, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції застосовано норму матеріального права, а саме пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду в подібних справах. Також зазначає, що судом першої інстанції не досліджено в повній мірі зібраних у справі доказів.

Так, у поясненнях щодо висновку про заниження показників, задекларованих у рядку 2240 Звіту «Інші доходи» на суму вартості товарів у розмірі 225365 грн, які мали бути поставлені ТОВ «Продукт Групп» за договором поставки від 02.11.2017 №0211/17 вказано на те, що за результатами перевірки позивача встановлено маніпулювання обліковими показниками шляхом не відображення в бухгалтерському обліку оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, придбання яких задокументовано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукт Групп».

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроклімат України» з приводу дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ «Продукт Групп» за грудень 2017 року показників декларації з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображення у декларації з податку на прибуток підприємства, за результатами якої складено акт перевірки від 19.11.2019 №165/26-15-05-02-05/38844798.

Згідно з висновком зазначеного Акту, перевіркою встановлено порушення: пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 40566 грн, в тому числі по періодам: 2017 рік - 40566 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2019 №00004320502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 50708 грн.

Позивачем було оскаржено спірне рішення податкового органу до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України №6499/6/99-00-08-05-02-05 від 20.02.2020 скарга ТОВ «Євроклімат України» залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Уважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроклімат України» звернулось з позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суб`єктом владних повноважень не доведено факту здійснення господарської операції з ТОВ «Продукт Групп», не надано доказів на підтвердження правомірності свого рішення, а тому відсутні правові підстави щодо нарахування позивачу податку на прибуток згідно з податковим повідомленням-рішенням від 10.12.2019 №00004320502.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність - національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - це нормативно - правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин 1-2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704.

Згідно з пунктами 2.1-2.2 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктами 1, 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153 зі змінами та доповненнями, передбачено, що це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Пунктом 4 Положення визначено, що терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: проценти - плата за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані підприємству; балансова вартість валюти - вартість іноземної валюти, визначена за валютним курсом грошової одиниці України до іноземної валюти на дату здійснення господарської операції або на дату складання балансу.

Згідно з пунктом 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт,

послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.

До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

За пунктом 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Як убачається із матеріалів справи, перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 ТОВ «Євроклімат України» задекларовано в рядку 01 декларації «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» у сумі 5728367 грн.

Перевіркою повноти декларування позивачем показників рядка 01 цієї декларації за вказаний період установлено їх заниження на загальну суму 225365 грн.

У ході перевірки встановлено взаємовідносини ТОВ «Євроклімат України» з ТОВ «Продукт Групп».

До перевірки позивачем надано договір поставки від 02.11.2017 №0211/17, укладеного між ТОВ «Євроклімат України» та ТОВ «Продукт Групп», згідно з яким виконавець зобов`язується здійснити поставку системи вентиляції за адресою: місто Одеса, пр. Шевченка 2, оф.344.

Відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних, по взаємовідносинах ТОВ «Продукт Групп» виписано та зареєстровано на адресу ТОВ «Євроклімат України» податкову накладну від 16.11.2017 №501. Податкову накладну підписано директором ТОВ «Продукт Групп» Чекерес О.О.

Ураховуючи, що податкова накладна складена ТОВ «Продукт Групп» на адресу позивача 16.11.2017, а сплата ТОВ «Євроклімат України» за систему вентиляції за договором від 02.11.2017 №0211/17 здійснено 26.12.2017, відповідач зробив висновок, що ТОВ «Продукт Групп» виписано податкову накладну датою відвантаження товару.

При цьому позивач стверджує, що товари, вказані в додатку до договору від 02.11.2017 №0211/17, придбано ним в інших контрагентів, на підтвердження чого надав видаткові накладні.

Однак податковий орган прийшов до висновку, що за результатами співставлення номенклатури та кодів УКТ ЗЕД придбаного товару встановлено, що він суттєво відрізняється від товару, придбаного у ТОВ «Продукт Групп».

Як убачається з акту перевірки, вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2019 у справі №1-кп/202/205/2019 ОСОБА_1 (директор ТОВ «Продукт Групп») визнано винною у вчинені злочину, передбаченого частиною 2 статті 28, частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

У зв`язку з чим податковий орган прийшов до висновку, що оскільки реальність та можливість вчинення господарських операцій ТОВ «Продукт Групп» відсутня, а наслідком для проведення обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у ТОВ «Євроклімат України» не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно з приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 207 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1.07.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, по взаємовідносинах ТОВ «Продукт Групп» виписано та зареєстровано на адресу ТОВ «Євроклімат України» податкову накладну від 16.11.2017 №501.

При цьому, як вбачається з Акту перевірки, до перевірки надано банківську виписку, згідно з яким 26.12.2017 ТОВ «Євроклімат України» перераховано на адресу ТОВ «Продукт Групп» грошові кошти в сумі 225365,26 грн, як оплата згідно з договором поставки від 02.11.2017 №0211/17.

Тобто, в даному випадку позивач поніс витрати, на які податковим органом не може нараховуватись податок на прибуток підприємств.

Посилання відповідача на наявність кримінального провадження стосовно контрагента позивача колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Так, щодо посилання на вирок суду Індустріального районного суду м. Дніпра від 03.04.2019 у справі №202/790/19, колегія судів зазначає, що даний доказ не є належним доказом нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Продукт Групп», оскільки у ви відсутня будь-яка інформація про господарські взаємовідносини між вказаним Товариством та позивачем.

