Рішення

від 20.06.2022 по справі 914/4002/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2022 Справа № 914/4002/21

За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів

до відповідача: Громадської організації «Український стартап», м. Львів

про стягнення 3 450 909,12 грн

Суддя Мороз Н. В.

При секретарі Беднар А. М.

Представники:

Від позивача: Савко Н. В.

Від відповідача: Романюк І. І.

Суть спору:

Позовну заяву подано Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Громадської організації «Український стартап» про стягнення 3 450 909,12 грн.

Ухвалою суду від 28.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.01.2022.

20.01.2022 судове засідання відкладено на 22.02.2022, про що відповідача повідомлено в порядку ст.121 ГПК України.

Ухвалою суду від 22.02.2022 продовжено підготовче провадження на 30 днів з 01.03.2022 та відкладено підготовче засідання на 22.03.2022.

22.03.2022 судове засідання відкладено на 05.04.2022, про що відповідача повідомлено в порядку ст.121 ГПК України.

Ухвалою від 05.04.2022, зважаючи на введення на усій території України воєнного стану, суд ухвалив здійснювати розгляд справи в межах розумного строку та відкласти підготовче засідання на 19.04.2022.

19.04.2022 підготовче засідання відкладено на 17.05.2022 з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

Ухвалою від 17.05.2022, суд відмовив Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях в задоволенні клопотання від 18.04.2022 №14-11-01337 про призначення технічної експертизи документу (Акту приймання-передачі нерухомого державного майна від 16.06.2021), а також відмовив Громадській організації «Український стартап» в задоволенні клопотань від 16.05.2022 про залучення третьої особи та відкладення підготовчого засідання, закрив підготовче провадження і призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 07.06.2022.

Ухвалою суду від 06.06.2022 задоволено клопотання Громадської організації «Український стартап» від 01.06.2022 про участь у судовому засіданні, призначеному на 07.06.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні 07.06.2022, в режимі відеоконференції, судом розпочато розгляд справи по суті. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 21.06.2022.

Ухвалою суду від 16.06.2022 задоволено клопотання Громадської організації «Український стартап» від 15.06.2022 про участь у судовому засіданні, призначеному на 21.06.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судове засідання 21.06.2022 в режимі відеоконференції представник позивача з`явився. Позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та усних поясненнях, наданих в судових засіданнях. Позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання з`явився. Проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях, наданих в судових засіданнях. Крім того, після закінчення судових дебатів заявив усне клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви для надання можливості викласти основні тези дебатів у письмовому вигляді.

Ухвалою суду, постановленою у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання, суд відмовив відповідачу у задоволенні вказаного клопотання.

Позиція позивача.

В обґрунтування заявлених вимог покликається на факт укладення між позивачем та відповідачем договору оренди № 225 нерухомого державного майна від 29.12.2016. Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.02.2021, що набрало законної сили 16.06.2021, розірвано вказаний договір оренди, проте, в порушення договору, відповідачем належним чином не виконано обов`язку щодо повернення майна, зокрема останнім не скеровано один примірник підписаного акта приймання-передавання поверненого майна регіональному відділенню ФДМ. Крім того, позивач вважає, що вказаний акт не міг бути підписаний сторонами (орендарем та балансоутримувачем) 16.06.2021, у зв`язку з тим, що скерований балансоутримувачу для підписання лише 19.07.2021. Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 713 136,07 грн заборгованості по орендній платі з врахуванням індексу інфляції, 183 353,92 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати, 171 313,61 грн штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості у зв`язку з тим, що заборгованість по сплаті орендної плати становить більше як 3 місяці, а також 1 383 105,52 грн неустойки, нарахованої в порядку ст. 785 ЦК України за період з 22.06.2021 по 31.10.2021.

Позиція відповідача.

Відповідач проти задоволення позову заперечив. У відзиві на позовну заяву зазначив, що починаючи з моменту укладення договору оренди, Громадська організація «Український стартап», як орендар, не мала можливості використовувати передане їй в оренду державне майно через обставини, за які вона не відповідає - наявність в орендованих приміщень таких дефектів та пошкоджень, які виключають можливість їх використання. При цьому впродовж усього строку оренди Громадською організацією послідовно вчинялися об`єктивно зумовлені необхідні дії з підготовки документів, отримання необхідних погоджень/дозволів з метою проведення поліпшень орендованого майна. Крім того, посилається на карантин, як на форс-мажорні обставини, що не залежали від волі орендаря, які позбавили можливості останнього виконувати свої обов`язки, передбачені договором оренди. Таким чином, відповідач вважає, що наведене є достатньою правовою підставою для звільнення орендаря від плати за користуванням майном.

Щодо припущень позивача щодо підписання відповідачем акту приймання-передавання майна пізніше від вказаної у ньому дати заперечив, зазначивши, що такий акт підписано сторонами не у зв`язку з добровільною згодою на припинення договору оренди, а виключно на виконання рішення суду, відповідно до якого договір було розірвано. Враховуючи наведені обставини, у задоволенні позову просить відмовити.

Обставини справи.

29.12.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (позивач, за договором орендодавець) та Громадською організацією «Український стартап» (відповідач, за договором орендар) укладено договір оренди № 225 нерухомого державного майна, згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно.

Розділом 3 вказаного договору сторонами врегульовано умову щодо орендної плати.

Зокрема, у відповідності до п. 3.1, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди червень 2016 110129,51 грн. Орендна плата за перший місяць оренди грудень 2016 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди на відповідні індекси інфляції. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (п.3.3). Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні 70% до державного бюджету на рахунок визначений Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, 30% на рахунок балансоутримувача (п.3.6). Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п.3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати (п.3.7). У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п.3.8).

Розділом 10 договору передбачено строк його чинності, умови зміни та припинення.

Зокрема, згідно з п. 10.9, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3 робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом 3 днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.10). Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування майном за час прострочення (п.10.11).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.02.2021 у справі № 914/1396/20, залишеним без змін Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 та Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.11.2021 договір оренди №225 нерухомого державного майна від 29.12.2016 розірвано, стягнуто заборгованість з орендної плати, пеню та штраф у зв`язку з неналежним виконанням умов договору оренди №225. Вказане рішення набрало законної сили 16.06.2021.

У зв`язку з набранням законної сили рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/1396/20 щодо розірвання договору №225 від 29.12.2016, орендар Громадська організація «Український стартап» звернулась до балансоутримувача Державного підприємства «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем» листом від 19.07.2021 з пропозицією підписати акт приймання-передачі нерухомого майна та повернути один примірник підписаного акту на адресу Громадської організації «Український стартап», додавши до вказаного листа 2 примірники акту приймання-передачі нерухомого державного майна від 16.06.2021, підписаного з боку сторони орендаря.

Таким чином, на виконання умов договору № 225 від 29.12.2016 щодо повернення орендованого майна, між орендарем та балансоутримувачем підписано акт приймання-передачі нерухомого державного майна від 16.06.2021 (в матеріалах справи), згідно якого орендар повернув, а балансоутримувач прийняв нежитлові приміщення, які були передані у користування за договором № 225 нерухомого державного майна від 19.12.2016.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що на думку позивача, відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором щодо сплати орендної плати за користування майном, а також щодо повернення об`єкта оренди, зокрема підписавши акт приймання-передачі нерухомого майна не 16.06.2021, а значно пізніше. Позивачем також зауважено, що акт від 16.06.2021 надіслано орендарем балансоутримувачу лише 19.07.2021, а відповідачем так і не виконано обов`язку щодо скерування такого акта регіональному відділенню.

У зв`язку з наведеним, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях звернулось до суду за захистом свого порушеного права та вимогою про стягнення з Громадської організації «Український стартап»:

- 1 713 136,07 грн заборгованості по орендній платі за договором № 225 нерухомого державного майна від 19.12.2016 з врахуванням індексу інфляції за період з березня 2020 по червень (21 день) 2021;

- 183 353,92 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати, на підставі п. 3.7 договору, за період з 01.03.2020 по 21.06.2021;

- 171 313,61 грн штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості, на підставі п. 3.8 договору, у зв`язку з тим, що заборгованість по сплаті орендної плати становить більше як 3 місяці;

- 1 383 105,52 грн неустойки, нарахованої в порядку ст. 785 ЦК України за період з 22.06.2021 по 31.10.2021 у зв`язку з невиконанням орендарем обов`язку щодо повернення майна.

Оцінка суду.

Згідно з ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.3 ст. 30 ГПК України, спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про оренду державного і комунального майна»).

Договір оренди № 225 нерухомого державного майна від 29.12.2016 розірвано з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області від 19.02.2021 у справі № 914/1396/21, тобто з 16.06.2021.

Згідно з ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За приписами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Предметом судового розгляду у даній справі є вимога про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна.

У якості підстави заявлених вимог позивачем визначено обставини неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору щодо своєчасного і повного внесення орендної плати за користування майном, а також повернення орендованого майна.

Тлумачення норм ЦК України, якими врегульовано орендні правовідносини свідчить, що договір оренди за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У даних правовідносинах обов`язку наймодавця з передачі у користування наймачеві майна корелює обов`язок наймача щодо справляння плати за користування майном, а в подальшому повернення орендованої речі.

У даному випадку спірним, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання плати за користування майном згідно договору, розміру орендної плати та як результат суми боргу, стягнення якої є предметом даного позову.

Суд акцентує, що позивач, як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Для з`ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору, суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом належить дослідити умови укладеного між сторонами договору, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами доказів на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача як наймача заборгованості за договором.

Дослідивши заперечення відповідача щодо вимог, викладених у позовній заяві, суд дійшов висновку, що обставини, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву та надані в судових засіданнях, зокрема щодо наявності недоліків та дефектів майна, переданого в оренду які виключали можливість його використання, поліпшень орендованого майна та пов`язаних з цим вчинення дій з підготовки документів, отримання необхідних погоджень/дозволів безпечного та ефективного використання орендованого майна, істотної зміни обставин для орендаря, зміни у законодавстві про оренду державного майна з 01.02.2020 та, як наслідок, наявність підстав для звільнення від плати за користування майном були предметом дослідження у справі № 914/1396/20, де суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ч. 6 ст.762 ЦК України.

Згідно з п.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.05.2019 у с праві № 572/1507/16-ц.

Таким чином, суд зазначає, що обставини, на які покликається відповідач, безпосередньо досліджувались і встановлювались судом у справі № 914/1396/20, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення, а відтак не підлягають доказуванню.

Посилання відповідача на запровадження з 12.03.2020 карантину постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 та можливості звільнення наймача від плати за користування майном, суд оцінює критично з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину", на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:

1)звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;

2)нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4.10.1995 № 786, здійснюється у розмірі 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2; 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.

Згідно з п. 1.2. договору оренди від 29.12.2016 №225, майно передається в оренду з метою розміщення громадської організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності.

Відтак, мета використання передбачена вищевказаним договором оренди не підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" щодо звільнення від сплати орендної плати.

У відповідності до вимог, зазначених у позовній заяві, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі у розмірі 1 713 136,07 грн за період березень 2020 по червень (21 день) 2021.

Проте, суд не погоджується з позивачем в частині кінцевої дати нарахування заборгованості по орендній платі, що в позовній заяві позивачем визначена «за 21 день червня 2021».

Як зазначалось вище, договір оренди № 225 нерухомого державного майна від 29.12.2016 розірвано з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області від 19.02.2021 у справі № 914/1396/21, тобто з 16.06.2021. Таким чином, нарахування повинно бути проведене до вказаної дати.

Враховуючи наведене, суд здійснив перерахунок суми заборгованості по орендній платі з врахуванням індексу інфляції та встановив, що її розмір за період з березня 2020 по 16.06.2021 становить 1 693 566,30 грн, відтак в решті стягнення суми заборгованості слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості, на підставі п. 3.8 договору, у зв`язку з тим, що заборгованість по сплаті орендної плати становить більше як 3 місяці, суд зазначає, що сума штрафу повинна розраховуватись від суми заборгованості, нарахованої за період з березня 2020 по 16.06.2021, тобто від суми 1 693 566,30 грн. Таким чином до стягнення підлягає штраф у розмірі 169 356,63 грн.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди № 225 нерухомого державного майна від 29.12.2016, зокрема щодо своєчасного і повного внесення орендної плати за користування майном, позивачем нараховано відповідачу, на підставі п.3.7 договору, пеню в розмірі 183 353,92 грн. за період з 01.03.2020 по 21.06.2021, згідно доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості по орендній платі, пені, штрафу та неустойки до Державного бюджету Громадської організації «Український стартап» по договору оренди від 29.12.2016 №225.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання.

Разом з тим, положеннями ч.6 ст.232 ГК України, передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» роз`яснено, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Враховуючи норми ст. 232 ГК України, суд здійснив перерахунок пені та встановив, що її розмір за період з 01.03.2020 по 30.09.2020 становить 49 256,73 грн, відтак в решті стягнення пені слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 383 105,52 грн неустойки, нарахованої в порядку ст. 785 ЦК України за період з 22.06.2021 по 31.10.2021, у зв`язку з невиконанням орендарем обов`язку щодо повернення майна, суд зазначає, що така задоволенню не підлягає з огляду на її безпідставність, оскільки в матеріалах справи міститься підписаний орендарем та балансоутримувачем акт приймання-передачі нерухомого майна від 16.06.2021, згідно якого орендар повернув, а балансоутримувач прийняв нежитлові приміщення, які були передані у користування за договором №225 нерухомого державного майна від 19.12.2016.

Таким чином, у позивача відсутні правові підстави для нарахування відповідачу неустойки у зв`язку з неналежним виконанням останнім обов`язку щодо повернення об`єкта оренди.

Посилання позивача на неналежне виконання орендарем свого обов`язку щодо скерування орендодавцю примірника акта приймання-передавання протягом трьох днів з моменту його підписання орендарем та балансоутримувачем на висновки суду не впливає та не спростовує факт повернення майна.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості за договором з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії").

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ГПК України).

Згідно з ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем. Останнім не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів які б довели ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість з орендної плати в розмірі 1 693 566,30 грн, 49 256,73 грн пені та 169 356,63 грн штрафу. В решті позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-79, 86, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Громадської організації «Український стартап» (м. Львів, вул. Гуцульська, 21, ідентифікаційний код 40519697) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (м. Львів, вул. Коперника, 4, код ЄДРПОУ 42899921) 1 693 566,30 грн заборгованості з орендної плати, 49256,73 грн пені, 169 356,63 грн штрафу та 21 966,44 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 29.06.2022

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.