Рішення

від 21.06.2022 по справі 925/1665/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року м. Черкаси справа № 925/1665/21

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Кандаурова М.В., за участі представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третіх осіб: не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фермерського господарства "Світанок" (смт. Маньківка, Уманський район, Черкаська область) до селянського (фермерського) господарства "Стрілиця" (смт. Маньківка, Уманський район, Черкаська область) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки, визнання недійсним договору суборенди землі, скасування рішення та запису державного реєстратора

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов з вимогами :

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки у користування позивачу фермерському господарству "Світанок" відповідно до Державного акта на право постійного користування землею для ведення фермерського господарства виданого на підставі рішення Маньківської районної ради 12 березня 1993 року №12-21 загальною площею 48,95 га;

- визнати недійсним Договір суборенди землі, укладений 05 червня 2012 року між ОСОБА_1 - Орендар, та селянським (фермерським) господарством "Стрілиця" в особі голови господарства Маціпури Віктора Дмитровича, що діяв на підставі статуту - суборендар, згідно запису в якому, договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Маньківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 грудня 2012 року №712310004004629;

- скасувати в державному земельному кадастрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення та запис державного реєстратора про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7123155100:03:001:0330 площею 13,7 га та 7123155100:001:0331 площею 28,0888 га і право суборенди на вказані земельні ділянки селянського фермерського господарства "Стрілиця".

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

В засідання представники сторін не з`явилися, явка обов`язковою не визнавалася. Докази примирення між сторонами в справу не подані.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити повністю, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що на підставі Рішення Маньківської районної ради народних депутатів Маньківського району Черкаської області від 12 березня 1993 року за №12-21 ОСОБА_1 надано у постійне користування 48,95 га. землі для ведення фермерського господарства в межах території Маньківської селищної ради. Вказаній особі видано Державний акт на право постійного користування землею (а.с.45), який 16.03.1993 року зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 9.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Розпорядженням Маньківської районної державної адміністрації від 10.01.1993 року проведено первинну державну реєстрацію Фермерського господарства «Світанок», засновником і головою якого є ОСОБА_1 (а.с.40, 41).

Доказів того, що ФГ "Світанок" було створено на іншій земельній ділянці, ніж передавалася ОСОБА_1 за вказаним Державним актом на право постійного користування землею в справу не подано.

Позивач доводить, що 05 червня 2012 року між ОСОБА_1 як Орендарем, та селянським (фермерським) господарством «Стрілиця» в особі голови господарства Маціпури Віктора Дмитровича, що діяв на підставі статуту як Суборендарем, укладено «Договір суборенди землі» (а.с. 33). Цей договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Маньківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 грудня 2012 року за №712310004004629.

За умовами договору суборенди у користування відповідачу передано земельну ділянку площею 42,8 га ріллі строком до 31 грудня 2022 року для ведення фермерського господарства (для вирощування сільськогосподарської продукції).

Позивач просить визнати цей договір суборенди недійсним з підстав порушення чинного законодавства при його укладенні, бо позивач не є власником земельної ділянки, а лише набув право постійного користування нею і не міг розпоряджатися шляхом передачі в суборенду. Позивач доводить, що Відповідач самовільно звернувся за виготовленням технічної документації і і за відсутності дозволу на виготовлення технічної документації було здійснено державну реєстрацію на вказану земельну ділянку з іншими площами, та з іншими кадастровими номерами за СФГ "Стрілиця", а записи про позивача вилучено, чим порушено його права.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Заперечення відповідача проти підвідомчості спору господарському суду суд відхиляє, оскільки постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року (справа №701/1042/16-ц, провадження №61-25564св18) провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства «Стрілиця» про визнання договору суборенди земельної ділянки недійсним закрито. ВС зазначив, що з дати державної реєстрації фермерського господарства, обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому розгляд такого спору віднесений до юрисдикції господарського суду.

Суд вважає, що всі позовні вимоги у справі № 925/1665/21 об`єднані одними правовідносинами і спрямовані позивачем на захист його права на земельну ділянку. Вони можуть вважатися основною та похідними вимогами, тому всі вимоги підлягають розгляду судом за правилами господарського судочинства в їх сукупності.

Позивач вказує, що з 2012 року і по даний час Маньківською районною радою не приймались будь-які рішення щодо земельної ділянки площею 48,95 га., наданої ОСОБА_1 у постійне користування, зокрема і щодо надання її у суборенду. Це підтверджується листом Маньківської РДА від 18.11.2019 року №01- 31/3345 (а.с. 23) про те, що у документах архівного фонду Маньківської районної державної адміністрації смт. Маньківка за 2012-2014 роки відсутні розпорядження Маньківської РДА про надання дозволу у 2012-2014 роках на укладення договору суборенди землі між ОСОБА_1 та іншою особою у т.ч. селянським (фермерським) господарством.

Також згідно довідки ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 10.12.2019 року №2023-0.6-8839/2-19 (а.с. 20) у Книгах записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відсутній запис про реєстрацію договору суборенди землі укладеного між ОСОБА_1 та СФГ «Стрілиця» в адмінмежах Маньківської селищної ради Черкаської області.

Позивач не вказав, згідно якої норми чинного законодавства, зокрема, Земельного Кодексу 1991 року, при отриманні у постійне користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства позивач повинен був отримувати дозволи для передачі її в суборенду.

Такий обов`язок виникає лише в орендаря земельної ділянки згідно вимог ст. 8 ЗУ "Про оренду землі".

Однак в даному випадку позивач не є суб`єктом орендних відносин стосовно своєї земельної ділянки із місцевими органом влади, як власником землі.

Тому в даному питанні з боку позивача не доведено порушення норм чинного законодавства при укладенні договору суборенди в аспекті неотримання згоди розпорядника землі на укладення такого договору.

Зі свого боку відповідач доводить, що позивачу було надано дозвіл на укладення договору суборенди між сторонами, про що свідчить лист Маньківської РДА від 05.06.2012 № 289/01-01-33 (а.с. 123). Однак оригінал даного листа суду не пред`явлено, а позивачем надано в справу листи Маньківської РДА (а.с. 23,25) про те, що ніякі рішення щодо ділянки площею 48,95 га, яка надана ОСОБА_1 у постійне користування, в період з 2012 року не приймалися. Також на зберігання до архівного сектора РДА не надходили документи про надання Маньківською РДА у 2012 та 2014 роках дозволу на укладення договору суборенди між сторонами.

В той же час розгляді справи № 925/1665/21 суд встановив, що у постанові ВС від 27.03.2019 в справі № 701/1042/16-ц (а.с. 27) вказано, що Маньківська РДА все ж надавала позивачу відповідний дозвіл на укладення договору суборенди землі і це встановлено судами попередніх інстанцій.

Позивач не доводить суду, що укладення договору суборенди між сторонами не відповідало волевиявленню позивача на передачу у користування земельної ділянки на користь СФГ "Стрілиця".

Позивач не заперечив на доводи відповідача про те, що весь період існування цього договору сторони належним чином виконували його умови і у позивача не було заперечень проти порушення відповідачем умов договору суборенди щодо внесення плати чи з інших підстав.

Якщо у відносинах сторін має місце фактична нереєстрація договору суборенди (на чому наголошує позивач) чи нереєстрація права користування відповідачем земельною ділянкою за цим договором у відповідності до вимог чинного законодавства, то ця обставина сама по собі не є підставою для визнання договору недійним. Ця обставина відноситься до питань оформлення права, що випливає із договору, а не до вимог, яким за положеннями ст. 203 ЦК України повинен відповідати сам договір.

За своїм правовим змістом укладений між сторонами договір суборенди є договором користування майном, який укладається його сторонами на взаємовигідних умовах і, зазвичай, передбачає оплатність користування. В даному випадку оцінку предмету договору слід надавати за його фактичними умовами, а не за назвою, як такою і тому неправильна назва договору ще не тягне за собою його недійсність.

У постанові ВС від 27.03.2019 в справі № 701/1042/16-ц (а.с. 27) відображено рух розгляду справи з інформацією про те, що суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача та визнав недійсним спірний договір суборенди з підстав, що лише орендована земельна ділянка може передаватися в суборенду. Але спірна ділянка належить позивачу на праві постійного користування і тому не може передаватися в суборенду. Дане судове рішення скасовано.

Позивачем не доведено порушення вимог чинного законодавства та його прав саме на час укладення спірного договору суборенди від 05.06.2012 року, що підлягає обов`язковому сукупному доказуванню в даному випадку.

Якби навіть було порушено порядок укладення спірного договору суборенди через неотримання дозволу на його укладення з боку Маньківської РДА, то це порушує права власника/розпорядника землі (Маньківської РДА), а не позивача, на захист прав якого подано позов.

Недоведеність порушення вимог чинного законодавства та порушеного права позивача укладенням спірного договору є підставою для відмови в позові за вимогами про визнання недійсним договору суборенди від 05.06.2012.

За умовами п. 8 спірного договору він укладений до 31 грудня 2022 року (а.с. 33), отже дане зобов`язання є чинним для обох сторін до цієї дати.

Оскільки суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору суборенди від 05.06.2012, то підстав для повернення земельної ділянки відповідачем позивачу, яка є його предметом, на час вирішення спору, поки що немає.

З цих же підстав суд прийшов до висновку, що якщо укладений між сторонами договір суборенди від 05.06.2012 є чинним станом і на час вирішення спору, то у позивача немає правових підстав вимагати від відповідача усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки відповідач користується нею на законній правовій підставі.

Згідно ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

За умови чинності договору між сторонами суборенди землі, не може бути задоволена позовна вимогами про скасування права суборенди на земельні ділянки за селянським фермерським господарством "Стрілиця".

Крім того, предметом договору суборенди є ділянка площею 42,8 га, а позивач просить усунути перешкоди в користуванні щодо ділянки площею 48,95 га. яка надана в користування засновнику позивача на підставі Державного акта на право постійного користування землею (а.с. 45).

На якій підставі відповідач повинен усунути позивачу перешкоди у користуванні на цю різницю (6,15 га землі) і які є докази неправомірного користування відповідачем цими гектарами, позивач суду пояснень не надав.

На підставі викладено, оскільки між сторонами є чинним договір суборенди землі, то за вимогою усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки у користування позивачу фермерському господарству "Світанок" відповідно до Державного акта на право постійного користування землею для ведення фермерського господарства виданого на підставі рішення Маньківської районної ради 12 березня 1993 року №12-21 загальною площею 48,95 га позивачу слід відмовити за недоведеністю правових підстав позову.

Якщо позивач вважає, що відповідач протиправно зареєстрував за собою на праві власності земельні ділянки, які є частиною земельної ділянки площею 48,95 га. яка попередньо надана в користування засновнику позивача на підставі Державного акту на право постійного користування землею (а.с. 45), то на підставі ст. 16, 392, 396 ЦК України позивачу слід пред`явити позов про визнання його права на ці ділянки.

Цими нормами передбачено такий спосіб захисту як визнання права. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (про захист права власності).

Позивач не позбавлений можливості визнавати за собою право постійного користування на вже створені відповідачем земельні ділянки із кадастровими номерами за рахунок земельної ділянки позивача по Державному акту на право постійного користування землею, якщо це дійсно має місце.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, застосування інших, передбачених законом, способів.

На думку суду, доказування позивачем того факту, що зареєстровані за відповідачем дві земельні ділянки є складовими земельної ділянки площею 48,95 га. (крім того за довідками ГУ Держгеокадастру має місце накладання/перетинання земельних ділянок - а.с. 48), яка надана в користування засновнику позивача на підставі Державного акту на право постійного користування землею, слід проводити лише на підставі експертизи, висновки якої суду не подані.

За таких обставин немає достатніх підстав для задоволення позовних вимог про скасування в державному земельному кадастрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення та запису державного реєстратора про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7123155100:03:001:0330 площею 13,7 га та 7123155100:001:0331 площею 28,0888 га. за відповідачем, СФГ "Стрілиця".

У відзиві на позов відповідач просить застосувати строк позовної давності (а.с. 122) та відмовити позивачу в позові.

У відповідності до положень ч. 3-5 ст. 267 ГПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постанові від 03 грудня 2019 року по справі № 904/10956/16 провадження № 12-90гс19 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тому перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За результатами вирішення спору між сторонами суд не встановив прямого порушення вимог чинного законодавства та прав позивача укладенням ним спірного договору суборенди від 05.06.2012 року; позивач не довів правової підстави для скасування рішення та запису державного реєстратора про реєстрацію земельних ділянок за відповідачем і усунення йому перешкод у користуванні майном, тому у позові слід відмовити за недоведеністю всіх позовних вимог як основних та похідних (без застосування строку позовної давності).

У відповідності до ст. 129 ГПК України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 24 липня 2022 року

Суддя Н.М. Спаських