Рішення

від 22.02.2022 по справі 911/2488/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2022 р. м. Київ Справа № 911/2488/19

Розглянувши матеріали справи за позовом Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Вишгородської районної державної адміністрації

Іванківської селищної ради

Громадської організації «Українські мисливці»

про визнання незаконним і скасування розпоряджень та визнання недійсним договору оренди землі

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від прокурора: не з`явився;

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від відповідача 3: Барабаш М.Ю. (ордер КС № 637641 від 28.07.2021 року).

обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядалась справа № 911/2488/19 за позовом Заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Іванківської районної державної адміністрації; Оливської сільської ради; Громадської організації «Українські мисливці» про визнання незаконними і скасування Розпоряджень Іванківської районної державної адміністрації № 281 від 26.07.2004 року та № 452 від 26.11.2004 року, визнання недійсним типового Договору оренди землі від 15.03.2005 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.12.2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 року, позов задоволено частково (суддя Черногуз А.Ф.).

Постановою Верховного суду від 06.10.2021 року у справі № 911/2488/19 касаційну скаргу Громадської організації «Українські мисливці» задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 року та рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2020 року скасовано, справу № 911/2488/19 направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу, справу № 911/2488/19 передано судді Господарського суду Київської області Карпечкіну Т.П.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.11.2021 року справу № 911/2488/19 прийнято в порядку нового розгляду, справу призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.11.2021 року. В учасників провадження витребувано письмові пояснення по справі з врахуванням постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2021 року у справі № 911/2488/19.

22.11.2021 року та 23.11.2021 року через канцелярію Господарського суду Київської області представником відповідача 3 та представником позивача відповідно, подані письмові пояснення по суті спору.

24.11.2021 року прокурором подано клопотання, яким останній просив суд замінити Іванківську районну державну адміністрацію на процесуального правонаступника Вишгородську районну державну адміністрацію, у зв`язку з тим, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-IX у Київській області ліквідовано Іванківський район.

Зокрема, вищезазначеною Постановою у Київській області створено Вишгородський район (з адміністративним центром у місті Вишгород) у складі територій Вишгородської міської, Димерської селищної, Іванківської селищної, Петрівської сільської, Пірнівської сільської, Поліської селищної, Славутицької міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» здійснено реорганізацію Іванківської та Поліської районних державних адміністрацій районів шляхом приєднання до Вишгородської районної державної адміністрацій.

24.11.2021 року прокурором подано клопотання про зміну найменування, яким останній просив суд змінити найменування органу прокуратури, який звернувся до суду у справі № 911/2488/19 з Броварської місцевої прокуратури на Вишгородську окружну прокуратуру, у зв`язку з тим, що відповідно до п. 3 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року місцеві прокуратури здійснюють повноваження окружних прокуратур до дня початку роботи окружних прокуратур.

Відповідно до п. 1 наказу Генерального прокурора № 40 від 17.02.2021 року «Про день початку роботи окружних прокуратур» днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.

Пунктом 1 наказу Генерального прокурора № 39 від 17.02.2021 року «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» затверджено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур, відповідно до якого юрисдикція Вишгородської окружної прокуратури поширюється на територію Вишгородського району.

Представники позивача та відповідачів 1, 2, 3 належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, в судове засідання 24.11.2021 року не з`явилися, про причини неможливості прибуття до суду не повідомили.

В судовому засіданні 24.11.2021 року дослідивши надані прокуратурою докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування процесуального правонаступництва та вважає за необхідне замінити відповідача 1 у справі № 911/2488/19 Іванківську районну державну адміністрацію на процесуального правонаступника Вишгородську районну державну адміністрацію, а також змінити найменування органу прокуратури, який звернувся до суду з позовною заявою у справі № 911/2488/19 з Броварської місцевої прокуратури на Вишгородську окружну прокуратуру.

Оскільки публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Таким чином, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) компетенції, визначеної Конституцією України та законами України, одного суб`єкта владних повноважень до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його компетенції, визначеної Конституцією України та законами України.

У такому випадку також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.11.2021 року підготовче засідання відкладалось на 20.12.2021 року.

20.12.2021 року прокурором подано клопотання, яким останній просив суд замінити Оливську сільську раду на процесуального правонаступника Іванківську селищну раду.

В обгрунтування зазначеного вище клопотання прокурор зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області», зокрема затверджено території Іванківської селищної територіальної громади Київської області.

Відповідно до рішення Іванківської селищної ради Вишгородського району від 11.12.2020 року № VIII-1/17 «Про початок реорганізації сільських рад Іванківського району шляхом приєднання до Іванківської селищної ради» розпочато процедуру реорганізації юридичних осіб.

У зв`язку з чим, Іванківська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Оливської сільської ради.

Окрім того, рішенням Іванківської селищної ради Вишгородського району від 27.01.2021 року № VIII-3/80 «Про затвердження передавальних актів сільських рад Іванківського району Київської області» затверджено передавальні акти сільських рад Іванківського району. Які припиняються шляхом приєднання до юридичної особи Іванківської селищної ради (код ЄДРПОУ 04358000), місцезнаходження: вулиця Івана Проскури, 47, селище міського типу Іванків, Іванківський район, Київська область, 07200, зокрема й Оливської сільської ради.

Представники позивача та відповідачів 1, 2 належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, в судове засідання 20.12.2021 року не з`явилися, про причини неможливості прибуття до суду не повідомили, відповідач 1 вимог ухвали суду від 24.11.2021 року не виконав.

В судовому засіданні 20.12.2021 року дослідивши надані прокуратурою докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування процесуального правонаступництва та вважає за необхідне замінити відповідача 2 у справі № 911/2488/19 Оливську сільську раду на процесуального правонаступника Іванківську селищну раду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.12.2021 року підготовче засідання відкладалось на 10.01.2022 року.

05.01.2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області представником відповідача 3 подано клопотання про долучення доказів.

06.10.2022 та 10.01.2022 року представником відповідача 2 подані клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача 3 в судовому засіданні 10.01.2022 року проти позову заперечував з підстав викладених у письмових поясненнях від 22.11.2021 року. Також зазначив і про те, що відповідачем повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі.

Прокурор та позивач, належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, в судове засідання 10.01.2022 року не з`явилися. Прокурор вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 20.12.2021 року не виконав.

Представники відповідача 1, 2 належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, в судове засідання 10.01.2022 року не з`явилися, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 24.11.2021 року та 20.12.2021 року не виконали відповідно.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.02.2022 року.

В судове засідання 07.02.2022 року сторони не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки, судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання відповідачем 1 та 2 ухвали суду від 10.01.2022 року з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи по суті на 23.02.2022 року.

В судовому засіданні 23.02.2022 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав, представник відповідача 3 проти позову заперечував, представники позивача, відповідачів 1, 2 в судове засідання не з`явились, Іванківською селищною радою подано клопотання про розгляд справи без участі її представника.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 23.02.2022 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Київської області в порядку нового розгляду розглядається спір у справі № 911/2488/19 за позовом Заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області (замінено на Вишгородську окружну прокуратуру, далі прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі позивач) до Іванківської районної державної адміністрації (замінено на Вишгородську районну державну адміністрацію, далі відповідач 1), Оливської сільської ради (замінено на Іванківську селищну раду, далі відповідач 2), Громадської організації «Українські мисливці» (далі відповідач 3) про визнання незаконними і скасування Розпоряджень Іванківської районної державної адміністрації № 281 від 26.07.2004 року та № 452 від 26.11.2004 року, визнання недійсним типового Договору оренди землі від 15.03.2005 року, укладеного між Оливською сільською радою та ГО «Українські мисливці», зареєстрованого Іванківським відділом Київської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за №1 (далі Розпорядження та Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент прийняття Розпорядження про надання дозволу на розробку технічної документації зі складання договору оренди, земельна ділянка, яка передавалась в оренду, не була сформована, проект відведення не розроблявся; на момент укладення спірного Договору законодавством не було передбачено можливості надання доручення органом державної влади органу місцевого самоврядування на укладення договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній власності; Договір оренди укладений неуповноваженою особою.

Під час попереднього розгляду справи № 911/2488/19 рішенням Господарського суду Київської області від 01.12.2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 року, позов задоволено частково: визнано недійсним та скасовано Розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 452 від 26.11.2004 року про затвердження технічної документації із землеустрою; визнано недійсним типовий Ддоговір оренди землі від 15.03.2005 року, укладений між Оливською сільською радою та Громадською організацією «Українські мисливці», зареєстрований Іванківським районним відділом Київської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за № 1.

Судові рішення мотивовані тим, що Розпорядження № 281 від 26.07.2004 Іванківської РДА, яким надано дозвіл ГО «Українські мисливці» на розробку технічної документації зі складання договору оренди на земельну ділянку (ставок), розташовану за межами населених пунктів, не порушує положення чинного на момент його прийняття законодавства, оскільки є технічним документом; Розпорядження Іванківської РДА № 452 від 26.11.2004 року є незаконним, оскільки відведення в оренду земельної ділянки мало здійснюватися виключно на підставі розробленого та затвердженого у встановленому законом порядку проекту відведення земельної ділянки, делегування повноважень органу місцевого самоврядування щодо укладення договорів оренди не було передбачено законодавством; орендодавцем земельної ділянки державної форми власності не міг бути орган місцевого самоврядування; ГО «Українські мисливці» не було належним чином оформлено право користування водним об`єктом місцевого значення (ставка), повноваження по розпорядженню яким належали Київській обласній раді, погоджень якої відповідач не отримував. Причину пропуску позовної давності суди за клопотанням прокурора визнали поважною і відмовили у застосуванні наслідків пропуску вказаного строку, про що було заявлено Іванківською РДА та ГО «Українські мисливці».

За наслідками касаційного перегляду рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2020 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 року у справі № 911/2488/19, постановою постановою Верховного суду від 06.10.2021 року у справі № 911/2488/19 касаційну скаргу Громадської організації «Українські мисливці» задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 року та рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2020 року скасовано, справу № 911/2488/19 направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Колегія суддів Верховного Суду в постанові від 06.10.2021 року у справі № 911/2488/19, не погоджуючись з висновками судів під час попереднього розгляду спору у справі № 911/2488/19, зазначає, що судами при винесенні оскаржуваних рішень не було досліджено питання визначення належного позивача у справі в контексті з`ясування уповноваженого органу на розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду за межами населеного фонду на території Оливської сільської ради, що надавалась для рибогосподарських потреб, за захистом порушених прав якого прокурором було подано позов, станом на час звернення із позовом прокурора.

Тобто, під час нового розгляду справи необхідно належним чином з`ясувати питання в чому саме відбулося чи може відбутися порушення інтересів держави та наявність порушеного права позивача.

Як вказує Колегія суддів Верховного Суду в постанові від 06.10.2021 року у справі № 911/2488/19, вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач чи прокурор в його інтересах, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважив, що відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб.

Позов у справі поданий прокурором в інтересах держави в особі уповноваженого органу у сфері здійснення розпорядження спірною земельною ділянкою, яким прокурор визначив Київську обласну державну адміністрацію як розпорядника на момент подання позову спірною земельною ділянкою, що розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради. При цьому, оскаржені Розпорядження щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду та сам Договір оренди якої, за доводами прокурора, порушують права саме Київської обласної державної адміністрації, оскільки вони суперечать приписам чинного на момент видання Розпоряджень та на момент укладення Договору оренди законодавства.

Як зазначає суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли безпідставного висновку про порушення прав Київської обласної державної адміністрації та не дослідили чи є вказана особа належним позивачем у спірних правовідносинах.

В позові в обґрунтування порушень інтересів держави та підстав представництва прокурор послався на ч.5 ст.122 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої на момент подання позову прокурором обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Оскаржені в судовому порядку Розпорядження, зокрема, про передачу земельної ділянки відповідачу 3 були видані у 2004 році Іванківською районною державною адміністрацією, тобто спірною землею у 2004 році розпорядилась саме районна державна адміністрація і серед підстав позову не заперечено таке право районної державної адміністрації на розпорядження спірною землею у 2004 році.

Суди при винесенні рішень виходили з того, що спірна земельна ділянка перебувала на підставі п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України на момент передачі в оренду у віданні районної адміністрації, оскільки знаходилась за межами населеного пункту.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень відповідачем 1, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (ч.1).

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень, районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) (ч. 3). Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті (ч. 4). Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу (ч.7).

Статтею 122 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент подання позову визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва (ч. 3). Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 4). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5). Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (ч. 8).

Отже, як в 2004 році, так і в 2019 році за приписами статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації були уповноважені на надання в користування земельних ділянок на їх території із земель державної власності, зокрема, за межами населених пунктів для визначених у ч. 3 ст.122 Земельного кодексу України потреб, а обласні державні адміністрації за межами населених пунктів для всіх (решти) потреб.

У зв`язку з чим, суд касаційної інстанції зауважив на суперечливості висновків судів попередніх інстанцій, оскільки суди розпорядником спірної землі в 2004 році визнали районну адміністрацію, в той же час, задовольняючи позов прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, суди визнали право останньої на позов, що свідчить про належність саме Київській обласній державній адміністрації права, яке підлягає захисту (права розпорядника спірною землею).

Крім того, за час розгляду справи відбулась зміна форми власності земельних ділянок з державної на комунальну у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що набув чинності 27.05.2021 року, однак позовні вимоги не приведені у відповідність до чинного законодавства та фактичних обставин, особою, якій належить право, що підлягає захисту, залишено Київську обласну державну адміністрацію.

Таким чином, з 27.05.2021 року відповідна земельна ділянка належить до комунальної власності, а не до державної, з огляду на що Київська обласна державна адміністрація згідно Перехідних положень Земельного кодексу України та Конституції України втратила право будь-яким чином розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, про що зазначає сама Київська обласна державна адміністрація в наданих в ході розгляду спору поясненнях.

В ході нового розгляду спору Київська обласна державна адміністрація підтвердила перехід права та відсутність у неї повноважень розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, однак позовні вимоги підтримала і прокуратурою не приведено позовні вимоги у відповідність до законодавства, що змінилось.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що з врахуванням фактичних обставин спору висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є недоречним через необхідність визначення чи є особа, зазначена прокурором, належним позивачем у даному спорі. Отже, першочерговим є питання правильності визначення позивача на момент подання позову, тобто визначення наявності права на подання відповідного позову.

Таким чином, під час нового розгляду судам слід врахувати вищевикладене, встановити орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, факт порушення його прав оскарженими розпорядженнями та договором оренди, правильно застосувати норми законодавства у відповідних редакціях з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах і винести законне і обґрунтоване рішення.

Згідно зі ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

З огляду на вказівки Колегії суддів Верховного Суду, викладені у постанові в постанові від 06.10.2021 року, якою справу у справі № 911/2488/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області, під час нового розгляду судом досліджено та встановлено наступне.

Під час касаційного перегляду Верховний Суд погодився зі встановленими судами попередніх інстанцій такими обставинами:

Пунктами 1, 2 Розпорядження Іванівської районної державної адміністрації № 281 від 26.07.2004 року надано дозвіл громадській організації «Українські мисливці» на розробку технічної документації зі складання договору оренди на земельну ділянку (ставок), розташовану за межами населених пунктів. Районному відділу земельних ресурсів організувати роботу по виготовленню технічної документації зі складання договору оренди.

Розпорядженням Іванівської районної державної адміністрації № 452 від 26.11.2004 року затверджено проект землеустрою щодо складання, документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб ГО «Українські мисливці», земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради; надано в оренду терміном на 49 років ГО «Українські мисливці» земельну ділянку водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб загальною площею 13,0096 га та доручено Оливській сільській раді укласти договір оренди і встановити ставку орендної плати та зареєструвати його згідно чинного законодавства.

Між Оливською сільською радою в особі сільського голови Ткаченка В.М. (орендодавець) та Громадською організацією «Українські мисливці» (орендар) укладено типовий Договір оренди землі від 15.03.2005 року за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду (ставок), яка знаходиться за межами населеного пункту с. Олива на території Оливської сільської ради загальною площею 13,0096 га у тому числі шлюз - 0,0015 га, дзеркало води - 9,1872 га; охоронна зона - 3,8209 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 121022,36 грн.

Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк (п. 8 Договору). Пунктами 15, 16 визначено, що земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та надається для рибогосподарських потреб. У пункті 18 Договору зазначено, що підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є: розпорядження Іванківської райдержадміністрації № 281 від 26.07.2004 року.

Вказаний договір зареєстрований у Іванківському районному відділі Київської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 17.03.2005 року за № 1. Також в матеріалах справи наявні Додатки № 1 та № 2 до Договору, якими додано та/або змінено розділи типового Договору оренди від 15.03.2005 року. Крім того, сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору оренди землі від 31.12.2015 року якою, зокрема, встановлено нову грошову оцінку земельної ділянки та встановлено новий розмір орендної плати. Додатки № 1 та № 2 до Договору оренди від 15.03.2005 року та Додаткова угоду №1 до Договору оренди землі від 31.12.2015 року не реєструвались сторонами у встановленому законом порядку.

В матеріалах справи наявний Акт погодження зовнішньої межі земельної ділянки водного фонду (ставок) та передачі на зберігання встановлених (відновлених) межових знаків землевласнику (землекористувачу) від 05.09.2004 року.

За наведеними в постанові від 06.10.2021 року у справі №911/2488/19 Верховим Судом вказівками, вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач чи прокурор в його інтересах, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. Також суду необхідно дослідити питання визначення належного позивача у справі в контексті з`ясування уповноваженого органу на розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду за межами населеного фонду на території Оливської сільської ради (правонаступником є Іванківська селищна рада), що надавалась для рибогосподарських потреб, за захистом порушених прав якого прокурором було подано позов, станом на час звернення із позовом прокурора.

У зв`язку з чим, суд під час нового розгляду зазначає, що для вирішення спору мають значення обставини, які мали місце на момент прийняття спірних Розпоряджень та укладення Договору та обставини, які існували на момент звернення до суду. При цьому, факт зміни власності земельної ділянки з державної на комунальну, що відбулось під час перебування справи в суді, не впливає на результат вирішення спору.

Як вбачається з обставин спору, спірні Розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 281 від 26.07.2004 року про надання дозволу на розробку технічної документації та № 452 від 26.11.2004 року про затвердженння проекту землеустрою (відповідно і укладення Договору оренди), стосувались земельної ділянки водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб, яка розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради (наразі Іванківської селищної ради).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши питання наявності у Київської обласної державної адміністрації права, про захист якого подано позов, судом встановлено наступне.

З огляду на норму ст. 122 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень, районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) (ч.3). Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті (ч. 4). Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу (ч. 7).

Статтею 122 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент подання позову визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва (ч. 3). Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 4). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5). Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (ч.8).

Таким чином, за приписами статті 122 Земельного кодексу України як в 2004 році (на момент винесення спірних Розпоряджень), так і в 2019 році (подання позову) районні державні адміністрації були уповноважені на надання в користування земельних ділянок на їх території із земель державної власності, за межами населених пунктів для визначених у ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України потреб, зокрема, для ведення водного господарства.

Повноваження обласних державних адміністрацій визначались ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (на час виникнення спірних правовідносин), ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України (на момент подання позову) і стосувались передачі земельних ділянок із земель державної власності за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених, зокрема, ч. 3 цієї статті.

Таким чином, підлягає дослідженню питання наявності підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст.122 Земельного кодексу України.

Як вбачається з обставин спору, спірні Розпорядження та Договір стосувались передачі в оренду відповідачу 3 земельної ділянки водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб, що за твердженням відповідача 3 підпадає під виключення, наведене в ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України і відносить розпорядження земельними ділянками до повноважень саме районної державної адміністрації.

В ході нового розгляду спору прокуратура в своїх поясненнях заперечує наявність підстав для застосування ч. 3 ст.122 Земельного кодексу України, оскільки вважає, що надання земельної ділянки для рибогосподарських потреб не стосується ведення водного господарства.

Зокрема, в обґрунтування наявності підстав захисту інтересів держави в особі саме Київської обласної державної адміністрації прокуратурою в ході нового розгляду спору було наведено нові обставини, які не досліджувались під час попереднього розгляду спору. Наведено обґрунтування, що виділення спірної земельної ділянки не було пов`язано з веденням водного господарства, тому така земельна ділянка підпадала під ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України для всіх потреб і відповідні повноваження належали Київській обласній державній адміністрації.

При цьому, прокуратура стверджує, що районні державні адміністрації мають обмежені повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які визначаються виходячи з місця розташування земельної ділянки та цільового призначення їх використання. Зокрема, районні державні адміністрації мають право розпоряджатись земельними ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства.

Згідно з Концепцією розвитку водного господарства України, яка затверджена постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 року № 1390-ХІУ, «водне господарство» визначене як галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Таким чином, за твердженням прокуратури водне господарство передбачає використання земельної ділянки водного фонду для: 1) забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах; 2) збереження, охорона та відтворення водного фонду; 3) попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що водні ресурси це - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території. Водний фонд (ст. 3 Водного кодексу України) включає в себе поверхневі води, в тому числі водотоки (річки, струмки), інші водні об`єкти.

З огляду на викладене, прокуратура зазначає, що водне господарство по суті передбачає забезпечення населення і народного господарства водою; збереження, охорону і відтворення водних об`єктів; попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків. Потреба у веденні водного господарства не ототожнюється з потребами та цілями, для яких надаються у користування на умовах оренди водні об`єкти згідно із ст. 51 Водного кодексу України, зокрема, для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

З врахуванням пояснень прокуратури, судом досліджено та встановлено наступні обставини.

Як вбачається зі змісту спірних Розпоряджень та Договору, в оренду передавалась земельна ділянка водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб ГО «Українські мисливці», яка розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради.

Згідно зі ст. 4 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки в оренду) до земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів;

ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Відповідно до термінів, визначених у ст. 1 Водного кодексу України, водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт); водні ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території.

Тобто, з огляду на наведені норми законодавства, землі водного фонду визначаються наявністю на них в першу чергу водних об`єктів та інших елементів, безпосередньо пов`язаних з такими водними об`єктами.

Згідно зі ст. 51 Водного кодексу України (в редакції на момент прийняття спірних розпоряджень) передбачалось, що у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Таким чином, спірні Розпорядження стосувались передачі в оренду земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт, для цілей, що пов`язані з користуванням водним об`єктом. При цьому, риборозведення, як один з видів користування водним об`єктом, відповідає ст. 51 Водного кодексу України.

Крім того, Концепція розвитку водного господарства України, затверджена постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 року № 1390-ХІУ, на яку посилається прокуратура, виділяє рибне господарство як одну з основних галузей водоспоживання в системі народного господарства (водного господарства).

З огляду на наведене у Концепції розвитку водного господарства України визначення, водне господарство є галуззю, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Таким чином, рибне господарство підпадає під наведене в Концепції розвитку водного господарства України визначення водного господарства і відповідає ст. 51 Водного кодексу України.

Наведене спростовує твердження прокуратури, що передача в оренду земельної ділянки за оскаржуваними Розпорядженнями не була пов`язана з веденням водного господарства.

Посилання прокуратури на норми Закону України «Про аквакультуру» від 18.09.2012 року не підлягають дослідженню судом, оскільки відповідний закон не існував на момент прийняття спірних Розпоряджень, тому не стосується визначення компетенції на момент виділення земельних ділянок.

Таким чином, передача в оренду земельної ділянки водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб ГО «Українські мисливці», яка розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради, була пов`язана з веденням водного господарства і підпадала під дію ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України як на момент винесення спірних Розпоряджень (та укладення Договору оренди), так і на момент подання позову, що свідчить про належність компетенції розпорядження земельною ділянкою саме районній державній адміністрації.

Крім того, в ході розгляду спору судом першої інстанції, з чим погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, встановлено, що компетенція розпорядження земельною ділянкою водного фонду належить саме районній державній адміністрації.

Враховуючи зміст постанови Верховного Суду від 06.10.2021 року у вищезазначеній справі, Київська обласна державна адміністрація, вважає що позиція Бориспільської окружної прокуратури, яка викладена в матеріалах справи, є обгрунтованою належним чином, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення з наступних підстав. Стверджує, що має місце порушення інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як органу, до компетенції якого віднесено забезпечувати захист державних інтересів зі спірних питань.

Однак, відповідно до ст.ст. 4, 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Також, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Стаття 122 Земельного кодексу України (як на момент прийняття спірних Розпоряджень, так і на момент подання позову) чітко розрізняє компетенцію районних та обласних державних адміністрацій і не передбачає жодної підпорядкованості у питаннях повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Таким чином, за наслідками нового розгляду спору судом встановлено, що у особи, в інтересах якої звернувся прокурор - Київської обласної державної адміністрації, відсутнє суб`єктивне матеріальне право та охоронюваний законом інтерес, для захисту якого подано позов. Відтак, Київська обласна державна адміністрація не є належним позивачем.

З огляду на вказівки Колегії суддів Верховного Суду в постанові від 06.10.2021 року у справі № 911/2488/19, відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб.

Таким чином, за наслідками нового розгляду спору судом встановлено відсутність у Київської обласної державної адміністрації права на позов, що тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки суд не має підстав досліджувати і встановлювати офіційно обставини, які передбачають відповідні правові наслідки за позовом особи, у якої відсутнє право, що підлягає захисту (неналежний позивач).

В ході розгляду спору було відхилено клопотання відповідача 3 про про закриття провадження у справі, оскільки відсутність предмету спору передбачає припинення існування такого предмету спору і пов`язаних з ним спірних питань, а не відсутність підстав для задоволення позову (вирішення спору).

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позову питання дотримання строків давності не підлягає дослідженню, оскільки не впливає на результат вирішення спору.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Позов це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує її, а саме на підставу позову.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Тобто, на час звернення до суду повинно мати місце порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів позивача, за захистом яких він звертається. Звернення до суду за захистом інтересів інших суб`єктів господарювання не допускається.

Відсутність порушеного або оспорюваного права, інтересу особи, яка звернулася з позовом до суду, є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено відсутність права на позов у особи, в інтересах якої прокуратурою подано позов, тому такий позов не підлягає розгляду по суті і відхиляється судом у зв`язку з відсутністю у позивача права на позов.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.В задоволені позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст..ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 24.06.2022 р.

Суддя Т.П. Карпечкін