Крім того, як встановлено колегією суддів, цей вирок суду в подальшому скасовано ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13.11.2019, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 28, частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України, закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 Кримінально процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Поряд з тим суд акцентує, що вироком Індустріального районного суду м. Дніпра від 03.04.2019 у справі №202/790/19 господарські операції ТОВ «Продукт Групп» з позивачем не досліджувались, а також не було предметом дослідження діяльність підприємства та його ймовірна фіктивність упродовж 2017 .

За положеннями частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Колегія суддів зазначає, що сам факт наявності ви не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №813/1766/17, від 05.06.2018 у справі №2а-1570/6063/12.

Встановлення фіктивності підприємства не може автоматично свідчити про те, що всі господарські операції від імені такого підприємства є нереальними, оскільки підприємство для прикриття фіктивної діяльності може вести і частину реальної діяльності.

Отже, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

Колегія суддів також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №816/809/17.

Також колегія суддів звертає увагу, що висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22.01.2009 у справі «Булвес « АД проти Болгарії (заява №3991/03), відповідно до пункту 714 якого визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Щодо висновків податкового органу в частині, що товар аналогічної номенклатури, придбання якого відображено у ТОВ «Продукт Групп», в інших суб`єктів господарювання не придбавався, то колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, передплати за товар від покупців ТОВ «Спеціалізоване монтажне управління протипожежної автоматики» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбудконстракшн» надійшли17.11.2017, 30.11.2017 та 15.11.2017. Для формування податкових накладних на передплати підприємством були використовані найменування та коди згідно з УКТ ЗЕД поставки, що планувалася відповідно до договору поставки від 02.11.2017 №0211/17. У зв`язку з порушенням терміну поставки товару, ТОВ «Євроклімат України» було змушено звернутися до інших постачальників, які надали необхідний товар, але найменування та коди згідно з УКТ ЗЕД відрізнялися не по-суті. А саме:

- ТОВ «Мережі і комфорт» 10.11.2017, 21.11.2017 та 20.12.2017 придбано адаптери, дроселі, зворотні клапани в асортименті, повітропроводи, фасоні частини (накладна №МІК248 від 20.12.2017, податкова накладна №37 від 14.12.2017, накладна №МІК200 від 10.11.2017, податкова накладна №21 від 10.11.2017, накладна №МІК201 від 21.11.2017, податкова накладна №65 від 21.11.2017);

- ТОВ «Мережі і комфорт» 26.12.2017 придбано адаптер прямокутного перетину (це передня та задня камери змішування) (накладна №МІК267 від 26.12.2017, податкова накладна №44 від 19.12.2017);

- ФОП ОСОБА_2 24.11.2017 придбано клапан ЖК 500x300 (це повітряний клапан ВРК 500x300) (накладна №Г-4873 від 24.11.2017, податкова накладна №306 від 17.11.2019);

- Приватне підприємство «Клімат» (код ЄДРПОУ 30315362) придбано Кондиціонер СН канальний (накладна №324 від 06.12.2017, податкова накладна №4 від 06.12.2017);

- ФОП ОСОБА_3 придбано за власні кошти керівника (готівка) Кондиціонер спліт Gree GFH12K3/GUHN12NK3 (накладна б/н від 16.11.2017).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV обов`язковими реквізитами первинного документа є назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Для товарів - це відповідно до їх найменування, кількість і одиниця виміру. Тобто постачальник у супровідних документах на товар повинен чітко зазначити його найменування.

Згідно з частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

При цьому згідно з пунктом 1.4 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 №2 розпорядчим документом, затвердженим власником, визначаються:

форми первинних документів, що використовуються для оформлення руху запасів, які непередбачені типовими формами первинного обліку;

порядок обліку (ідентифіковано чи загалом) транспортно-заготівельних витрат, застосування окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

метод оцінки вибуття запасів;

періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів.

Також у цьому документі додатково можуть бути визначені:

правила документообороту і технологія обробки облікової інформації, порядок контролю за рухом запасів та відповідальність посадових осіб;

порядок аналітичного обліку запасів;

одиниця натурального виміру запасів для кожної одиниці бухгалтерського обліку (найменування або однорідна група/вид - (пункт 7 П(С)БО 9 »Запаси»).

Отже, присвоювати товарам, що придбаваються, власні найменування або коригувати найменування - цілком у повноваженнях підприємства. Зазначене не суперечить правилам бухгалтерського обліку, головне, щоб закріплені найменування відповідали дійсності і дозволяли однозначно ідентифікувати товар як той самий, що зазначений у документах постачальника та покупця.

При цьому ані Податковий кодекс України, ані Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307, не вимагають по всьому ланцюгу продажів один в один повторювати номенклатуру товарів.

Крім того, надаючи оцінку посиланням відповідача на відсутність у ТОВ «Продукт Групп» трудових ресурсів та матеріальних засобів для здійснення фінансово-господарських операцій, колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

Верховний Суд у постановах від 17.04.2018 у справі №826/14549/15, від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 06.02.2018 у справі №804/4940/14, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 21.10.2020 у справі №140/1845/19 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Таким чином, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Аналогічна правова позиція висловлена 10.11.2020 Верховним Судом у справі №440/3779/18, касаційне провадження №К/9901/23882/19.

У будь-якому випадку, реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів тією мірою, якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №803/2094/15, від 20.12.2018 у справі №815/4992/16.

Таким чином, відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Продукт Групп», не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів, а відтак посилання відповідача на застосування судом першої інстанції норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не спростовують викладені вище обставини.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 10.12.2019 №00004320502, що свідчить про протиправність збільшення позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 50 708,00 грн.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У відповідності з статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька