Постанова

від 22.12.2020 по справі 400/988/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/988/20 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д..

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

представника апелянта - ГУ ДПС у Миколаївській області - Костюкова Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Електрім-2000 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю Електрім-2000 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00007090508 від 21.11.2019р., яким ТОВ Електрім-2000 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 5046046,50 грн., у т.ч. за податковими зобов`язаннями на 3364031,00 грн. і за штрафними санкціями на 1682015,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки за 9 місяців 2019 року позивач реально придбавав у постачальників товари, роботи та послуги на суму 425520000,00 грн., що в 18,5 разів більше порівняно з 9 місяцями 2017 року (22975000,00 грн.).

Також позивач посилався на те, що для здійснення своєї діяльності постійно здійснює закупівлю широкої номенклатури комплектуючих та електрообладнання у імпортерів та оптових постачальників за оптимальними на період закупівлі цінами. Зокрема протягом листопада 2018 року - квітня 2019 року позивач отримував від ТОВ ТД Оптима , ТОВ Бізнес-Торг , ПП Тарентс , ПП Голдмарін , ПП Вальтерган , ТОВ Макси-Пром та ПП Обскур товари, необхідні для здійснення господарської діяльності. Всього за господарськими операціями було отримано товарів та послуг на суму 20184179,98 грн., у т.ч. ПДВ - 3364030,01 грн. Усі правовідносини були належним чином оформлені первинними документами, товар, що був предметом договорів, використаний в господарській діяльності при будівництві сонячних електростанцій, що підтверджується письмовими доказами.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року задоволений в повному обсязі позов ТОВ Електрім-2000 .

Визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 21.11.2019 року, яким ТОВ Електрім-2000 №00007090508 збільшена сума грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 5046046,50 грн., у т.ч. за податковими зобов`язаннями на 3364031,00 грн. та за штрафними санкціями на 1682015,50 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 22000,00 грн. у відшкодування сплаченого судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що хоча наявні первинні документи і відповідають зовнішнім формальним ознакам, проте не відображають рух товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу постачання.

Апелянт звертає увагу на те, що в наданих до перевірки товарно-транспортних накладних відсутня будь-яка інформація про навантаження товару за вказаною позивачем адресою.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Електрім-2000 зазначило, що вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки всі доводи позовної заяви підтверджені належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що 21.10.2019 р. Головним управлінням ДПС у Миколаївській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Електрім-2000 по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ПП Голдмарін за квітень 2019 року, ТОВ Бізнес-Торгс за січень 2019 року, ПП Вальтерган за квітень 2019 року, ТОВ ТД Оптима за листопад 2018 року, ПП Тарентс за березень, квітень 2019 року, ТОВ Макси-Пром за квітень 2019 року, ПП Обскур за квітень 2019 року та контрагентами-покупцями, яким у подальшому були реалізовані товари, послуги, придбані у вищенаведених контрагентів-постачальників, з метою перевірки дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість.

За результатами перевірки складений акт №144/14-29-05-08/30565129 від 21.10.2019 року (т. 1 а.с. 26-62, 64).

За результатами та на підставі акту перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення №00007090508 від 21.11.2019 р. (т. 1 а.с. 63), яким збільшив позивачу суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість всього в сумі 5046046,50 грн., у т.ч. за податковими зобов`язаннями на 3364031,00 грн. та за штрафними санкціями на 1682015,50 грн.

Податкове повідомлення-рішення №00007090508 від 21.11.2019 р. було оскаржене позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, проте рішенням ДПС України про результати розгляду скарги №2377/6/99- 00-08-05-07 від 03.02.2020р., податкове повідомлення-рішення №00007090508 від 21.11.2019р залишене без змін (т. 1 а.с. 65-73).

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що інформація яка стосується певних особливостей здійснення господарської діяльності іншими особами - контрагентами позивача або їх контрагентами по ланцюгу постачання - не може бути підставою для притягнення до відповідальності позивача - платника податків, оскільки будь-яка юридична відповідальність особи, відповідно до статті 61 Конституції України, має індивідуальний характер. Інформація щодо відсутності у інших осіб прав на нерухоме майно, основних засобів (виробничих, складських приміщень), транспортних засобів, достатньої кількості трудових ресурсів тощо, не може бути підставою для спростування реальності здійснення господарських операцій між ТОВ Електрім-2000 та його контрагентами.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.44.2 ст.44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-ХІV):

- первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом №996-ХІV.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. п. 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з нормами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та на данням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як зазначалось за визначенням статті 1 Закону №996-ХІV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону №996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Апеляційна скарга не містить обґрунтованих заперечень щодо встановлених судом першої інстанції таких фактичних обставин як придбання позивачем товарів у ТОВ ТД Оптима , ТОВ Бізнес-Торг , ПП Тарентс , ПП Голдмарін , ПП Вальтерган , ТОВ Макси-Пром та ПП Обскур та використання їх у власній господарській діяльності, що також підтверджено матеріалами справи та було зазначено в акті перевірки позивача.

Обставинами, за наявності яких податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства, є:

- податкова інформація - інформація з Єдиного реєстру податкових накладних щодо контрагентів позивача, зокрема щодо відсутності інформації щодо легального походження товару по ланцюгу постачання; щодо відсутності декларування контрагентами придбання послуг з експлуатації основних засобів у сторонніх організацій; щодо відсутності декларування контрагентами позивача отримання послуг оренди приміщень, оренди транспортних засобів, послуг зберігання товарів, навантаження, розвантаження, комунальних послуг; відсутність податкової звітності. При цьому, а ні акт перевірки позивача, а ні апеляційна скарга не містять посилань на акти перевірок контрагентів позивача;

- посилання на аналіз ЄДРСР в частині щодо наявності досудових розслідувань стосовно контрагента позивача - ТОВ Бізнес-Торгс ; ПП Обскур .

Апеляційний суд зазначає, що ЄРПН, дані якого використовував апелянт при проведенні перевірки позивача, містить лише інформацію стосовно зареєстрованих податкових накладних, складених виключно платниками ПДВ в момент виникнення у них податкових зобов`язань, а, отже, містять вибіркову інформацію лише щодо господарських операцій тих постачальників товарів (робіт, послуг), які є платниками податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що певні недоліки заповнення товарно-транспортних накладних, зокрема, щодо пункту навантаження самі по собі не можуть свідчити про нереальність господарських операцій.

Про те, що товар дійсно поставлявся на склад покупця - позивача свідчить його документування відповідальними особами позивача та фактично не заперечується податковим органом.

Водночас, податковий орган в обґрунтування прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача щодо господарських правовідносин позивача з названими підприємствами, в більшості, ґрунтуються на податковій інформації стосовно контрагентів позивача, зокрема не відображенням ними відповідних операцій у власному податковому обліку, а також незнаходження за місцем реєстрації та відсутності трудових та матеріальних ресурсів, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірної операції за умови наявності у позивача первинних документів, які спростовують такі доводи, та були досліджені судом першої інстанції в повному обсязі.

Зауваження апелянта щодо відсутності відповідних документів по перевезенню придбаного позивачем товару (ТТН), не можуть слугувати єдиною підставою на користь висновку про нереальність правовідносин між позивачем із згадуваними підприємствами про поставку ТМЦ, тим більше, що досліджені судом першої інстанції господарські операції не пов`язані із наданням послуг позивачу по перевезенню/транспортування.

Апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 826/7047/13-а погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що сам факт порушення кримінальної справи не вказує на наявність обставин, які не потребують доказування, разом з тим звернув увагу, що зазначені обставини підлягають врахуванню з огляду на те, що в прийнятих до обліку податкових накладних з цими контрагентами, зазначені прізвища саме цих осіб.

При цьому апеляційний суд зауважує, що акт перевірки не містить інформації щодо опитування податковим органом директорів ТОВ Бізнес-Торгс ; ПП Обскур та щодо заперечування посадових осіб, вказаних контрагентів позивача, здійснення господарської діяльності та / або підписання первинних бухгалтерських, податкових документів.

При цьому апеляційний суд зазначає, що за змістом акту перевірки апелянт, замість дослідження змісту господарських операцій позивача та його контрагентів по першому ланцюгу постачання, посилався лише на аналіз даних ЄРПН, в той час як надані позивачем, як до перевірки, так і до суду першої інстанції первинні документи (копії платіжних доручень, свідоцтв про атестацію, рішення про визнання спроможності проведення вимірювань, сертифікату визнання спроможності проведення вимірювань, договорів поставки, видаткових накладних, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), ТТН, документів щодо відступлення права вимоги, документів на підтвердження поставки електрообладнання, актів результатів вихідного контролю), у своїй сукупності спростовують висновки податкового органу, викладені як в акті перевірки, так і в апеляційній скарзі, щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Також апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на те, що ТОВ Бізнес-Торгс та ТОВ Тарентс є фігурантами досудових розслідувань, оскільки апелянт не надав доказів того, що посадові особи контрагентів не брали участі у господарській діяльності очолюваних ними юридичних осіб.

Сама по собі наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними, про те як акт перевірки позивача не містить доведеність кожного податкового порушення та комплексного дослідження саме податковим органом усіх складових господарських операцій позивача із його контрагентами. Апеляційний суд зазначає про недопустимість перекладання податковим органом на суд свого обов`язку щодо дослідження усіх складових господарських операцій позивача із його контрагентами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували наведені висновки суду першої інстанції, у ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.

Додатково апеляційний суд зазначає, що на виконання ухвали апеляційного суду від 22.09.2020 року про надання доказів сплати судового збору в сумі 31530 грн., апелянтом був сплачений судовий збір на загальну суму 33000 грн. (т. 3 а.с. 156). Апелянт заявив клопотання про повернення надмірно сплачену суму судового збору в розмірі 1470 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;.

Згідно з п. 5 розділу I Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 р. №787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.09.2013 року за №1650/24182, повернення судового збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до органу Казначейства подається копія судового рішення, засвідчена належним чином.

Копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про задоволення клопотання Головного управління ДПС в Миколаївській області про повернення надмірно сплаченої суми судового збору в розмірі 1470 грн.

Керуючись ст. ст. 2-12, 72-77, 139, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі № 400/988/20 - залишити без змін.

Повернути Головному управлінню ДПС у Миколаївській області надмірно сплачену суму судового збору в розмірі 1470 грн. (одну тисячу чотириста сімдесят гривень 00 коп.) за подання апеляційної скарги у справі № 400/988/20, який був сплачений відповідно до платіжного доручення № 2091 від 11 вересня 2020 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28.12.2020 року.

Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.