Постанова
від 17.01.2022 по справі 910/6042/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2022 р. Справа№ 910/6042/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Агрикової О.В.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 18.01.2022,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.08.2021 (повний текст складено 30.08.2021)

у справі № 910/6042/21 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Генерального прокурора в інтересах держави в особі:

1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

2. Національного банку України

до 1. Публічного акціонерного товариства "Банк Столиця"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "І.С. Інвест"

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ресурси"

про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та договору відступлення прав вимог,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року Генеральний прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "Банк Столиця", Товариства з обмеженою відповідальністю "І.С. Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" про визнання недійсним аукціону з продажу прав вимоги та договору купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 та договору відступлення права вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ліквідатор ПАТ "Банк Столиця" ОСОБА_1 своїми діями заподіяв Фонду гарантування вкладів фізичних осіб збитки на суму 29 060 352, 13 грн, оскільки ОСОБА_1, будучи службовою особою Національного банку України, уповноваженою на виконання функцій ліквідатора ПАТ "Банк Столиця", неналежно виконуючи свої службові обов`язки щодо забезпечення найбільш ефективного продажу активів банку, здійснив продаж майна, а саме забезпечених заставою прав вимог банку на суму 34 236 690, 66 грн за кредитним договором № 19/07-К від 19.09.2007 до позичальника ТОВ "Укрметалзабезпечення" та за кредитним договором № 24/07-К від 26.12.2007 до ТОВ "Альтернатива Груп" за заниженою вартістю в сумі 68 186, 80 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі №910/6042/21 у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у позові в частині визнання недійсними аукціону з продажу прав вимоги та договору купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 суд першої інстанції дійшов висновку про: 1) преюдиційність обставин, встановлених за результатами розгляду справи № 910/19729/16 з урахуванням розгляду заяви за нововиявленими обставинами, враховуючи, що предмет розгляду у даній справі є ідентичним із справою № 910/19729/16; 2) відсутність у справі № 910/19729/16 та у наданих матеріалах доказів порушення інтересів держави.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги № 05/04/16 від 05.04.2016 суд зазначив, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується факт наявності спричинення шкоди інтересам держави та суспільства, укладеним між ТОВ "І.С. Інвест" та ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" договором відступлення права вимоги від 05.04.2016 № 05/04/16.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що звертаючись з даним позовом до суду, прокурором вказано декілька підстав позову, як в частині визнання недійсними аукціону з продажу прав вимоги та договору купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015: 1) аукціон проведено та договір укладений особою без відповідних повноважень, а саме без погодження Національного банку України, що призводить до порушення ст. 95 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній до 22.09.2012, що застосовувалася до оспорюваних правовідносин), глави 10 розділу VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 369 (підстава недійсності - ч. ч. 1,2 ст. 203 ЦК України); 2) суперечність ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки вчинений із порушенням вимог чинного законодавства, що наведено у позові; 3) правочини вчинено через помилку ліквідатора банку. Помилка має істотне значення щодо прав та обов`язків сторін, властивостей і якості його предмета, які значно знижують його цінність (підстава недійсності - ст. 229 ЦК України); 4) правочин вчинено в результаті зловмисної домовленості представників ТОВ «І.С.Інвест» (переможець аукціону), ТОВ «Євроізол» та ПАТ «Банк Столиця» (підстава недійсності - ст. ст. 230, 232 ЦК України); 5) порушення публічного порядку та державних інтересів України, оскільки спрямований на незаконне заволодіння чужим майном та спричинення збитків державі в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (підстава недійсності - ст. 228 ЦК України), так і в частині визнання недійсними договору відступлення права вимоги № 05/04/16 від 05.04.2016: 1) суперечність ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки його предметом є права вимоги, які набуті незаконно за істотно заниженою вартістю, та його стороною є ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», яке є фіктивним суб`єктом підприємництва, що діяв з метою прикриття незаконної діяльності. Представники ТОВ «І.С. Інвест» усвідомлювали протиправність набуття ними права вимоги та подальшу його передачу фіктивній юридичній особі; 2) порушення публічного порядку та інтересів України, оскільки його предмет - права вимоги, які набуті незаконно, його стороною є ТОВ «Іссахар- Зевулун Імпорт-Експорт», яке є фіктивним суб`єктом підприємництва, та він спрямований на прикриття незаконної діяльності, пов`язаної із незаконним заволодінням вказаними правами вимоги, продаж яких за істотно заниженою вартістю призвів до позбавлення можливості повернення у державну власність витрат на суму 29 060 352,13 грн, що завдало державі збитків в особливо великих розмірах (підстава недійсності - ст. 228 ЦК України); 3) фіктивність, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а лише для прикриття незаконної діяльності (підстава недійсності - ст. 234 ЦК України). Водночас, як вказує прокурор у рішенні судом було проаналізовано лише одну підставу позову, із декількох заявлених, таким чином судовий розгляд є неповним.

Прокурор акцентує увагу на те, що позов подано з підстав, що не були предметом оцінки під час будь-яких інших судових розглядів, відтак під час розгляду справи № 910/198729/16 не встановлено жодної обставини, яка б мала значення відповідного статтею 75 ГПК України для розгляду справи № 910/6042/21.

З оскаржуваним рішенням також не погодився Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі № 910/6042/21 та прийняти нове, яким позовні задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга Фонду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, які мали бути застосовані до спірних правовідносин, таким, що ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що потягло за собою невідповідність висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи та недоведеність тих обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Апелянт зазначає, що позивач, тобто особа, яка звернулася за захистом свого суб`єктивного цивільного права та інтересу (або орган, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб) та підстави позову у справі № 910/19729/16 суттєво відрізняються від аналогічних чинників у даній справі № 910/6042/21, чим спростовуються висновки суду першої інстанції щодо ідентичності справ та підстав заявлених позовних вимог. Наведена вище відмінність суб`єктного складу та підстав позову, на думку скаржника, потягла за собою й специфіку підстав відмови у позові ТОВ «ТД «Ресурси» по справі № 910/19729/16.

Фонд також вважає правомірним та обґрунтованим висновок Генерального прокурора про те, що спірний договір купівлі-продажу прав вимоги, який укладено з порушення вимог ЦК України, ГК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства № 369 від 28.08.2001, є таким що порушує інтереси держави та спрямований на незаконне заволодіння чужим майном, що призвело до завдання збитків державі в особі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на суму 29 060 352,13 грн. Зазначені висновки відповідають правовій позиції Вищого антикорупційного суду, викладеній в ухвалі Вищого антикорупційного суду від 04.06.2020 за результатам розгляду справи № 991/2995/19 (за матеріалами кримінального провадження САП ГП У країн №5201900000000053 щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України).

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем-2, відповідачами та третьою особою не було надано відзивів на апеляційні скарги, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень прокуратурі, та позивачам, а також підписом представника третьої особи на розписці про відкладення розгляду справи ОСОБА_2 на 18.01.2022

Також в матеріалах справи містяться конверти з копіями ухвал суду апеляційної інстанції від 23.09.2021, 25.10.2021, 24.11.2021, 07.12.2021, які надсилалась Публічному акціонерному товариству "Банк Столиця", Товариству з обмеженою відповідальністю "І.С. Інвест", Товариству з обмеженою відповідальністю "Іссахар - Зевулун Імпорт - Експорт", за адресами, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб: 04205, м. Київ, вул. Маршала Тимлошенка, 29-Б, 04060, м. Київ, вул. Ольжича, 27/22, оф. 6, 08133, Київська область, м. Вишневе, вул. Балукова, 1 відповідно, причинами повернення зазначено «вибуло», «за закінченням терміну зберігання», «адресат відсутній за вказаною адресою».

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання та обізнаний про розгляд даної справи у Північному апеляційному господарському суді, а не отримання поштової кореспонденції учасником справи не залежить від волевиявлення суду.

У свою чергу, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Північного апеляційного господарського суду у справі №910/6042/21 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів та третьої особи.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2015 за замовленням ліквідатора ПАТ "Банк Столиця" ОСОБА_1 Товарна біржа "Перша Товарна Біржа" провела аукціон із продажу прав грошових вимог (загальна сума грошових вимог 34 236 690, 66 грн) ПАТ "Банк Столиця" до ТОВ "Укрметалзабезпечення" за кредитним договором № 19/07-К від 19.09.2007 та ТОВ "Альтернатива Груп" за кредитним договором № 24/07-К від 26.12.2007, виконання яких (прав вимоги) забезпечено згідно з договорами застави товарів в обороті від 25.11.2008 № 19/07-K-2Z і № 24/07-K-4Z, заставодавцем за якими є ТОВ "Торговий дім "Ресурси".

За результатом аукціону право на придбання зазначених прав вимоги (загальна сума грошових вимог 34 236 690, 66 грн) одержало ТОВ "І.С. Інвест" за ціною 68 186, 80 грн, про що було складено протокол публічних торгів (аукціону) ТБ "Перша Товарна Біржа", лот № 1 від 05.01.2015.

12.01.2015 між ПАТ "Банк Столиця" в особі ліквідатора ОСОБА_1 та ТОВ "І.С. Інвест" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги.

05.04.2016 вказані вище права вимоги на загальну суму 34 236 690, 66 грн ТОВ "І.С. Інвест" відступило на користь ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" на підставі договору відступлення права вимоги № 05/04/16.

Генеральний прокурор, зазначає, що результат вказаного аукціону та укладені внаслідок його проведення договори від 12.01.2015 та 05.04.2016 є такими, що підлягають визнанню недійсними.

Позов обґрунтовано тим, що ліквідатор ПАТ "Банк Столиця" ОСОБА_1 своїми діями заподіяв Фонду гарантування вкладів фізичних осіб збитки на суму 29 060 352, 13 грн, оскільки ОСОБА_1 , будучи службовою особою Національного банку України, уповноваженою на виконання функцій ліквідатора ПАТ "Банк Столиця", неналежно виконуючи свої службові обов`язки щодо забезпечення найбільш ефективного продажу активів банку, здійснивши продаж майна, а саме забезпечених заставою прав вимог банку на суму 34 236 690, 66 грн за кредитним договором № 19/07-К від 19.09.2007 до позичальника ТОВ "Укрметалзабезпечення" та за кредитним договором № 24/07-К від 26.12.2007 до ТОВ "Альтернатива Груп" за заниженою вартістю в сумі 68 186, 80 грн.

Прокурор звертає увагу суду, що у зв`язку із встановленням доказів зловживань ОСОБА_1 , йому 29.03.2019 повідомлено про підозру, а 24.12.2019 обвинувальний акт направлено до суду. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 04.06.2020 підтверджено вказані обставини, а ліквідатора ПАТ "Банк Столиця" ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Прокурор також звертає увагу суду, що в силу п. 10.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369, вибір способів продажу активів банку здійснюється ліквідатором з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною. Ліквідатор виставляє для продажу активи банку за ринковою вартістю, визначеною незалежним оцінювачем.

Із протоколу № 01-01/15 аукціону з продажу майна ПАТ "Банк Столиця" від 05.01.2015 та договору від 12.01.2015 вбачається, що на аукціоні продавалися права грошових вимог ПАТ "Банк Столиця" до ТОВ "Укрметалзабезпечення" та ТОВ "Альтернатива Груп" з урахуванням того, що вони забезпечені заставою ТОВ "ТД "Ресурси".

Із 2-х Звітів про незалежну оцінку від 20.08.2014, виконаних суб`єктом підприємницької діяльності Черновим А.В., якими була визначена вартість згаданих прав вимоги для проведення аукціону, вбачається, що оцінка вартості вказаних прав вимоги була здійснена оцінювачем без урахування того, що вони забезпечені заставою ТОВ "ТД "Ресурси".

Заявник вказує, що права вимоги на загальну суму 34 236 690, 66 грн були оцінені оцінювачем Черновим А.В. та виставлені ліквідатором ОСОБА_1 для продажу на аукціон за заниженою ціною, що становила 61 988 грн та були продані за 68 186, 80 гривень.

Вказані дії призвели до порушення державних інтересів України, які пов`язані з невиконанням нормативних вимог Національного банку України та тим, що у зв`язку з ліквідацією ПАТ "Банк Столиця" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснив виплати гарантованих державою сум відшкодування за депозитами вкладникам вказаного банку.

Виплати гарантованих державою сум за депозитами вкладникам ПАТ "Банк Столиця" були здійснені Фондом за рахунок державної власності. Внаслідок чого Фонд гарантування вкладів фізичних осіб набув до ПАТ "Банк Столиця" права грошової вимоги для відшкодування вказаних витрат, здійснених за рахунок державної власності.

У зв`язку з продажем прав вимоги ПАТ "Банк Столиця" до ТОВ "Укрметалзабезпечення" та ТОВ "Альтернатива Груп", забезпечених заставою ТОВ "ТД "Ресурси" на аукціоні 05.01.2015 за заниженою вартістю, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб було позбавлено можливості повернути в державну власність витрати на загальну суму 29 060 352, 13 грн.

З врахуванням викладеного Генеральний прокурор в інтересах держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України звернувся до Господарського суду з позовом до ПАТ "Банк Столиця", ТОВ "І.С. Інвест" та ТОВ "Іссахар - Зевулун Імпорт-Експорт", за участю третьої особи - ТОВ "ТД "Ресурси" про визнання недійсним: результату аукціону з продажу прав вимоги ПАТ "Банк Столиця", проведеного 05.01.2015 Товарною біржою "Перша Товарна Біржа" (протокол від 05.01.2015, лот № 1), договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 12.01.2015 між Публічним акціонерним товариством "Банк Столиця" в особі ліквідатора від Національного банку України і Товариством з обмеженою відповідальністю "І.С. Інвест", та договору відступлення прав вимоги № 05/04/16 від 05.04.2016, укладеного між ТОВ "І.С. Інвест" та ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт".

Прокурором вказано наступні підстави позовних вимог в частині визнання недійсними аукціону з продажу прав вимоги та договору купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015:

1) аукціон проведено та договір укладений особою без відповідних повноважень, а саме без погодження Національного банку України, що призводить до порушення ст. 95 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній до 22.09.2012, що застосовувалася до оспорюваних правовідносин), глави 10 розділу VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 369 (підстава недійсності - ч. ч. 1,2 ст. 203 ЦК України); 2) суперечність ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки вчинений із порушенням вимог чинного законодавства, що наведено у позові; 3) правочини вчинено через помилку ліквідатора банку. Помилка має істотне значення щодо прав та обов`язків сторін, властивостей і якості його предмета, які значно знижують його цінність (підстава недійсності - ст. 229 ЦК України); 4) правочин вчинено в результаті зловмисної домовленості представників ТОВ «І.С.Інвест» (переможець аукціону), ТОВ «Свроізол» та ПАТ «Банк Столиця» (підстава недійсності - ст. ст. 230, 232 ЦК України); 5) порушення публічного порядку та державних інтересів України, оскільки спрямований на незаконне заволодіння чужим майном та спричинення збитків державі в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (підстава недійсності - ст. 228 ЦК України),

в частині визнання недійсними договору відступлення права вимоги № 05/04/16 від 05.04.2016:

1) суперечність ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки його предметом є права вимоги, які набуті незаконно за істотно заниженою вартістю, та його стороною є ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», яке є фіктивним суб`єктом підприємництва, що діяв з метою прикриття незаконної діяльності. Представники ТОВ «І.С. Інвест» усвідомлювали протиправність набуття ними права вимоги та подальшу його передачу фіктивній юридичній особі;

2) порушення публічного порядку та інтересів України, оскільки його предмет - права вимоги, які набуті незаконно, його стороною є ТОВ «Іссахар- Зевулун Імпорт-Експорт», яке є фіктивним суб`єктом підприємництва, та він спрямований на прикриття незаконної діяльності, пов`язаної із незаконним заволодінням вказаними правами вимоги, продаж яких за істотно заниженою вартістю призвів до позбавлення можливості повернення у державну власність витрат на суму 29 060 352,13 грн, що завдало державі збитків в особливо великих розмірах (підстава недійсності - ст. 228 ЦК України);

3) фіктивність, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а лише для прикриття незаконної діяльності (підстава недійсності - ст. 234 ЦК України).

Мотиви та джерела права, з яких виходили суди при прийнятті рішення

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Колегія суддів зазначає, що системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Порушення інтересів держави, як вказує прокурор, полягає в тому, що шляхом вчинення вказаних вище неправомірних правочинів права вимоги ПАТ «Банк Столиця» до ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп» на загальну суму 34 236 690,66 грн, що забезпечені заставою ТОВ «Торговий дім «Ресурси», були незаконно відчужені за значно заниженою вартістю, що призвело до позбавлення можливості відшкодування у власність України (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) витрат на суму 29 060 352,13 грн, пов`язаних з виплатою Фондом гарантування вкладів фізичних осіб вкладникам ПАТ «Банк Столиця» гарантованих державою сум вкладів (депозитів).

Потреба захисту інтересів держави полягає в необхідності відшкодування у власність України (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) його витрат на суму 29 060 352,13 грн, пов`язаних з виплатою Фондом гарантування вкладів фізичних осіб вкладникам ПАТ «Банк Столиця» гарантованих державою сум вкладів (депозитів).

Визнання вказаних вище неправомірних правочинів недійсними (нікчемними) дозволить повернути на користь ПАТ «Банк Столиця» незаконно відчужені ліквідатором ОСОБА_1 за значно заниженою вартістю права вимоги до ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп» на загальну суму 34 236 690,66 грн, що забезпечені заставою ТОВ «ТД «Ресурси», що дасть змогу за рахунок цих прав вимоги відшкодувати у власність України (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) витрати на суму 29 060 352,13 грн.

Водночас, тлумачення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно частин 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах у даному випадку:

1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є суб`єктом владних повноважень, що вбачається із покладених на нього функцій (ст.ст. 3, 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») і до його компетенції відноситься здійснення повноважень кредитора банка, що ліквідується, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку (п. 1 ч. 2 ст. 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);

2) Національний банк України, оскільки як вбачається із Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 (зі змінами та доповненнями), глави 3 - 6, 10, 14, Національний банк України (будучи згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» особливим центральним органом державного управління) призначає ліквідатора банку, контролює його діяльність, погоджує та контролює правильність процедури реалізації активів банку, що ліквідується. Оскаржувані дії вчинені ОСОБА_1 як працівником Національного банку України.

Прокурор зазначає, що оскільки відомості про порушення при відчуженні права вимоги ПАТ «Банк Столиця» до ТОВ «Укрметалзабезпечення» за кредитним договором № 19/07-К від 19.09.2007 та ТОВ «Альтернатива Груп» за кредитним договором № 24/07-К від 26.12.2007, виконання яких (прав вимоги) забезпечено згідно з договорами застави товарів в обороті від 25.11.2008 № 19/07-К-22 і № 24/07-К-42 стали відомі лише в межах виконання повноважень у кримінальному провадженні № 52019000000000533, нагляд за яким здійснює Спеціалізована антикорупційна прокуратура Офісу Генерального прокурора, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не могли здійснювати належним чином захист інтересів держави у судовому провадженні.

Водночас, ні Національний банк України, ні Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до сих пір не звернулися до суду за захистом вказаних вище порушених інтересів держави.

З урахуванням викладених обставин, листом від 15.12.2020 № 16-19717-19 Офіс Генерального прокурора звернувся до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із пропозицією щодо вжиття заходів забезпечення захисту порушених інтересів держави у судовому порядку.

Разом з тим, листами №15268-21 від 25.01.2021 Національний банк України та №760-21 від 04.01.32021 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомили Офіс Генерального прокурора стосовно невжиття таких заходів.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наведене свідчить про передбачений вимогами Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" винятковий випадок, у разі якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

За таких обставин, офісом Генерального прокурора було подано позов в інтересах держави в особі Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що дотримуючись вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" позивачів попередньо повідомлено про звернення з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними аукціону з продажу прав вимоги та договору купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 суд першої інстанції послався на преюдиційність обставин, встановлених за результатами розгляду справи № 910/19729/16 з урахуванням розгляду заяви за нововиявленими обставинами.

На думку суду першої інстанції, предмет розгляду справи № 910/19729/16 з урахуванням заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та предмет (пункт один, два позовної заяви) справи № 910/6042/21, яка розглядається на даний час, є ідентичними і заявлені з тих самих підстав.

Суд також вказав на відсутність у справі № 910/19729/16 та у наданих до матеріалів справи доказів порушення інтересів держави, укладенням спірного договору.

При цьому, господарський суд відхилив посилання позивача на висновки, викладені в ухвалі Вищого антикорупційного суду від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19, оскільки на його думку, в рамках вищенаведеної кримінальної справи питання щодо недійсності означеного господарського договору не розглядалося та не входило до предмета доказування.

В частині визнання недійсним договору відступлення прав вимоги № 05/04/16 від 05.04.2016, укладеного між ТОВ "І.С. Інвест" та ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт", суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується факт наявності спричинення шкоди інтересам держави та суспільства, укладеним між ТОВ "І.С. Інвест" та ТОВ "Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт" договором відступлення права вимоги від 05.04.2016 № 05/04/16.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.01.2019 у справі №918/1271/16, відчуження майна з електронних торгів належить до договорів купівлі-продажу, у зв`язку з чим така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених ч.ч. 1 - 3 та ч.ч. 5 ,6 ст. 203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним, є повернення сторін договору купівлі-продажу - продавця і покупця - до первісного стану (реституція).

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Як зазначалось вище, 05.01.2015 за замовленням ліквідатора ПАТ «Банк Столиця» ОСОБА_1 Товарна біржа «Перша Товарна Біржа» (далі - ТБ «Перша Товарна Біржа») провела аукціон із продажу прав грошових вимог (загальна сума грошових вимог 34 236 690,66 грн) ПАТ «Банк Столиця» до ТОВ «Укрметалзабезпечення» за кредитним договором № 19/07-К від 19.09.2007 та ТОВ «Альтернатива Груп» за кредитним договором № 24/07-К від 26.12.2007, виконання яких (прав вимоги) забезпечено згідно з договорами застави товарів в обороті від 25.11.2008 № 19/07-К-22 і № 24/07-К-42, заставодавцем за якими є ТОВ «Торговий дім «Ресурси» (далі - ТОВ «ТД «Ресурси») (копії договорів застави додано до позову).

За результатом аукціону право на придбання зазначених прав вимоги (загальна сума грошових вимог 34 236 690,66 грн) одержало ТОВ «І.С.Інвест» за ціною 68 186 грн 80 коп., про що було складено протокол публічних торгів (аукціону) ТБ «Перша Товарна Біржа», лот № 1 від 05.01.2015, а 12.01.2015 між ПАТ «Банк Столиця» в особі ліквідатора ОСОБА_1 та ТОВ «І.С.Інвест» був оформлений відповідний договір купівлі-продажу прав вимоги (далі - договір від 12.01.2015).

У подальшому, 05.04.2016, ТОВ «І.С.Інвест» вказані вище права вимоги на загальну суму 34 236 690,66 грн відступило на користь ТОВ «Іссахар- Зевулун Імпорт-Експорт» на підставі договору відступлення права вимоги № 05/04/16.

Колегія суддів вважає, що результат зазначеного аукціону та оформлені внаслідок його проведення оспорювані договори від 12.01.2015 та 05.04.2016 підлягають визнанню недійсними, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52019000000000533 від 27.06.2019.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ліквідація банків за ініціативою Національного банку України здійснювалася відповідно до статті 87 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно з абз. 11 ст. 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність» обов`язки призначення ліквідатора покладалися на орган, який ініціював рішення про ліквідацію.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 90 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідатором може бути призначено фізичну особу, яка відповідає вимогам, що висуваються статтею 76 цього Закону до тимчасового адміністратора.

Згідно з положеннями ст. 76 Закону тимчасовим адміністратором може бути призначено службовця Національного банку України.

05.02.2009 ТОВ КБ «Столиця» перетворено в ПАТ «Банк Столиця» (код ЄДРПОУ 26520464) (далі - Банк). Відповідно до п. 1.2 статуту, погодженого Національним банком України від 12.11.2009 та затвердженого тимчасовим адміністратором Банку наказом від 12.10.2009 №243, ПАТ «Банк Столиця» є правонаступником усього майна, усіх майнових прав та обов`язків ВАТ «Банк Столиця» (правонаступника ТОВ КБ «Столиця»), що створене відповідно до рішення установчих зборів від 05.12.2008 (протокол № 1) шляхом перетворення ТОВ КБ «Столиця», створеного на підставі рішення загальних зборів учасників від 04.11.2003 (протокол № 1) та зареєстрованого Національним банком України 10.03.2004 за № 290 в Державному реєстрі банків.

Згідно з постановою Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора ПАТ «Банк Столиця» (далі - Банк) № 30 від 30.01.2012 відкликано банківську ліцензію та ініційовано з 31.01.2012 процедуру ліквідації Банку.

Таким чином, згаданою постановою з 31.01.2012 припинено повноваження тимчасового адміністратора, правління (ради директорів), ради і загальних зборів Банку. Ліквідатором Банку призначено службовця Національного банку України - начальника відділу управління інспектування банків 1 та 2 груп Департаменту інспектування банків Генерального департаменту банківського нагляду Куно Євгена Геннадійовича. У разі тимчасової відсутності ліквідатора Банку на виконання його функцій уповноважено службовця Національного банку України ОСОБА_1.

Ліквідаційна процедура Банку проводилася в порядку, встановленому Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» (далі - Положення), затвердженого постановою правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369.

На підставі постанови правління Національного банку України від 12.05.2014 № 267, наказу Голови Національного банку України № 754-к від 20.05.2014 з 12.05.2014 припинено повноваження ліквідатора Куно Є. Г. та з 12.05.2014 ліквідатором призначено службовця Національного банку України ОСОБА_1, головного економіста відділу нагляду за діяльністю банків 1 групи управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду. Відповідно до наказу ОСОБА_1 зобов`язано прийняти в день призначення за актами про приймання-передавання бухгалтерську та іншу документацію, а також не пізніше ніж у місячний строк із дня призначення - майно (активи) ПАТ «Банк Столиця». Зобов`язано ліквідатора із дня призначення забезпечити охорону майна (активів), бухгалтерської та іншої документації ПАТ «Банк Столиця» й неухильне виконання всіх передбачених законодавством України зобов`язань і повноважень, пов`язаних із ліквідацією банку, у тому числі щодо повернення та продажу його активів.

У своїй діяльності ліквідатор керується Законом України «Про банки і банківську діяльність», постановою Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора ПАТ «Банк Столиця» № 30 від 30.01.2012, Положенням, іншими нормативно-правовими актами та договором про ліквідацію банку. Ліквідатор із дня свого призначення виконує обов`язки та користується правами, передбаченими ст. ст. 92, 93 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та договором про ліквідацію банку.

Згідно з п. 8.1 Положення ліквідатор здійснює інвентаризацію активів банку відповідно до вимог законодавства України та глави 5 розділу V цього Положення. У разі відсутності документів, які необхідні для проведення інвентаризації, уживаються заходи щодо їх відновлення. Інвентаризація активів здійснюється на дату прийняття Національним банком рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора.

Відповідно до п. 7.4 Положення ліквідатор банку виконує організаційно- розпорядчі функції та приймає рішення одноосібно в межах своїх повноважень. З дня отримання рішення про своє призначення ліквідатор зобов`язаний уживати заходів щодо ефективної ліквідації банку та максимального задоволення вимог кредиторів відповідно до своїх повноважень, законодавства України (п. 7.3). Ліквідатор не має права використовувати або дозволяти використовувати активи банку у власних інтересах або в інтересах третіх осіб (п. 7.5).

Статтею 92 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банку; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з законодавством; має право відчужувати активи та/або зобов`язання банку; виконує повноваження органів управління банку; вживає заходів, які, на його думку, дадуть можливість отримати максимальну виручку від продажу активів у найкоротший строк; реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Ліквідатор при прийнятті рішень про відчуження активів та/або зобов`язань банку зобов`язаний забезпечити пріоритетність захисту інтересів кредиторів банку. Ліквідатор приймає рішення про отримання та відчуження активів та/або зобов`язань без повідомлення та отримання згоди акціонерів, боржників, кредиторів (вкладників) банку. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку.

Таким чином, з 12.05.2014 ОСОБА_1, будучи службовою особою Національного банку України, як ліквідатор Банку набув повноваження, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських функцій, а також право на розпорядження ввіреним йому майном Банку.

Досудовим розслідуванням також встановлено, що ОСОБА_1 з моменту набуття повноважень ліквідатора Банку на підставі Положення та Закону України «Про банки і банківську діяльність» отримав можливість безперешкодного доступу до матеріалів усіх кредитних справ та активів Банку, а також можливість розпоряджатися ними.

У травні 2014 року, точні час та дата досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_1 дізнався, що представники деяких юридичних осіб мають зацікавленість у придбанні прав вимоги за кредитними договорами, укладеними 19.09.2007 та 26.12.2007 між Банком і позичальниками - ТОВ «Альтернатива Груп» та ТОВ «Укрметалзабезпечення».

Так, 19.09.2007 між Банком та ТОВ «Укрметалзабезпечення» укладено договір про надання кредиту № 19/07-К, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується 19.09.2007 надати позичальникові у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) у розмірі 12 500 000 грн, а Позичальник зобов`язується на умовах, передбачених договором, повернути кредит не пізніше 20.03.2008 та сплатити проценти за користування ним за ставкою 20 % річних.

Згідно з п. 4.1 договору про надання кредиту від 19.09.2007 № 19/07-К як забезпечення виконання Позичальником своїх зобов`язань перед Кредитодавцем щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги Позичальник передає в заставу товари в обороті (металопродукція) та укладає договір застави.

Договором від 25.11.2008 про внесення змін № 6 до Договору про надання кредиту від 19.09.2007 № 19/07-К п. 4.1 договору викладено в такій редакції: « 4.1. В якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов`язань перед Кредитодавцем щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ресурси» (надалі - ТОВ ТД «Ресурси», Заставодавець), передає в заставу товари в обороті, а саме мазут М-100 та укладає з Кредитодавцем договір застави».

25.11.2008 між ТОВ КБ «Столиця» (далі - заставодержатель) та ТОВ «ТД «Ресурси» укладено договір застави товарів в обороті № 19/07-К-22, відповідно до умов якого Заставодавець передає в заставу Заставодержателю як забезпечення виконання ТОВ «Укрметалзабезпечення» зобов`язань за договором про надання кредиту від 19.09.2007 № 19/07-К, всіма додатками та договорами про внесення змін до нього таке майно - товари в обороті, а саме: мазут М-100 в кількості 12 066,95 тонни (надалі - предмет застави). Предмет застави зберігається за адресою: м. Київ, вул. Пухівська, 1-а, АЕК «Київенерго» (філія «Теплоелектроцентраль № 6 Київенерго»).

Згідно з п. 1.2 договору застави товарів в обороті № 19/07-К-22 від 25.11.2008 сторони оцінюють предмет застави в 24 978 586,50 грн (відповідно до звіту про оцінку майна Качинської І.В. від 01.11.2008). За п. 1.4 цього договору, предмет застави належить Заставодавцю на праві власності, що підтверджується такими документами: договором № 1-1530 від 15.01.2008 з додатками та додатковими угодами до нього, актами приймання-передавання від 17.10.2008 та накладними від 17.10.2008.

У разі відчуження заставодавцем предмета застави він зобов`язаний замінити його іншими товарами такої ж або більшої вартості. Заставодержатель має право вимагати заміни предмета застави на інше такої ж або більшої вартості у разі зниження вартості, у тому числі у разі знищення, пошкодження або зіпсування предмета застави. У разі недостатності предмета застави для задоволення всіх вимог кредитора за договором кредиту - звернути стягнення на інше майно заставодавця ( п. 1.11, 2.1.8 договору застави).

Заставодавець зобов`язаний у випадку втрати або пошкодження предмета застави замінити його, за згодою заставодержателя, іншим майном. Ринкова вартість такого майна не повинна бути меншою, ніж ринкова вартість предмета застави (п. 2.3.4 договору застави).

Згідно з п. 6.1 вищевказаний договір застави набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих за договором про надання кредиту від 19.09.2007 № 19/07-К зобов`язань.

Відповідно до п. 2.1 Договору про надання кредиту від 19.09.2007 № 19/07-К Кредитодавець надає кредит Позичальнику на поповнення обігових коштів шляхом перерахуванння з позичкового рахунку № НОМЕР_1 на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_2 , відкритий в ТОВ КБ «Столиця».

Досудовим розслідуванням встановлено, що, за банківськими виписками, на виконання умов договору про надання кредиту від 19.09.2007 № 19/07-К ТОВ КБ «Столиця» перераховано ТОВ «Укрметалзабезпечення» грошові кошти на загальну суму 12 500 000 грн, а заборгованість за вказаним кредитом станом на 12.01.2015 не погашено.

26.12.2007 між ТОВ КБ «Столиця» та ТОВ «Альтернатива Груп» (Позичальник) укладено договір про надання кредиту № 24/07-К, відповідно до умов якого Кредитодавець зобов`язується 26.12.2007 надати Позичальникові у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) у розмірі 3 200 000 грн, а Позичальник зобов`язується повернути кредит у строк не пізніше 26.03.2008 та сплатити проценти за користування ним за ставкою 20 % річних на визнаних договором умовах.

Згідно з п. 4.1 договору про надання кредиту від 26.12.2007 № 24/07-К як забезпечення виконання Позичальником своїх зобов`язань перед Кредитодавцем щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги Позичальник передає в заставу металопродукцію та укладає договір застави.

За додатковою угодою № 2 від 29.01.2008 до договору про надання кредиту від 26.12.2007 № 24/07-К, п. 1.1 вищевказаного договору викладено в такій редакції:

« 1.1. Кредитодавець зобов`язується 26.12.2007 надати Позичальникові у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) у розмірі 16 675 000 грн., а Позичальник зобов`язується повернути кредит у строк не пізніше 26.03.2008 та сплатити проценти за користування ним за ставкою 20 % річних на визнаних договором умовах».

Договором від 25.11.2008 про внесення змін № 11 до договору про надання кредиту від 26.12.2007 № 24/07-К п. 4.1 договору викладено в такій редакції: « 4.1. В якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов`язань перед Кредитодавцем щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ресурси», передає в заставу товари в обороті, а саме мазут М-100 та укладає з Кредитодавцем договір застави».

25.11.2008 між ТОВ КБ «Столиця» (Заставодержатель), та ТОВ «ТД «Ресурси (Заставодавець), укладено договір застави товарів в обороті № 24/07-К-42, відповідно до умов якого Заставодавець передає в заставу Заставодержателю як забезпечення виконання ТОВ «Альтернатива Груп» зобов`язань за договором про надання кредиту від 26.12.2007 № 24/07-К, всіма додатками та договорами про внесення змін до нього таке майно - товари в обороті, а саме: мазут М-100 в кількості 16 097,30 тонни (далі - предмет застави). Предмет застави зберігається за адресою: м. Київ, вул. Пухівська, 1-а, АЕК «Київенерго» (філія «Теплоелектроцентраль № 6 Київенерго»).

Згідно з п. 1.2 договору застави товарів в обороті № 24/07-К-42 від 25.11.2008 сторони на підставі звіту про оцінку майна, складеного оцінювачем Качинською І.В. 01.11.2008, оцінюють предмет застави в розмірі 33 321 411 грн. Відповідно до п. 1.4 предмет застави належить Заставодавцю на праві власності, що підтверджується такими документами: договором № 1-1530 від 15.01.2008 з додатками та додатковими угодами до нього, актами приймання-передавання від 17.10.2008 та накладними від 17.10.2008.

У разі відчуження заставодавцем предмета застави він зобов`язаний замінити його іншими товарами такої ж або більшої вартості. Заставодержатель має право вимагати заміни предмета застави на інше такої ж або більшої вартості у разі зниження вартості, у тому числі у разі знищення, пошкодження або зіпсування предмета застави. У разі недостатності предмета застави для задоволення всіх вимог кредитора за договором кредиту, звернути стягнення на інше майно заставодавця (п. 1.11,2.1.8).

Згідно з п. 6.1 вищевказаний договір застави набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих за договором про надання кредиту від 26.12.2007 № 24/07-К зобов`язань.

Відповідно до п. 2.1 договору про надання кредиту від 26.12.2007 № 24/07- К Кредитодавець надає кредит на купівлю металопродукції шляхом перерахування з позичкового рахунку № НОМЕР_3 на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_4 , відкритий в ТОВ КБ «Столиця», повністю або частково за заявкою Позичальника.

На виконання умов договору про надання кредиту від 26.12.2007 № 24/07-К ТОВ КБ «Столиця» перераховано ТОВ «Альтернатива Груп» грошові кошти на загальну суму 16 675 000 грн, а заборгованість за вказаним кредитом станом на 12.01.2015 (день підписання договору купівлі-продажу прав вимоги) не погашено.

Також встановлено, що в період 2008 - 2015 років предмет застави за кредитними договорами від 19.09.2007 № 19/07-К та від 26.12.2007 № 24/07-К перебував в повному обсязі в резервуарах ПАТ «Київенерго» за адресами: Київська ТЕЦ-6 АЕК «Київенерго» (м. Київ, вул. Пухівська, 1-А) та Київська ТЕЦ-5 АЕК «Київенерго» (м. Київ, вул. Промислова, 4).

При цьому ОСОБА_1 як ліквідатор ПАТ «Банк Столиця» на виконання обов`язків щодо ефективної ліквідації Банку з продажем майна за найвищими цінами не вжив жодних заходів з метою перевірки наявності предмета забезпечення за кредитними договорами ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп» та можливості звернути на нього стягнення або на інше майно ТОВ «ТД «Ресурси» за договорами № 24/07-К-42, № 19/07-К-22 від 25.11.2008.

ОСОБА_1 знаючи про наявність договорів застави товарів в обороті із ТОВ «ТД «Ресурси» за вказаними кредитами, всупереч вимогам Положення, не реалізовуючи покладені на нього обов`язки ліквідатора, зокрема щодо особистого належного забезпечення вимог кредиторів та продажу активів Банку за найвищою ціною, надав представникам юридичних осіб, зацікавлених у придбанні прав вимоги за вказаними кредитами, доступ до матеріалів кредитних справ за кредитним договором від 19.09.2007 № 19/07-К до ТОВ «Укрметалзабезпечення» та за кредитним договором від 26.12.2007 № 24/07-К до позичальника ТОВ «Альтернатива Груп» з метою подальшої реалізації майна Банку.

Відповідно до п. 10.1 глави 10 Положення ліквідатор визначає перелік активів банку, які підлягають продажу, та здійснює продаж як індивідуально визначеного ним активу, так і портфеля активів, формування якого може здійснюватися за різними критеріями.

Після проведення інвентаризації, оцінки майна (активів) банку і складання проміжного ліквідаційного балансу ліквідатор розпочинає продаж майна (активів) банку.

Згідно з п.10.2 глави 10 Положення ліквідатор здійснює продаж активів банку, у тому числі кредитної заборгованості, такими способами: проведення аукціону або конкурсу; проведення біржових торгів через товарну біржу; продаж через професійного учасника фондового ринку; продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі. Вибір способів продажу активів здійснюється ліквідатором з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною. Ліквідатор виставляє для продажу активи банку за ринковою вартістю, визначеною незалежним оцінювачем.

Пунктом 8.6 Положення визначено, що ліквідатор вживає заходів щодо оцінки активів банку, які підлягають відчуженню, відповідно до законодавства України про оцінку майна (активів). Ліквідатор залучає до оцінки активів банку незалежного оцінювача, визначеного ним за результатами проведеного конкурсу відповідно до глави 8 розділу V цього Положення. Ліквідатор зобов`язаний переконатися, що немає конфлікту інтересів із цією особою, і в її здатності діяти неупереджено.

За п. 6.10 Положення, ліквідатор зобов`язаний використовувати кошти ліквідаційної маси на задоволення вимог кредиторів банку та забезпечення ліквідаційної процедури.

Не виконуючи згадані положення нормативних актів, що регулювали порядок продажу активів Банку, неналежно виконуючи свої службові обов`язки ОСОБА_1 надав доступ до матеріалів кредитних справ представнику юридичної особи, зацікавленої у придбанні прав вимоги, не проконтролювавши при цьому повноту подачі в подальшому матеріалів для проведення відповідних оцінок їх вартості.

Так, реалізуючи повноваження, надані йому згідно з довіреністю № 21-08/11-1 від 23.04.2014, листом від 02.07.2014, підготовленим та поданим на фірмовому бланку Банку, представник юридичної особи, зацікавленої у придбанні прав вимоги за кредитами ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп», звернувся до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з проханням здійснити оцінку прав вимоги за вказаними кредитними договорами. Водночас разом з листом від 02.07.2014 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз передано окремі копії документів з кредитних справ для проведення експертного дослідження, при цьому не повідомлено експерта про наявність забезпечення за кредитами Банку з ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп» за договором застави товарів в обороті.

Згідно висновку експертного дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 8344/14-53 від 19.08.2014, вартість права вимоги за договорами про надання кредиту № 19/07-К від 19.09.2007 та № 24/07-К від 26.12.2007 дорівнює нулю, оскільки кредитна заборгованість є безнадійною. При цьому можливість стягнення предмета забезпечення навіть не досліджувалася у зв`язку з неповним представленням експерту відомостей кредитних справ та відсутністю в оцінювача даних про наявність забезпечення за договорами.

11.08.2014, ОСОБА_1 , як ліквідатор Банку на виконання умов договору № 13-03/28 від 28.03.2013 звернувся до суб`єкта підприємницької діяльності Чернова А.В. з листом № 01/322/1, у якому просив оцінити кредитну заборгованість за кредитивними договорами, укладеними між Банком, ТОВ «Альтернатива груп» та ТОВ «Укрметалзабезпечення. Цим листом ОСОБА_1 також повідомив оцінювача Чернова А.В. про отримання Банком трьох пропозицій про викуп зазначеної заборгованості, а саме: від ТОВ «І.С. Інвест», ТОВ «Глобалторг» та ТОВ «ГЛТ Груп». При цьому ОСОБА_1 19.08.2014 передав Чернову А.В. копію експертного дослідження № 8344/14-53 від 19.08.2014, яке й покладено в основу звітів про незалежну оцінку прав вимоги Банку за кредитними договорами, укладеними між Банком, ТОВ «Альтернатива Груп» та ТОВ «Укрметалзабезпечення» від 20.08.2014, підготовлених Черновим А.В .

Під час проведення оцінки майна ОСОБА_1 не забезпечив врахування суб`єктом підприємницької діяльності Черновим А.В. всіх відомостей щодо наявності забезпечення за кредитними договорами, можливість здійснення на них стягнення, укладеними між Банком та ТОВ «Альтернатива Груп» і ТОВ «Укрметалзабезпечення», у зв`язку з чим вартість забезпечення за цими кредитами не була предметом оцінки Чернова А.В .

Таким чином, наступного дня після проведення Київським науково- дослідним інститутом судових експертиз експертного дослідження Чернов А.В. підготував звіти про оцінку прав вимоги Банку за кредитними договорами, укладеними між Банком, ТОВ «Альтернатива Груп» та ТОВ «Укрметалзабезпечення», відповідно до яких вартість прав вимоги Банку за договором про надання кредиту № 19/07-К від 19.09.2007 до ТОВ «Укрметалзабезпечення» становить 27 516 грн без ПДВ, прав вимоги Банку за договором про надання кредиту № 24/07-К від 26.12.2007 до ТОВ «Альтернатива Груп» - 34 472 грн без ПДВ. Загальна вартість права вимоги за кредитними договорами відповідно до звітів про оцінку майна склала всього 61 988 грн без ПДВ. Вартість визначена лише на підставі листів-пропозицій майбутніх покупців.

При цьому у вказаних звітах оцінювачем зазначено, що права вимоги за кредитними договорами не забезпечені заставою, вартість визначалась лише права вимоги за кредитними договорами, без врахування наявності забезпечення за договорами про заставу товарів в обороті № 24/07-К-42, № 19/07-К-22 від 25.11.2008.

ОСОБА_1 , неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, недоліки звітів про оцінку прав вимоги щодо неврахування наявності забезпечень заставами залишив поза увагою, не забезпечивши належної оцінки вартості прав вимоги за кредитними договорами з метою їх продажу за найбільшою вартістю, листом від 12.09.2014 № 01/405 повідомив управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України, що на позабалансовому рахунку № 9611 «Списана у збиток заборгованість за кредитними операціями» ПАТ «Банк Столиця» враховується безнадійна кредитна заборгованість на суму 34 236 690,66 грн, яка була списана з балансу ПАТ «Банк Столиця» 29.12.2010. Зазначена кредитна заборгованість представляє собою права вимоги ПАТ «Банк Столиця» за договором про надання кредиту від 26.12.2007 № 24/07-К до позичальника ТОВ «Альтернатива Груп» та за договором про надання кредиту від 19.09.2007 № 19/07-К до ТОВ «Укрметалзабезпечення». При цьому ОСОБА_1 без вжиття заходів щодо можливості звернення стягнення на предмет застави, зазначені відомості про те, що заборгованості не забезпечені заставою/іпотекою майна. До листа додано складений та підписаний ОСОБА_1 висновок ліквідатора ПАТ «Банк Столиця» про порядок продажу майна (активів), його склад, умови та строки продажу, у якому також вказано, що нібито згадані активи є безнадійними та не забезпечені заставою.

Рішенням Національного банку України № 528 від 27.11.2014 «Про погодження порядку продажу майна (активів) Банку його складу, умов та строків придбання» комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем, розглянувши висновок Генерального департаменту банківського нагляду, висновок ліквідатора Банку, надісланий листом № 01/405 від 12.09.2014, погодила порядок продажу майна (активів) Банку, а також його склад, умови та строки придбання за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб`єктом оціночної діяльності, загальною оціночною ринковою вартістю 61 988 грн (без ПДВ), а саме майнових прав за кредитними договорами у кількості 2 одиниці, що укладені між Банком та юридичними особами і зазначені в інформації про активи та надані з листом ліквідатора Банку № 01/405 від 12.09.2014.

При цьому, у тому числі листом № 02-15947/14 від 17.12.2014 ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 15.12.2014 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено виплати відшкодування для 416 осіб вкладників Банку на загальну суму 29 060 352,13 гривні.

10.12.2014 ОСОБА_1 направив Директору ТБ «Перша Товарна Біржа» Кульбачному Д.В. лист № 01/231-1 щодо організації продажу активів, а саме майнових прав за кредитними договорами у кількості 2 одиниці, що укладені між Банком та юридичними особами, за загальною оціночною ринковою вартістю 61 988 гривень.

05.01.2015, перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 45/2 керівником ТБ «Перша Товарна Біржа» Кульбачним Д.В. за участю двох учасників - представника компанії ТОВ «І.С. Інвест», яка раніше зверталася до Банку з листом № 0508/14-1 від 05.08.2014, та представника ТОВ «Євроізол», було проведено аукціон з продажу прав вимоги за кредитами ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп».

Об`єктом продажу під час аукціону 05.01.2015 були майнові права (право вимоги) за кредитними договорами у кількості 2 одиниці, що укладені між ПАТ «Банк Столиця» та юридичними особами (позичальниками), а саме:

Право вимоги ПАТ «Банк Столиця» за кредитним договором № 24/07-К до ТОВ «Альтернатива Груп», а також всі права вимоги Власника (Продавця) до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Власнику (Продавцю), щодо виконання Позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов`язків за Кредитними договорами та Договорами забезпечення.

Право вимоги ПАТ «Панк Столиця» за кредитним договором № 19/07-К до ТОВ «Укрметалзабезпечення», а також всі права вимоги Власника (Продавця) до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Власнику (Продавцю), щодо виконання Позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та Договорами забезпечення.

Початкова вартість лота без урахування ПДВ складала 61 988 грн. Переможцем торгів став учасник № 1 - ТОВ «І.С. Інвест», який придбав лот за ціною 68 186 грн. 80 коп. без урахування ПДВ.

12.01.2015, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, ОСОБА_1 , не здійснивши жодних заходів щодо стягнення боргу за договорами кредиту із заставодавця та не вживши заходів для належної оцінки вартості права вимоги за договорами застави товарів в обороті з урахуванням наявності забезпечення заставами, отримавши погодження лише на продаж прав вимоги за договорами кредиту, знаючи про наявність заборгованості Банку перед Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 29 060 352,13 грн, у м. Києві за адресою: просп. П. Тичини, 8, кв. 89, від імені Банку підписав договір купівлі-продажу прав вимоги та акт приймання-передавання за кредитами ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп», згідно з п. 2.4 якого з дня підписання акта приймання - передавання ТОВ «І.С. Інвест» набуває статусу Нового Кредитора щодо Позичальників за кредитними договорами, а також щодо осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення.

При цьому ринкова вартість мазуту марки М-100 в обсязі 28 164,25 тонни, яким було забезпечено кредити ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп», на 12.01.2015 могла становити щонайменше 216 245 111,5 грн. Вартість права вимоги за договорами про надання кредиту від 19.09.2007 № 19/07-К та від 26.12.2007 № 24/07-К, укладеними ПАТ «Банк Столиця» з ТОВ «Укрметалозабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп» з урахуванням договорів застави товарів в обороті, на 12.01.2015 становила 61 099 000 гривень.

Відповідно до вимог Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20.09.2001 № 2740-ІІІ та Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 30.08.2002 № 1301/268, на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб покладалися обов`язки щодо проведення виплат гарантованих сум вкладникам неплатоспроможного ПАТ «Банк Столиця». Ліквідатором ПАТ «Банк Столиця» листом від 21.02.2012 № 14-262 надіслано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб перелік вкладників ПАТ «Банк Столиця». Надалі директором-розпорядником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шаровою О.І. направлено на адресу ПАТ «Банк Столиця» відповідну заяву від 27.02.2012 № 09-627/12 про задоволення кредиторських вимог на загальну суму 29 090 738,34 грн. За вищевказаною заявою, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на підставі ст. 33 Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20.09.2001 № 2740-ІІІ набуває права кредитора щодо учасника (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на всю суму, що підлягає відшкодуванню, з дня настання недоступності вкладів. У подальшому, протягом 2013 - 2014 років, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виплачено вкладникам ПАТ «Банк Столиця» відшкодування на суму 29 060 352, 13 грн, які відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» повинні бути повернуті за рахунок майна Банку, але в подальшому через дії ОСОБА_1 . Фонду не повернуті.

Таким чином, діями ліквідатора ПАТ «Банк Столиця» ОСОБА_1 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заподіяні збитки на суму 29 060 352, 13 грн, що в понад 600 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Отже, ОСОБА_1 , будучи службовою особою Національного банку України, уповноваженою на виконання функцій ліквідатора ПАТ «Банк Столиця», неналежно виконуючи свої службові обов`язки щодо забезпечення найбільш ефективного продажу активів банку здійснив продаж майна, а саме забезпечених заставами прав вимог банку на суму 34 236 690,66 грн за кредитним договором № 19/07-К від 19.09.2007 до позичальника ТОВ «Укрметалзабезпечення» та за кредитним договором № 24/07-К від 26.12.2007 до ТОВ «Альтернатива Груп» за заниженою вартістю - 68 186,80 грн, що призвело до завдання збитків державі в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 29 060 352,13 гривні.

29.03.2019 у зв`язку із встановлення доказів зловживань ОСОБА_1 повідомлено про підозру.

24.12.2019 обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 направлено до суду для розгляду по суті.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 04.06.2020 підтверджено вказані обставини та на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України ліквідатора ПАТ «Банк Столиця» ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності.

Слід звернути увагу на те, що в силу п. 10.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369, вибір способів продажу активів банку здійснюється ліквідатором з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною. Ліквідатор виставляє для продажу активи банку за ринковою вартістю, визначеною незалежним оцінювачем.

У цьому випадку активи ПАТ «Банк Столиця» у вигляді прав грошових вимог до ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп» були виставлені ліквідатором ОСОБА_1 для продажу на аукціоні не за ринковою вартістю, оскільки їх оцінка була здійснена з істотними порушеннями.

Так, із протоколу № 01-01/15 аукціону з продажу майна ПАТ «Банк Столиця» від 05.01.2015 та договору від 12.01.2015 вбачається, що на аукціоні продавалися права грошових вимог ПАТ «Банк Столиця» до ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп» з урахуванням того, що вони забезпечені заставою ТОВ «ТД «Ресурси».

Натомість із 2-х Звітів про незалежну оцінку від 20.08.2014, виконаних суб`єктом підприємницької діяльності Черновим А.В. , якими була визначена вартість згаданих прав вимоги для проведення аукціону (копії звітів додаються), вбачається, що оцінка вартості вказаних прав вимоги була здійснена оцінювачем без урахування того, що вони забезпечені заставою ТОВ «ТД «Ресурси».

Крім того, рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем Національного банку України від 27.11.2014 № 528 погоджено порядок продажу майнових прав за кредитними договорами між ПАТ «Банк Столиця» та юридичними особами. Погодження не надавалося на продаж прав вимоги за договором про заставу товарів в обороті за вказаними кредитними договорами. Одночасно реалізація прав вимоги за договорами застави виходить за межі погодження Національного банку України та призводить до порушення статті 95 Закону України «Про банки і банківську діяльність», глави 10 розділу VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369.

Це спричинило те, що вказані права вимоги на загальну суму 34236690,66 грн були оцінені оцінювачем Черновим А.В. та виставлені ліквідатором ОСОБА_1 для продажу на аукціон за істотно заниженою вартістю, що становила 61 988 грн, та були продані за 68 186,80 гривень.

Таким чином, були порушені державні інтереси України, що пов`язано з невиконанням нормативних вимог Національного банку України та тим, що у зв`язку з ліквідацією ПАТ «Банк Столиця» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснив виплати гарантованих державою сум відшкодування за депозитами вкладникам вказаного банку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності.

Тобто виплати гарантованих державою сум за депозитами вкладникам ПАТ «Банк Столиця» були здійснені Фондом за рахунок державної власності. Внаслідок цього Фонд гарантування вкладів фізичних осіб набув до ПАТ «Банк Столиця» права грошової вимоги для відшкодування вказаних витрат, здійснених за рахунок державної власності (п. 1 ч. 2 ст. 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Внаслідок продажу прав вимоги ПАТ «Банк Столиця» до ТОВ «Укрметалзабезпечення» та ТОВ «Альтернатива Груп», забезпечених заставою ТОВ «ТД «Ресурси», на аукціоні 05.01.2015 за значно заниженою вартістю, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб було позбавлено можливості повернути в державну власність вказані витрати на суму 29 060 352,13 грн, що підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 2232/17 від 28.02.2018 (копія наявна у матеріалах справи).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 ГК, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК, відповідно до частини 1 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Встановлені вище обставини свідчать про те, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 укладений особою без відповідних повноважень, а саме без погодження Національного банку України, що призводить до порушення статті 95 Закону України «Про банки і банківську діяльність», глави 10 розділу VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 369, а отже суперечить частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки вчинений із порушенням вимог чинного законодавства, що наведено вище.

Крім того, цивільне та господарське законодавство України встановлює таку підставу для недійсності правочину, як порушення інтересів держави та суспільства.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1).

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина 2).

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина 3).

Тобто стаття 228 ЦК України фактично містить окремі склади недійсних правочинів: 1) правочин, що порушує публічний порядок; 2) правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства; 3) правочин, що суперечить моральним засадам суспільства.

Для з`ясування поняття «інтереси держави та суспільства» показовим є рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної Прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво Прокуратурою України інтересів держави та суспільства), де розкривається зміст поняття «інтереси держави». Конституційний Суд зазначив: державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Тому інтереси держави та суспільства порушуються в разі порушення нормативних актів, у яких вони закріплені. Безпосереднім об`єктом посягання з боку учасників незаконного правочину є публічно-правові акти за своєю природою .

Одними із таких нормативно-правових актів є, у відповідності з покладеними Конституцією України на Національний банк України функціями та повноваженнями є, зокрема Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства № 369 від 28.08.2001р., зареєстровану в Міністерстві юстиції України 27.09.2001р. за № 845/6036, яке входить до системи нормативно-правових актів в сфері банківської діяльності.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» є спеціальним законом, який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків та яким врегульовано відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків в Україні.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. Національний банк здійснює регулювання та банківській нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України «Про Національний банк України», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Імперативними положеннями статей 99, 100 Конституції України визначено, що Національний банк України є центральний банком держави, до основної функції якого належить забезпечення стабільності грошової одиниці, а також розроблення основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком держави, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

У відповідності з положеннями статті 7 вказаного Закону, до функцій (повноважень) центрального банку держави віднесено, зокрема, здійснення банківського регулювання та нагляду на індивідуальній та консолідованій основі, встановлення для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; визначення та проведення грошово-кредитної політики тощо.

На виконання покладених на Національний банк України завдань та функцій, останній на підставі ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» наділений повноваженням видавати нормативно-правові акти, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку, які набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті.

Таким чином, виключно Національний банк України, як центральний банк держави, визначає та встановлює вимоги і критерії до банків України, видає обов`язкові до виконання нормативно-правові акти, що регулюють банківську діяльність та банківські операції, з метою виконання основної функції, покладеного на нього державою в силу приписів Основного Закону - забезпечення стабільності грошової одиниці, розроблення основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням, включаючи здійснення банківського регулювання та нагляду на індивідуальній та консолідованій основі, встановлення для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; визначення та проведення грошово-кредитної політики, що у сукупності становить одну з ключових ланок дотримання сталого функціонування економічних процесів в країні.

До правочинів які вчинені з порушенням інтересів держави та суспільства слід також віднести договори, що вчиняються з умислом щодо порушення нормативно-правових актів, що регулюють господарські відносини та пов`язані із захистом економічної конкуренції, управлінням об`єктами державної власності, оподаткуванням тощо.

Правочин, який порушує інтереси держави та суспільства, має такі ознаки:

1) суперечність між метою, яку прагнуть досягти учасники правочину, та інтересами держави суспільства;

2) ця суперечність зачіпає суттєві інтереси держави та суспільства;

3) учинений правочин суттєво порушує інтереси держави та суспільства.

Правочини, що порушують інтереси держави та суспільства, неможливо визначити вичерпним переліком у нормативно-правових актах.

Під такий антисоціальний правочин мають підпадати правочини, які порушують публічні нормативно-правові акти: валютне, митне, податкове, антимонопольне, банківське й інше публічне правове законодавство, в якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічні безпеки держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України для визнання правочину недійсним із підстав суперечності інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, на відміну від правочин; що порушує публічний порядок (ч. 1 ст. 228 ЦК У країни), не вимагається умислу на настання протизаконного результату. Умисел сторін у разі вчинення правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, впливає лише на його наслідки, які мають конфіскаційний характер.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами Генеральної прокуратури про те, що спірний договір купівлі-продажу прав вимоги, який укладено з порушення вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства № 369 від 28.08.2001, є таким що порушує інтереси держави та спрямований на незаконне заволодіння чужим майном, що призвело до завдання збитків державі в особі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на суму 29 060 352,13 грн.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Вищого антикорупційного суду, викладеній в ухвалі 04.06.2020 за результатам розгляду справи № 991/2995/19 (за матеріалами кримінального провадження САП ГП України №5201900000000053 щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України).

Прокурор також доводить, що правочин вчинено в результаті зловмисної домовленості представників ТОВ «І.С.Інвест» (переможець аукціону), ТОВ «Євроізол» та ПАТ «Банк Столиця».

У статті 232 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Так, за змістом зазначеної норми правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17).

Отже, розглядаючи позов про визнання недійсним договору на підставі статті 232 Цивільного кодексу України, суд має врахувати, що необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Звертаючись із позовом про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 Цивільного кодексу України і лише за наявності таких обставин суд може визнати такий договір недійсним.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 господарського процесуального кодексу України).

Зазначений принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи; передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Водночас цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В обґрунтування наявності обставин зловмисної домовленості при укладення осопрюваного договору, прокурор зазначає про те, що правочин вчинено в результаті зловмисної домовленості представників ТОВ «І.С.Інвест» (переможець аукціону), ТОВ «Євроізол» та ПАТ «Банк Столиця» (підстава недійсності - ст. ст. 230, 232 ЦК України). Так, Харін О.М. представляючи ПАТ «Банк Столиця» при оцінці вартості права вимоги, а потім представляючи ТОВ «І.С.Інвест» на торгах та будучи пов`язаним із іншим учасником торгів, самостійно організував укладення оспорюваного правочину для вигідних для себе умовах за значно заниженою вартістю. Викладені обставини вказують на зловмисну домовленість між ТОВ «І.С.Інвест» та ПАТ «Банк Столиця» в частині продажу права вимоги за заниженою вартістю, без погодження НБУ.

Як вбачається з матеріалів справи, в аукціоні 05.01.2015 брали участь два учасники - ТОВ «І.С.Інвест» (переможець) і ТОВ «Євроізол».

При цьому від імені ТОВ «І.С.Інвест» на підставі довіреності діяв Харін О.М., що підтверджується протоколом №01-01/15 відкритих торгів (аукціону) з продажу майна ПАТ «Банк Столиця».

Матеріалами справи також підтверджуються обставини уповноваження Харіна О.М. на вчинення дій від імені ПАТ «Банк Столиця», зокрема на замовлення експертного висновку, що підтверджується самим висновком експертного дослідження №8344/14-53 від 19.08.2014 та довіреністю №21-08/11-1 від 23.04.2014.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що існують обставини, які з великою вірогідністю свідчать про домовленість у розумінні положень статті 232 ЦК України між представником ПАТ «Банк Столиця» - ліквідатором ОСОБА_1 та представником ТОВ «І.С. Інвест» Харіним О.М. про укладення оспорюваного договору купівлі-продажу прав вимоги за завідомо зниженою вартістю на користь переможця аукціону.

При цьому судом також враховано обставини доведення прокурором порушення ОСОБА_1 покладених на нього як ліквідатора повноважень та порушення чинного законодавства при проведенні оспорюваних аукціону та укладенні договору.

Стосовно доводів прокурора про те, що спірний правочини вчинено через помилку ліквідатора банку, слід зазначити наступне.

За змістом частини 1 статті 229 ЦК, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Таким чином, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №916/918/21.

Разом з тим, прокурором та позивачами не доведено обставини, які би свідчили про неправильне сприйняття ліквідатором ПАТ «Банк Столиця» ОСОБА_1 вчинюваних ним дій та відповідно їх наслідків (продаж на аукціоні заборгованості за істотно заниженою ціною), навпаки прокурором доведено обставини зловживань ОСОБА_1 наданих повноважень як ліквідатору.

Відтак, на думку колегії суддів, наявність підстав для застосування правових наслідків правочину, який вчинено під впливом помилки, відповідно до положень статті 229 ЦК України, не підтвердились.

З огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів дійшла до висновку про те, що прокурором доведено обставини проведення аукціону з продажу прав вимоги відбулось з порушенням Глави 10 розділу VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 та статті 95 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а укладений за його результатами договір купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 між ПАТ «Банк Столиця» та ТОВ «І.С. Інвест» є недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228, ст. ст. 232, 238 Цивільного кодексу України.

За вказаних обставин, позовні вимоги в частині визнання недійсним аукціону з продажу прав вимоги та договору купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 підлягають задоволенню.

При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на преюдиційність обставин, встановлених за результатами розгляду справи №910/19729/16 з урахуванням розгляду заяви за нововиявленими обставинами, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання спірного аукціону та укладеного за його результатами договору купівлі-продажу прав вимоги недійсними, суд першої інстанції послався на преюдиційність обставин, встановлених за результатами розгляду справи № 910/19729/16 з урахуванням розгляду заяви за нововиявленими обставинами.

За висновками суду першої інстанції, предмет розгляду справи № 910/19729/16 з урахуванням заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та предмет (пункт один, два позовної заяви) справи № 910/6042/21, яка розглядається на даний час є ідентичними і заявлені з тих самих підстав.

Реалізуючи передбачене статтями 55, 124 Конституції України, ст. 15 ЦУ України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, шляхом звернення до суду, особа - позивач вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про те, що її права та законні інтереси потребують захисту, ким вони порушені та спосіб їх захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою до визначеного позивачем відповідача (кола відповідачів) про захист своїх прав та законних інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача (-ів), стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту прав та законних інтересів.

Положеннями частини третьої статті 13, частини першої статті 74, п. 5 частини третьої статті 162 ГПК України на позивача покладено обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Так, в рамках справи № 910/19729/16 розглядався позов ТОВ «ТД «Ресурси» (заставодавець у спірних правовідносинах) до ПАТ «Банк Столиця» та ТОВ «І.С. Інвест» про визнання недійсним результатів спірного аукціону (торгів) 05.01.2015р. та укладеного за його результатами між відповідачами Договір купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015.

Разом з тим, в рамках розгляду даної господарської справи № 910/6042/21 позов про визнання недійсним спірного аукціону (торгів) та укладеного за його результатами договору купівлі-продажу було подано спеціальним суб`єктом - Офісом Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України, які у відповідності положенням ГПК України набули процесуального статусу позивача у даній справі.

Отже, позивачі у справах № 910/19729/16 та № 910/6042/21 є різними, що зумовило відмінність обґрунтування підстав звернення з позовом та доведення факту порушення прав законних інтересів конкретного позивача, як того вимагає процесуальний закон з урахуванням положень ст.ст. 15, 16 ЦК України.

В рамках розгляду справи № 910/19729/16 позивач - ТОВ «ТД «Ресурси» обґрунтовував вимоги тим, що аукціон з продажу майна ПАТ «Банк Столиця», організатором якого була Товарна біржа «Перша Товарна Біржа», проведено з порушенням приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства № 369 щодо порядку визначення початкової ціни предмету продажу.

Одночасно, позивачем було наголошено, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки банк на момент проведення спірних торгів мав наявну та непогашену заборгованість перед Національним банком України за кредитами рефінансування. Крім того, доводилось, що спірний правочин є договором факторингу, а оскільки відповідач-1 не має статусу фінансової установи, то не може бути фактором.

Разом з тим, в рамках розгляду даної господарської справи № 910/6042/21, звертаючись до господарського суду з вимогами про визнання недійсним спірного аукціону та укладеного за його результатами договору купівлі-продажу прав вимоги, Генеральний прокурор обґрунтовував позов тим, що спірний аукціон з продажу прав вимоги за кредитами проведений з порушенням вимог Глави 10 розділу VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 та ст. 95 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а укладений за його результатами договір купівлі-продажу прав вимоги від 12.01.2015 між ПАТ «Банк Столиця» та ТОВ «І.С. Інвест» є недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228, ст.ст. 229, 232, 234, 238 ЦК України.

При цьому, обґрунтовуючи наявність підстав, вважати спірний правочин з купівлі-продажу недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, прокурор зазначив, що такий правочин порушує інтереси держави, оскільки спрямований на незаконне заволодіння чужим майном (правами вимоги за ліквідним активом Банку) та спричиненням збитків державі в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 29060352,13 грн державних коштів, виплачених вкладникам ПАТ «КБ «Столиця».

Крім того, Генеральний прокурор звернув увагу про наявність підстав вважати зазначені правочини з купівлі-продажу та відступлення прав вимоги таким, що містить ознаки нікчемності, передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Наведене вище свідчить про те, що позивач, тобто особа, яка звернулася за захистом свого суб`єктивного цивільного права та інтересу (або орган, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб) та підстави позову у справі № 910/19729/16 суттєво відрізняються від аналогічних чинників у даній господарській справі № 910/6042/21, чим спростовується висновки суду першої інстанції про ідентичність справ та підстав заявлених позовних вимог.

Наведена вище відмінність суб`єктного складу та підстав позову потягла за собою й специфіку підстав відмови у позові ТОВ «ТД «Ресурси» по справі № 910/19729/16.

Так, зі змісту судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів у справі № 910/19729/16 слідує, що з позовними вимогами про визнання недійсним спірного аукціону (торгів) від 05.01.2015 та укладеного за його результатами договору купівлі-продажу прав вимоги звернувся ТОВ «ТД «Ресурси» (заставодавець за договорами застави 1 та 2), який не був а ні учасником спірного аукціону, а ні учасником спірного правочину з купівлі-продажу прав вимоги, на що звернули увагу суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях резюмуючи висновок, про що позивачем не доведено належними та допустимим доказами порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів у зв`язку проведенням спірного аукціону та укладеним за його результатами правочином.

На вказане звернув увагу й Верховний Суд, у провадженні якого перебувала дана справа за касаційною скаргою Фонду на рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, який у своїй постанові від 24.12.2020 зазначив про те, що враховуючи умови договорів застави 1 та 2, суди дійшли висновку, що з відчуженням права вимоги до боржників, в забезпечення виконання зобов`язань яких позивачем передано майно в заставу, та з укладенням договору від 12.01.2015 купівлі-продажу майнових прав за результатами аукціону, проведеного 05.01.2015, права та обов`язки ТОВ «Торговий дім «Ресурси» як заставодавця ніяким чином не змінились, а законні інтереси не порушились.

Крім того, Верховний Суд у вказаній постанові резюмував підстави відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ТД «Ресурси», обґрунтованих в частині посилання положення ч. 3 ст. 228 та ст. 1077 ЦК України, зазначивши, що суди визнали безпідставними та юридично неспроможними твердження ТОВ «ТД «Ресурси» про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу, та дійшли висновку про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих у розумінні ст. 34 ГПК України доказів наявності у будь-якої із сторін договору від 12.01.2015 наміру щодо настання відповідних наслідків, що порушували б інтереси держави та суспільства, у той час як наявність у ПАТ «Банк Столиця» суми непогашеного рефінансування перед Національним банком України ніяким чином не вказує на наявність наміру відповідача-1 при укладанні спірного правочину порушити інтереси держави.

Наведеного суд першої інстанції не врахував, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про те, що підстави позову ТОВ «ТД «Ресурси» у справі № 910/19729/16 та підстави позову Генерального прокурора у даній господарській справі № 910/6042/21 є ідентичними.

У даному контексті також є необґрунтованими висновки суду першої інстанції в частині посилань на перегляд судових рішень у справі № 910/19729/16 за нововиявленими обставинами.

Так, у згаданій вище постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 910/19729/16, суд касаційної інстанції підтримав висновок Північного апеляційного господарського суду про те, що у випадку порушення прав Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який ініціював перегляд рішень за нововиявленими обставинами посилаючись на факти, встановлені Вищим антикорупційним судом України в ухвалі від 04.06.2020 у справі № 991/2995/19, оспорюваними аукціоном і правочином, він не був позбавлений права при вирішенні спору сторін по суті звернутися до суду у цій справі з позовною заявою як третя особа з самостійними вимогами щодо предмету спору, а не вчинивши вказаних дій, має усвідомлювати правові наслідки їх не вчинення, та на тому, що чинне процесуальне законодавства не надає господарському суду право на стадії перегляду рішення за нововиявленими обставинами змінювати процесуальний статус учасника з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на позивача, на необхідності чого фактично наполягав апелянт, посилаючись на те, що суд першої інстанції формально підійшов до процедури перегляду рішення суду цій справі за нововиявленими обставинами.

Тобто, згідно вказаних висновків суду касаційної інстанції, обставини, покладені в основу обґрунтувань заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд судових рішень у справі № 910/19729/16 за нововиявленими обставинами мали бути покладені останнім в обґрунтування підстав самостійного позову як третьої особи у цій справі або шляхом ініціювання ним окремого позову.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги № 05/04/16 від 05.04.2016, колегія суддів зазначає наступне.

05.04.2016 між ТОВ «І.С.Інвест» відступило на користь ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт- Експорт» набуте права вимоги на загальну суму 34 236 690,66 грн на підставі договору відступлення права вимоги № 05/04/16.

Позов в цій частині, подано з підстав того, що оспорюваний договір:

1) суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки його предметом є права вимоги, які набуті незаконно за істотно заниженою вартістю, та його стороною є ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», яке є фіктивним суб`єктом підприємництва, що діяв з метою прикриття незаконної діяльності. Представники ТОВ «І.С. Інвест» усвідомлювали протиправність набуття ними права вимоги та подальшу його передачу фіктивній юридичній особі;

2) порушує публічний порядок та інтереси України, оскільки його предмет - права вимоги, які набуті незаконно, його стороною є ТОВ «Іссахар- Зевулун Імпорт-Експорт», яке є фіктивним суб`єктом підприємництва, та він спрямований на прикриття незаконної діяльності, пов`язаної із незаконним заволодінням вказаними правами вимоги, продаж яких за істотно заниженою вартістю призвів до позбавлення можливості повернення у державну власність витрат на суму 29 060 352,13 грн, що завдало державі збитків в особливо великих розмірах (підстава недійсності - ст. 228 ЦК України);

3) є фіктивним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а лише для прикриття незаконної діяльності (підстава недійсності - ст. 234 ЦК України).

За доводами прокуратури, ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» є суб`єктом фіктивного підприємництва, а укладений ним із ТОВ «І.С.Інвест» договір відступлення права вимоги № 05/04/16 від 05.04.2016 спрямований на прикриття незаконної діяльності, пов`язаної із протиправним заволодінням вказаними правами вимоги, продаж яких за істотно заниженою вартістю призвів до позбавлення можливості повернення у державну власність витрат на суму 29 060 352,13 грн, що завдало Україні збитків в особливо великих розмірах.

На підтвердження викладених обставин подано ухвалу Київського апеляційного суду від 05.02.2019 у справі № 752/25120/18 (копія додана до позову) та постанову Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 752/25120/18.

Так, із зазначених вище ухвали та постанови у справі №752/25120/18 вбачається, що допитаний під час розслідування ОСОБА_5 , будучи лише формально учасником та засновником ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», пояснив, що ніякої господарської діяльності ні він, ні ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт- Експорт» не здійснювали та договір № 05/04/16 від 05.04.2016 не міг бути спрямованим на настання будь-яких наслідків.

Так, придбане ОСОБА_5 ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» у січні 2015 року використано іншими особами для прикриття незаконної діяльності щодо заволодіння за зниженою вартістю правом вимоги ПАТ «Банк Столиця» в розмірі 34236000 грн за кредитними договорами з ТОВ «Укрметалзабезпечення» і ТОВ «Альтернатива Груп», забезпеченими майновою заставою, що призвело до додаткових витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та заподіяння йому збитків на загальну суму 29060352,13 грн.

При цьому ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» використано для забезпечення переходу права вимоги на предмет застави від ТОВ «І.С. Інвест» до ТОВ «Юридична компанія «Анкіл» нібито за договорами з ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» про відступлення права вимоги та поставки нафтопродуктів, що були відображені лише на папері, не були спрямовані на виконання будь-яких зобов`язань та як наслідок, сприяли унеможливленню витребування права вимоги іншими особами, приховуванню джерела походження активів, дійсного їх утримувача та власника.

Разом з тим, у ТОВ ««Іссахар-Зевулун Імпорт- Експорт» для виконання договорів відсутні будь-які виробничі потужності, механізми та засоби, підприємство не відповідає спеціальним вимогам законодавства щодо купівлі-продажу пального спеціальними суб`єктами, які зареєстровані як платники акцизного податку та з оформленням спеціальних документів (паспорта якості палива).

За ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вказаної вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно із ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вказані обставини свідчать про те, що договір відступлення права вимоги № 05/04/16 від 05.04.2016:

- суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки його предметом є права вимоги, які набуті незаконно за істотно заниженою вартістю, та його стороною є ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», яке є фіктивним суб`єктом підприємництва, що діяв з метою прикриття незаконної діяльності. Представники ТОВ «І.С. Інвест» усвідомлювали протиправність набуття ними права вимоги та подальшу його передачу фіктивній юридичній особі;

- порушує публічний порядок та інтереси України, оскільки його предмет - права вимоги, які набуті незаконно, його стороною є ТОВ «Іссахар- Зевулун Імпорт-Експорт», яке є фіктивним суб`єктом підприємництва, та він спрямований на прикриття незаконної діяльності, пов`язаної із незаконним заволодінням вказаними правами вимоги, продаж яких за істотно заниженою вартістю призвів до позбавлення можливості повернення у державну власність витрат на суму 29 060 352,13 грн, що завдало державі збитків в особливо великих розмірах;

- є фіктивним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а лише для прикриття незаконної діяльності.

За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 31.10.2019 у справі № 910/15587/18, якщо суд у вирішенні спору з`ясує, що оспорюваний правочин є нікчемним, суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність. Отже, пред`явлення позивачем позову про визнання нікчемного правочину недійсним (нікчемним) є обґрунтованим і не суперечить законодавству України та судовій практиці Верховного Суду.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що договір відступлення права вимоги № 05/04/16 від 05.04.2016 також підлягає визнанню недійсним (нікчемним), а позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції не відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі №910/6042/21 - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі №910/6042/21 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі №910/6042/21 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсними результати відкритих торгів (аукціону) з продажу майна Публічного акціонерного товариства «Банк Столиця», проведеного 05.01.2015 Товарною біржею «Перша Товарна Біржа», оформлених протоколом №01-01/15 від 05.01.2015, лот №1.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 12.01.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк Столиця» в особі ліквідатора від Національного банку України і Товариством з обмеженою відповідальністю «І.С.Інвест».

Визнати недійсним договір відступлення права вимоги №05/04/16 від 05.04.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «І.С.Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ісаахар-Зевулун Імпорт-Експорт».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк Столиця" (вул. Маршала Тимошенко, 29-б, м. Київ, 04205, код 26520464) на користь Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01001, код 00034051) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "І.С. Інвест" (вул. Ольжича, 27/22 оф.6, м. Київ, 04060, код 33630923) на користь Офісу Генерального прокурора (вул. різницька, 13/15, м. Київ, 01001, код 00034051) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іссахар - Зевулун Імпорт - Експорт" (вул. Балукова,1, м. Вишневе, Київська область, Києво-Святошинський район, 08133, код 32455021) на користь Офісу Генерального прокурора (вул. різницька, 13/15, м. Київ, 01001, код 00034051) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк Столиця" (вул. Маршала Тимошенко, 29-б, м. Київ, 04205, код 26520464) на користь Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01001, код 00034051) 3438 (три тисячі триста вісімдесят) грн 34 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "І.С. Інвест" (вул. Ольжича, 27/22 оф.6, м. Київ, 04060, код 33630923) на користь Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01001, код 00034051) 3438 (три тисячі триста вісімдесят) грн 34 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іссахар - Зевулун Імпорт - Експорт" (вул. Балукова,1, м. Вишневе, Київська область, Києво-Святошинський район, 08133, код 32455021) на користь Офісу Генерального прокурора (вул. різницька, 13/15, м. Київ, 01001, код 00034051) 3438 (три тисячі триста вісімдесят) грн 34 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк Столиця" (вул. Маршала Тимошенко, 29-б, м. Київ, 04205, код 26520464) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053, код 21708016) 3438 (три тисячі триста вісімдесят) грн 34 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "І.С. Інвест" (вул. Ольжича, 27/22 оф.6, м. Київ, 04060, код 33630923) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053, код 21708016) 3438 (три тисячі триста вісімдесят) грн 34 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іссахар - Зевулун Імпорт - Експорт" (вул. Балукова,1, м. Вишневе, Київська область, Києво-Святошинський район, 08133, код 32455021) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053, код 21708016) 3438 (три тисячі триста вісімдесят) грн 34 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/6042/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 27.06.2022.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді О.В. Агрикова

І.М. Скрипка


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	17.01.2022
Оприлюднено	01.07.2022
Номер документу	105009377
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань банківської діяльності

Тищенко А.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 17.01.2022 по справі 910/6042/21ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/6042/21

Постанова від 17.01.2022

Постанова
від 17.01.2022 по справі 910/6042/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД