Рішення

від 14.06.2022 по справі 910/21103/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2022Справа № 910/21103/21

За позовомОСОБА_1 до1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Збут Енержи ЛТД» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс»проскасування рішення та зобов`язання вчинити діїСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Войцешук В.В.від відповідача 1:не з`явивсявід відповідача 2:Слободяник І.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Збут Енерджи ЛТД» про зобов`язання відповідача скасувати рішення єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» - ТОВ «Збут Енерджи ЛТД» №1/18/11/2021 від 18.11.2021.

До відкриття провадження у справі позивачем було подано до суду позовну заяву в новій редакції, в якій позивачем був змінений склад відповідачів, а саме заявлено вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Збут Енерджи ЛТД» (надалі - ТОВ «Збут Енерджи ЛТД») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Збут Транс» (надалі - ТОВ «Енерго Збут Транс») про:

- скасування рішення єдиного учасника ТОВ «Енерго Збут Транс» - ТОВ «Збут Енерджи ЛТД» №1/18/11/2021 від 18.11.2021;

- скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів про зміну керівника ТОВ «Енерго Збут Транс», що внесені 18.11.2021;

- внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про керівника ТОВ «Енерго Збут Транс» - Чайковського Руслана Ігоровича.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення єдиного учасника №1/18/11/2021 ТОВ «Енерго Збут Транс» від 18.11.2021 про звільнення позивача з посади директора такого товариства є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відомості щодо керівника в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підлягають поновленню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

24.01.2022 представником відповідача 2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що ТОВ «Збут Енерджи ЛТД» як єдиний учасник ТОВ «Енерго Збут Транс» в силу приписів чинного законодавства України мало право приймати рішення про припинення повноважень позивача як директора відповідача на свій власний розсуд. Також відповідач 2 зазначає, що подана позивачем редакція трудового договору ним не схвалювалась, а відтак є недійсною; крім того позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав.

Відповідач 1 також подав відзив на позовну заяву, в якій заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а укладення між позивачем та ОСОБА_2 трудового контракту від 12.07.2021 було спрямоване на незаконне заволодіння майном юридичної особи - ТОВ «Енерго Збут Транс».

У відповіді на відзиви на позовну заяву позивач відхиляє твердження відповідачів повністю та вказує на існування підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, оскільки оскаржуване рішення №1/18/11/2021 від 18.11.2021 прийнято всупереч умовам трудового договору та Статуту ТОВ «Енерго Збут Транс».

Відповідачі подали до суду заперечення на відповідь на відзиви, в яких вказують на те, що така відповідь є немотивованою, не містить жодного обґрунтованого заперечення на викладені у відзивах доводи представників відповідачів.

Протокольною ухвалою суду від 18.05.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.06.2022.

09.06.2022 до суду надійшло клопотання представника позивача про встановлення додаткового строку для подання доказу та долучення до матеріалів справи заяви свідка від 25.05.2022.

В задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено з огляду на відсутність підстав для встановлення нового строку для подання доказів в порядку, передбаченому ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, та недоведеність позивачем існування поважності причин пропуску встановленого кодексом строку для подання доказів.

Представник позивача в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Представник відповідача 2 в судове засідання з`явився, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 15.06.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Збут Енерджи ЛТД» є єдиним учасником ТОВ «Енерго Збут Транс», що володіє часткою у розмірі 100% статутного капіталу такого товариства.

Рішенням єдиного учасника ТОВ «Енерго Збут Транс» №3 від 10.06.2021 призначено на посаду директора такого товариства ОСОБА_1 з 11.06.2021, а також уповноважено його на вчинення дій та підписання документів, необхідних для проведення державної реєстрації змін до відомостей про товариство.

11.06.2021 між ТОВ «Енерго Збут Транс» (Товариство) та ОСОБА_1 (керівник) був укладений контракт (надалі - «Контракт від 11.06.2021», відповідно до умов якого товариство призначає керівника на посаду директора (одноосібного виконавчого органу), а керівник зобов`язується особисто виконувати її у відповідності до умов контракту, статуту, правил внутрішнього трудового розпорядку та посадових інструкцій товариства.

На виконання рішення єдиного учасника ТОВ «Енерго Збут Транс» №3 від 10.06.2021 позивач приступив до виконання обов`язків директора з 11.06.2021 згідно з наказом №17/ос від 11.06.2021.

19.11.2021 позивач отримав від ТОВ «Збут Енерджи ЛТД» повідомлення №4 від 18.11.2021 про те, що рішенням учасника ТОВ «Енерго Збут Транс» №1/18/11/2021 від 18.11.2021 (надалі - «Рішення») його повноваження як директора такого товариства на підставі ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та п. 11.1.11 Статуту припинено 18.11.2021.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для скасування Рішення.

Позивач вказує, що укладений між ним та роботодавцем трудовий договір у формі контракту містить виключні випадки припинення такого контракту, що могли б призвести до його звільнення з займаної посади, серед яких не вказано випадки, на підставі яких відповідачем 2 прийнято оскаржуване Рішення.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи контракт з директором ТОВ «Енерго Збут Транс», підписаний 12.07.2021 між ним та товариством у новій редакції (надалі - «Контракт від 12.07.2021»).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У статті 21 Кодексу законів про працю України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 Кодексу законів про працю України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 43-1 цього Кодексу і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.

Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.

Підставою звільнення позивача з посади директора ТОВ «Енерго Збут Транс» зазначено ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Відповідно до частини третьої статті 80 Господарського кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Відповідно до змісту частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно із частиною третьою статті 167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені, або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Також у статті 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» закріплено, що органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

У відповідності до частин першої, другої статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).

Згідно з п. 3.2 Статуту ТОВ «Енерго Збут Транс» в редакції, затвердженій рішенням єдиного учасника №4 від 10.06.2021, Товариство є самостійним господарюючим суб`єктом, має права юридичної особи, володіє відокремленим майном, від свого імені набуває майнові та особисті немайнові права і несе визначені обов`язки, укладати угоди (договори, контракти); набувати майнові та особисті немайнові права, виступає в суді від свого імені, здійснює виробничу, комерційну, посередницьку та іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству і цьому статуту з метою одержання прибутку.

Пунктом 11.1 Статуту визначено, що органами управління Товариства є загальні збори учасників, одноосібний виконавчий орган (директор) та контролюючий орган (наглядова рада - у разі створення). Вищим органом управління Товариства є загальні збори (п. 11.1.1).

Відповідно до п. 11.1.11 до виключної компетенції загальних зборів, зокрема, належить: обрання виконавчого органу Товариства та встановлення розміру винагород; відкликання, відсторонення та звільнення виконавчого органу Товариства.

Згідно з п. 11.2.1 Статуту одноосібним виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є директор, який призначається загальними зборами. У разі найму директора з ним укладається договір (контракт), в якому визначається строк найму, права, обов`язки і відповідальність директора, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням єдиного учасника ТОВ «Енерго Збут Транс» №3 від 10.06.2021 призначено на посаду директора такого товариства ОСОБА_1 з 11.06.2021 та підписано з ним Контракт від 11.06.2021.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;

7-2) з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»;

7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках;

8) підстави, передбачені контрактом;

9) підстави, передбачені іншими законами.

За змістом ст. 41 Кодексу законів про працю України трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тобто, приписами Кодексу законів про працю України передбачено право роботодавця розірвати трудовий договір з керівником як на підставах, передбачених таким договором, так і на підставах, визначених чинним законодавством України.

Так, пунктом 6.5.1 Контракту від 11.06.2021 передбачено право Товариства звільнити керівника у разі закінчення контракту, достроково за вимогою керівника, а також з підстав, передбачених законодавством та умовами контракту.

Відповідно до п. 9.2 Контракту від 11.06.2021 цей контракт припиняється:

- закінчення строку дії контракту;

- за згодою сторін;

- за ініціативою керівника;

- за ініціативою товариства.

За змістом п. 9.4 Контракту від 11.06.2021 Товариство має право звільнити керівника з посади, а цей контракт розірвати з ініціативи вищого органу товариства до закінчення строку його дії, зокрема, у разі обрання вищим органом товариства нового директора (одноосібного виконавчого органу).

Таким чином, положеннями п. 11.1.11 Статуту ТОВ «Енерго Збут Транс» та п. 9.4 контракту від 11.06.2021 визначено право товариства розірвати контракт із директором достроково з власної ініціативи у разі обрання загальними зборами нового директора.

Позивач вказує, що 12.07.2021 між ним та ТОВ «Енерго Збут Транс» був підписаний новий контракт, в умовах якого відсутні положення щодо розірвання контракту достроково з ініціативи роботодавця у разі прийняття відповідного рішення вищим органом управління товариства.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 «Докази та доказування» Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Суд наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Суд приймає до уваги як більш вірогідний доказ саме Контракт від 11.06.2021, оскільки він був укладений у день прийняття рішення єдиного учасника ТОВ «Енерго Збіт Транс» №5 від 11.06.2021, і саме його умови були погоджені відповідачем 2 як власником відповідача 1.

При цьому, доказів погодження відповідачем 2 умов Контракту від 12.07.2021 (у новій редакції) матеріали справи не містять, а представник відповідача 2 заперечує факт його дійсності.

Поряд з цим, корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, визначеного статтею 13 Конституції України, зокрема, у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК Українизазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

За змістом положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.02.2021 у справі №753/17776/19.

Згідно з ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Тобто за змістом наведеної норми, повноваження директора товариства можуть бути припинені лише шляхом обрання нового директора.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.

Отже, вирішення питання про звільнення директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати вказане питання.

Рішенням єдиного учасника ТОВ «Енерго Збут Транс» №1/18/11/2021 від 18.11.2021 звільнено позивача з посади директора Товариства з 18.11.2021 та обрано (призначено) на посаду директора Товариства ОСОБА_3 з 19.11.2021.

Таким чином, загальними зборами ТОВ «Енерго Збут Транс» (а саме єдиним його власником) реалізовано своє право на звільнення директора товариства, передбачене приписами Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», у будь-який час, на свій розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

Частиною 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України). Відтак, саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Всупереч викладеним вимогам процесуального закону позивачем не будо доведено суду за допомогою належних та допустимих доказів обставин порушення відповідачами будь-яких норм чинного законодавства під час прийняття Рішення, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог про його скасування.

Крім того, оскільки вимоги про поновлення запису про перебування позивача на посаді директора ТОВ «Енерго Збут Транс» є похідними вимогами, то в даному випадку у суду відсутні підстави і для їх задоволення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27.06.2022.

Суддя В.П. Босий