Постанова

від 28.06.2022 по справі 813/1910/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року

м. Київ

справа №813/1910/16

адміністративне провадження № К/9901/11707/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є.А.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тема" до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 (суддя Грень Н.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 (головуючий суддя Святецький В. В, судді Гудим Л. Я., Довгополов О. М.),

У С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тема" (далі - ТОВ «Тема», Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.05.2016:

№0001351601 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 125 195 грн (за податковим зобов`язанням - 750 130 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 375 065 грн);

№0001341601 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1 178 659,50 грн (за податковим зобов`язанням - 785 773 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 392 886, 50 грн).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючий орган за результатами проведеної перевірки діяльності Товариства дійшов помилкового висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства при визначенні податкових зобов`язань за наслідками виконання договорів з надання маркетингових послуг, укладених з ТОВ «Тема-Волинь» та ТОВ «Тема-Поділля». Позивач доводив, що факт отримання ним маркетингових послуг від вказаних контрагентів на загальну суму 3 967 105 грн підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що висновок контролюючого органу в акті перевірки про порушення ТОВ «Тема» норм податкового законодавства при декларуванні сум витрат та податкового кредиту за операціями з придбання маркетингових послуг у ТОВ «Тема-Волинь» та ТОВ «Тема-Поділля» ґрунтується виключно на припущеннях щодо нереальності цих господарських операцій. На користь такого висновку суди першої та апеляційної інстанцій оцінили подані Товариством звіти про наданні послуги, які, за оцінкою судів, розкривають зміст наданих послуг (суди виходили з того, що у звітах зазначено, які саме дії (активності) проводили ТОВ «Тема-Волинь» та ТОВ «Тема-Поділля» як виконавці послуг, яка інформація була зібрана та передана Товариству за результатами надання послуг). Суди встановили, що інформація про аналіз конкуренції на ринку, основні тенденції його розвитку, динаміку зміни цін, політику ціноутворення, потенційних споживачів, кількісні показники планового продажу, прогнозний рівень рентабельності з метою забезпечення максимального ефекту від маркетингових послуг надавалась позивачу зазначеними контрагентами за допомогою засобів електронного зв`язку, зокрема, по телефону. З огляду на вказані обставини суди попередніх інстанцій відхилили довід відповідача про відсутність вищезазначеної інформації у звітах. За висновками судів, реальність господарських операцій Товариства з придбання послуг у ТОВ «Тема-Волинь» та ТОВ «Тема-Поділля» також підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією у друкованому вигляді про маркетингові дослідження у 2014 році, щодо товарообігу, продажу, моніторингу цін, здійснення контролю розташування товарів, моніторингу споживчого попиту.

ГУ ДПС подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020, у якій, посилаючись на неправильне застосування в зазначених судових рішеннях норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми пунктів 198.1, 198.2, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не врахувавши при цьому висновок Верховного Суду в постановах від 26.02.2019 у справі №816/670/16, від 24.04.2018 у справі №821/1344/17, від 15.05.2019 у справі №820/6553/16, від 06.06.2018 у справі 816/2231/15, від 22.01.2019 у справі № 820/12816/13-а, від 12.03.2019 у справі №826/14489/16, від 05.03.2019 у справі №815/3266/17, від 20.02.2018 у справі № 804/3360/17 щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.

ГУ ДПС наголошує, що жодних фактичних результатів надання ТОВ «Тема-Волинь» та ТОВ «Тема-Поділля» маркетингових послуг Товариство не представило та не обґрунтувало, а висновок судів попередніх інстанцій про отримання позивачем розгорнутої інформації з питань формування та стану ринку на товари (послуги) за результатами надання таких послуг в режимі реального часу (за допомого телефону) нічим не підтверджується. ГУ ДПС посилається на те, що звіти про наданні послуги за змістом ідентичні, відрізняються лише кількістю потенційних споживачів, серед яких було розповсюджено інформацію про товари; у них відсутня інформація про аналіз конкуренції на ринку, основні тенденції його розвитку, динаміку зміни цін, політику ціноутворення, потенційних споживачів, кількісні показники планового продажу, прогнозний рівень рентабельності; вони не містять розрахунку вартості наданих послуг та її обґрунтування. Долучена до матеріалів справи інформація у друкованому вигляді не дає можливості ідентифікувати ані виконавця маркетингових послуг, ані їх реальний зміст. Інших документів, які б підтверджували (обґрунтовували) вартість наданих послуг, відображали б їх зміст, до перевірки, так само як і до суду, позивач не надав.

ГУ ДПС наголошує, що на ці ж обставини звертав увагу і Верховний Суд, направляючи справу на новий судовий розгляд.

Також відповідач вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм статей 72, 73, 75-77, 90 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до доводів, викладених у касаційній скарзі, Верховний Суд ухвалою від 08.09.2020 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Тема» просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Головним управлінням ДФС у Львівській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77, пункту 82.1 статті 82 ПК проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Тема" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складено акт від 22.04.2016 №63/13-01-14-01/22334316 (далі - акт перевірки), згідно з висновками якого встановлено порушення Товариством:

- підпунктів 14.1.11, 14.1.27, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4. пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.1, 138.2, підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на 758 773 грн;

- підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статі 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 750 130 грн.

На підставі акта перевірки 12.05.2016 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

-№0001341601, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1 178 659,50 грн, в тому числі, 785 773 грн за основним платежем та 392 886,50 грн за штрафними санкціями;

-№0001351601, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 125 195 грн, в тому числі, 750 130 грн за основним платежем та 375 065 грн за штрафними санкціями.

Позивач, не погодившись з висновками ГУ ДФС щодо завищення ним у 2014 році витрат по операціях з придбання маркетингових послуг у ТОВ "Тема-Волинь" та ТОВ "Тема-Поділля" на загальну суму 3 967 105 грн, а також з висновками про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за цими ж господарськими операціями за січень-грудень 2014 року на загальну суму 750 130 грн, звернувся з позовом до суду.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - так само) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За змістом цієї норми обов`язковими для первинного документу є такі ознаки: він має містити відомості про господарську операцію; він підтверджує (фіксує) факт операції.

У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 цього ж Закону).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити, перелік яких визначений у цій нормі.

Відповідно до абзацу першого підпункту 134.1.1. пункту 134.1. статті 134 ПК об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 ''Витрати'', затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248) (далі - ПС(Б)О) 16), витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац перший пункту 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції з придбання товарів (послуг), як фактична підстава для визначення у фінансовому і податковому обліках сум витрат та податкового кредиту, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають зміст і хід (процес здійснення) операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту, крім того, повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг).

Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування. При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, так само, як помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо інші дані свідчать, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), як один із принципів бухгалтерського обліку (цей принцип закріплено статтею 4 Закону №996-XIV) відповідає сутності податкового обліку, який, згідно з частиною другою статті 3 цього ж Закону, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Згідно з пунктом 17 ПС(Б)О 16 витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Витрати на збут включають витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); інші витрати, пов`язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (пункт 19 ПС(Б)О 16).

Таким чином, лише послуги, які забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків можуть визнаватися маркетинговими у розумінні пункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК. При цьому первинні документи, наданні платником податків на підтвердження реальності отримання таких послуг, повинні відповідати вимогам статті 9 Закону №996-XIV.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 26.02.2019 у справі №816/670/16, на яку посилається ГУ ДПС у касаційній скарзі.

У постанові від 24.04.2018 у справі №821/1344/17, на яку також вказує ГУ ДПС, Верховний Суд виснував, що маркетингові послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Документами, що підтверджують фактичне отримання маркетингових послуг можуть бути акти приймання-передачі послуг або інші документи, що підтверджує фактичне надання (отримання) послуг, які повинні мати всі обов`язкові реквізити первинних документів, передбачені частиною другою статті 9 Закону №996-XIV; звіти про надані послуги, про проведення певних маркетингових досліджень, в яких мають бути викладені конкретні результати наданих послуг та досліджень, а щодо досліджень - то і відповідні рекомендації замовнику; а також бухгалтерські та статистичні документи, що підтверджують збільшення асортименту товарів, обсягу продажу, розміру доходу тощо як результат понесених витрат на придбання маркетингових послуг.

Для врахування витрат на маркетингові послуги при обчисленні об`єкта оподаткування необхідне доведення безпосереднього зв`язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення маркетингових послуг, враховуючи специфіку таких послуг, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, зокрема і ті, які посвідчують мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг, а також можливість проведення таких операцій контрагентами з урахуванням необхідного часу, місця, матеріальних ресурсів, необхідних для надання таких послуг.

Як уже було зазначено, заперечуючи проти висновку судів першої та апеляційної інстанцій про реальний характер маркетингових послуг, наданих позивачу ТОВ «Тема-Поділля» та ТОВ «Тема-Волинь», ГУ ДПС вказує на те, що матеріали справи не містять доказів фактичного виконання цих послуг, передбачених умовами договорів, таких як: надання замовнику (позивачу) письмових рекомендацій щодо методів збільшення обсягу продажів товарів, складання для нього планів та умов проведення передпродажних акцій, надання результатів досліджень ринку з їх детальним та повним описом. Надані Товариством матеріали (про маркетингові активності у 2014 році, товарообіг, продажі, моніторинг цін, здійснення контролю розміщення товарів, моніторинг споживчого попиту) не дають можливості ідентифікувати ані виконавців послуг, а ні дійсний (фактичний) зміст послуг. Так само, з їх змісту неможливо встановити обґрунтування вартості послуг та їх зв`язок з господарською діяльністю позивача.

Колегія суддів погоджується з такими доводами відповідача з огляду на те, що ні договори про надання маркетингових послуг, ні звіти про ці послуги не дають можливості установити, зокрема, яким чином здійснювався розрахунок (формування) вартості наданих послуг.

Звіти про надані маркетингові послуги мають лише загальний пізнавальний та інформаційний характер і не містять результатів певних (конкретних) досліджень та рекомендацій, які дали б змогу замовнику використати їх в своїй господарській діяльності для стимулювання збуту продукції, зростання обсягів реалізації та збільшення доходу. У позивача відсутні документи, що дали б змогу чітко відстежити результат замовлених робіт (послуг). Будь-яких доказів на підтвердження спрямованості маркетингових послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності Товариства позивач не надав. Матеріали справи не містять доказів, що виконавці (за відсутності письмових вказівок чи рекомендацій замовнику, результатів досліджень ринку) вивчали, досліджували та аналізували споживчий попит на ринку товарів, на якому здійснює діяльність позивач; у справі відсутні докази, які б розкривали процес маркетингових досліджень, отримання їх результату та використання цього результату. Позивач не спростовує зафіксовану в акті перевірки інформацію, що з ТОВ «Таврія Плюс» та ТОВ «Суматра-ЛТД», які зазначені в усіх місячних звітах ТОВ «Тема-Поділля» як такі, з якими проведено переддоговірну роботу, у Товариства були договірні відносини щодо поставки товару з 2013 року (з лютого та березня відповідно) і вони вже були покупцями позивача. Що ж до інших суб`єктів господарювання, які також вказані у звітах ТОВ «Тема-Поділля» та ТОВ «Тема-Волинь» як такі, з якими проведено переддоговірну роботу, то вони серед покупців позивача станом на час проведення перевірки були відсутні.

У зв`язку з цим визнання судами попередніх інстанцій прийнятним доводу позивача, що придбання маркетингових послуг у 2014 році мало наслідком отримання Товариством доходу в розмірі 17,3 млн. грн, визнати обґрунтованим не можна. Посилаючись на ряд господарських договорів позивача в обґрунтування висновку щодо встановлених обставин, що ТОВ «Тема-Поділля» та ТОВ «Тема-Волинь» здійснювали пошук покупців на виконання договорів з позивачем про надання маркетингових послуг, суд першої інстанції не звернув увагу, що ці договори були укладені в 2012, 2013 роках, тоді як предметом доказування у справі є обставини щодо надання зазначеними товариствами маркетингових послуг в 2014 році.

Наявна у матеріалах справи інформація про маркетингові дослідження у 2014 році, товарообіг, продаж, моніторинг цін, здійснення контролю розташування товарів, моніторинг споживчого попиту не має жодних ідентифікуючих ознак, які б дозволяли підтвердити участь ТОВ «Тема-Поділля» та ТОВ «Тема-Волинь» у наданні послуг.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що надані послуги не є маркетинговими послугами у розумінні підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК та зазначає, що формально складені первинні документи не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку.

Суди попередніх інстанцій при застосуванні норми підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК не врахували вище наведені висновки Верховного Суду, неправильно застосували, крім цієї норми, також норми пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК, статті 9 Закону №996-XIV, що призвело до неправильної юридичної оцінки спірних правовідносин та до неправильного висновку щодо прав і обов`язків сторін у справі.

Згідно з частиною першою статті 351КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Таким чином, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 слід скасувати, а у задоволенні позову - відмовити.

Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 скасувати

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Є.А. Усенко

В.В. Хохуляк

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду