Рішення

від 25.04.2022 по справі 200/2135/16-ц

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 200/2135/16-ц

Провадження № 2/932/501/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2022 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровськау складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.,

при секретарі - Скопа Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Державної казначейської служби України, треті особи Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 у лютому 2016 року звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в обґрунтування позовних вимог, з урахування уточнень, посилається на те, що внаслідок незаконних дій державного виконавця йому спричинені матеріальні збитки та моральна шкода, яка підлягає стягненню за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з державного бюджету України.

Вобгрунтування позовнихвимог позивачзазначає,що 21.11.2007року вінпридбав автомобільмарки Hyundaiмодель Tucson,2007року випуску,тип легковий,кузов №VIN- НОМЕР_1 ,колір сіро-блакитний,реєстраційний номер НОМЕР_2 ,вартість якогоскладала еквівалент28198,01доларів США.23листопада 2007року напідставі укладеногоним зЗАТ «ОТПБанк»,який змінивназву наПАТ «ОТПБанк» кредитногодоговору №CL-301/807/2007він отримавкредит 25378,00доларів СШАз терміномповернення до24.11.2014року. Зметою забезпеченнявказаного кредитногодоговору 23листопада 2007року нимз банкомукладено договірзастави №PCL-301487/2007,за умовамиякого віннадав взаставу банкувказаний автомобіль. Уперіод з 23.11.2007по 23.10.2014року включновін щомісячнимиплатежами повертавбанку кредитта сплачувавпроценти закористування цимикоштами. 29 липня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договори про відступлення права вимоги за вищевказаними договорами. 16 серпня 2014 року за заявою ОСОБА_2 приватний нотаріус ДМНО Кулініч А.С. вчинив виконавчий напис № 186, яким звернув стягнення на предмет застави, а саме вищевказаний автомобіль, на користь ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу у розмірі 24751,38 грн.

Позивач зазначає,що 18серпня 2014року державнимвиконавцем БабушкінськогоВДВС ДМУЮКуземченко А.С.за заявою ОСОБА_2 відкрито виконавчепровадження ВП№ 44445160з примусовоговиконання вказаноговиконавчого напису, накладено арештна автомобільта оголошенозаборону найого відчуження,а потімоголошено йогоу розшук. 17вересня 2014року підчас керуванняцим автомобілемвін бувзатриманий працівникамиДПС тадержавним виконавцем.Відмовивши залишитийому автомобіль,державний виконавецьвилучив йогов ньогоразом зключами,свідоцтвом прореєстрацію,про щосклав Актопису йарешту майна,та помістив автомобіль намайданчик тимчасовогозбереження описанихі арештованихтранспортних засобівТОВ «Династія-Дніпро»,та повернувйому ключі.Того ждня державнийвиконавець задопомогою евакуаторавилучив йогоавтомобіль змайданчика табез складаннядокументів передавйого назберігання ОСОБА_2 .В межахрозгляду йогопозову провизнання виконавчогонапису таким,що непідлягає виконанню,Бабушкінським районнимсудом м.Дніпропетровська08.10.2014року булозупинено стягненняза вказанимвиконавчим написом,заочним рішеннямсуду від11.03.2015року виконавчийнапис буввизнаний таким,що непідлягає виконанню. 03червня 2015року вінзвернувся доначальника Бабушкінськоговідділу державноївиконавчої службиДніпропетровського міськогоуправління юстиціїіз заявоюпро закриттявиконавчого провадження таповернення автомобіля. 05червня 2015року постановою№ 44445160державний виконавецьКуземченко А.С.поновив виконавчепровадження,та вподальшому оголосив урозшук його автомобільз посиланнямна неможливістьвстановлення місцезнаходженняавтомобіля. Постановами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року у справі №804/16122/14, від 18 лютого 2016 року у справі №804/3753/15, які залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанцій, визнані протиправними дії державного виконавця Куземченка А.С. щодо відкриття виконавчого провадження, заміни відповідального зберігача арештованого автомобіля та щодо інших дій, пов`язаних з виконанням вказаного виконавчого напису. Виданий на примусове виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року виконавчий лист залишився без виконання, автомобіль йому повернутий не був, чим йому заподіяні матеріальна та моральна шкода.

Посилаючись на зазначене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просить стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України завдану майнову шкоду у розмірі 850334,96 грн. та моральну шкоду у розмірі 585889,20 грн.

Заочним рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі.

Не погодившись з таким заочним рішенням, у жовтня 2017 року Шевченківський ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області подав заяву про перегляд заочного рішення суду від 04 вересня 2017 року, яка ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року задоволена, а заочне рішення від 04 вересня 2017 року скасовано. В подальшому цивільна справа перебувала на розгляді в провадженні суддів Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Розпорядженням №100 від 25 лютого 2021 року призначено повторний автоматизований розподіл справи та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2021 року справу передано судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Кудрявцевій Т.О.

З прийняттям справи до свого провадження в порядку загального позовного провадження за ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2021 року, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її письмова підготовка без виникнення процесуальних ускладнень та без потреби у витребуванні доказів у справі.

Відповідач Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), який є правонаступником Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, замінений ухвалою суду від 14 вересня 2021 року, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , подавши відзив на позов у березні 2020 року, пояснив, що передача майна боржника на відповідальне зберігання, як до ТОВ «Династія-Дніпро», так і до стягувача ОСОБА_2 державним виконавцем здійснена у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» (на той момент відповідно до ст.59, яка діяла), і в діях відповідача відсутні елементи, визначені ст. 1173 ЦК України, якою передбачається знищення або пошкодження речі, яка вилучається у боржника та передається стягувачу. При цьому зазначає, що саме стягувачем ОСОБА_2 автомобіль, належний позивачеві, повернуто не було, тому між діями виконавця та завданою шкодою відсутній безпосередній причинний зв`язок, внаслідок чого просив відмовити у задоволенні позовних вимог до цього відповідача.

Відповідач Казначейська служба України, подавши через Головне управління у Дніпропетровській області у 2016 році заперечення на позов, зазначив про невстановлення наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, з чого позивачем не доведено порушення його права цим відповідачем та наявність правовідносин між ним та відповідачем, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області, замість якого залучено ухвалою суду від 14 вересня 2021 року Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), у 2016 році подало суду письмові пояснення, в яких просило прийняти обґрунтоване та законне судове рішення у справі.

У вересні 2021 року позивачем остаточно уточнені позовні вимоги, де він просить стягнути з відповідачів матеріальну шкоду у розмірі 850334,96 грн. та моральну шкоду у розмірі 585889,20 грн.

Ухвалою суду від 22 лютого 2022 року закрито підготовче провадження та справа призначена до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві підстав та наполягав на їх повному задоволенні, в судове засідання 26 квітня 2022 року не з`явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представники відповідача Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Казначейської служби України та представник третьої особи Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на їх необгрунтованість.

В наданих суду 26 квітня 2022 року заявах просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, судове засідання проводити у їх відсутності.

Зважаючи на викладене, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом 26.04.2022 року за відсутності учасників справи та їх представників, та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вислухавши учасників справи та їх представників, дослідивши зібрані докази, дійшов висновку про вирішення справи в межах заявлених вимог за наявними в ній матеріалами із частковим задоволенням позовних вимог, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, ц ивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст.77ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 5 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Судом встановлено, що 23 листопада 2007 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-301/807/2007 на суму 25378 доларів США зі сплатою 10,49 % річних з кінцевим терміном повернення не пізніше 24 листопада 2014 року.

З метою забезпечення вказаного кредитного договору 23 листопада 2007 року укладено договір застави № PCL-301487/2007, за умовами якого позивач надав в заставу банку автомобіль марки Hyundai модель Tucson, 2007 року випуску, тип легковий, кузов №VIN- НОМЕР_1 , колір сіро-блакитний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить йому на праві власності, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 22 листопада 2007 року РЕВ 6-го МВ ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області, заставною вартістю 142400,00 грн.

26 грудня 2013 року ДП «Інформаційний центр Міністерства юстиції України» до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, за заявою ПАТ «ОТП Банк» внесено запис № 14096958 про заставу автомобіля марки Hyundai модель Tucson, 2007 року випуску, тип легковий, кузов № VIN- НОМЕР_1 , колір сіро-блакитний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та накладення заборони на його відчуження.

29 липня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим № 2880 договір про відступлення права вимоги за договором застави № PCL-301487/2007 від 23 листопада 2007 року.

В той же день, приватний нотаріус ДМНО Бондар І.М. внесла до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про заміну обтяжувача за договором застави № PCL-301487/2007 від 23 листопада 2007 року з ПАТ «ОТП Банк» на ОСОБА_2

16 серпня 2014 року приватний нотаріус ДМНО Кулініч А.С. вчинив виконавчий напис № 186, яким звернув стягнення на предмет застави, а саме на належний позивачу автомобіль марки Hyundai модель Tucson, 2007 року випуску, тип легковий, кузов № VIN- НОМЕР_1 , колір сіро-блакитний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу у розмірі 24751,38 грн.

18 серпня 2014 року державним виконавцем Бабушкінського ВДВС ДМУЮ Куземченко А.С. на підставі заяви ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження ВП № 44445160 з примусового виконання виконавчого напису № 186 від 16 серпня 2014 року про звернення стягнення на автомобіль марки Hyundai модель Tucson, 2007 року випуску, тип легковий, кузов № VIN- НОМЕР_1 , колір сіро-блакитний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Крім того, 18 серпня 2014 року державним виконавцем Куземченко А.С. прийнято постанову, якою накладено арешт на автомобіль марки Hyundai модель Tucson, 2007 року випуску, тип легковий, кузов № VIN- НОМЕР_1 , колір сіро-блакитний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та оголошено заборону на його відчуження.

19 серпня 2014 року державним виконавцем Куземченко А.С. винесено постанову ВП 44445160 про розшук майна боржника.

17 вересня 2014 року у відповідності до Акту опису й арешту майна автомобіль марки Hyundai модель Tucson, 2007 року випуску, тип легковий, кузов № VIN- НОМЕР_1 , колір сіро-блакитний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вилучено у позивача та передано на відповідальне зберігання стягувачу ОСОБА_2

24 жовтня 2014 року виконавче провадження ВП № 44445160 зупинено на підставі п. 4 ч. 1ст. 37 Закон України«Про виконавче провадження».

11 березня 2015 року заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 200/17434/14-ц (провадження № 2/200/3956/2014), яке набрало законної сили 24 березня 2015 року, виконавчий напис № 186 від 16 серпня 2014 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ДМНО Кулініч А.С., визнано таким, що не підлягає виконанню.

03 червня 2015 року позивач звернувся до начальника Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Циганко О.В. із заявою про виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2015 року та повернення йому арештованого автомобіля марки Hyundai модель Tucson, 2007 року випуску, тип легковий, кузов № VIN- НОМЕР_1 , колір сіро-блакитний, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

05 червня 2015 року постановою № 44445160 державний виконавець Куземченко А.С. поновив виконавче провадження з підстав встановлених ч. 5ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

18 червня 2015 року державним виконавцем Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Куземченко А.С. винесено постанову ВП № 44445160 про розшук належного на праві власності позивачу ОСОБА_1 автомобіля марки Hyundai модель Tucson, 2007 року випуску, тип легковий, кузов № VIN- НОМЕР_1 , колір сіро-блакитний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , підставою чого стала неможливість встановлення місцезнаходження автомобіля, який перебував на відповідальному зберіганні у ОСОБА_2 .

Цього ж дня, постановою ВП №44445160 від 18 червня 2015 року, затвердженою начальником Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Циганко О.В., державний виконавець Куземченко А.С. зупинив виконавче провадження до розгляду справи по суті, яка розглядалась Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року у справі №804/16122/14, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, визнані протиправними дії державного виконавця Куземченко А.С. з відкриття виконавчого провадження №44445160; звернення стягнення у виконавчому проваджені №44445160 на автомобіль марки Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; визнані протиправними та скасовані постанови №44445160 від 18 серпня 2014 року про відкриття виконавчого провадження, ВП №44445160 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; ВП №44445160 від 19 серпня 2014 року про розшук майна боржника у виконавчому провадженні №44445160; визнані протиправними дії державного виконавця Куземченко А.С. щодо складання акту б/н опису й арешту майна від 17 вересня 2014 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у справі №804/3753/15, яку залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанцій, визнані протиправними дії державного виконавця Куземченка А.С. щодо заміни відповідального зберігача арештованого автомобіля Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з представника ТОВ «Династія-Дніпро» Скребець О.С. на стягувача ОСОБА_2 , постанова ВП №44445160 від 22 вересня 2014 року про заміну відповідального зберігача скасована.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року у справі №804/7899/15, яку залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанцій, визнані та скасовані постанови державного виконавця Куземченка А.С., ВП №44445160 про розшук майна боржника та заборону його відчуження від 18 червня 2015 року та ВП №44445160 про зупинення виконавчого провадження від 18 червня 2015 року; Бабушкінський ВДВС зобов`язано закінчити ВП №44445160 та передати позивачу ОСОБА_3 за актом прийманняпередачі автомобіль Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

На примусове виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року судом 28 квітня 2016 року видано виконавчий лист №804/7899/15, на підставі якого відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 13 липня 2016 року відкрив виконавче провадження №51610187, надавши боржникуШевченківському ВДВС самостійно виконати вимоги виконавчого документу в строк до 20 липня 2016 року.

Постановою ВП №51610187 від 18 липня 2016 року ВПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області повернув позивачеві виконавчий лист без виконання з підстав відсутності у боржника визначеного виконавчим документом майна, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу.

Суд зазначає, що саме на Шевченківський ВДВС Дніпропетровський окружний адміністративний суд у своїх постановах поклав обов`язок повернути ОСОБА_1 незаконно вилучений державним виконавцем у виконавчому провадженні №44445160 автомобіль, що, в силу ч.4 ст.82 ЦПК України, додаткового доказування не потребує.

Отже, судом встановлено, що спірний автомобіль вибув з фактичного володіння ОСОБА_1 у зв`язку із протиправними діяннями державного виконавця внаслідок порушення останнім вимог Закону України «Про виконавчого провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, внаслідок незаконної передачі арештованого майна особі, яка для цього не мала будь-яких об`єктивних можливостей і реального наміру на його збереження, що є підставою для визнання судом проведення державним виконавцем Куземченко А.С. виконавчих дій з порушенням вимог діючого на той час законодавства, внаслідок яких належний позивачеві автомобіль у виконавчому провадженні №44445160 з вини виконавця ОСОБА_4 втрачений та позивач зазнав майнової шкоди у розмірі 850334,96 грн., що знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із винною особою, яка є посадовою особою відповідача Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Розрахунок майнової шкоди, складений позивачем, суд приймає як належний та такий, що відповідає реальній вартості втраченого автомобіля марки Hyundai модель Tucson, 2007 року випуску, тип легковий, кузов № VIN- НОМЕР_1 , колір сіро-блакитний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яку він сплатив банку за кредитним договором та яка складається з: 2819,80 доларів США сума авансового внеску при придбанні автомобіля, що за курсом НБУ на той час складало 14240 грн.; 24639,28 доларів США платежі по кредиту в період з 23 листопада 2007 року по 23 жовтня 2014 року, що по курсу НБУ на той час складало 623294,94 грн.; 5928,27 доларів США сплачені позивачем банку щомісячні платежі по відсоткам в період з 23 листопада 2007 року по 23 жовтня 2014 року, що по курсу НБУ складало 1499666,26 грн., що загалом складає сплачену позивачем суму боргу за кредитом банку у розмірі 844593,11 грн., і саме ця сума підлягає відшкодуванню позивачу в наслідок незаконних дій посадової особи ВДВС, що відповідачами не спростовано.

У позові з урахуванням уточнення, позивач заявив до стягнення з відповідачів матеріальні збитки в сумі 850334,96 грн., проте зазначений розмір збитків не знайшов підтвердження в судовому засіданні,, натомість встановленими обставинами вбачається обгрунтованими вимоги про відшкодування позивачу матеріальних збитків саме у розмірі 844593,11 грн., тому ці вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

За змістом п.21постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 року №14, при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N 202/98-ВР,ст. 86 Закону N 606-XIVівраховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Згідно зі статтею 1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1ст.1167 ЦК України,моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно дост.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно дост.1174 ЦК України,шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Упостанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4розяснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача.

Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Європейський суд з прав людини зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права, що передбачено частиною першою статті 129 Конституції України. Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час вчиненні державним виконавцем дій, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на вчинення посадовою особою державної виконавчої служби неправомірних дій, що встановлено рядом судових рішень, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі вартості сплачених платежів банку, як реальної вартості автомобіля, який ним втрачено через порушення державним виконавцем вимог законодавства.

Саме факт тривалих неправомірних дій посадової особи державної виконавчої служби, що призвело до повної втрати майна позивачем, на який він посилається як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадової особи ДВС та завданою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Розв`язуючи вимогу позивача щодо стягнення моральної шкоди на його користь з відповідачів, суд виходить з того, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Оскільки рядом судових рішень встановлені протиправні дії посадової особи державної виконавчої служби в процесі виконання виконавчого напису нотаріуса, який згодом був визнаний таким, що підлягає виконанню судом, тому суд прийшов до висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування і моральної шкоди.

Саме до таких висновків дійшов в своїй постанові від 12серпня 2020року і Верховний Суду складіколегії суддівТретьої судовоїпалати Касаційногоцивільного судуу справі № 761/7165/17 провадження № 61-20203св19, що, на виконання вимог ст.263 ЦПК України, враховується судом при розгляді цієї справи.

Щодо розміру моральної шкоди у сумі 585889,20 грн., суд, в силу ч.3 ст.386 ЦК України, вважає, що позивач, як власник майна, яке ним втрачено за встановлених судовими рішеннями протиправних дій посадової особи ВДВС, та права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, яка виразилась у загостренні хронічних захворювань у зв`язку із душевними переживаннями, що підтверджується низкою медичних документів, наявних у справі, постійним знаходженням тривалий час у пригніченому стані, хвилюваннях щодо реальної можливості повернути автомобіль, оскільки встановлення в судовому порядку лише факту протиправності дій відповідача буде не достатнім, тому суд вважає, що адекватним та співмірним розміром моральної шкоди буде заявлена позивачем сума, яка ним вирахувана за методикою проф. ОСОБА_5 , яка за рішенням про державну реєстрацію від 03 березня 2010 року включена до Реєстру методик проведення судових експертиз за зареєстрованим кодом 14.1.04 «Методика встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 липня 2008 року №595, з якою погоджується суд у повному обсязі.

Законодавець у ч.1ст.16 ЦКустановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною 2ст. 16ЦКвстановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

В силу ч.1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, щопозивач належними та допустимим доказами довів свої позовні вимоги, які відповідають встановленим способам захисту порушеного права, передбаченим ч.2 ст.16 ЦК України, та є ефективними в розумінні ст. 5 ЦПК України, враховуючи, що судом встановлено порушення посадовою особою відповідача майнових та немайнових прав позивача, що є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню та вважає за необхідне для поновлення його прав та інтересів стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України завдану посадовою особою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) майнову шкоду у розмірі 844593,11 грн., моральну шкоду у розмірі 585889,20грн.,а також понесенівитрати посправі у виглядісудового зборув розмірі12483грн.43коп.,які відповіднодо п.1ч.2ст.141ЦПК Українислід покластина відповідачів.

Будь-яких доказів в спростування позовних вимог позивача відповідачами суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Державної казначейської служби України, треті особи Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) завдану посадовою особою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) майнову шкоду у розмірі 844593,11 грн., моральну шкоду у розмірі 585889,20 грн., судовий збір у розмірі 12 483 грн. 43 коп., а всього 1442965 грн. 74 коп. (один мільйон чотириста сорок дві тисячі дев`ятсот шістдесят п`ять грн. сімдесят чотири копійки).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня отримання учасником справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Кудрявцева