Рішення

від 13.06.2022 по справі 914/436/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2022 Справа № 914/436/22

Господарський суд Львівської області у складі:

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Селянського (фермерського) господарства Надія, Львівська область, Самбірський район, с.Колбаєвичі;

до Відповідача 1: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача 2: Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області, Львівська область, Самбірський район, м.Рудки;

про: визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання незаконними і скасування наказу та рішення, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Представники:

Позивача: Ковч П.С. представник, адвокат (ордер від 15.03.2022р. серія ВС №1127737);

Відповідача 1: Радченко М.І. представник (довіреність від 12.01.2022р.. №31-13-0.6-5/62-22);

Відповідача 2: Музика Р.Т. представник (довіреність від 01.02.2022р. №1).

ВСТАНОВИВ:

16.02.2022р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Селянського (фермерського) господарства Надія від 16.02.2022р. вих. №16/02/22 (вх. №482) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та до Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання незаконними і скасування наказу та рішення, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає порушення прийнятими Відповідачем 1 та Відповідачем 2 наказом та рішенням права постійного користування Позивачем земельною ділянкою кадастровий номер 4624288900:04:000:0222.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.02.2022р. у справі №914/436/22 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 15.03.2022р.

Ухвалою від 15.03.2022р. у цій справі постановлено клопотання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02.03.2022р. вх.№5467/22 про продовження строку для подання відзиву задоволити частково; продовжити Головному управлінню Держгеокадастру у Львівській області строк для подання відзиву по 30.03.2022р.; клопотання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02.03.2022р. вх.№5467/22 про відкладення розгляду справи задоволити частково; клопотання Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 14.03.2022р. вх.№6109/22 про відкладення розгляду справи задоволити; відкласти підготовче судове засідання на 12.04.2022р.; в решті клопотання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02.03.2022р. вх.№5467/22 відхилити; клопотання Селянського (фермерського) господарства Надія про закриття підготовчого провадження 15.03.2022р. відхилити.

Ухвалою суду від 12.04.2022р. у цій справі постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 15 днів; відкласти підготовче судове засідання на 03.05.2022р.

Ухвалою суду від 03.05.2022р. у цій справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 15 днів; клопотання Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 02.05.2022р. вих. №449/02-16 (вх. від 03.05.2022р. №1192/22) про поновлення процесуального строку задоволити; продовжити Рудківській міській раді Самбірського району Львівської області строк на подання відзиву по 03.05.2022р.; відкласти підготовче судове засідання на 26.05.2022р.

Ухвалою суду 26.05.2022р. у цій справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 14.06.2022р.

Згідно ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи згідно ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 14.06.2022р. представником Позивача зроблено усну заяву про подання доказів в обґрунтування розміру понесених Поизвачем судових витрат у справі на оплату послуг професійної правничої допомоги в порядку ч.8 ст.129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Представник Позивача в судовому засіданні зазначив, що Позивачем до Відповідача 1 заявлено позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі з державної в комунальну власність зазначеної в додатку до акту приймання-передачі за номером 31 земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0 гектарів. Інші позовні вимоги заявлено Позивачем до Відповідача 2.

Представник Відповідача 1 надала усні пояснення по суті спору.

В судовому засіданні представник Відповідача 1 зазначила, що Позивачем не наведено обґрунтування підстав порушення наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ прав Позивача.

Представник Позивача зазначив, що вказаний наказ може спричинити передачу земельної ділянки земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0 гектарів іншими особам.

Представник Відповідача 2 надала усні пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 14.06.2022р. на запитання Відповідача 2 щодо того, чому у випадку, якщо з часу смерті ОСОБА_1 . Позивачем використовується земельна ділянка площею 15,0га з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222, Позивачем не наведено доказів сплати земельного податку представник Позивача пояснив, що вказана обставина не входить до предмета доказування у цій справі.

На запитання суду представник Відповідача 2 зазначила, що єдиним належним доказом існування права постійного користування земельною ділянкою є Державний акт, а відтак, з часу смерті ОСОБА_1 . Позивач не є належним користувачем земельної ділянки, оскільки право постійного користування у нього не виникло. З наведеного Відповідач 2 заперечує право постійного користування Позивача земельною ділянкою площею 15,0га з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 та заявлений Позивачем позов у повному обсязі.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташованою на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, що надана засновнику (голові) Позивача ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право постійного користування землею серії ЛВ №027180 від 09.09.1997р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №31в; визнати незаконним та скасувати наказ Відповідача 1 від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі з державної в комунальну власність зазначеної в додатку до акту приймання-передачі за номером 31 земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0га; визнати незаконним і скасувати рішення Відповідача 2 від 28.01.2019р. №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради» в частині прийняття Рудківською міською радою в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташованої на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, що надана засновнику (голові) Позивача ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право постійного користування землею серії ЛВ №027180 від 09.09.1997р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №31в; скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Відповідача 2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташовану на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, на підставі рішення державного реєстратора Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 11.05.2019р. №46805650 та запис про право власності №31493769 від 03.05.2019 та припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області на земельну ділянку з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1826639646242, номер запису про право власності №31493769 від 03.05.2019р.

В обґрунтування заявленого позову Позивач зазначає, що 09.09.1997р. на підставі розпорядження райдержадміністрації Ради народних депутатів Самбірського району Львівської області від 08.04.1997р. №201 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 15,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 створив СФГ «Надія». ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер, про що Виконавчим комітетом Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області видано Свідоцтво про смерть від 19.05.2014р. серії НОМЕР_1 .

На час подання позову Господарство здійснює господарську діяльність (не припинено) та не перебуває в стані ліквідації. Згідно вказаного витягу з 01.11.2013р. керівником господарства є ОСОБА_2 .

Окрім того, Позивач зазначає, що з відповіді начальника управління у Самбірському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 30.08.2021р. №807/414-21-0.310 на адвокатський запит представника Позивач дізнався про те, що громадянину ОСОБА_1 належав державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ №027180, виданий на підставі розпорядження голови Самбірської райдержадміністрації від 04.08.1997р. №201 для ведення фермерського господарства на території Чайковицької сільської ради; на підставі розпорядження голови Самбірської РДА від 27.08.2013р. №270 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Самбірського району» було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок та проведено інвентаризацію на земельні ділянки в тому числі на земельну ділянку площею 15,0га, яка належала ОСОБА_1 , а підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 07.08.2015р. №13-7771/28-15-СГ «Про згоду щодо поділу земельної ділянки» 25.09.2015р. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; 05.10.2015р. проведено державну реєстрацію земельної ділянки прощею 15,0га та присвоєно кадастровий номер 4624288900:04:000:0222 - комунальна власність Рудківської міської ради.

Згідно витягу №НВ-4616670462021 від 18.08.2021 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 відноситься до земель резервного фонду, цільове призначення 17.00, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, площею 15,0000га, комунальної форми власності та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 05.10.2015р.

Позивач зазначає, що згідно листа «Про розгляд запиту» ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 30.08.2021р. №29-13-0.3-5144/2-21 земельна ділянка з кадастровим №4624288900:04:000:0222 наказом Головного управління від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передана у комунальну власність Рудківській міській раді (Рудківській міській територіальній громаді); дата державної реєстрації права за Рудківською міською радою Самбірського району Львівської області (в державному реєстрі прав) від 03.05.2019р.

З наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018 року №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» вбачається, що Головним управлінням прийнято рішення передати Рудківській міській раді (Рудківській міській територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1090,0239га, які розташовані на території Рудківської міської ради (колишні Рудківська міська та Підгайчиківська, Погірцівська, Сусолівська, Чайковицька сільські ради) Самбірського району згідно з актом приймання-передачі. Право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 22.11.2018р. засвідчено факт передачі Відповідачем 1 Відповідачу 2 з державної у комунальну власність земельних ділянок згідно з додатком до акту. В додатку до акту за №31 зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0 гектарів, яка згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №027180 від 09.09.1997р. надана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно Рішення Відповідача 2 від 28.01.2019р. №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради» рада, зокрема, вирішила: прийняти земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1090,0239га, які розташовані на території Рудківської міської ради (колишні Рудківська міська та Підгайчиківська, Погірцівська, Сусолівська, Чайковицька сільські ради) Самбірського району Львівської області, у комунальну власність, згідно з актом приймання передачі; забезпечити проведення державної реєстрації права власності прийнятих у комунальну власність земельних ділянок.

При цьому Позивач звертає увагу суду на те, що СФГ «Надія» є діючим суб`єктом господарювання, здійснює господарську діяльність з 1998 року, подає до державних органів відповідну звітність, сплачує всі обов`язкові платежі та збори, натомість шляхом видання ГУ Держгеокадастру у Львівській області Наказу від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та прийняття Рудківською міською радою Самбірського району Львівської області 28.01.2019р. Рішення №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради», Відповідачі фактично позбавили Позивача права користування земельною ділянкою, таким чином, такі наказ та рішення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки порушують право СФГ «Надія» на використання земельної ділянки, раніше наданої його засновнику ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.

Позиція Відповідача 1:

Відповідач 1 у поданому 30.03.2022р. за вх.№6928/22 відзиві на позовну заяву проти позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі з державної у комунальну власність зазначеної в додатку до акту приймання-передачі за номером 31 земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0 а заперечує, вважає позов в цій частині позовних вимог безпідставним та необґрунтованим з огляду на те, що ГУ Держгеокадастру у Львівській області з 01.01.2013р., в силу вимог ч.4 ст.122 ЗК України здійснює повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність чи користування для всіх потреб.

Відповідно до Розпорядження КМУ від 31.01.2018 року № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру доручено з 01.02.2018р., здійснити передачу земель сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну відповідних об`єднаних територіальних громад.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018 №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у відповідності до ст. ст. 15-1, 117, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308, передано Рудківській міській раді (Рудківській міській територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1090,0239га, які розташовані на території Рудківської міської ради (колишні Рудківська міська та Підгайчиківська, Погірцівська, Сусолівська, Чайковицька сільські ради) Самбірського району за актом приймання-передачі, згідно якого Відповідач 1 відповідно до наказу Головного управління від 20.12.2018 №13-6877/16-18-СГ передав із державної власності, а Відповідач 2 прийняв у комунальну власність Рудківської міської ради земельні ділянки згідно з додатком.

Згідно доводів Відповідача 1 акт разом із вказаним наказом є підставою для державної реєстрації права на вказані у додатку земельні ділянки комунальної власності Рудківської міської ради (Рудківської міської об`єднаної територіальної громади).

В той же час, земельна ділянка про яку йдеться у позові з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0 га, передана в комунальну власність згідно додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018 року № 13-6877/16-18-СГ та зазначена в додатку за порядковим номером 31.

З наведеного Відповідач 1 підсумовує, що ч.2 ст.117 ЗК України, яка визначає перелік земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, не містить заборони щодо передачі в комунальну власність земель, які перебувають на праві постійного користування у громадян України для ведення селянського (фермерського) господарства. Більше того, при такій передачі із державної в комунальну власність відбулась лише заміна власника землі, що в свою чергу, жодним чином не впливає та не позбавляє Позивача права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0га.

Позиція Відповідача 2:

Відповідач 2 відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, вважає його безпідставним і необґрунтованим і просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні у повному обсязі з підстав того, що на виконання розпорядження КМУ від 31.01.2018р. №60-р відповідно до статей 151, 117, 122 ЗК України наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» відповідно до акту приймання-передачі земельних ділянок з державної до комунальної власності передано Рудківській міській раді (Рудківській міській територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1090,0239га, які розташовані на території Рудківської міської ради (колишні Рудківська міська та Підгайчиківська, Погірцівська, Сусолівська, Чайковицька сільські ради) Самбірського району, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0га із цільовим призначенням 17.00 Землі резервного фонду.

Рішенням Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 28.01.2019р. №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради» вирішено прийняти земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1090,0239га, відповідно до акту приймання передачі і забезпечити проведення державної реєстрації права власності прийнятих у комунальну власність земельних ділянок.

Згідно доводів Відповідача 2 ОСОБА_1 на праві постійного користування належала земельна ділянка площею 15,0га, яка розташована на території с.Колбаєвичі Чайковицької сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Громадянином ОСОБА_1 створено СФГ, однак, оскільки право власності, а також право постійного користування чи оренди виникає з моменту їх державної реєстрації, котру не було проведено, Відповідач 2 вважає, що Позивач не є законним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га і з травня 2014р. немає жодних прав на вказану земельну ділянку, оскільки ОСОБА_1 , якому таку ділянку було надано у постійне користування, помер, а набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами для ведення фермерського господарства не передбачено чинним законодавством України.

Відповідач 2 звертає увагу, що Позивачем не отримало жодного права на земельну ділянку, яка була надана ОСОБА_1 , як засновнику Позивача, в постійне користування.

З наведеного Відповідач 2 підсумовує, що право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 15,0га, яке виникло на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ЛВ №02180, зареєстрованого 09.09.2017р. в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №31В, припинилось зі смертю особи постійного користувача ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

09.09.1997р. громадянину ОСОБА_1 на підставі Розпорядження райдержадміністрації Ради народних депутатів Самбірського району Львівської області від 08.04.1997р. №201 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ №027180 земельною ділянкою загальною площею 15,0га, яка розташована на території с.Колбаєвичі Чайковицької сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства. Вказаний Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №31В.

Селянське (фермерське) господарство «Надія» є юридичною особою,, яке створено 24.02.1998р., йому присвоєно ідентифікаційний код: 25547107, місцезнаходження: Україна, 81443, Львівська область, Самбірський район, с.Колбаєвичі, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.02.2022р. №5938557400.

19.05.2014р. Виконавчим комітетом Чайковицької сільської ради видано Свідоцтво серії НОМЕР_1 про смерть 17.05.2014р. ОСОБА_1 .

05.10.2015р. Управлінням Держгеокадастру у Самбірському районі Львівської області в Державному земельному кадастрі зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, є комунальною власністю та розташована за адресою: Львівська область, Самбірський район, Чайковицька сільська рада (за межами населеного пункту). Категорія земель: Землі сільськогосподарського призначення; Вид використання: землі сільськогосподарського призначення державної власності; цільове призначення: 17.00 Землі резервного фонду (землі, створені органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у процесі приватизації сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій), що підтверджується Витягом з ДЗК від 18.08.2021р. №НВ-4616670462021.

Листом від 30.08.2021р. вих. №807/414-21-0.310, Відповідач 1 повідомив Позивача про те, що ОСОБА_1 належав державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ №027180 виданий на підставі розпорядження голови Самбірської районної державної адміністрації від 08.04.1997р. №201 для ведення фермерського господарства на території Чайковицької сільської ради. Після смерті користувача ОСОБА_1 право постійного користування не переоформлялося.

На підставі розпорядження голови Самбірської РДА від 27.08.2013р. №270 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Самбірського району» ТзОВ «Юридично землевпорядна фірма» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Чайковицької с/р та проведено інвентаризацію на земельні ділянки загальною площею 381,5868га (в т.ч. земельна ділянка площею 15,0га, яка належала ОСОБА_1 ).

Правовою основою для проведення інвентаризації земель є Земельний Кодекс України, Закони України «Про землеустрій» та про «Державний земельний кадастр», порядок проведення інвентаризації земель затверджений Постановою КМУ від 23.05.2012р. №513 «Про затвердження порядку проведення інвентаризації земель» та Постанова КМУ від 17.10.2012 №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру».

На підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області №13-7771/28-15-СГ від 07.08.2015р. «Про згоду щодо поділу земельної ділянки» 25.09.2015р. ТзОВ «Західземлепроект» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. 05.10.2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 15,0га кадастровий номер 4624288900:04:000:0222 - комунальна власність Рудківської міської ради (землі резервного фонду).

Відповідач 1 зазначив, що копії розпорядчих документів (накази, рішення, розпорядження) щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, в Управлінні відсутні. Копія наказу Управління №13-6877/16-18-СГ від 20.12.2018р. «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» додається.

Листом від 30.08.2021р. вих. №29-13-0.3-5144/2-21 Відповідач 1 повідомив Позивача про те, що земельна ділянка із кадастром номером 4624288900:04:000:0222 наказом ГУ від 20.12.2018 №13-6877/16-18-СГ передана у комунальну власність Рудківській міській раді (Рудківській міській територіальній громаді) відповідно до статті 117 Земельного кодексу України, та на виконання Розпорядження КМУ від 31.01.2018 №60. Відповідно до даних ДЗК земельна ділянка кадастровий номер 4624288900:04:000:0222 площею 15,0000га із цільовим призначенням 17.00 Землі резервного фонду (землі, створені органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у процесі приватизації сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій), форма власності - комунальна. Дата державної реєстрації права за Рудківською міською радою Самбірського району Львівської області (в державному реєстрі прав) від 03.05.2019.

Наказом Відповідача 1 від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» наказано передати Рудківській міській раді (Рудківській міській територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1090,0239га, які розташовані на території Рудківської міської ради (колишні Рудківська міська та Підгайчиківська, Погірцівська, Сусолівська, Чайковицька сільські ради) Самбірського району згідно з актом приймання-передачі.

Пунктом 2 вказаного наказу зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 22.12.2018р. б/н ГУ Держгеокадастру у Львівській області відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018 № 13-6877/16-18-СГ передало із державної власності, а Рудківська міська рада (Рудківська міська об`єднана територіальна громада) прийняла у комунальну власність Рудківської міської ради (Рудківської міської об`єднаної територіальної громади) земельні ділянки згідно з додатком.

Відповідно до п.2. Акту акт разом із вказаним наказом є підставою для державної реєстрації права на вказані у додатку земельні ділянки комунальної власності Рудківської міської ради (Рудківської міської об`єднаної територіальної громади).

Вказаний акт підписано першим заступником начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та Міським головою Рудківської міської ради, їх підписи завірено відтисками печаток сторін Акту.

Згідно п.31 Додатку до Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 22.12.2018р. б/н із державної до комунальної власності передано земельну ділянку загальною площею 15,0га., кадастровий номер 4624288900:04:000:0222, яка розташована за адресою: Самбірський район, Чайковицька сільська рада із цільовим призначенням: землі резервного фонду (землі, створені органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у процесі приватизації сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій).

Рішенням Х сесії VII демократичного скликання Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 28.01.2019р. №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради» вирішено прийняти земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1090,0239 га, які розташовані на території Рудківської міської ради (колишні Погірцівська, Сусолівська, Чайковицька сільські ради) Самбірського району Львівської області, у комунальну власність об`єднаної територіальної громади Рудківської міської ради згідно з актом приймання передачі.

Пунктом 2 вказаного рішення доручено Рудківському міському голові ОСОБА_3 забезпечити проведення Державної реєстрації права власності прийнятих у комунальну власність земельних ділянок.

03.05.2019р. Державним реєстратором Рудківської міської ради Голинським В. Т. на підставі Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, серія та помер: б/н, виданий 22.12.2018, видавник: Сторони: ГУ Держгеокадастру у Львівській області, Рудківська міська рада Самбірського району Львівської області; наказ про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, серія та номер: 13-6877/16-18-СГ, виданий 20.12.2018, видавник: ГУ Держгеокадастру у Л/о; рішення органу місцевого самоврядування, про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради, серія та номер: 727, виданий 28.01.2019, видавник: Рудківська міська рада Симбірською району Львівської області на підставі Рішення ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із відкриттям розділу індексний номер 46805650 від 11.05.2019р. 09:44:13 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права комунальної власності Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1826639646242), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23.11.2021р. №286374700.

Згідно з п.п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова від 06.11.2019 року у справі №924/1022/17).

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 1 ч.2 вказаної статті передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц.

Згідно ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст.140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (ст.143 Конституції України).

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997р. №475/97 ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Так само, як це передбачено відповідно до більшості інших гарантованих Конвенцією основних прав, держава може обмежити здійснення права на власність. Вона може позбавити особу її майна «в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом». Вона може також «вводити в дію такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів» та ін.

Європейський суд з прав людини самостійно оцінює визначення терміну «майно», при цьому воно може відрізнятися від того, яке зазвичай застосовується у внутрішньому (національному) праві. Цей метод «автономного» тлумачення широко застосовується Європейським судом. Так, у справі Беєлер проти Італії (2000) Суд зазначив, що поняття «майно» у ст.1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що складають активи, можуть розглядатися, як право власності й, таким чином, як «майно» в цілях даного положення. Визначальними критеріями для оцінки майна є його економічна цінність, тобто грошова оцінка на підставі об`єктивних чинників, а також ознака реальності майна майно має бути наявним, оскільки Європейська конвенція не захищає майбутні права.

Згідно з ч.1 ст.51 ЗК України (у редакції, чинній на момент створення Позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ст.7 ЗК України (у редакції, чинній на момент створення Позивача) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно ч.1 ст.23 ЗК України (у редакції, чинній на момент створення Позивача) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Приписами ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (чинного станом на час створення Позивача) встановлено, що господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України (ч.5 ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» у чинній редакції станом на час створення Позивача).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

З наведеного суд підсумовує, що чинним станом на час створення Позивача законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.08.2020р. у справі №915/657/18, від 18.08.2020р. у справі №905/2262/18, від 02.09.2020р. у справі №925/240/19, від 06.10.2020р. у справі №915/1824/18, від 15.12.2020р. у справі №917/817/19, від 12.01.2021р. у справі №915/1707/19, від 02.02.2021р. у справі №922/4209/19, від 02.03.2021р. у справі №922/4259/19, від 03.03.2021р. у справі №917/1982/19, від 29.06.2021р. у справі 907/569/19 та від 28.09.2021р. у справі №912/2343/20.

Відтак, суд вважає слушними доводи Позивача про те, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону (ст.1 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно з ч.1 ст.5, ч.1 ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство; надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст.8 Закону України «Про фермерське господарство»).

З наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020р. у справі №320/5724/17 та від 23.06.2020р. у справі №922/989/18, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.08.2020р. у справі №915/657/18, від 18.08.2020р. у справі №905/2262/18, від 19.08.2020р. у справі №922/804/19, від 02.09.2020р. у справі №925/240/19, від 06.10.2020р. у справі №915/1824/18, від 15.12.2020р. у справі №917/817/19, від 02.02.2021р. у справі №922/4209/19, від 02.03.2021р. у справі №922/4259/19, від 03.03.2021р. у справі №917/1982/19, від 29.06.2021р. у справі 907569/19 та від 28.09.2021р. у справі №912/2343/20.

З аналізу приписів ст.ст.1,5,7,8 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», який був чинним до 29.07.2003р., та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», який набрав чинності 29.07.2003р., вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018р. у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018р. у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018р. у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018р. у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018р. у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018р. у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019р у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019р. у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019р. у справі №628/776/18), а також у постановах Верховного Суду від 02.03.2021р. у справі №922/4259/19, від 29.06.2021р. у справі 907569/19 та від 28.09.2021р. у справі №912/2343/20.

Згідно ч.1 ст.92 ЗК України (у чинній станом на час смерті ОСОБА_1 редакції) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі; господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності" (ч.2 ст.92 ЗК України у чинній станом на час смерті громадянина ОСОБА_1 редакції).

Пунктом.6 розділу Х ЗК України «Перехідні положення» (у чинній станом на час смерті громадянина ОСОБА_1 редакції) було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному кеористуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008р. переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005р. №5-рп/2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому, в силу положень п.7 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Таким чином громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019р. у справі №368/54/17 та від 23.06.2020р. у справі №179/1043/16-ц.

Відтак, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, а голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа. Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019р. у справі №615/2197/15-ц та від 23.06.2020р. у справі №922/989/18, а також постановах Верховного Суду від 19.08.2020р. у справі №922/804/19, від 02.09.2020р. у справі №925/240/19, від 24.09.2020р. у справі №915/823/18, від 06.10.2020р. у справі №915/1824/18, від 02.02.2021р. у справі №922/4209/19, від 02.03.2021р. у справі №922/4259/19, від 03.03.2021р. у справі №917/1982/19, від 29.06.2021р. у справі 907569/19 та від 28.09.2021р. у справі №912/2343/20.

При цьому суд звертає увагу, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019р. у справі №906/392/18, а також постанові Верховного суду від 03.03.2021р. у справі №917/1982/19, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Згідно ч.1 ст.27 ЗК України (у чинній станом на час набуття громадянином ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою редакції) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Приписами ст.141 ЗК України (у чинній станом на час смерті ОСОБА_1 редакції) встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Виходячи з наведеного суд зазначає, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня, оскільки, правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства. Таким чином, одержання громадянином засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 04.08.2020р. у справі №915/657/18, від 18.08.2020р. у справі №905/2262/18, від 19.08.2020р. у справі №922/804/19, від 10.09.2020р. у справі №908/1611/19, від 15.12.2020р. у справі №917/817/19 та від 02.03.2021р. у справі №922/4259/19.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2019р. у справі №922/3312/17, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Звідси, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, не припиняються, а зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018р. у справі №348/992/16-ц, від 13.06.2018р. у справі №474/100/16-ц, від 12.12.2018р. у справі №704/26/17-ц, від 13.02.2019р. у справі №666/1188/16-ц та від 23.06.2020р. у справі №922/989/18.

Беручи до уваги вищенаведене, в тому числі доведення Позивачем обставини здійснення Селянським (фермерським) господарством «Надія» своєї статутної діяльності, суд вважає доведеною обставину того, що з моменту створення Селянського (фермерського) господарства «Надія» відбулася фактична заміна постійного землекористувача земельної ділянки площею 15,0га, кадастровий номер: 4624288900:04:000:0222 з громадянина ОСОБА_1 на Селянське (фермерське) господарство «Надія», і обов`язки останнього як постійного землекористувача згаданої земельної ділянки перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації, оскільки державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, так як після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі №275/82/18 та від 01.04.2020р. у справі №320/5724/17.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 ЗК України, згідно з ч.2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Зазначений у ч.3 ст.152 ЗК України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним.

Відповідно до статті 5 ГПК України, який встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, процесуальним законом господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів у земельних правовідносинах іншими, ніж передбачено у статті 152 ЗК України, способами захисту виходячи із їх ефективності.

Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України, а також частини 1 та 2 статті 5 ГПК України.

З аналізу наведених норм частини 2 статті 5 ГПК України слід дійти висновку, що порушення прав на земельну ділянку чи законного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, хоча й не передбачений законом, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.06.2020р. у справі №922/2155/18.

Враховуючи наведене суд дійшов висновків про те, що позовна вимога Позивача про визнання за Селянським (фермерським) господарством Надія права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташованою на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства є мотивованою та обґрунтованою.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ч.2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами; обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно приписів ч.1, 3, 5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону; матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності (п.51 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень; рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос (ч.ч.1, 2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (ч.1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Приписами ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ч.8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Приписами ч.ч.1-3 ст.78 ЗК України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Вищого Господарського суду України від 12.08.2015р. у справі №926/1083/13.

Відповідно до п.є1) ст.151 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом; у рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні; на підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки; рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність (ч.2 ст.117 ЗК України).

Відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Розпорядженням КМУ від 31.01.2018р. №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 01.02.2018р. доручено формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування територій громад, шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад згідно із ст.117 ЗК України; передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, включених до переліку земельних ділянок державної власності, права на які виставлені на земельні торги, в комунальну власність об`єднаних територіальних громад після оприлюднення результатів земельних торгів та укладення договорів оренди таких земельних ділянок; здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

При цьому, суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009р. №7-рп/2009 зазначено, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Враховуючи наведене суд зазначає, що Позивачем не доведено належними засобами доказування обставини незаконності наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі з державної в комунальну власність зазначеної в додатку до акту приймання-передачі за номером 31 земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0 гектарів та рішення Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 28.01.2019р. №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради» в частині прийняття Рудківською міською радою в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0 гектарів, розташованої на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, що надана засновнику (голові) Позивача ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право постійного користування землею серії ЛВ №027180 від 09.09.1997р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №31в як передбаченої Законом підстави до їх скасування.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.1 ст.92 ЗК України Позивачу на праві постійного користування без встановлення строку може належати як земельна ділянка, яка перебуває у державній власності, так і земельна ділянка, яка перебуває у комунальній власності, а відтак, Позивачем не доведено належними засобами доказування обставини порушення наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та рішенням Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 28.01.2019р. №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради» прав Позивача як постійного користувача земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0гектарів, розташованої на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, що надана засновнику (голові) Позивача ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право постійного користування землею серії ЛВ №027180 від 09.09.1997р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №31в, а також того, що визнання незаконними та скасування вказаних рішень призведе до ефективного поновлення порушених прав Позивача, відтак, в позові в цій частині слід відмовити.

Згідно ст.177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст.179 ЦК України). Згідно ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.126 ЗК України).

Згідно ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно приписів п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають право власності.

Згідно ч.1 ст.5 вказаного Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно ч.3 ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п.а п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п.п."а" п.2 ч.6 ст.37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

При цьому суд звертає увагу на те, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц.

З врахуванням викладених в мотивувальній частині рішення висновків суду щодо того, що Позивачем не доведено належними засобами доказування обставини незаконності наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі з державної в комунальну власність зазначеної в додатку до акту приймання-передачі за номером 31 земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0га та рішення Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 28.01.2019р. №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради» в частині прийняття Рудківською міською радою в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташованої на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, що надана засновнику (голові) Позивача ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право постійного користування землею серії ЛВ №027180 від 09.09.1997р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №31в, а також порушення вказаними актами прав Позивача як постійного користувача земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташованої на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, що надана засновнику (голові) Позивача ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право постійного користування землею серії ЛВ №027180 від 09.09.1997р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №31в, і того, що визнання незаконними та скасування вказаних актів призведе до ефективного поновлення порушених прав Позивача, суд дійшов висновків про те, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права комунальної власності Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області на земельну ділянку з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташовану на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, на підставі рішення державного реєстратора Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 11.05.2019р. №46805650 та запис про право власності №31493769 від 03.05.2019р. та припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області на земельну ділянку з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1826639646242, номер запису про право власності №31493769 від 03.05.2019р. є похідною від позовних вимог Позивача про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі з державної в комунальну власність зазначеної в додатку до акту приймання-передачі за номером 31 земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0га та про визнання незаконним і скасування рішення Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 28.01.2019р. №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради» в частині прийняття Рудківською міською радою в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташованої на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, що надана засновнику (голові) Позивача ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право постійного користування землею серії ЛВ №027180 від 09.09.1997р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №31в а відтак, з врахуванням наведених вище висновків суду про недоведеність вказаних позовних вимог, є необґрунтованою, тому в позові в цій частині слід відмовити.

Згідно ст.ст.73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачами 1 та 2 не спростовано доводів позовної заяви, хоч їм було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено обставину одержання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 15,0га, кадастровий номер: 4624288900:04:000:0222 у постійне користування для створення селянського (фермерського) господарства не як не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства; створення ОСОБА_1 . Селянського (фермерського) господарства Надія, котре не припинено та провадить свою діяльність станом на час вирішення спору по суті; беручи до уваги висновки суду про те, що з моменту створення Позивача відбулася фактична заміна постійного землекористувача земельної ділянки площею 15,0га, кадастровий номер: 4624288900:04:000:0222 з громадянина ОСОБА_1 на СФГ «Надія», і обов`язки останнього як постійного землекористувача згаданої земельної ділянки перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації, а також недоведеність Відповідачем 1 та Відповідачем 2 підстав до припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 15,0га та невизнання Відповідачем 2 такого права Позивача, суд дійшов висновків про те, що позовна вимога про визнання за СФГ Надія права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташованою на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства є мотивованою та обґрунтованою, підлягає до задоволення повністю.

В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки Позивачем не доведено належними засобами доказування обставини незаконності наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі з державної в комунальну власність зазначеної в додатку до акту приймання-передачі за номером 31 земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 площею 15,0га та рішення Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 28.01.2019р. №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради» в частині прийняття Рудківською міською радою в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташованої на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, що надана засновнику (голові) Позивача ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право постійного користування землею серії ЛВ №027180 від 09.09.1997р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №31в як передбаченої Законом підстави до їх скасування; порушення наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 20.12.2018р. №13-6877/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та рішенням Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 28.01.2019р. №727 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність Рудківської міської ради» прав Позивача як постійного користувача земельної ділянки з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0 гектарів; а також того, що визнання незаконними та скасування вказаних рішень призведе до ефективного поновлення порушених прав Позивача.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривні.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 9924грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 20000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Як доказ сплати судового збору Позивачем подано Квитанції від16.02.2022р. №5667-2046-772-8072 на суму 2481грн., №4844-7222-5331-2322 на суму 2481грн., №0140-5177-7549-5478 на суму 2481грн. та №7116-8000-8882-1737 на суму 2481грн. про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 9924грн.

В обґрунтування обставини понесення Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Позивачем до позовної заяви долучено копію укладеного 01.07.2021р. між адвокатом Миляном А.О. (за Договором Адвокат) та Позивачем (Клієнт) Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н (надалі Договір), предметом якого (п.1.1. Договору) є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом і а відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до п.2.1.2. Договору Адвокат зобов`язується представляти права і законні інтереси Клієнта в банківських установах, органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також у судах України загальної юрисдикції, органах Державної виконавчої служби та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника, позивача, відповідача, заявника, третьої особи, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими нормативно-правовими документами.

Згідно п.2.3.1. Договору Клієнт зобов`язаний сплатити гонорар Адвокату в розмірі та в строк погоджені між ними.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом 3 років (п.3.1. Договору).

Пунктом 4.1. Договору Сторонами встановлено, що на визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару.

Відповідно до п.4.2. Договору розмір гонорару Адвоката, строки та порядок його внесення узгоджується за взаємною згодою сторін та оформляється протоколом до цього Договору, який є невід`ємною його частиною.

Договір підписано повноважними представниками, підпис Клієнта звірено відтиском печатки Позивача.

Милян Андрій Олексійович є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 12.06.2019р. серії ЛВ №001522, Посвідчення адвоката від 12.06.2019р. №001522 та Ордеру від 15.02.2022р. серії ВС №1127857.

Окрім того, Позивачем до клопотання від 15.03.2022р. вх. №6199/22 долучено копію укладеного 04.01.2022р. між адвокатом Ковчем П.С. (Адвокат) та Позивачем (Клієнт) Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н (надалі Договір б/н), предметом якого (п.1.1. Договору б/н) є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом і а відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до п.2.1.2. Договору б/н Адвокат зобов`язується представляти права і законні інтереси Клієнта в банківських установах, органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також у судах України загальної юрисдикції, органах Державної виконавчої служби та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника, позивача, відповідача, заявника, третьої особи, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими нормативно-правовими документами.

Згідно п.2.3.1. Договору б/н Клієнт зобов`язаний сплатити гонорар Адвокату в розмірі та в строк погоджені між ними.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом 3 років (п.3.1. Договору б/н).

Пунктом 4.1. Договору б/н Сторонами встановлено, що на визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару.

Відповідно до п.4.2. Договору б/н розмір гонорару Адвоката, строки та порядок його внесення узгоджується за взаємною згодою сторін та оформляється протоколом до цього Договору, який є невід`ємною його частиною.

Вказаний Договір б/н підписано повноважними представниками, підпис Клієнта звірено відтиском печаток Сторін.

Ковч Петро Степанович є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією Ордеру від 15.03.2022р. серії ВС №1127737.

В судовому засіданні 14.06.2022 представник Позивача зробив усну заяву про подання доказів в обґрунтування розміру понесених Поизвачем судових витрат у справі на оплату послуг професійної правничої допомоги протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно частини 2 вказаної статті за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211544), відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Також суд зазначає, що Відповідач 1 та Відповідач 2 наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням наведеного, в тому числі зробленої Позивачем в судовому засіданні 14.06.2022р. усної заяви про подання доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (ч.1, п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також неподання Позивачем станом на час вирішення спору по суті в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України доказів іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 9924грн., беручи до уваги недоведення Відповідачами розміру понесених судових витрат у справі суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 9924грн. слід розподілити між Сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача 2 на користь Позивача 2481грн. судового збору, в решті судові витрати на сплату судового збору в розмірі 7443грн. покласти на Позивача.

При цьому суд також зазначає, що відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 16:00год. 21.06.2022р. і встановлення Позивачу п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.13, 19, 41, п.1,3 ч.1 ст.129, ст.ст.140, 142 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 21, 177, 179, 182, 316, 317, 319, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 78, 92, 151, 117, 122, 125, 126, 141, 152, Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст. 2, 10, 16, 24, 26, 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.2, 4, 5, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Визнати за Селянським (фермерським) господарством Надія (81443, Львівська область, Самбірський район, с.Колбаєвичі; ідентифікаційний код: 25547107) право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4624288900:04:000:0222 загальною площею 15,0га, розташованою на території Чайковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства.

3.Стягнути з Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області (81440, Львівська область, Самбірський район, м.Рудки, пл.Відродження, буд.1; ідентифікаційний код: 04056291) на користь Селянського (фермерського) господарства Надія (81443, Львівська область, Самбірський район, с.Колбаєвичі; ідентифікаційний код: 25547107) 2481грн. судового збору.

4.В решті в позові відмовити.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6.Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 21.06.2022р. о 16:00год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

7.Встановити Селянському (фермерському) господарству Надія п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

8.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

9.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 24.06.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.