Рішення

від 16.06.2022 по справі 944/1363/21

ЯВОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 944/1363/21

Провадження №2/944/286/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2022 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Білецької М.О.

з участю секретаря судового засідання Хархаліс Л.А.,

представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3

- адвоката Соляника Р.А.,

розглянувши у судовомузасіданні вм.Яворовіцивільну справуза позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Головного управління Держгеокадаструу Львівськійобласті,третя особа:Івано Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області, про визнання незаконними наказів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа:Івано Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області, про визнання незаконними: наказу №1250-УБД від 24.09.2020 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», наказу №2359-УБД від 11.11.2020 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», наказу №1234-УБД від 24.09.2020 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» та наказу №2360-УБД від 11.11.2020 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення»; визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий №4625883600:04:000:1503 від 05.01.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Бобиляк Олегом Ігоровичем та договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий №4625883600:04:000:1504 від 05.01.2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Бобиляк Олегом Ігоровичем; скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4625883600:04:000:1526, індексний номер 56207050 від 19.01.2021 ОСОБА_6 , державного реєстратора Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області.

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що в користуванні позивачів перебувають земельні ділянки на території Домажирської сільської ради за межами населеного пункту з 1999 року. Для оформлення права власності на такі земельні ділянки позивачі та треті особи, які користуються суміжними земельними ділянками, звернулися до Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області (відповідача 4) з відповідними заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак отримали відмову. Вважаючи таку відмову незаконною за захистом свої прав та законних інтересів звернулися до суду. 23.09.2020 рішенням Львівського окружного адміністративного суду задоволено позовні вимоги позивачів до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (справа №380/2553/20). Зокрема, окрім іншого, визнано протиправною і скасовано відмову Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 від 19.12.2019 (вх. №С-13265/0/36-19-СГ) та прийняти рішення про надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,3500 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, а також повторно розглянути клопотання ОСОБА_5 від 24.12.2019 (вх. №К-13858/0/36-19-СГ) та прийняти рішення про надання ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,1500 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Однак при виконанні зазначеного рішення суду встановлено, що в період набрання ним законної сили відповідач 4, будучи стороною спору, свідомо розуміючи, що права позивачів порушує, передав ОСОБА_1 (відповідачу 2) та ОСОБА_2 (відповідачу 3) земельні ділянки, на які претендували позивачі у справі №380/2553/20, в тому числі позивачі в даній справі. Земельній ділянці, що передавалася ОСОБА_1 присвоєно кадастровий №4625883600:04:000:1503, а земельній ділянці, шо передавалася ОСОБА_2 - кадастровий №4625883600:04:000:1504. Останні відчужили вказані земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 05.01.2021 посвідчених приватним нотаріусом Бобеляком О.І. ОСОБА_3 (відповідачу 1). Внаслідок об`єднання відповідачем 1 земельних ділянок придбаних у відповідача 2 та відповідача 3, а також придбаної у третьої особи земельної ділянки з кадастровим номером 4625883600:04:000:1515, та зміни цільового призначення земельної ділянки утворилася існуюча земельна ділянка з кадастровим номером 4625883600:04:000:1526. На підставі цього, позивачі вважають, що їх законні інтереси щодо оформлення права власності на спірні земельні ділянки порушені відповідачем 4 в зв`язку з тим, що останній проявив недобросовісну поведінку щодо позивачів та будучи стороною спору про захист інтересів позивачів на спірні земельні ділянки, усвідомлюючи протиправність та недобросовісність своєї поведінки, після проголошення рішення суду, свідомо, розуміючи, що створює передумови для його невиконання та породження нових спорів для захисту прав та інтересів позивачів, передав спірні земельні ділянки іншим особам. Дії відповідача 4 суперечить вимогам землеустрою та призводять до позбавлення позивачів можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки. Поведінка відповідачів 2 і 3 теж була недобросовісною, оскільки єдиною метою отримання таких земельних ділянок було бажання отримати вигоду від їх продажу, а не ведення сільського господарства. Відповідач 1 об`єднав земельні ділянки та змінив їх цільове призначення і лише після цього відповідач 4 вчинив дії щодо ніби то виконання рішення суду від 23.09.2021.

Позивачам ще в 1999 році відповідно до діючого на той час законодавства органом місцевого самоврядування були надані в користування спірні земельні ділянки, таке користування відображено в поземельній книзі, що мітиться в органах місцевого самоврядування. А тому права користування на них зберігаються, хоч і не оформлені станом на поточну дату відповідно до норм діючого законодавства. Позивачі є особами, які користувалися спірними земельними ділянками, а тому мають переважне право на отримання їх у власність за спрощеною процедурою, передбаченою п. 1,2 ст.118 ЗК. Крім того позивачі мають право набути право власності на спірні земельні ділянки за набувальною давністю відповідно до ст.119 ЗК (поза конкурсом), на відміну від відповідача 2 та 3 при наявності позивачів, які претендують на ту ж земельну ділянку.

Однак в зв`язку з тим, що земельні ділянки, якими користуються позивачі не сформовані в розумінні ст. 79-1 ЗК в порядку інвентаризації земель (ст. 35, 57 ЗУ «Про землеустрій»), позивачі змушені були пройти процедуру їх ідентифікації (формування) через проект відведення. В той же час будучи діючими землекористувачами, вилучення земельної ділянки з користування позивачів могло бути здійснено відповідачем 4 лише за їх згодою. Така згода відповідно до ч.6 ст.118 ЗК викладається в письмовій формі та долучається до клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації. Однак цього зроблено не було, більше того, відповідач 4 взагалі не вилучав із користування позивачів земельні ділянки, які передав відповідачам 2 та 3 у власність. Отже, передання у власність відповідачам 2 та 3 земельних ділянок, які перебувають в користуванні позивачів відбулося неправомірно. Вважають, що відповідач 4 свідомо створив передумови для невиконання рішення суду від 23.09.2020 в інтересах відповідача 1. З наведених мотивів просить позов задоволити.

Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 09.04.2021 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 19.03.2021 заяву представника позивача ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку, площею 4,7 га., кадастровий номер 4625883600:04:000:1526, що на праві приватної власності належить ОСОБА_3 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Сторони у справі про судовий розгляд даного позову повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Виклик сторін до суду був здійснений шляхом скерування судових повісток на їх поштову та електронну адресу.

Представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Соляник Р.А. подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування зазначає, що протягом 2017-2018 років відповідачі 2 та 3 неодноразово звертались із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, які є предметом спору. 25.08.2020 ОСОБА_1 (відповідач 2) повторно звернувся до ГУ Держгеокадастру у Львівській області з вищезазначеним клопотанням, яке зареєстроване за вх.№М-9027/0/36-20-СГ від 25.08.2020. 25.08.2020 ОСОБА_2 (відповідач 3) звернувся до ГУ Держгеокадастру у Львівській області з аналогічним клопотанням, яке зареєстроване за вх.№М-9038/0/36-20-СГ від 25.08.2020. Тобто відповідачі звернулися з клопотаннями ще до винесення рішення в справі №380/2553/20 від 23.09.2020 Львівським окружним адміністративним судом. У такій ситуації відповідач 4 Головне Управління Держгеокадастру у Львівській області зобов`язане діяти лише на підставі Закону та в межах повноважень, тобто зобов`язане прийняти вмотивоване рішення за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки або вмотивовану, відповідно до ст.118 ЗК України, відмову у його наданні. Таким чином, оскільки підстави для відмови були відсутні, відповідачам 2 та 3 затверджено погоджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 05.01.2021, то зазначає, що позивачами підставою для визнання неправомірним набуття земельних ділянок у власність відповідачами 2 та 3 зазначалось не порушення процедури відведення, недотримання норм безоплатної приватизації, а саме порушення інтересу позивачів, оскільки такі мали бажання отримати спірні земельні ділянки у власність. Відтак відповідачі 2 та 3 у встановлений законом спосіб набули земельні ділянки і усвідомлюючи законність власності, розпорядились своїми правами в межах визначених законодавством. Щодо набуття права власності відповідачем 1 - ОСОБА_3 , зазначає, що оскільки відповідачами 2 та 3 12.11.2020 було зареєстровано право власності на відведеня їм у власність земельних ділянок, то 05.01.2021 такі розпорядившись на власний розсуд на підставі договорів купівлі-продажу, відчужили такі ділянки відповідачу 1, який діяв у власних інтересах в межах конституційних прав. Позовні ж вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації містить втручання у мирне володіння відповідачем 1 майном. А тому втручання позивачів, зважаючи на законне, правомірне добросовісне набуття у власність та тривале добросовісне користування ділянкою відповідачем 1, який протиправних дій для заволодіння земельними ділянками не вчиняв, має ознаки непропорційного втручання у право відповідача 1 на мирне володіння майном. Крім цього, зазначає, що позивачі обрали невірний спосіб захисту порушеного права, адже у випадку задоволення позову, такі будуть позбавлені реальної можливості задоволення їх інтересу щодо набуття земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки згідно Витягу з ДЗК від 27.02.2021, земельна ділянка, яка належить на праві власності відповідачу 1, має цільове призначення - 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, площа 0,4716 га. З наведених підстав в задоволенні позову просить відмовити повністю.

Представник ОСОБА_7 також подавписьмові пояснення в яких зазначає, щовідповідно до листа Управління з контролю за використанням та охорони земель ГУ Держгеокадасру у Львівській області №10-13-0.4-656/90-21 від 23.06.2021 було проаналізовано, зокрема, спірні правовідносини між Домажирською сільською радою та Рясне-Руською сільською радою, які виникнули на підставі договорів на право тимчасового користування на землю №10 та №11 від 2000 року та серед іншого, було встановлено, що термін дії зазначених договорів становив до 27.07.2005 (абз.5 ст.3) та відповідно до положень чинного на той час законодавства із настанням вказаної дати було припинене право землекористування набуте на підставі описаних договорів (абз. 11 ст. 3). Встановлено, що відповідно до припинення договорів подальше користування земельними ділянками у переданому масиві являлося недобросовісним та здійснювалося всупереч законодавству (абз. 1 ст. 5), описано, що факт землекористування заперечувався Домажирською сільською радою.Відповідачі 2 та 3 звернулися до відповідача 4 задовго до винесення рішення, дозвіл надано на 29-ий день розгляду клопотання, зокрема, до набуття рішенням законної сили, а надання такого дозволу зумовлено положеннями земельного законодавства. Видача дозволу більш ніж одній особі не заборонено та не порушує прав інших осіб, азвернення позивачів із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не означає надання її у власність, а надання дозволу відповідачам не є протиправним позбавленням можливості набуття у власність та не порушує законних інтересів чи прав позивачів.

Представник відповідача 4 - Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області Терлак М.М. подала відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначає, що у територіального органу Держгеокадастру не має підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак і порушених прав позивачів. Оскільки Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови, відповідачі 2 та 3 звернулися з відповідними клопотаннями про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, які є предметом спору, 25.08.2020, Домажирською сільською радою Яворівського району погоджено надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами с.Кожичі, зазначені ділянки у користуванні третіх осіб не перебували, підстави, визначені ч.7 ст.118 ЗК України, для відмови у наданні такого дозволу відсутні, відтак ГУ Держгеокадастру у Львівській області на підставі закону та в межах повноважень прийняло накази «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» від 24.09.2020 № 1250-УБД та від 24.09.2020 № 1234-УБД. Щодо наказів «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» від 11.11.2020, то такі видані ГУ Держгеокадастру у Львівській області у відповідності до вимог законодавства, оскільки єдиною підставою для відмови в затвердженні документації із землеустрою є те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст.186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному Земельному кадастрі. При цьому зазначає, що отримання дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим документом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб. Просила у задоволенні позовних вимог до ГУ Держгеокадастру у Львівській області відмовити.

Крім цього, представник відповідача 4 - Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області Терлак М.М. подала додаткові пояснення в яких зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду не встановлено перебування земельної ділянки в користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та їх звернення з клопотаннями про надання дозволу щодо відведення земельних ділянок, як на правову підставу користування земельними ділянками позивачі покликаються на рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району № 1696 від 17.4.2015 «Про затвердження списку землекористувачів села Підрясне на території Домажирської сільської ради в урочищі Водонасосної станції», однак серед списку землекористувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні. Крім цього, з 01.01.2013 вступив в силу новий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», відповідно до якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи передавали у власність або в користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. Відтак Рясне-Руська сільська рада Яворівського району на момент прийняття рішення №1696 від 17.4.2015 не мала повноважень щодо розпорядження землями на території Домажирської сільської ради. Таким чином позивачі помилково вважають себе землекористувачами спірних земельних ділянок. Що стосується поданих графічних матеріалів до позовної заяви, то такі не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки не були надані позивачами під час звернення із клопотаннями до ГУ Держгеокадастру у Львівській області 19.12.2019 та 24.12.2019, тобто є неналежними доказами. Графічні матеріали, що були надані позивачами суттєво відрізняються місцем розташування бажаної до відведення позивачами земельної ділянки від тих, які додані ними до позовної заяви. Земельна ділянка з кадастровим номером 4625883600:04:000:1503 відображається на Публічній кадастровій карті України в архівному шарі даних геоінформаційної системи, оскільки реєстрація такої скасована.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області в судове засідання не з`явився, однак скеровував заяви, в яких просив проводити розгляд справи без його участі.

Представник відповідача 4 - Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області Терлак М.М. подала заяву про розгляд справи без її участі. Просила прийняти до уваги поданий нею відзив та додаткові пояснення.

Представник відповідачів 1, 2, 3 - адвокат Соляник Р.А. в судовому засіданні щодо позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві та письмових поясненнях.

Позивач ОСОБА_4 , її представник - адвокат Буй Б.В. та позивач ОСОБА_5 в судове засідання вкотре не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подали.

Суд, заслухавши думку представника відповідачів 1, 2, 3 ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підстави своїх вимог і заперечень, які були підтверджені доказами дослідженими в судовому засіданні, судом встановлено наступні фактичні обставини справи.

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зверталися до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, розташованих на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області для ведення особистого селянського господарства.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 17.01.2020 відмовлено ОСОБА_4 та від 16.01.2020 відмовлено ОСОБА_5 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області для ведення особистого селянського господарства.

Не погоджуючись із виданими наказами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Львівського окружного адміністративного суду, просили визнати зазначені накази протиправними та скасувати їх. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі №380/2553/20 вказані накази визнано протиправними та скасовано, зобов`язано надати позивачам дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Рішення набрало законної сили 15.12.2020. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2021 зазначене рішення скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 відмовлено.

У той же час, як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25.08.2020 зверталися до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, розташованих на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області для ведення особистого селянського господарства.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 24.09.2020 надано дозвіл ОСОБА_1 та від 24.09.2020 надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області для ведення особистого селянського господарства.

11.11.2020 наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №2360-УБД затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею, 1,5 га, кадастровий номер 4625883600:04:000:1503. 05.01.2021 за договором купівлі-продажу №14 ОСОБА_1 відчужено вказану земельну ділянку ОСОБА_3

11.11.2020 наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №2359-УБД затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею, 1,2 га, кадастровий номер 4625883600:04:000:1504. 05.01.2021 за договором купівлі-продажу №15 ОСОБА_2 відчужено вказану земельну ділянку ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що зазначені земельні ділянки придбані у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також земельна ділянка кадастровий номер 4625883600:04:000:1515 загальною площею 2 га (яка не є предметом даного спору), ОСОБА_3 були об`єднані у один об`єкт нерухомості земельну ділянку кадастровий номер 4625883600:04:000:1526 загальною площею 4,7 га та змінено цільове призначення такої КВЦПЗ 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

15.01.2021 державним реєстратором Лотоцькою О.Я. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4625883600:04:000:1526 загальною площею 4,7 га.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті4, частиною другою статті5 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина першастатті 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Підставою звернення до суду у даній справі, позивачами зазначено, що у 1999 році їм було надано у користування земельні ділянки, які були передані відповідачем 4 у власність відповідачу 2 та 3, а відповідно такі фактично звернулися за захистом свого майнового права, права користування земельними ділянками. Крім цього зазначають, що поведінка відповідача 4 при передачі у власність земельних ділянок являлася недобросовісною, а відповідно видані накази являються протиправними.

Щодо користування земельними ділянками, в обґрунтування, зокрема, посилалися на те, що у 1999 році між виконкомом Домажирської сільської ради Яворівського району та виконкомом Рясне - Руської сільської ради Яворівського району було укладено договір про право тимчасового користування землею.

17.04.2015 Рясне - Руською сільською радою Яворівського району прийнято рішення №1696 "Про затвердження списку землекористувачів села Підрясне на території Домажирської сільської ради в урочищі Водонасосної станції".

На підставі вказаного рішення №1696 виконкомом Рясне - Руської сільської ради було видано довідки позивачам про те, що земельні ділянки з 1999 перебувають у користуванні позивачів.

Однак, суд не погоджується із вказаним твердженням позивачів щодо виникнення у таких права користування вказаними земельними ділянками із зазначених підстав, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Виконком Домажирської сільської ради на підставі рішення №73 від 27.07.2000 надав, а виконком Рясне-Руської сільської ради прийняв в тимчасове користування земельну ділянку площею 14 га (в тому числі ріллі - 14 га) на умовах оренди строком на 5 років під городи громадян. На підставі рішення сесії, було укладено договір на право тимчасового користування на землю (в тому числі на умовах оренди) та зареєстровано в книзі договорів на право тимчасового користування землею від 27.07.2000 №10.

На підставі рішення сесії сільської ради від 27.07.2000 №73 було надано виконкому Рясне-Руської сільської ради в тимчасове користування земельну ділянку площею 16 га (в тому числі ріллі - 16 га) на умовах оренди строком на 5 років під городи громадян. На підставі рішення сесії, було укладено договір на право тимчасового користування на землю (в тому числі на умовах оренди) та зареєстровано в книзі договорів на право тимчасового користування землею від 27.07.2000 №11.

Відтак, землекористування Рясне-Руської сільської ради (а не позивачів), виникло на підставі договорів, укладених між Домажирською сільською радою та Рясне-Руською сільською радою із строком на 5 років.

В період дії вказаних Договорів були чинніЗемельні кодекси Українивід 1991 року №561-XII та від 2001 року №2768-III (у відповідних редакціях).

Станом на час припинення вказаних Договорів у зв`язку із закінченням строку на який їх було укладено діяла редакція Земельного кодексу 2001 року №2768-III від 11.01.2005.

Статтею 84 Земельного кодексу 2001 року в зазначеній редакції визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Зокрема, статтею 17 передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до зазначеного зі зміноюЗемельного кодексубуло змінено орган який уповноважений розпоряджатися земельними ділянками за межами населеного пункту на районні державні адміністрації.

Враховуючи зазначене, у даному випадку підлягає застосуванню пункт 3Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року(у редакції чинній на момент припинення Договорів), відповідно до якого у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цьогоКодексуорганами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цьогоКодексузмінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.

Суд приходить до висновку, що згідно зазначених положень законодавства, щодо вказаних Договорів не могла бути застосована процедура автоматичної пролонгації чи поновлення, а відповідно із закінченням строку, на який Договори були укладені, припинилося право землекористування, набуте на підставі Договорів.

Будь-яких доказів щодо продовження строку дії вказаних договорів у порядку визначеному чинним на той час законодавством позивачами не надано.

Крім цього, згідно договору на право тимчасового користування на землю (в тому числі на умовах оренди) №10 та №11 від 27.07.2000, які не пролонгувалися та не поновлювалися, Домажирською сільською радою неодноразово надсилалися письмові попередження в Рясне-Руську сільську раду, щоб мешканці с.Підрясне не проводили сільськогосподарських робіт на даних земельних ділянках на території сільської ради.

Зазначене підтверджується долученими представником відповідача доказами, а саме що 20.11.2008 на засіданні Постійних комісій Домажирської сільської ради розглядалося питання незаконного використання земельної ділянки за межами с. Кожичі.

Крім цього, листами від 17.02.2011, №118, від 07.03.2013 р. №883, від 01.04.2016 р. №295, від 12.04.2016 р. №346, від 11.12.2017 р. №845Домажирська сільська рада неодноразово висловлювала свою незгоду щодо неправомірного користування переданими раніше у оренду земельними ділянками.

Аналізуючи наведене вище, суд приходить до переконання, що договори, якими було надано у користування земельні ділянки площею 14 га та 16 га, були припинені, а факт законного землекористування іншими особами заперечувався Домажирською сільською радою.

Враховуючи наведене, слід звернути увагу на рішення Рясне-Руської сільської ради на підставі якого були видані довідки на які посилаються позивачі як на доказ наявності права користування земельними ділянками.

Судом встановлено, що 17.04.2015 Рясне-Руською сільською радою винесено рішення №1696 «Про затвердження списку землекористувачів села Підрясне на території Домажирської сільської ради в урочищі Водонасосної станції».

В пункті 2 вищенаведеного рішення вказано, що виконкому Рясне-Руської сільської ради необхідно звернутись до Головного управління Держземагентства у Львівській області з проханням про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність землекористувачам села Підрясне на території Домажирської сільської ради в урочищі Водонасосної станції.

Як було зазначено вище Договори, якими було надано у користування земельні ділянки площею 14га та 16га, були припинені, а землекористування заперечувалося Домажирською сільською радою протягом 2007-2016 років.

Відповідно до ст. 116 Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із ст.123 Кодексу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно доЗакону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

У той же час, станом на день винесення зазначеного рішення було чинним Положення про Головне управління Держземагентства в області затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України у редакції від 26.02.2013р.

Пунктом 4.23 зазначеного положення визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Статтею 125 Кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(ст. 126 Кодексу).

Позивачами не доведено та судом не встановлено, щоб станом на день винесення рішення Рясне-Руською сільською радою №1696 такими було отримано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою, у таких було наявне право на розроблення такої документації без дозволу, підстави для застосування спрощеної процедури без отримання дозволу та розроблення проекту землеустрою були відсутні. Крім цього, у таких не було зареєстрованого у встановленому законодавством порядку права користування земельними ділянками, розміщеними на території Домажирської сільської ради за межами села Кожичі.

Відповідно до зазначеного, суд приходить висновку, що вказане рішення не підтверджує наявність права користування у позивачів на земельні ділянки, оскільки у органу місцевого самоврядування були відсутні повноваження на передачу земель сільськогосподарського призначення державної власності у користування/власність.

Також вирішуючи питання правовідносин, якими позивачі обґрунтовують свої позовні вимоги, суд вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку слід звернути увагу, що за правиламистатті 22 ЗК Україниу редакції 1992 року, який був чинний на стверджуваний час набуття позивачами спірної земельної ділянки у користування, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, у тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, заборонялось.

Вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що з 01 січня 2002 року відповідно достатті 125 ЗК Україниправо користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року відповідно доЗакону України від 05 березня 2009 року №1066-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок"право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннямистатті 41 Конституції Українигарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Всебічно та повно з`ясовуючи обставини у даній справі, суд прийшов висновку, що позивачами не подано жодних належних та допустимих доказів надання їм земельних ділянок для користування, як і не надано доказів, що земельні ділянки (городи) позивачів розташовані саме на земельних ділянках переданих відповідачем 4 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Жодних документів, які б посвідчували право землекористування спірною земельною ділянкою стороною позивачів суду не надано, тому їх позовні вимоги не доведені, що було їх процесуальним обов`язком відповідно до статей12,81 ЦПК України.

З урахуванням наведено, суд приходить до висновку про відсутність порушених прав позивачів, оскільки ними не надано суду жодного доказу про те, що спірна земельна ділянка передана їм у користування у встановленому законом порядку. Тривале фактичне користування земельними ділянками, які не передавались особам у встановленому законом порядку, яке теж не доведено позивачами, не надає жодних переваг при вирішенні питання про їх передачу у власність.

Беручи до уваги вказане, позивачі не довели порушення їх прав прийняттям оскаржуваних наказів, укладенням оскаржуваних договорів купівлі-продажу та реєстрацією на підставі таких права власності відповідача 1.

Подібні правові висновки Верховний Суд неодноразово викладав в аналогічних справах, зокрема, у постановах: від 09 жовтня 2019 року у справі №450/2738/16, від 22 січня 2020 року у справі №450/2646/16, від 22 липня 2021 року у справі №450/2666/16-ц, від 16.02.2022 року у справі №450/2737/16-ц.

Суд критично оцінює доводи позивачів щодо недобросовісності дій ГУ Держгеокадастру при прийнятті оскаржуваних наказів №1250-УБД від 24.09.2020 та №2359-УБД від 11.11.2020 виданих ОСОБА_2 та наказів №1234-УБД від 24.09.2020 та №2360-УБД від 11.11.2020 виданих ОСОБА_1 з огляду на таке.

Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання встановлення критеріїв недобросовісності поведінки органів місцевого самоврядування, органів державної влади при відведенні земельних ділянок у порядку безоплатного відведення.

Так, зокрема, Велика Палата Верховного суду 29.09.2020 у постанові винесеній у справі №688/2908/16-ц зазначила, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що 25.08.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до ГУ Держгеокадастру у Львівській області із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Тобто відповідачі 2 та 3 звернулися із зазначеними клопотаннями за 29 календарних днів до винесення Львівським окружним адміністративним судом рішення від 23.09.2020 року у справі №380/2553/20 на яке посилаються позивачі.

Оцінюючи добросовісність поведінки відповідача 4 суд приходить до висновку, що у даному випадку підлягають застосування положення Земельного кодексу України щодо безоплатної передачі земель громадянам.

Так, відповідно достатті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За змістом частин першої - третьої, п`ятоїстатті 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам встановлені статтями118,122 ЗК України.

За змістом частини шостоїстатті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу. Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою цієї норми передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексурозглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленомузакономпорядку.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Частиною сьомоюстатті 118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним. Аналіз цієї норми свідчить, щоземельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положеньстатті 118 ЗК України.

Отже, якщо особа, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування, виконала усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №815/6309/16 від 24.09.2020, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №805/2281/17-а, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі 570/6351/18.

Також, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиу власність є вичерпним та не містить такої підстави для відмови у його наданніяк надання раніше такого ж дозволу іншій особі, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що міська рада діяла у межах своїх повноважень, ухвалюючи рішення та підстав для визнання цих рішень незаконними і їх скасування немає.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Великої палати ВС від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, Велика Палата Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 906/920/16.

Суд дійшов до висновку, що 24.09.2020, в межах 30-ти денного строку, а саме на 29-ий день, діючи на підставі в межах та у спосіб визначений законодавством, відповідачем 4 були винесені накази №1234-УБД ОСОБА_1 та №1250-УБД ОСОБА_2 , якими надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

Враховуючи наведене вище у сукупності, та те що наявність судового провадження не являється передбаченою законодавством підставою для відмови у наданні дозволу, а відповідач 4 позбавлений дискреційних повноважень щодо відмови в наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою, оскаржувані дії ГУ Держгеокадастру у Львівській області були законними та без ознак недобросовісності.

Крім цього, суд звертає увагу на долучені представником відповідачів докази, а саме клопотання про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо аналогічних земельних ділянок від 2018 року, що підтверджує виникнення законних сподівань у відповідачів 2 та 3 значно раніше аніж з моменту виникнення спірних правовідносин.

Суд вважає аналогічними обставини щодо затвердження розробленого відповідачами 2 та 3 проекту землеустрою та відведення у власність зазначеним особам земельних ділянок.

Відповідно до абзацу 2 частини сьомої, частини восьмої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частинами першою, четвертою та п`ятоюстатті 186-1 ЗК України, в редакції Кодексу, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державної політики у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Органи виконавчої влади, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (копії такого проекту) безоплатно надати свої висновки про його погодження або відмову в такому погодженні.

08.10.2020 висновком про розгляд документації із землеустрою №11539/82-20 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області.

13.10.2020 висновком про розгляд документації із землеустрою №19594/82-20 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу вказаних норм, убачається, що орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має право вчинити лише такі дії, а саме: прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або відмовити у передачіземельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно винесення оскаржуваних наказів від 11.11.2020 щодо затвердження проектів землеустрою та відведення земельних ділянок у власність відповідачів 2 та 3 відбулося в межах, на підставі та у спосіб передбачений законодавством, а відповідно не може розцінюватися як недобросовісне.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу за якими відповідачами 2 та 3 було відчужено відповідачу 1 набуті у порядку безоплатного відведення земельні ділянки, а також скасування рішення про державну реєстрацію права власності останнього на земельну ділянку кадастровий номер 4625883600:04:000:1526 являються безпідставними та не підлягають задоволенню.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Водночас спірні правовідносини виникли у межах процедури безоплатної передачі земельних ділянок громадянами, яка врегульована Земельним кодексом України та досліджувалася судом вище.

Так, норми безоплатної передачі земельних ділянок визначені статтею 121 ЗК України передбачають вид цільового призначення земельної ділянки та відповідно площу для кожного конкретного виду. Із долучених до матеріалів справи клопотань позивачів, судом встановлено, що такі були подані в межах реалізації права на отримання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

У той же час, на підставі переданих у безоплатному порядку відповідачам 2 та 3 земельних ділянок відповідачем 1, ОСОБА_3 вказані земельні ділянки та земельну ділянку кадастровий номер 4625883600:04:000:1515 (набуття, відчуження якої не являється предметом спору) об`єднано та сформовано нову земельну ділянку кадастровий номер 4625883600:04:000:1526, загальною площею 4,7 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Отже судове рішення про визнання незаконними наказів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності у редакції, яка викладена у позовній заяві, не забезпечить можливості отримання позивачами таких земельних ділянок у порядку безоплатного відведення, оскільки новостворена земельна ділянка кадастровий номер 4625883600:04:000:1526 загальною площею 4,7 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови не відповідає по виду цільового призначення та загальній площі нормам безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, а відповідно позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту у цих правовідносинах.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч.9 ст.158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведене арешт, накладений ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 19.03.2021 в цивільній справі, підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, ч.9 ст.158, ст.ст.258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

В позові ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Головногоуправління Держгеокадаструу Львівськійобласті,третя особа:Івано Франківська селищнарада Яворівськогорайону Львівськоїобласті,про визнаннянезаконними наказів,визнання недійснимидоговорівкупівлі-продажуземельнихділянокта скасуваннярішення продержавну реєстраціюправа власностіна земельнуділянку, відмовити.

Заходи забезпечення позову, а саме накладений арешт на майно: земельну ділянку, площею 4,7 га., кадастровий номер 4625883600:04:000:1526, що на праві приватної власності належить ОСОБА_3 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови - скасувати.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.06.2022.

Позивач: ОСОБА_4 ,

АДРЕСА_1 .

РНОКПП НОМЕР_1 .

Позивач: ОСОБА_5 ,

АДРЕСА_2 .

РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 ,

АДРЕСА_3 .

РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_4 .

РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 ,

АДРЕСА_5 .

РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

м.Львів, пр.Чорновола, 4.

ЄДРПОУ: 39769942.

Третя особа: Івано-Франківська селищна рада

Яворівського району Львівської області,

смт.Івано-Франкове Яворівського району Львівської області,

пл.Ринок, 1.

ЄДРПОУ: 34106981.

Суддя М.О. Білецька