Постанова

від 23.06.2022 по справі 483/469/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 червня 2022 року

м. Київ

справа № 483/469/20

провадження № 61-10688св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 грудня 2020 року у складі судді Шевиріної Т. Д. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

08 квітня 2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» (далі - РЛП «Кінбурнська коса»), про визнання недійсним державного акта та повернення земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що на підставі розпоряджень Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Очаківська РДА) від 21 березня 2005 року № 67, від 24 грудня 2008 року № 574 та від 04 лютого 2009 року № 58 ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЗ № 248577 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4825183200:01:000:0001, площею 9 га.

ОСОБА_2 , будучи власником земельної ділянки площею 9 га, на підставі мирових угод, укладених під час розгляду цивільної справи за позовами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення коштів за договорами позики, відчужив, зокрема, відповідачу 0,5 га належної йому земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2017 року, визнано незаконним та скасовано розпорядження Очаківської РДА від 21 березня 2005 року № 67, від 24 грудня 2008 року № 574 та від 04 лютого 2009 року № 58, визнано недійсним державний акт серії ЯЗ № 248577, виданий ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4825183200:01:000:0001 площею 9 га.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2018 року скасовано ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 грудня 2009 року про затвердження мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Його спадкоємцем є син ОСОБА_1

15 вересня 2011 року Очаківським міськрайонним судом Миколаївської області ухвалено рішення, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 вересня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову в частині вимог про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку.

Оскільки протягом 2011-2020 років рішення суду про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку було чинним, у 2012 році він отримав державний акт на землю.

Посилаючись на викладене, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 просила суд визнати недійсним виданий на ім`я ОСОБА_5 державний акт серії ЯК № 816868 від 03 січня 2012 року та зобов`язати останнього повернути спірну земельну ділянку у власність держави.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 квітня 2020 року, задоволено заяву керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про забезпечення позову. До набрання рішенням суду законної сили у вказаній справі, накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4825183200:01:000:0592, заборонено здійснювати реєстрацію вказаної земельної ділянки та заборонено ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 грудня 2020 року позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,5 га за кадастровим номером 4825183200:01:000:0592 серії ЯК № 816868, виданий ОСОБА_1 відділом Держкомзему в Очаківському районі Миколаївської області та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №482510001000956.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 0,5 га за кадастровим номером 4825183200:01:000:0592 вартістю 25 367 грн, що розташована за межами населеного пункту в межах території Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 грудня 2020 року залишено без змін.

Рішення місцевого суду, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що після скасування в судовому порядку розпорядження Очаківської РДА та відмови ОСОБА_1 в позові про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку відсутні підстави вважати, що він має право власності щодо цієї земельної ділянки, а тому і державний акт, який посвідчує це право, має бути визнаний недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2021 року, ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Заявник у касаційній скарзі вказує на неналежне повідомлення місцевим судом ОСОБА_1 про дату та час судового засідання, на що апеляційний суд не звернув уваги.

Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що суди попередніх інстанцій не перевірили дотримання прокурором вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) щодо помилкового визначення в якості позивача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Прокурор зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області є зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку належному власнику, оскільки в ОСОБА_1 відсутні правові підстави володіння земельною ділянкою площею 0,5 га з кадастровим номером 4825183200:01:000:0592.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана до Верховного Суду у червні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

20 серпня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 09 лютого 2009 року ОСОБА_2 на підставі розпорядження Очаківської РДА № 58 від 04 лютого 2009 року видано державний акт серії ЯЗ № 248577 на земельну ділянку площею 9 га з кадастровим номером 4825183200:01:000:0001 в межах території Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області для ведення фермерського господарства.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 травня 2017 року у справі № 483/1107/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2017 року, позов Очаківського міжрайонного прокурора до Очаківської РДА, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов`язання повернути їх у власність держави задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Очаківської РДА № 58 від 04 лютого 2009 року, визнано недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт серії ЯЗ № 248577 на право власності на земельну ділянку площею 9 га з кадастровим номером 4825183200:01:000:0001 в межах території Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області для ведення фермерського господарства.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25 листопада 2008 року задоволено позов фермерського господарства «Ларіч» до Очаківської РДА та зобов`язано відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 9 га у приватну власність відповідачеві ОСОБА_2 та видати державний акт на вказану земельну ділянку.

На виконання вказаного рішення суду 24 грудня 2008 року Очаківською районною державною адміністрацією винесено розпорядження № 574 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_2 (голові фермерського господарства «Ларіч») для ведення фермерського господарства із земель, які знаходяться в постійному користуванні фермерського господарства «Ларіч» в межах території Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 9 га у власність ОСОБА_2 .

Розпорядженням Очаківської РДА № 58 від 04 лютого 2009 року затверджено технічну документацію із землеустрою на ім`я ОСОБА_2 та передано у власність зазначену земельну ділянку, на підставі якого 09 лютого 2009 року ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯЗ № 248577 на право власності на земельну ділянку площею 9 га за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, що розташована в межах території Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Передана у приватну власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 9 га розташована поблизу озер Чірніно та Черепашіно, на відстані 70 м від урізу води озер. Також зазначена земельна ділянка розташована на відстані 620 м від урізу води Чорного моря.

У подальшому зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 поділено на три окремі ділянки - площами 8 га, 0,5 га та 0,5 га, при цьому дві останні передано у приватну власність іншим особам.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 грудня 2009 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі якої до останнього переходить право власності на земельну ділянку площею 0,5 га, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 248577, виданого 09 лютого 2009 року Очаківською РДА та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності за № 010902100286.

28 вересня 2010 року на підставі розпорядження Очаківської РДА № 58 від 04 лютого 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯГ № 856277 на земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 4825183200:01:000:0592 для ведення фермерського господарства.

Ухвалою Очаківського міськрайонний суд Миколаївської області від 16 квітня 2019 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів залишено без розгляду.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, його спадкоємцем є син ОСОБА_1 .

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 вересня 2011 року позов ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті батька задоволено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 вересня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено заборону передавати у приватну власність землі державної та комунальної власності водного фонду.

Прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.

При зверненні до суду з позовом прокурор вказував, що земельна ділянка площею 0,5 га з кадастровим номером 4825183200:01:000:0592 не могла бути передана в приватну власність, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги, а територія Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, на якій знаходиться ця земельна ділянка, входить до регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса», землі якого віднесені до категорії природоохоронного призначення.

Також позивач зазначав, що розпорядження Очаківської РДА № 574 від 24 грудня 2008 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 9 га та розпорядження Очаківської РДА № 58 від 04 лютого 2009 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку площею 9 га, визнано незаконними та скасовано, а також скасовано державний акт серії ЯЗ № 248577 від 09 лютого 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 9 га з кадастровим номером 4825183200:01:000:0001, тому підлягає визнанню недійсним і державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 4825183200:01:000:0592 серії ЯК № 3816868 від 03 січня 2012 року, а сама ділянка - поверненню у власність держави.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов`язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок щодо необхідності повернення спірної земельної ділянки у відповідності до вимог статті 391 ЦК України, яка відноситься до земель водного фонду, у власність держави, а також про задоволення вимоги в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, оскільки всі правові підстави отримання ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки скасовані судовими рішеннями.

Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання 10 грудня 2020 року спростовується матеріалами справи, зокрема таким.

Відповідно до положень статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

З матеріалів справи вбачається, що Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області направляв ОСОБА_1 на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 судову повістку про виклик до суду на 10 грудня 2020 року двічі - 24 та 30 листопада 2020 року (а.с. 146, 147).

Крім того, 23 листопада 2020 року місцевий суд направив ОСОБА_1 судову повістку про виклик до суду на 10 грудня 2020 року рекомендованим листом на його адресу: АДРЕСА_1 , отримання якої підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу 26 листопада 2020 року (а.с. 149).

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що апеляційний суд не дослідив аргументи учасника справи щодо неналежного виклику ОСОБА_1 в судове засідання, які б мали значення для правильного вирішення справи.

Щодо доводів касаційної скарги про недотримання прокурором положень частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України прокурор наділений повноваженнями по представництву інтересів держави лише за умови їх порушення або загрози їх порушення та виключних випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах. Прокурор набуває право на представництво, якщо визначений законом відповідний компетентний суб`єкт владних повноважень не здійснює або захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (№ 12-194гс19).

Згідно зі статтею 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Частиною 4 статті 122 цього Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 № 333 (далі - Положення), та положення про Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, затвердженого наказом Держгеокадастру України від 17 листопада 2016 № 308, вказаний орган розпоряджається землями сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному законодавством, на території Миколаївської області.

З огляду на це власником (розпорядником) спірної земельної ділянки згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України була держава в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області.

Крім того, 18 березня 2020 року Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 на адресу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області скеровано запит, в якому ґрунтовно викладено порушення інтересів держави та запропоновано вжити заходи щодо захисту державних інтересів відповідно до наданих законом повноважень, оскільки спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту в межах території Покровської сільської ради, та на час подання цього запиту та відведення її у власність ОСОБА_2 відносилась до земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розпорядником яких є саме обласне управління Держгеокадастру (а.с. 56).

Однак, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області повідомило прокурора про відсутність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах та повідомило про небажання у майбутньому вживати заходів для захисту інтересів держави.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що прокурором Миколаївської місцевої прокуратури № 1 обґрунтовано наявність підстав звернутися до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з позовом про визнання недійсним державного акта та повернення земельної ділянки у власність держави, а доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк