Постанова

від 22.06.2022 по справі 191/3105/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1936/22 Справа № 191/3105/18 Суддя у 1-й інстанції - Гречко Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Свистунової О.В.,

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря Попенко Ю.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Горизонт

на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2019 року

по цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Горизонт, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Олімп, про визнання договорів такими, що припинили свою дію,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Горизонт (далі ТОВ ФК Горизонт), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Олімп (далі ТОВ Агро-Олімп), про визнання договорів такими, що припинили свою дію.

Позовна заява мотивована тим, що 28 травня 2008 року між Акціонерним комерційним банком Золоті Ворота (далі АКБ Золоті Ворота) та ОСОБА_1 укладений договір № 025/08 про надання споживчого кредиту в розмірі 300 000,00 грн.

28 травня 2008 року між АКБ АКБ Золоті Ворота і ОСОБА_3 , АКБ Золоті Ворота і ОСОБА_2 укладені окремі договори поруки, згідно з якими поручителі солідарно відповідають перед кредитором разом з боржником у разі невиконання позичальником умов кредитного договору. На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту між АКБ Золоті Ворота і ТОВ Агро-Олімп укладений іпотечний договір № 031/08.

11 червня 2018 року між Публічним акціонерним товариством Банк Золоті Ворота (далі ПАТ Банк Золоті Ворота) і ТОВ ФК Горизонт укладений договір про відступлення права вимоги № 184, згідно з яким до нового кредитора перейшло право вимоги за договором № 025/08 про надання споживчого кредиту від 28 травня 2008 року, з усіма змінами та доповненнями в розмірі 807 505,36 грн. та права іпотекодержателя в повному обсязі за іпотечним договором № 031/08.

18 червня 2018 року ТОВ ФК Горизонт звернулось до приватного нотаріуса із заявами про передання ОСОБА_1 і ТОВ Агро-Олімп вимог про усунення порушень та направило ОСОБА_3 і ОСОБА_2 як поручителям вимоги про усунення порушення.

Договори поруки та договір іпотеки припинили свою дію; у спірних правовідносинах унеможливлено здійснення солідарного стягнення заборгованості з поручителів за договірними зобов`язаннями, що виникли між ПАТ Банк Золоті Ворота і позичальником ОСОБА_1 , оскільки така вимога повинна має пред`явлена до поручителів протягом одного року від дня укладання договорів поруки, тобто в період з 28 травня 2008 року до 28 травня 2009 року, тому немає правових підстав для здійснення стягнення за грошовим зобов`язанням з поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , як із солідарних боржників у цих кредитних правовідносинах.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили суд визнати такими, що припинили свою дію з 23 червня 2009 року та не підлягають виконанню:

договір поруки від 28 травня 2008 року № 025/08-1, укладений між АКБ Золоті Ворота і ОСОБА_3 ;

договір поруки від 28 травня 2008 року № 025/08-2, укладений між АКБ Золоті Ворота і ОСОБА_2 ;

іпотечний договір від 28 травня 2008 року № 031/08, укладений між АКБ Золоті Ворота і ТОВ Агро-Олімп в особі директора Батраченка С.В.

Рішенням Синельниківського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від04вересня 2019року позов задоволено частково.

Визнано такими, що припинили свою дію, договір поруки від 28 травня 2008 року № 025/08-1, укладений між ПАТ Банк Золоті Ворота і ОСОБА_3 , та договір поруки від 28 травня 2008 року № 025/08-2, укладений між ПАТ Банк Золоті Ворота і ОСОБА_2 .

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у договорі про надання споживчого кредиту конкретний строк його дії не визначений, тому договори поруки діють протягом одного року з дня укладення цих договорів, тобто з 28 травня 2008 року до 28 травня 2009 року. Водночас з позовом АКБ Золоті ворота до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТОВ Агро-Олімп про стягнення заборгованості за кредитним договором звернувся 31 серпня 2009 року. Таким чином, на час звернення з позовом до суду договори поруки припинили свою дію. Позивачі не були стороною іпотечного договору, а ТОВ Агро-Олімп не зверталося до суду з позовом про визнання припиненим договору іпотеки, тому ця вимога заявлена неналежними позивачами і не підлягає задоволенню.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції у частині визнання договорів поруки такими, що припинили свою дію, скасовано, в цій частині в позові відмовлено. В іншій частині рішення суду залишене без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір поруки не припинив своєї дії, оскільки відповідач діяв відповідно до кредитного договору, яким передбачено дострокове стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором у разі невиконання умов цього договору, строк виконання основного зобов`язання на час пред`явлення позову не настав. Крім того, рішенням суду, що набрало законної сили, задоволено вимоги кредитора до боржника та поручителів, якими є позивачі, тому правових підстав для визнання договорів поруки припиненими немає, оскільки порука не може бути припинена після ухвалення рішення суду у справі про стягнення, у тому числі з поручителя, кредитної заборгованості, під час вирішення якої суд перевіряє строк дії поруки.

Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ТОВ ФКГоризонт, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Апелянт зазначає, що суд неправомірно посилався на положення частини четвертої статті 559 ЦК України. Зокрема, суд дійшов помилкових висновків, що оскільки в кредитному договорі від 28 травня 2008 року конкретний строк його дії не був визначений, то треба вважати, що укладені договори поруки № 025/08-1, № 025/08-2 від 28 травня 2008 року, діють протягом одного року з дня укладення цих договорів, тобто з 28 травня 2008 року до 28 травня 2009 року.

Суд не взяв до уваги той факт, що банк до моменту настання строку виконання основного зобов`язання в повному обсязі пред`явив до позичальника і до поручителя в судовому порядку вимогу про стягнення заборгованості за вказаним договором.

Також, суд зазначає, що договори поруки № 025/08-1, № 025/08-2 від 28 травня 2008 року, припинили свою дію вже на час звернення відповідача із позовом про стягнення суми боргу за кредитним договором від 28 травня 2008 року. Однак, такі висновки суду є хибними, оскільки в кредитному договорі чітко встановлено строк виконання зобов`язання, який визначений датою 25 травня 2010 року.

Крім того, заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2009 року, яким ухвалено солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 28 травня 2008 року з позичальника та поручителів, набрало законної сили 16 лютого 2010 року. Отже, дані договори поруки визнані судом на момент ухвалення вказаного рішення діючими.

Дане рішення не оскаржувалось позивачами та не переглядалося в апеляційному порядку, а тому суд першої інстанції не мав жодних підстав переглядати обставини вже встановлені судом.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися.

Разом з тим, дані про вручення судової повістки, яка направлялась на адресу позивача ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Основними засадами судочинства, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції 16 грудня 2021 року, 18 лютого 2022 року та 12 квітня 2022 року направлялись судові повістки про виклик на адресу позивача ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена ним у позовні заяві, касаційній скарзі та в інших процесуальних заявах чи клопотаннях поданих до суду.

Проте, дані про вручення судових повісток про виклик, які направлялись на адресу позивача ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Згідно сервісу відстеження поштових відправлень на офіційному веб-сайті АТ Укрпошти (ідентифікатор доступу 4900096123049), судова повістка про виклик, яка була направлена 02 березня 2022 року на адресу позивача ОСОБА_3 до цього часу досі не вручена адресату, за останніми даними сервісу 05 березня 2022 року відправлення прямує до точки видачі/доставки.

Також, апеляційним судом 16 лютого 2022 року, 14 червня 2022 року, 15 червня 2022 року та 20 червня 2022 року здійснювалися телефонні дзвінки позивачу ОСОБА_3 та його представнику ОСОБА_5 на телефонні номери, які зазначені ними в позовній заяві, касаційній скарзі та інших процесуальних заявах чи клопотаннях поданих до суду, проте у представника ОСОБА_5 відсутній зв`язок, а абонент ОСОБА_3 знаходиться поза зоною досяжності.

Крім того, суд апеляційної інстанції завчасно на офіційному веб-сайті судової влади України опублікував оголошення про виклик позивача ОСОБА_3 в судове засідання на 23 червня 2022 року.

Відповідно до положень частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Заяв чи клопотань про зміну місця проживання від позивача ОСОБА_3 до суду не надходило.

Судом апеляційної інстанції вжиті всі наявні процесуальні заходи для належного повідомлення позивача ОСОБА_3 про розгляд справи.

Пунктами 10, 11 частини другої статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з частиною першою статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Відповідно до рекомендацій роботи судів в умовах воєнного стану, оприлюднених Радою суддів України 02 березня 2022 року, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, слід керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні на день розгляду даної справи.

На день розгляду даної справи на території Дніпропетровської області не ведуться активні бойові дії, що свідчить про те, що поточна обстановка у даному регіоні є стабільною.

Також, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що сторони не мають можливості, за об`єктивних обставин, брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою технічних засобів, визначених ЦПК України.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Axen v. Germany), заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Варела Ассаліно проти Португалії» (Varela Assalino contre le Portugal), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами варто було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії.

Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності не з`явившихся учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції установлено, що 28 травня 2008 року між АКБ Золоті Ворота та ОСОБА_1 укладений договір № 025/08 про надання споживчого кредиту в розмірі 300 000,00 грн., згідно умов якого позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити відсотки за кредитом не пізніше 25 травня 2010 року (т.1 а.с.22-24).

28 травня 2008 року між АКБ Золоті ворота і ОСОБА_3 , АКБ Золоті Ворота та ОСОБА_2 укладені договори поруки, згідно з якими поручителі солідарно відповідають перед кредитором разом з боржником у разі невиконання позичальником умов кредитного договору. На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту між АКБ Золоті Ворота і ТОВ Агро-Олімп укладений іпотечний договір № 031/08 (т.1 а.с.26,27,28-29).

Згідно пункту 4.1 договорів поруки вказані договори набувають чинності з моменту їх укладення і діють до моменту припинення поруки з підстав, передбачених чинним законодавством України.

Заочним рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2009 року позов АКБ Золоті ворота до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТОВ Агро-Олімп про стягнення боргу задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТОВ Агро-Олімп на користь АКБ Золоті Ворота заборгованість за договором від 28 травня 2008 року № 025/08 в сумі 349 024,31 грн. та звернено стягнення на іпотечне майно (т.1 а.с.43-44).

Рішення набрало законної сили 16 лютого 2010 року. За цим рішенням видано виконавчий лист (т.1 а.с.45).

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині визнання такими, що припинили свою дію договір поруки № 025/08-1 від 28 травня 2008 року, укладений між ПАТ Банк Золоті Ворота та ОСОБА_3 та договір поруки № 025/08-2 від 28 травня 2008 року, укладений між ПАТ Банк Золоті Ворота та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що у договорі про надання споживчого кредиту конкретний строк його дії не визначений, тому договори поруки діють протягом одного року з дня укладення цих договорів, тобто з 28 травня 2008 року до 28 травня 2009 року. Водночас з позовом АКБ Золоті ворота до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТОВ Агро-Олімп про стягнення заборгованості за кредитним договором звернувся 31 серпня 2009 року. Таким чином, на час звернення з позовом до суду договори поруки припинили свою дію. Позивачі не були стороною іпотечного договору, а ТОВ Агро-Олімп не зверталося до суду з позовом про визнання припиненим договору іпотеки, тому ця вимога заявлена неналежними позивачами і не підлягає задоволенню.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду першої інстанції не відповідає указаним вимогам закону.

Судом апеляційної інстанції установлено, що 28 травня 2008 року між АКБ Золоті Ворота та ОСОБА_1 укладений договір № 025/08 про надання споживчого кредиту в розмірі 300 000,00 грн., згідно умов якого позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити відсотки за кредитом не пізніше 25 травня 2010 року (т.1 а.с.22-24).

28 травня 2008 року між АКБ Золоті ворота і ОСОБА_3 , АКБ Золоті Ворота та ОСОБА_2 укладені договори поруки, згідно з якими поручителі солідарно відповідають перед кредитором разом з боржником у разі невиконання позичальником умов кредитного договору. На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту між АКБ Золоті Ворота і ТОВ Агро-Олімп укладений іпотечний договір № 031/08 (т.1 а.с.26,27,28-29).

Згідно пункту 4.1 договорів поруки вказані договори набувають чинності з моменту їх укладення і діють до моменту припинення поруки з підстав, передбачених чинним законодавством України.

У зв`язку з тим, що позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, ПАТ Банк Золоті Ворота надіслав в період з 12 січня 2009 року по 29 липня 2009 року позичальнику, поручителям та іпотекодавцю письмові вимоги про дострокове (не пізніше 23 червня 2009 року) погашення заборгованості по кредитному договору, процентів та штрафних санкцій на загальну суму 349 024,31 грн. (т.1 а.с.30-37).

11 червня 2018 року між ПАТ Банк Золоті Ворота і ТОВ ФК Горизонт укладений договір про відступлення права вимоги № 184, згідно з яким до нового кредитора перейшло право вимоги за договором № 025/08 про надання споживчого кредиту від 28 травня 2008 року з усіма змінами та доповненнями в розмірі 807 505,36 грн. та права іпотекодержателя в повному обсязі за іпотечним договором № 031/08.

Внаслідок невиконання зобов`язань боржником та поручителями за вказаним кредитним договором, АКБ Золоті ворота 31 серпня 2009 року звернулося до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області за захистом свого порушеного права (т.1 а.с.38-40).

Заочним рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2009 року позов АКБ Золоті ворота до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТОВ Агро-Олімп про стягнення боргу задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТОВ Агро-Олімп на користь АКБ Золоті Ворота заборгованість за договором від 28 травня 2008 року № 025/08 в сумі 349 024,31 грн. та звернено стягнення на іпотечне майно (т.1 а.с.43-44).

Рішення набрало законної сили 16 лютого 2010 року. За цим рішенням видано виконавчий лист (т.1 а.с.45).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (стаття 559 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Колегія суддів зазначає, що оскільки, рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителів, підстав для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України немає.

А тому, оскільки рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2009 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з боржника та поручителів заборгованість за кредитним договором, то відсутні правові підстави для задоволення позову про визнання договорів такими, що припинили свою дію.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що «закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що «визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що: «необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим».

У справі, що переглядається:

поручителі у серпні 2018 року звернулися з вимогою до кредитора про припинення поруки, після ухвалення у листопаді 2009 року рішення суду про солідарне стягнення боргу з поручителів та боржника;

суд першої інстанції не звернув увагу, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку поручителя. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки поручитель має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася;

суд першої інстанції не врахував, що застосування поручителем способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про задоволення позову в частині визнання такими, що припинили свою дію спірні договори поруки і тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить скасувати.

Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув уваги, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про задоволення позову та визнання такими, що припинили свою дію договір поруки № 025/08-1 від 28 травня 2008 року, укладений між ПАТ Банк Золоті Ворота та ОСОБА_3 та договір поруки № 025/08-2 від 28 травня 2008 року, укладений між ПАТ Банк Золоті Ворота та ОСОБА_2 .

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що договори поруки не припинили своєї дії, тому що відповідач діяв відповідно до умов кредитного договору, яким передбачено дострокове стягнення з позичальника та поручителів заборгованості за кредитним договором у разі невиконання умов цього договору, у той час як строк виконання основного зобов`язання на час пред`явлення позову не настав.

Крім того рішенням суду, що набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до боржника та поручителів, якими є позивачі, тому правових підстав для визнання договорів поруки припиненими відсутні, оскільки порука не може бути припинена після ухвалення рішення суду у справі про стягнення, у тому числі, з поручителя кредитної заборгованості, під час вирішення якої суд обов`язково перевіряє строк дії поруки.

Той факт, що порука не припинилась, установлений рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2009 року, яке набрало законної сили та яким з підстав існування зобов`язань сторін за договором поруки стягнуто з боржника та поручителів суму заборгованості за кредитним договором.

Судова колегія також звертає увагу на те, що положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов`язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов`язок поручителя щодо виконання зобов`язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи викладене, рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2019 року в частині визнання таким, що припинив свою дію договір поруки № 025/08-1 від 28 травня 2008 року, укладений між ПАТ Банк Золоті Ворота та ОСОБА_3 , та договір поруки № 025/08-2 від 28 травня 2008 року, укладений між ПАТ Банк Золоті Ворота та ОСОБА_2 , а також в частині стягнення судового збору в розмірі 1 409,60 грн., підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржувалося, а тому апеляційним судом не переглядалося.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на підставі статті 141 ЦПК України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ТОВ ФКГоризонт булосплачено судовийзбір в розмірі 2 114,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2000 від 23 жовтня 2019 року (т.1 а.с.159).

Отже, враховуючи результат розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що з позивачів на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу апеляційної скарги, в рівних частках по 704,80 грн. з кожного позивача.

Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністюФінансова компаніяГоризонт задовольнити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2019 року в частині визнання таким, що припинив свою дію договір поруки № 025/08-1 від 28 травня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Банк Золоті Ворота та ОСОБА_3 , та договір поруки № 025/08-2 від 28 травня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Банк Золоті Ворота та ОСОБА_2 , а також в частині стягнення судового збору в розмірі 1 409,60 грн. скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства зобмеженою відповідальністюФінансова компаніяГоризонт судові витрати, що складаються із судового збору по 704,80 грн. з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко