Постанова

від 21.06.2022 по справі 400/988/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 400/988/20

адміністративне провадження № К/9901/4593/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Блажівської Н.Є., Яковенка М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

представника відповідача Склярова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року (суддя: Мельник О.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року (Домусчі С.Д., Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрім-2000» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електрім-2000» (далі - ТОВ «Електрім-2000», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі -ГУ ДПС у Миколаївській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2019 №00007090508.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року, позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «ТД Оптима», ТОВ «Бізнес-Торг», ПП «Тарентс», ПП «Голдмарін», ПП «Вальтерган», ТОВ «Макси-Пром» та ПП «Обскур», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав п.1 ч.4 ст 328 КС України, застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України, а саме: від 24.01.2018 по справі №2а-4259/12/1070, від 23.01.2018 по справі №2а-1870/5800/12, від 16.01.2018 по справі №2а-7075/12/2670, від 28.05.2020 по справі №826/15364/17 та від 28.05.2020 по справі №826/21456/15.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року було задоволено спільне клопотання учасників процесу про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача з технічних причин не зміг взяти участь у судовому засіданні, одночасно повідомивши суд, що не заперечує проти розгляду справи за його відсутності.

Враховуючи, що відповідно до ч.4 ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, несе учасник справи, який подав відповідну заяву, колегія суддів визнала за можливе розглянути адміністративну справу за наявного складу осіб.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 21.10.2019 ГУ ДПС у Миколаївській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Електрім-2000» за взаємовідносинами з контрагентами-постачальниками ПП «Голдмарін» за квітень 2019 року, ТОВ «Бізнес-Торгс» за січень 2019 року, ПП «Вальтерган» за квітень 2019 року, ТОВ «ТД «Оптима» за листопад 2018 року, ПП «Тарентс» за березень, квітень 2019 року, ТОВ «Макси-Пром» за квітень 2019 року, ПП «Обскур» за квітень 2019 року та контрагентами-покупцями, яким у подальшому були реалізовані товари, послуги, придбані у вищенаведених контрагентів-постачальників, з метою перевірки дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, за результатами якої складено Акт від 21.10.2019 №144/14-29-05-08/30565129.

В ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Електрім-2000» вимог пунктів 198.1, 198.3 статті 198 і пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість (на загальну суму 3?364?031 грн, у тому числі: за листопад 2018 року на 1?040 грн; за січень 2019 року на 200?057 грн; за березень 2019 року на 243?750 грн; за квітень 2019 року на 2?424?578 грн; за травень 2019 року на 494?606 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.11.2019 №00007090508, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість всього в сумі 5?046?046,50 грн, у т.ч. за податковими зобов`язаннями на 3?364?031,00 грн та за штрафними санкціями на 1?682?015,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 03.02.2020 №2377/6/99- 00-08-05-07 скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 21.11.2019

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В свою чергу, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з придбання товарів та послуг у ТОВ «ТД Оптима» (світильники), ТОВ «Бізнес-Торгс» (трансформатори напруги та мінеральна вата), ПП «Тарентс» (вимикачі навнтаження, автоматичні вимикачі та силові транзистори) , ПП «Голдмарін» (силові транзистори та автоматичні вимикачі), ПП «Вальтерган» (автоматичний вимикач та силовий транзистор), ТОВ «Макси-Пром» (силові транзистори та автоматичні вимикачі) та ПП «Обскур» (силові транзистори та автоматичні вимикачі).

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту та витрат за такими операціями позивачем були надані: копії договорів; видаткових накладних; податкових накладних; товарно-транспортних накладних; сертифікатів відповідності придбаних товарів; платіжних доручень, які свідчать, що зобов`язання між позивачем та його контрагентами виконувалось у повному обсязі.

Проаналізувавши такі документи на предмет їх належності та достатності суди встановили, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.

У свою чергу, контролюючим органом, за висновками судів, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «Електрім-2000» спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.

Посилання податкового органу на відсутність доказів транспортування товарно-матеріальних цінностей за спірними господарськими операціями, зокрема, товарно-транспортних накладних, також визнано судами попередніх інстанцій такими, що не можуть свідчити про безтоварність спірних операцій, оскільки товарно-транспортна накладна призначена виключно для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного слід зазначити, що, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а.

Так само сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Верховний Суд також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що факт порушення кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду або ухвали про закриття кримінального провадження зі звільненням особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 20.02.2018 по справі №826/6280/13-а.

При цьому враховує, що суди попередніх інстанцій дослідивши акт перевірки встановили, що останній не містить інформації щодо опитування податковим органом директорів ТОВ «Бізнес-Торгс»; ПП «Обскур» та щодо заперечування посадових осіб, вказаних контрагентів позивача, здійснення господарської діяльності та / або підписання первинних бухгалтерських, податкових документів.

Також відповідачем не було надано доказів того, що посадові особи ТОВ «Бізнес-Торгс» та ТОВ «Тарентс», які за твердженням податкового органу, є фігурантами досудових розслідувань, не брали участі у господарській діяльності очолюваних ними юридичних осіб.

Аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду поставок та робіт, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

До того ж, для висновку про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган мав би провести зустрічні звірки з метою перевірки підставності формування ними даних податкової звітності, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.

Окрім того, суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено існування таких обставин.

У зв`язку з викладеним колегія судів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем підтверджено факт реальності господарських операцій з ТОВ «ТД Оптима», ТОВ «Бізнес-Торг», ПП «Тарентс», ПП «Голдмарін», ПП «Вальтерган», ТОВ «Макси-Пром» та ПП «Обскур» у період, що перевірявся, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про їх зміст, характер та учасників, тобто підтверджують факт здійснення таких операцій.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 по справі №2а-4259/12/1070, від 23.01.2018 по справі №2а-1870/5800/12, від 16.01.2018 по справі №2а-7075/12/2670, від 28.05.2020 по справі №826/15364/17 та від 28.05.2020 по справі №826/21456/15 за подібних, на його переконання, правовідносин.

Однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведеному скаржником рішенні суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Отже, доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: Н.Є. Блажівська

М.М. Яковенко

Повний текст постанови виготовлено 23 червня 2022 року.