Постанова

від 20.06.2022 по справі 556/431/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2022 року

м. Рівне

Справа № 556/431/17

Провадження № 22-ц/4815/10/22

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

секретар судового засідання Пиляй І. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідачі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа без самостійних вимог - Старорафалівська сільська рада Володимирецького району, Рівненської області,

розглянув увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопозовного провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_2 ,яка єправонаступником ОСОБА_1 , та апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 та ОСОБА_3 адвокатаСавонік ЛюбовіОнуфріївни, на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 01 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Старорафалівська сільська рада Володимирецького району, Рівненської області, про встановлення права користування чужою земельною ділянкою (земельного сервітуту)

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами встановити йому право безстрокового безкоштовного користування частинами земельних ділянок, що належать на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у розмірі, який необхідний йому для проходу/проїзду до його земельної ділянки. У позові зазначив, що відповідно до рішення Старорафалівської сільської ради від 22.10.2007 року №254 йому було надано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1134 га за адресою: АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства та видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №248786. Земельна ділянка розташована всередині земельного массиву, межує із шістьма суміжними земельними ділянками і під`їзду до неї з вулиці не передбачено. Він звертався до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Старорафалівської сільської ради з пропозицією укласти договір земельного сервітуту за конфігурацією та місцем розташування відповідно до графічних матеріалів. Однак, укласти договір про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду останні відмовилися.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 01 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Старорафалівська сільська рада Володимирецького району, Рівненської області, про встановлення права користування чужою земельною ділянкою (земельного сервітуту) відмовлено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Апеляційну скаргу на рішення суду подала ОСОБА_2 , дружина позивача.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 12.02.2021 року ОСОБА_2 залучена до участі у справі, як правонаступник ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що оскаржуване рішення ґрунтується на тому, що позивач не довів, що існує інший прохід/проїзд до його земельної ділянки, який є менш обтяжливий для сусідніх землекористувачів, аніж обрані ним варіанти при зверненні до суду. При цьому, зазначає апелянт, що виходячи з принципу змагальності сторін саме відповідачі не довели, що існує інший прохід/ проїзд до ділянки позивача ніж той, що він просить. Позивачем вжито всі необхідні процесуальні заходи для обґрунтування позову. Була призначена експертиза, яка дала повну відповідь на всі необхідні питання. Повторна експертиза підтвердила факт відсутності проходу/проїзду через земельні ділянки інших землекористувачів та підтвердила факт відсутності проїзду до ділянки позивача. Повторною експертизою також підтверджено можливість проходу/проїзду через земельну ділянку, що належить ОСОБА_4 . Суд помилково вважав недоведеною ту обставину, що запропонований сервітут через ділянку ОСОБА_4 є єдиним можливим та найменш обтяжливим варіантом проходу/проїзду до ділянки позивача. В матеріалах справи є докази того, що інші можливості доступу до ділянки позивача відсутні. Для позивача є достатнім захистом інтересів облаштування сервітуту шириною 2, 3 м, адже в інший спосіб він не може задовольнити свої потреби. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в частині встановлення права користування земельною ділянкою відповідача ОСОБА_4 за варіантом прокладення, описаним у висновку експерта Сайко С. Л. № 170713/1/С від 07.03.2018 року, що наведений на аркуші 5м/с висновку.

Представник відповідачів адвокат Савонік Л. О. у своїй апеляційній скарзі вказує що рішення суду першої інстанції є незаконним у частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, які понесли відповідачі. З рішенням у цій частині відповідачі не погоджуються, виходячи з того, що висновок суду не відповідає матеріалам справи. Так, суд у своєму рішенні вказав, що відповідачами не подано до суду розрахунку витрат на правничу допомогу та інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. Разом з тим, на підтвердження понесених відповідачами витрат на правничу допомогу, представником разом із заявою про стягнення судових витрат надано суду Акти виконаних робіт (наданих послуг) із зазначенням переліку наданих послуг, копію квитанції до прибуткового касового ордеру №006 від 21.07.2020 року від імені ОСОБА_4 на суму 8000 грн. та №007 від 31.07.2020 року від імені ОСОБА_3 на суму 8000 грн., договори про надання правничої допомоги №025, №026 від 21.09.2018 року та додаткові угоди до договору про надання правничої допомоги від 21 вересня 2018 року №025, №026. В матеріалах справи міститься достатньо доказів, які підтверджують надання правничої допомоги протягом чотирьох років розгляду справи в суді першої інстанції. Представником відповідача складено та підписано ряд процесуальних документів від імені відповідачів. Загальні витрати на правничу допомогу відповідачів у справі складають 16000 які мають бути стягнуті з позивача по 8000 гривень на кожного. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з позивача на користь відповідачів витрат на правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення про задоволення цих вимог.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 представник відповідачів адвокат СавонікЛ.О. вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити як безпідставну.

Відзиву на апеляційну скаргу представника відповідачів адвоката Савонік Л. О. до суду не надходило.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до слідуючих висновків.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено реальної необхідності встановлення земельного сервітуту через земельні ділянки, що належать ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , його вимога позбавлена обов`язкової умови встановлення сервітуту, яка не може бути задоволена іншим способом. Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не довів неможливість облаштування проїзду до його земельної ділянки, у будь-який інший спосіб, окрім проїзду через земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тому, з підстав, визначених положеннями ст.ст. 395, 401, 402 ЦК України і статті 98, 99, 100 ЗК України, позовні вимоги є недоведеними.

Такий висновок ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах, відповідає нормам законодавства і апеляційний суд з таким висновком погоджується.

Судом встановлено: рішенням Старорафалівської сільської ради від 22 жовтня 2007 року № 254 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,1585 га: - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0448 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,1137 га в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 у своїх вимогах просив суд встановити земельний сервітут проїзду/ проходу до земельної ділянки, площею 0,1137 га., кадастровий номер: 5620889300:01:001:0119, яка розташована в АДРЕСА_1 , з цільовьовим призначення: для ведення особистого селянського господарства. Право власності позивача на цю земельну ділянку підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯД №248786, який виданий на підставі рішенням Старорафалівської сільської ради від 22 жовтня 2007 року № 254.

Згідно Витягуз Державногоземельного кадаструпро земельнуділянку,номер витягуНВ-5604914802019,відповідачу ОСОБА_4 належить земельнаділянка за кадастровим номером 5620889300:01:001:0396,заадресою: АДРЕСА_1 , цільове призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1806га.

Земельнаділянка за кадастровим номером 5620889300:01:001:0269, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, пл. 0,1653га, належить відповідачу ОСОБА_3 .

Матеріали справи містять технічну документацію на земельну ділянку за кадастровим номером 5620889300:01:001:0119, з яких вбачається, що вона розташована всередині земельного масиву, межує із суміжними земельними ділянками, які належать ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та Старорафалівській сільській раді. Також технічна документація містить Акти погодження меж, в яких ОСОБА_1 та суміжні землекористувачі поставили свої підписи, Акт передачі межових знаків ОСОБА_1 .

Також встановлено, що згідно цієї документації під`їзд до земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 5620889300:01:001:0119, відсутній. Зазначене, свідчить про те, що ОСОБА_1 , на момент приватизації земельної ділянки, було відомо про відсутність проїзду до його земельної ділянки.

Земельні ділянки відповідачів не мають спільних меж із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , яка належить позивачу ОСОБА_1 , з цільовьовим призначення: для ведення особистого селянського господарства.

З інформації, викладеної у листі Володимирецької районної державної адміністрації №Т-293 від 08.11.2016 року, що на стадії розроблення та погодження всіма суміжними землевласниками технічної документації із землеустрою було можливим вирішити питання доїзду до земельної ділянки ОСОБА_8 з кадастровим номером: 5620889300:01:001:0119. Рекомендовано укласти договір сервітуту на користування земельною ділянкою суміжного землевласника для проходу, проїзду за згодою.

Судом першої інстанції двічі призначалась судова земельно-технічна експертиза.

Згідно Висновку експерта №170713/1/с від 07.03.2018 року судової земельно-технічної експертизи, влаштування проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 через земельну ділянку ОСОБА_3 по запропоновому варіанту, із залученням ділянки сільської ради, що не надана у власність чи користування, відповідно до схеми розташування земельного сервітуту, було технічно можливим, до появи господарської будівлі, що перекриває запропонований сервітут. Влаштування проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 через земельну ділянку ОСОБА_4 по запропонованому варіанту, відповідно до схеми розташування земельного сервітуту, технічно можливе. Можливість влаштування проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 через сусідню ділянку іншого землекористувача, відмінного від відповідачів, який був би менш обтяжливим для власника обтяжної земельної ділянки, ніж для будь-кого з відповідачів та технічно можливим, відсутня.

Згідно Висновку експерта за результатами проведення повторної судової земельно-технічної експертизи №8750 від 30.04.2020 року, технічна можливість, влаштування дороги (проїзду) до земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер 5620889300:01:001:0119, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, без встановлення земельного сервітуту, відсутня. Технічна можливість встановити земельний сервітут на право проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер 5620889300:01:001:0119, через частину земельної ділянки ОСОБА_4 та через частину земельної ділянки ОСОБА_3 , відсутня.

Повторна судова земельно-технічна експертиза була призначена судом у зв`язку з тим, що після проведення первинної судової земельно-технічної експертизи змінилися межі земельних ділянок сусідів позивача, були проведенні топографо-геодезичні зйомки земельних ділянок з нанесенням координат меж земельних ділянок та існуючих будівель, споруд, тощо.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, надавши оцінку висновкам експертів, суд першої інстанції вірно зазначив, що висновок первинної експертизи є не повним.

Поняття, зміст та підстави встановлення і припинення земельного сервітуту визначені главою 32 ЦК України та главою 16 ЗК України.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (стаття 401 ЦК України).

Відповідно до статті 404ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Позивач просив встановити земельний сервітут на безстрокове постійне безоплатне користування на право проходу та проїзду на транспортному засобі по земельних ділянки, які належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У позовній заяві ОСОБА_1 не вказував межі земельного сервітуту, просив суд їх визначити.

У лютому 2019 року та у листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав суду заяви, де вказував, що позов підтримує повністю, просив з урахуванням експертизи встановити земельний сервітут, з найменшим обтяженням для сусідніх земельних ділянок, де технічно можливе облаштування проїзду(через ділянку ОСОБА_4 ) відповідно до викладеного у матеріалах експертизи № 170713/1/С від 07.03.2018 року.

Разом з тим, згідно Висновку експерта №170713/1/с від 07.03.2018 року судової земельно-технічної експертизи, влаштування проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 через земельну ділянку ОСОБА_4 площа сервітуту становить 205 кв.м. протяжність проїзду становить 68 м. Проїзд проходитиме по двору через існуючі ворота.

Земельна ділянка, про яку позивач зазначає, як таку, що має бути надана йому у безстрокове постійне безоплатне користування на право проходу та проїзду на транспортному засобі є земельною ділянкою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на даний час забудована на відміну від земельної ділянки позивача, яка призначена для ведення сільського господарства. Окрім цього встановлено, що земельні ділянки позивача та ОСОБА_9 не є суміжними.

Суд першої інстанції врахував зазначене, вірно встановив, що позивачем не доведено відсутність іншого сервітуту до його земельної ділянки, питання про добровільне оплатне користування земельною ділянкою ОСОБА_4 не заявляв.

У пункті 22 постанови ПленумуВерховного судуУкраїни від16квітня 2004року №7"Пропрактику застосуваннясудами земельногозаконодавства прирозгляді цивільнихсправ" роз`яснено про те, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби у інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягли застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із вимогами цивільного законодавства.

Із змісту апеляційної скарги, оскаржуваного судового рішення та наявних у матеріалах справи доказах убачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо висновків суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні відповідачам витрат, понесених ними на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У своїх постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 Верховний Суд вказав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Суд у своєму рішенні помилково зазначив, що для задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу необхідно подати інші документи, а інформація, яка міститься в актах виконаних робіт (наданих послуг), договорах про надання правничої допомоги №025, №026 від 21.09.2018 року та додаткових угодах до договору про надання правничої допомоги від 21 вересня 2018 року №025, №026 не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником відповідачів разом із заявою про стягнення судових витрат надано Акти виконаних робіт (наданих послуг) із зазначенням переліку наданих послуг, копію квитанції до прибуткового касового ордеру №006 від 21.07.2020 року від імені ОСОБА_3 на суму 8000 грн. та №007 від 31.07.2020 року від імені ОСОБА_4 на суму 8000 грн., Договори про надання правничої допомоги №025, №026 від 21.09.2018 року та Додаткові угоди до договору про надання правничої допомоги від 21 вересня 2018 року №025, №026.

Суд першої інстанції не врахував, що вказані документи містять всі розрахунків витрат, які підтверджують обсяг, вартість наданих послуг, витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

За такихобставин апеляційний суд дійшов висновку,що заява представника відповідачів адвоката Савонік Л. О., про стягнення витрат на правничу допомогу є підставною та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 адвоката Савонік Любові Онуфріївни задовольнити.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 01 грудня 2020 року в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 8000 (вісім тисяч) гривень витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 8000 (вісім тисяч) гривень витрат на правничу допомогу .

В решті рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 червня 2022 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.,

Боймиструк С. В.