Постанова

від 21.06.2022 по справі 757/53061/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/53061/20-ц Головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.

Провадження № 22-ц/824/66/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Хаусс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності,

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ТОВ «Голден Хаусс»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності, в якому просило виселити відповідачів з будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30 травня 2018 року між ТОВ «ФК «Центр факторингових послуг» (продавець) та ТОВ «КНС-Девелопмент» (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого покупець набув у власність земельну ділянку площею 0,0761 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:188:0007.

ТОВ «КНС-Девелопмент»збудувало на вказаній земельній ділянці житловий будинок та на підставі декларації готовності об`єкта до експлуатації серії КВ № 141182530763, виданої 10 вересня 2018 року Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва BO КМР (КМДА), державним реєстратором Морозом Д.О. до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію права власності на житловий будинок, загальною площею 486,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «КНС-Девелопмент» під номером 28898288.

31 серпня 2020 року зазначене товариство передало земельну ділянку та житловий будинок до статутного капіталу ТОВ «Голден Хаусс». 3 вересня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Тарасовою Ю.Г. на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 31 серпня 2020 року до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за ТОВ «Голден Хаусс» під номером 38017850.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , у вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Реєстрація місця проживання зазначених осіб у будинку перешкоджає позивачу вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.

Ураховуючи, що право власності попереднього власника на житловий будинок припинилося, відповідачі, які зареєстровані у цьому будинку ще до його введення в експлуатацію, є такими, що втратили право користування вказаним помешканням, а тому ТОВ «Голден Хаусс», як новий власник будинку, вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності належним йому майном, в тому числі шляхом виселення відповідачів.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2021 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є власником житлового будинку, загальною площею 486,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який самоправно займають відповідачі, а відтак з підстав, передбачених статтями 317, 319, 391, 346, 405, 406 і статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», позов підлягає задоволенню з метою захисту порушеного права власності.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом розглядом не встановлено обставин, визначених частиною першою статті 288 ЦПК України, для скасування заочного рішення, адже заявник неодноразово повідомлявся про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання, проте судові повістки поверталися без вручення адресату, у такому випадку цивільним процесуальним законом передбачена процедура заочного розгляду справи, тому заява про перегляд заочного рішення задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального і неправильного застосування норм матеріального права, та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ «Голден Хаусс» відмовити в повному обсязі.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване судове рішення ухвалено за відсутності у судовому засіданні відповідача без його належного повідомлення про розгляд справи і відкриття провадження у справі та без урахування його клопотання про відкладення розгляду справи, що в свою чергу не дозволило йому реалізувати свої процесуальні права, у зв`язку з чим суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін. Розглянувши справу у другому судовому засіданні за відсутності відповідача, щодо якого не було доказів повідомлення належним чином про дату, час та місце розгляду справи, а також безпідставно відмовивши у перегляді заочного рішення, суд порушив конституційне право особи на участь у судовому розгляді, не забезпечив відповідачу можливості обґрунтувати свої заперечення стосовно пред`явлених позовних вимог та подати відповідні докази, а також не взяв до уваги право особи на справедливий судовий розгляд.

Судом при ухваленні заочного рішення не враховано та неповно з`ясовано усі обставини справи, що мають істотне значення для справи, а саме не встановлено підстави реєстрації відповідачів у спірному житловому будинку АДРЕСА_2 , який був побудований батьком ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та належить останньому на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 16 жовтня 2008 року. Оскільки позивач незаконно привласнив вищезазначений житловий будинок на підставі підроблених документів та неправдивих свідчень, обґрунтованих підстав для зняття з реєстрації відповідачів у нього не виникло.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надійшли.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі заочне рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 3 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.Г. на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 31 серпня 2020 року, підписаного між ТОВ «КНС-Девелопмент» та ТОВ «Голден Хаусс»,до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 38017850 про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:82:188:0007, за ТОВ «Голден Хаусс».

Згідно із витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , у вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абзаці 2 пункту 34 постанови № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про виселення осіб із житлового приміщення.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Голден Хаусс» обґрунтовувало свої вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 травня 2018 року ТОВ «ФК «Центр факторингових послуг» відчужило на користь ТОВ «КНС-Девелопмент» земельну ділянку площею 0,0761 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:188:0007 (а.с. 4-6). Новий власник земельної ділянки збудував на ній житловий будинок і на підставі декларації готовності об`єкта до експлуатації серії КВ № 141182530763 від 10 вересня 2018 року державний реєстратор Мороз Д.О. 8 листопада 2018 року провів реєстрацію права власності ТОВ «КНС-Девелопмент» на житловий будинок, загальною площею 486,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7, 8). 31 серпня 2020 року вказане товариство передало земельну ділянку та житловий будинок до статутного капіталу ТОВ «Голден Хаусс», а 3 вересня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Тарасовою Ю.Г. на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 31 серпня 2020 року було проведено реєстрацію права власності, в тому числі на житловий будинок АДРЕСА_2 за ТОВ «Голден Хаусс»(а.с. 9-11).

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається матеріалів справи, 16 жовтня 2008 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу від 13 жовтня 2008 року № 1770-С/ЖБ ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , відповідно до якого йому на праві приватної власності належить житловий будинок, загальною площею 486,6 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 (а.с. 76).

22 жовтня 2008 року Київським міським бюро технічної інвентаризації було вчинено реєстраційний напис на правовстановлюючому документі - свідоцтві про право власності, згідно з яким житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_6 , реєстровий № 1155 (а.с. 76 зворот).

Матеріали справи не містять відомостей про те, що вказане свідоцтво скасоване, визнано нечинним та/або недійним у встановленому законом порядку.

Натомість судовим розглядом встановлено, що у січні 2020 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), державного реєстратора філії комунального підприємства Куманівецької сільської ради «Вектор» м. Києва Мороза Д.О., ТОВ «КНС-Девелопмент», державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Березанської сільської ради Біляївського району Одеської області «Центр реєстрації» м. Київ Бондарчук Ю.О., в якому просив визнати протиправними та скасувати: декларацію про готовність до експлуатації об`єкта від 10 вересня 2018 року КВ № 141182530763, зареєстровану Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 липня 2018 року, індексний номер 41851532 про реєстрацію незавершеного будівництва, житлового будинку (літ. «а»), загальною площею 299,6 кв. м, по АДРЕСА_1 , винесеного державним реєстратором КФ КП «Центр реєстрації» Бондарук Ю.О., номер запису про право власності 26849374; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 листопада 2018 року, індексний номер 44024108 про реєстрацію права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , винесеного державним реєстратором філії КП «Вектор» Морозом Д.О., номер запису про право власності 28898288; а також просив скасувати зареєстроване за ТОВ «КНС-Девелопмент» право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на вищевказаний житловий будинок (а.с. 109-122).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2020 року у справі № 757/920/20-ц, залишеним в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Розглядаючи вказаний вище спір, суди дійшли висновку, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність до експлуатації об`єкту, остання вичерпала свою дію фактом виконання, скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Отже, відсутні правові підстави для задоволення вимоги ОСОБА_6 про визнання протиправною та скасування декларації про готовність до експлуатації об`єкту від 10 вересня 2018 року КВ141182530763, яка видана Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва. Ураховуючи викладене, оскільки відсутні підстави для скасування реєстрації про готовність до експлуатації об`єкту, тому безпідставними є вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та інших обтяжень від 2 липня 2018 року щодо реєстрації незавершеного будівництва, житлового будинку, рішення про державну реєстрацію прав та інших обтяжень від 13 листопада 2018 року щодо реєстрацію права власності на житловий будинок. Вимога ОСОБА_6 про скасування зареєстрованого за ТОВ «КНС-Девелопмент» права власності на житловий будинок також не підлягає задоволенню, так як право власності товариства на спірне нерухоме майно захищено положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вимога ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на спірний житловий будинок є похідною від вимоги про скасування права власності на ньогоТОВ «КНС-Девелопмент», тому також є безпідставною.

При цьому під час розгляду вказаної цивільної справи судами було установлені наступні обставини спірних правовідносин.

Відповідно до розпорядження Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 жовтня 2002 року № 1336 та записів у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, 31 липня 2002 року ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбав житловий будинок АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,0761 кв. м, належала ОСОБА_6 згідно з державним актом про право приватної власності на землю, виданим на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 липня 2002 року, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 82-2-01239.

Розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 21 жовтня 2002 року № 1336 ОСОБА_6 було надано дозвіл на знесення існуючого та будівництво нового жилого будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26 червня 2007 року № 049-18/4892 забудовником ОСОБА_6 відповідно до договору від 8 червня 2007 року № 500 з головним управлінням економіки та інвестицій, у зв`язку з будівництвом житлового будинку літ. «а», загальною площею 486,6 кв. м по АДРЕСА_1 перераховані пайові кошти у сумі 92,75 тис. грн на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

16 жовтня 2008 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, загальною площею 486,6 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 , а 22 жовтня 2008 року проведено держану реєстрацію права власності в Київському міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 1155.

Відповідно до технічного паспорту на вказаний житловий будинок, виготовлений Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, згідно з планом земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміщено один житловий будинок, загальною площею 486,6 кв. м, жилою площею 121 кв. м, площа цокольного поверху становить 175,3 кв. м, площа першого поверху 227,4 кв. м, площа другого поверху 83,9 кв. м.

Відповідно до пояснень представника позивача, у 2005 році ОСОБА_6 подарував належну йому земельну ділянку своєму сину - ОСОБА_1 (скаржник у даній справі), який в свою чергу передав земельну ділянку в іпотеку банку для забезпечення кредитних зобов`язань. В подальшому, у зв`язку з невиконанням кредитних зобов`язань на земельну ділянку як на предмет іпотеки було звернуто стягнення для погашення кредитної заборгованості позичальника.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 липня 2018 року новим власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0761 га, є ТОВ «КНС-Девелопмент» на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2018 року № 1342.

10 вересня 2018 року Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва зареєстровано ТОВ «КНС-Девелопмент» декларацію про готовність до експлуатації об`єкта від 10 вересня 2018 року КВ № 141182530763, а саме житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 10 липня 2018 року державним реєстратором КФ КП «Центр реєстрації» Бондарук Ю.О. рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 липня 2018 року, індексний номер 41851532 здійснено реєстрацію незавершеного будівництва житлового будинку (літ. «а»), загальною площею 299,6 кв. м, по АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 26849374.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 листопада 2018 року індексний номер 44024108 здійснено реєстрацію за ТОВ «КНС-Девелопмент» права власності на житловий будинок, загальною площею 486,6 кв. м, по АДРЕСА_1 , винесеним державним реєстратором філії КП «Вектор» Морозом Д.О., номер запису про право власності 28898288.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Зазначена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, від 20 січня 2021 року у справі № 727/2450/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 362/4052/16-ц, чинні редакції статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на на будівлю чи споруду, має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону України «Про іпотеку» після звернення стягнення на передану в іпотеку земельну ділянку, на якій розташовані будівлі (споруди), що належать іншій, ніж іпотекодавець, особі, новий власник земельної ділянки зобов`язаний надати власнику будівлі (споруди) такі ж умови користування земельною ділянкою, які мав іпотекодавець.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Зміст вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців або визнання їх такими, що втратили право користування житлом, при зверненні стягнення на це жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Аналогічну позицію висловлено в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Так, Конституцією України передбачено як захист права власності (стаття 41), так і захист права на житло (стаття 47).

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

У справі, що переглядається апеляційним судом, новий власник, який набув право власності на земельну ділянку, яка була предметом іпотеки згідно договору іпотеки, а в подальшому - на житловий будинок, що розташований на цій земельній ділянці, зокрема, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 10 вересня 2018 року, позбавлений можливості одноособово розпоряджатися своєю власністю, оскільки особи, які проживають у спірному житлі, добровільно відмовлялися виселятися з нього та зніматися з реєстраційного обліку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 391 ЦК України.

Разом з тим, усталена практика Верховного Суду України та Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК УРСР.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Судовим розглядом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності батьку відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на підставі чинного свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 16 жовтня 2008 року, а земельна ділянка площею 0,0761 га, що розташована за вказаною ж адресою, кадастровий номер 8000000000:82:188:0007, була набута у власність попереднім кредитором (іпотекодержателем) шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором та в подальшому відчужена (передана) у власність ТОВ «Голден Хаусс».

Таким чином спірний житловий будинок придбавався не за рахунок кредитних коштів, отриманих відповідачем ОСОБА_1 за кредитним договором.

У той же час в матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ «Голден Хаусс» як новий власник нерухомого майна повідомляв відповідача ОСОБА_1 в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» про виселення, зняття з реєстраційного обліку чи усунення перешкод у користуванні майном, або про зміну власника майна для погодження строку на добровільне звільнення цього приміщення.

Наявність права особи, місце проживання якого зареєстровано у набутому позивачем житловому будинку, обмежує право позивача на користування і розпорядження майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя діяла у зміненій редакції, що містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо будинок придбаний не за рахунок коштів, отриманих в кредит.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), від 5 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) та від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19).

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 2 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, прийнятої у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19).

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже не є підставою для виселення членів сім`ї власника житлового будинку, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Враховуючи вимоги як міжнародних актів, так і національного законодавства, поведінку учасників правовідносин, позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності, із урахуванням гарантій, передбачених частини другої статті 109 ЖК УРСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачу ОСОБА_1 , належить відмовити, оскільки виселення із житлового будинку придбаного не за рахунок кредиту та не забезпеченого іпотекою цього житла, не можливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог житлового законодавства має бути надане особі одночасно з його виселенням.

При цьому зі справи вбачається, що ОСОБА_1 набув право користування спірним житлом згідно із законом, як член сім`ї власника житлового будинку АДРЕСА_2 , що розташований на земельній ділянці площею 0,0761 га, за цією ж адресою, кадастровий номер 8000000000:82:188:0007, тобто набув охоронюване законом право на мирне володіння майном та проживає у будинку більше 19 років (із 7 листопада 2002 року). У подальшому право власності на житло з аналогічними характеристиками на вказаній земельній ділянці набув позивач.

Однак, жодних даних про перереєстрацію права власності за ТОВ «КНС-Девелопмент» на підставі відповідних документів існуючого будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 486,6 кв. м, що зареєстрований на праві власності за ОСОБА_6 , чи про будівництво новим власником земельної ділянки ще одного об`єкта, площею 299,6 кв. м, яка була змінена на площу 486,6 кв. м, матеріали справи не містять.

Колегія суддів відзначає, що виселення відповідача у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останнього на житло та можливої недобросовісності дій сторін договору купівлі-продажу земельної ділянки і акту приймання-передачі та грошової оцінки майна, за рахунок якого формується статутний капітал ТОВ «Голден Хаусс», внаслідок яких ОСОБА_1 може втратити не лише право на користування житлом, а й позбутися такого права взагалі та стати безхатченком.

Позивач, виявляючи бажання прийняти від ТОВ «КНС-Девелопмент» до свого статутного капіталу спірний житловий будинок, не міг не знати про проживання в ньому відповідача - члена сім`ї власника цього житла, але тим не менше не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з`ясував, чи відмовляється він від свого права користування жилим приміщенням, адже ні у ЦК України, ні у ЖК Української РСР не передбачена можливість виселення члена сім`ї власника в тому числі й колишнього без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК Української РСР та стаття 405 ЦК України).

Проте суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення та формально поставився до вирішення спору, адже не дослідив, чи мав набувач за певної обачності реальну можливість дізнатися про обтяження житлового будинку у вигляді права користування відповідача ОСОБА_1 як члена сім`ї власника цього будинку - ОСОБА_6 , чи міг передбачити характер та вагу обтяження його нерухомості, в тому числі з урахуванням того, що за наявних у матеріалах справи доказах житловий будинок АДРЕСА_2 , має одночасно два власника, а саме: ОСОБА_6 та ТОВ «Голден Хаусс», які набули право власності на нього в різні періоди часу та з різних підстав, що не пов`язані між собою.

Виходячи з вищевикладеного, висновки суду першої інстанції про задоволення позову ТОВ «Голден Хаусс» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності, який виходив з того, що позивачемнабуто право власності на спірний житловий будинок, який самоправно займає відповідач,на законних підставах, тому його вимоги як власника майна про усунення перешкод з боку відповідача у користуванні житловим приміщенням підлягають захисту, а ОСОБА_1 - виселенню без надання йому іншого житлового приміщення, є необґрунтованими, оскільки сам факт переходу права власності на об`єкт нерухомості до іншої особи не є безумовною підставою для позбавлення права на житло членів сім`ї власника цього нерухомого майна, а фактичні обставини справи свідчать і позивачем не доведено (хоча це є його процесуальним обов`язком) добросовісність дій стосовно відповідача в розрізі позбавлення його права користування житлом.

Судом також не з`ясовано обставини набуття власником права власності на спірний житловий будинок, а саме, що він був побудований батьком відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та належить останньому на праві приватної власності, про свідчить відповідне свідоцтво про право власності від 16 жовтня 2008 року, і не придбавався за рахунок кредитних коштів і саме це, на переконання колегії суддів, має визначальне значення для встановлення характеру спірних правовідносин. Водночас законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання, однак судом першої інстанції це не враховано при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

За положеннями частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи(частина друга статті 376 ЦПК України).

За наведених обставин, при вирішені позовних вимог ТОВ «Голден Хаусс» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення з будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення судом першої інстанції неповно встановлено фактичні обставин справи, рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Перевіряючи оскаржуване судове рішення на предмет його законності та обґрунтованості, колегія суддів також погоджується з аргументами відповідача про те, що при заочному розгляді даної справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін судом порушено положення вимог статей 12, 13, 19, 43, 128, 130, 131, 211, 223, 274, 280 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, проводячи заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, суд першої інстанції вважав за можливе ухвалити заочне рішення відповідно до вимог статті 280 ЦПК України, оскільки відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, в яке вони не з`явилися, не повідомили причини такої неявки, не подали відзив на позовну заяву і сторона позивача не заперечує проти заочного вирішення справи.

Утім, матеріали справи свідчать, що даний спір безпідставно віднесено місцевим судом до категорії малозначних та без належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про надходження відповідної позовної заяви розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження у другому судовому засіданні з ухваленням заочного рішення. Судом не забезпечено дотримання основних засад судочинства, якими є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Не враховано також судом, що рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента, а повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду.

Неповідомлення судом учасників процесу про розгляд справи є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, розгляд даної справи в силу притаманних їй властивостейв порядку спрощеного позовного провадження без належного повідомлення (згідно з вимогами процесуального закону) відповідача про відкриття провадження у такій справі та дату судового розгляду призвело до порушення рівності сторін, а саме ОСОБА_1 не мав рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не міг нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Таким чином, у даній справі суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення заочного рішення без належного повідомлення всіх сторін у судове засідання. Внаслідок проведення заочного розгляду справи суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.

Вказані порушення суд першої інстанції в цьому ж самому складі міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення, проте, встановивши в ухвалі від 29 червня 2021 року причини неявки відповідача ОСОБА_1 у судове засіданні неповажними, суд в повному обсязі не дослідив матеріали справи та лише формально послався на те, що останнімне надано доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пунктів 3, 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) викладено правовий висновок про те, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, недотримання місцевим судом норм процесуального права призвело порушення права відповідача на справедливий суд, що в силу частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, розглядаючи зазначений позов в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Голден Хаусс» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, допустив порушення процесуальних норм, в результаті чого ухвалив заочне рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог про виселення ОСОБА_1 з будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Разом із тим, заявлені вимоги апеляційної скарги про прийняття постанови щодо відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Голден Хаусс» в повному обсязі задоволенню не підлягають, оскільки заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2021 року не переглядалось за заявами інших відповідачів у порядку, визначеному статтями 284, 287 ЦПК України, апеляційна скарги подана лише одним із відповідачів - ОСОБА_1 , який пройшов відповідну процедуру перегляду заочного рішення, лише у власних інтересах і в матеріалах справи відсутні відомості, що він уповноважений у встановлених законом чи договором випадках представляти інтереси відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у межах даної справи.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та у відповідності до вимог статті 382 ЦПК України з позивача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем у вказаній справі, а саме 3 153 ,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в частині задоволених позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Хаусс» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Хаусс» про виселення ОСОБА_1 з будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Хаусс» на користь ОСОБА_1 3 153 ,00 грн (три тисячі сто п'ятдесят три гривні) сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній