Постанова

від 06.06.2022 по справі 454/1353/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/1353/21 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю.

Провадження № 22-ц/811/4115/21 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія: 23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року м.Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Матяш С.І.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ФГ «Юзепівка» Огорілка Ю.В.,

представника відповідача виконавчого комітету

Сокальської міської ради Лащука О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватної агрофірми «Селекціонер» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 року у справі за позовом приватної агрофірми «Селекціонер» до фермерського господарства «Юзепівка», виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У квітні 2021 року приватна агрофірма (далі ПАФ) «Селекціонер» звернулась до суду з позовом, в якому просила визнатинедійсним договіроренди земельної ділянки, загальноюплощею 1,6223га, кадастровий номер4624886800:12:000:0054, укладений 06.10.2017 року між фермерським господарством (далі ФГ)«Юзепівка» та ОСОБА_2 .

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 02.01.2011 року між ПАФ «Селекціонер» та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 1,6223га, строком на 15 років, який зареєстрований в Управлінні ДКЗ у Сокальському районі 07.11.2011 року за №462480004001292 і є чинний. Підставою для державної реєстрації слугував Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №008174 від 10.12.2003 року.

За умовами вказаного договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що розташована на території Скоморохівської сільської ради Сокальського району Львівської області, строком на 15 років.

Із отриманого витягу з Державного земельного кадастру про вказану орендовану земельну ділянку за кадастровим номером 4624886800:12:000:0054, позивачу стало відомо, що 01.11.2017 року відносно даної земельної ділянки державним реєстратором виконавчого комітету Сокальської міської ради Лащук О.Ю. зареєстровано договір оренди землі від 06.10.2017 року, укладений між ФГ «Юзепівка» та орендодавцем ОСОБА_2 строком на 20 років.

Разом з тим, договір оренди земельної ділянки між ПАФ «Селекціонер» та орендодавцем ОСОБА_2 укладено в листопаді 2011 року строком на 15 років, тобто строк його дії закінчується у листопаді 2026 року.

Таким чином, держаний реєстратор, в порушення норм законодавства, здійснив реєстрацію права оренди вже при існуючому договорі оренди на цю ж саму земельну ділянку, а також проігнорував вимоги закону щодо здійснення запитів у відповідні органи, чи зареєстровано право оренди на земельну ділянку.

Зазначає, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди, і на момент укладення оспорюваного договору земельна ділянка знаходилася в законному користуванні позивача.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ПАФ «Селекціонер», просить його скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вказує, що суд дослідив договір оренди землі від 02.01.2011 року, де встановив наявність запису про його реєстрацію в державному реєстрі 07.11.2011 року за №462480004001292, однак, під час розгляду справи було встановлено, що інформація щодо вказаного договору відсутня, як і відсутні обмеження у використанні земельної ділянки на час укладення оспорюваного договору від 06.10.2017 року.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що представником позивача було подано до розгляду клопотання від 18.10.2021 року про витребування поземельної книги та книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, які велися у 2011 році.

Додає, що позивач у своєму зверненні №37/21 від 29.07.2021 року просив надати копії витягів із вищевказаних книг, які були зареєстровані в листопаді 2011 року, на що отримав відповідь про відсутність архівних примірників витягів з поземельної книги.

Звертає увагу, що договір оренди землі від 02.01.2011 року містить інформацію про орган (з відбитку печатки), який провів державну реєстрацію договору, та його посадову особу, а також дату вчинення та номер запису в Державному реєстрі земель.

Наголошує, що для підтвердження факту реєстрації вказаного договору необхідно було витребувати поземельну книгу та книгу записів про державну реєстрацію, але позивач був позбавлений такої можливості, хоча вчинив для цього усі необхідні дії.

Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких заперечили доводи та вимоги апелянта.

Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідачів, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною першою статті 626ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Частиною другою статті 2ЗКУкраїни визначено, що суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина друга статті 93 ЗК України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 6 Закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на 02.01.2011 року), договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 16 цього Закону передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно зі статтею 18 цього Закону, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на 02.01.2011 року), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Статтею 125 ЗК України, в редакції, чинній станом на 02.01.2011 року та на 06.10.2017 року, передбачено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Частиною п`ятою статті 126 ЗК України, в редакції, чинній станом на 02.01.2011 року, визначено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 126 ЗК України, в редакції, чинній станом на 06.10.2017 року, визначено, що право власності, право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За положеннями статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, чинній станом на 02.01.2011 року, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, чинній станом на 02.01.2011 року, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, чинній станом на 02.01.2011 року, передбачено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, зокрема, фізичним та юридичним особам, а саме: право оренди земельної ділянки (п.2 ч.1 ст.4 Закону).

Згідно з ч.2 ст.4 цього Закону, речові права на нерухоме майно, зазначені у пункті 2 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону, державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб`єктів прав, об`єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

У частині другій статті 10 Закону зазначено, що інформація про зареєстровані права на земельні ділянки, необхідна для ведення державного земельного кадастру, передається органу, який здійснює ведення державного земельного кадастру, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вимога про обов`язковість державної реєстрації прав у державному реєстрі була передбачена й станом на 06.10.2017 року (п.2 ч.1 ст.3 Закону).

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, чинній станом на 06.10.2017 року, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною третьоюстатті 3цього Законувизначено,що речовіправа нанерухоме майнота їхобтяження,що виниклидо 01січня 2013року,визнаються дійснимиза наявностіоднієї зтаких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону, державній реєстрації підлягають речові права, похідні від права власності, зокрема: право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, чинній станом на момент державної реєстрації договору оренди від 06.10.2017 року 01.11.2017 року, визначено, що державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав.

Встановлено, що у договорі оренди землі від 02.01.2011 року, укладеного між ПАФ «Селекціонер» та ОСОБА_2 (орендодавцем), є запис про його реєстрацію в державному реєстрі 07.11.2011 року за №462480004001292, однак, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2017 року (станом на дату здійснення державної реєстрації прав за оспорюваним договором оренди від 06.10.2017 року 01.11.2017 року), витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку від 19.10.2017 року, а також з відповідей Міськрайонного управління у Сокальському районі та м. Червонограді ГУ Держгеокадастру у Львівській області, інформація щодо вказаного договору оренди від 02.01.2011 року (зареєстрованого права позивача на оренду спірної земельної ділянки станом на 01 січня 2013 року) відсутня, як і відсутні зареєстровані обмеження у використанні земельної ділянки на час укладення та державної реєстрації оспорюваного договору оренди відповідачами, відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, загальною площею 1,6223 га, що укладений між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_2 , оскільки відсутні підстави для висновку про порушення законних прав позивача на оренду спірної земельної ділянки.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року (Справа №520/13067/17, провадження №14-397цс19) зроблено правовий висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (провадження №11-377апп18) зроблено правовий висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін.Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У справі, що переглядається, спір виник між позивачем ПАФ «Селекціонер», з однієї сторони, та відповідачами ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_2 , з іншої, відтак, виконавчий комітет Сокальської міської ради Львівської області, державний реєстратор якого Лащук О.Ю. провів державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки, є неналежним відповідачем.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (п.40), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (п.50), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (п.п.37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (п.31.10), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (п.39).

З врахуванням наведених вище вимог закону та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області необхідно скасувати, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог із вказаних вище підстав.

В іншій частині, рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу приватної агрофірми «Селекціонер» задовольнити частково.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог приватної агрофірми «Селекціонер» до виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 17 червня 2022 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич