Рішення

від 30.05.2022 по справі 947/18108/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/18108/21

Провадження № 2/947/298/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2022 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.М.

представника позивача адвоката Чебаненко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження цивільну справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за невиконання грошового зобов`язання, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 просить стягнути на його користь з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 956900 грн., та витрати на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на початку 2007 року передав відповідачу, з яким знаходився у дружніх стосунках, грошові кошти у розмірі 35000 доларів США для спільного придбання земельної ділянки в Овідіопольскому районі Одеської області з метою її подальшого перепродажу, за більшу ціну, та розподілу прибутку. Але після відчуження ОСОБА_2 13.06.2017 року земельної ділянки, придбаної 26.04.2007 року, останній грошового зобов`язання не виконав , а тому сума заборгованості підлягає стягненню у повному обсязі у гривневому еквіваленті на момент винесення рішення.

Не заперечуючи проти отримання коштів, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, враховуючи що спосіб захисту порушених прав обраний позивачем, який вважає, що між сторонами фактично був укладений договір комісії , не є ефективним так як між сторонами не укладався договір комісії, а вартість земельної ділянки на момент її продажу у 2017 році була значно меншою ніж у 2007 році.

Як встановлено у судовому засіданні у 2007 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість, що вони за спільні кошти придбають земельну ділянку в Овідіопольському районі Одеської області , дочекаються коли вартість на дану земельну ділянку виросте а потім ,після продажу її за ціною вище ніж вона придбалась, поділять кошти відповідно до розміру внеску.

ОСОБА_2 отримавши від ОСОБА_1 35000 доларів США, яка відповідала вартості 0,03 га., придбав 26.04.2007 року, на своє ім`я земельну ділянку загальною площею 0,05 га., за адресою : масив АДРЕСА_1 , що визнається відповідачем та підтверджується державним актом серії ЯЕ № 663226 ( а/с 11).

У подальшому, для підтвердження вказаних обставин, на прохання ОСОБА_1 ОСОБА_2 написав розписку , за змістом якої підтвердив отримання від останнього 35000 доларів США в якості оплати вартості 0,03 га ( трьох соток ) зазначеної земельної ділянки, та зазначив наявний обов`язок після продажу земельної ділянки повернути гроші ( а/с 9,10 ).

Здійснивши відчуження даної земельної ділянки 13.06.2017 року , шляхом укладення договору купівлі-продажу ( а/с 16, 78 ) ОСОБА_2 гроші від продажу позивач не повернув, порушивши умови домовленості.

Згідно висновку №088/2021 оціночно-земельної експертизи від 01.12.2021 року , складеного експертом Скибінської Т.М. за заявою ОСОБА_1 ринкова вартість земельної ділянки , площею 0,05 га, кадастровий номер 5123755800:01:003:1933 яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 13.06.2017 року становила 14 884 доларів США, що в еквіваленті становить 405049 грн. ( а/с 102).

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Велика Палата Верховного Суду 15.06.2021 року у справі№ 904/5726/19 визначила наступне:

« Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia».

У даному випадку, на думку суду, між сторонами виникли договірні правовідносини, яки були пов`язані із домовленістю про спільне придбання земельної ділянки із її подальшим перепродажем , та розподілу грошей після продажу земельної ділянки, пропорційно внесених кожним грошей. Тобто правовідносини, яки виникли між сторонами врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України) та стосуються придбання, користуванням та продажем спільного майна, з визначенням частини,належної кожному з них.

Увідповідності довимог ч.1,2ст.355ЦК Українимайно,що єу власностідвох абобільше осіб(співвласників),належить їмна правіспільної власності(спільнемайно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю ( ч.1 ст. 356 ЦК України).

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна ( ч.2 ст. 357 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою ( ч.1 ст. 358 ЦК України).

Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними ( ч.1 ст. 359 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене та аналізуючи надані сторонами докази суд приходить до висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли договірні взаємовідносини щодо придбання за спільні кошти майна земельної ділянки загальним розміром 0,05 га., яка була спільною частковою власністю зазначених осіб, із визначенням того, що внесені ОСОБА_1 на її придбання 35000 доларів США відповідають вартості 0,03 га., про що значено у відповідної розписці наданої ОСОБА_2 та прийнятою ОСОБА_1 . Єдиною метою придбання земельної ділянки була її подальша перепродаж, про що погоджувались обидва співвласника, при цьому відсутні докази обговорення граничних меж вартості земельної ділянки при її продажі, та необхідності погодження вартості продажу. Тобто між сторонами було погоджено як право ОСОБА_2 на продаж, без узгодження вартості продажу між співвласниками, та обов`язок ОСОБА_2 повернення коштів ОСОБА_1 після здійснення продажу. Сторонами не були узгоджені розміри повернення коштів, тому суд виходить з загальних вимог законодавства щодо прав співвласників спільної часткової власності на ту частку,яка відповідає частки кожного з них. Встановлена експертом вартість земельної ділянки розміром 0.05 га. у 14 884 доларів, на думку суд дозволяє визначити що після відчуження 13.06.2017 року у ОСОБА_2 виникло грошове зобов`язання щодо повернення ОСОБА_1 частки , яка відповідала внеску за 0,03 га. у розмірі 8 830,40 доларів США.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного Кодексу України, « Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Верховний Суд досить часто розтлумачує сферу застосування цієї статті, а саме, що охоплює собою поняття «грошове зобов`язання». Так, згідно позиції висловлених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 № 758/1303/15-ц та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) : «Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. Крім того, стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

У даному випадку невиконання грошового зобов`язання повернення грошей співвласнику спільної часткової власності після її продажу, свідчать про наявні «протиправні» дії співвласника ОСОБА_2 , що дає підстави для стягнення з нього на користь ОСОБА_1 3% річних від суми грошового зобов`язання за прострочений час ( до моменту винесення рішення ) у розмірі 1330,75 доларів США.

Суд не застосовує до даного зобов`язання стягнення інфляційних витрат враховуючи як порушення так і стягнення заборгованості у валюті договору доларах США,

18 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі№ 916/4693/15вказав, що законодавство України не встановлює заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій його зазначено у договорі.

Аналізст.ст. 524,533ЦК України свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Як вбачається,заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій його зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положенняч. 1 ст. 1046,ч. 1 ст. 1049ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі тасаме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, ВС зауважив, що положенняч. 2 ст. 625ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня,іноземна валюта індексації не підлягає.

Як встановлено у судовому засіданні і підтверджується змістом розписок, написаних на підтвердження наявної домовленості , предметом передачі та повернення грошей сторонами визначені долари США, а тому грошове зобов`язання та заборгованість визначається судом у доларах США як валюти договору.

Що стосується позовних вимог про стягненню повної суми грошей переданих ОСОБА_1 ОСОБА_2 у порядку виконання договору комісії, суд вважає, що у судовому засіданні стороною позивача не були належними та допустимими доказами доведено наявність укладеного між сторонами договору комісії.

Так аналіз вимог статей 1011,1012 ЦК України свідчить, що , за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, а істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Тобто у випадку укладення між сторонами договору комісії , між сторонами обов`язково обговорюються умови такого договору як ціна за яку придбається та у подальшому продається майно а також розмір комісії яку отримує комісіонер внаслідок виконання умов договору.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У статті 137 ЦПК України визначені витрати на професійну правничу допомогу: 1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. 2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

У даному випадку з наданих позивачем доказів вбачається оплата їм судових витрат у вигляді сплати за експертне дослідження у розмірі 10 000 грн. ( а/с 86 ), які підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 2900 грн., а також заявлені вимоги про стягнення понесеним позивачем витрат на правничу допомогу, яки можуть бути розглянути окремо у відповідності до вимог ч.8 ст. 141 ЦПК України, у випадку надання стороною доказів та обґрунтування понесених витрат протягом п`яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення грошових коштів за невиконання грошового зобов`язання.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) загальну грошову суму у розмірі 10 261 ( десять тисяч двісті шістдесят один ) доларів США 15 центів, яка складається із суми грошового зобов`язання у розмірі 8830,40 доларів США та 1330,75 доларів США в якості 3% річних за невиконання грошового зобов`язання у відповідності до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені за сплату експертного дослідження, пропорційно задоволеним вимогам , у розмірі 2900 гривень.

Заявлені до судових дебатів вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, розглянути окремо у відповідності до вимог ч.8 ст. 141 ЦПК України, у випадку надання стороною доказів та обґрунтування понесених витрат протягом п`яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 10.06.2022 року.

Суддя Луняченко В. О.