Постанова

від 21.06.2022 по справі 640/9723/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року

м. Київ

справа №640/9723/19

адміністративне провадження № К/9901/12374/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

за участю:

секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,

представника позивача - Карпенко Н.І.,

представника відповідача - Норця В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року (головуюча суддя Шевченко Н.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лічевецький І.О., судді - Мельничук В.П., Оксененко О.М.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У червні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗКУ») звернулось до суду з позовом Офісу великих платників податків Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 березня 2019 року: форми «В1» №0001124104, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 10' 176' 924,66 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 5' 088' 462,33 грн; форми «В4» №0001134104, яким зменшено від`ємне значення на суму 26' 030' 187,63 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 березня 2019 року №0001124104 повністю, а податкове повідомлення-рішення від 13 березня 2019 року №0001134104 - в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на подану вартість на 25' 618' 256,66 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення в частині задоволення позовних вимог й постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, - суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №813/4703/13-а, від 16 березня 2020 року у справі №160/2636/19, від 18 березня 2020 року у справі №826/8114/15, від 5 березня 2020 року у справі №826/17374/18. Незастосування висновків, викладених у перелічених висновках Верховного Суду, призвело, на переконання скаржника, до неправильного застосування положень пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України). Зокрема, скаржник наполягає на тому, що позивачем не доведено наявності у його контрагентів сільськогосподарської продукції у придбаних ним обсягах, звертає увагу на відсутність необхідних трудових та виробничих ресурсів у контрагентів, а також просить врахували дані досудового розслсідування щодо позивача та деяких з його контрагентів.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення судів без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу відповідача - без задоволення, повністю поділяючи мотиви, з яких виходили суди при вирішенні спору. Позивач стверджує про наявність у нього усіх первинних документів, необхідних для формування витрат та податкового кредиту, за наслідками господарських операцій з контрагентами, а доводи відповідача, якими той обґрунтовує свою касаційну скаргу, вважає безпідставними й такими, ґрунтуються виключно на припущеннях.

В судовому засіданні, яке відбулось 12 січня 2022 року, судом здійснено заміну відповідача у справі, Офісу великих платників податків Державної податкової служби, його правонаступником, - Центральним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків.

Представник позивача в судових засіданнях повністю підтримав доводи та аргументи, наведені ним в судах попередніх інстанцій, поділяючи мотиви, з яких виходили суди при вирішенні спору, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судових засіданнях підтримав свою правову позицію, викладену в поданій ним касаційній скарзі, наполягав на скасуванні оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що посадовими особами Офісу великих платників податків ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «ДПЗКУ» по декларації з податку на додану вартість за листопад 2018 року (реєстраційний номер 9284150002 від 19 грудня 2018 року), з урахуванням уточнюючих розрахунків, з метою перевірки відповідності формування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, за результатом якої 18 лютого 2019 року складено акт №302/28-10-41-01/37243279.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статей 187, 198, 200, 201 ПК України, в результаті чого: завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 308881,87 грн; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 8000 грн; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 95049,10 грн; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 2561256,66 грн; завищено суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 296000 грн.; завищено суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 9880924,66 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень 13 березня 2019 року Офісом великих платників податків ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001124104, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку, на 10176924,66 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5088462,33 грн; податкове повідомлення-рішення №0001134104 про зменшення суми розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 26030187,63 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився й апеляційний суд, виходив з того, що у позивача наявні всі необхідні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського та податкового обліку, для формування витрат та податкового кредиту, й аналіз таких документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами-постачальниками, а тому визнали безпідставним зменшення позивачеві позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, суми розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість та застосування штрафу.

Втім, встановивши, що податковим повідомленням-рішенням №0001134104 позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, у тому числі, внаслідок інших податкових правопорушень (віднесення до складу податкового кредиту 8000 грн на підставі податкової накладної, зареєстрованої з порушенням терміну її реєстрації; виявлення розбіжностей у податковій звітності на 308881,89 грн; включення до податкового кредиту 95049,10 грн, що не підтверджено податковими накладними), й позивачем жодним чином такі порушення не спростовано, апеляційний суд визнав законним вказане податкове повідомлення-рішення в частині означених епізодів.

Незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції погодився із мотивами суду першої інстанції в частині незаконності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення №0001134104 в решті нарахувань (за наслідками висновків про документальне непідтвердження господарських відносин з контрагентами) та податкового повідомлення-рішення №0001124104 повністю, суд скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року повністю й ухвалив у справі нове рішення про часткове задоволення позову. Відтак, предметом касаційного перегляду є тільки рішення суду апеляційної інстанції та його мотиви.

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі, зокрема, здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт «а»).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (пункт «а»).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно зі статтею 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених вище положень законодавства зумовив висновок суду апеляційної інстанції про те, що податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Перевіряючи дійсність встановлених перевіркою порушень, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що висновки посадових осіб, що здійснювали перевірку, ґрунтуються на нереальності господарських операцій позивача з контрагентами-постачальниками ТОВ «ВФ-Корп», ТОВ «Альфа Промінь», ТОВ «Стен Арс» , ТОВ «Злато Нива», ТОВ «Агрофірма Вєнтум», ТОВ «Фрос ЛТД», ТОВ «Лє-Агро», ТОВ «Ленд Фарм», ТОВ «С.І.Трейдінг», ТОВ «Агролід».

Так, відповідно до договорів поставки №ПОЛ0194-С від 18 жовтня 2018 року, №ПОЛ0199-С від 18 жовтня 2018 року, №ПОЛ0207-С від 22 жовтня 2018 року, №ПОЛ0209-С від 22 жовтня 2018 року, №КИР0103-С від 16 жовтня 2018 року, а також видаткових та податкових накладних, позивач придбав у ТОВ «ВФ Корп» кукурудзу 3-го класу на суму 16126559,78 грн (у тому числі ПДВ - 2687408,73 грн).

На підставі договорів поставки пшениці і кукурудзи №30/08 від 30 серпня 2018 року, №14/09 від 14 вересня 2018 року, №25/09 від 25 вересня 2018 року, №18/10 від 18 жовтня 2018 року, №19/10 від 19 жовтня 2018 року ТОВ «С.І.Трейдінг» видало ПАТ «ДПЗКУ» податкові накладні на суму ПДВ 604533,28 грн.

За умовами договору поставки №ПОЛ0210-С від 25 жовтня 2018 року ТОВ «Альфа Промінь» зобов`язалось передати у власність позивача кукурудзу 3-гшо класу, а останній прийняти та оплатити її. На підставі цього договору складені видаткові та податкові накладні на суму 1762369,20 грн (у тому числі ПДВ - 293728,20 грн).

Відповідно до договорів поставки №ПОЛ0140-С від 9 жовтня 2018 року, №ПОЛ0181-С від 16 жовтня 2018 року, №ПОЛ0182-С від 11 жовтня 2018 року, №ПОЛ0182-С від 11 жовтня 2018 року, №ПОЛ0189-С від 16 жовтня 2018 року, №ПОЛ0148-С від 16 жовтня 2018 року, №ПОЛ0213-С від 16 жовтня 2018 року, №ЧРК0133-С від 16 жовтня 2018 року, №ЧРК0148-С від 16 жовтня 2018 року, №ЧРК0149-С від 16 жовтня 2018 року, №ЧРК0150-С від 16 жовтня 2018 року, №ЧРК0174-С від 29 жовтня 2018 року, видаткових та податкових накладних, ТОВ «Злато Нива» здійснило позивачеві поставку кукурудзи 3-го класу на суму ПДВ 11250273,62 грн.

Згідно з договорами поставки №КИР0110-С від 22 жовтня 2018 року, №ПОЛ0216-С від 29 жовтня 2018 року, №ПОЛ0221-С від 14 листопада 2018 року ПАТ «ДПЗКУ» придбало у ТОВ «Агрофірма Вєнтум» кукурудзу 3-го класу на суму 7153785,90 грн (у тому числі ПДВ - 1192297,63 грн).

За даними договорів поставки №ПОЛ0172-С від 17 жовтня 2018 року, №ПОЛ0173-С від 25 жовтня 2018 року, видаткових та податкових накладних, позивач отримав від ТОВ «Лє-Агро» на умовах купівлі-продажу кукурудзу 3-гшо класу на суму 6570000 грн (у тому числі ПДВ 1095000 грн).

Відповідно до договору №ПОЛ0215-С від 29 жовтня 2018 року, видаткових та податкових накладних, ТОВ «Ленд Фарм» здійснило поставку позивачеві кукурудзи 3-го класу на суму 6122096,04 грн (у тому числі ПДВ - 1020349,34 грн)

Згідно договорів поставки №ПОЛ0205-С від 25 жовтня 2018 року, №ЧРН089-С від 22 жовтня 2018 року, №ПОЛ0220-С від 8 листопада 2018 року, №ХРН089-С від 5 листопада 2018 року, №ХРН091-С від 14 листопада 2018 року, видаткових та податкових накладних, позивач придбав у ТОВ «Фрос ЛТД» кукурудзу 3-го класу на суму 25938978 грн (у тому числі ПДВ - 4323163 грн).

Відповідно до договорів поставки №СУМ0325-С від 13 листопада 2018 року, №ЧРН0097-С від 29 жовтня 2018 року, №ЧРН0102-С від 13 листопада 2018 року, №ЧРК0162-С від 18 жовтня 2018 року ПАТ «ДПЗКУ» отримало від ТОВ «Стен АРС» на умовах купівлі продажу кукурудзу 3-го класу на суму 3354346,14 грн (у тому числі ПДВ - 559057,69 грн).

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що розрахунки за вказаними правочинами позивач здійснив шляхом безготівкового перерахунку коштів, а сплачені суми включив до складу податкового кредиту.

Разом з тим, на думку контролюючого органу, господарські операції з переліченими вище контрагентами не підтверджуються у зв`язку наступним: неможливо встановити легальне походження товару, відсутня необхідна кількість трудових ресурсів та транспортних засобів; обрив ланцюга реалізованого позивачеві товару по окремих контрагентах; деякі з постачальників, які здійснили поставку позивачеві пшениці і кукурудзи, не є виробниками товару та мають ознаки фіктивності; встановлено відсутність окремих юридичних осіб за зареєстрованою податковою адресою; фігурування деяких контрагентів та їх попередніх постачальників у кримінальних провадженнях; недостатність у постачальників контрагентів посівних площ для вирощування обумовленої правочинами кількості продукції.

Надаючи оцінку означеним доводам податкового органу суд апеляційної інстанції виходив, перш за все, з того, що на підтвердження товарності укладених угод позивачем було надано копії: договорів та додаткових угод до них; специфікацій; актів приймання-передачі; видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; рахунків на оплату; податкових накладних; платіжних доручень, які свідчать, що зобов`язання між позивачем та його контрагентами виконувалось у повному обсязі.

Обсяг та зміст наданих позивачем доказів зумовив висновок апеляційного суду про те, що у ПАТ «ДПЗКУ» наявні всі необхідні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для формування податкового кредиту, а аналіз таких документів (як первинних, так і інших) свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з контрагентами-постачальниками.

Перевіряючи доводи контролюючого органу щодо неможливості встановити походження придбаного позивачем товару (сільськогосподарської продукції) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки з наявних у справі доказів встановив, що такі висновки зроблені відповідачем без проведення перевірки контрагентів позивача.

Судом також враховано, що при дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між іншими учасниками попередніх поставок товарів, робіт та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами. При цьому, суд апеляційної інстанції в цій справі дослідив подальший рух придбаного позивачем товару у контрагентів та встановив його реалізацію.

Так само відхилив апеляційний суд як безпідставні й аргументи відповідача про відсутність контрагентів за юридичною адресою, оскільки вважав, що така обставина не може бути безперечною підставою для висновку про неправомірність формування покупцем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, з урахуванням інших, наявних у справі доказів, які свідчать про протилежне.

Відхилив суд і твердження контролюючого органу про факт здійснення досудових розслідувань та наявність ухвал судів у кримінальних провадженнях, де фігурують деякі з контрагентів позивача та їх контрагенти у попередніх ланцюгах постачання, як підставу до відмови у позові, оскільки жодних належних та допустимих доказів в розумінні КАС України (вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в яких було б надано оцінку відповідним господарським операціям, які ставляться під сумнів контролюючим органом щодо їх реального вчинення, встановлено факти вчинення злочину у вигляді фіктивного підприємництва чи ухилення від сплати податків тощо) відповідачем не надано.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що твердження податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Водночас, у цій справі відповідачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили про неправомірність формування покупцем податкового кредиту з податку на додану вартість. Будь-яких обґрунтованих претензій до наданих позивачем під час податкової перевірки документів, їх змісту чи обсягу, контролюючим органом в цій справі не пред`явлено.

Резюмуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили про неправомірність формування позивачем даних податкового та бухгалтерського обліку за наслідками господарських операцій, та, як наслідок, безпідставність зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість та застосування штрафу.

Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Натомість, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. Не містить касаційна скарга й будь-яких інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені відповідачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд першої, так і апеляційної інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах за подібними правовідносинами. Дослідивши матеріали цієї справи та встановлені судами фактичні обставини спору, Суд дійшов висновку, що, незважаючи на те, що спірні правовідносини в означених справах та у справі, що розглядається, стосуються реальності господарських операцій між платниками податків та регламентуються більшою мірою одними й тими ж нормами ПК України, обставини цих справ в кожній окремій ситуації все ж є відмінними. Наведені відповідачем цитати із вказаних судових рішень не доводять, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

п о с т а н о в и в :

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська