Постанова

від 23.03.2023 по справі 911/2488/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2023 р. Справа№ 911/2488/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Разіної Т.І.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання: Горді В.В.

за участі представників сторін:

від прокуратури: Стовбчатий А.Ю.

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: Барабаш М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області

від 23.02.2022 (повне рішення складено: 24.06.2022)

у справі №911/2488/19 (суддя - Карпечкін Т.П.)

за позовом Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до 1) Вишгородської районної державної адміністрації

2) Іванківської селищної ради

3) Громадської організації «Українські мисливці»

про визнання незаконним і скасування розпоряджень та визнання недійсним договору оренди землі

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ:

1.1. короткий зміст позовних вимог

Вишгородська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернулась до Господарського суду Київської області з позовними вимогами до Вишгородської районної державної адміністрації; Іванківської селищної ради; Громадської організації «Українські мисливці» про визнання незаконними і скасування Розпоряджень Іванківської районної державної адміністрації № 281 від 26.07.2004 та № 452 від 26.11.2004, визнання недійсним типового Договору оренди землі від 15.03.2005.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент прийняття Розпорядження про надання дозволу на розробку технічної документації зі складання договору оренди, земельна ділянка, яка передавалась в оренду, не була сформована, проект відведення не розроблявся; на момент укладення спірного Договору законодавством не було передбачено можливості надання доручення органом державної влади органу місцевого самоврядування на укладення договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній власності; Договір оренди укладений неуповноваженою особою.

1.2. короткий зміст рішень судів у даній справі

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 року, позов задоволено частково.

Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 911/2488/19 касаційну скаргу Громадської організації «Українські мисливці» задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2020 скасовано, справу № 911/2488/19 направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/2488/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що за наслідками нового розгляду спору судом встановлено, що у особи, в інтересах якої звернувся прокурор - Київської обласної державної адміністрації, відсутнє суб`єктивне матеріальне право та охоронюваний законом інтерес, для захисту якого подано позов. Відтак, Київська обласна державна адміністрація не є належним позивачем. А отже відсутнє порушене право позивача яке б підлягало захисту, а тому у задоволенні позову суд першої інстанції відмовив.

1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі №911/2488/19 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:

2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2022 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2488/19.

15.09.2022 до канцелярії суду від апелянта надійшло платіжне доручення про сплату судового збору в додаток до апеляційної скарги.

15.09.2022 матеріали справи №911/2488/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №911/2488/19 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі №911/2488/19 та призначено до розгляду на 19.10.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 відкладено розгляд справи №911/2488/19 на 17.11.2022.

10.11.2022 від відповідача-3 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 розгляд справи №911/2488/19 призначено на 21.12.2022.

Ухвалою від 21.12.2022 розгляд справи відкладено на 08.02.2023.

У судовому засіданні 08.02.2023 оголошено перерву до 22.02.2023.

22.02.2023 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючої судді Тарасенко К.В. у відпустці за сімейними обставинами.

Ухвалою від 23.02.2023 розгляд справи призначено на 23.03.2023.

У судове засідання з`явився представник прокуратури та відповідача-3

Представник позивача, а також представники відповідач-1 та відповідач-2 у судове засідання не з`явились.

2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у позові, не надавши належну оцінку правовідносинам, що є підставою для скасування рішення.

Прокурор вказує, що саме до повноважень Київської обласної державної адміністрації належало право розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому Іванківська районна державна адміністрація не мала права приймати розпорядження № 281 від 26.07.2004 та № 452 від 26.11.2004, а отже і укладений договір оренди підлягає визнанню недійсним.

2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Громадська організація «Українські мисливці» заперечила проти апеляційної скарги прокурора, просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідач-3 наголошує, що судові рішення на які посилається прокурор як на судову практику стосуються правовідносин, які виникли пізніше, водночас спірні правочини було прийнято ще 2004 році, а тому судова практика не є ревелентною.

Водночас районна державна адміністрація діяла правомірно, а наявність у неї відповідних повноважень передбачена ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, а крім того спірна земельна ділянка на момент нового розгляду перейшла у комунальну власність, що додатково свідчить про відсутність порушеного права обласної державної адміністрації.

2.4. інші процесуальні дії у справі

Прокурор у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача-3 у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що наявних у справі матеріалів достатньо для перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами за відсутності представників позивача та відповідачів-1, -2.

Мотивувальна частина.

3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:

3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини

Пунктами 1, 2 Розпорядження Іванівської районної державної адміністрації № 281 від 26.07.2004 надано дозвіл громадській організації «Українські мисливці» на розробку технічної документації зі складання договору оренди на земельну ділянку (ставок), розташовану за межами населених пунктів. Районному відділу земельних ресурсів організувати роботу по виготовленню технічної документації зі складання договору оренди.

Розпорядженням Іванівської районної державної адміністрації № 452 від 26.11.2004 затверджено проект землеустрою щодо складання, документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб ГО «Українські мисливці», земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради; надано в оренду терміном на 49 років ГО «Українські мисливці» земельну ділянку водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб загальною площею 13,0096 га та доручено Оливській сільській раді укласти договір оренди і встановити ставку орендної плати та зареєструвати його згідно чинного законодавства.

Між Оливською сільською радою в особі сільського голови Ткаченка В.М. (орендодавець) та Громадською організацією «Українські мисливці» (орендар) укладено типовий Договір оренди землі від 15.03.2005 за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду (ставок), яка знаходиться за межами населеного пункту с. Олива на території Оливської сільської ради загальною площею 13,0096 га у тому числі шлюз - 0,0015 га, дзеркало води - 9,1872 га; охоронна зона - 3,8209 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 121022,36 грн.

Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк (п. 8 Договору). Пунктами 15, 16 визначено, що земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та надається для рибогосподарських потреб. У пункті 18 Договору зазначено, що підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є: розпорядження Іванківської райдержадміністрації № 281 від 26.07.2004 року.

Вказаний договір зареєстрований у Іванківському районному відділі Київської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 17.03.2005 року за № 1. Також в матеріалах справи наявні Додатки № 1 та № 2 до Договору, якими додано та/або змінено розділи типового Договору оренди від 15.03.2005 року. Крім того, сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору оренди землі від 31.12.2015 року якою, зокрема, встановлено нову грошову оцінку земельної ділянки та встановлено новий розмір орендної плати. Додатки № 1 та № 2 до Договору оренди від 15.03.2005 року та Додаткова угоду №1 до Договору оренди землі від 31.12.2015 року не реєструвались сторонами у встановленому законом порядку.

В матеріалах справи наявний Акт погодження зовнішньої межі земельної ділянки водного фонду (ставок) та передачі на зберігання встановлених (відновлених) межових знаків землевласнику (землекористувачу) від 05.09.2004 року.

3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції а також посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

За наслідками касаційного перегляду рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі № 911/2488/19, постановою Верховного суду від 06.10.2021 у справі № 911/2488/19 касаційну скаргу Громадської організації «Українські мисливці» задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 року та рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2020 року скасовано, справу № 911/2488/19 направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Колегія суддів Верховного Суду в постанові від 06.10.2021 у справі № 911/2488/19, не погоджуючись з висновками судів під час попереднього розгляду спору у справі № 911/2488/19, зазначає, що судами при винесенні оскаржуваних рішень не було досліджено питання визначення належного позивача у справі в контексті з`ясування уповноваженого органу на розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду за межами населеного фонду на території Оливської сільської ради, що надавалась для рибогосподарських потреб, за захистом порушених прав якого прокурором було подано позов, станом на час звернення із позовом прокурора.

Тобто, під час нового розгляду справи необхідно належним чином з`ясувати питання в чому саме відбулося чи може відбутися порушення інтересів держави та наявність порушеного права позивача.

Як вказує Колегія суддів Верховного Суду в постанові від 06.10.2021 у справі № 911/2488/19, вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач чи прокурор в його інтересах, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позов поданий прокурором в інтересах держави в особі уповноваженого органу у сфері здійснення розпорядження спірною земельною ділянкою, яким прокурор визначив Київську обласну державну адміністрацію як розпорядника на момент подання позову спірною земельною ділянкою, що розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради. При цьому, оскаржені Розпорядження щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду та сам Договір оренди якої, за доводами прокурора, порушують права саме Київської обласної державної адміністрації, оскільки вони суперечать приписам чинного на момент видання Розпоряджень та на момент укладення Договору оренди законодавства.

Як зазначає суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли безпідставного висновку про порушення прав Київської обласної державної адміністрації та не дослідили чи є вказана особа належним позивачем у спірних правовідносинах.

В позові в обґрунтування порушень інтересів держави та підстав представництва прокурор послався на ч.5 ст.122 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої на момент подання позову прокурором обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Оскаржені в судовому порядку Розпорядження, зокрема, про передачу земельної ділянки відповідачу 3 були видані у 2004 році Іванківською районною державною адміністрацією, тобто спірною землею у 2004 році розпорядилась саме районна державна адміністрація і серед підстав позову не заперечено таке право районної державної адміністрації на розпорядження спірною землею у 2004 році.

Суди при винесенні рішень виходили з того, що спірна земельна ділянка перебувала на підставі п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України на момент передачі в оренду у віданні районної адміністрації, оскільки знаходилась за межами населеного пункту.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень відповідачем 1, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (ч.1).

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень, районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) (ч. 3). Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті (ч. 4). Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу (ч.7).

Статтею 122 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент подання позову визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва (ч. 3). Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 4). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5). Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (ч. 8).

Отже, як в 2004 році, так і в 2019 році за приписами статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації були уповноважені на надання в користування земельних ділянок на їх території із земель державної власності, зокрема, за межами населених пунктів для визначених у ч. 3 ст.122 Земельного кодексу України потреб, а обласні державні адміністрації за межами населених пунктів для всіх (решти) потреб.

У зв`язку з чим, суд касаційної інстанції зауважив на суперечливості висновків судів попередніх інстанцій, оскільки суди розпорядником спірної землі в 2004 році визнали районну адміністрацію, в той же час, задовольняючи позов прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, суди визнали право останньої на позов, що свідчить про належність саме Київській обласній державній адміністрації права, яке підлягає захисту (права розпорядника спірною землею).

Крім того, за час розгляду справи відбулась зміна форми власності земельних ділянок з державної на комунальну у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що набув чинності 27.05.2021 року, однак позовні вимоги не приведені у відповідність до чинного законодавства та фактичних обставин, особою, якій належить право, що підлягає захисту, залишено Київську обласну державну адміністрацію.

Таким чином, з 27.05.2021 відповідна земельна ділянка належить до комунальної власності, а не до державної, з огляду на що Київська обласна державна адміністрація згідно Перехідних положень Земельного кодексу України та Конституції України втратила право будь-яким чином розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, про що зазначає сама Київська обласна державна адміністрація в наданих в ході розгляду спору поясненнях.

В ході нового розгляду спору Київська обласна державна адміністрація підтвердила перехід права та відсутність у неї повноважень розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, однак позовні вимоги підтримала і прокуратурою не приведено позовні вимоги у відповідність до законодавства, що змінилось.

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що з врахуванням фактичних обставин спору висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є недоречним через необхідність визначення чи є особа, зазначена прокурором, належним позивачем у даному спорі. Отже, першочерговим є питання правильності визначення позивача на момент подання позову, тобто визначення наявності права на подання відповідного позову.

Таким чином, під час нового розгляду судам слід врахувати вищевикладене, встановити орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, факт порушення його прав оскарженими розпорядженнями та договором оренди, правильно застосувати норми законодавства у відповідних редакціях з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах і винести законне і обґрунтоване рішення.

Згідно зі ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

З огляду на вказівки Колегії суддів Верховного Суду, викладені у постанові в постанові від 06.10.2021, якою справу у справі № 911/2488/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області, під час нового розгляду судом першої інстанції досліджено та встановлено наступне.

Під час касаційного перегляду Верховний Суд погодився зі встановленими судами попередніх інстанцій такими обставинами:

Пунктами 1, 2 Розпорядження Іванівської районної державної адміністрації № 281 від 26.07.2004 надано дозвіл громадській організації «Українські мисливці» на розробку технічної документації зі складання договору оренди на земельну ділянку (ставок), розташовану за межами населених пунктів. Районному відділу земельних ресурсів організувати роботу по виготовленню технічної документації зі складання договору оренди.

Розпорядженням Іванівської районної державної адміністрації № 452 від 26.11.2004 затверджено проект землеустрою щодо складання, документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб ГО «Українські мисливці», земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради; надано в оренду терміном на 49 років ГО «Українські мисливці» земельну ділянку водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб загальною площею 13,0096 га та доручено Оливській сільській раді укласти договір оренди і встановити ставку орендної плати та зареєструвати його згідно чинного законодавства.

Між Оливською сільською радою в особі сільського голови Ткаченка В.М. (орендодавець) та Громадською організацією «Українські мисливці» (орендар) укладено типовий Договір оренди землі від 15.03.2005 року за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду (ставок), яка знаходиться за межами населеного пункту с. Олива на території Оливської сільської ради загальною площею 13,0096 га у тому числі шлюз - 0,0015 га, дзеркало води - 9,1872 га; охоронна зона - 3,8209 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 121022,36 грн.

Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк (п. 8 Договору). Пунктами 15, 16 визначено, що земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та надається для рибогосподарських потреб. У пункті 18 Договору зазначено, що підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є: розпорядження Іванківської райдержадміністрації № 281 від 26.07.2004 року.

Вказаний договір зареєстрований у Іванківському районному відділі Київської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 17.03.2005 року за № 1. Також в матеріалах справи наявні Додатки № 1 та № 2 до Договору, якими додано та/або змінено розділи типового Договору оренди від 15.03.2005 року. Крім того, сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору оренди землі від 31.12.2015 року якою, зокрема, встановлено нову грошову оцінку земельної ділянки та встановлено новий розмір орендної плати. Додатки № 1 та № 2 до Договору оренди від 15.03.2005 року та Додаткова угоду №1 до Договору оренди землі від 31.12.2015 року не реєструвались сторонами у встановленому законом порядку.

В матеріалах справи наявний Акт погодження зовнішньої межі земельної ділянки водного фонду (ставок) та передачі на зберігання встановлених (відновлених) межових знаків землевласнику (землекористувачу) від 05.09.2004 року.

Як вбачається з обставин спору, спірні Розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 281 від 26.07.2004 про надання дозволу на розробку технічної документації та № 452 від 26.11.2004 про затвердженння проекту землеустрою (відповідно і укладення Договору оренди), стосувались земельної ділянки водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб, яка розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради (наразі Іванківської селищної ради).

При чому, за приписами статті 122 Земельного кодексу України як в 2004 році (на момент винесення спірних Розпоряджень), так і в 2019 році (подання позову) районні державні адміністрації були уповноважені на надання в користування земельних ділянок на їх території із земель державної власності, за межами населених пунктів для визначених у ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України потреб, зокрема, для ведення водного господарства.

Як вбачається з обставин спору, спірні Розпорядження та Договір стосувались передачі в оренду відповідачу-3 земельної ділянки водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб, що за твердженням відповідача-3 підпадає під виключення, наведене в ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України і відносить розпорядження земельними ділянками до повноважень саме районної державної адміністрації.

В ході нового розгляду спору прокуратура в своїх поясненнях та апеляційній скарзі заперечує наявність підстав для застосування ч. 3 ст.122 Земельного кодексу України, оскільки вважає, що надання земельної ділянки для рибогосподарських потреб не стосується ведення водного господарства.

Зокрема, в обґрунтування наявності підстав захисту інтересів держави в особі саме Київської обласної державної адміністрації прокуратурою в ході нового розгляду спору було наведено нові обставини, які не досліджувались під час попереднього розгляду спору. Наведено обґрунтування, що виділення спірної земельної ділянки не було пов`язано з веденням водного господарства, тому така земельна ділянка підпадала під ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України - для всіх потреб і відповідні повноваження належали Київській обласній державній адміністрації.

При цьому, прокуратура стверджує, що районні державні адміністрації мають обмежені повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які визначаються виходячи з місця розташування земельної ділянки та цільового призначення їх використання. Зокрема, районні державні адміністрації мають право розпоряджатись земельними ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства.

Згідно з Концепцією розвитку водного господарства України, яка затверджена постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 року № 1390-ХІУ, «водне господарство» визначене як галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Таким чином, за твердженням прокуратури водне господарство передбачає використання земельної ділянки водного фонду для: 1) забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах; 2) збереження, охорона та відтворення водного фонду; 3) попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що водні ресурси це - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території. Водний фонд (ст. 3 Водного кодексу України) включає в себе поверхневі води, в тому числі водотоки (річки, струмки), інші водні об`єкти.

З огляду на викладене, прокуратура зазначає, що водне господарство по суті передбачає забезпечення населення і народного господарства водою; збереження, охорону і відтворення водних об`єктів; попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків. Потреба у веденні водного господарства не ототожнюється з потребами та цілями, для яких надаються у користування на умовах оренди водні об`єкти згідно із ст. 51 Водного кодексу України, зокрема, для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Як вбачається зі змісту спірних Розпоряджень та Договору, в оренду передавалась земельна ділянка водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб ГО «Українські мисливці», яка розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради.

Згідно зі ст. 4 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки в оренду) до земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів;

ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Відповідно до термінів, визначених у ст. 1 Водного кодексу України, водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт); водні ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території.

Тобто, з огляду на наведені норми законодавства, землі водного фонду визначаються наявністю на них в першу чергу водних об`єктів та інших елементів, безпосередньо пов`язаних з такими водними об`єктами.

Згідно зі ст. 51 Водного кодексу України (в редакції на момент прийняття спірних розпоряджень) передбачалось, що у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Таким чином, спірні Розпорядження стосувались передачі в оренду земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт, для цілей, що пов`язані з користуванням водним об`єктом. При цьому, риборозведення, як один з видів користування водним об`єктом, відповідає ст. 51 Водного кодексу України.

Крім того, Концепція розвитку водного господарства України, затверджена постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 року № 1390-ХІУ, на яку посилається прокуратура, виділяє рибне господарство як одну з основних галузей водоспоживання в системі народного господарства (водного господарства).

З огляду на наведене у Концепції розвитку водного господарства України визначення, водне господарство є галуззю, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Таким чином, рибне господарство підпадає під наведене в Концепції розвитку водного господарства України визначення водного господарства і відповідає ст. 51 Водного кодексу України.

Наведене спростовує твердження прокуратури, що передача в оренду земельної ділянки за оскаржуваними Розпорядженнями не була пов`язана з веденням водного господарства.

Посилання прокуратури на норми Закону України «Про аквакультуру» від 18.09.2012 правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки відповідний закон не існував на момент прийняття спірних Розпоряджень, тому не стосується визначення компетенції на момент виділення земельних ділянок.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що передача в оренду земельної ділянки водного фонду (ставок) для рибогосподарських потреб ГО «Українські мисливці», яка розташована за межами населених пунктів на території Оливської сільської ради, була пов`язана з веденням водного господарства і підпадала під дію ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України як на момент винесення спірних Розпоряджень (та укладення Договору оренди), так і на момент подання позову, що свідчить про належність компетенції розпорядження земельною ділянкою саме районній державній адміністрації.

Крім того, в ході розгляду спору судом першої інстанції, з чим погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, встановлено, що компетенція розпорядження земельною ділянкою водного фонду належить саме районній державній адміністрації.

Враховуючи зміст постанови Верховного Суду від 06.10.2021 у вищезазначеній справі, Київська обласна державна адміністрація, вважає що позиція Бориспільської окружної прокуратури, яка викладена в матеріалах справи, є обґрунтованою належним чином, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення з наступних підстав. Стверджує, що має місце порушення інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, як органу, до компетенції якого віднесено забезпечувати захист державних інтересів зі спірних питань.

Однак, відповідно до ст.ст. 4, 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Також, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Стаття 122 Земельного кодексу України (як на момент прийняття спірних Розпоряджень, так і на момент подання позову) чітко розрізняє компетенцію районних та обласних державних адміністрацій і не передбачає жодної підпорядкованості у питаннях повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Таким чином, за наслідками нового розгляду спору судом встановлено, що у особи, в інтересах якої звернувся прокурор - Київської обласної державної адміністрації, відсутнє суб`єктивне матеріальне право та охоронюваний законом інтерес, для захисту якого подано позов. Відтак, Київська обласна державна адміністрація не є належним позивачем.

З огляду на вказівки колегії суддів Верховного Суду в постанові від 06.10.2021 у справі № 911/2488/19, та обставини встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції при новому розгляді спору, відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб.

Таким чином, за наслідками нового розгляду спору судом встановлено відсутність у Київської обласної державної адміністрації права на позов, а тому відсутні підстави для розгляду позовних вимог по суті, оскільки відсутність порушеного права позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

3.3. чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси за захистом яких мало місце звернення до суду

Порушенням права є такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор не довів належними та допустимими доказами, що спірні розпорядження порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

4. ВИСНОВКИ СУДУ:

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

За результатами розгляду справи колегією суддів встановлено, що прокурор не довів наявність порушення прав позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:

5.1. мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу

Колегія суддів відхиляє доводи прокурора, що саме до повноважень Київської обласної державної адміністрації належало право розпорядження спірною земельною ділянкою у зв`язку з недоведеністю.

6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі №911/2488/19 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі №911/2488/19 задоволенню не підлягає.

7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

7.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі №911/2488/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі №911/2488/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 17.04.2023 після виходу судді Разіної Т.І. з лікарняного.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді Т.І. Разіна

І.А. Іоннікова