Постанова

від 23.06.2022 по справі 914/4105/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2022 р. Справа №914/4105/21

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства Беркут б/н від 25.04.2022

на рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2022 суддя: Матвіїв Р.І. м. Львів

за позовом приватного підприємства Беркут, м. Львів,

до відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, м. Львів,

про стягнення 10 157,72 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

30 грудня 2021 року приватне підприємство Беркут (надалі ПП «Беркут») звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (надалі КЕВ м. Львова) про стягнення 10 157,72 грн., з яких 8 715, 51 грн. - інфляційних втрат та 1 442, 21 грн.- 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло внаслідок невиконання судового рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2016 у справі № 914/751/16 про стягнення з Львівського управління начальника робіт (замінено на КЕВ м. Львова згідно ухвали Господарського суду Львівської області від 29.10.2021 у справі № 914/751/16) на користь ПП «Беркут» на суму 15 931,13 грн.

Зазначає, що рішення суду у справі № 914/751/16 виконано квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова лише 08.12.2021, тому просить стягнути з відповідача на його користь суму інфляційних втрат за період з травня 2016 року по листопад 2021 року в розмірі 8 715,51 грн. та 3% річних за період з 17.05.2016 по 07.12.2021 в розмірі 1 442,21 грн.

Правовою підставою позову зазначає ст.ст. 526, 530, 598, 599-601, 604-610, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 202-205 Господарського кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2022 позов задоволено частково. Стягнуто з КЕВ м. Львова на користь ПП «Беркут» 762,31 грн. 3% річних, 2 837,46 грн. інфляційних втрат та 804,49 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

В задоволенні вимог про стягнення 679,90 грн. 3% річних і 5878,05 грн. інфляційних втрат відмовлено з тих підстав, що такі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за період з 30.12.2018 до 07.12.2021 в межах строку позовної давності за три роки до звернення позивача до суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2022 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким стягнути з КЕВ м. Львова на користь ПП «Беркут» інфляційні втрати в розмірі 6364,99 грн. за період з квітня 2017 року по листопад 2021 року та 3% річних в розмірі 1 229,79 грн. за період з 12.03.2017 по 07.12.2021, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що право позивача на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період стягнення не пов`язане зі строком позовної давності, оскільки цей строк продовжений на період дії карантину (з 12.03.2020) згідно п.12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

Посилається на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20, від 01.12.2021 у справі №373/651/20 та від 06.05.2021 у справі №903/323/20.

Відповідач не скористався правом передбаченим ст. 263 ГПК України відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2016 у справі № 914/751/16 задоволено позов ПП «Беркут» та стягнуто на його користь з Львівського управління начальника робіт 15 931,13 грн., а саме 8 643,80 грн. основного боргу, 683, 93 грн. пені, 587,32 грн. 3% річних, 6 016,08 грн. інфляційних втрат та 1 377,39 грн. судового збору (а.с. 7-8).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2021 у справі № 914/751/16 замінено сторону боржника у наказі Господарського суду Львівської області від 17.05.2016 у справі № 914/751/16 з Львівського управління начальника робіт на його правонаступника Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова (а.с. 9-10).

17.05.2016 на виконання ухвали (з врахуванням заміни сторони боржника), Господарським судом Львівської області видано наказ на примусове виконання рішення суду.

Відповідно до виписки по рахунку, яка сформована 24.01.2022 (а.с. 25-28), 08.12.2021 КЕВ м. Львова сплатило 8 643,80 грн. основного боргу та 8 664,72 грн. (пеня 683,93 грн. + 3% річних 587,32 грн. + інфляційні втрати 6 016,08 грн.) (призначення платежу: згідно наказу Господарського суду Львівської області у справі № 914/751/16).

Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2019 у справі № 914/751/16 виконано КЕВ м. Львова лише 08.12.2021.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного закондавства.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує право кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, в розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 913/70/18, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахований апеляційним господарським судом.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 902/330/17).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахований апеляційним господарським судом.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що з ухваленням Господарським судом Львівської області 26.04.2016 рішення про стягнення з Львівського управління начальника робіт (правонаступником якого є відповідач) боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором поставки не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання ним грошового зобов`язання, тобто до 08.12.2021.

За таких обставин апеляційний суд вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що кредитор (позивач) має право на стягнення з боржника (відповідача) сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення до 08.12.2021.

Главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

У відповідності до ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, яка в силу вимог ч. 4 ст. 263 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.

З позовом у даній справі позивач звернувся 30.12.2021, розрахунок інфляційних втрат і 3 % річних здійснено за період 17.05.2016 по 07.12.2021 тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

З огляду на викладене, а також враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності (подана до Господарського суду Львівської області, вх. № 4325/12 від 16.02.2022, а.с. 34), апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про застосування строку позовної давності та вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми боргу, нараховані у межах строку позовної давності за три роки до звернення позивача до суду з позовом, тобто за період з 30.12.2018 до 07.12.2021.

Таким чином, спростовуються доводи апеляційної скарги в часині посилання апелянта на те, що право позивача на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період стягнення не пов`язане зі строком позовної давності, оскільки цей строк згідно п.12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжений на період дії карантину (з 12.03.2020).

Передбачене п.12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовження строку звернення до суду із позовом, стосується періоду нарахування інфляційних та 3% річних, що дає позивачу право на стягнення індексу інфляції та 3% річних за період з 30.12.2018 по 07.12.2021, оскільки вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних від простроченої суми обмежуються нарахуванням в межах трьох років, що передують зверненню до суду з позовом.

Щодо стягнення 3 % річних.

Позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 1 442,21 грн. за період з 17.05.2016 по 07.12.2021, виходячи з суми боргу 8 643,80 грн., яка визначена рішенням суду в справі № 914/751/16.

Суди дійшли висновку, що правильним є період нарахування 3% річних з 30.12.2018 до 07.12.2021.

Таким чином, здійснивши перерахунок нарахування 3 % річних за період з 30.12.2018 до 07.12.2021 на суму боргу в розмірі 8 643,80 грн., апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 762,31 грн. Таким чином, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено в стягненні 3% річних в розмірі 679,90 грн. (1 442,21 грн. 762,31 грн.)

Щодо стягнення інфляційних втрат.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втарати в розмірі 8715,51 грн. за період з травня 2016 року по листопад 2021 року, виходячи з суми боргу в розмірі 14 659,88 грн. (8 643,80 грн. (основна заборгованість за рішенням суду у справі № 914/751/16 + 6 016,08 грн. (сума інфляційних втрат за рішенням суду у справі № 914/751/16), яка змінюється за кожен наступний місяць залежно від індексу інфляції в попередньому місяці

Суди дійшли висновку, що правильним є період нарахування інфляційних втрат з 30.12.2018 до 07.12.2021.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення, Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.

Нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Таким чином, здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат за період з 30.12.2018 до 07.12.2021 виходячи з суми боргу в розмірі 14 659,88 грн. (8 643,80 грн. (основна заборгованість за рішенням суду у справі № 914/751/16 + 6 016,08 грн. (сума інфляційних втрат за рішенням суду у справі № 914/751/16), яка змінюється за кожен наступний місяць залежно від індексу інфляції в попередньому місяці, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 2 837,46 грн. Таким чином, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено в стягненні інфляційних втрат в розмірі 5 878,05 грн. (8 715,51 грн. 2 837,46 грн.).

Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20, від 01.12.2021 у справі №373/651/20, від 06.05.2021 у справі №903/323/20 не беруться судом до уваги, оскільки обставини справ та спірні правовідносини є різними.

З врахуванням викладеного апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга приватного підприємства Беркут б/н від 25.04.2022 підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 3 405,00 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за № 26 від 17.05.2022.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу приватного підприємства «Беркут» б/н від 25.04.2022 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2022 у справі №914/4105/21 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 3 405,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий (суддя-доповідач)С.М. Бойко

Судді Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець