Постанова
від 21.06.2022 по справі 916/3848/19
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/3848/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

Представники учасників справи у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021

у справі №916/3848/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСЛОДЖИСТІК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ"

про стягнення 1326099,92 грн

ВСТАНОВИВ

У грудні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСЛОДЖИСТІК" (далі ТОВ "УКРТРАНСЛОДЖИСТІК") звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" (далі ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ") про стягнення 1 326 099,92 грн, з яких: 1 125 927,25 грн пені, 200 172,67 грн упущеної вигоди.

Позов мотивований неналежним виконанням з боку відповідача умов договору купівлі-продажу в частині дотримання строків поставки, обумовлених специфікаціями до договору залізничних вагонів, що зумовило застосування до останнього заходів відповідальності у вигляді пені, передбаченої п. 6.6 договору та упущеної вигоди згідно зі ст.ст. 22, 612, 624 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.07.2020 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 1 107 167,78 грн, упущену вигоду в розмірі 165 383,10 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської від 06.08.2020 стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 45 600,00 грн та витрати на відрядження у розмірі 2105,41 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 754 865,42 грн, упущену вигоду в розмірі 165 383,10 грн, додаткове рішення залишено без змін.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову (правничу) допомогу у сумі 20 000,00 грн та витрати на відрядження у сумі 5 803,23 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.03.2021 постанову Південнозахідного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, додаткову постанову Південнозахідного апеляційного господарського суду від 23.12.2020, рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2020, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2020 у справі № 916/3848/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 754 865,42 грн пені, 165 383,10 грн упущеної вигоди, 19 891,50 грн витрат зі сплати судового збору, 48 000,00 грн витрат на правову допомогу, 2105,41 грн витрат на відрядження, у задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору в частині строків поставки товару, що тягне за собою обов`язок останнього сплатити позивачеві пеню. При цьому, здійснивши власний розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем було допущено арифметичні помилки у розрахунку, що стало підставою для часткового задоволення позовних вимог в цій частині.

Також, суд першої інстанції взявши до уваги обставини справи та доводи викладені у клопотанні відповідача про зменшення пені, вирішив його задовольнити частково та зменшити заявлений до стягнення розмір пені.

Враховуючи висновки Верховного Суду, місцевий господарський суд визначаючи загальну суму договору, з якої має бути розраховано пеню, зазначив, що зважаючи на положення п. 6.6. Договору, пеня має розраховуватися виходячи з суми всіх специфікацій, так як саме вони утворюють загальну суму Договору.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, місцевий господарський суд зазначив, що поведінка відповідача, у даному випадку, є протиправною, а збитки позивача є реальними, наявна вина відповідача у тому, що вагони не були поставлені вчасно і передані позивачем в оренду.

З огляду на наявність арифметичних помилок у розрахунку упущеної вигоди, наданому позивачем, місцевий господарський суд здійснив власний розрахунок та дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині.

Здійснюючи розподіл судових витрат, зокрема на правову допомогу, суд першої інстанції зазначив, що розмір судових витрат, понесених позивачем, є доведеним та документально обґрунтованим, а обставин неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу судом не встановлено, що стало підставою для покладення на відповідача судових витрат.

Не погодившись з даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 року у справі №916/3848/19 в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Укртранслоджистік» відмовити повністю.

На думку апелянта, оскаржуване рішення підлягає скасуванню підстав неправильного застосування норм матеріального та порушенням процесуального права, неповним та неправильним установленням обставин, які мають значення для справи, неправильним дослідженням та оцінкою доказів, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неповним врахуванням висновків Верховного Суду.

Так, посилаючись на умови укладеного між сторонами договору, апелянт зазначає, що, на йому думку, стягнення пені, яка нарахована у відсотковому відношенні від вартості всіх вагонів (в тому числі поставлених своєчасно) за двома специфікаціями, є необґрунтованим, незаконним, безпідставним, та таким, що суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки останнім не передбачено стягнення пені за своєчасно поставлений товар при умові, що якась частина товару за договором була поставлена з порушенням строку, встановленого договором.

Апелянт наголошує на тому, що в укладеному між сторонами договорі не міститься посилань на те, що загальна сума договору складається з двох специфікацій, а також у договорі взагалі не зазначена загальна його сума.

Як стверджує апелянт, причиною несвоєчасної поставки вагонів є порушення АТ «Укрзалізниця» строків ремонтних робіт. Водночас, ТОВ «Авантаж Інспект» вважає, що вчинило всі залежні від нього дії, спрямовані на виконання своїх обов`язок перед позивачем щодо передачі вагонів за договором поставки. При цьому, апелянт зауважує, що на дату укладення договору позивача було повідомлено, що напіввагони, які є предметом Договору, перебувають у капітальному ремонті, тому, на переконання відповідача, позивач усвідомлював, що термін поставки цих вагонів залежить від тривалості проведення ремонту.

Наголошує апелянт й на тому, що сторонами було погоджено нові умови поставки, відповідно до яких термін поставки змінився та становив 10 днів з моменту погодження нової комплектації, про що свідчить наявна між сторонами електронна переписка.

З огляду на наведене, апелянт вважає, що його вина у несвоєчасності поставки напіввагонів позиву відсутня, у зв`язку з чим на відповідача не можуть покладатися штрафні санкції у вигляді пені, а тому не може бути стягнута як похідна й упущена вигода.

Водночас, апелянт вважає, що доцільним і справедливим є зменшення суми пені до 100 00 грн, виходячи з обставин даної справи, відсутності вини відповідача у затримці поставки товару, незначне порушення термінів поставки, відсутність збитків понесених позивачем, тощо. На переконання апелянта, зменшення суми пені до 100 000 грн, є справедливим по відношенню до обох сторін договору, законним, відповідає духу норми права, і не носить карального характеру.

Не погоджується скаржник й з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для стягнення упущеної вимоги, оскільки вважає, що позивачем не доведено існування попиту на вагони, які мали б бути передані позивачеві за договором.

Апелянт також наголошує на тому, що договором не передбачено стягнення з продавця за несвоєчасну поставку вагонів і пені і упущеної вигоди, натомість, у даній справі збитки покриваються стягнутими штрафними санкціями (пенею), а тому стягнення упущеної вигоди є надмірним і незаконним.

Щодо судових витрат на надання правової допомоги, які судом було покладено на відповідача, апелянт зазначає, що заявлений позивачем гонорар адвоката є завищеним, таким, що не відповідає критеріям розумності його розміру, виходячи з обставин справи, є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Як стверджує апелянт, до уточнених розрахунків, що були надані позивачем, були включені явно необґрунтовані види робіт, у виконанні яких була відсутня абсолютна будь-яка потреба, та більше того, такі види робіт вчинені з порушенням строків. Крім того, як вбачається з переліку, такі роботи були зумовлені виключно допущеними позивачем помилками при здійсненні розрахунків в процесі складання позовної заяви.

Щодо заявлених витрат на відрядження, апелянт вважає, що вони належним чином не підтверджені. Так, недоведеними належними і допустимими доказами є витрати для заправки власного транспорту адвоката. Так, на підтвердження даних витрат представником позивача надані чеки про сплату дизельного пального, в яких в тому числі зазначені і інші витрати, які не входять до витрат на відрядження. До того ж, адвокатом не надано докази на підтвердження володіння особистим транспортом, розрахунок відстані по маршруту, розрахунок витрат на переїзд, тощо. 3 квитанцій на придбання пального вартістю не можливо встановити, що весь обсяг придбаного пального був витрачений саме на відрядження до м. Одеси.

Також, на переконання апелянта, судом першої інстанції проігноровано вимоги Верховного Суду і не встановлена наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №916/3848/19 за апеляційною скаргою ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ на рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 та призначено справу до розгляду на 26.01.2022.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Лавриненко Л.В. з 24.01.2022, судове засідання 26.01.2022 по справі №916/3848/19 не відбулось.

Ухвалою суду від 07.02.2022 розгляд справи призначено на 21.02.2022.

18.02.2022 за відповідним розпорядженням керівника апарату суду було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/3848/19 у зв`язку із звільненням у відставку та відрахуванням судді Мишкіної М.А. зі штату суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2022 для розгляду справи №916/3848/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021, визначено колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2022 справу №916/3848/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 прийнято до провадження колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що суд першої інстанції вірно розрахував суму пені і встановив правові підстави для її стягнення, зокрема через несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару.

Несвоєчасна поставка товару, на переконання позивача, спричинила відповідні збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки позивач був позбавлений можливості користуватися вагонами, передавати їх в оренду та отримувати відповідний дохід від здачі майна в оренду.

Позивач також наголошує на тому, що укладаючи договір, який у тому числі передбачає відповідальність відповідача за несвоєчасну поставку товару, сторони узгодили всі його істотні умови та погодились з ними, а тому є необґрунтованим заперечення відповідача щодо будь-яких недоліків укладеного між сторонами договору.

З приводу посилання відповідача на те, що прострочення виконання взятих на себе зобов`язань сталось не з його вини, позивач зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору не визначено, що вагони станом на час його укладення потребують ремонту, а відповідач не звертався до Залізниця з будь-якими своєчасного виконання умов договору був саме відповідач, а не терті особи, які не є стороною договору.

Наголошує позивач й на тому, що ніколи не узгоджував з відповідачем інші строки виконання зобов`язань, зокрема, шляхом внесення відповідних змін до договору.

У даному випадку, на переконання позивача, відсутні підстави для зменшення пені до 100 000 грн, як на тому наполягає скаржник, оскільки останнім не надано жодних доказів на підтвердження обставин, що зумовлюють вчинення таких дій.

З приводу понесених витрат позивач зазначає, що у даному випадку є доведеним надання правової допомоги, позивач заявив реальні, співмірні та адекватні суми витраченої правової допомоги, а тому її вартість має бути компенсована.

Відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XІ Перехідні положення ГПК України, підпунктів 2.3.25, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016 року, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/3848/19 у зв`язку із звільненням у відставку та відрахуванням судді Мишкіної М.А. зі штату суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2022 для розгляду справи №916/3848/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021, визначено колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2022 прийнято до свого провадження справу №916/3848/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021.

21.02.2022 у судовому засіданні по справі №916/3848/19 було оголошено перерву до 10.03.2022 о 10:00.

Судове засідання по справі №916/3848/19, призначене на 10.03.2022 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Лавриненко Л.В. у відпустці.

Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду № 470 від 18.05.2022, у зв`язку з перебування судді Лавриненко Л.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/3848/19.

Відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2022 справу № 916/3848/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя - Аленін О.Ю., судді Філінюк І.Г., Поліщук Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 прийнято справу №916/3848/19 за апеляційною скаргою ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Поліщук Л.В., Філінюка І.Г. та призначено справу до розгляду на 22.06.2022.

У судове засідання від 22.06.2022 представники учасників справи не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Судом апеляційної інстанції отримано заяву представника ТОВ "УКРТРАНСЛОДЖИСТІК" в якій останній просив розглянути справу за його відсутності у зв`язку із запровадженням на території України військового стану.

Також до суду апеляційної інстанції надійшла заява від ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" в якій відповідач просить зупинити провадження по справі № 916/3848/19 до скасування введеного воєнного стану в Україні або відкласти розгляд справи №916/3848/19 на іншу дату після скасування введеного воєнного стану в Україні.

В обґрунтування вказаної заяви ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" посилається на запровадження на території України військово стану, ракетні атаки по території Одещини та необхідність обов`язкової участі представника товариства у судовому засіданні.

Розглянувши названу заяву колегія суддів дійшла висновку про її відхилення, з огляду на таке.

За приписами ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) призначення судом експертизи; 3) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу; 4) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 6) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 7) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

З огляду на наведені вимоги чинного процесуального законодавства, наведені ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" обставини не є підставою для зупинення провадження у справі.

Статтею 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.

Колегія суддів зазначає, що ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" було належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи, відтак останній не був позбавлений можливості прийняти участь у судовому засіданні.

Також, слід наголосити, що за приписами ст. 197 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.

Відтак, представник ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" не був позбавлений можливості скористатись своїм правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак таким правом не скористався.

Судова колегія також наголошує, що представник ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" приймав участь у судовому засіданні, яке відбулось 21.02.2022 та останньому була надана можливість надати відповідні пояснення по суті справи.

Жодних додаткових пояснень від ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" на адресу суду не надходило, також у власній заяві про відкладення розгляду справи товариство не вказує, чому участь його представника у судовому засіданні є обов`язковою, з огляду на те, що судом явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

У зв`язку з введенням на території України воєнного стану справу №916/3848/19 за апеляційною скаргою ТОВ "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 було розглянуто Південно-західним апеляційним господарським судом у розумний строк, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2019 між ТОВ АВАНТАЖ ІНСПЕКТ (продавець) та ТОВ УКРТРАНСЛОДЖИСТІК (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 3001/19, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця залізничні вагони, що були в експлуатації (вагони), а покупець зобов`язався прийняти вагони та здійснити їх оплату на умовах договору. Вагони, що передаються у власність, повинні бути комплектними, комерційно придатними та технічно справними, придатними для використання за цільовим призначенням, очищеними від раніше перевезеного вантажу.

Найменування, кількість, моделі, роки виробництва вагонів, а також необхідні додаткові умови зазначаються в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 Договору).

Кількість вагонів та партії погоджуються сторонами додатково в специфікації (п. 1.3 Договору).

У випадку різночитань в основному тексті договору та в специфікації, сторони керуються умовами, зазначеними в специфікації (п. 1.4 Договору).

Умови поставки згідно з п. 1.5 Договору: ст. Куп`янськ чи інша за погодженням сторін.

Ціна вагонів та загальна сума Договору погоджена сторонами у розділі 2, за змістом п. 2.1 якого вартість однієї одиниці вагону, а також загальна сума зазначається в специфікації, які є невід`ємною їх частиною. Ціна вагонів є остаточною та зміні протягом виконання договору не підлягає.

У відповідності до визначеного розділом 3 Договору порядку приймання-передачі вагонів, прийом-передача вагонів здійснюється на станції (станція передачі вагонів), попередньо погодженої сторонами та у відповідності до специфікації (п. 3.1 Договору).

Продавець здійснює передачу вагонів покупцю на підставі акту приймання-передачі вагонів, підписаного повноважними представниками продавця та покупця. Станція передачі вагонів повинна бути відображена в акті (п. 3.2 Договору).

Згідно з п. 3.3. Договору сторони погодили, що оплата вартості вагонів, що зазначена в специфікації, здійснюється покупцем наступним чином:

протягом 3 робочих днів від дати підписання специфікації, покупець здійснює попередню оплату в розмірі 50% від вартості партії вагонів на підставі рахунку продавця, перерахованої за курсом продажу долара США на день, який передує виставленню рахунку, на підставі даних сайту https://minfin.com.ua/currency/contracts/ рядок безготівковий курс, стовбець середній (п.3.3.1 Договору);

протягом 3 робочих днів від дати повідомлення продавцем покупця про готовність вагонів до передачі (про що окремо продавець повідомляє покупця засобами електронної пошти), покупець здійснює попередню оплату в розмірі 50% від вартості партії вагонів на підставі рахунку продавця, перерахованої по курсу долара США за день, , який передує виставленню рахунку, на підставі даних сайту https://minfin.com.ua/currency/contracts/ рядок безготівковий курс, стовбець середній (п. 3.3.2 Договору).

Датою виконання зобов`язань покупця з оплати вагонів згідно з п. 3.4 Договору вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця. Оплата здійснюється за реквізитами продавця, зазначеними в Договорі.

Розділом 4 Договору сторони погодили строки та умови поставки вагонів:

строк поставки вагонів складає один календарний місяць від дня здійснення покупцем попередньої оплати, згідно з умовою п. 3.3.1 договору (п. 4.1. Договору);

дата прибуття вагонів визначається за календарним штемпелем в залізничній накладній на вагони, які прибули на станцію, погоджену сторонам в специфікації (п.4.2 Договору);

обов`язок продавця з передачі вагонів покупцю вважається виконаним в момент їх фактичної передачі покупцю, що підтверджується підписанням акту (п. 4.5 Договору).

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, вони несуть відповідальність згідно умовам договору та діючого законодавства.

За несвоєчасну поставку вагону продавець зобов`язаний оплатити покупцю пеню в розмірі 0.5% від загальної суми договору за кожен день прострочення (п.6.6 Договору).

Договір у відповідності до п. 11.1 набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов`язань за ним.

Договір може бути змінений чи доповнений за згодою сторін (п. 11.2 Договору).

Всі зміни та доповнення до договору є дійсними, якщо вони оформлені в письмовому вигляді та підписані сторонами (п. 11.4 Договору).

У відповідності з п. 1.2 Договору сторонами складено та підписано:

специфікацію № 1 від 30.01.2019 (додаток № 1), згідно якої погоджено поставку напіввагонів №56079163 (модель 12-119) д.в. 01.01.1989, №56389869 (модель 12-119) д.в. 01.01.1989, №56082167 (модель 12-532) д.в. 01.12.1988, №56610660 (модель 12-757) д.в. 01.01.1989, №56332836 (модель 12-757) д.в. 01.05.1987 за попередньою ціною 750 397, 50 грн, в т.ч. ПДВ (вартість вагону в еквіваленті 27 000 доларів США, в т.ч. ПДВ, кожен. Всього 3 751 987, 50 грн (в еквіваленті 135 000 доларів США). Остаточна вартість в гривні визначається з урахуванням положень п. 3.3.1 та п. 3.3.2 Договору. Станція передачі вагонів ст. Куп`янськ чи інша за погодженням сторін;

специфікацію № 2 від 11.04.2019 (додаток № 2) згідно якої погоджено поставку напіввагонів №52895349 (модель 12-757) д.в. 19.02.1990, №56441926 (модель 12-757) д.в. 01.05.1988, за попередньою ціною 724 275, 00 грн, в т.ч. ПДВ (вартість вагону в еквіваленті 27 000 доларів США, в т.ч. ПДВ, кожен. Всього 1 448 550, 00 грн (в еквіваленті 54 000 доларів США). Остаточна вартість в гривні визначається з урахуванням положень п. 3.3.1 та п. 3.3.2 Договору. Станція передачі вагонів ст. Роя, ст. Запоріжжя-Вантажне чи інша за погодженням сторін.

На виконання умов Договору та Специфікації № 1 від 30.01.2019:

покупцем згідно з платіжним дорученням № 380 від 30.01.2019, здійснено попередню оплату вартості вагонів в розмірі 1 875 933,75 грн;

продавцем згідно видаткових накладних № 5 від 08.02.2019, № 6 від 15.02.2019, № 20 від 23.04.2019 та актів приймання-передачі вагонів № 1 від 08.02.2019, № 2 від 15.02.2019, № 5 від 23.04.2019 передано 5 одиниць напіввагонів №56079163 (модель 12-119) д.в. 01.01.1989, №56389869 (модель 12-119) д.в. 01.01.1989, №56082167 (модель 12-532) д.в. 01.12.1988, №56610660 (модель 12-757) д.в. 01.01.1989, №56332836 (модель 12-757) д.в. 01.05.1987.

На виконання умов Договору та Специфікації № 2 від 11.04.2019:

покупцем згідно з платіжним дорученням № 511 від 11.04.2019, здійснено оплату вартості вагонів в розмірі 1 448 550,00 грн;

продавцем згідно видаткової накладної № 19 від 11.04.2019 та актів приймання-передачі № 3 та № 4 від 11.04.2019 передано 2 одиниці напіввагонів №52895349 (модель 12-757) д.в. 19.02.1990, №56441926 (модель 12-757) д.в. 01.05.1988.

З матеріалів справи також вбачається, що 08.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСЛОДЖИСТІК (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АВАНТАЖ ІНСПЕКТ (орендар) укладено договір оренди вагонів № ava01/g/02 (далі Договір оренди), згідно умов якого орендодавець надає, а орендар за плату приймає у тимчасове користування залізничні вагони (вагони) для перевезення вантажів, що мають право виходу на колії загального користування по залізницях окремих країн СНД та Балтії.

Загальна кількість вагонів, що передаються в оренду та строки передачі, вказуються в додаткових угодах з відповідними специфікаціями до даного Договору. Факт приймання-передавання вагонів в оренду і повернення їх з оренди, кількість, модель та мережеві номери вагонів фіксуються актами приймання-передавання вагонів (додаток № 1 до договору), підписаними уповноваженими представниками сторін. Акти складаються у двох примірниках - по одному для кожної із сторін (п. 1.3 Договору оренди).

Порядок передачі вагонів в оренду та їх повернення з оренди обумовлені сторонами в розділі 2 Договору оренди.

Згідно з п. 6.1 Договору оренди валютою платежів є українська гривня. Розмір орендної плати за цим договором встановлюється у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною цього договору.

Договір оренди за п. 3.1 набирає чинності з 08.02.2019 і діє до 31.03.2019, однак в будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Додатковою угодою № 1 від 08.02.2019 до Договору оренди сторонами затверджено специфікацію №1 та відповідно до п. 6.1 договору встановлено, що розмір орендної ставки за цією додатковою угодою до договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019 встановлюється у розмірі 1200 грн з урахуванням ПДВ, за одну добу за один вагон.

У відповідності до специфікації № 1 сторонами погоджено, що орендодавець надає орендарю в оренду на строк дії цього договору наступний рухомий склад: напіввагон №56079163 (модель 12-119) 1989 р.в. , напіввагон №56389869 (модель 12-119) 1989 р.в., напіввагон №56082167 (модель 12-532) 1988 р.в., напіввагон №56610660 (модель 12-757) 1989 р.в., напіввагон №56332836 (модель 12-757) 1987 р.в.

Додатковою угодою № 2 від 08.02.2019 до Договору оренди сторонами внесено зміни до п. 6.1 договору та викладено його в новій редакції та відповідно до п. 6.1 договору погоджено, що розмір орендної ставки за цією додатковою угодою до договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019 встановлюється у розмірі грошового еквівалента 44,5 умовних одиниць з урахуванням ПДВ за одну добу за один вагон. Під однією умовною одиницею розуміється один долар США. Сторонами також внесено зміни до п. 3.1 договору та викладено його в новій редакції: Цей договір набирає чинності з 08.02.2019 і діє до 30.06.2020, однак у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором..

Додатковою угодою № 3 від 11.04.2019 до Договору оренди сторонами затверджено специфікацію №1 та відповідно до п. 6.1 договору погоджено, що розмір орендної ставки за цією додатковою угодою до договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019 встановлюється у розмірі грошового еквівалента 44,5 умовних одиниць з урахуванням ПДВ за одну добу за один вагон. Під однією умовною одиницею розуміється один долар США.

У відповідності до специфікації № 1 до Договору оренди сторонами погоджено, що орендодавець надає орендарю в оренду на строк дії цього договору наступний рухомий склад: напіввагон № 52895349 (модель 12-757) 1990 р.в., напіввагон № 56441926 (модель 12-757) 1988 р.в.

Додатковою угодою № 4 до Договору оренди сторонами затверджено специфікацію №1 та відповідно до п. 6.1 договору погоджено, що розмір орендної ставки за цією додатковою угодою до договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019 встановлюється у розмірі грошового еквівалента 44,5 умовних одиниць з урахуванням ПДВ за одну добу за один вагон. Під однією умовною одиницею розуміється один долар США.

У відповідності до специфікації № 1 до Договору оренди сторонами погоджено, що орендодавець надає орендарю в оренду на строк дії цього договору наступний рухомий склад: напіввагон №56130784 (модель 12-532) 1987 р.в.

Згідно акту приймання-передачі вагонів №5-О-3 від 23.04.2019 до Договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019 орендодавець відповідно до умов договору передав, а орендар прийняв в оренду наступні вагони: напіввагон №56082167 (модель 12-532), напіввагон №56610660 (модель 12-757), напіввагон №56332836 (модель 12-757).

Враховуючи неналежне виконання з боку постачальника умов договору щодо строків поставки вагонів, позивачем на адресу останнього направлено претензію від 15.05.2019.

Відповіддю на претензію № 1-05/07 від 05.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю АВАНТАЖ ІНСПЕКТ повідомило покупця, що напіввагони №56082167, №56610660, №56332836 з 28.11.2018 перебували на капітальному ремонті в АТ Українська залізниця, про що було повідомлено перед підписанням договору. Зважаючи на те, що затримка поставки вагонів сталася із незалежних від постачальника причин, через неоперативну роботу Укрзалізниці, вимоги покупця визнані безпідставними та рекомендовано для з`ясування ситуації звернутись до Акціонерного товариства Укрзалізниця.

Отже, з огляду незадоволення вказаної претензії, Товариство з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСЛОДЖИСТІК звернулось до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо часткового задоволення заявлених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 754 865,42 грн пені, 165 383,10 грн упущеної вигоди, 19 891,50 грн витрат зі сплати судового збору, 48 000,00 грн витрат на правову допомогу, 2105,41 грн витрат на відрядження.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Пунктами 4.1-4.2, 4.5 Договору сторони передбачили, що строк поставки вагонів складає один календарний місяць від дня здійснення покупцем попередньої оплати, згідно з умовою п. 3.3.1 Договору; дата прибуття вагонів визначається за календарним штемпелем в залізничній накладній на вагони, які прибули на станцію, погоджену сторонам в специфікації; обов`язок продавця з передачі вагонів покупцю вважається виконаним в момент їх фактичної передачі покупцю, що підтверджується підписанням акту.

Згідно Специфікації № 1 від 30.01.2019 та враховуючи здійснення позивачем попередньої оплати вартості визначених Специфікацією вагонів 30.01.2019, кінцевою датою поставки вагонів, у світлі положень ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України, є 28.02.2019.

В силу приписів ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Порушення постачальником умов договору щодо строків поставки продукції має своїм наслідком застосування до останнього відповідальності, передбаченої п. 6.6 Договору, у вигляді сплати пені в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день прострочення.

У зв`язку з простроченням поставки вагонів №56082167, №56610660, №56332836 за Специфікацією № 1 від 30.01.2019, позивачем, виходячи із загальної суми договору (по двом специфікаціям), нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 1 125 927, 25 грн.

Невиконання боржником зобов`язання має своїм наслідком виникнення у кредитора права на неустойку, передбачену ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. ст. 231, 232 Господарського кодексу України та умовами договору, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.6 Договору передбачено, що за несвоєчасну поставку вагону продавець зобов`язаний оплатити покупцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст. 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі №910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18.

З огляду на наведене, невиконання обов`язку відповідача поставити вагони у строки, встановлені договором, тягне за собою обов`язок останнього сплатити покупцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день прострочення.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Ціна вагонів та загальна сума договору погоджена сторонами у розділі 2 Договору, за змістом п. 2.1 якого вартість однієї одиниці вагону, а також загальна сума зазначається в специфікації, які є невід`ємною їх частиною.

Згідно положень ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору. При цьому не має значення, які це умови істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов`язковою для сторін та є критерієм належності виконання. До того ж, відповідач без заперечень та зауважень уклав з позивачем договір саме на таких умовах.

Оскільки умовами договору сторонами погоджено, що загальна сума договору погоджується в специфікаціях, що є невід`ємними частинами договору, зважаючи на той факт, що сторонами в перебігу дії договору складено та підписано Специфікації № 1 та № 2, при застосуванні положень 6.6 Договору слід враховувати вартість вагонів, що визначена сукупно у Специфікаціях № 1 та № 2.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Так, визначений п. 4.1 Договору строк, зважаючи на дату здійснення позивачем попередньої оплати вартості визначених специфікацією № 1 від 30.01.2019 вагонів, сплив 28.02.2019, а відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язань з поставки вагонів, з 01.03.2019.

Судова колегія здійснивши перевірку наданих позивачем та здійснених судом першої інстанції розрахунків пені встановила таке.

Так, відповідач зобов`язався поставити вагони протягом одного місяця від моменту отримання від позивача п`ятдесяти відсотків від їх вартості, а відтак мав це зробити у такий строк. Поставка була здійснена 23.04.2019, про що вказано в акті № 5 і видатковій накладній № 20, що на п`ятдесят три дні пізніше, ніж узгоджено сторонами договору. Відтак, пеня має бути розрахована за період з 01.03.2019 по 22.04.2019 (включно), за п`ятдесят три дні.

Загальна сума договору складається з двох специфікацій (п. 2.1. Договору) і становить 5 200 537,50 грн, де в період з 30.01.2019 по 10.04.2019 сума Специфікації № 1 складала 3 751 987,50 грн, а з 11.04.2019 сума Специфікацій № 1 додатково збільшилась на 1 448 550,00 грн, - на суму Специфікації № 2.

За період з 01.03.2019 по 10.04.2019 пеня складає 769 157,44 грн (3 751 987,50 грн * 0,5% * 41 день); за період з 11.04.2019 по 22.04.2019 (включно) пеня складає 312 032,25 грн (5 200 537,50 * 0,5% * 12 днів).

Таким чином, сума пені за період з 01.03.2019 по 22.04.2019 (включно) складає 1 081 189,69 грн.

З приводу клопотання відповідача про зменшення розміру пені, колегія суддів зазначає таке.

Так, у відзиві на позовну заяву ТОВ АВАНТАЖ ІНСПЕКТ, серед іншого, з посиланням на норми ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, сформульоване клопотання про зменшення розміру пені до 00 грн 00 коп, яке відповідач обґрунтував відсутністю його вини у простроченні виконання взятих на себе зобов`язань.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Слід відзначити, що у випадку, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила ч. 1 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

З урахуванням вищевикладене, враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення грошового зобов`язання та недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача штрафних санкцій, дотримуючись справедливого балансу прав та інтересів позивача та відповідача у даному спорі, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, є зменшення розміру пені за несвоєчасну поставку вагонів до 754 865,42 грн, ураховуючи вартість вагонів, які поставлені згідно видаткової накладної № 20 від 23.04.2019, та передані за актом приймання-передачі вагонів № 5 від 23.04.2019, з порушенням встановлених договором строків, частково задовольнивши подане відповідачем клопотання.

Щодо заявленої до стягнення упущеної вигоди колегія суддів зазначає таке.

Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми упущеної вигоди у розмірі 200 172,67 грн, яку він обґрунтовує тим, що між позивачем і відповідачем 08.02.2019р. був укладений Договір оренди вагонів № ava01/g/02, яким була передбачена орендна ставка у розмірі еквівалента 44,50 доларів США за одну добу за один вагон (п. 2. додаткової угоди № 3 від 11.04.2019р. і п. 2. додаткової угоди № 4 від 17.04.2019р.). Ця ж ставка була передбачена додатковою угодою № 2 від 28.03.2019р., а до цієї дати була застосована ставка 1 200,00 грн (п. 2. додаткової угоди № 1 від 8.02.2019р.).

Специфікацією № 1 від 08.02.2019р. було передбачено, що вагони №№ 56082167, 56610660 і 56332836, які були поставлені на п`ятдесят три пізніше, мали бути передані позивачем відповідачу в оренду на підставі договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019р. Дані вагони тільки 23.04.2019р. за актом приймання-передавання вагонів № 5-О-3 були передані в оренду відповідачу.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються в тому числі неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Водночас обов`язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв`язок між діями винної особи та заподіянням збитків; протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків; вина. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

У відповідності до наданих позивачем листів від ТОВ ЮГЕКОТОП від 04.02.2019р. № 214 і ТОВ СТИВІДОРНА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ від 10.01.2019р. № 33, на вагони позивача існував попит.

Разом з цим, відповідач самостійно з 08.02.2019р. бажав отримати вагони №№ 56082167, 56610660 і 56332836 в оренду і встановив у відповідному Договорі оренди ставку оренди у розмірі еквіваленту сорока чотирьох доларів США і 50 центів за одну добу за один вагон.

Відтак, позивач міг би отримати прибуток за передачу у користування вагонів вже в період з 01.03.2019р. по 22.04.2019р. (п`ятдесят три дні) але його не отримав.

Однак, період з 08.02.2019р. по 28.02.2019р. (включно) колегія суддів не бере в розрахунок, так як в цей період вагони могли бути поставлені по договору купівлі-продажу № 3001/19 від 30.01.2019р. Дату 23.04.2019р. суд також не бере в розрахунок, так як на цю дату вагони вже були передані за актами в оренду.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що поведінка відповідача є протиправною, так як допустила порушення зобов`язання, а збитки позивача у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача становлять суму орендної плати за період з 01.03.2019 по 22.04.2019; існує причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками позивача, тому як, якщо б відповідач поставив вагони 28.02.2019, то позивач міг би їх передати в оренду і отримувати прибуток; відповідач з 28.02.2019 по 22.04.2019 (включно) не вжив заходів, щоб не допустити прострочення, а отже наявна вина відповідача у тому, що вагони не були поставлені вчасно і передані позивачем в оренду.

Перевіривши розрахунки упущеної вигоди, що додані до позовної заяви, колегія суддів встановила, що останні є невірними, а тому погоджується із розрахунком суду першої інстанції та вважає обґрунтованим стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 165 383,10 грн за період з 01.03.2019р. по 22.04.2019р.

Застосовуючи передбачену договором оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019р. орендну ставку в розмірі 44,50 доларів США, то сума упущеної вигоди за п`ятдесят три дні склала 7 075,50 доларів США. Оскільки позов був поданий до суду 20.12.2019р., то курс долара США при розрахунку гривневого еквіваленту має братися на 20.12.2019р. Станом на 20.12.2019р. курс долара США до гривні за даними Національного банку України складав 23,374052 грн за 1,00 долар США. Гривневий еквівалент упущеної вигоди склав 165 383,10 грн (7 075,50 доларів США х 23,374052 грн).

Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу твердження апелянта з приводу невірного визначення позивачем та судом першої інстанції загальної суми договору та неврахування прострочення поставки не всіх вагонів, а лише частини, з огляду на таке.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 25.03.2020 у справі №756/1381/17-ц, в якій застосовано принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".

Так, як вже було зазначено вище, відповідно до п. 2.1. Договору вартість однієї одиниці вагону, а також загальна сума вказується у специфікації, які є невід`ємною їх частиною. Ціна вагонів є кінцевою та зміні в процесі виконання Договору не підлягає.

При цьому, колегія суддів зауважує, що умовами договору не передбачено обмеження сторін в укладенні певної кількості специфікацій, які його сторони мають право укласти, оскільки фактично поставок могло бути й декілька.

Наявними матеріалами справи підтверджується, зокрема, що у межах Договору було укладено дві специфікації: № 1 від 30.01.2019 і № 2 від 11.04.2019.

Відтак, з огляду на зміст п. 2.1. укладеного між сторонами договору загальна сума Договору складається з суми усіх специфікацій, які були укладені в ході виконання умов Договору.

За умовами п. п. 2.1., 11.4., 11.5. Договору підписані сторонами специфікації являються невід`ємною його частиною.

Розділ 2 Договору має назву Ціна вагонів та загальна сума договору. Пункт 2.1. вказаного розділу і розкриває зміст такого поняття як загальна сума договору, що вказується у специфікаціях, які є невід`ємною його частиною, та не може визначатись інакше ніж загальною сумою погоджених й підписаних сторонами окремих специфікацій.

Отже, по Специфікації № 1 від 30.01.2019 було поставлено 5 вагонів, де вартість одного вагона становила - 750 397,50 грн, а загальна вартість вагонів по цій специфікації складала 3 751 987,50 грн; по Специфікації № 2 від 11.04.2019 було поставлено 2 вагони, де вартість одного вагона становила 724 275,00 грн, а загальна вартість вагонів по 2-й специфікації складала - 1 448 550,00 грн.

Відтак, загальна сума Договору із врахуванням двох специфікацій є їх сумою - 5 200 537,50 грн.

Судова колегія також наголошує, що умови договору не обмежували сторін в підписанні декількох специфікацій, укладених в різний час, що сторони і здійснили.

Таким чином, зважаючи на положення п. 6.6. Договору, пеня має розраховуватися виходячи з суми всіх специфікацій, так як саме вони утворюють загальну суму Договору.

Так, пунктом 6.6 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну поставку вагону продавець зобов`язаний оплатити покупцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день прострочення.

Так укладаючи договір поставки та специфікацію до нього, сторони на власний розсуд визначили вид відповідальності за прострочення оплати поставленого товару та відповідач з такими умовами погодився підписавши як договір так й специфікацію до нього.

Судова колегія відзначає, що відповідач, у разі незгоди із умовами визначеними договором та специфікацією, неможливості їх виконання тощо не був позбавлений можливості звернутися до позивача із пропозицією щодо внесення відповідних змін.

Проте, як свідчать наявні матеріали справи, таких дій відповідачем вчинено не було.

Слід також відзначити, що у п. 6.6. укладеного між сторонами договору не передбачено нарахування пені виходячи із вартості непоставлених вагонів, навпаки, даний пункт договору визначає відповідальність сторони за несвоєчасну поставку вагонів у вигляді сплати пені, яка рахується від загальної суми договору за кожен день прострочення.

Не приймаються колегією суддів й твердження апелянта з приводу відсутності його вини у простроченні поставки вагонів та необхідності зменшення розміру пені до 100 000 грн, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені до 754 865,42 грн, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов`язує можливість зменшення розміру неустойки.

Також слід зазначити, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення врахував, як інтереси обох сторін, так й ту обставини, що прострочення виконання зобов`язань за договором сталось, у тому числі, й не з вини позивача.

Судова колегія також враховую ту обставину, що відповідач взявши на себе певні зобов`язання за договором, повинен був передбачити усі ризики та наслідки їх невиконання або неналежного виконання. При цьому, слід відзначити, що будь-які треті особи, зокрема Акціонерне товариство "Укрзалізниця", яке за переконанням відповідача винне у простроченні виконання зобов`язання, не є стороною за договором купівлі-продажу №3001/19, та відповідно, не є відповідальними за прострочення зобов`язання взятого на себе відповідачем.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З наведених норм вбачається, що обставини, на які відповідач посилається в обґрунтування своїх заперечень щодо відсутності його вини у простроченні виконання зобов`язання за договором, як підстави звільнення його від відповідальності, а саме неналежне виконання його контрагентом своїх зобов`язань з ремонту вагонів, не вважаються такими, що звільняють відповідача від цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності перед позивачем за несвоєчасну поставку вагонів: укладаючи договір купівлі-продажу вагонів, щодо яких проводився ремонт, позивач мав би передбачити можливість настання для себе негативних наслідків, у випадку затримки повернення вагонів з ремонту, натомість прийняв на себе обов`язок, в обумовлені п. 4.1 Договору строки, здійснити поставку вагонів, які є комплектними, комерційно придатними та технічно справними, придатними для використання за цільовим призначенням, очищеними від раніше перевезеного вантажу.

Також, з наявного в матеріалах справи листа Акціонерного товариства Українська залізниця №ЦЦТех-09/104 від 10.02.2020, колісні пари, надані Товариством з обмеженою відповідальністю АВАНТАЖ ІНСПЕКТ для їх встановлення на вагони №56082167, №56610660, №56332836, не пройшли вхідний контроль. І лише у квітні-березні 2019 року на вказані вагони були поставлені інші технічно справні колісні пари, які надані власником вагонів.

Вказані відповідачем обставини поставки напіввагонів до завершення Акціонерним товариством Українська залізниця процедури погодження використання в ремонті колісних пар не спростовують висновків щодо недоведеності підстав для звільнення його від відповідальності, адже такі дії не призвели до вчасного виконання зобов`язання.

З приводу посилання апелянта на необхідність застосування приписів ст. 231 ГК України, колегія суддів зазначає таке.

За загальним правилом, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з ч. 1 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями, окрім випадків, передбачених ч. 2 наведеної норми.

Зокрема, даною нормою врегульовано, що законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Розділом 6 Договору сторонами встановлена відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов`язань за даним договором.

Так, п. 6.1 Договору сторони погодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, вони несуть відповідальність згідно з умовами договору та діючого законодавства.

Згідно з п. п. 6.4-6.6 Договору сторонами окремо погоджено відповідальність продавця у вигляді компенсації ринкової вартості вагонів та упущеної вигоди, повернення попередньо переданої вартості вагонів та оплати часу за користування чужими грошовими коштами, пені.

Наведене, у своїй сукупності, спростовує твердження відповідача щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах загального правила, передбаченого ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України.

З приводу заявлених до стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України)

Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За визначенням ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 08.07.2019 між Адвокатським бюро Сергія Андрощука (бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСЛОДЖИСТІК (клієнт) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 0002/45-30(1)8/07/2019 (договір), відповідно до умов якого бюро зобов`язалось надати клієнтові правову (правничу допомогу) у справі про стягнення штрафних санкцій з Товариства з обмеженою відповідальністю АВАНТАЖ ІНСПЕКТ по договору купівлі-продажу №3001/19 від 30.01.2019.

За змістом пункту 1.3 договору при наданні клієнтові правової (правничої) допомоги бюро: здійснює юридичний аналіз обставин справ, визначає правову позицію клієнта у справі, в рамках Господарського процесуального кодексу України; досліджує докази, законодавства та судову практику стосовно обставин справи; готує в рамках Господарського процесуального кодексу України і Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність процесуальні документи і інші звернення від імені клієнта, в т.ч. (у разі необхідності) до органів державної та муніципальної влади, підприємств, установ, організацій та/або правоохоронних органів (слідчого, прокурора, суду) за захистом його прав і охоронюваних законом інтересів, в т.ч. необхідні запити, заяви, клопотання, скарги, тощо, підписує і подає такі документи до компетентних органів, установ /підприємств/ організацій (в т.ч. до Верховного Суду), а також користується іншими правами, які надані клієнту Господарським процесуальним кодексом України та/або Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність; здійснює представництво інтересів клієнта у відповідних органах державно, місцевої влади, в правоохоронних органах (у слідчих органах, органах прокуратури) , судах (в т.ч. в Верховному Суді), підприємствах, установах і організаціях без приналежності до організаційно-правової форми публічного та/або приватного права.

Згідно з додатковою угодою № 1 до договору № 0002/45-30(1)-8/07/2019 про надання правової (правничої) допомоги сторони виклали його пункт 4.1 в наступній редакції: за супроводження справи, визначеної в п.п. 1.1 договору в суді першої інстанції клієнт сплатить бюро гонорар в розмірі 48 000 грн, у разі успішного вирішення справи на користь клієнта і стягнення з ТОВ АВАНТАЖ ІНСПЕКТ, сум що підлягатимуть сплаті по рішенню суду або за мировою угодою, клієнт сплатить бюро гонорар у розмірі 10% від суми фактично стягнутих коштів.

Адвокат Андрощук С.В. був представником ТОВ УКРТРАНСЛОДЖИСТІК у суді першої інстанції (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3101/10 від 01.02.2006, ордер на серії КС № 124922 від 08.07.2019).

Товариство з обмеженою відповідальністю УКРТРАНСЛОДЖИСТІК перерахувало АБ С. Адрощука грошові кошти в сумі 48 000,00 грн (призначення платежу: передоплата за правову допомогу по договору №0002/45-30(1)-8/07/2019 від 08.07.2019), що підтверджується випискою по рахунку від 12.12.2019.

Саме названа суду була заявлена ТОВ УКРТРАНСЛОДЖИСТІК до стягнення з позивача у якості витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Детальний опис наданих послуг наведено позивачем у поданих суду заявах про компенсацію судових витрат від 08.04.2020 та від 20.07.2020.

В матеріалах справи (Т. 5, а.с. 122) наявний також Акт №1 здачі-приймання наданої правової допомоги до Договору №0002/45-30(1)-8/07/2019 про надання правової (правничої) допомоги від 08.07.2019. Згідно з вказаним Актом Адвокатським бюро Сергія Андрощука, на виконання умов Договору №0002/45-30(1)-8/07/2019 від 08.07.2019 і Додаткової угоди №1 від 08.07.2019, була надана позивачу правова (правнича) допомога в частині супроводження в Господарському суді Одеської області справи №916/3848/19. Загальна вартість правової допомоги за період з 08.07.2019 по 30.07.2020 становить 48 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 та ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підтвердження обставин, викладених в заяві, позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги №0002/45-30(1)-8/07/2019 від 08.07.2019, додаткову угоду №1 від 08.07.2019 до договору про надання правової допомоги №0002/45-30(1)-8/07/2019 від 08.07.2019, договір про надання правової допомоги №0002/45-30(1)-9/01/2020 від 09.01.2020, виписку із рахунку адвокатського об`єднання Сергія Андрощука, Акт №1 здачі-приймання наданої правової допомоги до Договору №0002/45-30(1)-8/07/2019.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що розмір судових витрат доведений та документально обґрунтований, обставин неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу судом не встановлено. Крім того, гонорар адвоката за супроводження справи в суді першої інстанції у порівнянні з ціною позову не є великим, та складає менше 4%.

Що стосується компенсації судових витрат на відрядження, то їх відшкодування передбачено ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд, виходячи з обставин прибуття представника в судове засідання з метою надання пояснень щодо суті спору, а також положень п. 4.1.3 договору (в редакції додаткової угоди № 1), вважає за доцільне компенсувати такі витрати в сумі 2105,41 грн, яка є документально підтвердженою.

Відповідно до ч.ч. 4, 5,6 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, апелянт не надав.

Колегія суддів також відхиляє твердження апелянта з приводу необхідності розподілу судових витрат виходячи із суми задоволених позовних вимог, з огляду на таке.

За при приписами п. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що даний спір виник саме з вини відповідача, який у порушення взятих на себе зобов`язань несвоєчасно поставив придбані позивачем вагони, а тому саме внаслідок неправильний дій відповідача виник цей спір, що зумовлює покладення судових витрат на відповідача у повному обсязі.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу ненадання позивачем договору про надання правової допомоги та доказів, наданих стороною на підтвердження виконання таких умов.

Частиною 5 статті 310 ГПК України визначено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Так, Верховний Суд у постанові по даній справі, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та направляючи справу на новий розгляд зазначив, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги від 08.07.2019 №0002/45-30(1)-8/07/2019, додаткову угоду від 08.07.2019 № 1 до договору про надання правової допомоги від 08.07.2019 № 0002/45-30(1)-8/07/2019, договір про надання правової допомоги від 09.01.2020 №0002/45-30(1)-9/01/2020, виписку із рахунку адвокатського об`єднання "Сергія Андрощука на підтвердження факту перерахування позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 48 000,00 грн, квитанції від 18.05.2020, від 27.05.2020 на загальну суму 2105,41 грн на підтвердження придбання пального. З тексту договору про надання правової допомоги від 09.01.2020 №0002/45-30(1)-9/01/2020, а саме з пункту 5.1 вбачається, що сторони домовилися, що документом, який підтверджує надання правової (правничої) допомоги за договором, є акт про надання такої допомоги, який повинен бути підписаний сторонами договору. В матеріалах договору такий акт відсутній. Водночас до матеріалів справи додано копію договору про надання правової допомоги від 08.07.2019 № 0002/45-30(1)-8/07/2019, з тексту якої неможливо зробити висновок яким документом має підтверджуватися факт надання правової допомоги, оскільки наявна тільки перша і остання сторінка договору, при чому текст на першій сторінці не має логічного завершення.

Таким чином, як вказав Верховний Суд, задоволення заяв позивача про стягнення коштів за надання правової допомоги без дослідження умов договору про надання правової допомоги від 08.07.2019 № 0002/45-30(1)-8/07/2019 та доказів, наданих стороною на підтвердження виконання таких умов, є передчасним.

Під час нового розгляду справи представником позивача до пояснень (вх. №15064/21 від 03.06.2021р.) додано Акт №1 здачі-приймання наданої правової допомоги до Договору №0002/45-30(1)-8/07/2019 про надання правової (правничої) допомоги від 08.07.2019. Згідно з вказаним Актом Адвокатським бюро Сергія Андрощука, на виконання умов Договору №0002/45-30(1)-8/07/2019 від 08.07.2019 і Додаткової угоди №1 від 08.07.2019, була надана позивачу правова (правнича) допомога в частині супроводження в Господарському суді Одеської області справи №916/3848/19. Загальна вартість правової допомоги за період з 08.07.2019 по 30.07.2020 становить 48 000,00 грн.

Отже, такі докази були надані саме з урахуванням висновків суду касаційної інстанції та були цілком обґрунтовано прийняті судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення.

З приводу заперечень апелянта щодо заявлених витрат на відрядження, колегія суддів зазначає таке.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на паливно-мастильні матеріали з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18.

З огляду на умови укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням Сергія Андрощука, яке зареєстровано у м. Києві, Договору про надання правової допомоги, для забезпечення участі представника позивача у судових засіданнях у Господарському суді Одеської області міг бути використаний автомобільний, залізничний, автобусний (рейсовий/чартерний) або повітряний транспорт.

З пояснень представника позивача, наданих під час розгляду справи у суді першої інстанції вбачається, що більшість судових засідань призначається на час, який складно узгодити з розкладом літаків, потягів або автобусів. До того ж, якщо користуватись саме таким транспортом, то необхідні додаткові витрати, пов`язані з проживанням у готелях, харчуванням тощо. Тому, найраціональнішим видом транспорту для забезпечення участі представника позивача у судових засіданнях був автомобільний транспорт.

Своїми наказами Адвокатське об`єднання відряджало адвоката Андрощука С.В. для участі у розгляді справи в Господарському суді Одеської області. Адвокат пояснив, що для проїзду використовував власний автомобіль марки Volkswagen Touareg. Середня кількість пального при використанні вказаного автомобіля складає 6,7-8,5 л на 100 км. Ці дані вказані заводом виробника. Відстань по маршруту Київ Одеса Київ складає 942 км. З урахуванням вказаних даних для проїзду автомобілем необхідно було витратити в середньому 71,59 л пального в залежності від погодних умов, дорожньої обстановки, швидкісного режиму тощо.

З огляду на таке, на переконання колегії суддів, є підтвердженими витрати позивача на відрядження у сумі 2105,41 грн.

Щодо тверджень апелянта про неврахування судом першої інстанції, під час нового розгляду справи, висновків Верховного Суду викладених у постанові від 31.03.2021 по даній справі, колегія суддів зазначає таке.

Так, Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, серед іншого, зазначив, що судами не встановлено коли та за якими актами приймання-передачі відповідачу передані в оренду інші вагони, перераховані в специфікаціях до договору оренди вагонів, з урахуванням фактичної їх передачі позивачу за договором купівлі-продажу, а також які заходи вживав позивач для своєчасного отримання вагонів.

Так, Договір оренди передбачав, що за ним мали бути передані в користування в т.ч. вагони №№ 56082167, 56610660, 56332836. Договір оренди був укладений 08.02.2019, а специфікації по переліку вагонів були укладені 08.02.2019, 11.04.2019 і 17.04.2019. Зазначені тут вагони в рамках Договору оренди були передані за актом приймання-передачі вагонів № 5-О-3 фактично станом на 23.04.2019, і це мало місце в день коли вони були передані позивачу в рамках Договору.

Фактично у позивача з 08.02.2019 могли бути орендовані в т.ч. вагони №№ 56082167, 56610660, 56332836, проте цього не відбулось, через їх несвоєчасну поставку. І ці ж вагони могли бути передані в користування в т.ч. ТОВ ЮГЕКОТОП та/або ТОВ СТИВІДОРНА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ.

З приводу того, коли були фактично передані інші вагони, визначені в специфікаціях від 08.02.2019, 11.04.2019 і 17.04.2019, то за актом приймання-передачі вагонів № 1-О-1 від 08.02.2019 був переданий вагон № 56079163, за актом № 2-О-1 від 26.02.2019 - вагон № 56389869, за актами №№ 3-О-1 і 4-О-1 від 11.04.2019 - вагони №№ 52895349, 56441926, за актом № 5-О-3 від 23.04.2019 - вагони №№ 56082167, 56610660, 56332836, за актом № 6-О-1 від 29.04.2019 - вагон № 56130784.

Судова колегія зазначає, що Господарським судом Одеської області розглядались дві справи №№ 916/2442/19 і № 916/1137/19 про стягнення з відповідача орендних платежів, в рамках яких встановлював зазначений вище факт щодо передачі вагонів в оренду.

Так, в рішенні Господарського суду Одеської області від 13.12.2019р. по справі №916/2442/19 суд встановив, що між сторонами по справі було підписано акти приймання-передавання вагонів до договору оренди вагонів №аvа01/g/02 від 08.02.2019р., а саме: акт від 08.01.2019р., акт від 26.02.2019р., акт від 11.04.2019р., акт від 11.04.2019р., акт від 23.04.2019р., акт від 29.04.2019р., відповідно до яких Орендодавцем було передано, а Орендарем прийнято у користування напіввагони, загальна кількість яких складає вісім штук.

Наведене вище дозволяє встановити дати передання інших вагонів за Договором оренди і документів, на підставі яких такі передачі відбулись.

З приводу висновків касаційного суду про те, що судами не надано оцінки можливість стягнення упущеної вигоди за несвоєчасну поставку вагонів на підставі пунктів 6.4-6.6 Договору з урахуванням положень пункту 4.3 цього Договору, слід зазначити наступне.

Положення ст. 232 Господарського кодексу України передбачає умови стягнення збитків і штрафних санкцій. Закон не забороняє стягнення і збитків, і штрафних санкцій. Це ж положення продубльовано в ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України.

За змістом п. 4.3. Договору відповідач гарантував, що в т.ч. право власності на вагони №№ 56082167, 56610660, 56332836 може бути передано позивачу на умовах, визначених Договором. Вказані умови передбачали поставку вказаних вагонів до 01.03.2019. Не передаючи вагони в зазначений строк, відповідач порушив в т.ч. вимогу п. 4.3. Договору.

Відтак, за умовами Договору до відповідача могла бути застосована передбачена відповідальність, тобто у т.ч. й упущена вигода.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що питання відповідальності визначаються в Договорі та чинному законодавстві України. Пункт 6.4. Договору передбачає, що у разі порушення вимог п. 4.3. Договору, відповідач мав сплатити в т.ч. упущену вигоду за час, коли вагони не могли бути використані позивачем. Вказаним часом і є проміжок з 01.03.2019 по 22.04.2019 (53 дні), протягом якого вагони не могли бути використані.

Верховний Суд у постанові також зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій залишились недослідженими умови договору щодо здачі в оренду майна, якого не було у власності або користуванні орендодавця на момент укладення цього договору проте останній гарантував наявність такого майна у його законному володінні.

Зокрема, Верховний Суд звернув увагу, що не оціненим є пункт 1.2 Договору оренди вагонів від 08.02.2019, в якому орендодавець гарантує, що на момент укладення цього договору, вагони знаходяться в його законному володінні (на підставі права власності, оренди або суборенди), не перебувають під арештом, не є предметом судових позовів і суперечок з третіми особами. Згідно зі специфікацією № 1 до цього договору в оренду передаються: напіввагон № 56079163 (модель 12-119) 1989 р. в., напіввагон № 56389869 (модель 12-119) 1989 р. в., напіввагон №56082167 (модель 12-532) 1988 р. в., напіввагон №56610660 (модель 12-757) 1989 р. в., напіввагон №56332836 (модель 12-757) 1987 р. в. Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами станом на 08.02.2019, тобто на момент укладення договору та складення специфікації, позивач мав один напіввагон № 56332836, переданий на підставі видаткової накладної від 08.02.2019 № 5 та акту приймання-передачі від 08.02.2019 №1.

Так, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що у відповідності до умов укладеного між сторонами договору, між останніми була домовленість, що придбані вагони будуть передані відповідачу в користування.

Відтак, позивач, укладаючи Договір оренди, правомірно очікував, що вагони за Договором будуть поставлені у строк до 01.03.2019, та відповідно, з цього часу зможуть бути використані позивачем на власний розсуд, у тому числі передані в оренду.

Одним з загальних принципів господарювання є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом (ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України).

Частинами 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України). Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України).

Підприємництво здійснюється на основі принципів підприємницької діяльності, які закріплені в ч. 1 ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність, не порушуючи її принципів та норм господарського законодавства, уклав з відповідачем Договір поставки вагонів, яким, зокрема були встановлені строки поставки останніх.

Виконавши умови Договору стосовно оплати, позивач в свою чергу очікував від відповідача належного виконання його зобов`язань з поставки вагонів в певний строк (за Специфікацією від 30.01.2019 в строк до 28.02.2019).

Норми чинного законодавства не забороняли ТОВ "УКРТРАНСЛОДЖИСТІК", очікуючи належного виконання умов Договору відповідачем, укладати нові договори, зокрема, оренди вагонів, які мали бути поставлені позивачу.

Слід наголосити, що у правовідносинах оренди важливе значення має факт передачі конкретного майна, в даному випадку вагонів, в користування за актом приймання-передачі, для нарахування орендної плати за таке користування. Саме тому умови п. 1.2. Договору оренди слід сприймати в розрізі факту передачі вагону в користування. Якщо б вагон був переданий в користування і на нього у позивача не було би оформлено право власності, то, в цьому випадку мало б місце порушення п. 1.2. Договору оренди. Однак, оскільки вагон був переданий саме після того, як у позивача виникло право власності, жодних порушень п. 1.2. вказаного договору не вбачається.

Стосовно висновків Верховного Суду щодо недослідження судами питання щодо вжиття позивачем заходів, для отримання вагонів, колегія суддів зазначає, що позивач, уклавши договір купівлі-продажу, з умовами якого погодився відповідач, підписавши його, та оплативши у повному обсязі вартість вагонів, правомірно та справедливо очікував, що відповідач належним чином виконає свої договірні обов`язки та поставить вагони в узгоджений сторонами строк.

При цьому, умовами договору не визначено будь-якого обов`язку позивача з контролю за виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих та вірних висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для зміни, скасування рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 по справі №916/3848/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.06.2022.

Головуючий суддяАленін О.Ю.

СуддяПоліщук Л.В.

СуддяФілінюк І.Г.

СудПівденно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення21.06.2022
Оприлюднено30.06.2022
Номер документу104976264
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —916/3848/19

Ухвала від 31.01.2024

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Чернявська Л. М.

Ухвала від 30.01.2024

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Чернявська Л. М.

Ухвала від 09.08.2023

Господарське

Господарський суд Одеської області

Волков Р.В.

Постанова від 21.06.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Аленін О.Ю.

Ухвала від 23.05.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Аленін О.Ю.

Ухвала від 17.02.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Аленін О.Ю.

Ухвала від 07.02.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Аленін О.Ю.

Ухвала від 06.12.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Аленін О.Ю.

Ухвала від 11.11.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Аленін О.Ю.

Ухвала від 25.10.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Аленін О.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні