Рішення

від 28.06.2022 по справі 904/632/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2022м. ДніпроСправа № 904/632/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Спецтехномаш" (м. Кременчук, Полтавська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технометалпарк" (м. Павлоград, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 35/21-д від 01.06.2021 у загальному розмірі 148 508 грн. 32 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Спецтехномаш" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технометалпарк" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 15092020/1 від 15.09.2020 в загальному розмірі 148 508 грн. 32 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 136 800 грн. 00 коп. - основний борг;

- 5 061 грн. 60 коп. - пеня;

- 4 566 грн. 61 коп. - інфляційні втрати;

- 2 080 грн. 11 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 15092020/1 від 15.09.2020 в частині повної та своєчасної поставки товару, який на 50% був оплачений позивачем, внаслідок чого відповідач втратив інтерес до вказаної поставки. Так, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість щодо повернення попередньої оплати товару в сумі 136 800 грн. 00 коп. За прострочення виконання вказаного зобов`язання на підставі пункту 10.5.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 14.08.2021 по 14.02.2022 в сумі 5 061 грн. 60 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з серпня по грудень 2021 року у сумі 4 566 грн. 61 коп., а також 3% річних за період прострочення з 14.08.2021 по 14.02.2022 у сумі 2 080 грн. 11 коп.

Ухвалою суду від 21.02.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшла заява (вх. суду № 14531/22 від 19.05.2022), в якій він повідомив суд, що відповідач планує в строк до 30.06.2022 включно погасити пред`явлену до стягнення заборгованість та просив надати час до 30.06.2022 для добровільного погашення заявленої до стягнення суми у повному обсязі.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 16085/22 від 01.06.2022), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи докази часткового погашення заборгованості перед позивачем, а саме: платіжне доручення № 23052774 від 31.05.2022 на суму 10 000 грн. 00 коп.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

У зв`язку з відсутністю достатнього фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції суду, зокрема, в період з 21.02.2022 по теперішній час (29.06.2022), ухвала суду від 21.02.2022 не була відправлена учасникам даної справи засобами поштового зв`язку.

В той же час, відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

У відповідності до вказаних положень, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідки про доставку електронного листа, якими підтверджується, що ухвала суду від 21.02.2022 була доставлена до електронної скриньки позивача - office@stmua.com - 21.02.2022 (а.с.28) та до електронної скриньки відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 - 21.02.2022 (а.с.39).

В подальшому, судом повторно здійснювалось направлення ухвали суду від 21.02.2022 на вказані електронні пошти позивача та відповідача 12.05.2022 (а.с.40-41).

Слід відзначити, що з поданих відповідачем 19.05.2022 та 01.06.2022 заяви та клопотання відповідач обізнаний про наявність даного судового провадження (а.с.42,45).

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 21.02.2022 отримав ухвалу суду від 21.02.2022, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа на офіційну електронну адресу відповідача.

Так, ухвалою суду від 21.02.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (21.02.2022), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 08.03.2022.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий час господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 29.06.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З приводу строку вирішення даного спору суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У даному випадку справа розглянута в межах розумного строку, з урахуванням, обставин того, що станом на 22.04.2022 (закінчення шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі) в матеріалах справи були відсутні відзив на позовну заяву та, відповідно інші заяви по суті справи, а також з 24.02.2022 було запроваджено воєнний стан, у зв`язку з чим, судом було надано додаткових час для висловлення сторонами своїх правових позицій, зокрема, заперечень відповідача, який суд вважає достатнім та розумним за існуючих обставин. Крім того, відповідачу за його клопотанням було надано розумний строк для добровільного та повного погашення заявленого до стягнення боргу, який суд також вважає достатнім за існуючих обставин.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України серед загальних засад цивільного законодавства встановлено свободу договору.

При цьому, частиною 1 статті 12 Цивільного кодексу України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до положень статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зазначене кореспондується з положеннями статті 627 Цивільного кодексу України, якими визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Статтею 628 Господарського кодексу України передбачено, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, 01.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технометалпарк" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Спецтехномаш" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № 35/21-д (далі - договір, а.с.14-17), відповідно до умов пункту 1.1. якого, в порядку та на умовах договору постачальник зобов`язується виготовити та передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити на умовах і у порядку, визначених договором, товар в асортименті, кількості, вказаними у специфікації, яка підписана та скріплена печатками сторін та є невід`ємною частиною договору, гарантійний строк на який встановлюється виробником (постачальником) та який не може бути меншим 12 місяців від дати введення товару в експлуатацію, але не більше 18 місяців з моменту фактичного отримання.

У пунктах 14.1., 14.2. та 14.3. договору сторони погодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 13.1. договору та закінчується 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих зобов`язань. У випадку, якщо жодна з сторін за місяць до припинення дії договору не направить письмове повідомлення про припинення дії договору, він вважається пролонгованим на наступний календарний рік з 1 січня по 31 грудня. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Доказів визнання недійсним чи зміни вказаного договору сторонами суду не надано.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з допущеним відповідачем (постачальником) прострочення виготовлення та поставки товару, позивач надіслав відповідачу повідомлення про розірвання договору поставки № 35/21-д від 01.06.2021. У вказаному повідомленні позивач також просив повернути протягом двох банківських днів з моменту його отримання сплачену ним попередню оплату в сумі 136 800 грн. 00 коп. (а.с.26-28).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором, який містить у собі елементи договорів підряду та поставки.

Загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 Цивільного кодексу України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 Цивільного кодексу України, главами 19, 20 ГК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 Цивільного кодексу України, розділом V Господарського кодексу України, загальні положення про підряд - параграфом 1 глави 61 Цивільного кодексу України, про поставку - параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України та параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 837, частини 1, 3 статті 843, статті 854 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплати виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника , - достроково.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2.. договору сторони визначили, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються у Специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору.

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що вартість товару, строки поставки, якісні характеристики визначаються сторонами у специфікаціях, що є додатками до договору та його невід`ємними частинами.

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем та відповідачем було підписано Специфікацію № 1 до договору, в якій сторони узгодили найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість, а також умови поставки та оплати (а.с.18).

Так, сторонами було узгоджено поставку товару - Ротору вставки ЛКГ 127.02.00.000 у кількості 1 шт вартістю 273 600 грн. 00 коп. (а.с.18).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 4.2. договору сторони погодили, що порядок оплати визначається сторонами в Специфікації на кожну партію товару окремо.

У відповідності до вказаних умов у Специфікації № 1 сторони погодили такі умови оплати:

- перший платіж 50% протягом 10 календарних днів після підписання Специфікації;

- другий платіж 30% протягом 5 календарних днів після повідомлення про готовність до відвантаження;

- останній платіж 20% протягом 5 календарних днів після приймання готової продукції покупцем на склад покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату № 406-01 від 04.06.2021 на суму 273 600 грн. 00 коп. в оплату товару - Ротору вставки ЛКГ 127.02.00.000 у кількості 1 шт вартістю 273 600 грн. 00 коп. (а.с.21).

Матеріалами справи також підтверджується, що вказаний рахунок, як це було узгоджено в Специфікації № 1, позивачем було оплачено на 50%, а саме: відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 7867 від 04.06.2021 на суму 136 800 грн. 00 коп. з призначенням платежу "за ротор згідно рахунку № 406-01 від 04.06.2021" (а.с.22).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.4. договору сторони визначили, що постачальник зобов`язується виготовити та поставити товар в терміни, згідно Специфікацій. Початок оплати термін виготовлення та поставки визначається в кожній Специфікації окремо.

Так, у Специфікації № 1 сторони узгодили, що термін виготовлення 70 календарних днів з моменту зарахування 50% передоплати на рахунок постачальника (пункт 3 Специфікації №1).

Як зазначає позивач, та що не заперечувалось відповідачем під час розгляду даної справи, відповідачем зобов`язання з поставки товару, за який позивачем було здійснено 50% попередню оплату, не було виконано, у зв`язку з чим останній звернувся до відповідача із Повідомленням про розірвання договору поставки № 35/21-д від 01.06.2021. У вказаному повідомленні позивач також просив повернути протягом двох банківських днів з моменту його отримання сплачену ним попередню оплату в сумі 136 800 грн. 00 коп. (а.с.26-28).

Вказана вимога, як зазначає позивач, була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, в порушення вказаних вище зобов`язань, відповідачем товар, визначений у Специфікації № 1, як і його частину на суму 136 800 грн. 00 коп., поставлений не був; жодного платежу на повернення отриманої попередньої оплати не здійснено, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

При цьому, відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Отже, на виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем, як було зазначено вище, була здійснена 50% попередня оплата товару, але відповідачем станом на момент вирішення спору обумовлений сторонами товар на суму 273 600 грн. 00 коп. поставлено не було; доказів протилежного в матеріали справи не долучено.

При цьому, грошові кошти в сумі 136 800 грн. 00 коп., що становлять 50% вартості товару, сплачені позивачем 04.06.2021 у вигляді попередньої оплати, відповідачем також позивачу не повернуто.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

Суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п`ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Звернення позивача із Повідомленням про розірвання договору поставки від 04.10.2021, а також позовною заявою до суду щодо повернення грошових коштів, сплачених у якості попередньої оплати за товар, свідчить про те, що поставка обумовленого сторонами товару для нього на теперішній час втратила інтерес.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 136 800 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати у повному обсязі не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов`язаний повернути позивачу 136 800 грн. 00 коп. суму неповернутої попередньої оплати.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, в процесі розгляду справи судом, відповідачем було долучено до матеріалів справи докази часткового погашення спірної заборгованості (основного боргу) відповідачем, а саме: платіжне доручення № 23052774 від 31.05.2022 на суму 10 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "повернення коштів по договору 35/21-д від 01.06.2021" (а.с.46).

Отже, частково (в сумі 10 000 грн. 00 коп.) основний борг у справі було погашено відповідачем 31.05.2022 - після звернення позивача із позовом до суду (17.02.2022).

Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом сплати суми боргу боржником (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом до суду за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 10 000 грн. 00 коп., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

В той же час, доказів на підтвердження повернення залишку попередньої оплати в сумі 126 800 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 126 800 грн. 00 коп.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, у пункті 10.5.1. договору сторони передбачили, що при порушенні строків поставки товару, постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 0,01% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару.

За прострочення виконання вказаного зобов`язання на підставі пункту 10.5.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 14.08.2021 по 14.02.2022 в сумі 5 061 грн. 60 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.9-13), та встановлено, що вказаний розрахунок містить помилки, оскільки в межах вірно визначеного періоду прострочення, а також суми заборгованості, позивачем здійснено арифметично невірний розрахунок.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.9-13), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що у вказаному періоді розмір пені становить більший розмір, ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий її розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 5 061 грн. 60 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з серпня по грудень 2021 року у сумі 4 566 грн. 61 коп., а також 3% річних за період прострочення з 14.08.2021 по 14.02.2022 у сумі 2 080 грн. 11 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід звернути увагу, що стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов`язання.

З встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з поставки товару, в межах яких відповідач повинен був поставити товар, за який позивачем була здійснена 50% попередня оплата.

Зобов`язання поставити товар за своєю правовою природою не є грошовим зобов`язанням.

Оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то застосування позивачем частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми 3% річних є неправомірним.

Вказана правова позиція міститься також у постановах Верховного Суду від 01.07.2019 у справі № 910/5773/18, від 21.06.2019 у справі № 910/9288/18.

При цьому, суд відзначає, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, а також у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17.

Однак, як встановлено судом, умовами договору № 35/21-д від 01.06.2021, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами визначено не було; такі проценти не були заявлені до стягнення з відповідача у даній справі.

Отже, суд не вбачає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму попередньої оплати.

Крім того, судом відхиляється посилання позивача у позовній заяві на те, що інфляційні втрати та 3% річних заявлені у зв`язку з невиконанням відповідачем вимоги позивача щодо повернення попередньої оплати, яка була викладене у Повідомленні про розірвання договору від 04.10.2021, оскільки наявність вказаного повідомлення не впливає на викладені вище висновки суду, більше того, матеріали справи не містять належним доказів направлення відповідачу вказаного повідомлення, оскільки на підтвердження такого направлення позивачем долучено до матеріалів справи лише копію конверту та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, зі змісту яких неможливо встановити, що саме було направлено відповідачу у вказаному поштовому відправлення. Так, належним доказом вмісту поштового відправлення є саме опис вкладення, який позивачем надано суду не було.

Враховуючи вказане, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають.

Згідно із частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 10 000 грн. 00 коп. виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу. В іншій частині у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 369 грн. 96 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 231, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Спецтехномаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технометалпарк" про стягнення заборгованості за договором поставки № 35/21-д від 01.06.2021 у загальному розмірі 148 508 грн. 32 коп. - задовольнити у частково.

Закрити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 10 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технометалпарк" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вулиця Преображенська, будинок 1; ідентифікаційний код 40440512) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Спецтехномаш" (39600, Полтавська область, м. Кременчук, вулиця Ярмакова, будинок 33; ідентифікаційний код 41448182) - 126 800 грн. 00 коп. - основного боргу, 5 061 грн. 60 коп. - пені та 2 369 грн. 96 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 29.06.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко